25. Проблеми законодавчого врегулювання земельних відносин в умовах сьогодення.
Проблема регулювання земельних відносин на рівні законів
ЗУ Про землеустрій склад з 9 розділів та 72 статей – нечіткість визначення поняття “землеустрій”; більшість норм має бланкетний характер; не встановлює чіткого процедурного забезпечення землевпорядних дій; залишається неврегульованою процедура поділу та об’єднання земельних ділянок; перенасичення закону нормами, які дублюють норми інших законів ст. 9 ЗУ і ст. 6 ЗК;
ЗУ "Про плату за землю". Не відповідає чинному зак-ву та потребує коригування поняття податок. Підлягає коригуванню ст. 6 Закону. Невідповідність ч. 1 ст.5 ЗУ частині 1 ст. 206 ЗК України.
На практиці застосовується лист ДПА щодо плати за землю з фіз осіб 25.09.2008 року 19541/7/17-0317
ЗУ Про розмежування земель державної і комунальної власності,
ЗУ Про державний контроль за використанням та охороною земель.
26. Проблеми набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю.
ЗК:
Стаття 119. Набуття права на земельну ділянку за давністю користування (набувальна давність)
1. Громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування. Розмір цієї земельної ділянки встановлюється у межах норм, визначених цим Кодексом.
2. Передача земельної ділянки у власність або у користування громадян на підставі набувальної давності здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом.
27. Проблеми функціонально-правового забезпечення використання, відтворення та охорони земель.
Під функціонально-правовим забезпеченням управління у галузі земельних відносин розуміють визначення та правове закріплення основних напрямків діяльності уповноважених суб'єктів у галузі використання, охорони та відтворення земель.
У спеціальній літературі функції управління у галузі екології визначаються як "основні напрямки діяльності державних, самоврядних та громадських об'єднань в сфері ефективного використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища та забезпечення екологічної безпеки" (В. І. Андрейцев ).
Функції управління у галузі земельних відносин у доктрині визначаються як види (напрями) діяльності уповноважених органів щодо забезпечення раціонального й ефективного використання, охорони та відтворення земель (за основу взяте визначення А. П. Гетьмана ).Існують різні доктринальні підходи щодо виділення тих чи інших функцій управління у галузі земельних відносин. Нижче наведена коротка характеристика тих функцій, що, на думку автора, на сьогодні отримали найбільше "законодавче визнання
28. Проблеми 1 законодавчого врегулювання земельних відносин в контексті необхідності розмежування правового регулювання відносин, об'єктами яких виступають земельні ділянки та нерухоме майно.
Земля розглядається як інтегрований та диференційований об’єкт правового регулювання. КУ – земля є основним національним багатством – Титова, Андрейцев, Носік щодо ознак – 1) пріоритетність правового регулювання землі як основного національного багатства серед інших об’єктів національного багатства Підпорядкованість правого регулювання цих об’єктів правовому регулюванню землі Самостійність регулювання відносин, в яких земля виступає в якості самостійного об’єкта.
Практична реалізація зазначених положень має проявлятись у: відносини у сфері використання, охорони відтворення земель, у сфері управління у галузі використання, відтворення та охорони земель мають бути врегульовані спец зако-ом; в чинному зак-ві має бути чітке розмежування правового регулювання відносин у зазначеній сфері та правового регулювання відносин у сфері використання та охорони інших об’єктів, у тому числі і нерухомого майна.
Відносини у сфері – врегульовані цілою системою законів та інших НПА (ЗК, ЗУ про держ контроль за охороною та використанням земель;)
Висновок – на сьогодні стан правого регулювання земельних відносин є самостійним у правовій системі У, який виділяє землю, категорії земель, земельні ділянки із системи нерухомого майна, враховуючи їх багатофункціональне призначення для задоволення різноманітних потреб людини, суспільства і держави. Нормами окремих законів (ЦК, ЗУ Про виконавче провадження; ЗУ Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень) земля визнається нерухомою річчю. Проте зазначені положення не узгоджуються із положенням КУ, земельним, еколог зак-ом, оскільки порушують пріоритет правового режиму земель і земельних ділянок, об’єднуючи в один об’єкт правової регламентації земельні ділянки і нерухоме майно. Назвати ознаки, які відрізняють земельні ділянки від нерухомого майна.
Виникає потреба внести зміни до зазначених законів в частині вилучення норм, які відносять земельні ділянки до нерухомого майна, а також вилучення норм, що регулюють відносини щодо охорони та використання земель.
29. Гарантії права власності на землю.
Складові механізму гарантування права власності на землю – нормативно-регулятивні гарантії – позитивне правове регулювання відносин власності на землю; управлінські гарантії – передбач порядок набуття та припинення права власності на землю; адмін.-судові гарантії – порядок захисту прав власників зем діл органами місц самоврядування, державної виконавчої влади, судовими органами.
Гарантії права власності на землю розглядають як систему правових норм, які регулюють відносини щодо суб’єктно-об’єктного складу права власності, правовідносини щодо захисту земельних прав власників в адміністративно-судовому порядку.
Позитивне правове регулювання відносин власності на землю:
нормативно-регулятивні гарантії;
управлінські гарантії;
адміністративно-судові гарантії. Гарантування права власності на землю за новим Земельним кодексом України – відтворення аналогічної конституційної правової ідеї (ч. ІІ ст. 14), що свідчить про закононаступність та деталізацію її в науковому, спеціальному законі, який регулює земельні правовідносини та виступає важливим принципом земельно-правового регулювання.
Особливої ролі гарантування права власності на землю набуває в науковому, соціально-пізнавальному та правничо-практичному значенні, тобто його осмислення як об'єктивно існуючої та суб'єктивно належної категорії. Механізм гарантування права власності на землю включає систему земельно-правового регулювання правовідносин щодо володіння, користування і розпорядження землями (земельними ділянками), включаючи різні форми набуття прав власності на вказані об'єкти, реалізацію (здійснення) та захист повноважень власників у юрисдикційних органах.
Центральним в механізмі гарантування права власності на землю є відповідно право власності на землю (земельні ділянки).
За усталеними підходами спеціальної юридичної літератури та науково-практичними оглядами право власності на землю і земельні ділянки розглядається через призму об'єктивного та суб'єктивного права.
Право власності на землю з об'єктивної точки зору варто розглядати в якості системи легалізованих в державі спеціально-правових норм, які регулюють відносини власності на землю, встановлюють форми та процедури набуття та оформлення прав на земельні ділянки, а також порядок здійснення уповноваженими особами наданої (набутої) правосуб'єктності щодо належних їм земель та земельних ділянок, відновлення та захист їхніх прав і законних інтересів в установлених процедурах та організаційно-правових формах. В такому значенні вказаний блок правового регулювання складає центральний інститут права власності на землі, який і посідає провідне місце у науці земельного права та виконує практичну роль у процесі застосуванні відповідного законодавства.
В той же час, реалізація відповідними власниками земель і земельних ділянок у формах дотримання, застосування, здійснення наданих законодавством можливостей щодо набуття права власності на землю та земельні ділянки у формі володіння, користування, розпорядження ними та захист наданих чи набутих за законом або договором прав на ці об'єкти складає сутність суб'єктивного права власності на землю громадян, Українського народу, держави, територіальних громад, юридичних осіб та іноземних держав відповідно до норм і принципів міжнародних договорів. Саме вони виступають носіями основних повноважень щодо володіння, користування і розпорядження землями (земельними ділянками) та реалізують їх у порядку, встановленому чинним законодавством.
Отже, з об'єктивної точки зору право власності на землю гарантується насамперед системою земельно-правового регулювання, і гарантом такого регулювання виступає держава, яку репрезентують відповідні державні органи та інституції відповідно до розподілу функцій влади – законодавчої, виконавчої та судової.
Зрозуміло, що законодавча система гарантій має бути не тільки обґрунтованою, виваженою, повною та логічною, але й сталою і ефективною, спроможною забезпечити мотиваційну поведінку суб'єктів власності, а у разі порушення їх повноважень, здатною поновити та захистити від правопорушення, компенсувати шкоду у разі її заподіяння власникам.
Відтак гарантування права власності на землю означає також юридично визначену можливість кожного та окремих соціальних груп, громадських об'єднань, інших заінтересованих осіб вимагати від держави створення системи позитивного правового регулювання відносин власності на землю, усунення наявних колізій, дублювання в регулюванні та системі гарантування, заповнення прогалин в регулятивному і забезпечувальному механізмі права власності на землю, своєчасне внесення відповідних змін, доповнень до чинного законодавства у цій сфері, його систематизації, зокрема, кодифікації, оптимізації, гармонізації на рівні сучасних вимог права Європейського союзу, а також принципів міжнародного права .
Відповідно позитивне правове регулювання відносин власності на землю має бути спрямоване на створення законодавчих засад розвитку правових форм власності, підстав виникнення конкретних суб'єктивних прав щодо належних земельних ділянок, відповідних моделей правової поведінки їх суб'єктів, особливо в частині визначення процедур приватизації земель у відповідності до їх цільового призначення, придбання земельних ділянок у власність, набуття прав власності на такі ділянки, способів часткового або повного відчуження земель у різних власників, порядок компенсації у зв'язку з переходом та зміною юридичної форми власності, а також можливості власників щодо реалізації повноважень володіння, користування та розпорядження в частині використання (експлуатації) земель, прав і обов'язків щодо відновлення їх якісного стану та безпеки, збереження і примноження відповідно до земельно-кадастрових документів, дотримання процедур посвідчення набутих прав, а також реєстрації юридичного титулу будь-якого власника.
Особливу роль у гарантуванні права власності на землю мають норми Конституції України, зокрема, конституційно-правова норма ч. ІІ ст. 14, яка закріплює базовий принцип земельно-правового регулювання – гарантування права власності на землю як неодмінної умови правосуб'єктності різних за правовим статусом осіб, тобто забезпеченість його функціонування у просторі та часі та стосовно суб'єктів цих правовідносин, а отже створення законодавчих засад регулювання і забезпечення сталості правовідносин власності на землю стає визначальним у зазначеному процесі.
30. Особливості та проблеми земельних орендних відносин.
В прав значенні, оренда землі має специфічні ознаки – зем діл надаються у володіння і користування; розпорядження зем діл зд власник; орендар може зд обмежене розпорядження з підстав, визнач законом; строковість; зворотність – повернення після закінчення строку договору; обов’язковість укладення договору та його держ реєстрація – Перехідні положення ЗУ Про оренду землі – до 1.01.2012 року – строк зд держ реєстрації не може перевищ 14 днів з дня подачі заяви про таку реєстрацію; плата за держ реєстрацію не може перевищувати 3 НМДГ; сплата орендної плати в зазнач формі; використання зем діл для цілей, не заборонених законом.
Проблема – не діють положення ст.4 ЗУ Про оренду землі, в якій визначено перелік…., оскільки реальне розмежування відсутнє. Новела щодо права відчуження є колізійною та такою що не відповідає природі зобов’язальних прав. Підп. 2.1. – право оренди зем діл виключно після укладення договору….
– законодавець не встановив
Ухилення від укладення договору оренди зем діл зі сторони органів місц самоврядування та вик влади після прийняття рішення про передачу зем діл.
Ч.4 ст. 15 невідємною част договору оренди є акт визначення меж зем діл та акт приймання – передачі зем діл. На момент держ реєстрац, ці документи об’єктивно надати неможливо. Оскільки такі документи складаються після держ реєстрації договору оренди зем діл.
31. Стандарти та інші науково-технічні документи.
"нормативні документи " (застаріла назва''нормативно-технічні документи"), хоча деякі науковці вважають, що нормативні документи терміном "законодавство" не охоплюються .
На сьогодні можна виділити наступні основні види нормативних документів (далі - НД): І) НД зі стандартизації (насамперед, стандарти); 2) НД у галузі будівництва (в першу чергу, будівельні норми та правила), 3) НД у галузі забезпечення санітарно-гігіснічного благополуччя населення (санітарні норми та правила); 4) нормативні акти із забезпечення пожежної безпеки, 5) НД із забезпечення ветеринарно-санітарного благополуччя, 6) НД з охорони праці та ін.
Спільними рисами НД є їх переважно вузькоспеціалізований, "технічний" характер, об'єднання у ієрархічно-побудовані та логічно узгоджені системи під егідою певного органу
32. Проблеми припинення права власності на земельну ділянку.
Проблеми припинення права власності – відсутність поняття припинення на законодавчому рівні; відсутність чітко визначених процедур; відсутність виключного переліку обставин, з настанням яких припиняється право власності на землю.
В юр доктрині, припинення права власності – як певний момент у часі, коли у одного припиняються,а у іншого виникає право власності; сукупність дій, з настанням яких у одного суб’єкта право власності припиняється, а у іншого – виникає.
3 групи юридичних процедур – 1 – ті обставини, коли право власності припиняється за особистим волевиявленням особи (добровільна відмова або настання фатальних подій); 2 – як санкція за правопорушення або невиконання обов’язку (148, 149, 145 ЗК); 3 – з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб (ЗУ Про відчуження земельних ділянок….17.11.2009; ЗУ 5.06.2009 р)
33. Проблеми розподілу і перерозподілу земель як функції управління у галузі використання, відтворення та охорони земель.
Ф-ія розподілу та перерозподілу – д-ть щодо надання зем діл, зміна цільового призначення. Форми розподілу та перерозподілу земель – приватизація; продаж (в тому числі – на зем аукціонах); передача на праві користування (в тому числі, на умовах аукціону); вилучення, викуп зем діл, зміна цільового призначення.
Проблема – повноваження органів м. самовр, органів вик влади щодо розподілу і перерозподілу земель в чинному ЗК врегульов на майбутнє, з урахування розмежування земель на землі держ і комун власності; до розмежування земель державної та комунальної власності існує колізія між повноваженнями місцевих рад щодо розпорядження землями у межах населених пунктів та повноваженням КМУ щодо укладення міжнародних договорів;
Відсутність на законодавчому рівні чітких процедур набуття та припинення прав на земельні ділянки із зазначенням реальних строків проходження усіх документів.
Неврегульованість на рівні закону окремих форм розподілу і перерозподілу земель в зонах відчуження та обов’язкового відселення. Підзаконні акти – підрозділ Мін з питань надзвич ситуацій….. – Держ департамент Адміністрація зони відчуження і безумовного (обов’язкового відселення). Ця Адміністрація відповідно до Положення, затв ПКМУ 11.08.2000 р. № 1263, уповноважена надавати в оренду зем діл у зоні відчуження….на тих територіях, з яких відселено жителів та припинена д-ть рад для цілей, визначених ЗУ Про правовий режим територій, що зазнали радіоактивного забруднення внасл Чорноб катастрофи.
Зловживання посадових осіб при винесенні рішення щодо надання, вилучення, викупу зем діл.
Проблеми розподілу та перерозподілу земель. Перша форма – приватизація земель, друга форма – продаж земель державної та комунальної власності на земельних аукціонах, але з урахуванням обмежень та мораторію.
ЗУ «Про першочергові заходи про першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до деяких зак-их актів України».
Третя форма – надання ЗД у користування – оренда, емфітевзис, суперфіцій тощо у порядку проведення земельних аукціонів, так і без конкурентного надання.
|