51. Проблеми набуття та реалізації права оренди земельної ділянки.
Ознаки:
право розпорядження здійснює тільки власник;
орендар може здійснювати обмежене розпорядження ЗД з підстав визначених законом та договором (суборенда);
строковість права оренди ЗД;
зворотність – повернення ЗД після закінчення дії строку оренди;
укладення договору оренди ЗД та його державна реєстрація;
сплата орендної плати.
Характеристика земельно-об’єктного складу – ст.ст. 3-5 ЗУ «Про оренду землі». Проблема ст. 4 ЗУ «Про оренду землі не діє».
Що стосується змісту відносин – мова йде про права та обов’язки, які визначені ЗК та ЗУ «Про оренду землі».
Проблема: ч. 4 ст. 93 ЗК – у частині відчуження права оренди ЗД орендарем є колізійною та такою, що не відповідає чинному зак-ву, оскільки право на оренду може виникнути виключно після укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації, а відтак у покупця право на оренду виникнути не може. По-друге, законодавець не встановив механізм такого відчуження. По-третє, право на оренду ЗД відноситься до зобов’язальних прав, які характеризуються зокрема обмеженим колом суб’єктів (кредитор та боржник). Відповідно до ст. 512 ЦК, зобов’язання, як зв’язок між кредитором та боржником не можуть створювати обов’язку для третьої особи, за умови ж відчуження права оренди ЗД між орендарем і третьою особою, обов’язки виникають і для орендодавця.
ст. 124 ЗК по новому регулює право оренди. Договір Стаття 124. Порядок передачі земельних ділянок в оренду
1. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
2. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами
другою, третьою статті 134 цього Кодексу.
3. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.
4. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Підставою для укладення договору оренди може бути цивільно-правовий договір про відчуження права оренди.
купівлі-продажу права оренди ЗД?Виключенням із зазначених правил передбачається ч. 2 ст. 134 ЗК. Передача ЗД в оренду, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється у порядку, встановленому ст. 123 ЗК.
Вживання терміну «договір-купівлі продажу права оренди ЗД» є незрозумілим, колізійним та таким, що не відповідає чинному законодавству. Право оренди відноситься до зобов’язальних прав, а відтак передаватися не може. Право оренди не можна виставляти на торги, оскільки на момент проведення земельних торгів воно ще не виникло (це право виникає з моменту підписання та державної реєстрації договору оренди земельної ділянки). З переможцем аукціону може бути лише укладено т.з. попередній договір (ст. 635 ЦК) в силу якого у орендодавця виникає обов’язок укласти договір оренди з «покупцем».
52. Особливості продажу земельних ділянок із земель державної та комунальної власності.
Особливості продажу зем діл на аукціоні (із земель державної і комунальної власності). За заг правилом – на конкурентних засадах у формі аукціону (ст. 134 ЗК), зараз конкурсу немає. Аукціони проводяться на основі локальної нормотворчості. ПКМУ 2.09.2010 №805 Укладенню договору куп-продажу передує –
1. Рішення органу місц самоврядув або про включ зем діл до переліку ділянок, які підляг продажу на земельних торгах,
2. Визначення меж зем діл в натурі, межові знаки.
3. Визначення вартості зем діл, яка дор її нормативній грош оцінці
4. Виготовлення технічного паспорту (ПКМУ 16.05.2002, Інструкція держкомзему)
5. Оголошення про проведення торгів
6. Проведення торгів та перемога в них покупця.
Змінився порядок продажу ЗД із земель державної та комунальної власності:
Стаття 134. Обов'язковість продажу земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них на конкурентних засадах (земельних торгах)
1. Земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об'єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
2. Не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі:
розташування на земельних ділянках об'єктів нерухомого майна, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, в яких відсутні акції (частки, паї), що належать державі, крім випадків відмови власника розташованого на земельній ділянці нерухомого
майна від її викупу або укладення договору оренди;
використання земельних ділянок для користування надрами та спеціального водокористування відповідно до отриманих спеціальних дозволів (ліцензій);
використання релігійними організаціями, які легалізовані в Україні, земельних ділянок під культовими будівлями;
перебування в користуванні земельних ділянок або розташованих на них будівель підприємств, установ та організацій, що належать до державної та комунальної власності, підприємств і громадських організацій у сферах культури і мистецтв (у тому числі національних творчих спілок);
розміщення дипломатичних та прирівняних до них представництв іноземних держав і міжнародних організацій згідно з міжнародними договорами України;
будівництва та обслуговування лінійних об'єктів транспортної та енергетичної інфраструктури (доріг, газопроводів, водопроводів, ліній електропередачі, аеропортів, нафто- та газових терміналів, електростанцій тощо);
проведення комплексної реконструкції кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду відповідно до закону;
будівництва соціального та доступного житла.
3. Земельні торги не проводяться при наданні (передачі)
земельних ділянок громадянам у випадках, передбачених статтями 34,
36 та 121 цього Кодексу.
в імперативному порядку усі ЗД державної та комунальної власності підлягають відчуженню на конкурентних засадах у формі аукціону (ч. 1 ст. 134 ЗК);
загальні засади проведення таких аукціонів визначаються ст. ст. 135-138 ЗК (див. рішення КСУ про визнання неконституційною постанови КМУ «Про проведення земельних аукціонів»);
має передувати рішення органу місцевого самоврядування або виконавчої влади про включення ЗД до переліку ЗД, що підлягають продажу на торгах (ч. 1 ст. 136 ЗК, з урахуванням розмежування компетенції, визначеної ст. 132 та п. 12 Розділом 10 Перехідних положень);
визначення меж ЗД у натурі, закріплення їх межовими знаками;
визначення вартості земельної ділянки, які дорівнює її нормативній оцінці;
виготовлення паспорту земельної ділянки (ч. ч. 2-7 ст. 136 ЗК);
ч. 2 ст. 134 визначає перелік ЗД, які не підлягають продажу на земельних торгах;
земельні торги не можуть провадитись для громадян та юридичних осіб, які мають земельні ділянки на праві постійного користування, не переоформили це право з 01 січня 2002 року по 25 вересня 2005 року.
38, 53. Особливості використання земельних ділянок на умовах емфітевзису та суперфіцію
(емфітевзис)
Емфітевзис – ст. 102-1 ЗК та главою 33 ЦК. Емфітевзис у ЗК та ЦК визначається як довгострокове відчужуване та успадковуване але, крім випадків передбачених зем-им та цив-им зак-ом, право особи на користування ЗД, що належить іншій особі для с/г потреб. На відміну від інших прав має речовий характер. Може бути відчужене його володільцем іншій особі, але крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 102-1 ЗК та ч. 3 ст. 407 ЦК. Емфітевзис надає іншим особам право на користування ЗД в межах її цільового призначення виключно для с/г потреб. Емфітевзис виключає можливість власника ЗД користуватися нею протягом строку дії емфітевзису. Емфітевзис може бути як строковим, так і безстроковим (відповідно до ч. 4 ст.102-1 ЗК та ч. 1 ст. 408 ЦК строк договору про надання права на користування чужою ЗД для с/г потреб встановлюється договором і для земель державної та комунальної власності не може перевищувати 50 років). За користування ЗД на підставі емфітевзису стягується плата, розмір якої погоджується у договорі про встановлення емфітевзису.
1. Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) і право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникають на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України.
Право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) може виникати також на підставі заповіту.
2. Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) та право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) можуть відчужуватися або передаватися в порядку спадкування, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті.
3. Право користування земельною ділянкою державної або комунальної власності не може бути відчужено її землекористувачем іншим особам (крім випадків переходу права власності на будівлі та споруди), внесено до статутного фонду, передано у заставу.
4. Строк користування земельною ділянкою державної чи комунальної власності для сільськогосподарських потреб або для забудови не може перевищувати 50 років.
5. Укладення договорів про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України ( 435-15 ) з урахуванням вимог цього Кодексу.
6. Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) та право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) припиняються в разі:
1) поєднання в одній особі власника земельної ділянки та землекористувача;
2) спливу строку, на який було надано право користування;
3) викупу земельної ділянки у зв'язку з суспільною необхідністю в разі користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб;
4) невикористання земельної ділянки для забудови в разі користування чужою земельною ділянкою для забудови протягом трьох років.
7. Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) та право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) можуть бути припинені за рішенням суду в інших випадках, встановлених законом.
Суперфіцій – відчужуване речове право, користування чужою земельною ділянкою для забудови.Важливою ознакою прав на чужі речі є визначення їх переліку виключно законом, шляхом формування закритого переліку. Оскільки, ці права абсолютні, вони встановлюють обов’язок для невизначеного кола осіб, ці особи повинні бути поінформовані про зміст і види таких прав. ПРОБЛЕМА - виходячи із ЗУ ПРО плату на землю – земельний податок повинен сплачувати і власник емфітевта або супефірціарій, що здатно стримати розвиток відносин із використанням зем ділянок на праві емфітевзису та суперфіція.
( суперфіцій).
1. Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) і право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникають на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України ( 435-15 ).
Право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) може виникати також на підставі заповіту.
2. Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) та право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) можуть відчужуватися або передаватися в порядку спадкування, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті.
3. Право користування земельною ділянкою державної або комунальної власності не може бути відчужено її землекористувачем іншим особам (крім випадків переходу права власності на будівлі та споруди), внесено до статутного фонду, передано у заставу.
4. Строк користування земельною ділянкою державної чи комунальної власності для сільськогосподарських потреб або для забудови не може перевищувати 50 років.
5. Укладення договорів про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України ( 435-15 ) з урахуванням вимог цього Кодексу.
6. Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) та право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) припиняються в разі:
1) поєднання в одній особі власника земельної ділянки та землекористувача;
2) спливу строку, на який було надано право користування;
3) викупу земельної ділянки у зв'язку з суспільною необхідністю в разі користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб;
4) невикористання земельної ділянки для забудови в разі користування чужою земельною ділянкою для забудови протягом трьох років.
7. Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) та право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) можуть бути припинені за рішенням суду в інших випадках, встановлених законом.
Суперфіцій – відчужуване речове право, користування чужою земельною ділянкою для забудови.Важливою ознакою прав на чужі речі є визначення їх переліку виключно законом, шляхом формування закритого переліку. Оскільки, ці права абсолютні, вони встановлюють обов’язок для невизначеного кола осіб, ці особи повинні бути поінформовані про зміст і види таких прав. ПРОБЛЕМА - виходячи із ЗУ ПРО плату на землю – земельний податок повинен сплачувати і власник емфітевта або супефірціарій, що здатно стримати розвиток відносин із використанням зем ділянок на праві емфітевзису та суперфіція.
54. Проблеми правового режиму земель водного фонду.
На сьогодні у правозастосовній практиці трапляються випадки неоднозначного тлумачення ч. 3 ст. 60 ЗК «Прибережні захисні смуги» «…Розмір та межі прибережної захисної смуги уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюються за проектами землеустрою, а в межах населених пунктів - з урахуванням містобудівної документації». Проблема виникає через нечіткість формулювання закону: чи стосується правило про визначення прибережних захисних смуг не «автоматично», а за проектами землеустрою земель населених пунктів. При автоматичному встановленні прибережних захисних смуг врахування містобудівної документації, яке вимагається щодо земель населених пунктів, є неможливим, тож прибережні захисні смуги у населених пунктах мають встановлюватись за проектами землеустрою.
Проблемним є питання щодо того, чи дозволено в межах смуг відведення будівництво виробничих приміщень. Ч.3 ст. 91 ВК перебачає таку можливість, а відповідна норма ЗК – ні. Варто вважати , що будівництво виробничих споруд у смузі відведення можливе, проте лише у випадку, коли воно потрібне «для забезпечення експлуатації та захисту від забруднення , пошкодження і руйнування каналів зрошувальних і осушувальних систем» (ч.1 ст. 91 ВК).
55. Проблеми здійснення моніторингу земель та моніторингу грунтів' як функції управління у галузі використання, відтворення та охорони земель.
В У незважаючи на те, що всі передумов проведення моніторингу земель - наявність відповідних законів, існування законодавчих, підзаконних актів, наявність установ у вигляді Агенства зем рес, відповідних управлінь, законодавчої бази по аналізу звітності і проведення моніторингу - процес має труднощі, що в свою чергу відображається на якості зібраних даних.
Пр основа: ст191, 191 ЗК
Ст 22 ЗУ «Про ОНПС», ст54 ЗУ «про охор земель», Пост 20.08.1993 №661 Про затв положення про моніторинг земель і Положення про держ моніторинг 30.03.1998
Моніторинг грунтів ст. 168 ЗК – виокремлює грунти, як особливий об´єкт охорони, тому правомірно, що зак-ць виокремлює і відносини щодо монітор грунтів на землях с/г призначення. Проблема законод врегул норм, які визнач систему органів, яка здійснює дану функцію, а також їх повноваження, які міститься в ЗУ «Про д контроль за використ та охор земель» ст. 5, 8, 9. Враховуючи той факт, що здійснення контролю і здійснення моніторингу земель є різними функціями - виникає потреба у розробці єдиного нпа, де були б врегул відносини щодо моніторингу земель, а також монітор грунтів. При цьому даний закон має визначати:
Співвідношення понять моніторинг земель та моніторинг грунтів
Організаційне, функціональне та фінансове забезпечення здійснення моніторингу земель та грунтів
Відсутність чіткого розмежування повноваж, які проводять моніторинт на землях с/г признач; п.4 Полож наводить лише перелік виконавців даного виду моніторингу без розмежування між ними повноважень.
Мінагрополітики та продов, мінекол та прир рес, держземагенство, держагенство вод, ліс ресурс, укр. Академія агр. Наук. Рахунковою палатою проведено перев. викор у 2008-2010 році, спрямов на кер-во та управління у сфері земельних ресурсів, зем реформи і безпл. Оформл та вид гр.-н д актів на пр. власн.
На 20 р незал задекларов мета –перхід на екол ефективне та раціональне викор земель на сьог не досяг
Відтворення с/г земель не забезпеч, виснажлива експлуатація на сьогодні триває.
Моніторинг не проводився взагалі
56. Проблеми та особливості правового режиму земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, борони та іншого несільськогосподарського призначення.
Законодавство в більшості випадків не містить правил визначення правового режиму ЗД, що підпадають одночасно під ознаки кількох різновидів зі складу земель промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
За радянських часів існувала практика влаштування промислових підприємств на земельних ділянках, відведених у користування іншим користувачам - у смугах відведення залізниць, шосейних доріг і навіть на землях с.г. призначення (міжколгоспні підприємства). Їхнє землекористування ніяк не оформлювалось, що сьогодні породжує численні конфлікти та суперечки.
Землі зв’язку
1. До земель зв'язку належать земельні ділянки, надані під повітряні і кабельні телефонно-телеграфні лінії та супутникові засоби зв'язку. 2. Землі зв'язку можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. 3. Уздовж повітряних і підземних кабельних ліній зв'язку, що проходять поза населеними пунктами, а також навколо випромінювальних споруд телерадіостанцій та радіорелейних ліній встановлюються охоронні зони.
Земельні ділянки, що належать до даної категорії земель, характеризуються різноманітним цільовим призначенням та правовим режимом. Між тим, на підставі законодавства у правовій доктрині1 прийнято виділяти загальні риси правового режиму земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення (земель «спеціального несільськогосподарського призначення»). Зокр.:всі земельні ділянки даної категорії земель мають спеціальне несільськогосподарське призначення, що дало підстави у спеціальній літературі називати дану категорію земель скорочено землями спеціального несільськогосподарського призначення;розміри відповідних ділянок часто визначаються на підставі затверджених у встановленому порядку норм (для типових об’єктів – залізниць, автомобільних доріг, ліній електропередач, аеродромів, трубопроводів тощо) або затверджених у встановленому порядку проектів (для нетипових об’єктів – промислових підприємств тощо), які, проте, також розробляються відповідно до певних норм. Це дозволяє виділити таку ознаку земель спеціального несільськогосподарського призначення, як нормування розмірів відповідних ділянок;
У більшості галузей економіки через недосконалість нормативів та низький рівень проектно-технічних рішень землі використовуються нераціонально. Нормативи відведення земельних ділянок для потреб промисловості, транспорту, енергетики в 2,5-2,7 рази перевищують прийняті в країнах Західної Європи2.здійснюється внутрішнє та зовнішнє зонування земельних ділянок спеціального несільськогосподарського призначення. Так, навколо потенційно шкідливих об’єктів встановлюються санітарно-захисні зони, де забороняється житлове будівництво та проживання населення, навколо потенційно вразливих об’єктів – охоронні зони тощо (див. тему «Обмеження та обтяження прав на землю»);у певних випадках території, що призначаються для спеціальних несільськогосподарських потреб, взагалі можуть не відводитися як окремі земельні ділянки. Йдеться, напр., про земельні ділянки, призначені для розміщення деяких лінійних об’єктів (ліній зв’язку, електропередач, підземних трубопроводів). Хоча окрема земельна ділянка для розміщення такого об’єкту не відводиться, у зв’язку із розміщенням об’єкту режим відповідної території зазнає істотних змін, зокр., встановлюється охоронна, санітарно-захисна зона. Може бути встановлено земельний сервітут; NB. Російські вчені пропонують опосередковувати відносини із розміщення подібних лінійних споруд публічними земельними сервітутами. На їх думку, саме ця конструкція найбільшою мірою відповідає природі відносин, що складаються у зв’язку із використанням земель під розміщення лінійних споруд3. Така думка видається спірною. Сумнівною є і сама конструкція «публічного сервітуту» - див. тему «Обмеження та обтяження прав на землю».Описані особливості правового режиму будуть розкриті нижче при характеристиці правового режиму окремих земель у складі даної категорії. Проблема. Законодавство в більшості випадків не містить спеціальних правил визначення правового режиму земельних ділянок, що підпадають одночасно під ознаки кількох різновидів зі складу земель промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення (напр., земельних ділянок на перехрещенні лінійних мереж).
Проблеми та особливості правового режиму земель транспорту.
Землі транспорту – землі надані в користування п/м, орг-м зал, авто, морск, внутр водного, повітряного та трубопроводного транс для виконання покладених на них задач по експлуат, ремонту, розвитку об”єктів транс.
Розміри зем ділянок, що надаються для зазначених цілей, визначаються відповідно до затверджених у встановленому порядку норм і проектно-тех документації, а відведення ділянок провадиться з урахуванням черговості їх освоєння
Особливості правового режиму:
-використовуються не для с/г вир-ва, а як просторово-територіальний базис для розміщення об”єктів нерухомості;
-правовий режим цих земель і земель суміжних ділянок підкоряється режиму експлуатації об”єктів транспорту;
-розміри зем діл нормуються;
-п-ва транспорту мають право надавати невикористовувані ними землі за рішенням сіл, сел, міськ Рад н/д у тимчасове користування гром, кол с/г п-м інш для с/г цілей;
-за надані землі п-ва вносять плату згідно з З-м “Про плату за землю”.
Землі надані транспортові, перебувають у розпорядженні відповідного відомства і обслуговують: а)тех-експл; б)комерц-експлуат;в)господар;г)житлово-будів потреби відповідн видів транс, зв”яз з утриманням, реконструкцією, розвитком шляхів сполучення.
Розміри зем діл для зазнач цілей визнач відповідн до затв норм проектно-тех документ, а відведення провадиться з урахуванням черговості освоєння.
Землі транспорту використ органами транс безпосер або надаються в смузі відведення на договірних засадах в користування інш відомствам і орг-м: а)для буд-ва під”їзн шляхів;б)під склади;в)для задоволення житл, культ потреб робітників транспорту;г)для обслуговування потреб пасаж руху.
Залізн тр землі: зайняті зал шляхами, під”їзн шляхами, безпосередньо об”єктами, що приєднуються до зал споруд, які обслуговують транспорт.
Для забезпечення безпеки руху і експлуат транс засобів, безпеки населення, норм експлуат інж спорудзобов”яз: дотримуватися порядку використан смуги відведення; утримувати зем діл в межах смуги відведення способами, які не повинні наносити шкоду землі як прир об”єкту.
Автомоб тр: землі шосейного і грунтового транс, землі зайняті автогужовими шляхами поза міською смугою, під”їз шляхами до фабрик і заводів. Землі шосейного та грунтового транспорту мають смугу відведення, ширина якої залежить від категорії шляху.
Права власн, користувачів і орендаторів зем діл в придорож смугах обмежуються. Основне обмеження – в межах придорож смуг заборон буд-во капіт споруд.
Морського і річкового тр:
1) землі,закріплені за органами річк флоту (пристанські тер, землі під затонами тощо); на них поширюється правовий режим земель несільсьгосп призначення;
2) землі берегової смуги, що мають своєрідне правове становище, яке полягає в тому, що вони переважно не вилучаються у землекористувачів, але хар-ся певними обмеженнями прав останніх в інтересах судоплавства.
Трубопроводний транс: зем діл, на яких побудовані наземні і надземні трубопроводи та їх споруд
Проблеми та особливості правового режиму земель енергетики.
До земель енергетики відносяться землі, надані в установленому законом порядку у власність та користування для розміщення, будівництва і експлуатації об'єктів з виробництва і передачі електричної та теплової енергії, об'єктів альтернативної енергетики, об'єктів технологічної інфраструктури об'єктівенергетики, в тому числі адміністративних та виробничих будівель підприємств, що здійснюють таку діяльність.
Земельні ділянки державної та комунальної власності надаються у власність і користування (у тому числі в оренду) для потреб енергетики за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень та в порядку, встановленому Земельним кодексом України ( 2768-14 ).
Об'єкти передачі електричної енергії можуть розміщуватися на земельних ділянках усіх категорій земель без зміни їх цільового призначення.
Для будівництва, розміщення та експлуатації об'єктів передачі електричної або теплової енергії земельні ділянки всіх форм власності, за договором з власником чи користувачем земельної ділянки, можуть використовуватися також шляхом встановлення постійних або строкових земельних сервітутів без зміни цільового
призначення цих земельних ділянок.
Для забезпечення надійної експлуатації та охорони енергогенеруючих об'єктів і об'єктів передачі електричної та теплової енергії, а також безпеки населення і охорони навколишнього природного середовища встановлюються спеціальні зони об'єктів енергетики:
санітарно-захисні зони атомних електростанцій; зони спостереження атомних електростанцій; охоронні зони об'єктів енергетики; санітарно-захисні зони об'єктів енергетики; охоронні зони магістральних теплових мереж.
Земельні ділянки в межах спеціальних зон об'єктів енергетики не вилучаються (викупляються) у власників чи користувачів земельних ділянок, а використовуються з обмеженнями (крім випадків, коли встановлення спеціальних зон призводить до неможливості використання земельних ділянок за цільовим призначенням).
Проблеми та особливості правового режиму земель оборони.
Землі оборони — це окремий різновид земель, які разом із землями промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики та іншого призначення складають самостійну категорію земельного фонду України.
Оборона є однією з найважливіших функцій держави і необхідним елементом її безпеки. Згідно з Законом України «Про оборону України» у редакції від 5 жовтня 2000 р. оборони України — це система політичних, економічних, соціальних, воєнних, наукових, науково-технічних, інформаційних, правових, організаційних, інших заходів держави Щодо підготовки до збройного захисту та її захист у разі збройної агресії або збройного конфлікту.
Землями оборони згідно зі ст. 7-7 ЗК України визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.
Згідно з Законом «Про оборону України» військовим формуванням визнається створена відповідно до законодавства України сукупність військових об'єднань, з'єднань і частин та органів управління ними, які комплектуються військовослужбовцями і призначені для оборони України, захисту її суверенітету, державної незалежності і національних інтересів, територіальної цілісності й недоторканості. До складу таких формувань входять Прикордонні війська України, Служб безпеки України, Міністерство внутрішніх справ України у війська Цивільної оборони України та деякі інші. Зазначені формування у межах своїх повноважень беруть участь в обороні держави разом зі Збройними Силами України.
До земель оборони належать земельні ділянки, відведені для організації охорони державного кордону, дислокації військових частин, розміщення та функціонування підприємств та установ, діяльність яких безпосередньо пов'язана із забезпеченням обороноздатності країни чи окремих оборонних об'єктів тощо, а також землі, зайняті військово-морськими базами, полігонами, військовими таборами, військовими складами тощо.
Цільове призначення земель оборони та виконання ними специфічних соціально-економічних функцій обумовлює їх перебування тільки у державній та комунальній власності. При цьому, за загальним правилом, землі для потреб оборони (і об'єктом права саме державної власності. Лише в окремих випадках певні земельні ділянки із земель оборони можуть передаватись у комунальну власність. Така можливість визначається ст. 84 ЗК України, згідно з якою до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну класність, належать, зокрема, землі оборони, крім земельних ділянок під об'єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення.
Земельні ділянки для зазначених цілей надаються переважно у постійне користування.
За необхідності тимчасового зайняття певної земельної ділянки, наприклад, для проведення заходів, пов'язаних із потребами оборони, відповідна земельна ділянка у землекористувача чи власника землі не вилучається (не викуповується). Використання цієї ділянки і приведення її до стану, придатного для використання за цільовим призначенням, а також відшкодування збитків здійснюється в порядку, встановленому ЗК України.
Згідно з Законом «Про оборону України» (ст. 9) Кабінет Міністрів України визначає порядок надання Збройним Силам України, іншим військовим формуванням у користування державного майна, у тому числі земельних (водних) ділянок, інших природних ресурсів, необхідних для належного виконання покладених на ці органи функцій та завдань.
Суб'єктами права користування землями, наданими для потреб оборони, виступають військові частини, установи, військово-навчальні заклади, підприємства та організації Збройних Сил України, інші військові формування, які функціонують як самостійні юридичні особи.
Землі, які забезпечують потреби оборони держави, перебувають у віданні не тільки органів Міністерства оборони України, а й інших міністерств і відомств, які виконують певні функції оборони. Зазначені органи організовують облік цих земель, контроль і охорону земель, наданих підвідомчим суб'єктам.
Згідно зі ст. 77 ЗК України навколо військових та інших оборонних об'єктів за необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування.
Створення таких зон тягне за собою для власників земельних ділянок і землекористувачів, земельні ділянки яких межують із землями оборони, певні правові наслідки. Зокрема, для цих суб'єктів встановлюється особливий режим землекористування. Названі власники земельних ділянок і землекористувачі можуть бути обмежені у своїх земельних правах для забезпечення інтересів оборони країни, безпеки населення та належного стану довкілля.
До таких обмежень належить, зокрема встановлення захисних, охоронних та інших зон з особливими умовами користування, правовий режим яких закріплений у ст. 115 ЗК України.
Метою створення зон особливого режиму використання земель навколо військових об'єктів Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України, є забезпечення функціонування цих об'єктів, збереження озброєння, військової техніки та іншого військового майна, охорони державного кордону України, а також захисту населення, господарських об'єктів і довкілля від впливу аварійних ситуацій, стихійних лих і пожеж, що можуть виникнути на цих об'єктах.
Різновидом таких зон є прикордонна смуга. Згідно з Законом України «Про державний кордон України»1 вона встановлюється Кабінетом Міністрів України з метою забезпечення на державному кордоні належного порядку. Ця смуга формується безпосередньо вздовж державного кордону на його сухопутних ділянках або вздовж берегів прикордонних річок та інших водойм з урахуванням місцевих особливостей та умов. У межах цієї смуги діє особливий режим використання земель. Наприклад, проведення робіт в її межах потребує отримання дозволу, який надається Прикордонними військами та органами внутрішніх справ.
Захисні зони являють собою території з особливим режимом землекористування. Такий режим використання земель у зазначених зонах визначається характером оборонного об'єкта.
Захисні зони можуть встановлюватися як у межах земель, наданих для потреб оборони, так і за їх межами, тобто на суміжних земельних ділянках. У зв'язку з цим розрізняють внутрішні та зовнішні захисні зони. Установлення внутрішніх захисних зон пов'язане із забороною для сторонніх осіб проходу чи проїзду через певні земельні ділянки. Органи, у віданні яких перебувають землі оборони, можуть встановлювати на своїх земельних ділянках захисні зони будь-якого характеру. Обмежувальний режим цих зон має відповідати правилам утримання і експлуатації конкретних оборонних
об'єктів.
Земельні ділянки у межах територій зовнішніх захисних зон залишаються у власності або в користуванні тих суб'єктів, яким вони були надані, і використовуються ними з дотриманням зазначених обмежень. Строки і порядок проведення робіт у даних зонах повинні обов'язково погоджуватися з командуванням військової частини.
Щодо охоронних зон, то згідно зі ст. 112 ЗК України за необхідності вони створюються навколо військових та інших оборонних об'єктів для забезпечення нормальних умов експлуатації зазначених об'єктів, запобігання ушкодженню, а також зменшення їх негативного впливу на людей та довкілля, прилеглі землі та інші природні об'єкти.
57. Особливості виділення в натурі зем. ділянок
ЗУ
Про порядок виділення в натурі (на місцевості)
земельних ділянок власникам земельних
часток (паїв)
58. Проблема розгляду земельних спорів як функції управління у галузі використання, відтворення та охорони земель.
|