|
|
Скачати 2.64 Mb.
|
|
Завдання пропонованого підручника:
Література
1.2. Мовне законодавство та мовна політика в Україні За коротким тлумачним словником лінгвістичних термінів, мовна політика - це заходи держави щодо розв'язання питань розвитку мови (мов) у соціумі, країні. Особливої ваги набуває мовна політика в багатонаціональних державах у зв'язку з освітою, коли постає питання освіти державною мовою, мовою корінного етносу, створенням інформаційного простору, який забезпечує національну цілісність і безпеку держави. До мовної політики належать питання мовного планування, актуальні для країн, що тривалий час перебували у складі імперій та у яких культивувалася й утверджувалася як соціально престижна мова метрополії. Оцінка рівня розвитку мови та її здатності обслуговувати всі сфери життя соціуму, виступити важливим складником розвитку національної культури, освіти залежить від здійснюваної в державі мовної політики. Вона визначає також діяльність у галузі культури мови. Як відомо, Україна протягом століть була у складі Австро-Угорщини, Румунії, Польщі та Росії (найбільша частина її земель - від 1654 року до 1917 і від 1922 до 1990 - у складі СРСР), тому на певних її територіях панівною (читай - державною) були польська, німецька, угорська, російська мови. З 20-х років XX ст. постало питання про українську державну мову в Україні, оскільки було проголошено: Свободу всім земним язикам Великий Ленін повістив. Насправді після входу України до складу СРСР державну українську мову відтіснила російська мова - мова міжнаціонального спілкування (так було і в інших союзних республіках). Тому потреби у розвитку національної наукової, технічної та іншої фахової термінології, по суті, не було. Та й спра-вочинство велося переважно російською мовою. Політика "українізації" (України!) була згорнута в 30-х роках. 28 жовтня 1989 року Верховна Рада УРСР прийняла Закон УРСР "Про мови в Українській РСР", в якому надано статус державної українській мові: "Відповідно до Конституції УРСР, державною мовою Української Радянської Соціалістичної Республіки є українська мова." Українська держава "забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах життя" (ст. 2). Разом з тим держава створює необхідні умови для розвитку й використання мов інших національностей, які проживають в Україні. Було складено й затверджено урядову програму розвитку української та інших мов України до 2000 року. У ній передбачено утвердження української мови як державної поетапно в усіх регіонах України. Однак програма виконувалася надто мляво, особливо в південних та східних областях. Справу пригальмовувало й те, що певні політичні сили постійно домагалися (й нині домагаються) проголошення російської мови як "офіційної" поряд із державною українською - фактично двох державних мов, оскільки термін "офіційна мова" у міжнародній практиці - це синонім терміна "державна мова". Визнання російської мови як офіційної призвело б до істотного обмеження функції української мови в ролі єдиної державної. У гострій політичній боротьбі, що почалася навколо тексту нової Конституції України, питання про державність української мови було одним із центральних. Перемогли державно-патріотичні сили. У Конституції України, прийнятій Верховною Радою 28 червня 1996 року, у ст. 10 зафіксовано: "Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. В Україні гарантується вільний розвиток, використання й захист російської, інших мов національних меншин України... Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування. Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом". Українська мова фахового спрямування Для реалізації ст. 10 Конституції України було створено в 1997 році Раду з питань мовної політики при Президентові України й департамент із здійснення мовної політики при Державному комітеті України у справах національностей та міграції. Постановою Кабінету Міністрів України цього ж 1997 р. було затверджено "Комплексні заходи щодо всебічного розвитку і функціонування української мови". Нині на сайті Верховної Ради України від 21.01.2008 р. розміщено Проект Закону про державну мову України. Ініціатори законопроекту - народні депутати України VI скликання Мовчан П. М. та Яворівський В. О. Проект Закону "Про державну мову України", вважають автори, необхідний "для усунення прогалин у законодавстві України у сфері мовних питань". "Законопроект спрямований на більш ефективну реалізацію законних прав та інтересів кожного громадянина України у мовній сфері". Слід нагадати Рішення Конституційного Суду України у справі №1-6/99 про офіційне тлумачення положень статті 10 Конституції України щодо застосування державної мови органами державної влади, органами місцевого самоврядування та використання її у навчальному процесі в навчальних закладах України (справа про застосування української мови від 14 грудня 1999 року). Після І Всесвітнього конгресу українців у 1991 р. було прийнято рішення про утворення Правописної комісії для укладення єдиних правил правопису для українців в Україні та поза її межами. Робота Комісії поки що призупинена. 1.3. Професійна мовнокомунікативна компетенція Мова - духовне надбання усього народу, всієї нації, це суспільне явище, безпосередньо пов'язане з усім матеріально-виробничим, загальнокультурним, інтелектуальним, психічним, суспільним і побутовим життям людини. Будь-які зміни в житті людей безпосередньо відбиваються в мові. Саме тому рівень розвитку мови й визначає рівень розвитку суспільства. Мова виникла з потреб комунікації, і вся її організація підпорядкована цим потребам. У професійній діяльності мова є важливою складовою компетенції фахівця. Фахова мова реалізується у фаховому мовленні та виконує своє комунікативне призначення. Система підготовки сучасного фахівця передбачає розуміння ним важливості комунікативного призначення мови у професійній діяльності. Одним з першочергових завдань вищої школи є пошук шляхів підвищення комунікативної компетенції фахівця шляхом усвідомлення важливості досконалого володіння усіма мовними нормами у комунікативному просторі та розуміння пріоритету української мови як державної. У центрі уваги при цьому є мовно-розумова діяльність людей, а основним об'єктом навчання -мовна комунікація, функціональні властивості мови і мовлення в їх нерозривній єдності. При комунікативному підході у центрі процесу навчання перебуває конкретна мовна особистість з її мовно-розумовою діяльністю, комунікатив- ними намірами, а мовна комунікативна діяльність є предметом розвитку у процесі вивчення фахової мови. Комунікативний підхід у вивченні фахової мови ставить за мету засвоєння й оволодіння студентами мовою в обсязі, достатньому для формування власної думки; розуміння співрозмовника; усвідомлення того, що закономірності організації мови стають зрозумілими у процесі аналізу реального функціонування мовних одиниць, при цьому велику роль відіграють як лінгвістичні, так і екстралінгвістичні фактори, цілі та досвід комунікантів. Досягнення цієї мети вимагає використання методичної концепції навчання, яка виходить з найголовнішого, комунікативного підходу до професійно орієнтованого навчання видам мовленнєвої діяльності. При такому підході фахівці набувають притаманні їм природні функції реалізації мовної комунікації. Варто зазначити, що треба виховувати фахівця, який би володів мовою не тільки для здобуття професійної інформації, а й послуговувався у повсякденно-професійній сфері. У теперішній час особливу увагу акцентують на формуванні навичок професійної комунікації в усіх сферах суспільного життя. Це зумовлено пріоритетами нашої держави в умовах розбудови, утвердження на міжнародній арені, закріплення української мови як державної та впровадження і забезпечення використання її у професійній діяльності. Реалії XXI століття вимагають якісно нових підходів до підготовки сучасних фахівців - кваліфікованих, грамотних, мовнокомпетентних, які б грунтовно володіли українською фаховою мовою на всіх її рівнях - орфографічному, граматичному, пунктуаційному, лексико-стилістичному. Досконала професійна мовна підготовка є запорукою професійної майстерності та кон-курентоздатності сучасного фахівця. У сучасній науковій думці існує два поняття - "компетенція" і "компетентність", відповідно "комунікативна компетенція" та "комунікативна компетентність", проте єдиного визначення вони не мають і часто вживаються як взаємозамінні терміни. Термін "компетентність" уперше з'явився в американській лінгвістиці. Ідея комунікативної компетенції належить американському антропологу Д. Хаймсу. У свою теорію про комунікативну компетенцію науковець включив те, що необхідно знати тому, хто говорить, щоб бути комунікативно-компетентним у мовленнєвому оточенні. За його твердженням, комунікативна компетенція - це уміння управляти тим, що, де, коли, чому, як говорять люди [7, с. 267]. "Етимологічний словник української мови" пояснює термін "компетенція" через поняття "компетентний". Сам же термін "компетенція" через польське "посередництво" запозичений з латинської мови: лат. сотреіепііа ("відповідність, узгодженість") пов'язано з сотреіеге ("разом досягати, прагнути, сходитися, зустрічатися; відповідати, погоджувати"), яке складається із префікса сот- ("з") і дієслова реіеге ("прагнути, досягати") [3, с. 541— 542]. Аналізуючи визначення термінів "компетенція" і "компетентність", поданих С. І. Ожеговим, можемо зробити висновок, що ці два поняття співвід- Українська мова фахового спрямування носяться між собою як дуже близькі. У значенні обох понять виділяються два компоненти: 1) знання, поінформованість, досвід особи; 2) коло питань, галузь знань, у яких особа поінформована. У понятті "компетенція" на перший план виступає значення "галузь знань або коло питань", а в понятті "компетентність" - значення "знання, досвід, поінформованість" [5, с. 169].
Отже, вищевикладене дає підстави зробити висновок про те, що відбулася підміна одного поняття іншим. Поняття "компетенція" і "компетентність" стали вживатися як синонімічні в усіх видах життєдіяльності людини та позначати високу якість її професійної діяльності. Науковці виокремлюють різні типи компетенції - прагматична, культурна, загальнокультурна, соціокультурна, стратегічна, комунікативна (предметна). Однак усі вони стосуються комунікативної компетенції. О. Селіванова виділяє такі види комунікативної компетенції:
У сучасній науці термін "мовна компетенція", впроваджений у науковий обіг американським мовознавцем Н. Хомським, набув широкого застосу- вання та трансформувався у професійну сферу як важливий компонент становлення фахівця нової генерації. Ф. Бацевич поняття "мовна компетенція" тлумачить як знання учасниками комунікацій мови (мовного коду), тобто правил, за якими формуються правильні мовні конструкції та повідомлення, здійснюється їх трансформація [1, с. 123]. Отже, саме мовнокомунікативна компетенція є стрижневим компонентом професійно-комунікативної діяльності та передбачає і забезпечує уміння вільно здійснювати мовленнєве спілкування в усній чи письмовій формах, уживати ті правила мовленнєвої поведінки, що існують у певному суспільстві, доцільно використовувати ресурси мови в різноманітних ситуаціях повсякденно-професійної сфери. Професійний мовнокомпетентний фахівець повинен:
3) мати навички комунікативно виправданого використання засобів мови. Професійна мовнокомунікативна компетенція займає найвищий щабель серед інших типів компетенції та є основою становлення фахівця нової генерації. Література
1.4. Поняття національної та літературної мови. Значення мови в житті суспільства та людини Мова - складне суспільне явище, в якому розрізняють такі ознаки:
Українська мова фахового спрямування 3) засіб формування й розвитку думки, здійснення пізнавальної діяльності, реалізації духовної культури народу. Функції мови як суспільного явища відбивають особливості історії народу - носія національної мови, характер мовної ситуації в суспільстві. Національна мова - засіб спілкування нації та засіб її самоідентифіка-ції серед інших націй. Національна мова виступає закономірним суспільним утворенням, що відбиває розвиток етнічної мови - від мови роду, племені, народності до мови нації. Національна мова - важливий чинник консолідації конкретно-історичного соціуму: через неї зберігаються й передаються наступним поколінням культурно-історичні традиції. Засвоєння загальнолюдського досвіду відбувається через національну мову. Статус національної мови залежить від її суспільної ролі в національній державі. Націєтворча функція мови поєднується з її державотворчою функцією, коли на перший план виступає об'єднувальна роль літературного стандарту, національний характер літературної мови. Державна мова - офіційна мова державних установ, мова освіти, науки, культури тощо; мова, якою держава заявляє про свій суверенітет у міжнародному спілкуванні. В Україні статус державної мови з 1989 р. ("Закон про мови в Україні") має українська мова, яка є мовою корінної нації та рідною мовою для більшості населення України. Державний статус української мови закріплено в Конституції України (стаття 10). Визнання законом однієї державної мови відіграє важливу роль у постколоніальних країнах, що утверджують свою незалежність. Мова державна - основна мова держави, яка використовується у законодавстві й офіційному діловодстві, судочинстві, навчанні тощо. У багатонаціональних країнах державних мов звичайно буває декілька (дві - у Канаді, Фінляндії, Ізраїлі; три - у Бельгії, Болівії, Швейцарії; одинадцять - у Півден-но-Африканській Республіці). Іноді поряд із загальнонаціональними існують державні мови (наприклад, у Данії, Іспанії). В Індії, де офіційними мовами є хінді й англійська, у додатку до Конституції подається список 17 регіональних мов, які офіційно вживаються у державному діловодстві. Літературна мова - унормована, стандартна, правильна з погляду усталених, кодифікованих норм форма національної мови, що обслуговує культурно-освітні потреби суспільства, виконує консолідуючу функцію через використання у сферах державного управління, засобах масової інформації, науки, культури та художньої літератури; протиставляється діалектам, жаргонам, просторіччю; існує в усній та писемній формах. Залежно від суспільного використання формуються її функціональні стилі. Рідна мова - перша мова, якою почала розмовляти дитина (мова батьків), або мова, з якою індивід увійшов у культуру в період свідомого життя. Офіційна мова - мова, на яку перекладаються дипломатичні документи, складені на міжнародних конференціях, міжнародними організаціями. Офіційними мовами всіх головних організацій Організації Об'єднаних Націй є англійська, французька, іспанська, російська, арабська, китайська. Ми повинні виробити в собі вміння користуватися літературною мовою як відшліфованою формою загальнонародної мови, що обслуговує всі сфери суспільного життя: державну діяльність, науку, культуру, засоби масової інформації, художню літературу, освіту, побут людей, діловодство (справочин-ство), армію, міждержавні стосунки. Література Словник термінів з правової конфліктології : Науково-довідкове видання / За ред. М. І. Панова. - X. : Одіссей, 2006. - С. 96. Значення мови в житті суспільства та людини Мова як система знаків існує у двох площинах: в уяві і говорінні. Мова (в уяві) - це набір виражальних засобів (морфеми, слова, правила змінювання слів, правила поєднання їх тощо). Мовлення - це практичне використання виражальних засобів (складання й сприйняття речень, тексту, сам текст). Поняття "мова" і "мовлення" структурують одне явище, проте мають такі відмінності (табл. 1). Таблиця 1 Відмінності між поняттями "мова" і "мовлення"
Мова реалізується в мовленні, що формує і живить її. Мова не існує без мовлення, і мовлення не існує без мови - одне без одного вони мертві. Таким чином, мова (у широкому розумінні) існує тільки цілісно, у ній переплітаються суспільне й індивідуальне, загальне й конкретне, ідеальне й матеріальне. Без мови немає суспільства, і немає мови поза суспільством - вони тісно взаємопов'язані. За допомогою мови суспільство організовується, регламентує відносини між своїми членами, нагромаджує досвід, домагається про- 19 Українська мова фахового спрямування гресу. Суспільство в свою чергу впливає на стан мови. Чим розвиненіше суспільство, тим досконаліша, розвиненіша його мова. І навпаки: якщо суспільство занепадає чи зникає, то занепадає і зникає його мова. Такий самий тісний зв'язок маємо і між мовою та індивідом. Існування мови можливе й потрібне тільки тому, що суспільство поділене на індивіди -на мовців і слухачів. Інакше мова втрачає свій сенс. Якщо ж мовлення відбувається, здається, наодинці з собою (наприклад, учений пише статтю, укладає посібник, книгу, підручник або письменник створює оповідання, повість, вірш), він все одно ніби розмовляє з кимось - зі своєю душею, зі своїм читачем, і хай це буде не зараз, але це буде - тобто індивід-творець матиме співбесідника, навіть якщо він його не бачитиме). Та існує мова не в повітрі і не в суспільстві взагалі, а у свідомості окремих людей і в їхньому спілкуванні, адже всяке мовлення, як зазначено вище, передбачає слухача, співрозмовника. І. П. Ющук доводить, що мова - не біологічне явище, як дихання, приймання їжі, та багато в чому вона зумовлюється й біологічними факторами. Наприклад, у всіх мовах є голосні й приголосні звуки - це пояснюється тільки біологією людини. Закономірностями роботи головного мозку зумовлена довжина слів та будова речень, а мова в цілому - це продукт розумової (психічної) діяльності багатьох індивідів, їх рухливих органів мовлення - голосових зв'язок, язика, щелеп. Отже, неправильно буде стверджувати, що мова (у широкому розумінні) - це тільки суспільне явище; вона певною мірою і явище індивідуальне, проте це не означає, що її можуть, як хто захоче, змінювати. Мова є засобом і матеріалом формування та становлення особистості людини, її інтелекту, волі, почуттів і формою буття. Мова - це неперервний процес пізнання світу, освоєння його людиною. Мова є засобом спілкування між людьми в усній та письмовій формах, передавання власного досвіду іншим і збагачення досвідом інших. (Афоризм "Учись на своїх помилках" змушує кожного розсудливого навчитися спостерігати за людською діяльністю, робити висновки щодо правильності його вчинків і, критично зваживши, подумати - словами! - та зробити висновки, чи так чинити, чи ні). Мова об'єднує людей у суспільство для досягнення добробуту та створення духовних цінностей. Мова обслуговує людину і суспільство, вона є формою їх буття. Література
1.5. Функції та престиж мови Мова - унікальне явище в житті людини і суспільства. Без мови не існує жодне суспільство. Учені вважають, що людина виникла понад 2 млн. років тому, а звукова мова - понад 1 млн. років. Мовознавці виділяють такі основні функції мови: комунікативна, ідентифікаційна, номінативна і мислетворча, пізнавальна, естетична, експресивна, золюнтативна, культуроносна, міфологічна та ін. Французький письменник Антуан де Сент-Екзюпері вважав, що найбільша у світі розкіш - "розкіш людського спілкування". І це, звичайно, так. Про це сказав Тарас Шевченко: Ну що б, здавалося, слова... Слова та голос - більш нічого. А серце б'ється - ожива, Як їх почує... Знать, од Бога І голос той, і ті слова Ідуть меж люди!.. Найважливіша функція мови - комунікативна, засіб інформаційного зв'язку між членами суспільства. Функція спілкування - універсальний, унікальний, матеріально найдешевший засіб зв'язку. Народ, що втратив свою мову, не спілкується нею, асимілюється з іншим народом, мовою якого послуговується, - перестає бути нацією. Його мова стала мертвою. Ідентифікаційна (інтегруюча) функція - засіб вияву належності мовців до певної тотожної спільноти. Інтегруюча (об'єднуюча) функція виражається в тому, що всі українці світу належать до народу, ім'я якому - український. Не обов'язкова етнічна належність до того чи іншого народу, до тієї чи іншої нації. Наприклад, Юрій Гусейнов, наш сучасник, письменник, лауреат Шевченківської премії - напівукраїнець - напівазербайджанець - послуговується в побуті і мистецтві слова українською мовою і, на жаль, не знає азербайджанської, його батько, політичний в'язень і вигнанець, знав кілька українських слів. Іван Кавалерідзе - україно-грузин - поет, драматург, кінорежисер, скульптор. Українська мова, як і для його родини, - рідна. Рауль Чілачава, наш сучасник, грузин за національністю, поет, послуговується українською мовою, як рідною. Співаки Тамара Гвердцітелі, Ніколай Басков, Софія Рота-ру, Йосип Кобзон, Надія Кадишева на естраді послуговуються й українською мовою, пропагуючи її у світі й вказуючи на своє "коріння". А для Агатангела Кримського (кримський татарин) та Юрія Клена (Освальда Бургардта, німця з Поділля) українська мова стала основою наукової й мистецької діяльності кожного. Ідентифікаційна - значить інтегруюча, акумулятивна, тобто об'єднуюча. Так, істотною рисою для племені і є мова. Пригадаймо українця-мандрівника Миколу Миклуху-Маклая, який з провідниками-драгоманами (перекладачами) мандрував островами Нової Зеландії і залишив записи про те, що майже кожне поселення має свою мову і свято береже її. Українська мова фахового спрямування Цікавий факт наводить І. П. Ющук щодо ставлення індіанських племен Америки до своєї мови: "Наші матері витрачають щодня по дві години, навчаючи дітей правильно говорити мовою племені. Дорослий індіанець, який не володіє своєю мовою з абсолютною правильністю, фактично стає безправним: йому не дозволяють говорити при людях, щоб його мовні хиби не передавалися слухачам, особливо дітям. Через те наші матері витрачають величезну кількість часу, домагаючись ідеальної точності у відтворенні нашої дуже складної граматики". Номінативна - це функція називання, поряд з нею - мислетворча. Мова -це засіб творення думки. Слова - це назви предметів, процесів, почуттів, природних явищ, реального й ірреального (вигаданого). Я. Радевич-Винницький наводить слова І. Мардова: "Отримати ім'я - значить укоренитись у ментальності, на ментальному рівні слова і тим самим знайти несмертність". Пізнавальна (гносеологічна, когнітивна), акумулятивна функція - засіб пізнання й вивчення світу. За висловлюванням М. Ломоносова, "мова - ворота до всіх наук". Так, світ засобом мови є пізнаваним у просторі й часі. Так, українське слово допомагає нам здобути знання, пізнати часи козаччини і літописів Грабянки, Величка, Самовидця, знати про життя багатьох народів у минулому й сучасному. З "Літопису Руського" (XIII ст.) читач ознайомиться зі способом життя, спілкування, праці племен Київської Русі, із вчинками її князів, вбере у пам'ять суспільно-історичний досвід давноминулих часів і зробить висновки про позитивну, вирішальну роль єдності, взаєморозуміння керманичів народу, патріотичних почуттів у житті держави. Слово і нині є і завжди буде важливим засобом пізнання світу. Наприклад, журнал "Міжнародний туризм" розкриває читачеві красу природи всіх країн земної кулі, допомагає ознайомитися з національними особливостями багатьох народів, збагачує знаннями про сучасний світ. Естетична функція. Мова - першоелемент культури, знаряддя і матеріал для створення культурних цінностей: народної пісні, казки, прислів'я і приказки, літератури різних народів і жанрів, театру. Мова - становий хребет культури, її храм, засіб спілкування творця мистецтва із читачем, слухачем, глядачем. Л. Віттенштейн сказав: "Межі моєї мови означають межі мого світу". Порівняйте мистецтво класиків літератури і модернізм та постмодернізм і зробіть правильні висновки (за Л. Віттенштейном). Експресивна функція передає внутрішній стан, внутрішній світ індивіда. Сократ сказав: "Заговори - і я тебе побачу". Досконале володіння мовою дає можливість розкрити своє духовне єство, а співрозмовникові, читачеві, глядачеві - збагнути почуте, прочитане. Волюнтативна (фатична), імпресивна функція - це вираження волі співрозмовника: це вітання, прохання, порада, спонукання до дії. Культуроносна (культурологічна) функція. Мова - носій культури на-роду-творця, засіб зв'язку між народами для пізнання їхньої культури. Оперна співачка Соломія Крушельницька виконувала пісні українського народу, послуговувалася рідною українською мовою, а також італійською та іншими мовами народів світу. Перед царем Мія (так любовно її називали) співала українських народних пісень у відповідь заспівати своєю мовою. Максим Рильський назвав перекладачів "поштовими кіньми просвіти". Це так, адже переклади творів української літератури на мови інших народів - засіб ознайомлення їх з культурними набутками нашого народу, а переклади з інших мов на українську - збагачення культури України досягненнями культур інших народів. Міфологічна (магічно-містична) функція пов'язана з вірою людей у слово як реальне дійство. У словесному світі реальне й уявне не мають чітких меж. Подумайте: слово може все: і на слона посадить, і голову знесе. У цьому прислів'ї віра людини у всесилля слова. Слово може подіяти на людину чи предмет, підкорити його волі людини, відвернути від хвороби або накликати нещастя, принести перемогу над чимось. Так, поляки і нині йдуть до ікони Діви Марії із проханнями, поданими в записках. У сучасному Єгипті, зазначає Я. Радевич-Винницький, є звичай писати листи до святих і класти їх за огорожу могил. Функції мови проявляються у взаємодії. Одиниці мови беруть участь у виконанні їх. Комунікативну функцію, наприклад, найчастіше виконує речення, номінативну - слово, лексичні словосполучення, фразеологізми. Престиж мови (слово "престиж" французького походження, означає авторитет, повага) - це її авторитет у міжнаціональному та міжнародному спілкуванні, і він залежить від багатьох чинників, домінуючим серед яких є інформативність мови. Так, високий престиж сучасної англійської мови пояснюється, зокрема, тим, що із кожної тисячі наукових статей або книг 760 виходять англійською, - наводить факти Я. Радевич-Винницький. Престиж мови не перебуває у прямій залежності від кількості людей, які нею послуговуються. Наприклад, китайською мовою розмовляє один мільярд триста мільйонів землян, але вона не входить до числа найпрестижні-ших. А от у музиці вже кілька століть найвищий престиж у світі має італійська мова. Королю Іспанії Карлу V, який володів багатьма європейськими мовами, належать такі слова: "Іспанською мовою розмовляють з богами, італійською - з товаришами, французькою - з дамами, а німецькою - з ворогами". Престиж мов часто пов'язаний з їх сакральним (священним, який стосується релігійного культу й ритуалу) використанням: наприклад, санскрит в Індії, латинська й церковнослов'янська - в середньовічній і сучасній Європі, арабська - у країнах мусульманського світу. Відомо, пише І. П. Ющук, з якою наполегливістю, ретельністю вивчали свою мову й передавали її нащадкам давні індійці, греки, римляни. Дуже великого значення вивченню рідної (державної) мови та інших мов надають і тепер громадськість та уряди як високорозвинених, так і малорозвинених країн, дбаючи про інтелектуальне зростання свого суспільства. Так, Японія, Індонезія, Індія, Франція, Сполучені Штати Америки, Польща та інші країни мовне питання ставлять частиною державної політики. Відлучення мови від функцій, що надають їй престижу, наприклад, від ролі державної мови, знижує її авторитет і зменшує опір проникненню в неї чужомовних елементів. Так, для феодального суспільства існувала двомов- 23 Українська мова фахового спрямування ність по вертикалі: феодальна верхівка користується однією мовою, яка вважається шляхетною, а простолюддя - іншою, простою. Так, феодальна верхівка у Київській Русі X ст. на чолі з великим князем, щоб відрізнятися від простолюддя, переходить на церковнослов'янську (староболгарську) мову, принесену з богослужебними книгами після 988 року - прийняття християнства. Як записано в літописі, Володимир Великий змушував дітей знатних людей ("нарочитих мужів") вивчати її. Саме цю мову, до певної міри змішану з київською говіркою, і несли в XI - XIII ст. на північний схід між підкорені угро-фінські племена київські тіуни (управителі) й дружинники, що й поклало початок російській мові з сильною домішкою в ній старослов'янізмів. В Україні ж церковнослов'янська мова в її українському варіанті аж до І. П. Котляревського виконувала роль літературної мови. А простий народ тим часом і далі спілкувався й творив простою мовою, успадкованою від своїх предків. Коли 1066 року Британські острови завоювали нормани, мовою нової феодальної знаті на тривалий час стає мова завойовників - французька, точніше один з її північних діалектів, а мовою корінного населення й далі лишається давньоанглійська мова. В Ірландії кріпаками були ірландці, які зберігали свою давню кельтську мову, над ними ж панували англійці, і це зумовило панівне становище англійської мови. У Латвії й Естонії після захоплення їх у ХНІ ст. німецькими хрестоносцями мовою феодальної верхівки стає німецька мова. У Росії, як відомо, феодальна верхівка користувалася німецькою мовою (царі ж мали німецьке походження), а згодом - французькою, аби тільки не мужицькою - російською. В Україні панськими мовами, точніше мовами панів, були польська та російська. В Індонезії чужоземна феодальна знать тривалий час розмовляла санскритом - мовою релігійних учт Індії. У багатьох країнах Західної Африки внаслідок їхньої ісламізації місцева верхівка, відриваючись від народної культури, переходила на арабську мову. Франція, якщо не брати до уваги її завоювання в І ст. до н. є. римлянами, а наприкінці V ст. західногерманськими племенами - франками, в наступні часи не зазнала іноземного панування. Але й тут тривалий час серед французької феодальної знаті панувала латинська мова, яка в часи середньовіччя була мовою освіти в Європі. У XVI ст. закінчилося об'єднання Франції й утвердилася монархія, тоді король Франциск І 1539 року видав розпорядження, яким зобов'язував у всіх королівських урядових установах вживати центральний діалект французької мови Іль-де-Франс. Проте ще й на початку XIX ст., як твердить І. П. Ющук, більше половини населення Франції не володіла взагалі французькою мовою, не кажучи про її літературний варіант. Престижними можуть бути навіть мертві мови, наприклад, латинська мова для медицини та біологічних наук. Престиж мови - величина змінна, - твердить Я. Радевич-Винницький. Так, в історії відомо чимало випадків піднесення й падіння мов. Це залежить не від самої мови, а від суспільства - носія мови, його місця та ролі в загальнолюдському прогресі. Є два способи забезпечити статус престижності для своєї мови: через всебічний розвиток суспільства на шляху прогресу або шляхом утиску інших мов політичними, військовими, економічними засобами. Наводимо уривок із записів українського політв'язня М. Масютка з концтабору (1967 р.). "Коли б якомусь подорожньому поза всі категоричні заборони вдалося побувати в таборах для політв'язнів Мордовії (яких тут аж 6!), то був би надзвичайно вражений: тут, за тисячі кілометрів від України, на кожному кроці він почув би виразну українську мову на всіх діалектах сучасної України. У подорожнього мимоволі виникли б питання: що діється в Україні? Заворушення? Повстання? Чим пояснити такий високий процент серед політв'язнів українців, який досягає 60 - 70%? А коли подорожній скоро після цього побував би ще й в Україні, то відразу переконався б, що ніякого заворушення, ніякого повстання немає. Але тоді б у нього виникло нове питання: чому у містах України так рідко чути українську мову і чому так густо чути її у таборах для політв'язнів?" Напевне, за інерцією, за "великодержавними" імперськими традиціями значна частина чиновників (і не тільки) користується державною українською мовою рідко, лиш інколи ... "для виконання службових обов'язків", послуговуючись щоденно "мовою міжнаціонального спілкування" і забуваючи при цьому, що саме на них покладена висока місія обстоювати права державної мови, розвивати, вдосконалювати її, оберігати від спотворення, від наруги "критиків" і власних яничар-безбатченків, які легко "позбулися" її, не дбають про престиж рідної, материнської мови. Ця традиція привноситься у сім'ї, найперше в міські, і забуваються слова мудрого Тараса Шевченка, який казав про деяке українське панство: "Раби, подножки, грязь Москви, варшавське сміття - ваші пани, ясновельможнії гетьмани..." Мов з абсолютними перевагами не існує, і не гріх хвалити свою рідну мову, визнану в 30-ті роки XX ст. в Парижі однією з чотирьох (французька, італійська, перська, українська) з наймелодійніших мов світу, - гріх зневажати інші мови. Престиж мови приносить моральне задоволення її корінним носіям та неабияку матеріальну вигоду. Так, експорт англійської мови приносить Великій Британії шість мільярдів чистого доходу. Користуючись книгою "Зарубіжні українці. Довідник", видання 1991 року, та непоодинокими повідомленнями у періодиці, радіємо з приводу того, що українська мова має високий престиж у всіх країнах, де тільки проживають українці. Так, у США в 28-ми університетах і коледжах вивчають україністику (українську мову, літературу, історію, культуру, народознавство), а в семи університетах можна отримати диплом фахівця з української мови. З 1950 року відкрито відділення Української Вільної Академії Наук (такі відділення існують у Німеччині, Великій Британії, Австралії, Канаді). У 15-ти канадських університетах організовано українські студентські клуби. лшви ({лілового спрямування У Римі існує Український католицький університет, що має філіали в Буенос-Айресі, Чикаго, Філадельфії, Вашингтоні, Монреалі, Лондоні. У Тілбурзькому університеті (Нідерланди) українська мова вивчається на кафедрі українознавства. Кафедра української мови та літератури діє при Слов'янському університеті в Бухаресті, а в Мюнхені працює Український вільний університет, є Український технічно-господарський інститут. На професійному рівні викладається українська мова у Сорбоннському університеті (Париж), при ньому діє Інститут східних мов і цивілізацій. У Словаччині є українська торговельна школа у Пряшеві та вчительська семінарія. Кафедри української мови є в Братиславському, Кошицькому, Празькому (Кардовому) університетах, відділ україністики має Загребський університет. У Сіднейському університеті працює кафедра українознавства, а в Ме-льбурнському університеті імені Монаша (Австралія) вивчають курс української мови та літератури. Таким чином, престиж української мови поза Україною підтримується українською діаспорою і є достатньо високий, тому й нам, українцям в Україні, слід більше дбати про належну соціальну престижність державної мови. Література
1.6. Мовна політика сучасних держав Політика сучасних держав у галузі мови, пише І. Ющук, спрямована на утвердження й розвиток насамперед державної мови як запоруки загальнонаціональної єдності й поступального розвитку всього суспільства. Це спостерігається на прикладі найбільш розвинених держав, зокрема США, Франції, Японії. Так, хоча за Конвенцією США англійська мова не має статусу державної чи офіційної, проте знання її є тут обов'язковим для зайняття будь-якої державної посади. Коли 1998 р. в сенаті США на вимогу представників іспаномовної частини населення розглядалося мовне питання, то було заявлено, що культурно-мовна різноманітність країни не повинна ставати причиною подрібнення населення на відірвані одна від одної етнічні частини і часточки, "англійська є обов'язковою, яка збирає країну докупи". Ніхто не ставить за мету наступати на мовно-культурні особливості, але інтереси всього суспіль- ства є вищими за інтереси його частин: "Наше майбутнє як нації залежить від утвердження в спільній мові. Єдина офіційна англійська мова допоможе нам спільно йти вперед". Державні чиновники Франції вбачають своїм завданням протистояти глобальному наступові англійської мови. Боротьба за чистоту французької мови виявляється не лише у списках небажаних іншомовних слів, а й у захисті інформаційно-мовного середовища на функціональному рівні. 1972 року у Франції було заборонено французько-англійський суржик у всіх сферах урядової діяльності. 1975 року було прийнято закон, що вимагав уживання французької мови в будь-якому діловому спілкуванні, де пропонуються товари чи послуги для населення. Ті, хто не виконував його, притягалися до судової відповідальності. У законі про вживання французької мови, прийнятому Національними зборами й Сенатом Франції 04.08.1994 р., не тільки проголошується, що "французька мова як державна, згідно з Конституцією, є важливою складовою частиною самобутності і національного надбання Франції"", а й встановлюються суворі санкції за ігнорування її на території держави. Але, як зазначається в одному з досліджень, "мабуть, у жодній із розвинених капіталістичних країн уряд не приділяє мовним питанням такої великої уваги, як у Японії"". Тут для забезпечення всебічного розвитку та функціонування японської мови створено ряд державних установ, найважливіші з яких - Державний інститут японської мови (підпорядкований міністерству освіти) й Інститут культури радіо- і телепередач (належить державній радіо- і телекомпанії). Вони наділені законодавчими правами щодо визначення мовних норм у межах своєї сфери, постійно стежать за появою нових слів і видають реєстри (перелік) їх. Складено списки "мовного існування" типового службовця, типової домогосподарки тощо. Питання мовної практики посідають помітне місце в японських засобах масової інформації, створено телевізійні серіали на лінгвістичні теми. Великими тиражами виходять журнали "Мовне існування", "Мова". Проводяться фундаментальні наукові дослідження з машинної лінгвістики - автоматичної обробки інформації, введення інформації в ЕОМ, машинного перекладу, упорядковуються термінологічні системи тощо. Дбайливе ставлення до державної мови спостерігається і в інших країнах, різних і за рівнем розвитку, і за складом населення. Так, у Конституції багатонаціональної Росії записано: "Державною мовою Російської Федерації на всій її території є російська мова". І це положення неухильно виконується. У Конституції Іспанії, де теж є кілька корінних націй, зазначено: "Кожний громадянин зобов'язаний знати іспанську мову і користуватися нею". Євреї відродження втраченої майже 2 000 років тому власної держави тісно пов'язали з відродженням своєї давньої мови - івриту. У статті 53 Конституції України, де йдеться про освіту, на виконання Гаазьких рекомендацій зазначено: "Громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до закону гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства". Українська мова фахового спрямування
|
|
ДЕРЖАВНА МОВА – Мова професійного спілкування Мова професійного спілкування як функціональний різновид української літературної мови. Комунікативне призначення мови в професійній... |
ПИТАННЯ ДО ПІДСУМКОВОГО КОНТРОЛЮ З КУРСУ Державна мова – мова професійного спілкування. Мовне законодавство та мовна політика в Україні |
|
Лекція Державна мова мова професійного спілкування Евфемізм і перифраз у професійному спілкуванні Лекція Риторика і мистецтво презентації |
Методичні рекомендації та тематика практичних занять (3-5 семестри) «Українська мова як компонент професійної компетенції. Нормативно-стильові основи професійного спілкування» слід починати зі з’ясування... |
|
Урок №1 Клас 5 Тема. ЗНАЧЕННЯ МОВИ В ЖИТТI СУСПIЛЬСТВА. УКРАЇНСЬКА МОВА ДЕРЖАВНА МОВА УКРАЇНИ Тема. ЗНАЧЕННЯ МОВИ В ЖИТТI СУСПIЛЬСТВА. УКРАЇНСЬКА МОВА ДЕРЖАВНА МОВА УКРАЇНИ |
RETRO 2010 02 — 06. 07. Crimea, Ukraine Народна мова – на противагу літературній, жива мова народних мас, відома в усному вживанні, як розмовна мова чи як мова фольклорних... |
|
ПРОГРАМА ВИВЧЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ НІМЕЦЬКА МОВА ПРОФЕСІЙНОГО СПІЛКУВАННЯ ІІ курс Тема І Обговорення і підписання угоди. Умови і терміни постачання оплати. Рахунок. Транспортна документація. (Пасивний стан. Підрядне речення... |
Тема: Вступ. Мова найважливіший засіб пізнання, спілкування і впливу Прочитати речення. У яких із них йдеться про мову, а в яких – про мовлення? Як пов'язані мова і мовлення? |
|
2 Сократ – «Заговори,щоб я тебе побачив» Мова професійного спілкування підвищує ефективність праці, допомагає краще орієнтуватися в складній професійній ситуації та в контактах... |
ДЕРЖАВНА ПРОГРАМА Мова є найважливішим засобом людського спілкування та інтелектуального розвитку особистості, визначальною ознакою держави, безцінною... |