Поняття, зміст, принципи державного управління


НазваПоняття, зміст, принципи державного управління
Сторінка1/5
Дата08.04.2013
Розмір0.63 Mb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Право > Документи
  1   2   3   4   5

  1. Поняття управлінської діяльності. Види.

Управління– цілеспрямований вплив суб’єкту на об’єкт управління з метою приведення останнього у стан, який потрібен суб’єкту управління.

Суб’єкт → прямий зв’язок → Об’єкт

←зворотній звя’зок←

Види У.:

технічне — упр. тех. механізмами, машинами, здійсн. з метою підвищ. продукт. Праці людини і обслуг. її потреб.

біологічне — упр. твар. і росл. організмами з метою підвищ. продукт. на підставі об’єктів, законів, що були відкриті відпов. науками.

соціальне –упр. людьми або їх активами.

Види соціального У.:

  • місцеве самовряд.

  • громадське У.

  • комерційне У.

  • держ. У.




  1. Поняття, зміст, принципи державного управління.

Суб’єкт — система органів вик. влади, їх посадові особи, а в деяких, визнач. законом випадках недерж. утвор.

Об’єкт — воля та свідомість людей. (заходи впливу: моральні, переконання і т.і.).

Характерні риси ДУ.

1) Здійсн. Від імені держави і насить авторитарний власний х-р

2) Суб’єкти ДУ наділяються державно-владними повноваженнями.

3) ДУ має виконавчо-розпорядчий х-р.

4) 3 етапи: 1 — прийняття рішення, 2 — виконання рішення, 3 — контроль.

Принципи ДУ

— соц. — політ. принципи (в Конституції і законах)

— організаційні принципи побудови держ. апарату управління (територіальний, галузевий, функціон. і т.і.)

— організаційні принципи діяльності апарату ДУ (нормативність діяльності, єдиноначальність, колегіальність, відповід. за прийняті рішення, оперативна самост.).


  1. Предмет та система адміністративного права.

Предмет АП — складає широкий комплекс суспільних відносин, які виникають у зв'язку з реалізацією функцій державного управління, з приводу здійснення широкої і різноманітної виконавчої та розпорядчої діяльності.

Система адміністративного права — це внутрішня побудова галузі.

Система адміністративного права складається із: загальної, особливої, спеціальної.

Загальна частина адміністративного права об'єднує норми, що закріплюють принципи державного управління; правове становище суб'єктів адміністративного права (органів виконавчої влади, державних службовців, громадян та ін.); форми і методи виконавчої та розпорядчої діяльності; адміністративний процес; засоби забезпечення законності і дисципліни в державному управлінні.

Особлива частина містить норми, що розкривають сутність і зміст рег. Впливу на економіку, соц.-культурну, адм.-політичну і міжгалузеву сфери.

Спеціальна частина — регулює адм.-правову діяльність суб’єктів управління, наприклад адм. Діяльність ОВС, органів митного контролю…

Зміст загальної і особливої частин адміністративного права є взаємозалежним і складає єдине ціле. Норми загальної частини застосовуються до всіх інститутів особливої частини.

Поряд з поділом на 3 частини система адміністративного права складається із адміністративно-правових інститутів — груп норм, що регулюють тісно пов'язані, однорідні суспільні відносини (наприклад, інститут державної служби, і-т адміністративної відповідальності та ін.).


  1. Поняття адміністративного права, його співвідношення з іншими галузями права


Адміністративне право — галузь права, засобами якої (норми, відносини, законодавство, методи, форми, компетенція суб’єктів, способи реал. норм) формуються публ.-управлінські відносини, а також забезпеч. Публ.-управлінська діяльність.; мета — реалізація завдань і функцій держави.

АБО це сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини у сфері державного управління.

Взаємодіє з усіма існуючими галузями права.

Найбільш тісний зв'язок спостерігається між адміністративним правом і конституційним правом, яке становить основу всіх галузей права, включаючи й адміністративне. Предметом конституційною права є передусім суспільні відносини, які складаються у зв'язку із здійсненням влади, діяльністю органів державної влади, проведенням виборів до представницьких органів державної влади, реалізацією конституційного статусу громадян і т. ін. Конституційні положення закріплюють місце органів виконавчої влади в системі державного механізму, підстави їх взаємовідносин з органами державної влади, правосуддя і прокуратури, важливі принципи їх формування і діяльності. Таким чином, приписи норм конституційного права є вихідною основою для норм адміністративного права, які регулюють різноманітну і повсякденну виконавчо-розпорядчу діяльність органів державного управління. В нормах адміністративного права розвиваються і деталізуються положення Конституцій України та інших джерел конституційного права щодо функціонування виконавчих і розпорядчих органів.

Певні зв'язки існують між адміністративним правом і трудовим правом у сфері регулювання службових відносин. Норми останнього визначають статус державних службовців як учасників трудового процесу. Що стосується норм адміністративного права, то вони регулюють державнослужбові відносини, а саме: умови вступу на державну службу, порядок її проходження, правила користування документами, повноваження посадових осіб в організації трудового процесу.

АП тісно пов'язане з цивільним правом, передусім тому, що ці галузі регулюють відносини майнового характеру. Проте норми цивільного права стосуються майнових відносин, в яких сторони є рівноправними, а норми адміністративного права — майнових відносин, які базуються на адміністративній підпорядкованості одної сторони другій.

АП межує з фінансовим правом, яке регулює відносини, що складаються у процесі фінансово-бюджетної діяльності держави. Для регулювання цих відносин використовується адміністративно-правовий метод. Однак фінансове право визнане самостійною галуззю, оскільки регулювання мобілізації, розподілу та використання грошової маси в державних інтересах має велике значення і характеризується специфічними особливостями.

З низкою норм кримінального права пов'язаний зміст норм адміністративного права про відповідальність за адміністративне правопорушення. Так, КпАП встановлює адміністративну відповідальність посадових осіб, а норми кримінального законодавства — їх кримінальну відповідальність за посадові злочини.


  1. Джерела адміністративного права.

Джерело АП — це акт суб’єкта публ. Управління, що рег. виконавчо–розпорядчу діяльність і склад. з адм.-правових норм.

Джерело АП — зовнішня форма вираження його норм.

Адм.-правові норми містяться в Конституції, законодавчих актах, постановах уряду, нормативних наказах, інших норм.актах держ. структур, а також у рішеннях місцевих рад та їхніх виконавчих органах. — це все джерела.

+ до джерел відносять не тільки нормативні акти, а і затверджені ними кодекси, статути, правила та ін., що рег. управл. Діяльність.

Ознаки: — усі вони осн. на нормах Конституції та законів; норм. акти вищих органів слугують юр. Базою для орг. Нижчого підпорядкув.; норм. акти вищих органів мають більшу юр. Силу і масштаб дії.

Класифікація:

    1. Конституція

    2. Законодавчі акти України

-Закони України

-кодифіковані акти упр. х-ру

    1. постанови ВР, що містять адм.-прав норми

    2. Укази і розполяж. Президента

    3. Норм. Акти, що прийм. Орг. Вик. влади:

— норм. Постанови і розпорядж КМУ

— полож., статути, правила … ,що затвердж КМУ

— норм. Накази, інструкції керівників центр. органів вик. влади

— норм. Акти урядових органів упр.

    1. Норм. Накази керівників держ. підприємств, об’єднань, установ, орг-цій

    2. Розпорядження місцевих адміністрацій

    3. Норм. акти місцевих рад, їх вик. органів

    4. Міжурядові угоди України з іншими держ.

    5. Акти судових органів.




  1. Адміністративне право як наука.

Наука адміністративного права покликана аналізувати суспільні відносини у сфері державного управління і систему норм, що регулюють їх (адміністративно-правові норми), досліджувати і узагальнювати закономірності правового регулювання організації і діяльності апарату державного управління. Вона також вивчає правовий статус суб'єктів і об'єктів виконавчої влади, правові форми і методи державного управління, способи забезпечення державної дисципліни і законності в управлінській діяльності, розробляє наукові проблеми, пов'язані з удосконаленням адміністративно-правових інститутів загального, галузевого та міжгалузевого управління.

Розвиток науки адміністративного права слід розглядати на загальному фоні розвитку держави і права.

У перші роки радянської влади адміністративним правом займалися учені-адміністративісти. наукові погляди і позиції яких формувалися у дореволюційний час, коли практика державного управління і нормативна база його регулювання ще тільки складалися. Це ускладнювало їх наукову розробку.

