|
|
Скачати 2.64 Mb.
|
|
Тема 2. ОСНОВИ КУЛЬТУРИ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ 2.1 .Мова і культура мовлення у професійній діяльності. Комунікативні ознаки культури мови Мовленнєва культура особистості великою мірою залежить від її орієнтованості на основні риси бездоганного, зразкового мовлення. Щоб бути зразковим, мовлення має характеризуватися такими найважливішими ознаками:
Крім цього, треба уникати того, що могло б уразити, викликати роздратування у співбесідника, і вказати у тактовній формі на помилки співрозмовників. Отже, високу культуру мовлення людини визначає досконале володіння літературною мовою, її нормами у процесі мовленнєвої діяльності. Культура мовлення - це ще й загальноприйнятий мовний етикет: типові формули вітання, побажання, прощання, запрошення тощо. Неабияке значення має й тон розмови, вміння вислухати іншого, вчасно й доречно підтримати тему. Уважність, чемність і ввічливість - основні складові етикету. 2.2. Мовна норма та її соціальне значення Норма (літературна норма) - прийняте в суспільній практиці людей правило вимови, вживання слова, граматичної форми, побудови словосполучення, речення (фрази) тощо. Літературні норми:
- звертання до жінки);
- різні стилі). Літературні норми характеризуються системністю, історичною й соціальною обумовленістю, стабільністю. Проте стабільність як ознака не суперечить властивості літературної норми змінюватися з часом. Найстабільнішими є граматичні норми, оскільки вони спираються на усталені зразки і моделі парадигм (система форм одного слова), словосполучень, речень. Наприклад: чотири студенти, п'ять студентів - п'ятьма я ятьома). Орфографічні норми час від часу зазнають змін відповідно до потреб суспільства в кодифікації (форма систематизації) написань з огляду на Шшгі підходи. Наприклад: нещодавно - Комуністична партія - нині - з малої літери; недавно - бог - нині - Бог; недавно - піаніссімо - нині - піанісимо; Українська мова фахового спрямування Братіслава, Чілі, Сірія, Кріт - нині - Братислава, Чилі, Сирія, Крит - правило "дев'ятки"). Дотримання вищезазначених літературних норм обов'язкове для всіх користувачів певною мовою. 2.3. Словники у професійній діяльності. Типи словників Не бійтесь заглядати у словник: Це пишний яр, а не сумне провалля; Збирайте, як розумніш садівник, Достиглий овоч у Грінченка йДаля. Не майте гніву до моїх порад І не лінуйтесь доглядать свій сад. (М. Рильський) Лексикографія (від лат. Іехікоз - словник, §гарЬо - пишу) - 1) розділ мовознавства, що займається теоретичними принципами укладання словників; 2) збирання слів певної мови, упорядкування їх і опис різного роду словникового матеріалу; 3) сукупність словників певної мови і наукових праць з цієї галузі. Словник - упорядкований в алфавітному чи тематичному порядку список заготовлених слів, лексикографічно опрацьованих. Розрізняють два типи словників - енциклопедичні й лінгвістичні (мовознавчі). Енциклопедичні словники (енциклопедії) подають у найширшому розумінні відомості про позначувані словами предмети і явища дійсності - наукові поняття, біографічні довідки про відомих осіб (видатних політичних діячів, провідних учених, діячів культури та ін.), відомості про населені пункти, держави, різні події тощо. Це науково-довідкові видання, що подають систематичні зведення, найістотніші відомості з усіх галузей знань або сукупності зведень з однієї галузі знань. Енциклопедичні словники є загальні (універсальні) і спеціальні (галузеві). До найбільших за обсягом належить Українська радянська енциклопедія (УРЕ) у 17-ти томах (К.: Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1968 р.) за загальною редакцією М. П. Бажана. Видання містить власне українознавчу енциклопедичну інформацію. Перша українська енциклопедія у 3-х томах була видана протягом 1930 - 1935 рр. у Львові під керівництвом професора І. Раковського (Л.: Наукове товариство ім. Т. Шевченка). Фундаментальною працею з україністики є "Енциклопедія українознавства", створена під егідою Наукового товариства ім. Шевченка у Європі (центр - Сарсель під Парижем). Головний редактор - Володимир Кубійович (останній том завершував Аркадій Жуковський). Праця складається з 3-х томів загальної частини (1949-1952 рр.), яку умовно називають Енциклопедія українознавства - І (ЕУ-І), та 10-ти томів словникової частини (1955-1984 рр.) - ЕУ-ІІ, яка містить понад 20 000 статей. Існує англомовна скорочена версія (1980-1990 рр.), яка з 1991 р. перевидана в Україні. Спеціальні (галузеві) енциклопедії: медична, педагогічна, сільськогосподарська, народного господарства, кібернетики (вперше у світі видано в Україні - автор В. М. Глушков). , ! Довідкова література * СВІТ ЕНЦИКЛОПЕДІЙ
43 Українська мова фахового спрямування ФРАЗЕОЛОГІЧНІ СЛОВНИКИ
ДІАЛЕКТНІ СЛОВНИКИ
СЛОВНИКИ МОВИ ТВОРІВ ПИСЬМЕННИКІВ
2.4. Соціопсихолінгвістичний аспект культури мови Соціолінгвістика - галузь мовознавства, що вивчає функціонування мови в суспільстві, вплив соціальних чинників на мову, стан і статус національної мови у зв'язку з мовною політикою. Соціолінгвістика займається дослідженням мовної ситуації, розподілом соціальних функцій між різними мовами і діалектами, що побутують у суспільстві, проблемою вироблення й поширення соціально престижного зразка - нормативної літературної мови. Отже, соціолінгвістика пов'язана з питанням захисту престижу мови, дотриманням її користувачів норм літературної мови: орфоепічних (вимови), орфографічних (правильності написання - отримання єдиних для всіх користувачів правописних правил), морфологічних (словозміни і словотворення), синтаксичних і пунктуаційних (побудови словосполучень, речень, дотримання єдиних правил вживання розділових знаків), стилістичних. Психолінгвістика - наука, яка вивчає процеси мовної діяльності, сприймання й творення мови, тобто сприймання новостворених слів - неологізмів, сприймання нових синтаксичних конструкцій, а також наміри мовця у процесі здійснення мовного акту. У сферу психолінгвістики входять питання мовного впливу, зокрема й через засоби масової інформації, на суспільну свідомість, отже, й мовного впливу на свідомість людини у процесі фахової діяльності. Психолінгвістика досліджує зв'язки між змістовою стороною мови, її реалізації в конкретному мовленні, як зазначено вище, та суспільним мисленням. У результаті вивчення асоціативного мислення мовців створюються словники асоціативної сполучуваності, добирається базовий, необхідний матеріал для навчання рідної, а також іноземної мови. Метод психолінгвістики застосовується в судовій практиці, медицині, педагогіці. Отже, соціопсихолінгвістика (термін "соціопсихолінгвістика" складається із трьох частин: соціо- (від лат. зосіеіаз - суспільство), психо— спільна частина зі словом психологія (від грец. рзусЬе - душа) і лінгвістика (від лат. 1іп§иа - мова) - це поєднання двох наук - соціолінгвістики і психолінгвістики, що вивчають процеси мовної діяльності, функціонування мови в суспільстві, збереження самобутності національних мов, дотримання норм літературного мовлення, статус національної мови у зв'язку з мовною політикою в державі, а також особливість вивчення рідної мови та мов інших національностей громадян держави або іноземних мов міжнародного спілкування. Соціопсихолінгвістика вивчається на медичних факультетах, у педагогічних інститутах та спеціальних відділеннях філологічних факультетів, у юридичних вищих навчальних закладах з метою допомогти у засвоєнні певної мови (педагогіка), зіставити процес мовлення з поведінкою людини у певних ситуаціях чи станах (медицина, юриспруденція), пов'язуючи з відповідним психічним станом індивіда (пацієнта, підозрюваного та ін.). Література Єрмоленко С. Я. Українська мова : [короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів] / Єрмоленко С. Я., Бибик С. П., Тодор О. Г. — К. : Ли- бідь, 2001. —224 с. 2.5. Мовний етикет. Стандартні етикетні ситуації Українська нація споконвіку з притаманними їй рисами - доброзичливістю, чутливістю, гуманізмом, етичною культурою — виробила розвинену систему мовленнєвого етикету - умовних стереотипів спілкування, в підґрунті яких - прагнення до порозуміння, злагоди, ґречності. Як відомо, суспільство виробляє певні стандартизовані норми соціальної поведінки (у тому числі й мовленнєвої), які визначаються уявленнями про шаблони поведінки у конкретній ситуації. Щоб функціонувати як єдине ціле, як складна соціальна система, суспільство має встановити такі рамки поведінки індивідів, у яких ця поведінка стає одноманітною, стабільною. Саме такими рамками і є етикет - система правил зовнішньої культури поведінки, пристойності, гарного тону тощо. У суспільстві він функціонує у двох основних формах поведінки -мовленнєвий і немовленнєвий. Мовленнєвий етикет - система стійких формул спілкування, рекомендованих суспільством для встановлення мовного контакту співрозмовників, підтримання спілкування у виразній тональності відповідно до їх соціальних ролей і рольових позицій відносно один одного в офіційних і неофіційних об- 47 Українська мова фахового спрямування ставинах (спеціальні висловлювання ввічливості, використання рис національної самобутності). Вибір стандарту мовленнєвої поведінки, етикетних формул залежить від соціальних якостей (статусу, віку, освіти) адресата мовлення у їх стосунку із якостями автора висловлювання і від характеру взаємин між комунікантами, ступеня їх знайомства і близькості та інших конкретних ситуацій мовлення. Розглянемо деякі основні моменти комунікативних ситуацій. Вітання: Щодня, зустрічаючись із знайомими вперше, слід вітатися. І ніщо: ні гарний чи сумний настрій, ні добра чи погана погода (втім, поганої погоди немає, а є, як запевняють жителі туманного Альбіону, лише погане вбрання -не за погодою) - не можуть виправдати нехтування цієї основної форми ґречності. А оскільки форм привітання у світі багато, обмежимося загальновживаними у нас в Україні. Використовуються мовленнєві формули: Добрий ранок, доброго ранку; добріш день, доброго дня, добридень; добрий вечір, доброго вечора; привіт; доброго здоров 'я; бажаю здоров 'я; моє шанування; радий вас бачити; як справи? як здоров 'я? Відповіді: Дякую; добре; прекрасно. Своє привітання чоловік може супроводжувати легким поклоном, жінка -плавним нахилом голови, а молодь має трохи нижче вклонитися старшим. Вітаючись, не слід вживати жаргонних і вульгарних слів: "Привіт, старий" чи "Вітаю, теличко" - навіть звертаючись до найближчих знайомих; не можна махати рукою чи капелюхом; надто галасливо виявляти свої почуття чи вітатися між іншим. Прощання і побажання: До побачення; бувайте здорові; на все добре; добраніч; до завтра; до скорої зустрічі; прощавайте; ідіть здорові; щасливої дороги; хай щастить; в добру годину; з Богом. Виходячи ненадовго: Я не прощаюсь; ми ще побачимось; до вечора; до зустрічі. Проте можна при прощанні з близькими чи добре знайомими людьми обмежитися і невербальною формою, тобто жестом, усмішкою тощо. Нехтуючи традиції, молодь послуговується для вітання лаконічними формами: "Привіті", "Салюті". У ситуації "здрастуй - прощай" найчастіше донедавна використовували англійське "Гуд-бай!" чи італійське "Чао\", нині звучить "Покаї", "Давай". Прохання - подяка: Прошу Вас...; будьте люб'язні...; будь ласка...; дозвольте ...; Вам не важко буде...; чи не могли б Ви...; добре, що ми про все домовилися; дякую за цінні поради, за нову інформацію; дякую, що вислухали мене; дякую, що знайшли час зустрітися зі мною. Категоричне прохання: Я просив би Вас...; прошу; будьте ласкаві; цілком можливо; спробуємо. Прохання - відмова: Відмова потребує значно складнішої формули: На жаль, не можу...; мені дуже шкода, але...; шкодую, що не зміг...; із задоволенням би, але...; охоче, але...; мені незручно відмовляти, але... При цьому можна дати пораду, використавши такі мовленнєві зразки: Дозвольте порадити Вам...; дозвольте дати Вам пораду...; я порадив би Вам...; чи можу я дати Вам пораду...; може, Вам слід було б... Якщо не почули сказаного: Пробачте, що Ви сказали? Прошу! Пробачте, я не почув Ваших слів. Формули вибачення: Вибачте! Пробачте! Даруйте! Прости мені, друже! Я хочу поросити у Вас пробачення. Формула: Я вибачаюсь! - помилкова. Подяка: Прийміть мою щиру вдячність...; дозвольте висловити Вам подяку...; дуже вдячний за Вашу турботу...; щиро вдячний і зворушений Вашою увагою...; це дуже люб'язно з Вашого боку. Спасибі; спасибі, Ви дуже люб'язні...; дякую. Ви так багато зробили для мене! Спасибі. Я Вам так зобов'язаний! Спасибі Вам велике. Співчуття: Прийміть моє найщиріше співчуття; дозвольте висловити Вам...; прошу прийняти мої найщиріші...; я розумію Ваше горе; я сумую разом із Вами; дякую за співчуття. Комплімент: З тобою так цікаво розмовляти! Ти сьогодні так чудово виступив! Приємно бачити, як Ви посвіжішали, відпочили...; дякую за комплімент. Це Вам тільки так здається; спасибі, ви надто перебільшуєте; я радий це чути; мені приємно почути це; я те саме можу сказати і про Вас. Звичайно, важко перелічити всі формули мовного етикету та й будь-якого етикету в усіх життєвих ситуаціях і не так просто ними оволодіти. Проте, скориставшись ними, ми зможемо правильно поводитися в товаристві, зажити слави ґречної людини та самореалізуватися у спілкуванні з оточуючими. І хоч наше століття невпинно прямує в бік спрощення манер, проте й досі неабияке значення має оволодіння "кодексом ввічливості", адже через свою чемність ми нічого не втрачаємо, а "завоювати" можемо Людину. Мовленнєва практика сьогодення підтверджує: все цінне, що нагромаджено в усіх регіонах нашої незалежної держави, є загальним надбанням і може бути використане в подальшому розвитку рідної мови. Українська мова фахового спрямування ДЛЯ ЧОГО ІСНУЄ ЕТИКЕТ?
Види етикету:
2.6. Вибір мовних одиниць у мовленні Культура мовлення вимагає від мовця правильного, доречного вибору мовних одиниць, які мають відповідати комунікативній ситуації і всім її правилам. Вибір слова - це вибір способу висловлення думки, кристалізація мислення в слові. У використанні слів дуже важливо пам'ятати про кожну зі складових комунікативної ситуації "хто - кому - що - для чого - де - коли". Слова і вирази, доречні в одній ситуації, можуть виявитися недоречними в іншій. У мовленні уникайте ускладнення фраз різними зворотами, вставними конструкціями, цитатами. Виступаючи перед аудиторією, намагайтеся будувати висловлювання у теперішньому часі й уникати пасивних форм дієслів: Для досягнення мети пропонуємо вжити таких заходів, а не будуть запропоновані (пропонуються) такі заходи... У науковому, публіцистичному та деяких видах мовлення заведено замість я вживати займенник ми у різних відмінкових формах (Ми встановили; нами встановлено; на нашу думку). Традиція вживання пошанного Ви в українському мовленні своїми початками сягає XIV ст. Правила вживання ти І Ви:
Розділ І. Тема 2. Основи культури української мови У мовленні часто вживається висловлювання без авторського ми і пошанного Ви (зауважимо, що...; зверніть увагу на...). З пошанним Ви дієслово-присудок завжди стоїть у формі множини (Ви працювали, Ви працюєте). Іменний присудок, виражений прикметником, при пошанному Ви має і форму однини (Ви чарівна) і форму множини (Ви чарівні). Якщо при пошанному Ви стоять слова який, такий, весь - то тільки в однині (якась Ви засмучена). Для називання людей і звернення до них існують власні імена. Називаючи людей або звертаючись до них за титулами, званнями та іншими словами-індексами, треба бути добре обізнаними у цій ділянці і дуже уважними, аби щось не переплутати, не применшити гідності або, навпаки, не перестаратися у титулуванні. Слово пан (палі) в етикетному застосуванні означає не людину з вищих верст суспільства, а є словом-регулятивом, яке засвідчує пошану до співрозмовника, воно здебільшого вживається не само собою, а з прикладкою, що конкретизує особу. Ім'я людини при слові пан (пані) бажано вживати лише тоді, коли адресат молодий, однакового віку або не набагато старший за адресанта, а також не набагато вищий за соціальним станом (пане Володимире, але не можна — пане Геннадію, звертаючись до міністра закордонних справ). Прізвище людини як прикладку до слова пан (пані) доцільно вживати, коли йдеться про неприсутню людину (пані Врублевсь-ка повідомила). В офіційних ситуаціях у ролі прикладки може вживатися ім'я і прізвище (Прошу до слова пана Ярослава Кононенка). Слово колега (від лат. со11е§а - співурядник, помічник, товариш) найчастіше вживає інтелігенція старшого й середнього покоління, люди, які разом працюють, мають однакову професію. Товариш (товаришка, товариші) -свіучасник, спільник, людина, рівна за соціальним станом. Зараз для українців це слово означає людину, пов'язану з кимось дружбою, приятелюванням, спільною справою тощо. Друг (подруга, друзі) - це синонім слів товариш, приятель. Звертатися цими словами до незнайомих людей не слід. Література
Українська мова фахового спрямування 2.7. Орфографічний практикум Скарбничка знань ПРИНЦИПИ УКРАЇНСЬКОГО ПРАВОПИСУ (ОРФОГРАФІЇ) Орфографія (з грецької, означає буквально "правильно пишу") - історично сформована, уніфікована система правил, що визначають написання слів згідно з усталеними нормами. Орфографія як розділ мовознавства (лінгвістики) вивчає і формулює відповідну систему правил, які забезпечують нормативність написань. Правила українського правопису охоплюють такі основні частини орфографічної системи:
Центральне поняття правопису - орфограма - написання слова, що ґрунтується на певному правилі орфографії. Головні принципи орфографії (правопису) такі: 1) фонетичний (максимально повна відповідність між літерами і тими зву ковими значеннями, які вони мають у складі алфавіту): шостий - шести; гарячий; качан; гонити - ганяти; 2) морфологічний (значущі частини споріднених слів - морфеми - пишуться однаково в різних формах того самого слова чи споріднених слів): крутиш - крутишся - [с":], ве"сна - весни, го1 лубка - голуб - голубить, зустрічають -зустрічаються [ц": а]; 3) історичний (традиційний): я, ю, є, ї- ці літери позначають дві фонеми у таких випадках: моя - після голосного звука; Юлія - на початку слова; їстівний - завжди позначає два звуки - [й] + [і]; дж, дз позначають одну фонему: джміль, дзижчати; [є], [и], [о] - не завжди перевіряються наголосом: леміш, чокати, кишеня, лопух; 4) смисловий лежить в основі диференціації за допомогою різних напи сань: Приваблювали особливою красою стіни білої церкви; До Білої Цер- Українська мова фахового спрямування |
|
ДЕРЖАВНА МОВА – Мова професійного спілкування Мова професійного спілкування як функціональний різновид української літературної мови. Комунікативне призначення мови в професійній... |
ПИТАННЯ ДО ПІДСУМКОВОГО КОНТРОЛЮ З КУРСУ Державна мова – мова професійного спілкування. Мовне законодавство та мовна політика в Україні |
|
Лекція Державна мова мова професійного спілкування Евфемізм і перифраз у професійному спілкуванні Лекція Риторика і мистецтво презентації |
Методичні рекомендації та тематика практичних занять (3-5 семестри) «Українська мова як компонент професійної компетенції. Нормативно-стильові основи професійного спілкування» слід починати зі з’ясування... |
|
Урок №1 Клас 5 Тема. ЗНАЧЕННЯ МОВИ В ЖИТТI СУСПIЛЬСТВА. УКРАЇНСЬКА МОВА ДЕРЖАВНА МОВА УКРАЇНИ Тема. ЗНАЧЕННЯ МОВИ В ЖИТТI СУСПIЛЬСТВА. УКРАЇНСЬКА МОВА ДЕРЖАВНА МОВА УКРАЇНИ |
RETRO 2010 02 — 06. 07. Crimea, Ukraine Народна мова – на противагу літературній, жива мова народних мас, відома в усному вживанні, як розмовна мова чи як мова фольклорних... |
|
ПРОГРАМА ВИВЧЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ НІМЕЦЬКА МОВА ПРОФЕСІЙНОГО СПІЛКУВАННЯ ІІ курс Тема І Обговорення і підписання угоди. Умови і терміни постачання оплати. Рахунок. Транспортна документація. (Пасивний стан. Підрядне речення... |
Тема: Вступ. Мова найважливіший засіб пізнання, спілкування і впливу Прочитати речення. У яких із них йдеться про мову, а в яких – про мовлення? Як пов'язані мова і мовлення? |
|
2 Сократ – «Заговори,щоб я тебе побачив» Мова професійного спілкування підвищує ефективність праці, допомагає краще орієнтуватися в складній професійній ситуації та в контактах... |
ДЕРЖАВНА ПРОГРАМА Мова є найважливішим засобом людського спілкування та інтелектуального розвитку особистості, визначальною ознакою держави, безцінною... |