Г.І. Трофанчук ІСТОРІЯ ВЧЕНЬ ПРО ДЕРЖАВУ ТА ПРАВО


НазваГ.І. Трофанчук ІСТОРІЯ ВЧЕНЬ ПРО ДЕРЖАВУ ТА ПРАВО
Сторінка22/26
Дата14.03.2013
Розмір3.28 Mb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Право > Документи
1   ...   18   19   20   21   22   23   24   25   26

12*
Зокрема, в Україні розпочав діяльність всесвітньо відомий засновник психологічної школи права Л. Петражицький. В Київському університеті зусиллями І. Даниловича, М. Іванишева та їхніх учнів склалася одна з най­кращих в Російській імперії школа істориків права. З критикою царського кримінального законодавства із загальнодемократичних позицій, з палкою боротьбою за скасування смертної кари і новітніми дослідженнями звичає­вого права виступив О. Кістяківський. А його син, Б. Кістяківський, став одним із перших у Росії поборників популярної сьогодні концепції право­вої держави.

Видатний фахівець в галузі кримінального права і процесу, історії пра­ва, один із дослідників права України Олександр Кістяківський (1833 -1885) одним із перших обгрунтував вчення про кримінальне покарання, яке базувалось на принципі його невідворотності.

Заслугою вченого є розробка ним "теорії прогресивного конституціо­налізму", яка містилася на таких засадах:

  • у конституційній монархії він вбачав перший крок до політичної
    свободи Росії;

  • саме в конституційній державі можуть мати втілення такі засади: мі­
    сцеве та державне самоврядування; недоторканість особи, крім випадку
    скоєння нею злочину; право зборів і об'єднань, свобода слова і віроспові­
    дання; відповідальність правителя перед підданими;

  • реальними умовами реалізації загальнодемократичних засад є зага­
    льний виборчий процес, право відкликання посадових осіб, судова підзвіт­
    ність чиновників, законність у діяльності органів влади та управління.

Будучи прихильником юридичного позитивізму, О. Кістяківський, на противагу прибічникам цієї концепції, виступав проти визнання закону як єдиного джерела права. Він підкреслював, що судова практика є більш діє­вою формою правоутворення у порівнянні із законом.

Продовжуючи справу свого батька, Богдан Кістяківський (1868-1920), розглядав право перш за все як етичну цінність. Основою правових норм є етична свідомість людей. Норми права встановлюються через те, що у сус­пільній свідомості закріплюється переконання у необхідності певних дій. Такі дії мусять здійснитися, і їх усвідомлюють всі особи, які співставляють свою поведінку з діями необхідно обумовленими певними рамками.

Іншою стороною права є соціальна природа. Вчений дійшов висновку, що люди керуються усвідомленням свого обов'язку у суспільстві. А саме право ставить дії людей у певні рамки, перетворює соціально необхідне на обов'язкове. І ця обов'язковість права підтримується силою державного примусу.

Б. Кістяківський спробував дати теоретичне визначення права, розділи­вши його на декілька тлумачень залежно від сфер людських стосунків, які регулюються правом (соціологічне, психологічне, державно-організаційне та

178

нормативне). Водночас він визначає "технічне" або "практичне" поняття права: це сукупність правил, що вказують, де знайти у діючих правових нор­мах рішення для всіх випадків, що виникають внаслідок суперечок на основі того, що є правим, а що неправим.

Заслугою Б. Кістяківського є створення ним засад теорії правової дер­жави, на основі принципу правового її самовизначення. Держава є єдиним творцем правових норм, і виходячи з цього, вона зобов'язана дотримува­тись створених нею норм права. Створене державою право може бути вті­леним у життя за умови свободи індивіда. Вчений ототожнював правову і конституційну держави, вважаючи, що правовою може бути як буржуазна, так і соціалістична держава. Головне - щоб вона забезпечувала досягнення загального блага і справедливості, а відтак - гарантувати кожній людині право на гідне існування. Це і є суть ідеальної природи держави.

Відрадним явищем у розвитку правової думки цієї доби є поява пер­ших досліджень в галузі історії українського права, оскільки до того часу історія України, як і історія Української державності і права, вважалися часткою російської або польської історії. Завдяки зусиллям професора Ки­ївського університету Михайла Владимирського-Буданова (1838 - 1916) цю традицію було порушено. При вивченні права він вперше звернувся до глибинних першоджерел, упорядкувавши "Хрестоматію з історії руського права", яка витримала п'ять видань і стала настільною книгою для багатьох поколінь юристів та істориків.

У своїй фундаментальній праці "Огляд історії руського права" (витри­мала 7 видань) вчений розглядає "західноруське право" (тобто право Укра­їни періоду Великого Князівства Литовського і Речі Посполитої) як окрему самостійну правову систему.

Вчений послідовно впроваджував думку, що не існує держави і права без конкретного етносу (народу), підкреслюючи, що відправним джерелом походження держави є національно-етнічна група з її особливостями.

Що стосується права, то воно розглядалось як окремий продукт діяль­ності нації, а не держави; його джерелом є народна свідомість і воля, а не держава. А держава у формі закону формує лише те, що вже створено на­родною свідомістю.

Вчений водночас наголошував, що право значно ширше за своїм зміс­том, ніж закон, і вони збігаються лише тоді, коли закон стає виразником правосвідомості народу.

Видатним українським істориком, політологом і державним діячем був Вячеслав Липинський (1882-1931). На відміну від свого сучасника М.Грушевського, він не вбачав ніяких позитивних моментів в автономізації України у складі Росії і неухильно відстоював українську політичну неза­лежність.

179

У своїй праці "Листи братам-хліборобам" Липинський вказує на три можливих варіанти державного будівництва в Україні: демократична рес­публіка, охлократична диктатура і класократична монархія.

1) Аналізуючи демократичну республіку, політолог відмічає її декора­тивність. Вибори в парламент являють собою політичну бутафорію. На думку філософа, демократичне облаштування суспільства властиве в ос­новному промисловим країнам, а Україна є селянська, хліборобська, і тому парламентаризм їй є чужим.

2)Під охлократією Липинський розуміє такий суспільно-політичний лад, коли фактично декласовані елементи безмежно владарюють над гро­мадянами держави. Охлократія утримується на насиллі і у будь-якому ви­падку недовговічна.

У)Класократична монархія позбавлена недоліків першої і другої форм. Тут активна меншість приходить до керівництва шляхом вибору кращих представників усіх класів суспільства, а об'єднуючим центром держави є спадковий монарх.

Значну увагу приділяв Липинський аналізу причини краху спроб ство­рення в минулому незалежної Української держави. Головне - відсутність єдності, зазначав він. Мали місце галицько-наддніпрянські протиріччя, ам­біції представників української еліти, релігійні неузгодження. Саме тому єдиним практично застосовним в Україні варіантом державного будівницт­ва Липинський вважав спадковий гетьманат. Без гетьмана конфліктуючі політичні, соціальні і релігійні угрупування вічно будуть боротися за владу.

Майбутня Українська держава, в уявленні Липинського, - це неза­лежна монархія із спадковою передачею влади. Монарх в Україні - це ге­тьман. Але ця монархічна форма повинна радикально відрізнятися від аб­солютної монархії, найгіршим зразком якої було Московське царство часів Івана Грозного.

Монархія повинна бути обмежена особливою політико-соціальною структурою, яку Липинський називає класократією.

В проекті мислителя вона має такий вигляд:

  • гетьман очолює державу і кабінет міністрів, керує обороною країни;

  • дві (нижня і верхня) законодавчі палати представляють інтереси ре­
    гіонів України і об'єднань громадян.

Особливо підкреслює Липинський необхідність поділу влад і, зокрема, забезпечення незалежності судової влади і наявність системи "стримувань і противаг" гілок влади (на зразок США).

Майбутнє України Липинський пов'язував із відродженням трьох схід­нослов'янських народів (російського, українського і білоруського) у рівно­правному союзі на основі незалежності кожного з них.

Проблема національного самовизначення України знайшла відобра­ження у конституційних проектах Братства тарасівців, яке виникло в

180

1891 році у Полтаві. Це була перша українська політична організація, яка базувалась на засадах суто націоналістичної ідеології. Концептуальним натхненником і одним з організаторів братства був М.І. Міхновський - хар­ківський адвокат, більше всього відомий як автор промови "Самостійна Україна", яка стала програмною платформою РУП (Революційної українсь­кої партії) з моменту її створення (тобто з 1900 p.).

У своїй політичній декларації "Вірую" тарасівці виходили з погляду на Росію як окупанта України, вимагали повної державної незалежності своєї країни, вважали, що лише вирішення національного питання сприятиме розв'язанню питання соціального.

Декларація "Вірую" звинувачує царський уряд у поневоленні україн­ців, перетворенні їх на рабів, примусовому насадженні українофобії, ни­щенні української мови, у жорстоких репресіях щодо українства, знева­жанні свободи совісті, недоторканості особи. Звідси Міхновський висуває гасла: "Україна для українців", "Візьмемо силою те, що належить нам по праву, але відняте від нас теж силою".

Виходячи з таких національних постулатів, Міхновський висунув вла­сний проект конституції, яка поділяє Україну на 9 спілок вільних і само­врядних громад (тобто 9 земель). Серед прав і свобод українців, гарантова­них федерацією українських земель, автор виокремлює: право на громадян­ство; скасування станового поділу суспільства; рівноправність чоловіків та жінок; недоторканість особи і житла; свобода совісті, слова; відокремлення церкви від держави, а держави від церкви; визнання офіційною мовою дер­жави української мови при праві на національну мову інших народів та ін.

Міхновський дотримувався класичного розподілу влади на законодавчу, виконавчу та судову. Перша здійснюється двопалатним парламентом (Радою представників і Сенатом), який формується шляхом загальних, прямих, рів­них, безпосередніх виборів при таємному голосуванні. Встановлює загальне виборче право з 25-річного віку. Депутати і сенатори не мали права займати посади у виконавчих чи судових органах, їх особи були недоторканими.

Виконавчу владу юрист передавав Президенту Всеукраїнської спілки, який обирався голосуванням на 6 років з числа громадян із 35-річного віку і лише на один термін. Президент призначав і звільняв міністрів. Міністрами могли бути лише українці.

Судова влада належна всім судам і суддям. Заборонялося створення будь-яких надзвичайних судів. Встановлювався суд присяжних, який роз­глядав усі кримінальні справи, політичні процеси.

Самоуправління на місцях здійснювалось, за проектом мислителя, ви­борчими земськими і громадськими радами за власними законами. Держава не мала постійної армії, а її силові структури складалися з міліції, яку утримувала кожна громада. Конституція Міхновського визначала жовто-синій прапор і столицю - Київ.

181

Вперше в українській конституційній практиці Основний закон визна­чав низку окремих конституційних законів: про працю, про пресу, про суд присяжних, про судову організацію та ін..

Ідеї Міхновського знайшли втілення у державотворчій практиці У HP і сучасної України. З Основного закону харківського адвоката УНР взяла, наприклад, ідею адміністративного поділу України на землі, скасування приватної власності на сільськогосподарські угіддя, станового поділу лю­дей, недоторканності особи, її помешкання, таємниці листування, принци­пи судочинства, відсутності постійного війська і заміну його міліцейськими силами. Сучасна незалежна Україна запозичила жовто-синій прапор, ідеї президентської республіки, проекти двопалатного парламенту.

Курсові завдання

  1. Скласти опорний конспект вивченого модуля і термінологічний
    словник.


  1. Питання підготовки до заліку.




  1. Соціальний дарвінізм Івана Франка.

  2. Концепція М.Грушевського про самостійне політичне буття укра­
    їнського народу.

  3. Національна ідея у творчості Грушевського.

  4. Політична концепція М.Грушевського.

  5. Погляди В.Винниченка на Українську державу.

  6. "Теорія прогресивного конституціоналізму" Олександра Кістяків-
    ського.

  7. Теорія права і правової держави Богдана Кістяківського

  8. Історія українського права у творах М. Владимирського-Буданова.

  9. В. Липинський про варіанти державного будівництва в Україні.




  1. Класократична теорія В. Липинського.

  2. Проблема національного самовизначення України у творчості
    М.Міхновського.

  3. Конституційний проект Міхновського.

3. Питання для самоконтролю (Відповіді молена перевірити за до­
датком).

3.1 Сформулюйте узагальнено : що було характерним для української ідейно-політичної думки і державно-правової практики періоду IX - XIX ст.?

  1. Який внесок у розвиток української державно-правової думки зро­
    били діячі кінця XIX -початку XX ст.?

  2. В чому полягала розбіжність поглядів І. Франка і марксистів щодо
    рушійних сил соціального прогресу?

  3. В чому полягало політичне забарвлення історичних досліджень
    М. Грушевського?




  1. Яка схема історичного розвитку на землях східнослов'янського
    масиву домінувала в офіційній російській історіографії початку XX ст. ?

  2. Які погляди М. Грушевський назвав "національним злочинством"?

  3. Розкрийте схему модернізації політичного ладу Росії за М. Гру-
    шевським.

3.8. Які варіанти державного будівництва в Україні запропонував
В. Липинський? Яким уявляв майбутнє правління Української держави
В. Липинський?

Додаток ВІДПОВІДІ НА ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

3.1. Для української ідейно-політичної думки і державно-правової
практики IX - XIX ст. характерною була спрямованість на конституційну
регламентацію державного устрою, політичного режиму, прав і свобод лю­
дини, взаємовідносин особи, громадянського суспільства і держави.

  1. Діячі України кінця XIX - початку XX ст. синтезували досягнення
    вітчизняної і зарубіжної державно-правової думки, зробили державу і пра­
    во об'єктами наукового пізнання, розвинули ідею національно-демокра­
    тичної держави, зробили спробу практичного втілення її в життя.

  2. Якщо марксисти стверджували, що передумовою виникнення дер­
    жави є класові протиріччя в суспільстві, то І. Франко, навпаки, вважав, що
    саме в суспільстві, організованому в державу, загострюються класові про­
    тиріччя, які іноді набувають антагоністичного характеру.

  3. У своїх історичних дослідженнях М. Грушевський виясняв право­
    мірність постановки питання про самостійне політичне буття українського
    народу.

  4. В офіційній російській історіографії початку XX ст. домінувала
    схема розвитку історичного процесу у східних слов'ян, яка виключала
    український народ як самостійний фактор. Київська Русь розцінювалась як
    форма державності великоросійської народності.

  5. "Національним злочинством" М. Грушевський назвав всякі прояви
    українського шовінізму, виключності, нетолерантності українського народу
    стосовно інших народів і націй.

  6. М. Грушевський запропонував модернізувати політичний лад Ро­
    сії, запровадивши парламентське правління і децентралізацію країни. Регі­
    онам імперії, в тому числі і Україні, пропонувалось надати національну або
    територіальну автономію.


182

183

  1. В. Липинський у своїй праці "Листи братам - хліборобам" вказує
    на три можливі варіанти державного будівництва в Україні: демократична
    республіка, охлократична диктатура, класократична монархія.

  2. Майбутнє правління Української держави В. Липинський уявляв
    як незалежну монархю зі спадковою передачею влади. Така єдиновладна
    форма правління повинна бути обмежена особливою політико-соціальною
    структурою - класократією.
1   ...   18   19   20   21   22   23   24   25   26

Схожі:

АНОТАЦІЯ ДИСЦИПЛІНИ
Навчально-методичний комплекс вивчення курсу «ІСТОРІЯ ВЧЕНЬ ПРО ДЕРЖАВУ І ПРАВО»
Шульженко Ф. П., Андрусяк Т. Г. К.: Юрінком Інтер, 1999. Історія політичних і правових вчень
Розділ І. Виникнення та розвиток поглядів на державу і право у країнах стародавнього світу
ЛЕКЦІЯ з дисципліни «Основи римського права» ТЕМА №6. СІМЕЙНЕ ПРАВО
Трофанчук Г.І. Римське приватне право: Навчальний посібник. – Атіка, 2006. – 248с
ПЛАН ЛЕКЦІЇ: Поняття особи та її право дієздатність Правове становище...
Трофанчук Г.І. Римське приватне право: Навчальний посібник. – Атіка, 2006. – 248с
1 Предмет і завдання курсу "Історія економічних учень"
Предмет іст ек вчень – це процес виникнення розвитку боротьби і зміни системи ек. Поглядів на шляху розвитку сучасного сус-ва. Це...
Питання на іспит предмету Історія правових і політичних вчень
Загальна характеристика політико-правової ідеології епохи Відродження і Реформації
Питання до заліку з дисципліни «Історія економіки та економічних вчень»
Предмет, методологічні підходи та методи «Історії економіки та економічної думки»
Структура юриспруденції(наук про державу право)
Юридична наука — це система знань про об'єктивні властивості права і держави в їх поняттєво-юридичному розумінні та вираженні, про...
Тема : «Що я знаю про Україну?» Мета
Мета: поглибити знання учнів про свою державу, історію українського народу; вміння робити аналіз подій, фактів, історичних явищ;...
Україна в роки першої російської революції 1905-1907 рр
За нею Литва зберігала право на власний герб, печатку, законодавство, міністрів, військо, фінанси й адміністрацію; спільними ставали...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка