|
|
Скачати 1.43 Mb.
|
ТЕМА: Провадження у справах про а.правопорушення.
1. Адміністративно-юрисдикційний є інститут підгалузі АП, який регламентує суспільні відносини, які виникають між громадянампи чи юридичними особами з одного боку та уповноваженими органами державної влади або їх посадовими особами з приводу вирішення справ про а.правопорушення. Провадження у справах про адміністративні правопорушення є самостійним видом адмніністративно-юрисдикційних правджень. Для адм.-юрисд. Проваджень характерними є загальні ознаки, притаманні всім адм.-юр. провадженням. У той же час такі провадження мають і певні особливі риси, які стосуються кола суб’єктів, уповноважених розглядати справу, а також змісту окремих складових елементів цього виду адм.-юрисд.проваджень, відповідних стадій, етапів. Завдання закріплені у ст.245 КпАП. Згідно із цією статтею завданнями є: 1) своєчасне, всебічне, повне та об’єктивне з’ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також є не менш важливим виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адм.правопорушень, запобіганню правопорушень, вихованню громадян у дусі додержаня закону та зміцнення законності. Всебічність та повнота з’ясування обставин справи означає, що повинні бути з’ясовані всі фактори, які мають значення для правильного розгляду справи, зокрема, необхідно встановити чи взагалі мало місце вчинення правопорушення чи винна особа у його вчиненні чи підлягає ця особа адм.відповідальності, чи було завдано майнової шкоди, чи є підстави для припинення справи. Необхідно також з’ясувати чи існують обставини, які пом’якшують чи обтяжують відповідальність, дані про правопорушника, інші відомості які мають значення для справи. Найважливішим принципом провадження у справах про АП є забезпечення об’єктивного з’ясування осбатвин у кожній справі (принцип об’єктивності), цей принцип виражається через обов’язок державних органів та їх посадових осіб, уповноважених здісйнювати провадження у справах про а.правопорушення, з’ясувати всі необхідні обставини у справі без упередженості до розгляду справи. 2. Відповідно до ст.213 КпАП, справи про адм.правопорушення розглядаються: 1) адм. комісіями при виконавчих комітетах сільських, селищних та міських рад; 2) районними, районними у місті, міськими, міськрайонними, районними у містах комісіями у справах про неповнолітніх, виконавчими комітетами сільських, селищних, міських рад, судами або суддями; 3) органами внутрішніх справ, органами державних інспекцій та іншими органами, посадовими особами, уповноваженими на це цим кодексом. Пререлік не є вичерпним. 3. Стадії провадження у справах про адм. правопорушення. По-різному виділяють стадії провадження. Традиційно виділяють такі:
ІІ семестр Особлива частина ТЕМА: Правові засади державного управління в сфері економіки.
1. Співвідношення адміністративних та економічних методів впливу на економічні процеси, питання дерегулювання економіки. Крім адміністративних застосвуються і економічні методи. На сьогодні позиції науковців з приводу співвідношення цих методів різноманітні. Одна вважають, що це зовсім різні методи. У багатьох державах світу існують органи, які покликані здійснювати державний вплив на відповідні процеси, а також органи, які виступають в ролі посередників між державою та суб’єктами господарювання. Створення конкуренції на ринках, забезпечення захисту інтересів споживачів. В сфері енергетики діють два міністерства. Крім міністерств діють національні регулятори – Національна комісія регулювання електроенергетики України. Держвне управління – адміністративні методи впливу. Державне регулювання – це застосування економічних методів. Дерегулювання – це неповна регуляція, обмеження державного впливу на економічні процеси, ліквідація бюрократичних бар’єрів (перешкод) на шляху розвитку економіки. На сьогодні існує тенденція до скорочення видів господарської діяльності, для яких є необхідним документ дозвільного характеру. Надзвичайно багато органів в сфері регулювання економіки, повноваження яких нерідко дублюється. Отже, тенденція до скорочення дискриційних повноважень. Господарська діяльність (ст.3 ГК України) – діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Основні напрямки економічної політики держави закріплені в ст. 10 ГК і сюди віднесено такі:
Відносини в сфері економіки регулюються нормами багатьох галузей права: адміністративне право регулює владно-організаційні відносини в сфері економіки. На її думку, управління економікою – це особлива частина управління розвитком суспільства, здійснювана органами державної влади та органами МС, функціонування яких спрямоване на реалізацію конституційно-закріплених положень щодо соціальної спрямованості економіки. Державне управління економіки має владний організаційний та виконавчий характер. Проф. Рябченко виділяє особливості ДУ економікою:
2. Владні повноваження в сфері економіки мають ВРУ, Президент, КМУ, інші органи виконавчої влади, органи МС, судові органи. Органи виконавчої влади здійснюють цілеспрямовану діяльність щодо забезпечення пропорційного розвитку економіки України. Органи виконавчої влади щодо здійснення цих функцій поділяються на: 1) органи загальної компетенції – це органи, для яких функція державного управління в фсері економіки є однією з багатьох функцій (КМУ та місцеві державні адміністрації); 2) органи спеціальної компетенції – державне управління в сфері економіки є основною функцією. Поділяються на: органи галузевої компетенції (здійснюють управління певною галуззю економіки) та органи функціональної (міжгалузевої) компетенції. До органів галузевої компетенції відносяться галузеві міністерства (наприклад, Міністерство фінансів), інші центральні органи виконавчої влади (наприклад, Державний комітет України із земельних ресурсів). До міжгалузевих – деякі міністерства (Міністерство охорони навколишнього природного середовища), Антимонопольний комітет України, Фонд державного майна України. Відповідно до ст.116 КУ, КМУ в сфері економіки має такі повноваження: 1) забезпечує економічну самостійність України; 2) забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики, політики в сферах праці та зайнятості населення, соціального захисту; 3) розробляє та забезпечує виконання таких загальнодержавних програм, як програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України; 4) забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності, здійснює управління об’єктами державної власності відповідно до закону; 5) організовує і забезпечує здійснення митних справ та здійснення зовнішньоекномічної діяльності України; 6) спрямовує та контролює роботу міністерств, інших органів виконавчої влади, які здійснюють свою діяльність в сфері економіки. П.1 ч.1 ст. 20 ЗУ „Про прем’єр-міністра України” визначає повноваження: здійснює прогнозування та державне регулювання нац. економіки, забезпечує розроблення і виконання загальнодержавних програм економічного та соціального розвитку, подає ВРУ пропозиції стосовно визначення переліку об’єктів державної власності, що не підлягають приватизації, сприяє розвитку підприємництва на засадах рівності перед законом всіх форм власності та соціальної спрямованості національної економіки, здійснює заходи щодо демонополізації та антимонопольного регулювання економіки, розвитку конкуренції та ринкової інфраструктури, забезпечує захист та підтримку національного товаровиробника, забезпечує захист прав споживачів, визначає обсяг продукції, робіт і послуг для державних потреб. Повноваження Міністерства економіки закріплено в Постанові КМУ №777 від 26 травня 2007 року. Міністерство економіки є головним в системі органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної економічної, цінової, інвестиційної та зовнішньоекономічної політики, а також міжвідомчої координації з питань економічного і соціального співробітництва України і ЄС. Основними завданнями Міністерства економіки є забезпечення формування та реалізації в межах своїх повноважень державної економічної політики, здійснення прогнозування та державного регулювання національної економіки, а також розроблення відповідних програмних та прогнозних документів, розроблення пропозиції щодо формування та реалізації державної ціньової політики, створення умов для сприяння розвитку ринкових відносин, забезпечення реалізації де-вної політики з питань економічного і соціального розвитку. В складі Міністерства економіки України діє урядовий орган державного управління – Державна інспекція з контролю за цінами (Постанова КМУ №1819 від 13 грудня 2000 року). ТЕМА: Державне управління в сфері підприємництва.
1. Відповідно до ст.42 КУ, кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Державне управління в сфері підприємництва – це заснована на законі форма де-вного впливу на підприємницьку діяльність, шляхом встановлення та застосування державними органами правил, спрямованих на забезпечення належних умов господарської діяльності фізичних та юридичних осіб, що підтримується можливістю застосування правових санкцій в разі порушення зазначених правил. На сьогодні порядок здійснення госп.ді-сті регламентується ГК, де містяться спеціальні положення щодо стимулювання іноваційної ді-сті тощо. ЗУ „Про де-вну підтримку малого підприємництва”. Важливу роль відіграє ЗУ „Про засади регуляторної політики в сфері госп.ді-сті”. Де-вна регуляторна політика в сфері госп.ді-сті – це напрям де-вної політики, спрямований на вдосконалення правового регулювання госп.відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб’єктами господарювання. Недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність суб’єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, що здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені КУ та законами України. Основними принципами регуляторної політики є: 1) доцільність; 2) адекватність; 3) ефективність; 4) збалансованість; 5) передбачуваність – де-вна регуляторна політика має бути передбаченою; 6) прозорість та врахування громадської думки – проекти регуляторних актів обов’язково оприлюднюються. Регуляторний акт прийнятий уповноваженим регуляторним органом. НПА, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання госп.відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими державними органами та суб’єктами господарювання. Крім того, регуляторний акт – це також прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово, поширюється на невизначене коло осіб, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання госп. відносин або адм.відносин, незалежно від того чи вважається цей документ, відповідно до закону НПАктом. Принципи закріплені у сь.4 ЗУ „Про засади регуляторної політики”. 2. Організація державного управління. Провідним центральним органом виконавчої влади є Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва. Повноваження визначені у спеціальних законодавчих актах, які регламентують відносини в сфері підприємнитцва, конкретизовані у Положенні про Де-вний комітет з питань рег.політики та підприємництва, який затверджений Постановою КМУ №667 від 26 квітня 2007 року. Держ.ком.підприємництво є органом з питань де-вної регуляторної політики, де-вної реєстрації, ліцензування та дозвільної системи в сфері госп.діяльності. Основними завданнями є:
Повноваження:
Держ.ком.підприємництво видає накази. Очолю Голова. Повноваження також мають регуляторні органи: ВРУ, Президент, КМУ, НБУ, Національна Рада України з питань телебачення та радіомовлення, інші де-вні органи, центральні органи вик.влади, ВР АРК, Рада міністрів АРК, місцеві органи виконавчої влади, органи МС, а також посадові особи цих органів, якщо вони мають право одноособово приймати регуляторні акти. 3. Застосовуються адм. і екномічні методи. Серед економічних, важливе місце займає де-вна реєстрація суб’єктів господарювання, яка регламентується ЗУ ”Про де-вну реєстрацію юридичних осіб та фіз. осіб-підприємців”. Де-вна реєстрація – це засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, шляхом внесення відповідних засписів до єдиного де-вного реєстру. Порядок де-вного реєстру: - перевірка комплектності документів, які подаються для де-вної реєстрації, а також повноти відомостей, що вказані в реєстраційній картці; - перевірка документів, які подаються державному реєстратору, на відсутність підстав для відмови для у проведенні де-вної реєстрації (перелік підстав міститься в законі); - внесення відомостей про юридичну особу або фіз. особу-підприємця до єдиного де-вного реєстру; - оформлення і видача свідоцтва про де-вну реєстрацію та виписка з єдиного державного реєстру. Державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської Ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі, державній адміністрації за місцем знаходження юридичної особи або за місцем проживання фізичної особи. За проведення реєстрації проводиться сплата. Засоби державного впливу на суб’єктів господарювання (визначені в ГК):
ЗУ „Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності”. Документ дозвільного характеру - це дозвіл, висновок, погодження, свідоцтво тощо, який дає право суб’єкту господарювання на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності. Ліцензування господарської діяльності. Стадії процесу ліцензування. Ліцензування здійснюється уповноваженими державними органами ліцензування. Ліцензійні умови та правила затверджуються спільним наказом спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування (Держ.ком.підприємництва) і органами ліцензування. Ліцензування не може використовуватися для обмеження конкуренції у провадженні певного виду господарської діяльності. Повноваження Держ.ком.підприємництва - ЗУ „Про ліцензування певних видів госп.ді-сті”. Органи ліцензування:
Ліцензійні умови та правила є нормативно-правовим актом, положення якого встановлюють кваліфікаційні, організаційні, технологічні та інші вимоги для провадження певного виду госп.діяльності. Кваліфікаційні вимоги – у тих випадках, коли є необхідність наявності певних особливих знань у співробітників. Необхідні дотримання особливих вимог щодо приміщення, обладнання (енергетичні аудитори) або наявність іншим технічних засобів. Ліцензійні умови та правила, а також зміни до ліцензійних умов підлягають оприлюдненню та набирають чинності через 10 днів з дати державної реєстрації НПА, якщо самим актом не передбачено пізніший термін набрання ним чинності. Суб’єкт господарювання звертається до органу ліцензування або особисто або через уповноважену особу. Подається заява про видачу ліцензії (має містити відомості про особу заявника, найменування юр.особи, місце знаходження, ідентифікаційний код, для фіз.осіб – ПІБ, до заяви додаються документи: копія свідоцтва про де-вну реєстрацію суб’єкта господарювання, копія довідки про включення до єдиного державного реєстору юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, засвідчена нотаріально або органом, що видав такий документ). Заява про видачу ліцензії та документи, які до неї додаються приймаються за описом документів, копія цього опису повертається заявнику з відміткою органу ліцензування про дату прийняття документів та підписом відповідальної особи. Такий опис є доказом того, що документи були подані до органу ліцензування. Заява про видачу ліц-ї залишається без розгляду за наявності однієї із підстав: - подана або підписана особою, яка немає на це повноважень або подані документи оформлені з порушенням вимог закону. Про залишення заяви без розгляду має бути повідомлений заявник у письмовій формі, де зазначено підстави. Заявник може усунути порушення та повторно відправити заяву. Орган ліцензування приймає рішення про видачу ліцензії або про відмову видачі у строк не пізніше 10 днів з дати надходження заяви та документів. Законом передбачено положення, яким визначено підстави для прийняття рішення про відмову видачі ліцензії:
В першому випадку заявник може подати нову заяву не раніше ніж через три місяці з дати видачі рішення про відмову. У 2 випадку заявник має право подати заяву після усунення причин, що стали підставою для відмови. Рішення про відмову у видачі ліцензії може бути оскаржене у судовому порядку. Основні принципи де-вної політики з питань дозвільної системи госп.ді-сті:
Виключно законами, які регулюють відносини, пов’язані з видачею документів дозвільного характеру встановлюють:
Порядок видачі документів дозвільного ха-ктеру центральними органами вик.влади затверджуються КМУ. Відповідно до закону, суб’єкт господарювання повинен мати право вибору або безпосередньо у відповідні дозвільні органи або до адміністратора. Патентування – торговий патент – це де-вне свідоцтво, яке засвідчує право суб’єкта господарювання займатися певними видами підприємницької ді-сті впродовж встановленого строку. Різновидом торгового є спеціальний торг.патент – це де-вне свідоцтво, яке засвідчує право суб’єкта господарювання на особливий порядок оподаткування, відповідно до закону. Квотування – це встановлення обсягу виробництва чи обігу певних товарів чи послуг. Порядок квотування встановлює КМУ. Сертифікація – це пітдвердження відповідності якості продукції та послуг вимогам стандартів (державних, кодексів усталеної практики, класифікаторів, технічних умов, міжнародних, регіональних та національних стандартів інших країн, які застосовуються в Україні, відповідно до чинних МД). Відносини, опв’язані з ді-стю в сфері стандартизації, технічного регулювання, оцінки відповідності, регламентуються ЗУ „Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності”. 4. Ст.6 ГК – заборона незаконного втручання органів де-вної влади та органів МС, їх посадових осіб у господарські відносини. Однією із гарантій прав підприємця є відшкодування заподіяних збитків від незаконного втручання органів де-вної влади. ЗУ „Про основні засади де-вного нагляду (контролю) у сфері господарської ді-сті”, відповідно до якого де-вний нагляд здійснюється на принципах:
Ст. 4 ЗУ – загальні вимоги де-вного контролю! 6. Україна визначила пріоритетом курс на Європейську інтеграцію. Європейською комісією було затверджено Європейську Хартію для малих та середніх підприємств: 1) освіта та тренінги для підприємтсва; 2) прискорення та здешевлення процедури створення бізнесу; 3) удосконалення зак-ва в сфері державного регулювання підприємництва; 4) наявність навичок підприємництва; 5) удосконалення онлайнового доступу до послуг відповідних державних органів; 6) створення уомв для ефективної ді-сті на кожному ринку госп.ді-сті; 7) спрощення оподаткування та покращення доступу малого бізнесу до фінансових ресурсів; 8) підвищення технологічної потужності малих підприємств ( для малих підприємтсв мають бути створені умови для доступу до новітніх технологій, технологічних досліджень тощо); 9) успішні електронні бізнес-моделі; 10) посилення представництва підприємництва на рівні ЄС і на національному рівні. |
|
Поняття, зміст, принципи державного управління ... |
Львівський регіональний інститут державного управління Національної... Особливості державного управління інституціями культури на прикладі (міста, області) |
|
1. ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ ЯК ВИД ДІЯЛЬНОСТІ 5 Тема ЕВОЛЮЦІЯ ДЕРЖАВНОГО... Конотопцев Олег Сергійович, кандидат наук з державного управління, доцент, Київ, 2010 |
Львівський регіональний інститут державного управління Національної... Особливості державного управління інституціями культури на прикладі (міста, області) |
|
Модуля, змістовного модуля Витоки та генеза менеджменту державного управління; Суб’єктно-об’єктна детермінація адміністративної діяльності; Методи дослідження... |
Адміністративне право України Підручник Київ Сутність державного управління та його співвідношення з державною виконавчою владою |
|
Розглянуто та схвалено на засіданні циклової комісії кримінально-правових... Характерні риси державного управління, його співвідношення з державною виконавчою владою |
Тема Сутність, розвиток та основні поняття інноваційного менеджменту... Нноваційний менеджмент як сукупність принципів, методів і форм управління інноваційними процесами та інноваційною діяльністю. Інноваційний... |
|
ПОЛОЖЕННЯ про процедури підготовки та захисту магістерських досліджень... ... |
Тема СУТЬ І ПОНЯТТЯ КОРПОРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ Економічна природа корпоративного управління Суть і економічна природа корпорацій. Особливості державного корпоративного сектора |