|
|
Скачати 3.28 Mb.
|
|
32 З — 4-2005 33 про новий суспільний устрій. Але згодом стали домінувати ідеї про божественне походження влади і беззаперечне підкорення їй (Новий Заповіт). В основі права християнство вбачало правду, добро і справедливість, започатковані Богом. Воля людини обмежується Божим законом і має служити йому, а правда уявлялася у вигляді досконалого закону. Але знати закон недостатньо, треба дотримуватись всіх його приписів. Причому підкорення закону має базуватись не на страхові покарання, а на глибокій свідомості. Християнська монотеїстична концепція Бога мала в своїй основі положення про те, що Бог-творець є першопричиною матеріального буття. Божественним розумом і волею світ створено заради певної мети, досягнення якої стане кінцем світу. Світ має початок (акт створення), свою історію (перебіг подій) і кінець (Страшний Суд). Відповідно, і свідомість християн була зорієнтована на неминучий кінець світу і спасіння душі у теперішньому бутті. Основними засадами раннього християнства були:
Середньовічні теологічні уявлення ніколи не визнавали самостійності особи і держави, розглядаючи їх як такі, які мусять служити Всевишньому, виконувати його волю, навіть якщо для цього доведеться пройти через муки і страждання. Ті, хто не корився волі Божій, виступав проти його повелінь, уособлювали злу, ворожу силу - Диявола. Така логічна конструкція християнського віровчення переслідувала конкретні прагматичні цілі, які віддзеркалювались у двох мооюливих формах ставлення людини до держави:
Найповніше і найадекватніше ранньохристиянські ідеї знайшли відображення у філософії теолога Аврелія Августина (Блаженного) (345-430 pp.) У своїй книзі "Про град Божий" він виклав політичні і правові погляди. 1. Своїм ученням Августин відстоював ідею про те, що пізнати сутність держави і права, свободи і справедливості, закону і порядку можна лише з допомогою Святого Письма. Розвиваючи цю думку, філософ наголошував, що всі соціальні та державні інститути, правові норми є наслідком гріховності людей. Бог наділив людину розумом і волею не для того, щоб користуватися ними для задоволення своїх забаганок, а для того, щоб жити за приписами Святого Письма. Гвобода спонукає людину до скоєння гріха. А гріховність земного життя, іраведливість державно-правових порядків виявляється у пануванні людини над людиною, у відносинах управління і підкорення. 2. Погляди Августина спрямовували суспільну свідомість на сприйняття уержавияк організації нижчого порядку, другорядної відносно до церкви. Своїм ученням він створив фундамент десакралізації існуючих в тогочасному суспільстві уявлень про державу. Це диктувалось боротьбою за > твердження диктату церкви над державою і суспільством. 3. Прагнення применшити роль держави штовхнули філософа на про голошення її не як божого творіння, а як творіння людських рук. Звідси робиться висновок: держава з її законами не відповідає і не сприяє істин- справедливості. Найсправедливішими і найгуманнішими є приписи Закону Божого. 4. Дороговказним орієнтиром у вченні Августина є прагнення обґрун- I) вати ідею моральної зверхності церкви над державою, визначити право і обов'язок держави на підтримку церкви. Правда, церковну і світську влади теолог не розглядав як діаметрально протилежні. Існувало єдине християнське суспільство, яке не протиставлялось державі і церкві. Сталий порядок Августин називав "природним ", маючи на увазі, що він є наслідком гріха і Божої кари. Цей порядок є тимчасовим, і має існувати до другого пришестя Христа, а тоді утвердиться "Царство Небесне". Але поки це станеться, люди повинні коритися природному порядкові, усвідомити необхідність сумлінного виконання своїх обов'язків. Саме в цьому відобразилась апологетика Августином існуючих у феодальній державі суспільних порядків. Основні категорії і поняття Постулат, канонічне право, теократія, теологія, догма, юрисдикція, монотеїзм, сакральний, десакралізація, апологетика. Словник термінів і визначень Постулат - вердження про щось. Канонічне право - церковне право, яке регулювало головним чином відносини у церковній ієрархії. Теократія - форма організації влади, за якою вона належить церкві, духовенству. Теологія - наука про релігійні вчення. Догма - твердження (як правило, релігійне), яке не вимагає доказу. 34 35 Юрисдикція - коло питань, які відносяться до компетенції певної установи чи органу держави. Монотеїзм - віровчення, яке визнає єдиного Бога-творця. Сакральний - священний, релігійно обґрунтований. ДесакралЬація - заперечення святості чи священності чогось. Апологетика - захист, відстоювання певної думки чи дії, обґрунтування їх доцільності. Курсові завдання
3. Питання для самоконтролю (відповіді молена перевірити за до датком).
3.4. Юрисдикція церкви ширша, вона охоплює всіх християн, в тому числі правителів держави. А тому не варто світській владі боротися за ідейний вплив -а своїх підданих, оскільки їхня сфера компетенції значно вужча. 3.5. В основі теократичних теорій отців церкви було твердження, що кава зобов'язана підпорядковуватись церкві, а правителі повинні слу жити їй. 3.6. Суть вчення про спасіння полягає у вірі в друге пришестя Ісуса Христа, коли насилля, зло, беззаконня будуть викреслені з життя і запанує Царство Боже" (ідеальна держава). 3.7. Переслідувалась мета - спрямувати суспільну свідомість на іійняття держави як організації другорядної відносно до церкви, що дик- ~> валось утвердженням диктату церкви над державою і суспільством. Додаток ВІДПОВІДІ НА ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ 3.1. Головний постулат християнського віровчення полягає у переконанні, що спасіння душі може здійснитись лише через церкву, яка може відпустити гріх і оцінити життя людини. 36 37 МОДУЛЬ 2. ВЧЕННЯ ПРО ДЕРЖАВУ I ПРАВО ФОМИ АКВШСЬКОГО Зміст дидактичної одиниці Фома Аквінський про сутність держави, елементи державної влади, про закон. Суть філософсько-теологічної системи томізму. Розвиток філософом християнської доктрини держави на основі Арістотелевої "Політики". Класифікація форм держави, обгрунтування мислителем влади і державних законів. Класифікація законів. Література Богош Ю. Тома Аквинский. - М., 1975. История политических и правовых учений (под ред. B.C. Нерсесян-ца). - М., 1995. Мірошниченко М., Мірошниченко В. Історія вчень про державу і право (стародавній світ та середні віки). Методичний посібник. - К., 1998. Нерсесянц B.C. Право и закон. - М, 1983. Себайн Г., Торсон Т. Історія політичної думки. - К., 1997. Шульженко Ф.П., Андрусяк Т.Г. Історія політичних і правових вчень. - К., 2002. МАТЕРІАЛ ДЛЯ ВИВЧЕННЯ Монах-домініканець, італієць Фома (Тома) Аквінський (1225-1274 pp.) був засновником теологічної школи томізму і відіграв провідну роль у впровадженні в життя офіційної релігійної ідеології. Найвідомішими його творами були "Сума істини католицької віри проти язичників", "Сума теології"', "Про правління можновладців". Основні концептуальні засади вчення філософа стосуються питань держави, права і закону в аспекті відносин церкви і держави, влади і суспільства, істини і справедливості. Його вчення спрямоване проти арістотелівського погляду на державу, право, суспільство з точки зору його натуралізму. Послідовником вчення Арістотеля був арабський філософ XII ст. Ібн Рушді (по латині Аверроес), який проповідував вчення про вічність матерії і руху. Аверроїзм заперечував акт одночасного божественного творіння, визначаючи Бога не як творця, а як першопричину всього сущого. Виходячи з цього, земне життя, включаючи державу і право, підпорядковане природним закономірностям. " Фома Аквінський, перебуваючи на позиціях апологетики ідеології католицизму, піддав ретельному аналізові вчення Арістотеля, витлумачив арісто-телізм у католицько-теологічному дусі, використав його в розробці християнської державно-правової концепції. В числі перших він спробував розвинути християнську доктрину держави на основі "Політики" Арістотеля. Що зближувало філософські погляди на державу і право цих двох великих мислителів? По-перше, Фома Аквінський поділяв думку Арістотеля про те, що людина є політичною істотою. Самою природою закладене в людині прагнення жити з іншими людьми для задоволення своїх потреб. Наслідком цього прагнення індивідуума і є держава. Вона відіграє важливу роль у житті суспільства, ставлячи собі за мету "загальне благо" своїх громадян. По-друге, подібно до багатьох своїх попередників ( в тому числі і Арістотеля), Фома Аквінський виводив державну владу від самого Бога і радив беззастережно їй підкорятися. По-третє, Аквінський, як і Арістотель, не розмежовує суспільство і державу. Відповідно до його вчення, держава- це форма людської єдності і співробітництва, яка виникає у відповідь на потреби природи і розуму. Роль володаря в державі філософ порівнював із роллю Бога в світі. Він зазначав, що Бог, перш ніж керувати світом, встановлює в ньому відповідний порядок. Так само і правитель: перш ніж управляти своєю державою, він встановлює в ній порядок. Монархія, на думку теолога, є найдосконалішою формою правління. Вона є більш усталеною, стійкішою і стабільнішою, ніж інші форми, а тому саме вона здатна підтримувати порядок у суспільстві і гарантувати щасливе життя своїм підданим. Які риси монархії роблять її домінуючою серед інших форм державного правління? 1)3а своєю будовою монархія схожа на всесвіт, який створив Бог. А всесвіт є найдосконалішою структурою. 2)Монархія, як і людський організм, управляється одним центром, а тому виключає суперечки між окремими ланками правління, які мають місце за аристократії, олігархії та демократії. Водночас доцільно звернути увагу на принципово різні засади вчень Фоми Аквінського і Арістотеля. 1. Це в першу чергу стосується розуміння природи людини і справедливості.
38 39 2. Різноманітність поглядів двох мислителів стосується самої держави.
Критерієм загальної справедливості є Святе Письмо (Біблія). І взагалі, "червоною ниткою" через роздуми Фоми Аквінського про співвідношення духовної і світської влади проходить теза про верховенство духовної влади над світською, церкви над державою. В чому полягає сутність влади, її першооснова в державі? Аналізуючи світську владу, Аквінський дійшов висновку, що вона складається з трьох аспектів: а) сутності самої влади; б) форми влади (тобто її походження); в) використання влади. Сутність влади мислитель вбачав в установленому Богом порядку відносин панування і підкорення. В таких відносинах воля спричиняє рух підданих. На відміну від сутності влади, її форма (походження) не завжди відповідає приписам Божого закону. У світському житті заволодіти владою можуть пройдисвіти, із застосуванням обману чи сили. Що стосується третього аспекту - використання світської влади - то тут Фома Аквінський вказував на зловживання владою, несправедливе її використання, що теж є порушенням Божих заповідей. З огляду на невідповідність світської влади настановам Бога на стадіях її походження і використання, мислитель приходить до висновку, що вона не може претендувати на зверхність у суспільстві. Єдиною, відповідною до Божих заповідей, є влада церковна, завдяки якій у суспільстві можуть бути встановлені справедливість і спокій. Політичним внеском Фоми Аквінського у розвиток державно-правової думки є його класифікація форм держав на основі критерію морального правління. Метою суспільства, вважає теолог, є загальне благо. З огляду на це він поділяє правління на справедливе і несправедливе, а владу - на політичну і деспотичну. Політична влада - це дотримання законів, опікування світського правителя обороною країни, судочинством, усунення зловживань, підтримання миру в державі. Вона - найкраща форма правління, яка контролюється церквою і великими феодалами. Деспотична влада - це ніким і нічим не обмежене правління повелите- ля-деспота. Таке правління Фома Аквінський однозначно засуджував, підкреслюючи, що правитель мусить керуватися вимогами божественної справедливості, дотримуватись приписів, законів і вимагати такої же поведінки від своїх підданих. Правління однієї людини над іншою не повинно позбавляти підданого права на вільний моральний вибір. Ніхто, навіть раб, не зобов'язаний коритися деспоту. А тому опір тиранії, робить висновок філософ, є не лише правом, а й обоє 'язком підданих. Розвиваючи далі думку про владу, мислитель підкреслював, що влада виникає у відповідь на природну необхідність задоволення потреб людини. Вона об'єднує суспільство і допомагає людям удосконалюватися морально, піклуватися про свою душу та своє місце серед людей. Свою правову концепцію Фома Аквінський викладає з позицій категорії справедливості. Право - це дія справедливості під кутом зору встановленого божественного порядку людських взаємин. Справедливість полягає у наданні кожній людині того, що їй самій належить. Саме у цій концепції погляди Аквінського і Арістотеля збігаються. Так само, як і Арістотель, Аквінський розрізняв два види справедливості: розподільну і порівняльну. Розподільна справедливість - це надання благ відповідно до заслуг особи, а порівняльна - дії на порівняння чого-небудь, в першу чергу, права. Відповідно до цього, робить висновок теолог, існують і види права: а) якщо порівняння відбувається за внутрішньою природою речей, то це дія природного права; б) якщо ж порівнюються дії (себто, відновлюється справедливість у суспільстві) за людською волею, то це - позитивне (людське) право. Влада, вважав Аквінський, приводить в дію закони держави. Вони являють собою специфічні настанови(приписи), які не порушують божественного порядку. Закон є джерелом права, а право - це дія божественної справедливості у божественному порядку людського буття. Його джерелом є вічний закон. Що таке вічний закон? Фома Аквінський дає однозначну відповідь на це далеко не просте філософське запитання: вічний закон є тотожним розуму Бога, вічний план божественної мудрості. У відповідності з ним відбувається увесь процес творення світу. Формою віддзеркалення божественного розуму у земному житті є природний закон. Сферою його впливу є світ живої природи, який підкоряється інстинктам життя і самозбереження. Природний закон діє однаково як у сфері християнського світу, так і серед язичників. У людському суспільстві цей закон виявляється у прагненні жити досконалим, гідним людини життям - прагнути до добра, уникати і не чинити зла, цінувати життя, шукати істину. |
|
АНОТАЦІЯ ДИСЦИПЛІНИ Навчально-методичний комплекс вивчення курсу «ІСТОРІЯ ВЧЕНЬ ПРО ДЕРЖАВУ І ПРАВО» |
Шульженко Ф. П., Андрусяк Т. Г. К.: Юрінком Інтер, 1999. Історія політичних і правових вчень Розділ І. Виникнення та розвиток поглядів на державу і право у країнах стародавнього світу |
|
ЛЕКЦІЯ з дисципліни «Основи римського права» ТЕМА №6. СІМЕЙНЕ ПРАВО Трофанчук Г.І. Римське приватне право: Навчальний посібник. – Атіка, 2006. – 248с |
ПЛАН ЛЕКЦІЇ: Поняття особи та її право дієздатність Правове становище... Трофанчук Г.І. Римське приватне право: Навчальний посібник. – Атіка, 2006. – 248с |
|
1 Предмет і завдання курсу "Історія економічних учень" Предмет іст ек вчень – це процес виникнення розвитку боротьби і зміни системи ек. Поглядів на шляху розвитку сучасного сус-ва. Це... |
Питання на іспит предмету Історія правових і політичних вчень Загальна характеристика політико-правової ідеології епохи Відродження і Реформації |
|
Питання до заліку з дисципліни «Історія економіки та економічних вчень» Предмет, методологічні підходи та методи «Історії економіки та економічної думки» |
Структура юриспруденції(наук про державу право) Юридична наука — це система знань про об'єктивні властивості права і держави в їх поняттєво-юридичному розумінні та вираженні, про... |
|
Тема : «Що я знаю про Україну?» Мета Мета: поглибити знання учнів про свою державу, історію українського народу; вміння робити аналіз подій, фактів, історичних явищ;... |
Україна в роки першої російської революції 1905-1907 рр За нею Литва зберігала право на власний герб, печатку, законодавство, міністрів, військо, фінанси й адміністрацію; спільними ставали... |