|
|
Скачати 2.27 Mb.
|
|
Тема 8. Особистість як об’єкт і суб’єкт професійної діяльності. Шлях до професіоналізму Зміст понять «особистість», «людина», «індивід», «індивідуальність», «формування», «розвиток», «спрямованість», «свідомість особистості», «потяг», «потреби», «мотиви», «позиції», «цінності», «здібності». Формування і розвиток особистості в онтогенезі. Структура особистості: спрямованість особистості (інтереси, установки, бажання, світогляд); психологічні утворення (знання, уміння, навички); індивідуально-психологічні особливості працівників пожежної охорони (темперамент, характер, здібності, задатки). Виявлення та врахування індивідуально-психологічних особливостей особистості в професійній діяльності працівників пожежної охорони. Явище професійної деформації особистості. Здібності, їх природа та розвиток. ● Проблему особистості у психології досліджували з кінця XIX ст. вчені В. Джемс, В. Дільтея, Е. Шпрангер, О.Ф. Лазурський, З. Фрейд, О.М.Леонтьєв, А. Адлер, К. Горні, Е. Фромм, Е. Еріксон, К. Роджерс, Г. Олпорт, А. Маслоу, Л.С. Виготський, В. Франкл, С.Л. Рубінштейн, Б.Г. Ананьєв, Г.С. Костюк, К.Г. Юнг. Iндивiд – одинична, окрема сутнiсть або iстота, представник будь-якого виду, роду, класу. Індивідуум – людина народжується і поступово при засвоєнні соціально-історичного досвіду людства стає особистістю. Онтогенез (з грецьк. – єство, породжую) – індивідуальний розвиток будь-якого організму від зародження до кiнця життя. У психологiї та педагогiцi – iндивiдуальний фiзичний i психiчний розвиток особистостi. Людина – бiосоцiальна iстота, яка володiє мовою, свiдомiстю, вищими психiчними функцiями (абстрактно-логiчним мисленням, пам’яттю i т.ін.), здатна створювати знаряддя працi, користуватися ними у процесi суспiльної працi. Особистiсть – людина, соцiальний iндивiд, що поєднує в собi риси загальнолюдського. Соцiально-психологiчна суть людини, що формується в результатi засвоєння нею суспiльних форм свiдомостi та поведiнки, суспiльно-iсторичного досвiду людства (особистiстю ми стаємо пiд впливом життя в суспiльствi, виховання, навчання, спiлкування, взаємовпливу). Особистість – це цілеспрямована система, що самоорганізовується. Об’єктом її діяльності є світ, вона сама, що виявляється в її почутті. Особистість має активну життєву позицію, здійснює вибір, оцінює наслідки прийнятих рішень та відповідає за них, постійно творить себе. Особистість характеризується якісними та кількісними проявами психічних особливостей, які утворюють її індивідуальність. Індивідуальність – сукупність особливостей, які відрізняють одну людину від іншої, що проявляється у здібностях, потребах, схильностях, темпераменті, рисах характеру, світобаченні, розвитку інтелекту тощо. Індивідуальні особливості людини являють собою лише одну зі сторін особистості людини. ● Структура особистості включає: психічні процеси, психічні властивості, психічні стани, спрямованість, потреби, мотиви, темперамент, здібності, характер, емоційність, активність, волю, психічні утворення. У структурі особистості визначаємо соціальну та біологічну основи. Біологічна основа особистості нервова система, система залоз, процеси обміну речовин, статевий імпульс, анатомічні особливості. Соціальна основа рівень культури, оточення людини, виховання, соціальні ролі, комплекс уявлень про себе. Проблема співвідношення біологічного та соціального начал у структурі особистості є однією з найскладніших та дискусійних. Помітне місце займають теорії, які виділяють в особистості дві основні підструктури, сформовані під впливом двох чинників – біологічного і соціального. Є думка, що особистість людини розпадається на ендопсихічну та екзопсихічну організації, які між собою взаємодіють. Ендопсихіка – підструктура особистості відображає внутрішню взаємозалежність психічних елементів. Екзопсихіка визначається ставленням людини до зовнішнього середовища. Сучасні та зарубіжні багатофакторні теорії особистості зводять будову особистості до проекцій усіх тих же основних чинників біологічного і соціального. Таким чином, у структуру особистості в першу чергу входить системна організація її індивідуальності. Елементом структури особистості є спрямованість вибіркове ставлення людини до дійсності, яке проявляється у потягах, потребах, позиціях, установках, переконаннях, цінностях людини. Спрямованість пожежного – це система потреб, цілей, мотивів, ціннісних орієнтацій, інтересів, бажання, за якими він діє. Важливою властивістю особистості є здібності. ● Здібності це такі психологічні особливості людини, від яких залежить успішність придбання знань, умінь і навичок. Проблему здібностей у психології вивчали: В.Д. Шадріков (розглядав здібності як якості психологічної і функціональної системи, що проявляються в її продуктивності, а саме: точності, надійності, швидкості), Б.М. Теплов (визначив особливості і здібностей). [73] Здібності можуть бути конструкторськими, математичними, військовими, інженерними, педагогічними та ін. Виділяють ведучі та допоміжні, загальні та спеціальні здібності. Особистість, будучи суб’єктом системи дійсних відносин суспільства в групах у яких вона інтегрована, не може бути заключена лише в замкнений простір, а виявляє себе у просторі міжіндивідуальних відносин. Тому до структури особистості людини входять три складові, три підсистеми: індивідуальність особистості, її представленість у системі міжособистісних відносин і в інших людях. І особистість повинна бути такою, що характеризується в єдності трьох сторін. Пожежні повинні мати певні природні здібності до пожежної служби, міцне здоров'я, сміливість, дисциплінованість і т.і., але їх слід розвивати під час теоретичної і практичної підготовки. ● Особистість формується в умовах конкретного історичного існування людини в діяльності (праці, навчанні, спілкуванні). Найголовнішу роль у процесах формування особистості відіграють навчання і виховання, які здійснюються в групах і колективах. Формування особистості відбувається в умовах включення її в колектив. Як підкреслював А.С. Макаренко, особистість розвивається в колективі і через колектив, який являє собою групу високого рівня розвитку, що володіє найбільш сприятливими умовами для формування цінних якостей особистості. Саме в колективі індивід отримує повноцінне задоволення потреби бути особистістю, активним учасником будівництва нового суспільства, відбувається всебічний її розвиток. Провідна роль у формуванні особистості належить цілеспрямованим впливам на неї виховання. Виховання спрямовує й організовує розвиток особистості відповідно до цілей, заданих суспільством. При цьому виховання не тільки певним чином упорядковує життя і діяльність людини, а й створює відповідно до існуючих педагогічних принципів спеціальне соціальне середовище або ситуацію розвитку найкращим чином, що виявляє можливості конкретної особистості, створює умови для вияву її активності, формуючи та спрямовуючи її. Тут психологія особистості поступається місцем педагогіці виховання особистості. Формування особистості пожежника відбувається в колективах пожежних підрозділів під впливом керівників-вихователів (командирів відділень, караулів, частин). Не менш важлива роль у цьому процесі відводиться самовихованню та самоосвіті. Шляхи розвитку здібностей:
Фактори формування особистості:
Шляхи формування професійної спрямованості:
Завдання для самоконтролю та завдання
Література
Тема 9. Психологія діяльності Зміст понять «дії», «діяльність», «мотиви діяльності», «праця», «навчання», «гра». Загальне поняття про діяльність. Структура діяльності людини. Уміння. Навички. Звички. Дії, діяльність. Основні види діяльності. Професійні особливості діяльності пожежників. Формування конкретних форм трудової діяльності, мотиви ставлення людини до праці. Процес, мета і продукт праці. Праця рутинна і творча. ● Людина самовиявляється в діях, особливо у діях-вчинках, які починаються з постановки цілі і шляхом розкриття в практичній дії реального змісту цілі досягають, реалізують її. Дії – це процес, який зорієнтований на наслідок, це основний елемент у структурі діяльності. За якістю дії можна виділити такі типи дій: дії рухові (пов’язані з переміщенням у просторі); дії організаційні (створюють умови для механічного впливу на оточення); дії аналізаційні (дії порозуміння між людьми, вербальні); дії розумові (розумові операції). Дії мають таку ж структуру, як і діяльність: мета мотив; спосіб результат. На діях людини залишають відбиток суспільні умови життя. Суспільний характер людських дій виявляється у спільній праці з іншими. Основними умовами дій є: стан організму, інтелектуальний рівень, темперамент, характер почуттів, темп реакції, чуттєва вразливість, характер. Довготривалий і складний комплекс дій називаємо діяльністю. Вона завжди спрямована на виконання якоїсь цілі (мети). Тому діяльність визначаємо як об’єднання вчинків та дій зі спільною метою або цілями. Поведінка – це дії, в яких особливо виявляється суспільна природа людини. Вони здійснюються на основі прийнятих у даному суспільному середовищі норм. Найбільш яскравий спосіб вираження людської діяльності – вчинок з усім багатством його суспільно-особистісної суперечливості, – з одного боку, включає у свій зміст особливості історичного рівня культури людини, з іншого – сам визначає цю культуру, будучи виявом суб’єкта історичної діяльності. Діяльність людини існує як дія або ланцюг дій. Виконання дії полягає у використанні певної системи рухів, яка залежить від мети дії, властивостей предмета, на який ця дія спрямована, й умов дії. Трудова діяльність існує в трудових діях. Оскільки трудова діяльність – це завжди діяльність, спрямована на виробництво певного продукту (матеріального чи духовного), трудові дії людини націлені на певний результат. За внутрішнім психологічним змістом ці дії зумовлюються тими чи іншими спонуканнями або мотивами і спрямовані на певну ціль. Спонукання до діяльності в основі своїй має певну потребу, інтереси людини. Те, чому людина діє, не завжди збігається з тим, для чого вона діє. Мотиви діяльності можуть розходитися з безпосередньою метою, що керує діями. За Айзенком, існують такі різновиди трудової мотивації: заінтересованість інших працівників у роботі окремої особи та у співдружності з нею; можливість зростання та просування; стабільність становища на роботі; величина заробітної платні; вигідність робочого часу; суспільний престиж праці; відпустка, її тривалість, можливість узяти її у зручний для себе час. З поняттям “діяльність” пов’язане поняття “активність”. Активність – це властивість, стан або схильність усіх живих організмів до дієвого регулювання їхніх стосунків з оточенням. Під активністю розуміємо всі типи функціонування організму – як фізіологічні, так і психічні. Прояви активності спостерігаємо й у тварин; такі прояви полягають у задоволенні їхніх біологічних потреб та пристосуванні до умов середовища. Прояви активності в людини виявляються у складанні про себе плану своїх дій (внутрішній), їх виконання (зовнішній). Два основних джерела активності людини, які містяться в самій особі, це потреба і завдання, що спонукають до дії. У розвитку людської активності виділяють такі процеси: інтеграція – поєднання дій, інтеріоризація – перехід зовнішніх дій у внутрішні (створення смислових образів, понять), екстеріоризація, що виявляється у вигляді щораз більшої можливості вияву дії назовні, автоматизація - багаторазове повторення певних дій (професійні дії), соціалізація – перехід від індивідуальних до суспільних дій, індивідуалізація – дії, які відображають індивідуальні риси психіки особи, її можливості, здібності, досвід. ● Прийнято розрізняти основні види людської діяльності: гру, навчання, працю, спілкування. Кожен із цих видів визначається своїми мотивами, цілями, засобами. Гра – це генетично перший вид діяльності. Вона з’являється ще на початку життя й має принести людині почуття радості й приємності (функція задоволення). Існує декілька типів гри:
Багато спортивних змагань відбуваються у групових іграх (футбол, хокей, волейбол тощо). Для фахівців такі ігри можуть бути професійною діяльністю, і водночас виступати як аматорство. Навчання. Мета цього типу діяльності – здобуття певних знань, умінь, навичків. Найвизначніше місце посідає навчання в житті дітей та молоді, однак упродовж усього життя воно залишається суттєвим елементом діяльності особи. Навчання може бути: свідоме, цілеспрямоване, незаплановане, мимовільне. Навчання має за мету засвоєння знань, вироблення практичних умінь і навичок. Праця – суспільно організована діяльність людини з метою задоволення потреб, внаслідок якої створюються матеріальні та духовні цінності. Мотивом праці є досягнення певної цілі. Праця це основна сфера активності дорослої людини. Праця може бути: репродуктивна, продуктивна, творча. Процес праці складається з трудової діяльності предмета праці (над чим працюють) і знарядь праці. Під час праці люди вступають у виробничі та міжособистісні відносини. Наукова організація праці (НОП) передбачає оптимізацію взаємодії людини і машини. Спілкування – це складний, багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів. У спілкуванні розрізняють такі аспекти: комунікативний (обмін інформації), інтерактивний (обмін діями), перцептивний (взаємосприйняття). ● Трудова діяльність людини. У трудовій діяльності, в найбільш досконалих її формах виражається вся багатогранна сутність людини. Саме в трудовій діяльності, у творчій праці знаходять свій дійовий прояв усі душевні сили, наміри, почуття особистості. Виникнення трудової діяльності, яка базується на використанні засобів праці, на її розподілі та спеціалізації, повністю змінило ставлення людини до природного світу. Праця розглядається як процес, що відбувається між людиною і природою, процес, у якому людина своєю власною діяльністю опосередковує, регулює і контролює обмін речовин між собою і природою. Впливаючи на природу, змінюючи її, людина змінює і свою власну природу. Трудова діяльність як прерогатива виключно людини характеризується тим, що людина ще на початку процесу праці вже уявляє собі її кінцевий результат.[73, 65] Саме трудова діяльність спрямована на створення необхідного продукту (речі, енергії, інформації). Продукт, що його виробляє конкретна людина, може бути зовсім не потрібним власне їй. Трудова діяльність орієнтується на потреби суспільства в цілому, не визначаючись потребами лише окремої особистості. Таким чином, трудова діяльність за своєю природою є суспільною. Суспільною є вона й за характером. Сьогодні суспільний розподіл праці набув такої розгалуженості, що фактично жодна людина не лише не виробляє всього, чого вона потребує, а й ніколи не бере участі у виробництві хоча б одного продукту від початку до кінця. Усе, що потрібно людині для життя, вона отримує від суспільства в обмін на свою працю. Виробництво продуктів є водночас і виробленням певних стосунків людей у процесі праці, розподілу, обміну й споживання. У трудовій діяльності розкривається безпосередній зв’язок між потягом, спонуканням, у якому виражається потреба, зі способом її задоволення. У трудовій дії, оскільки вона спрямована на виробництво продукту, а не безпосередньо на задоволення потреби, виділяється, з одного боку, предмет як продукт, що виступає метою дії, а з іншого боку – потяг, спонукання. Із предмета і спонукання починає виділятися ставлення суб’єкта до навколишнього середовища й до власної діяльності. У праці формується притаманна людині здатність до дій дальнього прицілу, опосередкована, віддалена мотивація – на відміну від вольової, ситуативної мотивації, що характерна для тварин. Оскільки діяльність завжди перебуває в тому чи іншому співвідношенні зі спонуканнями, потягами, потребами, вона включає емоційну характеристику. Емоції породжуються в дії із співвідношення дії з потягом, потребою і залежать від змісту і суті завдання, що стоїть перед людиною, та від її ставлення до цього завдання. У спонуканнях є зачатки волі. Воля включає усвідомлення мети дії, яка випливає з потреб, що цю дію викликають, і свідоме підкорення всього ходу дії поставленій меті. Такий цілеспрямований характер має трудова діяльність, спрямована на виробництво певного предмета, на певний результат; вона характеризується усвідомленням мети і передбаченням результату. Процес, мета і продукт праці. Процес праці включає потяг, уявлення, волю, на основі яких формується мета праці як її результат, що регулюється свідомою волею. Мета праці – це те, на що вона свідомо спрямована. Метою в людини частіше виступає те, що в даний момент відсутнє і повинне бути досягнуте за допомогою дій. Мета нам дається уявно – в образі динамічної моделі майбутнього результату діяльності, тобто ідеально. Саме з цією моделлю зіставляються результати дій. Мета – це суттєва ознака процесу праці, оскільки саме нею визначається і система рухів та дій, яка спрямована на досягнення результату. Результатом праці є створення певного духовного чи матеріального продукту, тобто речі, реального предмета, в якому втілені знання, навички, уміння людини. Процес праці – це перетворення ідеального результату, що був спочатку уявним, на реальний продукт праці в кінці цього процесу, з використанням системи дій і рухів. Усі ланки процесу праці підкорені її кінцевому результату. Мета процесу праці не в ньому самому, а в продукті праці як у її результаті. Трудова діяльність виконується не заради самого процесу праці, а заради більш чи менш віддаленого його результату, що служить для задоволення потреб людини через привласнення не лише продукту її діяльності, а й продукту праці інших людей, продукту суспільної діяльності. Процес праці може вимагати зусиль, спрямованих на подолання не лише зовнішніх, а й внутрішніх перешкод. Це потребує наявності в людини волі. Як зазначав С.Л. Рубінштейн, волі у владі потягу ще немає. У єдності потягу і потреби постає усвідомленість волі, що визначає здатність людини регулювати свої дії, переборюючи як зовнішні, так і внутрішні труднощі. З волею пов’язана проблема породження реальної трудової дії. Воля людини передбачає її свободу у визначенні способу і характеру власних дій, вчинків на основі об’єктивних законів. Емоції та воля виконують регулюючу функцію в процесі праці. Емоції виступають внутрішнім регулятором, оскільки забезпечують трудову діяльність пристрастю, відображаючи відношення між потребою й успішністю реалізації діяльності. Цю роль можуть виконувати як позитивні, так і негативні емоції. [45, 58] Праця рутинна та творча. Будь-яка праця передбачає як фізичні, так і розумові процеси. У праці завжди присутні рухи (рухи очей при читанні, наприклад), а також мислення, уява (для постановки цілей, прийняття рішення). Залежно від системи дій, яка визначається метою, праця може бути рутинною і творчою. У творчій праці найбільш яскраво виступає те, що особистість, створюючи суспільно корисний продукт, об’єктивно вносить у нього разом із тим щось нове, оригінальне. Питання для самоконтролю
Література 1. Асмолов А.Г. Психология личности. - М., 1990. 2. Бодалев А.А. Психологи о личности. - М., 1988. 3. Барабанщиков А.В., Давыдов А.П., Федоренко Н.В. Основы военной психологии и педагогики. - М., 1988. 4. Военная психология / Под ред. В.В. Шолега. - М., 1972. 5. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. - М., 1982. 6. Иванов Е.М. Основы психологического изучения профессиональной деятельности. - М., 1987. 7. Рейнвальд Н.И. Психология личности. - М., 1987. 8. Дарол Ш. Типы личности. – СПб., 1996. Тема 10. Соціальна група і колектив Зміст понять «соціальна психологія»; «група», «колектив», «соціально-психологічний клімат». Поняття, структура і методи вивчення малих груп. Людина і суспільне середовище. Види груп. Особа в групі. Особливості колективу пожежного підрозділу: соціальна зрілість, ціннісно-цільова і мотиваційна єдність, організованість, дисциплінованість, оперативність. Колектив та його ознаки, види, рівні, стадії розвитку. А.С. Макаренко про колектив. Психологічна характеристика колективу. Етапи становлення колективу пожежного підрозділу. Фактори, що зумовлюють соціально-психологічний клімат у колективі. Соціометрія. Соціальна психологія сімейних взаємовідносин. Методи вивчення груп і колективів в умовах професійної діяльності пожежників. ● Людина входить до складу багатьох громадських об’єднань – груп, організацій, общин, є членом свого народу, нації, сім’ї. Кожна з цих груп має свою психологічну характеристику. Група – це об’єднання людей, яке вирізняється на основі певної ознаки, наприклад, соціальної приналежності, характеру, сумісної діяльності, особливостей організації тощо. Головними ознаками групи є: зміст та характер спільної діяльності, цілі та завдання цієї діяльності, тип відносин між членами групи, прийняті групові норми, цінності, наявність «почуттями», групових атрибутів (назва, символи), зовнішня та внутрішня організація. Найзагальнішим є поділ груп на умовні та реальні, малі й великі. Великі соціальні групи. До різновидів таких груп належать: етнічні групи (нації), соціальні класи, прошарки, професійні, вікові групи (молодь, літні люди). Б. Грушин виділяє 5 типів соціальних об’єднань: людство, організації та рухи світового характеру, окремі країни, класи, нації, соціокультурні групи, малі групи. Особливим типом громадського об’єднання є натовп (юрба). Це тимчасове, безструктурне скупчення людей, об’єднаних безпосередньою просторовою близькістю, без чітко усвідомленої мети, де дії учасників зумовлені зовнішнім стимулом та загальним емоційним станом. Перші дослідники натовпу Г. Лебон, Г. Тард, М. Михайловський, З. Фрейд розглядали його як сліпу, руйнівну силу, де панують неусвідомлені імпульси, зараження і навіювання. Поведінка натовпу нагадує поведінку дикуна, зграї диких тварин. Вплив натовпу залежить від особистих рис учасників, особливо їх провідників, віку, виразності, мети. Такі групи характеризуються не однією, а багатьма ознаками, М. Корнєв та А. Коваленко пропонують поділити їх таким чином:
Одні психологи визначають кількісну межу малої групи у 2 особи (діада), інші – не менше трьох (тріада). Верхня межа малої групи від – 7 до 45 осіб і більше. Більшість психологів часто посилаються на “магічне число” 7 + 2. Умовні групи виділяються за певною ознакою, наприклад, професійною. Особи, включені в ці групи, визначаються за професійною ознакою (лікарі, пожежники); вони не входять у групу, а включені, не мають взаємовідносин, однак перебувають у прямих або непрямих зв’язках з членами своїх реальних груп. Умовними, або номінальними, групами називаються групи за поділом віку (діти, молодь, люди середнього віку, старики). Реальні групи – це групи, які існують у просторі та часі, з реальними зв’язками, стосунками, цілями, завданнями (це молодіжні об’єднання тощо). Вільні групи – це добровільні товариства хорони природи, пам’ятників тощо, але для захисту своїх інтересів та прав у них необхідно вступити. Обов’язкові групи з моральної точки зору іноді стають обов’язковими – профспілки (за радянського періоду – комсомольці, піонери, жовтенята). Формальні групи характеризуються організованою структурою. Соціальні стосунки в організації носять безособовий характер і відбуваються через розподілені певні ролі. Ці ролі мають тенденції до формалізації згідно з нормами, визначеними зовнішнім середовищем, культурою і т. ін. (штатний розклад, штат співробітників). Неформальні групи – групи, де особисті соціальні стосунки, які реалізуються в ролях, визначаються внутрішнім середовищем. Змістом цих ролей є результат взаємодії всередині групи, структуру група створює сама, ці групи виникають за симпатіями й антипатіями, за визнанням авторитетів, компетентністю (компанії за інтересами). Вони існують, доки існують симпатії. Первинні групи не багаточисельні за розміром, стосунки в них формалізовані (група, взвод, бригади, караул, сім’я складаються із 2 – 30 осіб). Вторинні групи – це курс, факультет. Основні групи – такі групи, куди входять первинні і вторинні групи. За визначеними факторами ми можемо ділити групи: на реальні, постійні, обов’язкові первинні (бригада, лабораторія – виробничі одиниці); умовні, постійні, обов’язкові вторинні (професійна класифікація робочі із середньою освітою, вищою освітою, інженерні кадри); реальні, постійні, вільні, первинні, стихійні (стихійні групи в середині офіційних груп). Референтні групи – це групи реально або уявно існуючі, в яких норми, погляди служать взірцем для особистості. Нереферентні групи характеризуються тісними особистими взаємовідносинами, постійними контактами. [27] Сім’я – мала соціальна група, основне суспільне середовище для кожної людини. Оскільки це мала суспільна група, спробуємо визначити і дати характеристику функціям сім’ї. Сім’я виконує ряд функцій, серед яких найважливішими є: відтворення, що пов’язана з народженням дітей і турботою та доглядом за ними; соціалізації, що покликана передати досвід поведінки, традицій, цінностей; економічно-побутова – матеріальна підтримка, фізична підтримка здоров’я; відпочинку – організація і проведення відпочинку; емоційна – психологічний захист, емоційна підтримка; сексуальна – задоволення сексуальних потреб, сексуальне виховання; моральна – формування моральних та правових норм. Кожна мала соціальна група весь час перебуває в певному русі, відбувається зміна її структурних елементів. ● Колектив – це група людей, згуртованих єдністю суспільно значущих цілей, завдань, що склалися у процесі спільної діяльності. Розглянемо ряд важливих ознак колективу: соціально значима мета (мету має будь-яка група: пасажири автобуса, злочинне угрупування), але цілі колективу збігаються із суспільними, що не суперечать державі та Конституції; спільна сумісна діяльність щодо досягнення мети; ставлення відповідальної залежності між членами (моральне єднання); загальний, виборний, керівний орган, органи управління; наявність традицій колективу. Одна з характеристик колективу – взаєморозуміння, “відчуття ліктя”, взаємодопомога та взаємовідповідальність, що так необхідні для колективів пожежної охорони, з огляду на їх специфіку.[32, 43] Соціально-психологічна функція колективу має такі направлення: гуртування членів; задоволення їх розумових потреб та інтересів у праці, спілкуванні, відпочинку тощо; виробниче; виховне. Види колективів: професійні (виробничі, військові, навчальні); громадські (профспілки, спілки); добровільні товариства; самодіяльні колективи. Колективи поділяються на: первинні – взвод, студентська група, клас, караул, бригада; основні – об’єднання первинних колективів (курс, шкільний колектив, цех); тимчасові – гурток, спортивна секція. Видатним представником вітчизняної педагогіки, який розробив теорію колективу, був А.С. Макаренко. У своїх педагогічних та художніх творах він детально розробив методику колективного виховання. Учення Макаренка містить технологію поетапного формування колективу, стадії його розвитку. Він сформував основний закон життя колективу: рух – форма життя колективу, зупинка – форма його смерті, визначив принципи розвитку колективу (гласність, відповідальна залежність, перспективність ліній паралельної дії). Щоб стати колективом, група повинна пройти нелегкий шлях якісних змін. Колектив, за Макаренком, – це організм, який живе, діє і проходить такі стадії розвитку: створення колективу; поширення впливу активу на весь колектив; вирішальний вплив громадської думки більшості. Для нього характерний розвиток інтересу до самовиховання, самовдосконалення. На всіх стадіях розвитку колективу виникають і міцніють традиції. Традиції – стійкі форми колективного життя, які являють собою стійкі норми, звичаї, що прикрашають життя колективу. Традиції можуть бути малими та великими. Великі традиції – це яскраві масові заходи, підготовка і проведення яких виховує почуття гордості за свій колектив, віру, бажання служити, працювати і навчатися в ньому (присяга, випуск, ювілеї, змагання на честь загиблих пожежників, навчання на полігонах пожежних частин). Малі традиції – повсякденні, не такі яскраві, але не менш важливі у виховному значенні (конкурси художньої самодіяльності, вечори). Особливо важливим в існуванні колективу вважав Макаренко вибір мети. Практичну мету, яка здатна об’єднати колектив, він називав перспективою та виділяв три її різновиди: близьку, середню, далеку. Основні фактори, які впливають на психологію колективу, це вплив колективу на особистість та вплив особистості на колектив. Існує концепція свободи особистості, за якою стверджується, що колектив нівелює особистість, підганяє її під єдиний зразок, шаблон. Справжній колектив не може нівелювати особистість, він зацікавлений у всебічному її розвитку, оскільки від повноти, багатства кожної залежить і сила колективу. ● Конформізм являє собою позицію особистості, що проявляється у схильності уникати самостійних рішень, у пасивній, пристосовницькій орієнтації (сприйняття поглядів, норм поведінки, оцінок, що суперечать). Конформізм слід відрізняти від колективізму – протилежне егоїзму, означає об’єднання зусиль групи людей, розподіл між ними функцій і кооперування зусиль, визнання і повагу членів колективу, їх особистої гідності. Колективом у пожежній охороні прийнято називати групу пожежників, які входять, як правило, до складу підрозділу та між якими на основі моралі, спільного життя і служби склалися міцні ділові й особисті зв’язки, що об’єднують їх у єдиний соціальний організм, ефективний у службовій діяльності. Один з різновидів внутрішньоколективних зв’язків між пожежниками полягає у схожості та збігу їх поглядів, думок, позицій, інтересів і переконань. Людей, погляди яких з певних питань близькі або збігаються, називають однодумцями. Другий різновид зв’язків, що об’єднують пожежників у єдине ціле, формується в процесі їх спільної діяльності, обслуговування пожежно-технічного обладнання, узгодження індивідуальних дій при розв’язанні бойових та службових задач. Ці зв’язки являють собою навички й уміння взаємодії та співпраці, які є важливою стороною колективної професійної майстерності. Третій різновид внутрішньоколективних зв’язків базується на почуттях, взаємних оцінках особистості й тій ролі, яку кожний з них відіграє в житті та діяльності колективу. Переживаючи почуття поваги, довіри та симпатії до своїх товаришів, пожежник виявляє прагнення до дружної роботи з ними, піклується про їх потреби, допомагає їм у службі та навчанні. Цей різновид внутрішньоколективних зв’язків отримав назву взаємовідносин, або дружби. ● Колектив характеризується властивим йому соціально-психологічним кліматом. Під соціально-психологічним кліматом (атмосферою, мікрокліматом, етичним кліматом) розуміють сукупність його якостей і станів, які визначають самопочуття кожного його члена, ступінь задоволеності своїх соціальних потреб (у спілкуванні, визнанні, повазі, дружбі, розкритті своїх здібностей та ін.) і колективні настрої, що переважають. [47, 62] Загальний стан колективу в середовищі пожежників визначається його моральним станом, ступенем впливу вищих політичних та етичних переконань на мотиви конкретних вчинків, розумінням пожежниками відповідальності та важливості поставлених завдань. Командири підрозділів, піклуючись про стан підлеглих, забезпечують постійну бойову готовність колективу, настрій бадьорості, упевненість в успіху, попереджують втому, ведуть рішучу боротьбу з передумовами панічного настрою. Соціально-психологічний клімат – це стан членів організації, зумовлений особливостями її життєдіяльності. Такий стан являє собою своєрідний сплав емоційного та інтелектуального – установок, відносин, настроїв, почуттів, думок членів організації. Усе це – окремі елементи соціально-психологічного клімату. Розрізняють «здоровий» і «нездоровий» соціально-психологічні клімати. Своєрідні риси, притаманні соціально-психологічному клімату колективу пожежного підрозділу, зумовлені необхідністю колективної діяльності, готовності до активних сумісних бойових дій. В умовах виконання бойового завдання на пожежі принцип колективізму особового складу виявляється в солідарності з колективом, взаєморозумінні, взаємовиручці, взаємодопомозі. Соціально-психологічний клімат колективів відіграє важливу роль у виконанні небезпечних завдань з гасіння пожеж. Впливають на клімат колективу пожежної охорони і статутний порядок, добове несення служби, стан дисципліни та організованості, рівень професійної підготовки пожежників, стан техніки, спорядження, засобів зв’язку, управління, захисту. Умови сприятливого клімату: стабільна структура колективу; психологічна сумісність членів колективу; привабливість колективу для всіх членів, почуття гордості за нього; намагання зробити особистий внесок у результат спільної діяльності. Головним завданням керівників пожежних підрозділів є сприяння зблизити членів колективу, підвести до розуміння розумінню загальних цілей, проблем; вихованню почуття солідарності, взаємозаміни, “відчуття ліктя товариша”; позитивної взаємодії різних служб – медичної, газорятувальної, енергетичної та ін. Велике значення має настрій бойового складу, що залежить від благополуччя в сім’ї, відносин з товаришами, успіхів у службі, стиля керівництва, естетичного оформлення в приміщеннях частин, узгодженості дій начальника та його замісника, педагогічного впливу на підлеглих (заохочення, покарання). Умови успішних дій колективу:
Функції громадської думки:
Шляхи формування громадської думки:
Умови формування здорової суспільної думки:
Шляхи формування позитивних, подолання негативних настроїв у колективі:
Питання для самоконтролю
Література 1. Психологія / За ред. Ю.Л. Трофімова. – К., 2000. 2. Корнєв М.Н., Коваленко А.В. Соціальна психологія. – К., 1995.
Тема 11. Психологія спілкування Зміст понять «спілкування», «бар’єри спілкування», «контакт». Поняття спілкування, форми, функції, рівні, засоби спілкування, види психологічних бар’єрів, особливості спілкування в підрозділах пожежної охорони. |
|
1. Психологія як наука. Її предмет і завдання Зміст понять «психологія»,... Предмет, функції психологічної науки і практики в суспільному розвитку. Історія розвитку психологічної науки. Галузі психології.... |
ПЕРЕЛІК ОРІЄНТОВНИХ ПИТАНЬ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ДО СЕМЕСТРОВОГО ЕКЗАМЕНУ З ПСИХОЛОГІЇ Загальне поняття про психологію, її предмет та завдання психологія як наука і навчальний предмет, її значення |
|
Дитяча психологія, психологія підлітка, психологія юнацького віку,... Психологія – наука, яка вивчає загальні закономірності розвитку людини, її психічні процеси, стани та властивості. ( вчення про душу... |
Психологія мовлення як наука Особливо тісні зв'язки мовознавства з психологією, вже в 19 столітті що викликали вторгнення психологічних методів і ідей в мовознавство.... |
|
13. Педагогіка як наука. Її предмет і завдання Зміст понять «педагогіка»,... Предмет і об’єкт педагогіки. Основні етапи розвитку педагогіки і освіти. Категорії педагогіки (виховання, освіта, навчання, розвиток).... |
Програма курсу Професійна педагогіка наука і навчальний предмет Профпедагогіка як галузь педагогічної науки, її методологія. Предмет профпедагогіки та предмет навчального курсу. Основні категорії... |
|
Програма курсу Професійна педагогіка наука і навчальний предмет Профпедагогіка як галузь педагогічної науки, її методологія. Предмет профпедагогіки та предмет навчального курсу. Основні категорії... |
Предмет, завдання економічної науки та її місце серед інших наук Варіант 1 Доповніть наведене визначення економічної науки: Економічна наука вивчає, як створюються і |
|
1 Психологія як наука. Виникнення, розвиток, огляд основних напрямків До психіці відносяться також інтереси і здібності людини, її темперамент і характер. Які закони пам'яті, уяви, мислення? Як розвиваються... |
№1: Психологія вищої школи, її предмет, завдання та методи Лекцію підготувала Тищенко Олена Іванівна, кандидат педагогічних наук, доцент, доцент кафедри юридичної психології, судової медицини... |