Микола Хвильовий


Скачати 48.55 Kb.
НазваМикола Хвильовий
Дата05.04.2013
Розмір48.55 Kb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Література > Документи
Микола Хвильовий (*13 грудня 1893, Тростянець — †13 травня 1933, Харків) — український прозаїк, поет, публіцист, один з основоположників пореволюційної української прози (див. розстріляне відродження).
Біографічні відомості

Народився Микола Григорович Фітільов (таке справжнє прізвище письменника) 13 грудня 1893 р. в селищі Тростянець, нині райцентр Сумської області. Брав участь у першій світовій та громадянській війнах, з 1921 року — живе й працює в Харкові, де активно заявив про себе як один з організаторів літературно-художнього життя, член-засновник багатьох тогочасних літературних організацій — «Гарт», «ВАПЛІТЕ», «Пролітфронту».

Цикли памфлетів М. Хвильового — «Камо грядеши?», «Думки проти течії», «Апологети писаризму», полемічний трактат «Україна чи Малоросія?» сконденсували в собі все багатоманіття думок та ідейно-естетичних шукань періоду літературної дискусії в Україні (1925—1928 pp.). Ці публіцистичні твори (а також його роман «Вальдшнепи») викликали гостру реакцію вульгарно-соціологічної критики та партійних ортодоксів.

Центральною для Хвильового — полеміста та публіциста — була проблема історичного буття України, української культури. Заперечуючи москвофільські тенденції частини тогочасних літераторів, Хвильовий проголошував орієнтацію на Європу, на стилі та напрями європейського мистецтва. "Від російської літератури, від її стилів українська поезія мусить якмога швидше тікати. Поляки ніколи б не дали Міцкевича, коли б вони не покинули орієнтуватись на московське мистецтво. Справа в тому, що російська література тяжить над нами в віках як господар становища, який привчав нашу психіку до рабського наслідування… Наша орієнтація — на західноєвропейське мистецтво, на його стиль, на його прийоми.

Перші поетичні збірки М. Хвильового — «Молодість» (1921), «Досвітні симфонії» (1922), поема «В електричний вік» (1921), які були позначені впливами неоромантизму та імпресіонізму, дістали досить високу оцінку тогочасних літературознавців (С. Єфремов, Ол. Дорошкевич), але якнайповніше свій талант М. Хвильовий розкрив в жанрі новели чи оповідання (переважно короткого, з виразним лірико-романтичним чи імпресіоністичним забарвленням). Збірка його прозових творів «Сині етюди» (1923) стала якісно новим етапом в розвитку тогочасної української літератури, відкрила для неї нові естетичні обрії. Центральною для творчої манери М. Хвильового залишається проблема людини, людини в її стосунках з революцією та історією, людини, яка спізнала весь трагізм буття сучасного їй світу. В людській масі, у вирі революційних подій письменник виокремлює, найперше, людську індивідуальність з її пориваннями до високої, часом недосяжної мети, однак він не заплющував очей і на драматичну невідповідність проголошуваного високого ідеалу та його реального втілення. Романтично забарвлені герої Хвильового найчастіше вступають у гострий конфлікт із своїм часом, його одновимірною буденністю. Редактор Карк — головний герой однойменної новели — лише в своїх мріях повертається до часу національної революції, коли світ існував ще в своїй цілісності, не розірваним між мрією та реальністю. Але його персонажі — це не лише жертви історії, часом вони самі, своїми діями спричиняють її трагедійність. Конфлікт гуманізму та фанатизму осмислюється тут в усій своїй повноті. Для чекіста — головного героя новели «Я (Романтика)» — такий конфлікт постає в своїй особливій гостроті: в ім'я абстрактної ідеї, в ім'я доктрини він має власноруч розстріляти свою матір, але знищення іншої особистості — це водночас і знищення свого людського єства, в такій ситуації неминучого вибору перед героєм постає дилема: самознищення чи відродження людського, гуманістичного начала, відродження, найперше, в собі самому. Емоційне враження від твору посилюється й тим, що це — сповідь героя, розповідь від першої особи. Взагалі, для М. Хвильового було характерне руйнування традиційних сюжетно-оповідних моделей української прози. Система розірваних фраз, мальовничі епітети, своєрідна ритмічна організація прози — це ознаки його лірико-орнаментальної манери письма. Саме такий стиль характерний для більшості його новел та оповідань, він допомагає автору радикально розірвати з елементами народницько-просвітянської традиції.

Однак письменник змушений був існувати в умовах творчої несвободи. Хвильового звинувачували в антипартійності, «українському буржуазному націоналізмі», «намаганні відірвати українську культуру та літературу від культури російської». В атмосфері шаленого цькування, передчуваючи наближення тотального терору, М. Хвильовий покінчив життя самогубством 13 травня 1933 року.

Н. у с. Тростянець на Харківщині (тепер Сумська область) у родині вчителів. 1916 закінчив Богодухівську гімназію. 1919 вступив до КП(б)У. 1921 переїхав до Харкова; того ж року почав друкуватися. 1923 став одним із засновників Спілки пролетарських письменників «Гарт», а 1925 — літературної організації ВАПЛІТЕ (Вільної академії пролетарської літератури). Основоположник течії активного романтизму та пролетарської поезії. Автор поетичних збірок «Молодість» (1921), «Досвітні симфонії» (1923), збірок оповідань «Сині етюди» (1923), «Осінь» (1924), романів «Вальдшнепи», «Санаторійна зона», «Сентиментальна історія». Виступав за утвердження у новій пролетарській культурі високих естетичних ідеалів замість насадження масовості (лінія, яку проводили «Гарт» та спілка селянських письменників «Плуг»). Своїми публіцистичними та критичними працями (серія «Камо грядеши?» 1925; «Думки проти течії» 1926; «Апологети писаризму» 1926) зініціював літературну дискусію 1925-28. Під час неї висловив вимогу перед новою укр. літературою перестати наслідувати Москву й орієнтуватися на «психологічну Європу». Вважав, що на зміну провідній ролі Європи в культ, процесі має прийти «євразійський Ренесанс», в якому провідну роль відводив новій укр. культурі. Його літературне гасло «Геть від Москви! Дайош Європу!» набрало політ, звучання. З позицією X. солідаризувались укр. націонал-комуністи, літературна група «неокласиків» на чолі з М. Зеровим та широкі кола нац. свідомої укр. інтелігенції. У листі «Тов. Кагановичу та іншим членам ПБ ЦК ВКП(б)У» від 26.4.1926 Й.Сталін вказав на виступи X. як прояви поширення антирос. настроїв в Україні. Лист став сигналом для гострої критики з боку моск. та республіканського керівництва (виступи та статті Л. Кагановича , А. Хвилі, В. Чубаря, Г. Петровського). Разом з О. Шумським і М. Волобуєвим був трактований як провідний ідеолог однієї з трьох течій нац. ухильництва всередині комуністичної партії («хвильовізму», «шумськізму» і «волобуєвщини»). Намагаючись врятувати ВАПЛІТЕ від розпуску, X. 1926 визнав свої «помилки», а в січні 1927 погодився на своє виключення з організації. У грудні 1927 — березні 1928 перебував у Берліні та Відні. У січні 1928, перед поверненням в Україну, у листі до газети «Комуніст» засудив своє гасло «Геть від Москви!». Однак його покаяння було вимушеним і нещирим. Після поверненню в Україну продовжував втілювати попередню ідеологічну орієнтацію ВАПЛІТЕ у створених ним журн. «Літературний ярмарок» (1928-30) та «Політфронт» (1930—1931). Після закриття обох журн. пробував писати, дотримуючись «партійної лінії», однак був майже цілком ізольований від літературного життя рад. режимом. На знак протесту проти голодомору 1932-33 та арешту свого приятеля Михайла Ялового (став початком нової хвилі масових репресій проти укр. творчої інтелігенції) 13.5.1933 у Харкові покінчив життя самогубством. Смерть X. стала символом краху ідеології укр. нац. комунізму й кінця укр. нац. відродження 1920-30-х. Твори та ім'я X. залишалися забороненими аж до останніх років існування тоталітарного режиму в Україні.

Твори

  • Вальдшнепи

  • Іван Іванович

  • Кіт у чоботях

  • Мати

  • Сині етюди

  • Солонський яр

  • Я (романтика)

Схожі:

“РОЗРАХУНОК СИМЕТРУЮЧИХ ПРИСТРОЇВ”
Хвильовий опір трансформатору, який узгоджує хвиль оводи (1,2) з різними хвильовими опорами
Роль символів у новелі М. Хвильового
Вадим, головний герой новели, що помирає від тяжкої хвороби. Будучи блискучим психологом, М. Хвильовий через пейзажі розкриває стан...
Микола Степанович Вінграновський
Перші поетичні публікації Миколи Вінграновського датуються 1957 роком (журнал «Дніпро» №2)
Резюме Андрющенко Микола Петрович Адреса
Проходження практики у санаторно-курортному таборі «Зелена діброва», ВІДМІННО з подякою
Микола Вороний „Євшан-зілля. Необхідність повернення людині історичної...
Тема: Микола Вороний „Євшан-зілля. Необхідність повернення людині історичної пам'яті. Усвідомлення своєї національної приналежності....
Джерела та література
Академік Микола Іванович Петров. 1840-1921. Бібліографія / [Упорядник В. Л. Микитась]. – К.: Інститут української археографії НАН...
Звіт про практику
Я, Андрющенко Микола Петрович, проходив педагогічну практику в групі №35 закладу «ВМВПУ №4»
Поетичний образ Наталки – дівчини з народу. Інші образи твору. Значення п’єси
«москалів» і «козаченків», які «добре бились за Полтаву всій Росії в вісну слову» (Микола)
Е – модуль Юнґа,  густина середовища. Для опису хвиль поряд з такими...
Хвиля – це процес поширення коливань у просторі. При поширенні хвилі частинки середовища не втягуються у поступальний рух, а лише...
Микола Гоголь «Тарас Бульба»
Гоголь увійшов у російську літературу як глибоко самобутній письменник, творчість якого мала значний вплив на розвиток реалістичного...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка