серія «Розстріляне Відродження»
Аркадій ЛЮБЧЕНКО
ВИБРАНІ ТВОРИ
серія «Розстріляне Відродження»
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ ЛІТЕРАТУРИ ім. Т. Г. ШЕВЧЕНКА
Аркадій ЛЮБЧЕНКО
ВИБРАНІ
Київ
«СМОЛОСКИП»
19"
ББК 84.4УКР6 Л93
Збірка вибраних творів Аркадія Любченка (1899-1945) відкриває нову серію видавництва «Смолоскип» «Розстріляне Відродження». Твори Аркадія Любченка друкуються в Україні вперше після прижиттєвих видань автора. У своїх оповіданнях Аркадій Любченко майстерно розкриває психологію людини.
Головний редактор серії Р. Харчук Відповідальний за випуск О. Зінкевич Рецензенти: академік НАН Україні! М. Жулинський, член-кореспондент НАН України В.Допчик
л4702640201-010
Без оголошення
© «Смолоскип», 1999 ISBN 966-7332-28-4 © Леся Пізнюк. Вступна стаття,
упорядкування, примітки, рекомендована література, 1999
Від видавця
Виданням «Вибраних творів» Аркадія Любченка видавництво «Смолоскип» спільно з Інститутом літератури ім. Т. Г. Шевченка НА Н України розпочинають нову серію під назвою «Розстріляне Відродження». Відомо, що під такою назвою видав антологію української літератури 20-х — 30-х років Юрій Лавріненко, який ввів до літературознавства сам термін «Розстріляне Відродження». Наша серія щодо обраних авторів буде багато в чому суголосною вищеназваній антології. У майбутньому ми сподіваємося видати твори українських письменників 20-х— 30-х років, яких не тільки було репресовано в 30-х роках, а й тих, чиї твори замовчувалися чи зазнавали втручання з боку цензури. Нас цікавитиме передусім проза.
Видання серії в основному розраховані на студентів та викладачів філологічних факультетів університетів. Саме тому кожний том має наступну структуру: оригінальні твори автора, критичні матеріали про нього, листи (якщо такі є), фотодокументи, примітки.
Специфіка даної серії полягає в тому, що упорядниками й авторами вступних статей до окремих видань виступають молоді науковці, які застосовують нові, можливо, й дискусійні методи дослідження твору. Одначе вони читають й інтерпретують твір цікаво, збуджуючи інтерес не тільки до самого твору, а й до постаті його автора.
Роксана Харчу к
Леся Пізнюк
ТОЙ САМИЙ ЛЮБЧЕНКО
Передмова до передмови
Щ
е за життя Аркадія Любченка називали «найзагадкові-
шою», «найтаємничішою» людиною, зараз він набув ста-
тусу «найзабутішого» члена ВАПЛІТЕ і поступово обростає
легендами.
Аркадій Любченко у післявоєнний період згадується у працях літературних критиків Заходу переважно як людина, котра зібрала та зберегла цінні документи літературного життя 20-х — 30-х рр., зокрема літературних організацій «Гарт», ВАПЛІТЕ, Пролітфроит*. Не можна обійти увагою і те, що «Енциклопедії українознавства», які видавались діа- спорними україністами у різні роки, містять статті про Аркадія Любченка, згадується він і у спогадах знайомих, друзів, які емігрували з України. У 1951 р. торонтські «Нові дні» друкують частинами його щоденник. Але. разом з тим, в антології «Розстріляне Відродження», укладеній Ю. Лаврінен- ком та виданій поза радянськими теренами, для Любченка «не знайшлося місця», хоча упорядник включає до неї П. Тичину, В. Сосюру, Ю. Яновського та інших і використовує деякі документи зі згаданого архіву.
Про радянське літературознавство взагалі нема мови, оскільки згадка про Аркадія Любченка загрожувала щонайменше викликом у відповідні органи. Та якщо його ім'я і з'являлося (наприклад, коли Юрій Луцький опублікував документи з архіву А. Любченка), то громадськість в Україні поспіша
* Архів, який, окрім документів, охоплює офіційне й особисте листування, фотокартки, разом з А. Любчснком промандрував половиною Європи, аж поки не опинився на іншому континенті. Папери, зібрані письменником. відтворюють цілу епоху українського літературно-мистецького життя й можуть бути цікавими не лише для літературознавців, а й для істориків, культорологів, політологів та ін.
8
Леся ІІІЗІІЮК
ли запевнити в брехливості й небезпечності цих документів**, адже радянська влада ніколи й нікому не прощала «зраду Батьківщини».
Вада нашої літератури радянського періоду полягала у тому, що вона не могла відмежуватися від політики існуючої влади, а остання намагалася цілком заволодіти першою. Всі ті, хто пробував зробити «крок убік», були тотально знищені: в житті, в історії, в пам’яті. Те саме сталося з А. Любченком та його творами. Після 30-х років його імені не знайдеш у жодному українському літературознавчому довіднику чи енциклопедії, а твори перебувають «під замком» упродовж радянських часів.
Ситуація змінилась на краще лише після 1992 року: в «Українській літературній енциклопедії» з’явилося гасло про нього, в «Історії української літератури XX століття» — стаття, а до бібліотеки ім. В. І. Вернадського повернули його твори з позначкою «реабілітована література».
Аркадій Любченко не був репресований фізично, але морально — так. Можна сказати, що в 30-ті роки він став представником «задушеного» чи «пресованого» «відродження» (серед кіл якого опинилися П. Тичина, М. Рильський, М. Бажай, І. Сенченко та багато інших), яке змусили замовчати або перелаштуватися на «фарбовані дудки». Мімікрував потроху й Любченко: існував, працював, значився в різних редакціях, відсиджував засідання у Спілці письменників, але майже не друкувався. Хтось із сучасників А. Любченка навіть схарактеризував його як людину, яка перебувас «між мертвими і живими»2.
Це видання робить спробу повернути Аркадія Любченка до «живих»: представити українському читачеві його твори, критично осмислити їх, а також подати незавуальовану біографію (хоча не завжди задокументовані або навмисно змінені,
*• Див.: Білецький О Завдання і перспективи розвитку українського літературознавства // Зібрання праць в 5-тн томах. - К.: Наукова думка. 1965.
Т. 3.; Новичащ Л. На позовах з істиною (Про деякі зарубіжні огляди історії української радянської літератури)//Вітчизна. — 1959. - № 12.
' Див.: Ваплітянськнй збірник/За редакцією Ю. Луцького. — Торонто: Мозаїка. 1977. —С. 29.
Той самий Любченко
9
«причесані» для зручності, факти — наслідок того, що матеріали для з’ясування заплутаних або невірогідних аспектів життя письменника часом скупі, суперечливі, а то й відсутні).
20-ті: характер доби
У другій половині 20-х рр. XX ст. літературне життя України пожвавлюється, ускладнюється процесами мистецькими й ідеологічними. З’являються нові видання й літературно-художня періодика, редагована тим чи іншим літературним об’єднанням. Ці часописи, альманахи виконують освіт- ньо-виховну роль і разом з тим роль апологета і рупора ідей, думок, поглядів тієї чи тієї групи. Зростає конкуренція між групами власне митців і масового пролеткульту, вимірюються сили партійності і відданості революції, збільшується число адептів радянщини. На цей же час припадає реорганізація багатьох літературних груп.
Найбільш численними літературними осередками до 1925 року були «Плуг», у колі якого зосередилася обдарована (і не дуже) переважно сільська молодь, що орієнтувалася на сільську тематику і творила у традиційних формах, та «Гарт», який об’єднав не лише літераторів, а й художників, музикантів. акторів тощо. «Гарт» мав у собі великий творчий потенціал, але й він. як і «Плуг», розширювався за рахунок аматорів. У листопаді 1925 р. більшість членів «літературного «Гарту» виходять із організації, аби створити свою, в якій би творилась професійна література, а не примітивна сірість. Цей вихід був зумовлений ще й літературною дискусією, що розгорілася весною 1925 р. на грунті опублікованої М. Хвильовим статті «Про «сатану в бочці» або про графоманів, спекулянтів й інших просвітян». Згодом дискусія переходить з літературної площини в політичну і припиняється, але ще до її завершення погляди багатьох були чітко сформовані й висловлені. Так виникає умовна маркація, поділ, який зумовив у літературному житті країни створення та існування двох головних таборів: по один бік, офіційно схвалені й підтримувані. — ВУСПП, «Молодняк», по другий — ВАПЛІТЕ, «Марс» та гак звані «неокласики».
10
Леся Иіипок
Приблизно гака ж опозиційність спостерігається і в інших ділянках мистецького життя, яке. потерпаючи віл міжгрупо- вих пристрастей, збуджуваних партією, було насичене динамікою творення.
Помітне піднесення відбувається у театральному житті: поряд із стари ми традиційними театрами з'являються модерні з орієнтацією не лише на твори української літератури, а й на світову класику. Еволюціонує й шириться стильово українське малярство цих років. Не залишаєгься осгоронь й українське музичне мистецтво. У пі роки розгортають свою діяльність перші центри українського кіно п Одесі, Харкові.
Розмах мистецької діяльносгі зумовлювало духовне га інтелектуальне піднесення суспільства. Це був час ствердження, становлення, старту для багатьох митців та науковців, які, попри всі негаразди і кризи, творили нову добу України; час, над яким витав дух шукань і творчості, некаионізованої естетики і гедонізму.
Аркадін Любченко був одним із тих, хто не залишився осторонь епохального творення і духовного піднесення буремних 20-х.
Аркадій Любченко: кроки його життя
Народився А. Любченко 20 березня 1899 року у селі Гга- роживотів Уманськоїокругн,(тепер с. Новожнвотів Вінницької обл.) в селянській родині. Принагідно зазначу, шо у Ста- роживотові сім’я Любчснків довго не жила, бо всі спогади письменника про дитинство та юність звернені до Тетієва, а Староживптіи фігурує у згадках про канікули та різдвяні свята у бабусі.
Батько, як згадує у щоденнику А. Любченко. «характером був крутий..., але безперечно — людина не буденна. І його здібність фахова (країною ж лимаря не було у всій окрузі), і його пристрасність в коханні, і його вічні поривання кудись уперед, шо спонукали до невдалої подорожі аж де» Америки, і його талановита гра па гітару,спів і навіть... писання віршів.... драматизм його життя уже в нашій родині і багато інших моментів яскраво свідчать, що стояв він уже далеко поза межами
Той стиш Любченко
II
ординарного передреволюційного селюка»*’. Батька А. Любченко. втратив рано, мати виховувала двох синів Сіма.
Початкову освіту А. Любченко здобув у церковно-парафіяльній школі, після якої навчався у двокласній <<�на Слободі» (цілком імовірно, що Слобода — назва одного з районів Те- гігва). Після закінчення школи, з 1912 p. по 1918 p.. Аркадій навчається у Сквирській гімназії. У Сквнрі він починає підробляти репетитором. Туг же робить перші творчі спроби, які публікує у газеті «Сквирський вісник»
У 1918 р. А. Любченко вступаг на меличпі^ факультет Імператорського університету святого Володимира (тепер Національний університет ім. Т. Г Шевченка); де вчиться з великими перервами. Загалом, для цього періоду з 1918 р. по 1921 р. характерна велика розбіжність між спогадами, задокументованими фактами та шоденниковимн записами А. Любченка. Так. у біо-бібліографічному довіднику «Десять років української літератури» записано, що А. Любченко навчається у Києві «з перервами років 1918 — 1920. Року 1921
1922 служив у Червоній армії й у театрі. (...) Під час революції (1919) був членом районного виконавчого комітету»’. Ю, Г’аморак у вступній статті до збірки «Вертеп» 1943 р. зазначає. що Аркадій Любченко «в pp. 1918— 1920 брав участь у визвольній боротьбі»4, але не уточнює: де і на чиєму боці. У «Дарі Евдотеї» Д. Гуменна переповідає зі слів А. Любченка, що він під час визвольних змагань був в одному із партизанських загонів’. А у військовому квитку Любченка с запис, який свідчить, що з квітня по липень 1920 р. він перебуває у полоні війська С. Петлюри"*. Отож, як бачимо, деякі свідчення невиразні або суперечливі. Якщо брати до уваги екзаменаційну книжку Аркадія Любченка, то навчався він а університеті
: Щолсниих Лрклдія Любченка / Упирял. Ю Луцький Львів-Нью- ІІорк. 1999.-С. 207 -208.
'ЛеШесА.. Яшгк М. Десять років української літератури (1917 1927). -Х..ДВУ. 1928.-T. 1.-С. 297.
1943 Г,1’сТ Ю Лркадіп Лю<*,,с"к0 — у КН.: Любченко А Вертеп.—Львів,
'ГушннаД, Дар Евдогеї. — Ьалтнмор-Торомто- Смолоскип. 1990. — T 1.-С 193; T. 2. - С 346.
Archives of Л. Liubchenko. — Toronto. Thomas Fisher Rare Book Library. Box I. — Folder ЗI.
12
Леся Пізнюк
лише осінь 1918 року****. Про 1919 р. він досить часто згадує у щоденнику. Ці згадки в основному стосуються Тетієва, де він працює у відділі народного здоров’я, повстання, яке було там, та погромів євреїв (події в Тетієві, як відомо з архівних документів, мали стати основою роману «Бакаянь» або «1919», над яким працював письменник, але праці не закінчив). Цілком ймовірно, що з цього року Любченко перебуває у війську Української Народної Республіки до осені 1920 p.. поки не потрапляє в полон до червоноармійців. в «особий отдєл» 14-тої армії або «Вінницьке чистилище». Згадка у щоденнику про порятунок його студентом-енкаведистом звідти і, очевидно, відповідний запис про «полон у Петлюри» у військовому квитку та закиди дружини щодо причетності до війська УНР — красномовні свідчення про перебування А. Любченка під синьо-жовтими прапорами у 1919 — 1920 pp., яке не минуло безслідно. У 20-ті роки Аркадію Любчен- ку найбільше йшлося про Україну, ідея відродження України стала визначальною для нього, а пізніше зблизила його з Миколою Хвильовим.
З 1921 р. А. Любченко служить «медбратом» та ірає у пересувній театральній групі при червоноармійській частині. По закінченні громадянської війни А. Любченко стає актором Державного театру ім. І. Франка, багато гастролює з трупою по Україні. Він грав у виставах «Чорна Пантера і Білий Ведмідь», «Лісова пісня», «Суєта», «Лихі пастухи», «Фуенте Овехуна», «Еуген Нещасний» та ін. У цьому театрі він знайомиться з Ольгою Горською, з якою згодом одружується.
У 1923 році, прибувши до Харкова з театральною групою, А. Любченко із Юрієм Смоличем (вони разом плекали мрію про літературну працю і були першими слухачами та критиками перших спроб один одного) розшукують «Гарт», маючи бажання вступити до нової організації, яка запрошувала об'єднатися митців різного профілю. Вони обоє стають членами театрального «Гарту», а згодом і літературного. З 1924 р. А. Любченко займає посаду секретаря центрального бюро театрального «Гар гу», працює у секторі художньої літе
**** Archives of A. Liubchenko. — Toronto. Thomas Fisher Rare Book Library. — Box 1. — Folder 30.
|