ЛЕКЦІЯ з дисципліни «Основи римського права» ТЕМА №6. СІМЕЙНЕ ПРАВО


Скачати 318.8 Kb.
НазваЛЕКЦІЯ з дисципліни «Основи римського права» ТЕМА №6. СІМЕЙНЕ ПРАВО
Сторінка1/3
Дата23.04.2013
Розмір318.8 Kb.
ТипЛекція
bibl.com.ua > Право > Лекція
  1   2   3




ЛЕКЦІЯ
з дисципліни «Основи римського права»
ТЕМА №6. СІМЕЙНЕ ПРАВО
ПЛАН ЛЕКЦІЇ:
1. Види сім’ї в Римі

2. Шлюб та його види

3. Умови вступу в шлюб, порядок його укладення та розірвання

4. Особисті та майнові відносини між подружжям

5. Правові відносини між батьками та дітьми

6. Опіка та піклування


РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА:
1. Калюжний Р.А. Римське приватне право:Курс лекцій. – К. :Істина, 2005. – 144с.

2. Трофанчук Г.І. Римське приватне право:Навчальний посібник. – Атіка, 2006. – 248с.

3. Пухан Иво, Поленак-Акимовская Миряна. Римское право(базовый учебник).- М.:Издательство ЗЕРЦАЛО, 2000. - 448с.

4. Подопригора А.А. Основы римского гражданского права: Учеб. пособие для студентов юрид вузов и факультетов. – 2-е изд., перераб. – К. :Вентури, 2002. – 288с.

5. Підопригора О.А. Римське приватне право: Підручник для студентів юрид. Спец. Вищих навч. закладів: Вид. 3-є, перероб. Та доповн. – К. :Видавничий Дім «Ін Юре», 2001. – 440 с.

6. Латинские юридические изречения / Составитель и автор предисловия проф. Е.И. Темнов. – М. :Издательство «Экзамен»,Право и закон, 2003. – 384с.

7. Харитонов Є.О. Вступ до цивільного права України: Навч. Посібник. – К. :Істина, 2006.- 288с.

8. Харитонов Є.О. Рецепція римського приватного права: (Теоретичні та історико-правові аспекти)- Одеса. 1997.

МЕТА ЛЕКЦІЇ:
Встановити внутрішні закони, за якими розвивалось римське „сімейне право”, проаналізувати динаміку сімейних відносин, визначити правову природу відносин подружжя, батьків і дітей.

Студентам варто усвідомити поняття агнатського і когнатського (кровного) споріднення; необхідно знати, як визначається споріднення по лінії і ступеням. Провести різницю між шлюбом із владою чоловіка - сuм manu (кум ману) і шлюбом без влади чоловіка - sіnе manu (сіне ману) і знати зв'язані з цими формами шлюбу особисті і майнові правовідносини. Засвоїти, як поступово виникали і розширювалися майнові права підвладних дітей. Розглянути питання про припинення батьківської влади і еманціпації.
ВСТУП
Пам'ять римського народу не зберегла жодних слідів періоду, який би передував встановленню сім'ї. У відомостях про римлян, що дійшли до наших часів, йдеться вже про патріархальний лад, який міцно склався і в основі якого була моногамна сім'я. Вона являла собою тип проміжної патріархальної сім'ї, що об'єднували під владою глави сім'ї (pater familias) жінку, дітей, інших родичів, кабальних осіб, а також рабів. Така сім'я нагадувала окремий автономний світ, який повністю підпорядковувався главі сім'ї. В одній своїй особі він представляв усю сім'ю назовні, а його влада була безмежною щодо всіх домочадців. Домовладика міг піддавати їх будь-якому покаранню, продати в рабство і навіть позбавити життя. Це стосувалося й дружини, становище якої прирівнювалося до становища дітей.

Така структура римської сім'ї зумовила поділ громадян за їх сімейним станом на самостійних і підвладних, або, як про це визначалося у римських джерелах, на осіб власного права (persona sui juris) та на осіб чужого права (persona alieni juris). Самостійним був лише домовладика, який володів власними правами. Усі ті сім'ї були особами чужих прав.

Як особи чужих прав діти домовладики незалежно від віку, сімейного чи суспільного становища за життя батька або діда були підвладними, вони не могли бути самостійними і ми майна. Набуте ними майно автоматично ставало и і домовладики. Підвладні могли укладати цивільно-правові тільки від імені та на користь домовладики. Навіть тоді, коли сам домовладика наділяв своїх підданих певним майном, за його правовим становищем таке майно прирівнювалося до пекулія й залишалося власністю домовладики.

Отже, єдність давньої сім'ї в Римі визначалася не спорідненістю по крові, а єдністю влади домовладики.

Розвиток товарно-грошових відносин, який визначав соцальні процеси в римському суспільстві, поступово розхитував і патріархальні основи римської агнатичної сім'ї. Якщо агнатичне споріднення могло змінюватися, то когнатичне споріднення природне і тому не може зазнавати змін. Очевидно, саме тому споріднення по крові перемогло агнатичне споріднення.



  1. Види сім’ї в Римі


Первісно існувала агнатична сім'я. Агнатами називалися особи, які були підвладними одному домовладиці а саме: дружини і діти (законні, узаконені, усиновлені), онуки, онучки і правнуки домовладики, але тільки по чоловічій лінії. Агнатами були взяті в кабалу вільні люди (неоплатні боржники), куплені у бідняків діти, а також раби. Агнати могли бути пов'язані між собою і кровними зв'язками, але юридичне значення мало лише підпорядкування владі домовладики.

Поступово римляни віддають перевагу кровному спорідненню, яке стало основою. Деякий час ці два види сім'ї існували паралельно, але когнатична сім'я, осип вона на природному, кровному спорідненні (cognatio), витісняє агнатичну.

Якщо агнатичне споріднення могло змінюватися, то когнатичне споріднення природне і тому не може зазнавати змін. Очевидно, саме тому споріднення по крові перемогло агнатичне споріднення.

У сімейних відносинах важливе значення мають лінії і ступені споріднення. Стосовно когнатичного споріднення слід розрізняти такі лінії і ступені споріднення: а) пряма лінія, що пов'язує осіб, які походять одна від одної (батько, син, онук і правнук), б) побічна лінія, що поєднує осіб, які мають спільного предки (брат — сестра, дядько — племінник). Пряма лінія називається ще висхідною і низхідною залежно від того, чи ведеться вона під потомка до предка, чи від предка до потомка.

Для визначення родинної близькості недостатньо було встановити лише лінію, яка пов'язує цих осіб. Необхідно ще вказати ступінь родинності, що визначається кількістю народжень між тими особами, між якими бажано з'ясувати ступінь споріднення Наприклад, батько і син перебувають у першому ступені споріднення, брати і сестри — в другому. У той же час серед братів і сестер розрізняють повнорідних (які походять від спільних батьків) і неповнорідних (які мають лише спільну матір — єдиноутробні або тільки спільного батька — єдинокровні).

Від родинної спорідненості слід відрізняти свояцтво. Свояцтво це відносини між чоловіком і родичами жінки, і, навпаки, між жінкою та родичами чоловіка, а також між родинами жінки і чоловіка. Ступені родинності й свояцтва мали значення у інших випадках спадкування та вступу в шлюб. Римське право не допускало шлюбу між близькими родичами. Така заборона поширювалася і на близькі ступені свояцтва.
ВИСНОВКИ З 1 ПИТАННЯ:
Сім'я - це засноване на шлюбі чи кровному спорід­ненні об'єднання осіб, пов'язане спільністю побуту, взаємодопомогою і моральною відповідальністю.

Давньоримська сім'я будувалася за принципом під­порядкування владі глави родини (paterfamilias). Несучи на собі відбиток родового ладу, римська патрі­архальна сім'я включала в себе главу сім'ї, його дру­жину, дітей, онуків, інших родичів, залежних осіб, а також рабів. У цілому римська сім'я була моногамною і патріархальною.

За сімейним статусом римські громадяни поділя­лися на осіб свого права (домовладика) та осіб чужого права (всі інші члени сім'ї). Тільки домовладики воло­діли повною правоздатністю. Визначення лінії ступеня споріднення має важливе значення для встановлення прав на спадщину, оскіль­ки в спадковому праві діє принцип: більш близький ступінь споріднення усуває від спадщини родичів більш далекого ступеня. Характерні особливості рим­ської сім'ї знайшли відбиток у римському сімейному праві, яке відзначається завершеністю, послідовністю. Багато його положень збереглося до наших часів.
2. Шлюб та його види
Сім’я у Римі утворювалася за допомогою шлюбу. Питанням правового регулювання шлюбних відносин римські юристи приділяли значну увагу. Разом з тим вони надто ідеалізували сім'ю.

Римське право розрізняло (аж до часів Юстиніана): 1) римський законний ний шлюб між особами, які володіли правом jus connubii між громадянами; 2) шлюб між особами, які цим правом не володіли, між перегринами. Римський законний шлюб у свою історично поділявся на два види: cum manu — з повною владою чоловіка над жінкою і sine manu — без такої влади. Відомий ще один різновид римського шлюбу, але вже незаконного званий конкубінат.

Законний римський шлюб укладався відповідно до норм jus civile. Він допускався лише між римськими громадянами, які володіли jus conubii. Шлюб, з одного боку, між римським громадянами,а з іншого — негромадянином (перегрином, вільновідпущеником, деякими латинами) категорично заборонявся. Деякі обмеження у вступі в шлюб збереглися навіть після того, як усі піддані Римській імперії були оголошені громадянами. Зокрема, особи сенаторського звання не могли одружуватися з вільновідпущениками.

Перегрини вступали в шлюб між собою відповідно до норм права народів. Латини, вільновідпущеники, колони вступали в шлюб між собою згідно зі своїм правовим статусом. Діти від таких шлюбів не ставали римськими громадянами.

Шлюб cum manu. Відомо, що жінка в римській сім'ї тривалий час була позбавлена всяких прав і цілком підпадала під владу чоловіка Влада чоловіка над жінкою називалася manus; такий шлюб, жінка підкорялася владі чоловіка, відомий під назвою cum manu. У цьому шлюбі жінка перебувала в повній особистій залежності від чоловіка, а якщо він сам був під її батька, то й від домовладики. Жінка була на становищі у батьків свого чоловіка. Вона втрачала агнатичі родинні зв'язки зі своїми батьками, братами і сестрами, іншими родичами та близькими їй людьми. Отже, влада чоловіка в цьому шлюбі була безмежна. Проте шлюб cum manu характерний лише для раннього періоду римської історії, з часом влада чоловіка поступово слабшає. Жінка набуває певних майнових прав на сімейне майно, а разом з тим і деяку особисту незалежність від чоловіка. Поступово на зміну шлюбу сит таїш приходить новий шлюб без влади чоловіка — sine manu, і вже в період класичного римського права він повністю витісняє шлюб сит таїш.

Шлюб sine manu. За своїми принципами цей шлюб був повною протилежністю шлюбу cum manu. Вступ у такий шлюб не тягнув за собою зміни правоздатності жінки. Вона або зберігала за собою статус persona sui juris (якщо мала його), або продовжувала перебувати під владою батька. Отже, кровні зв'язки з попередньою сім'єю не переривалися, не виникало й агнатське споріднення між жінкою та сім'єю чоловіка. Чоловік за умов шлюбу sine manu не мав жодної влади над жінкою. Подружжя в особистому відношенні вважалися рівноправними суб'єктами і, хоч здебільшого питання сімейного життя остаточно вирішував чоловік, Його влада зовсім не була подібною до manus.

Із запровадженням шлюбу sine manu стався великий переворот в історії римського сімейного права. Жінка виходить з-під влади чоловіка і формально стає незалежною особою. Разом з тим важливо зазначити, що запровадження цього шлюбу призвело й до негативних наслідків. Незалежність жінки, свобода розлучень негативно вплинули на сімейно-моральні підвалини римського суспільства. Римським імператорам довелося вжити рішучих заходів, спрямованих на зміцнення шлюбних відносин.

Конкубінат. Для того, щоб створити римську сім'ю, громадяни повинні були володіти jus connubii . Відсутність у однієї із сторін jus connubii не давала права на укладення шлюбу. Проте, якщо сторони все ж таки вступали у фактичні відносини з наміром створити сім'ю, то виникав так званий конкубінат — проміжне становище між шлюбом і позашлюбним станом. Конкубінат — це не дружина, вона не могла поділяти становище свого чоловіка. Діти, народжені в конкубінаті, набували статусу матері, а не батька, хоч не були для нього юридичне сторонніми як позашлюбні діти. За певних умов вони мали право на утримання батька і могли успадкувати частину його майна. Отже, діти, які народилися в конкубінаті, хоч і не набували статусу батька, не стикалися законними, проте відрізнялися від незаконних і називалися liberi naturals — природні діти.
ВИСНОВКИ З 2 ПИТАННЯ:
Сім'я починається зі шлюбу. Римські юристи при­діляли багато уваги правовим питанням шлюбних від­носин, вивчивши та проаналізувавши їх, дали відпо­відні оцінки їх різновидам.

Давньоримське суспільство намагалося ідеалізува­ти сім'ю. Римські юристи досить ідеалістично визна­чали шлюб. Наприклад, Модестін писав: «Шлюб є со­юз чоловіка і жінки, союз на все життя, єднання бо­жественного і людського права». Водночас римляни не приховували, що дружина ніколи не займала рівно­го з чоловіком становища, завжди перебуваючи в за­лежності від батька, чоловіка, онука. Причому мова йде не просто про традицію, моральну чи матеріальну залежність, а про правову нерівність.

Римському праву були відомі два види шлюбу: а) за­конний римський шлюб; б) шлюб, що укладався між іншими вільними особами, які не мали римського гро­мадянства і які не мали права укладати римський за­конний шлюб. Шлюбні відносини між рабами назива­лися контуберніум.

Римський законний шлюб, у свою чергу, поділявся на: шлюб з чоловічою владою (cum manu); шлюб без чоловічої влади (sine manu).


  1. Умови вступу в шлюб, порядок його укладення та розірвання


Римській правосвідомості було зовсім чуже уявлення про шлюб, яке прийшло з християнством, як про таїнство, що відбувається на небесах, хоч Модестин, як зазначалося, говорив про Шлюб, як про союз чоловіка і жінки, союз на все життя, оснований на праві божому і людському. Оскільки шлюб — це союз чоловіка й жінки, то для вступу в цей союз передбачається виконання таких умов:

• згода на шлюб нареченого і нареченої, а коли вони перебували під владою домовладики, то і його згода. Якщо з якихось причин домовладика не давав такої згоди, то його можна було примусити до цього через магістрат;

• важливою умовою вступу в шлюб була наявність права вступати в шлюб jus connubii. Цим правом тривалий час наділялися тільки римські громадяни та деякі латини. Лише з 212 р. це, обмеження було анульовано. Едиктом імператора Каракали всім підданим Римської імперії було надано римське громадянство;

• додержання шлюбного віку для жінок 12, а для чоловіків 14 років. Римляни вважали, що саме в цьому віці досягається зрілість, з чим пов'язувалася здатність народжувати дітей, і глибоке усвідомлення того, що шлюб є постійним спільним союзом і подружня вірність жінки — це сувора умова, яка забезпечує перехід спадкового майна до безсумнівних дітей батька;

• не можна було вступати в другий шлюб, не розірвавши першого. Вступ у повторний шлюб після розірвання першого протягом усього республіканського і класичного періодів не натрапляв, перешкоди з боку закону, який не встановлював для особи, що тупила в новий шлюб, ніяких обмежень. У післякласичний період відомі вже деякі обмеження, метою яких було забезпечити інтереси дітей від першого шлюбу;

• недопущення близького споріднення між нареченими. Споріднення по прямій лінії завжди було перешкодою для вступу в шлюб. По бічній лінії у стародавній час шлюби між родичами заборонялися до шостого коліна, в період пізньої республіки і на початку імперії — до другого-третього коліна. Перешкодою до вступу в шлюб було також близьке свояцтво. Зокрема, молодший брат не міг брати за дружину вдову старшого брата і навпаки;

• додержання року жалоби. Вдова, яка вступала в новий шлюб, мала додержуватися так званого жалобного року, який визначався 10 місяцями з часу припинення першого шлюбу. Вважалося, що це є виявом поваги з її боку щодо померлого, разом з тим усувалися будь-які сумніви у визначенні батьківства дитини, яка за цей час народилася. Якщо вдова порушувала цю умову й одружувалася у рік жалоби, то її шлюб визнавався дійсним, однак сама вона піддавалася безчестю у формі infamia та деяким обмеженням у сфері спадкування.

Тут перелічені лише деякі основні умови, додержуючись яких можна було перешкодити сторонам вступати у шлюб.

У римській історії відомо кілька форм шлюбних церемоній, які, однак, залежали від того, який саме шлюб укладався. Шлюб міг бути укладений одним з описаних нижче способів.

1. Особливою формальністю відзначався складний ритуал, який мав яскраво виражене релігійне забарвлення. Він відбувався у присутності 10 свідків, які були представниками десяти курій, за участю жерців, виконувалися різні сакральні обряди, які супроводжувалися проголошенням різних формул і жертвопринесенням. Серед цих обрядів основне місце займає посвячення і вкушання молодими особливого хліба, завчасно для того приготовленого. У період імперії ця церемонія як найстародавніша і по-своєму релігійна здійснювалась головним чином у жрецьких родинах з тим, щоб народжений від такого шлюбу син міг успадкувати сан свого батька. Подібна процедура укладення такого шлюбу між плебеями не допускалася.

2. Плебейська церемонія укладення шлюбу відбувалася за допомогою «міді і ваги», як це звичайно робили, якщо справа стосувалася купівлі певних речей. Очевидно, це була удавана купівля жінки у її домовладики або опікуна, яка подібно до інших покупок у той час здійснювалася за правилами манципації. У присутності 5 свідків, вагаря з вагою наречений проголошував певну формулу, а потім передавав батькові нареченої злиток міді, який був символічною купівельною платою. Цьому актові передував обмін питаннями про згоду молодих вступити в шлюб. Наприклад: Чи будеш ти для мене гідною домовладичицею?» — запитував наречений. «Ти мене знайдеш там, де будеш ти», — відповідала наречена. Ці запитання й відповіді супроводжувалися також виконанням певних обрядів. Проте юридична суть акту полягала не в цих шлюбних обрядах, а в акті манципації, оскільки вважали, що на більш ранньому етапі Римської держави купівля жінки була реальною, а не удаваною.

Крім цих двох форм, шлюб міг бути укладений також шляхом так званого usus, тобто фактичного шлюбного співжиття протягом року. У цьому випадку маємо застосування до сімейних відносин речово-правового інституту давності. Подібно до того як володіння річчю протягом двох років для нерухомих і одного року для рухомих речей перетворювало їх на власність, так і співжиття протягом року давало чоловікові владу (manus) над жінкою.

Але і цей звичай не вирішив проблеми підкорення жінки чоловікові. Склалася така ситуація, коли жінка, особливо аристократичного роду, почала відмовлятися вступати в шлюб. Тому вже Закони XII таблиць, санкціонуючи встановлення manus за допомогою usus, зазначають у той же час, що жінка може перешкодити встановленню manus, перервати сплив давності, не ночуючи в домі чоловіка три ночі підряд. Повторюючи це щорічно жінка тим самим відвертала виникнення над нею влади чоловіка, хоч шлюбні відносини між ними вважалися юридичне встановленими. Звичайно, з юридичного погляду таке співжиття не повинно було б вважатися шлюбом. Однак римське право вже ранньої епохи визнавало його законним шлюбом. Діти від такого співжиття вважалися законними, а не позашлюбними. Вони підлягали владі батька, входили як агнати в його сім'ю. Жінка ставила законною дружиною свого чоловіка, а не була наложницею, однак вона не підлягала manus, була вільною і самостійною.

Деякі дослідники римського права вважають, що usus був історично першим способом укладення шлюбу, який вже в епоху класичної юриспруденції став єдиним видом шлюбу у Римі. Виникнувши з простого шлюбного співжиття для відвернення manus, новий шлюб почали укладати шляхом простої згоди сторін, за якою чоловік приводив жінку до свого дому. Це, звичайно, супроводжувалося різними обрядами, які, однак, ніякого юридичного значення не мали. Повна безформальність шлюбу sine manu за формальності інших менш важливих юридичних актів викликає подив. Проте це можна пояснити саме Історичним походженням шлюбу sine manu. Недодержання будь-яких формальностей у шлюбі sine manu збереглося в римському праві до самого кінця Римської держави. Лише у Візантії була встановлена необхідність церковного вінчання.

Від порядку укладення шлюбу залежав і порядок його розірвання. У шлюбі cum manu розлучення вимагало виконання формальностей, подібно до тих, які здійснювалися під час укладення шлюбу. Якщо шлюб укладався за допомогою релігійного акту, то і під час розлучення мали бути присутні 10 свідків, жерці і здійснено відповідні сакральні обряди. Якщо шлюб укладався шляхом удаваної купівлі жінки, то потрібна була присутність 5 свідків, вагаря, проголошувались певні формули, передавали метал та ін.

Шлюб cum manu, навпаки, міг бути розірваний не лише за взаємною згодою обох сторін, а й односторонньою заявою як з боку чоловіка, так і жінки. Будь-яких законних причин для розлучення зовсім не вимагалося.

Усе це свідчить про те, що однією з головних засад римського сімейного права було додержання принципу абсолютної свободи розлучення майже у всі часи. У стародавні часи, перебуваючи в шлюбі cum manu, розлучення мав право вимагати тільки чоловік, а жінка як підвладна особа ніякої ініціативи в цьому не могла виявляти. Така свобода розлучення мала певні негативні наслідки. Наприкінці республіканського періоду під впливом морального розкладу родинні відносини зазнають гострої кризи;

Тому в імператорський період, особливо з утвердженням християнства, були вироблені звичаї, згодом закріплені законом, які істотно обмежували право чоловіка на розлучення. Чоловік мав право на розлучення лише за таких обставин: подружньої зради; постригу в монахині; чаклунства щодо дітей; вчинення перешкод чоловікові до вживання алкоголю.

Шлюб cum manu жінок відлякував, тому вони вступали у співжиття, яке мало позашлюбний характер. Борючись з нахилами до позашлюбних відносин і бездітності, імператор Август вдався до надзвичайних заходів, які передбачали покарання за подружню зраду і співжиття, що мало позашлюбний характер. Так у 18 р. до н. е. був прийнятий закон Юлія, який встановлював покарання за перелюбство. Характерно, що покаранню піддавалися не тільки безпосередні винуватці, а й ті, хто потурав цьому. Зокрема, підлягали покаранню чоловік та батько винної жінки, якщо вони самі не порушували питання про її переслідування.

У цей же час було прийнято й інші закони (наприклад, закон Палія і Поппея у 9 р. до н. е.), спрямовані на подолання нахилів до позашлюбних відносин та бездітності. Звільнялося від покарання лише таке співжиття, яке здійснювалося з наміром утворити сім'ю і мало назву конкубінат. Згідно з цими законами усі чоловіки у віці від 25 до 60 і жінки віком від 20 до 50 років повинні були обов'язково перебувати у шлюбі і мати не менше трьох дітей. Бездітні особи позбавлялися права на спадщину. Проте ці досить суворі закони не досягли своєї мети і не змінили становища. Проте вони існували протягом усього класичного періоду і були анульовані тільки імператором Костянтином.

Важливо зазначити, що законодавство Августа не змінило принципу свободи розлучення, хоч і були встановлені деякі формальні обмеження. Разом з тим законодавство Августа не залишило поза увагою питання про причини розлучення і за безпідставне розлучення були запроваджені певні матеріальні штрафи. Від негативних наслідків звільняли переважно законні причини розлучення, зокрема: а) імпотенція чоловіка протягом трьох років з часу одруження; б) полон або інші причини відсутності чоловіка протягом п'яти років без будь-яких відомостей про нього; в) постриг у ченці одного з подружжя. Розриваючи шлюб sine manu сторони звільнялися від сплати штрафу, якщо розлучення відбувалося за їх взаємною згодою.
  1   2   3

Схожі:

ЛЕКЦІЯ з дисципліни «Основи римського права» ТЕМА №7. РЕЧОВЕ ПРАВО
Римское частное право: Учебник под ред. И. Б. Новицкого и И. С. Перетерского. – М. Новый юрист, 1997. – 512с
ЛЕКЦІЯ з дисципліни «Основи римського права» ТЕМА №9
Основні поняття спадкового права. Історія виникнення та розвитку спадкового права
1. Поняття римського права як загального права ан­тичного світу....
Рецепція римського права: причини рецепції та її наслідки. Особливості рецепції римського приватного права в Україні
ЛЕКЦІЯ з дисципліни «Цивільне та сімейне право»
Лекцію підготував: кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільно-правових дисциплін Дніпропетровського державного університету...
Навчально-методичний посібник для самостійної роботи та практичних...
Навчально-методичний посібник для самостійної роботи та практичних занять з навчальної дисципліни “Сімейне право” (відповідно до...
Харитонов Е. О. Основы римского частного права. Х.: ООО «Одиссей»,...
Макарчук В. С. Основи римського приватного права. Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2000
План Шлюбно-сімейне право України: поняття і предмет правового регулювання...
Крім того, шлюбно-сімейне право України регу­лює відносини усиновлення (удочеріння), опіки й піклування і т д
ПЛАН ЛЕКЦІЇ: Поняття і види джерел римського права
Преторське право (jus praetorium). Римські магістрати та їхні едикти. Взаємодія квіритського і претор­ського права. Кодифікація преторських...
Сімейне законодавство
Сімейне право України – сукупність правових норм, які регулюють майнові та особисті немайнові правовідносини осіб в сфері їх сімейного...
Лекція з дисципліни «Земельне право»
Лекцію підготував доцент кафедри трудового та аграрного права Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, к ю н....
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка