|
|
Скачати 0.65 Mb.
|
| 2) Сократ – «Заговори,щоб я тебе побачив» Кожна національна мова – універсальна система, в якій живе національна душа кожного народу, його світ і духовність, це засіб не лише спілкування, а й формування нових виробничих відносин. Мова як інструмент здобуття знань, як засіб життєдіяльності людини має велике значення для всіх, оскільки вона обслуговує не тільки сферу духовності культури, а й пов’язана з виробництвом, з його галузями і процесами, із соціальними відносинами, вона – елемент соціальної сфери. Мова професійного спілкування – це здатність не тільки вільно володіти лексикою свого фаху, нею користуватися. Мовні знання – один з основних компонентів професійної підготовки. Оскільки мова виражає думку, є засобом пізнання та діяльності, то правильному професійному спілкуванню людина вчиться все своє життя. Мова професійного спілкування підвищує ефективність праці, допомагає краще орієнтуватися в складній професійній ситуації та в контактах з представниками своєї професії. 4 Мова і мовлення являють собою нерозривну єдність. Мовлення – це не тільки процес використання людиною засобів мови з метою спілкування, але й форма існування мови в мовленнєвій діяльності, в актах сприймання і розуміння під час слухання або читання, в актах говоріння і писання, а також результат мовленнєвої діяльності. У плані поліфункціональності літературна мова охоплює всі сфери комунікативної практики суспільства, виступаючи в усній та писемній формах. Усне мовлення є первинною формою існування мови. Українське усне літературне мовлення характеризується літературними нормами, визанченими традицією і мовною практикою сьогодення, - правилами вимови, слововживання, побудови речення. Для розмовного мовлення властиве вживання розмовнопобутових та емоційно-забарвлених слів, широке використання окличних і питальних речень. У розмовному мовленні, що супроводжується мімікою і жестами, особливо відчутна індивідуальність мовця, уміння передати методику мови, загальнонародне природне звучання рідної мови. Уснорозмовне побутове мовлення характеризується більшою вільністю у виборі мовних засобів. На відміну від усного літературного мовлення, в побутовому мовленні використовуються просторічні слова і звороти, діалектизми, незакінчені речення, повтори, непрямий порядок слів у реченні тощо. Найважливішими особливостями усної форми мовлення є: 1. Усна форма мовлення відрізняється від писемної насамперед матеріальною формою реалізації: вона витворюється мовним апаратом людини й сприймається на слух (як цілісний відрізок мовного потоку, а не як „ланцюжок” графічних знаків. 2. Непідготовленість, спонтанність. Адже усне мовлення людини – це напівусвідомлений процес: людина дуже рідко замислюється над тим, як вона розмовляє, а починаючи говорити, не завжди думає над тим, що вона каже. 3. Усне мовлення, порівняно з писемним, характеризується надлишковою інформативністю. Дійсно, додаткова інформація усного мовлення міститься в інтонації, в міміці, жестах, а головне – в обставинах живого спілкування мовців. Іноді пауза у розмові несе більше інформації, ніж усе висловлене попередньо. 4. Наявність у мовленні багатьох повторів – це надлишковість. При цьому повторюються як окремі слова, так і цілі словосполучення; повторюється той самий зміст, висловлений лише дещо іншими словами, дублюються емоції – вигуком. Якщо ж визначати найважливіші вимоги до усного мовлення культурної людини, то ними будуть ясність у формуванні думки, логічність, смислова точність, відповідність між змістом мовлення і мовними засобами, мовними засобами та обставинами мовлення, співмірність мовних засобів і стилю викладу, вдалий порядок слів, різноманітність мовних засобів, ефективність мовлення, милозвучність, красномовство ПИСЕМНЕ МОВЛЕННЯ Одиницею писемного мовлення, тобто реальним проявом його, є текст (це „ланцюг” речень, які дають в результаті певну якісно нову цілість). Текст виразно членується на абзаци – чітко об’єднані змістом і будовою відрізків тексту. Речення всередині абзаца перебувають в досить тісних смислових і граматичних зв№язках між собою. Особливостями писемного мовлення є: 1. Писемне мовлення є вторинним стосовно до усного мовлення (воно й виникло пізніше і загалом спирається на усне мовлення як на своє джерело) 2. Писемне мовлення фіксується графічними, матеріальними знаками й сприймається зором. Це і літери українського алфавіту, цифри, наукові символи, умовні позначки, графіки, малюнки. 3. Писемне мовлення дає нам можливість фіксувати кимось висловлене, а це забезпечує збереження й відтворення чийогось мовлення у просторі і часі ( тобто значно пізніше від того, як воно було висловлене). 5. Користуючись писемною формою мовлення людина має можливість перечитати написане, виправити, поліпшити текст. Тому й писемне мовлення відзначається більшою регламентацією мовних засобів, ніж усне. Отож, невдалий вибір слова, слово неточне, невідповідне в даному контексті, слово випадкове – не повинні мати місця в писемному тексті, де є можливість повернутися до написаного й виправити невдалі місця. 6. У зв’язку з тим, що в писемній формі мовлення відсутні такі важливі елементи усного мовлення, як інтонація, жест, міміка, безпосередня ситуація мовлення та ін., важливу роль у писемних текстах починають відігравати засоби суб’єктивно -емоційних оцінок. Вони досить яскраво проявляються у художньому стилі. 7. У писемному мовленні діють загальнообов’язкові норми графіки, орфографії, пунктуації. Набагато більше уваги та праці витрачається на спеціальну обробку тексту. Автор повинен пам’ятати, що твір, який він створює, виступає одностороннім контактом по відношенні до невизначеної аудиторії. Тому слід дбайливо, ретельно добирати мовні засоби. 8. У писемній формі особливо чітко проявляється диференціація текстів за сферами спілкування. 9. Значну роль в житті суспільства відіграє й така особливість писемної форми мовлення, як потенціально необмежена кількість відтворення й дублювання того чи іншого тексту. 10. Здатність бути відтвореним у живій звуковій мові. Звукове відтворення тексту не завжди буває точною копією писемного тексту. 5 Підготовка судової промови розподіляється на кілька етапів: збирання матеріалів, аналіз мате-ріалів, систематизація матеріалів, письмова підготовка промови. Збирання матеріалів починається в процесі вивчення справи. Ті записи, які можуть бути використані в промові, необхідно підкреслити або ж помітити якимось значком. Тоді їх легше буде відшукати як під час судового розгляду, так і в перервах між засіданнями. Записи допоможуть знати і розуміти справу. Вони підкажуть, на що потрібно звернути особливу увагу, які запитання слід задавати учасникам процесу під час судового слідства. Найінтенсивніше збираються матеріали під час судового слідства. Судова промова - це результат судового слідства і його неможливо підміняти результатом попереднього слідства. Як прокурору, так і адвокату у своїх записах необхідно фіксувати показання підсудного, потерпілого, свідків, висновки і допити експертів, огляд речових доказів, місця події і ті додаткові дії, якими закінчується судове слідство. Все, що може бути використано у промові, слід ретельно записати, підкреслити. У свої нотатки ритор повинен записувати не лише найсуттєвіше з того, що проходило в суді, але й свої думки, які виникли в ході судового розгляду справи. Спочатку збирання матеріалів для промови є простим нагромадженням доказів і думок. З часом, у ході розширення і поглиблення судового слідства, збирання матеріалів ускладнюється. Продуктивно й ефективно збирає факти для промови лише той, хто бере активну участь у дослідженні доказів. Постановка питань допитуваним, отримання відповіді і її негайна оцінка - все це діяльність прокурора й адвоката в дослідженні доказів, фактичних обставин справи. Судовому ритору не слід боятися ставити гострі запитання підсудному, потерпілому, свідкам, експерту. Якщо в ході судового слідства прокурор чи адвокат байдуже поставиться до висновку експертизи і допиту експерта, годі чекати серйозної й обґрунтованої суперечки з експертом у судовій промові. Прокурор складає так зване спостережне провадження, адвокат - адвокатське провадження (адвокатське досьє). Збирання матеріалів триває аж до проголошення промови. Досвідчені адвокати нагромаджують матеріал навіть у самий останній момент - коли проголошує промову прокурор або коли з промовою виступають інші учасники судових дебатів. Аналіз матеріалів Аналізуючи зібрані матеріали, слід відокремити установлені факти від сумнівних. Все належить перевіряти, в усьому пересвідчитися самому. Не варто задовольнятися готовими поясненнями фактів. Слід шукати внутрішній зв'язок подій. Кожну обставину, кожен факт, які аналізуються, слід перевіряти з точки зору протилежної сторони. Аналізуючи докази, обставини справи, варто звертати увагу на негативні факти, на те, чого не було. Аналіз матеріалів для судової промови на початку діяльності з будь-якої справи має, як правило, попередній характер. На цьому етапі важливо занотувати все, що аналізується, щоб час від часу повертатися до цих думок і перевіряти їх обґрунтованість. Робота над підготовкою судової промови проходить не лише в ті години, коли прокурор чи адвокат вивчають матеріали справи, але і в інший час, коли несподівано виникне якась думка, що прояснює незрозумілі обставини, її необхідно записати, оскільки вона забувається так само швидко, як і з'являється. Хтось із знаменитих говорив, що «знайдена, але не записана думка, це знайдений і загублений скарб». Збирання й аналіз матеріалів - це єдиний взаємопов'язаний процес, завдання якого - підвести судового ритора до безпосеред-ньої підготовки промови. Підготовка судової промови - це опрацювання зібраного матеріалу, відбір і систематизація фактів, додаткова перевірка міркувань, правильність яких підлягає доказуванню, послідовність розміщення думок майбутньої промови. Прокурор, особливо початківець, не має права покладатися на експромт, розраховувати на своє натхнення. Як правильно відзначає Є. Матвієнко, імпровізація, натхнення - це дуже ненадійна основа формування промови. Вони ніколи не в змозі замінити сумлінної попередньої підготовки, компенсувати відсутність дисципліни, думки і продуманості суджень. Вони завжди містять у собі загрозу підвести найдосвідченішого ритора, позбавити його промови цільності й чіткості, завести далеко в бік від задуманих висновків. Обсяг письмової підготовки може бути і буває різним в залежності від характеру й складності справи, аудиторії, кваліфікації прокурора і адвоката, інших обставин. В одних випадках, особливо на перших порах, складається повний текст промови, в інших - обмежуються розгорнутим планом, розширеними тезами, детально проробленими начерками промови, окремими її фрагментами. Але в усіх випадках таку заготовку необхідно розглядати лише як попередній варіант, який потім буде доповнюватися, мінятися, уточнюватися, шліфуватися у ході судового розгляду справи. Після закінчення судового слідства наступає завершальний етап у підготовці промови. Тут прокурор ще раз до дрібниць продумує зміст і структуру промови, чітко визначає всі доводи й судження, які він має намір висловити суду, відшліфовує окремі думки, які виникли в ході судового процесу, образи, порівняння. Якщо така робота вимагає додаткового часу, прокурор може попрохати суд оголосити перерву для завершення підготовки до виступу із звинувачувальною промовою. Адвокат, беручи участь у судовому засіданні, складає план захисту. В ньому має бути передбачено: • які клопотання необ. заявити суду з метою забезпечення прав і законних інтересів підсудного; • які докази подати суду для обгрунтування невинуватості або меншого ступеня відповідальності підзахисного; • в якій послідовності і як провести допит підсудного, які запитання поставити йому; • які обставини з'ясувати при допиті свідків, потерпілих, експертів і дослідженні інших доказів у справі'. Систематизація матеріалів. Приступати до цього етапу найкраще тоді, коли необхідний матеріал у справі зібраний. Різні факти, які підтверджують одну й ту саму ідею, дозволяють обґрунтувати загальний висновок. Судовий ритор фіксує висновок, а поряд розміщує докази, які цей висновок підкріплюють. Закінчивши систематизацію матеріалів і їх послідовне розміщення, ритор переходить до безпосередньої письмової підготовки судової промови. Найкраща форма підготовки судової промови - це складання детальних тез промови. Тези промови. Як і закінчена судова промова, тези повинні містити головні положення, найважливіші докази, хід міркувань, необхідні фактичні, юридичні, суспільно-політичні висновки. На відміну від промови, в тезах все повинно бути викладено фрагмеятами без плавних переходів, без відміряного літературного тексту, який у промові неминучий, а тут зайвий. Тези дають можливість молодому ритору в творчій атмосфері проголосити промову, виробити необхідні професійні якості, а готовий текст промови не лише не дає цієї можливості, але, більше того, перетворює живу мову в заздалегідь написаний твір на задану тему, створює інколи непереборну спокусу цю промову прочитати «з папірця». Промова може бути написана повністю, декілька разів прочитана ритором для себе або для вузького кола «своїх» слухачів, перероблена, переписана. Ця підготовча праця може бути корисною, навіть дуже корисною, коли вона підготовча. За текстом закінченої промови ритор вже сміливо може складати тези, які йому необхідно проголосити. Тези промови, а за ними і сама промова, не повинні бути переказом всього того, що проходило в судовому засіданні, оскільки це все бачили і чули судді. В тезах головне місце повинні займати доказові твердження. До них підводяться і їх підкріплюють установлені факти й обставини, які допомагають доказуванню, сприяють утвердженню висновку. Правильна побудова тез судової промови вимагає від ритора чіткого розуміння, що є головним, а що другорядним і допоміжним. Це необхідно ритору для того, щоб відповідно розподілити зусилля і час: головному - максимум зусиль і більше часу, другорядному - мінімум того й іншого. Неможливо заздалегідь і на всі випадки життя визначити, з чого необхідно починати раніше: з головної думки чи з другорядної, з тим, щоб потім перейти до головного. Все буде залежати від конкретних обставин справи. Будь-яке вирішення питання є допустимим, якщо судовий ритор приймає його обдумано. Якщо адвокат доказує алібі свого підзахисного, звичайно, немає ніякого сенсу відтягувати доказування головної думки на кінець промови. Довівши алібі, захисник може звернутися до критики показань потерпілого або свідків, даючи цим показанням відповідні пояснення. Після доказування головного, пояснення із суміжних питань стає переконливішим і достовірнішим. Текст промови чи тез необхідно писати так, щоб він легко читався, щоб судовому ритору не потрібно-було в процесі виступу розгадувати власний почерк. Часу для цього не буде, судова обстановка аж ніяк не сприятиме цьому. Прізвища, найменування, цифри, найбільш важливі документи необхідно записувати чітко, бажано крупнішими літерами чи іншим кольором чорнила або виділити якимось іншим чином. Відомі адвокати: Плевако, 15 Спілкування - тонкий, багатоплановий процес встановлення і розвитку міжособистісних контактів, обумовлений спільним життям, діяльністю людей, їх відносинами, які складаються з найрізноманітніших приводів. 25 Важливу роль у встановленні психологічного контакту на початковій стадії спілкування, як, втім, і в ході подальшого розвитку діалогу, грають і інші соціально-психологічні явища: емпатія, рефлексія, стереотипізація та ін Емпатія на відміну від раціонального розуміння поведінки людини (ідентифікації) передбачає емоційний відгук, своєрідне прочувствованіе того, що він переживає, співчутливе ставлення до нього. Важливе значення у процесі взаємного сприйняття сторін під час спілкування має рефлексія - процес усвідомлення індивідом того, як він сприймається партнером по спілкуванню. Це роздум, пов'язане з аналізом власних міркувань і висновків, приблизно такого типу: «Я думаю, що він думає, ніби я думаю ... і т.д. ». Тобто змістовною стороною рефлексії є процес мислення, який охоплює не тільки хід власних думок, а й хід думок, уявлень свого партнера по спілкуванню. Перше враження про людину в соціальній психології розглядається в якості складного психологічного феномена, що включає в себе, за визначенням А.А. Бодалева, чуттєвий, логічний та емоційний компоненти. На формування першого враження про людину впливають такі чинники: а) особливості його зовнішнього вигляду і поведінки; б) ситуація, той соціальний фон, на якому сприймається даний суб'єкт, в) суб'єктивний фактор, тобто наші особистісні якості, психічний склад, відношення до різних сторін дійсності. Роль описаних вище феноменів виключно велика. Якщо юрист в процесі спілкування не помічає їх впливу на розвиток міжособистісних відносин, вони починають активно проявляти себе в ролі комунікативних бар'єрів, що перешкоджають встановленню психологічного контакту і взаєморозуміння сторін. І нарешті, третя складова частина спілкування - інтерактивна сторона. У процесі спілкування відбувається не лише обмін інформацією, взаємне сприйняття сторін, але й організується взаємодія людей. Тобто можна сказати, що обмін інформацією завжди передбачає і якийсь «обмін діями» на вербальному або невербальному рівні. Особливо наочно процес такої взаємодії людей можна побачити, використовуючи так званий трансакційний аналіз, який дозволяє на найпростішому рівні розглядати дії учасників спілкування під час діалогу з позицій, які займає кожний з них, у різних комунікативних ситуаціях, вдаючись до різних стилів рольового звернення один до одного. Як пише Г.М. Андрєєва, «кожна ситуація диктує свій стиль поведінки і дій: у кожній з них людина по-різному« подає »себе, а якщо ця самоподача неадекватна, взаємодія утруднено». Тому, передбачаючи конфліктне розвиток відносин, слід заздалегідь продумати лінію своєї поведінки, вибрати позицію в діалозі, а також необхідні умови (час і місце) майбутнього спілкування. Також важливу роль відіграють тимчасові умови спілкування, особливо коли має бути обговорювати ті чи інші питання за наявності суттєвих розбіжностей. У таких ситуаціях рекомендується залишати резерв часу, щоб виключити всілякі «накладки». Гострий дефіцит часу, ситуація, в якій одному з учасників «колись» вести грунтовну розмову, як правило, призводять до передчасного згортання діалогу, появи напружених відносин сторін, до їх взаємного нерозуміння. При плануванні спілкування слід також уважно поставитися і до вибору місця майбутнього діалогу, тим більше що даний фактор у певній мірі пов'язаний з професійним статусом юриста. У соціальній психології описуються такі основні типи взаємодії людей в комунікативних процесах: це відносини кооперації і конкуренції. Відносини кооперації завжди припускають координацію спільних зусиль, включеність усіх учасників в процес взаємодії на шляху до досягнення поставленої мети. Відносини конкуренції являють собою конфліктний тип відносин учасників взаємодії, які переслідують різні цілі. Конфлікти підрозділяють на деструктивні та продуктивні. Деструктивні конфлікти призводять до повного неузгодженості співробітництва, формуючи негативні установки в їхніх учасників по відношенню один до одного. У продуктивному конфлікті при різних цілях і позиціях, протилежних поглядах на проблему учасників взаємодії (як і в деструктивному конфлікті) в той же час зберігається потреба знайти спільні взаємоприйнятні підходи і способи вирішення конфлікту, і, що особливо важливо, у ньому відсутній посягання на особистість, її статусно-рольовий становище. Тобто продуктивний конфлікт містить в собі початку кооперативного взаємодії. Описані форми взаємодії, безумовно, повинні завжди розглядатися в контексті тієї діяльності, в ході якої вони мають місце. Якщо говорити, наприклад, про професійну діяльність слідчого і, зокрема, про її такою процесуальній формі, як допит, то про типи його взаємодії з тими, що допитуються особами говорять як про допит у безконфліктної або в конфліктній (із суворим або нестрогим суперництвом) комунікативних ситуаціях. 36 Слова і словосполучення, введені в речення з метою внесення в нього того чи іншого пояснення або надання йому різних модальних значень, називаються вставними. Вони не пов'язані з членами речення способами узгодження, керування чи прилягання, але за смислом поєднані з реченням. Тому виключення вставних слів і словосполучень із речення змінює його зміст, але не порушує синтаксичної будови. Вставні слова і словосполучення часто використовуються у діловому мовленні, при складанні ділових паперів, ними розпочинаються речення, абзаци. Але рекомендується вживати їх обмежено. В усному діловому мовленні вживання вставних слів і словосполучень не створює зайвої інформації. Використання цих конструкцій допомагає мовцеві зорієнтуватися, зосередитися, а слухачам —краще сприйняти сказане. В діалогічному мовленні надмірне вживання вставних слів створює враження некомпетентності, низької мовної культури. За своїм значенням вставні слова і словосполучення діляться на три групи: 1. Вставні слова і словосполучення, що вказують на ставлення мовця до висловленої ним думки. Вони можуть означати ступінь впевненості або невпевненості в повідомленні. Наприклад: звичайно, напевно, безумовно, на жаль, на щастя, як на зло, можливо, може, мабуть, безперечно, безсумнівно, власне кажучи, зрозуміло, без сумніву, немає сумніву, видно, очевидно, припустимо, відома річ, сказати правду, як-не-як, так би мовити, видимо, либонь та ін. 2. Вставні слова і словосполучення, що вказують на те, кому належить висловлена думка (самому мовцеві чи комусь іншому). Наприклад: по-моєму, по-нашому, по-вашому, кажуть, мовляв, на мій погляд, на мою думку, на думку (такого чи таких), за словами (такого чи таких) тощо. 3. Вставні слова і словосполучення, що вказують на зв'язок висловлюваного з контекстом. До них належать: отже, наприклад, значить, виходить, до речі, нарешті, навпаки, проте, загалом, справді, між: іншим, словом, по-перше, по-друге по-третє, кінець кінцем, мало цього та ін. Вставні слова і словосполучення в писемному мовленні виділяються комами, в усному — паузами. 38Діловий папір має, як правило, розповідний характер; тому питальні, а особливо окличні речення зустрічаються в документах досить рідко. Текст документа викладається в основному простими реченнями. Однак просте речення не завжди може відобразити складність взаємозв’язків між фактами, їх ієрархічну послідовність; тоді доводить вдаватися до складних ( частіше складнопідрядних ) речень; звертаються до них і у випадках, коли потрібно пом’якшити відмову, усебічно аргументуючи її тощо. Розташування простих речень у межах складного в ділових текстах таке: означальні підрядні речення звичайно ставляться поряд із тим іменником, до якого вони належать; додаткові підрядні речення найчастіше стоять поряд із присудком. Обставинне підрядне речення розміщується перед головним або слідом за ним, залежно від призначення: якщо треба наголосити обставини реалізації дії, тоді підрядне речення ставиться попереду; якщо ж підрядне речення лише пояснює, посилює головну думку, то його можна ставити й після головного. Тенденція до крайньої стислості при викладі фактів (насамперед у діловому листуванні) помітно впливає на будову складного речення, зокрема на кількість слів у ньому. Все частіше можна зустріти такі рекомендації у спеціальній літературі з цього питання: слід віддавати перевагу простим реченням; при вживанні складних треба намагатися, щоб вони були короткими — мали не більше одного підрядного речення; скорочення складного речення здійснювати за рахунок дієприкметникових і дієприслівникових зворотів. Ускладнення викладу в документі не завжди пояснюється тим, що в ньому складні речення переважають над простими. І в межах простого речення укладачі ділових паперів, підпорядковуючись «академічній» традиції, часом непотрібно ускладнюють думку, наприклад: При експлуатації атракціону забороняється виносити за габарити кабіни руки й ноги відвідувача Відвідувачі настільного тенісу столами обслуговують себе самі У цьому році вирішено частину площі засіяти переобладнаними сівалками за методом херсонських переробників. Як видно на прикладах, зайві слова, неточність у доборі слів, незграбність синтаксичної будови можуть і просте речення зробити важким для сприймання. 45 Cлужбове листування - важлива частина ділового етикету. Це спілкування в мініатюрі. Оволодіння ним - це ціле мистецтво і, деколи, нелегка праця. Тямуще ділове листування здатне збільшити обороти фірми, підприємства, поліпшити взаємозв'язки різних служб, встановити міцні зв'язки із споживачами. |
|
Азбука моральної культури «Ти живеш серед людей. Не забувай, що кожний твій вчинок, кожне твоє бажання позначається на людях, що тебе оточують. Знай, що є... |
Конкурс загадок Чи знаєте ви, що …? Вступне слово вчителя Коли перший... Вода! Ти не маєш ні смаку, ні запаху, тебе не змалюєш, ти даєш насолоду. Ти не просто необхідна для життя, ти і є саме життя… |
|
Діагностика вад особистого розвитку (ДВОР) Ти маєш чудову нагоду погляну4ти на себе збоку і проаналізувати, що ти знаєш про себе, поділитися цими знаннями з дорослими, аби... |
Моя Україно, колиско-калино, пізнати тебе мені щастя дано! Тому дарую вам цього метелика і бджілку. Нехай вони стануть вашими талісманами. Бажаю, щоб навчання вам давалося так легко, як літає... |
|
Повернувши на бульвар Беладонни, я побачив графіті з написом «God... Я бачу сенс життя у тому, щоб переживати моменти одкровення, під час яких відкривається містичний процес буття |
"На тебе дивлюся, на тебе молюся" до відзначення Шевченківських днів |
|
Viktor Kharchenko, b. January 21, 1921, on a Коли приїхали туди в ті бараки, то мій батько теж в скорості помер. Один що з голоду, а друге, так як говорили дорогою, що добрих... |
Продукти харчування «Головним скарбом життя є не землі, що ти завоював, не багатства, що у тебе в скринях Головним скарбом життя є здоров'я, і щоб його... |
|
Урок 20 Тема: Толерантність основа людського спілкування «Жити серед людей – це однаково, що ходити в казковому саду, де навколо тебе ніжні пелюстки квітів, на яких тремтять краплини роси,... |
Хрестовий похід Молитви (1) "Мій подарунок до Ісуса, щоб рятувати душі" Мій дорогий Ісусе Ти, хто любить нас так сильно, дозволь мені у мій скромний спосіб допомогти врятувати Твої дорогоцінні душі. Помилуй... |