Той самий Любченко
13
ратури при Державному видавництві України. Цього року А. Любченко знайомить українських читачів зі своїми першими оповіданнями: «Гордійко» та «Зяма», останнє принесло успіх і славу письменнику — майже відразу його було перекладено єврейською, російською, а згодом і французькою мовами та кілька разів перевидано.
У 1925 р. життя А. Любченка пожвавлюється: він стає членом, а також незмінним секретарем ВАПЛІТЕ; зближується з М. Хвильовим, І. Дніпровським, Ю. Яновським, М. Кулі- шем, П. Тичиною; друкує низку прозових творів, з яких у 1926 році формує першу збірку «Буремна путь». На цей рік припадає друге зацікавлення А. Любченком з боку НКВД, його викликають з приводу «неправильно» укладеної хрестоматії, але це ще не дуже темні «хмари» над його головою.
Ваплітянська доба була насиченим періодом ідей і творчості. У цю пору з’являються чи не найкращі твори А. Любченка: «Два листи», «Via dolorosa», «Образа», «Вертеп» (у 1929 році ці твори стали основою збірки «Вона»), але цей час плідний не лише для нього. У колі ваплітянців витає дух експериментаторства, прикладом якого може бути «азіатський ренесанс» або «активний романтизм». Кожен по-своєму сприймає це, але всі у пошуку чогось нового. Кожен пише, творить, друкується. Все перебуває у шаленому темпі, ніби це останній день, останній рік, остання можливість. У ваплі- тянську пору майже всі члени організації побували за кордоном. А. Любченко разом із В. Підмогильним відвідали Берлін. Після цієї поїздки А. Любченко зацікавлюється німецькою мовою, пробує перекладати (до цього були переклади з французької творів Ф. Моріака та А. Доде).
1928 року, коли посилюються утиски та цькування, ВАПЛІТЕ саморозпускається, але її члени згуртовуються біля но- воствореного журналу «Літературний ярмарок».
«Літературний ярмарок», ілюстрований Анатолем Пет- рицьким, складався з різних мистецьких статей, художніх творів та особливих частин — прологу, інтермедій, епілога, які писалися тим, хто редагував це число журналу, — і був одним з оригінальних видань періодики кінця 20-х років.
«Ярмаркували» ваплітянці недовго, цей час можна назва
14
Леся Помок
ти перехідним етапом від майже забороненої ВАПЛІТЕ до новоствореного осередку Пролітфронт з однойменним журналом. Доля Пролітфронту була короткою і сумною: за кілька місяців група припиняє своє існування. Починається тенденція уніфікованості літератури, офіційне право на «життя» і розвиток має лише ВУСПП, а пізніше Спілка радянських письменників.
1932 р. виходить збірка «Вітрила тривог», укладена з вибраних творів минулих років, що формували збірки «Буремна путь», «Вона», та двотомні «Твори».
З того часу у Любченка відзначається помітний спад творчої енергії. Він працює у міському комітеті письменників, керує різними робітничими літературними гуртками, більше починає співпрацювати з редакціями газет, багато їздить по країні та пише на замовлення, перекладає. У ці роки він одружується вдруге.
Навесні 1933 А. Любченко їде у відрядження по селах разом з М. Хвильовим, історія цієї поїздки згодом відтвориться у нарисі «Його таємниця». Враження від цієї подорожі дали також поштовх до створення драматичної, глибоко психологічної новели про голод «Кострига». Після цього письменник більше не звертається до гострих, болючих тем. Час вільної творчості минув.
У ці роки А. Любченко, як і багато інших письменників, «кається», виступає із самокритикою. Як правило, найкращі твори потрапляли у немилість. Так, восени 1934 р. А. Любченко змушений критикувати себе за націоналістичні ухили, за участь у ВАПЛІТЕ, за «Вертеп», «Образу», «Два листи» та ін.
У 1934 р. хвороба, набута після черевного тифу 1933 р., загострюється, А. Любченко лежить у хірургічному відділенні лікарні. Ця хвороба буде повертатися до нього час від часу протягом війни.
У цей же час письменник починає цікавитися шахтарським життям. Він пише ряд оповідань, починає працю над романом «Горлівка», але не закінчує його. Взагалі на цей роман, коли А. Любченко тільки починав роботу над ним, посипались заявки-замовлення від різних редакцій, видав
Той со-чт'і Любченко
15
ництв та перекладачів. Цей роман став би продукцією, якої вимагав «час».
У коло зацікавлень письменника потрапляє і драматургія. Так з’являються п’єси «Земля горить», «Тарасів син» (для дітей), комедія «Мое-твоє» та кіносценарій «Катря», яких глядач так і не побачив.
У 1936 р. виходить збірка вибраних новел, куди автор додає кілька нових творів, написаних у 30-ті рр. Найповніше і останнє на це десятиліття видання «Вибраних творів» виходить друком 1937 року.
Після 1937 р. до творчості А. Любченка, як і власне до нього самого, проявляється інтерес з боку НКВД. У 1938 р. його знову заарештовують. (Досі лишається загадкою: яким чином А. Любченку вдалося вціліти). Після арешту він важко входить в русло життя, змагається з реаліями «обережного» ставлення до його «заплямованої» постаті. Починається довга тяганина із «збутом» творів. Наприклад, кіносценарій «Катря» так і не зміг пробити собі дорогу до знімального майданчика, попри зацікавленість Одеської кіностудії у його реалізації.
У передвоєнні роки А. Любченко працює у Спілці письменників на посаді культпрацівника: багато їздить з делегаціями по країні, допомагає в організації літературних вечорів. У 1941 р. А. Любченко пропонує Одеській кіностудії перероблений у кінокомедію варіант комедії «Моє-твоє», але, очевидно, справа з ним, як і з кіносценарієм «Катря» у 1938 році, затяглася.
Майже про все життя А. Любченка під час війни можемо довідатись завдяки його щоденнику. Саме завдяки цим записам можна дізнатися про думки, погляди, судження, коло знайомств, місцеперебування А. Любченка у воєнний період та багато інших біографічних подробиць.
З початком війни всіх письменників евакуюють із Києва до Харкова, а потім до Уфи. А. Любченко робить усе можливе, щоб залишитись в Україні. Спочатку він разом із А. Головком, Л. Смілянським та О. Кундзічем намагається повернутися до Києва, але їх затримують і повертають до Харкова. З тих пір увага до цих людей не слабне, ними опікуються
16
Леся Пі тюк
по-особливому, як згадує Любченко у щоденнику. Але все ж йому вдається лишитися у Харкові із сім’єю.
Вже з перших днів німецької влади в місті А. Любченко починає працювати у редакції газети «Нова Україна» і за перший тиждень друкує три передові статті. Але надалі його активність спадає. В очікуванні розуміння, прихильності і свободи для України від німецької влади Любченка, як і багатьох інших, спіткало розчарування. Ця влада, як і більшовицька, загрожувала знищенням, голодом, безробіттям. Так само нікого з чужинців не цікавив український народ як нація, так само ніхто не планував допомагати культурному, економічному розвитку України, тим паче, не бачив її суверенною.
Зима в окупованому Харкові для Любченка і його сім’ї була тяжкою: не вистачало палива, не було харчів, у письменника загострилася шлункова хвороба. Крім того, у родині почалися негаразди, і подружжя розпалось.
У цю зиму 1942 р. Любченко снить Києвом, куди він вирушає навесні. Київ ніби відроджує Любченка: він почувається краще, починає навіть щось писати, працює над текстом до документального фільму про Київ та над субтитрами до фільму «Справа Стикса», продовжує почату ще у 1940 р. роботу над повістю «Сила». Тут, у Києві, він зустрічається з І. Кавалерідзе, Г. Костюком, Д. Гуменною, знайомиться з У. Самчуком.
З настанням осені та чергового голоду у Любченка погіршується стан здоров’я. Він намагається швидше оформити потрібні документи для виїзду та лікування у Галичині, але це затягується. Любченко потрапляє до хірургічної клініки із задавненою виразкою шлунку у тяжкому стані. Його готують до операції, яку відкладають, бо через кілька тижнів лікарняного режиму з необхідним харчуванням він почувається значно краще. Лікарі рекомендують виїзддо Галичини, де б письменник зміг підлікуватись.
З великими труднощами він у березні іде до Львова, де згуртувалась на той час більшість української інтелігенції.
Весну-літо 1943-го А. Любченко проводить у Моршині, де взагалі забуває про свою хворобу, віддаючись насолодам
'ґ&Я/Р Зс£/
Той самий Любченко
17
життя та творчості. Тут він пише давно запланований нарис
про М. Хвильового, оповідання «Остання ніч» та планує пе-
реробити комедію «Моє-твоє», пише лібретто до «Енеїди» для
Львівської опери. Цього ж року у Львові виходить друком
збірка «Вертеп».
18 листопада 1943 р. письменника арештовує гестапо.
А. Любченко перебуває у львівській в’язниці на вул. Лонць-
кого два з половиною місяці. За тих, кого не встигла знищи-
ти чи зламати радянська влада, взялись гестапівці.
Після ув’язнення та допитів А. Любченко знову має уск-
ладнення з виразкою і їде на лікування до Криниці.
З наближенням фронту зростає занепокоєння серед ук-
раїнців, які лишились на окупованій території: нікому не хо-
четься потрапити до рук більшовиків, більшість, у тому числі
й А. Любченко, схиляється до думки про еміграцію до Захід-
ної Європи.
Це була затяжна мандрівка: півроку на колесах, півроку
табірного, кочового життя, аж поки зупинились у Німеччині.
Аркадій Любченко із сином влаштовувався на зиму у Потс-
дамі. Незважаючи на різні негаразди, у нього зріє план ство-
рення українського журналу, який би презентував читачеві
найкращі твори українських митців, знайомив би із зразка-
ми художньої класики, філософською думкою. Він збирає ма-
теріали для журналу, домагається дозволу на його друкуван-
ня, але...
Ця четверта зима війни, четверта зима погіршення стану здоров’я стала останньою для А. Любченка. Поліпшення, яке настало після санаторійного лікування, щезло після вимуч- ливої подорожі. Операція, яку відкладали з року на рік, стає конче необхідною, становище — загрозливим. З 14 лютого 1945 р. у Бад-Кіссінгені А. Любченка готують до операції. 25' лютого на третій день після операції він помер.
У дати завжди важко вкласти життя, яке переповнене, насичене болем і силою, страхом і сміливістю, ненавистю й любов’ю, але лише через їхнє посередництво та дослідження творчості можна наблизитись до розуміння, пізнання людини.
2-9-584
18
Леся Пізнюк
Аркадій Любченко: творчий поступ
Творчість А. Любченка, як і будь-якого іншого письменника, просякнута впливом часу, оточення, моди та власних амбіцій. Віддаючи перевагу малій формі, новелам та оповіданням, письменник писав і оригінальні новаторські повісті. Його романи так і залишилися у чернеткових нотатках. Звертався А. Любченко і до драматургії, але вона не була такою плідною, як проза 20-х.
У цілому, творчість А. Любченка варто розділити на чотири періоди не лише за хронологічним принципом, а й за тематикою та стильовою манерою:
а) найбільш плідний з 1924 по 1930 рр.;
б) «перехідний» 1930 — 1933 рр.:
в) намагання «вписатися» у канон соцреалізму 1934 —
1941 рр.;
г) 1941 — 1945 рр.
Перший період хронологічно об’єднує найбільшу кількість творів А. Любченка, які не є однотипними, але вони найвиразніше засвідчують творчі пошуки та шляхи становлення письменника. Варто згадати, що в ранніх творах А. Любченка відчутна спорідненість з манерою М. Коцюбинського, подекуди — В. Винниченка на жанровому, сюжетному, ніколи тематичному рівнях, та автор все-таки шукає власного голосу у співзвуччі якихось спільних моментів—йоцо твори_орга- нічно вживлюються_у_дітературду-ііродук_ці ю 20-х рок і в У цьому періоді найактивніше випромінюється впаїсхич^ ний світогляд молодого А. Любченка. Він з натхненням і завзятістю молодої людини виражає ррмантиішезахоплені і «стихією революції, тотальними перемінами навколо, перебудо- вування\Гжнття всіх і усього, лірично^іасичус свої твори вітальною силою.
у розмаїтті панівних стильових тенденцій активний романтизм займав не останнє місце. В основному, він розвивався і культивувався серед однодумців М. Хвильового, зокрема серед ваплітян. Поняття «активний романтизм» або «романтика вітаїзму» винйкли дещо стихійно, у свій час вони не
Той сч.чий Лю очен ко
19
були науково визначені та осмислені. Власне, Микола Хви- льовий вбачав у «активному романтизмі» новий літературний жанр, в якому «...глибина думки поєднана з витонченим словом, каламбур з оригінальністю, сльозина з теплою пародією на саму~себе І велика їатїїїїбока радість із тією журбою, що"так прикрашає чоло мислителя»6.
На думку Г. Костюка, «активніш романтизм не зв’язує митця жодною мертвою догмою — ні щодо форми, ні щодо теми, ні щодо жанру. [...] Активний романтизм мав бути... спадкоємцем всіх стильових'надбань-минулого в філософському синтезі і новій якості»'!
Але для М. Хвильового та ваплітянцівцебув не лише літературний стиль, це було їхнє мистецьке світосприймання.
Власне, треба зазначити, що активний романтизм не можна ототожнювати з романтичним стилем. Романтика вітаїз- му, проголошена М. Хвильовим як «мистецька школа»8, про- у пагувала «космічний оптимізм» на противагу космічному песимізму романтизму, світову радість, а не світову тугу. Ро- |