На початку 30-х років наука адміністративного права (тобто дослідження адміністративно-правових проблем) перестала існувати, зовсім припинилося вивчення предмета «Адміністративне право» у вищих навчальних закладах. Це пояснюється тим, що в умовах того часу управління здійснювалося шляхом організаційного впливу без використання правових форм і методів.
Таким чином, наука адміністративного права пережила ідейну і кадрову кризи. Але слід ураховувати і об'єктивні чинники: до 1936 р. у нас управління не було чітко відмежоване від інших типів державної діяльності — ні за Конституцією, ні фактично. Виконкоми у період між з'їздами рад мали владу і управляли, а раднаркоми належали до числа законодавчих органів. За таких умов важко було виділити управлінську діяльність як самостійний об'єкт вивчення, відокремити управлінський апарат від інших ланок державного апарату.

Розвиток науки адміністративного права активізувався після прийняття у 1936 p. Конституції СРСР. У ній чітко визначалися органи державного управління, форми їх діяльності, у деяких статтях розкривався зміст їх виконавчої і розпорядчої діяльності, встановлювався підзаконний характер усіх актів управління, закріплялися організація і повноваження місцевих органів галузевого управління, основи адміністративно-правового статусу громадян.

У 1938 p. відбулася І Всесоюзна нарада з питань науки радянської держави і права, яка прийняла рішення відновити науку адміністративного права і поставила завдання розробити питання про обсяг повноважень органів державного управління, вивчити методи управління економікою, соціально-культурним будівництвом та ін. Активізувалася і підготовка учених-адміністративістів.

У роки Великої Вітчизняної війни у сфері науки адміністративного права та адміністративного законодавства розроблялися проблеми, викликані умовами воєнного часу.

Після війни увага учених була зосереджена на проблемах підготовки єдиного законодавчого акта з адміністративного права. На жаль, ця робота не мала успіху, тому законодавець пішов іншим шляхом — проведення кодифікації правових приписів, що регулюють відносини окремих інститутів адміністративного права. Були прийняті КпАП, Основи законодавства України про культуру та інші акти…


  1. Поняття, структура адміністративно-правових норм

  2. Дія адміністративно-правових норм (+см.7 класифікація)


АПН — обов’язкове формально-визначене правило поведінки, встановлене та охорон. Державою, з метою рег. сусп. відносин, що виникають у сфері виконавчо-розпорядчої діяльності.

Структура:

Гіпотеза — частина норми, яка містить вказівку на фактичні умови за яких необх керуватись деною нормою

Диспозиція — частина норми яка визначає саме правило поведінки, закріплене за даною нормою.

Санкція — передбачає заходи держ. впливу, які застосов. до осіб, що поруш. Встановлені правила.

Види адміністративно-правових норм

Норми адміністративного права класифікуються:

1. Залежно від конкретного змісту і регулювання суспільних відносин всі норми адміністративного права поділяються на;

• загальні — норми, що регулюють суспільні відносини загального характеру (для всіх сфер і галузей);

• особливі — норми, що регулюють суспільні відносини в конкретній сфері управління.

2. Залежно від предмета регулювання розрізняють:

• матеріальні — норми, що юридичне закріплюють комплекс обов'язків і прав, а також відповідальність учасників управлінських відносин, які регулюються адміністративним правом, тобто фактично їх адміністративно-правовий статус;

• процесуальні — норми, які визначають методи (способи, порядок, процедури) діяльності по реалізації державного управління і регламентують управлінські відносини.

• процедурні — визначають процедуру виконання певних дій .

3. Залежно від характеру припису виділяють:

• зобов'язуючі — норми, що містять юридично-владний припис робити певні дії.

• забороняючі — норми, що передбачають заборону на здійснення тих чи інших дій в певних умовах. Заборони можуть носити загальний чи спеціальний характер.

• уповноважуючі (дозвільні, диспозитивні) — норми, у яких надається можливість адресату діяти в рамках встановлених вимог за своїм розсудом);

• стимулюючі (заохочуючі) — норми, що за допомогоювідповідних засобів матеріального чи морального впливузабезпечують належну поведінку учасників регульованих управлінських суспільних відносин (наприклад, встановлення податкових пільг, пільгове кредитування і т.д.);

• рекомендаційні — норми, що носять порадний рекомендаційний характер.

4. В залежності від адресата можуть бути виділені норми, що регламентують:

• організацію і діяльність механізму виконавчої влади, тобто різних ланок апарату державного управління;

• адміністративно-правовий статус державних службовців працівників управлінського апарату;

• питання організації та діяльності державних підприємств і установ;

• адміністративно-правовий статус громадських об'єднань;

• окремі сторони функціонування різних комерційних структур;

• адміністративно-правовий статус громадянина.

5. В залежності від дії у просторі адміністративно-правові норми бувають:

• загальної дії — норми, що діють на території всієї країни, мають загальнодержавне значення (наприклад КпАП);

• регіональні — норми, що мають чинність на території певного Регіону (наприклад зона Чорнобильської АЕС);

• місцеві — норми, що діють на території окремої адміністративно-територіальної одиниці (області, району).

6. Залежно від дії у часі адміністративно-правові норми бувають:

• строкові — норми, для яких визначений термін дії;

• безстрокові — норми без зазначення терміну дії, тобто до офіційного скасування компетентним органом;

7. В залежності від дії на коло осіб діляться на:

• норми, дія яких пов'язана з поширенням встановлюваних правил або на всіх (наприклад: порядок сплати податків для всіх юридичних осіб), або на окремих юридичних осіб (наприклад, порядок сплати податків страховими організаціями);

• норми, дія яких пов'язана з поширенням встановлюваних правил або на всіх громадян, або на окремі їхні групи (поширення пільг при здійсненні кредитування житлового будівництва на військовослужбовців).

Реалізація норм адміністративного права — процес практичного втілення в життя суб'єктами адміністративного права державної волі, вираженої в нормах. Існує чотири форми реалізації адміністративно-правових норм:

• виконання;

• застосування;

• дотримання;

• використання.

Виконання — точне слідування учасників регульованих управлінських відносин тим юридичним розпорядженням, заборонам чи дозволам, які в них містяться. Суб'єктами даного варіанта реалізації адміністративно-правових норм є всі учасники управлінських відносин.

Застосування практично виражається у виданні повноважним органом індивідуальних юридичних актів, що ґрунтуються на вимогах матеріальних або процесуальних норм. Дані акти видаються стосовно до конкретних адміністративних справ (наприклад: наказ про призначення на посаду, реєстрація юридичної особи).

Дотримання як самостійний спосіб реалізації адміністративно-правових норм, пов'язаний з реакцією учасників управлінських відносин на заборони, власне кажучи, є конкретним вираженням виконання.

Використання як форма реалізації адміністративно-правових норм виражається в добровільному здійсненні суб'єктами права правомірних дій, що пов'язані зі здійсненням суб'єктивних прав у сфері управління. На відміну від дотримання і виконання при використанні суб'єкт сам вирішує, скористатися наданим адміністративно-правовою нормою правом чи утриматися від його використання.

  1   2   3   4   5

Схожі:

ТЕМА: Поняття, сутність та основні риси державного управління. Принципи державного управління

Львівський регіональний інститут державного управління Національної...
Особливості державного управління інституціями культури на прикладі (міста, області)
Львівський регіональний інститут державного управління Національної...
Особливості державного управління інституціями культури на прикладі (міста, області)
Яке з наведених нижче визначень розкриває зміст поняття “філософія історії”?
А  Розділ філософського знання, який вивчає загальні закони, принципи і правила мислення
2. міжнародні стандарти капіталу у регулюванні ризиків банківської діяльності
Очікувані та неочікувані втрати від банківських ризиків. Поняття та функції антикризового управління в банківській діяльності. Місце...
Екзамен "МЕНЕДЖМЕНТ"
Поняття контролю та його місце в системі управління промисловим підприємством. Принципи та цілі функції контролювання
1. ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ ЯК ВИД ДІЯЛЬНОСТІ 5 Тема ЕВОЛЮЦІЯ ДЕРЖАВНОГО...
Конотопцев Олег Сергійович, кандидат наук з державного управління, доцент, Київ, 2010
Модуля, змістовного модуля
Витоки та генеза менеджменту державного управління; Суб’єктно-об’єктна детермінація адміністративної діяльності; Методи дослідження...
Тема Сутність, розвиток та основні поняття інноваційного менеджменту...
Нноваційний менеджмент як сукупність принципів, методів і форм управління інноваційними процесами та інноваційною діяльністю. Інноваційний...
План Поняття та зміст юридична деонтологія Юридична діяльність: поняття та зміст ст
Мораль, на думку Бентама, може бути математично обра­хованою ("моральна арифметика"), а задоволення індивідуального інтересу, вважав...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка