Глава 25 ЗК. Органи, що вирішують земельні спори
1. Земельні спори вирішуються судами, органами місцевого
самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів.
2. Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.
3. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів містах.
4. Органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів вирішують земельні спори щодо меж земельних ділянок за межами населених пунктів, розташування обмежень у використанні земель та земельних сервітутів.
5. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів спір вирішується судом.
У теорії земельного права, - розгляд земельних спорів – це діяльність органів місцевого самоврядування, органів виконавчої влади по вирішенню спорів, що виникли між суб’єктами правовідносин з метою захисту та відновлення порушених земельних прав сторін.
Процедура розгляду земельних спорів:
порушення справи;
розгляд спору;
винесення рішення;
виконання рішення.
Основною проблемою є відсутність висококваліфікованих спеціалістів. Відсутність чіткої процедури.
Майже не розглядаються спори даними органами.
59. Особливості правового режиму земель лісогосподарського призначення.
Нерозривний зв'язок використання земель ЛГП є нерозривний зв'язок їх використання із лісокористуванням. В деяких випадках дозвіл на лісокористування є дозволом і на землекористування, і навпаки.
Багатофункціональне призначення лісів. Тобто, можливість одночасного використання лісів різним и особами для різних потреб (тимчасове користування лісами для заготівлі другорядних лісових матеріалів) побічних лісових користувань та інших потреб здійснюється без вилучення ЗД у власника лісів.
Управління у відносинах, що характеризують використання, охорону, та відтворення земель ЛГП. Деякі функції існують паралельно або поглинаються аналогічними функціями, що стосуються лісів. Так, планування використання земель ЛГП здійснюється головним чином у формі лісовпорядкування, яке передбачає складання проектів організації і розвитку лісового господарства та здійснення авторського нагляду за їх використанням. Паралельно із земельним кадастром здійснюється облік лісів та ведеться державний лісовий кадастр. Він ведеться на основі державного земельного кадастру.
Існують певні особливості правового режиму лісових земель, зокрема, особливий прядок переведення лісових земель у нелісові. ЛК України встановлює при зміні цільового призначення земельних лісових ділянок необхідність додаткового погодження з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони НПС АРК Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та охорони НПС.
Існують певні особливості правового режиму ЗД ЛГП, що зазнали радіоактивного забруднення. Законодавством передбачено існування 4 зон з особливим правовим режимом (відчуження, безумовного відселення, гарантованого добровільного відселення , посиленого радіоекологічного контролю. В зонах відчуження та безумовного відселення ведення лісового господарства без спеціального дозволу МНС заборонено.
60. Проблеми поняття та застосування земельно-правової відповідальності за земельно правопорушенні
Земельно-правова відповідальність у правовій доктрині визначається, зокр., як «застосування державно-правових санкцій, що безпосередньо передбачені земельним законодавством, до правопорушника, у результаті чого останній зазнає негативних наслідків земельно-правового характеру»1. Таким чином, визнається, що характер (земельно-правовий) юридичної відповідальності обумовлюється тим, що саме земельним законодавством передбачені відповідні санкції2.
Виділення земельно-правової відповідальності як самостійного виду юридичної відповідальності залишається спірним питанням в рамках більш загальної дискусії щодо виділення галузевих видів юридичної відповідальності (сімейно-правової3, конституційно-правової4, фінансової5, цивільно-процесуальної тощо)6. Напр., М.В. Шульга висловлює серйозні аргументи на користь того, що специфіка землі підтверджує «тезу не про формування нового виду відповідальності, а про специфіку застосування існуючих видів відповідності за конкретні екологічні (у т.ч. земельні) правопорушення»7. З іншого боку, О.А. Вівчаренко вказує, що, напр., припинення права користування земельною ділянкою за порушення законодавства врегульоване виключно нормами земельного законодавства, тому можна вести мову про існування «земельної відповідальності»8.
Під земельно-правовою відповідальністю «традиційно розуміють примусове припинення прав на земельну ділянку шляхом її безоплатного вилучення»9, передбачене сьогодні ст.ст.140,141,143-145,149 та ін. ЗКУ (див. тему «Право землекористування»). Така відповідальність за своєю природою дуже близька до господарсько-правової (у вигляді застосування адміністративно-господарських санкцій) і, на наш погляд, у випадку вчинення земельного правопорушення суб’єктом господарювання припинення права на землю може вважатися «іншою адміністративно-господарською санкцією, встановленою законом» (ст.239 ГКУ).
Також деякі вчені відносили до заходів земельно-правової відповідальності застосування т.з. «земельно-правової реституції» – повернення земельної ділянки законному користувачу10. Такий підхід видається нам сумнівним, оскільки реституція ґрунтується насамперед на положеннях цивільного законодавства і не може бути віднесена до суто «земельно-правової» відповідальності.
Також у правовій доктрині висловлена думка, за якою до земельно-правової відповідальності слід відносити «систему дій (приведення земельної ділянки у придатний для використання стан, знесення будинків, будівель і споруд, відновлення межових знаків тощо» (ч.2 ст.212 ЗКУ)11. Вважаємо, що описані заходи так само повністю охоплюються цивільно-правим поняттям реституції. |