Серія «Розстріляне Відродження»


Скачати 7.71 Mb.
Назва Серія «Розстріляне Відродження»
Сторінка 8/55
Дата 01.04.2013
Розмір 7.71 Mb.
Тип Документи
bibl.com.ua > Література > Документи
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   55
62 Аркадій Любченко. ВИБРАНІ ТВОРИ


за горло і придушував так міцно, шо стискалися курки й котилася по горлі слина.

Шарудів напружений шепіт...

Що з тими? Де штаб? Як урятувати документи, шо тут, при них?

  • Товариші, може, мене той... уб’ють, так ви...

  • Тсс... Ти й думати не смій...

Перетрусили сотні різних комбінацій, складних, смішних та ефемерних, як казка, але трудно було зупинитися на чомусь певному.

Нудьга й нервування... День. Два.

Йось, що крадькома носив їжу, повідомляв, що влада в місті зміцнюється й що «наші» далеко втекли. А Михась сердився:

  • Дурниці мелеш!..

Йось стурбовано хитав головою: добрі-бо йому дурниці, коли вранці трясли його за бороду, ставили до стіни, допитували, чи не знає де комуністів.

Михась у темряві піймав Йосьчиного рукава й притягнув близько до себе:

  • Гляди, Йось! Чуєш? Зроби все, ти можеш! А як ні — гляди!

Другого дня Йось пошепки доложив:

Треба грошей. Все можна, тільки грошей треба... Я дам, що маю, але цього мало... Скажіть, може, піти куди?

Дали адресу, дістали трохи — вечором будуть посвідчення.

  • Ще треба... небагато. То ж задаток...

Стало сумно.

Місто... тисячі паразитів із набитими кишенями, а тут лише кілька золотих... кілька золотих...

  • У-у ! Попадись!..

Михась раптом хлопнув рукою по підлозі:

Товариші, годі! Завтра будемо вільні. Ручаюся!

А над вечір передягнувся й пішов.

Ворожі люди сновигали по вулицях. Будинки, небо теж ворожі. Можливо й так: раз — і край!

  • Аа... Наплювать!



63




ІШОВ твердо, рішуче, посвистував, наче свій Коли ж до- , /вся до знайомого будинку на Крутій вулиці, Кіндрат шо на той час стояв біля воріт, пізнавши його, тороплено здри

нувся; .

Чи ти не здурів'

Зайшли до підвалу.

«ро Місто „ід

ружжями, тоді не був тато? Нема.

И Я тобі кажу, нема. Біжи до батюшки, він уже повернув.

кін уже дома... Може, він дасть...

-—Слухайте, я прошу. Швидше! Я ж маю право.

_ я тебе й знать не знаю. Іди собі, чоловіче, звідкіля прийшов.

Лайте, бо сам візьму. _ .

Очі в Кіндрата звузилися, заховалися в щшини, сам він

присів хижаком.

  • Ну?

Михась шарпну, тапчаном і обхопи, руками

  • У-а-а-а!.. — безтямний вереск розіп явся над ним. Скочив — у Кіндрата в руках сокира.

  • Покиньте!

  • Бон!

Свиснулонад вухом і сіло на плече щось важке, болюче... Тоді Михась кинувся, затулив рота батькові и почав тря-

сти

  • Мовчи! Мовчи! Все одно візьму. Мовчи...

Стогнали, сопіли, качалися по підлозі.

КіГрат поволеньки ізсунувся на підлогу й усміхнувся кро-


в ю...


Харків, 1923




ТИХИЙ ХУТІР


Павле! Тобі ось листа з містечка передали...

”” Відповіді нема.

В кімнаті темно.

  • Павле! Чи спиш? — гукнула дужче.

Із кутка полохливо зірвався сухий кашель, облетів усю кімнату й здивовано прохрипів:

  • Що таке?

  • На, читай.

Антоніма кинула листа і, сердито човгаючи чобітьми, вийшла.

Щось бубоніла під ніс, але Корнієнко не розчув.

Засвітив лампу.

На стільцях біля грубки знову розвішано пелюшки.

ГЛЯНуВ — і роздратовано бахнув стільцем.

Сказати Антоніні — знову сварка, сльози...

«А ну його к чорту», — заскреготав зубами й, обережно піднявши мокрі ганчірочки, обережно повісив їх на те саме місце.

Лист був зім’ятий, без штемпеля — по руках ішов і тільки на конверті хтось розігнався олівцем:

Тихий хутір. Tor. Корнієнко

А в листі теж олівцем:

«Тов. Павле! Вгадай, хто це тобі пише. Тільки не дивися зразу на підпис. Я зараз випадково в Лукашівці. Сказали мені, що ти тут. На шостому році знову приведе доля побачитися. Приїзди сьогодні. Чекаю.

Згадай Жовтень, розбитий трамвай і Зіну.

P. S. Якщо приїхати не зможеш, то в неділю над вечір я сама буду в тебе».


5-9-584



66 Аркадій Лточечко. ВИБРАНІ ТВОРИ


Корнієнко підвів голову і зупинився поглядом на лампі — вогонь приковував.

Л думки плинули в різні боки. Закрутилися. Піднялися завірюхою.

Хотів знову перечитати, але літери розсипалися перед стомленими очима, і він тільки пошепки повторив:

  • Згадай Жовтень, розбитий трамвай... Зіну...

Ах, так! це ж вони удвох тоді лишилися! На бруку валялися мертві й ранені, кулі зойкали зрадливо, а Зіна, розпатлана, червона стискувала гвинтівку й напружено клацала затвором.

Коли ворожа лава облягла площу й треба було тікати, це ж вона, Зіна, міцно стиснула його руку, швидко поцілувала в щоку і, відштовхнувши від себе, кинула навздогін:

  • Не здавайся!

З того часу він нічого не чув про неї й був певен, що її, запальну, тоді ж убито.

Згадалася невеличка постать у рудому кожушці, грубі риси обличчя, жучки-очі, такі швидкі й розумні...

  • Ви, товаришу Павле, інтелігент, і ви не можете мене зрозуміти, — невгавуча, завзята Зіна.

... Крик, нервові різкі рухи, сиві пасма диму, суперечки, товариські «мордобої»—це Зіна.

... Рух — Зіна.

... І бурхливе почуття, перший могутній спів душі — теж Зіна.

Корнієнко скочив, бадьоро заходив по кімнаті.

«Пате-журнал» — згадав він і засміявся. Так її прозвали товариші: вона завжди перша приносила всі новини, вона все знала.

Двері рипнули...

  • Вечеряти будеш?

Корнієнко дивився розгублено, не відповідав.

  • Вечеряти будеш, питаю?

Кивнув головою і, підійшовши ближче, взяв Антоніну за руки.

  • Та покинь, не до грання... Он дитина плаче.

  • Антоніночко, не те, почекай... Це я листа одержав...



Тихий хутір

Знаєш, до мене завтра гості приїдуть... Хороші гості.

Він весело ляпнув долонями й потер руки.

  • Ну?

  • Так от, Антоніночко, приготуй все як слід... Розумієш?

Антоніна мовчки слухала.

Не надовго приїдуть. Може, переночують.

  • Хто ж то? Родичі, чи як?

  • Не родичі, а добрі знайомі.

  • Та хто?

  • Одна... панночка ...

Антоніна одвісила спідню губу й скоса глянула на Корні- єнка.

Він помітив. Чекаючи запитань, скрутив цигарку й довго вовтузився над лампою — прикурював.

  • Біжи хліви на ніч позачиняй, — кинула нарешті й зачовгала по кімнаті.

Другого дня. коли всгав Корніснко, в хаті було вже прибрано, і Антоніна поралася на кухні.

Важко грюкали двері — Антоніна сердита. Вона нічого більше не розпитувала, мовчки ходила й лише з-під лоба кидала підозрілі погляди на чоловіка.

А Корнієнко старанно гострив бритву й висвистував улюблену серенаду Брага.

Та не свисти! За чортами скучив?

  • Молчаніє, Антоніночко, молчаніє, — притиснув пальця до уст і роблено-фальшиво розсміявся.

Коли ж двері закрилися, досадно покрутив головою й плюнув.

Веселий настрій, що родився вранці, поволі вмирав.

Що ближче підходив час приїзду Зіни, то сильніше нерву- вався Корнієнко.

Особливо нервувала Антоніна. Сьогодні вона здавалася йому надто гидкою, і росла до неї злість. Старався опанувати себе. Знав, що коли терпець увірветься і він зачепить Ан го- ніну, буде сварка.

А тоді пропаде весь день, пропаде й зустріч гостя. І скінчиться тим, що вона його вилає. Він же затихне й ско


5*-9-584



68


АркидійЛюпчснко. ВИБРАНІ ТВОРИ


риться, як це було вже не раз.

...А спомини чіплялися один за другий. Спомини кружляли метеликами і. осідаючи глибоко в душі, повзли й повзли, як та липка черва.

Сьогодні Корнієнко роздвоївся: за дверима десь там, надворі, був Корнієнко-юнак, шо любив бурхливе життя й переможно крутив його за чуба, а тут у низенькій кімнаті, між грамофоном і пелюшками — Корнієнко-обиватель, покірний і плаксивий, якого скрутило життя руками Антоніни.

Може, все, що було, — тільки «юний задор», поза, все брехня?

1 почуття до Зіни, перший могутній спів душі — теж брехня?

Корнієнко не знав. Переплуталися думки, посипалися спогади... Одно тільки ясно — не вистачило мужності, не зумів бути дужим.

Так, це ясно: коли бурею замело батьківське майно, коли вбили брата, ворога радісно-червоних днів — це він раптом зупинився в шаленому льоті, подумав і, опустивши крила, пошкандибав назад.

А потім — пустка в душі, блукання, безпритульність, тиф...

Роздувало вітром сміття по степах, і зачепився Корнієнко в Тихому хуторі. Він не думав тут залишатися надовго, тільки хотів відпочити.

Хазяйка добра, хата чепурненька. В хаті віконця підсліпуваті, з надтріснутими й ловко підліпленими шибками. Штовхнеш — і підгнилі рямці роз’їхалися, а в обличчя струмком пестливий запах саду...

В Тихому хуторі життя спокійне.

Жовтень грізно проходив десь там, великими шляхами. Корнієнко чув його, чув — і не вірив...

Коли ж з’ясувалося, що всі шляхи зітруться, і буде Жовтень скрізь, в кожній щілині — закралася тривога. 1 тоді Корнієнко зрозумів, що він справді зайвий, що він проспав і що останній етап його відступу — Антоніна.

Але як це всё розповісти Зіні? Чи зрозуміє вона його? Чи захоче слухати?

Корнієнко нервово потирав руки, палив цигарку за ци-



69


Тихий хутір

гарною й великими кроками міряв кімнату.

  • Будемо чекати з обідом, чи як?

Антоніна покривала стола чистою скатеркою, звиклим рухом підбирала посуд, і мисочки жалібно дзенькали під н

руками.

Цей дзенькіт теж дратував.

Корнієнко рішуче повернувся до неї, хотів щось сказати. Перед очима - мінна, кругленька постать, з-під червоної косинки товсті щоки, подушка тремтячих грудей...

Нове, інше, зовсім не те. що було, наче хто підмінив, наче

вперше побачив.

  • Так будемо, питаю? Вже пора.

Корнієнко стиснув шелепи.

По-че-каємо, — поволі й тихо випустив крізь зуби.

Заверещало в колисці. Антоніна штовхнула його й клубочком покотилася до ліжка.

Люу... люу... люу... Мовчи, бо батько битиме...

Розстебнула пазуху і, годуючи дитину, попливла з нею по кімнаті.

Корнієнко трепехнувся, мов батогом полоснули по спині. Потім схопив клаптик паперу, швидко почав писати.

  • Антоніночко, я й забув, мені до Карпа треба забити... Я швидко... Як приїдуть, ти вибачися й цю записку дай... Я швидко...

Схопив шапку й вибіг.

Біля Карпового перелазу він розгадливо потоптався й пішов межею в степ.

Зіна й цього разу не зрадила свою пунктуальність. Щойно присмерк підповзло вікон, вона шумно розчинила двері в похмурій хаті.

Назустріч першим виплив із сутінок накритий стіл і ошкірився в гостинній посмішці рядком мисочок.

  • Ого! Що це у вас, христини чи родини? — розсипала дзвоники сміху й привіталася.

Низенька кімната насупилася: цей рухливий гість потривожив спокій і розбудив дитину.

  • Ага, це ваш синок?



22 Аркадій Любченко. ВИБРАНІ ТВОРИ


  • Мій і Павлів, — серйозно відповіла Антоніна.

  • 1 ак, так, знаю. Мені вже все розповіли... — і, вхопивши за носа дитину, знову розсміялася, пильно пронизуючи поглядом маленьке обличчя.

  • А де ж товариш Павло?

  • Вибіг тут до сусіди... Зараз прийде. Тут вам записку лишив.

Зіна розгорнула:

«Вибач мені, але не чекай, не прийду... Не можу, зрозумій. Знаєш, Зіно, коли загасити вогонь і не придушити гноту, свічка сильно начадить. От такий же гніт у мене в душі чадить... Не можу.

Зрозумій...».

Зіна ще раз перечитала, потім схопила олівця і вгорі черкнула резолюцію:

«Інтелігент. Ганчірка».

  • Ну, прощайте ... Бажаю всього найкращого.

Антоніна заходилася:

  • Та куди ж ви? Почекайте. Ночувати ж будете...

  • Ні. Нема часу, — і, попрощавшись, швидко вийшла.

Антоніна повела плечима й здивовано застигла серед хати.

Було вже зовсім темно, коли постукав Корнієнко.

Антоніна жбурнула в нього лайкою й розходилася на всю хату. А Корнієнко, мов побитий пес, тихенько сів біля столу і, не одриваючись од лампи, довго дивився на вогонь. Чекав, поки вгамується жінка.

  • Посміховище з мене робити? Потаскух у гості кличеш, а потім сам тікаєш? — І зайшлася слізьми.

Він раптом підвівся й трахнув кулаком по столі так, що мисочки полохливо затремтіли і з плачем покотилися долі.

Антоніна враз замовкла.

Але сварня затяглася до півночі, і Корнієнко вже не міг заснути...

...Вдосвіта заверещали півні — і поповзла ніч у байрак.

Тоді Корнієнко схопився, розгорнув записку, перечитав іще раз.

Боляче стало. Засвербіло в горлі до сліз. Швидко почав одягатися.



Тихий хутір


71


  • Ти куди?

  • Не твоє діло.

_ Куди? — скочила з ліжка і вчепилася, мов звірятко. Очі били полум'ям одчаю, пекучого благання...

Ще хвилина — і Корнієнко повинен скоритися.

Зрозумів.

Раптом схопив її в обійми і... вагаючись... через хвилину щосили відкинув на постіль.

Бігла за ним через весь двір, але він не оглянувся...

До містечка було десять з «гаком».

Корнієнко прийшов стомленим і лише тут, в канцелярії виконкому, де йому сказали чекати Зіну, він згадав, що зовсім непідготовлений до зустрічі: всю дорогу думав про Антоні- ну, про те, що може статися за його відсутність.

Стурбовано покрутив головою: «От зараз вона може ввійти»...

І Зіна ввійшла — струнка, рішуча, з портфелем під пахвою.

  • А-а-а?.. Здоровенькі були.

  • Товаришко Зіно, вибачте і зрозумійте ж...

  • Вибачаю й розумію. Це колись я не могла зрозуміти, чому ви з нами, а тепер... тепер я вас цілком розумію.

Корнієнко тільки відкрив рота, щоб сказати — Зіна перебила:

  • Ну, мені ніколи — по району їду. Прощавайте...

Скочила на воза й привітно усміхнулася.

Він довго дивився вслід...

Потім схилив голову й помаленьку пішов назад — стежкою на Тихий хутір.


1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   55

Схожі:

1. Розстріляне Відродження
Багато митців, літераторів, діячів науки не поступилися принципами, зазнаючи всіляких переслідувань, гонінь, репресій, прийняли мученицьку...
Микола Хвильовий
Микола Хвильовий (*13 грудня 1893, Тростянець — †13 травня 1933, Харків) — український прозаїк, поет, публіцист, один з основоположників...
1.   "Розстріляне Відродження" в історії української культури
Політика українізації замінялася поверненням політики русифікації. Остаточний крах політики українізації стався у 1933 p., коли з...
Конспект уроку «Поет на грані геніальності»
Мета: Ознайомити учнів з життям і творчістю письменників літературного періоду Розстріляне Відродження. Поглибити знання про письменника...
Урок по всесвітній історії у 8 класі на тему: «Мистецтво Високого Відродження в Італії»
Обладнання: портрети та картини діячів Відродження, презентації, роздатковий матеріал
Вільям Шекспір — великий поет і драматург доби Відродження
На попередньому уроці ми доторкнулися до мистецтва епохи Відродження. Тож перевіримо ваші знання та увагу
Доба європейського Відродження(Ренесансу), її хронологічні межі....
Лями та митцями доби Відродження; сприяти формуванню цілісного сприйняття і розуміння історико-культурного розвитку людства;розвивати...
Виконання програми відродження малих річок і водойм

Сценарій літературно-музичної композиції «Відродження» до річниці...

Серія книжок «Бібліотека вчителя інформатики» Передплатний індекс 91757

Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка