|
|
Скачати 1.43 Mb.
|
|
АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВО УКРАЇНИ Ващенко Юлія Вячеславівна ТЕМА: Поняття, сутність та основні риси державного управління. Принципи державного управління.
1.Існують різні підходи до визначення терміну управління. У найбільш загальному розумінні управління використовується як родове поняття, що характеризує впорядкування взаємозв’язків та взаємодії певної множини елементів, або складає частину природи, суспільства або людини. Впорядкування зв’язків між елементами будь-якої системи є необхідною умовою її функціонування і досягнення за допомогою 2 основних елементів: саморегуляції та управління. Саморегуляція здійснюється без застосування зовнішніх сил завдяки програмі, закладеній природою на основі її об’єктивних, незалежних від людської свідомості закономірностей. Управління пердбачає свідоме, вольове втручання людини. Управління є необхідною умовою розвитку суспільства. Управлінська діяльність здійснюється людиною, яка є суб’єктом управління і здійснюється у таких системах: 1) людина-техніка; 2) людина-технологія; 3) людина-природа; 4) людина-техніка-природа; 5) людина-людина. Розрізняють такі види управління:
У теорії управління часто говорять про кібернетичне управління. Досягнення кібернетики використовується в науці та практиці управління. З’явився новий напрямок напрямок – інформаційне право. Основні елементи управління: суб’єкт та об’єкт. Управління здійснюється в багатьох сферах, але здійснюється завдяки людині і для задоволення її потреб та інтересів. Управління – це цілеспрямований (свідомий, продуманий) організуючий вплив людей на власну суспільну, колективну та групову життєдіяльність, який здійснюється як безпосередньо у формі самоуправління, так і через спеціально створені структури держави, громадських об’єднань. В науковій літературі управління поділяється на: 1) в залежності відсфери життєдіяльності виділяють:
2) в залежності від структури суспільних відносин:
3) в залежності від об’єкту управління:
4) в залежності від характеру та об’єму суспільних явищ:
Особливістю соціального управління є те, що і суб’єктами і об’єктами виступають люди. Соціальне управління – це здійснення цілевстановлюючого, організуючого впливом на діяльність людини з метою ефективного досягнення загальних результатів відповідно до реальних суспільних потреб. За суб’єктом управління виділяють:
Поняття державного управління: Існують різні підходи до визначення державного управління, їх можна поділити на 3 групи. 2-й підхід – державне управління здійснюється всіма органами державної влади. 3-й підхід – державне управління можна розглядати в широкому і вузькому розумінні. В широкому розумінні державне управління поширюється на всі органи влади. У вузькому розумінні до сфери державного управління відноситься не лише діяльність органів державної влади, але й управлінська діяльність інших органів державної влади. Ознаки державного управління: державне управління – це нормотворча і розпорядча діяльність органів державної влади виконавчої влади з метою здійснення владно-організуючого впливу на суспільні відносини в економічній, соціально-культурній та політичній сферах, а також діяльність державних виконавчих органів щодо покладених на них завдань, функцій і повноважень. Принципи деравного управління:
Співвідношення державного управління та державної виконавчої влади:не є тотожними поняттями. Виконавча влада реалізується не тільки у формі державного управління, а і у інших формах. Ознаки управління відсутні, в таких повноваженнях як надання адміністративних послуг, при застосуванні заходів адміністративного примусу. Державне управління здійснюється не лише органами державної виконавчої влади. Державне регулювання як і державне управління можна розглядати у широкому розумінні та вузькому розумінні. Державне регулювання визначають як діяльність державних органів, спрямованої на регулювання сфер діяльності суспільства і держави. Тема: Адміністративне право України. Предмет, метод та джерела.
1.Ще давньогрецький філософ Платон обгрунтовував перевагу поділу праці та її спеціалізації. Арістотель відзначав, що у будь-якому держ.устрої є 3 елементи: 1) законодавчий орган 2) виконавчі органи(магістратури) 3) судові органи У Середні віки феодальні д-ви Європи перетворюються на абсолютні монархії, внаслідок боротьби буржуазії проти феодалів зароджується „поліцейська” де-ва. Поліція – держ.мистецтво, в широкому розумінні це упрвління загальними міськими справами. Поліц.де-ва – це форма абсолютизму, яка панувала в Європі з другої пол.17ст. до поч.19ст. Характерними рисами поліцейської де-ви були урядова опіка, втручання д-ви в усі сфери життя, відсторонення громадян від участі у держ.управлінні і впорядкування економіки інтересам збільшення держ.скарбниці і наявність розгалуженого бюрократичного апарату. Розв’язанню завдань поліц.де-ви слугувало „поліцейське” право Основоположником поліцейського права вважається франц.вчений Ніколас де Лавар( його праця „Трактат про поліцію”, в якій він визначив предмет поліц.діяльності, окреслив сфери суп.відносин, на які поширюється поліц.діяльність, а це такі сфери як релігія, звичаї, охорона здоров’я, харчування, публічний порядок і спокій, шляхове господарство, виробництво, службовий персонал та поденна робота, значна увага приділялася застосуванню примусу).Центральними поняттями поліцейського права були благочинство та благоустрій, існували різні підходи до визначення цих понять(під по-ттям благочинства розуміли безпеку взагалі і громадськи й порядок і д-вну безпеку і загальний правопорядок у де-ві. У 18 ст. функції поліції набули більш вузького значення і звелися виключно до безпеки, охорони громадського порядку та спокою. Так виникають 2 осн. по-ття поліц.права як поліція безпеки та поліція добробуту. Поліція безп. охороняє громадський порядок, життя та бузпеку громадян, а ді-сть поліції добробуту полягає у складній системі адміністративних заходів, спрямованих на розвиток держ.та приватних господарств, а також фізичного та духовного стану населення. З рзпадом поліц.де-ви поліція починає втрачати своє всеохоплююче значення, однак ключові поняття залишаються, однак нові течії намагаються звузити сферу полійції добробуту, зводячи ді-сть поліції од охорони зовнішньої та внутр.безпеки.У другій пол.19ст. поліц.де0ва перетворюється на буржуазну правову де-ву, цей процес, завдяки ідем великої франц.революції зумовив новий погляд на управління, а саме управління повинно базуватися на основі закону та здійснюватися на базі чіткого визнання пріоритету прав громадян, чіткого визначення їх обов’язків щодо де-ви та її органів. АП в його класичному розумінні виникло тоді, коли франц.революція протиставила всемогутності де-ви права людини і громадянина. АП – це право, яке регламентує ді-сть кожного держ.органу, щодо кожного громадянина, при чому у такий спосіб, який пов’язує однаковою мірою як громадянина, так і державний орган. Характерною рисою нових підходів стало обмеження сваволі адміністрації, шляхом запровадження норм права, які гарантували можливість звернення громадян із законними вимогами до держ.органів. Так АП стає інструментом обмеження вільного розсуду адміністрації та механізмом захисту громадянина перед адміністрацією. 2.Предмет АП. Предмет будь-якої галузі права - це суспільні відносини. Предмет АП становлять сусп.відносини, які виникають в сфері ді-сті органів держ.виконавч.влади, внутрішньо-організаційною ді-стю інших держ.органів, управлінською ді-стю органів місцевого самоврядування, здійснення недержавними суб’єктами делегованих повноважень органів виконавчої влади, а також відносини, які виникають в сфері адміністративного судочинства. Деякі фахівці зводять предмет АП до виконавчо-розпорядчої діяльності органів виконавчої влади. Органи місцевого самоврядування можуть здійснювати делеговані повноваження органів виконавч.влади. 3. Метод АП. Метод АП – це спосіб впливу на суспільні відносини. АП України відноситься до групи публічного права і метод правового регулювання – імперативний, він базується на відносинах субординації між учасниками суспільних відносин. Поряд з імперативним методом, останнім часом спостерігається поширення диспозитивного методу, який побудований на координації цілей учасників суспільних відносин, їх рівності. Загальні риси методу адміністративно-правового регулювання реалізуються шляхом використання приписів, встановлення заборон, надання дозволів. Різновиди реалізації імперативного методу в АП:
4. Принципи АП: 1) загальні: - принцип законності, пріоритету прав та свобод людини і громадянина, рівності громадян перед законом, демократизму нормотворчості та реалізації права, взаємної відповідальності людини і держави, принцип гуманізму та справедливості у взаємовідносинах між людиною та державою) 2) спеціальні.
5.Система АП. АП скл.з 2 частин: 1) загальна(правові норми, які діють в усіх сферах організації та функціонування публічного управління)включає норми,які регулюють:
2) особлива(включає правові норми, які регулюють конкретні сфери управлінської ді-сті) 3) спеціальна (правові норми, які регламентують здійснення адміністративної діяльності органами внутрішніх справ) 6. Джерела АП: 1) КУ 2) Міжнародні договори, згода на які надана ВРУ 3) Кодекс про адміністративні правопорушення 4) Кодекс адміністративного судочинства України 5) Закони: - „Про державну службу” 6)Постанови ВРУ 7) Укази Президента України 8) Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України 9) Накази міністерств та інших центральних органів виконавчої влади 10) Нормативно-правові акти ВР та Ради Міністрів АРК 11) Розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, рішення місцевих рад 12) Накази керівників, державних підприємств, установ 7. Місце АП в системі права України. Адміністративне право пов’язане з:
Тема: Адміністративно-правові норми та адміністративно-правові відносини.
- поняття та осн.риси А-П відносин - види А-П відносин 1.Адмін.-правові норми – це встановлені, санкціоновані або ратифіковані державою, форамльно визначені, юридично обов’язкові, охоронювані засобами державного примусу правила поведінки учасників правових відносин в сфері реалізації виконавчої влади та управлінської діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, які забезпечують умови реалізації цим учасникам совїх прав та виконання покладених на них обов’язків. Ознаки притаманні А-П нормам:
Риси А-П:
- або у прямому приписі, що зобов’язує суб’єкта діяти лише певним чином та неможливості зміни умов норми за його волевиявленням, - або у можливості суб’єкта обирати певний варіант поведінки, але лише з тих варіантів, які передбачені нормою, - або у можливості застосування примусової сили державою у випадку недотримання правил, які зазначені у нормі. Структура адміністративно-правової норми. До особливостей адміністративно-правових норм відносяться: адміністративно-правова норма часто містить заохочення(як елемент пр.норми-це публічне визнання заслуг юридичною або фізичною особою у виконанні адміністративно-правових або громадських обов’язків. Гіпотези А-П норм:
8.09.08 Адміністративні норми Диспозиція – елемент правової норми, в якому сформульоване правило поведінки, а сформульоване воно може бути у формі приписів, дозволів або заборон. Не рідко Д. має відсилочний характер. -імперативний характер -диспозитивний характер Санцкція АП норми – містить вказівку на заходи адм.-пр. примсу, які може бути попереджувального або запобіжного характеру, або вказівку на заходи дисциплінарної відповідальності, які застосовуються в разу невиконання учасниками адм.-пр відносин своїх обов’язків, а у певних випадках навіть у випадку нереалізації своїх прав (право-обовязок) Мають певні особливості:
ВИДИ АДМІСТРАТИВНО-ПРАВОВИХ НОРМ Класифікація за різними критеріями.
А) норма-завдання, які містять нормативно-правову орієнтацію розвитку галузей, сфер управління та регулювання, інших об’єктів, а також виступають орієнтиром діяльності суб’єктів адміністративного права. Приклади: норми, які є в програмах, планах, є нормами тривалої дії. Б) норми-приписи, які виражаюсь стійкі сутнісні характеристики як суб’єктів, так і об’єктів управління. В) норми-дефініції – норми, в яких містяться нормативно-правові визначення тих чи інших термінів, які вживаються в конкретному законі або підзаконному нормативно-правовому акті. Г) установчі норми – норми, які передбачають формування управлінських структур, наприклад конкретних держ. Органів, інших суб’єктів, наділених владними повноваженнями Д) статусні (компетенційні) – визначають статус, права обоязки та відповідальність суб’єктів АП. Найчастіше ці норми містяться в положеннях про органи виконавчої влади, положеннях про інших суб’єктів. Е) норми-доручення – норми, які містять певні вказівки щодо рішень або дій, вибір яких може бути більш вільним для суб’єкта публ. Влади. Є) норми-стимули – норми, які заохочують суб’єктів до певної діяльності. Ж) норми-рекомендації – містять певні поради щодо рішень або дій: організаційно-методичні, науково-методичні. З) договірні норми – узгоджені норми рівних партнерів з добровільно прийнятими зобов’язаннями. И) норми-заборони – норми, які застерігають від вчинення неправомірних дій. Й) норми-санкції – містять вказівки щодо заходів відповідальності, які застосовуються до винних осіб І) норми-стандарти - техніко-економічні, соціальні, екологічні, технологічні та інші нормативи техніко-юридичного характеру. Підзаконні нормативно-правові акти. Нормативні акти, не містять норм права, але містять певний алгоритм дій.
матеріальні – встановлюють юридичні межі та обсяг правового регулювання, визначають права, обов’язки та відповідальність учасників регульованих сус. Відносин, закріплюють їх адміністративно-правовий статус. Процесуальні – більшість сприяє реалізації матеріальних правових норм. Такими передбачений порядок реалізації матеріальних норм. Хоча існує і значна группа проц.. норм, які мають самостійне значення, тобто безпосередньо вони не пов’язані з матеріальними нормами, це норми, що рег. відносини в сфері адміністративного судочинства. В залежносітвід того, які відносини регламентують проц..правові норми, а саме, т.з. позитивні норми або які виникають при правопорушенні: 1. ,які забезпечують порядок реалізації норм в сфері публічного управління внутрішньо-організаційної та контрольної діяльності. 2. адміністративно-юрисдикційні норми, які забезпечують порядок реалізації норм щодо розгладу справ про адм.. правопорушення.
- Зобовязуючі (норми, які містять вказівку діяти відповідним чином в умовах, передбачених правовою нормою.) - Забороняючі – містять заборону на вчинення тих чи інших дій в умовах, передбачених правовою нормою.) - Уповноважуючі, передбачають можливість адресата правової норми діяти в межах цієї норми на власний розсуд, але з дотриманням правового режиму, який встановлено цією нормою. - стимулюючі – норми, які забезпечують конкретну поведінку адресата, стимулюють, за допомогою певних засобів морального та матеріального заохочення. - рекомендаційні – норми, які містять поради щодо найбільш доцільних дій, рішень, тощо. Особливість: вони мають рекоменд. Хар-р, тому не мають юридично-обовязкового характеру.
А. права та обов’язки громадян в сфері держ. Управління Б. окремі аспекти недержавних обєднань, підприємств, установ, організацій, взаємн права суб’єктів, які не підпорядковані одне одному В. норми, які регламентують питання організації діяльності державних підприємств, устаов та організацій. Г, норми, які закріплюють АП статус державних службовців Д. норми, які закріплюють організації та діяльність апарату державного управління. Е. порядок взаємодій державних та недержавних органів.
АП ВІДНОСИНИ – це врегульовані нормами АП суспільні відносини, які виникають у процесі здійснення виконавчої влади, внутрішньо-організац. Діяльності інших державних органів, державних підприємств, установ та організацій, управлінської діяльності органів місцевого самоврядування, здійснення іншими недерж. суб’єктами делегованих повноважень органів виконавчої влади, а також здійснення адміністративного судочинства. Види АП відносин:
регулятивні правоохоронні.
двосторонні та багатосторонні.
застосовується класифікація адм..правових відносин, що виникають в сфері здійснення виконавчої влади.
- між підпорядкованими суб’єктами, тобто між вищестоящими і нижчестоящими - між не підпорядкованими суб’єктами: одного ієрархічного рівня, різного ієрархічного рівня.
|
|
Поняття, зміст, принципи державного управління ... |
Львівський регіональний інститут державного управління Національної... Особливості державного управління інституціями культури на прикладі (міста, області) |
|
1. ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ ЯК ВИД ДІЯЛЬНОСТІ 5 Тема ЕВОЛЮЦІЯ ДЕРЖАВНОГО... Конотопцев Олег Сергійович, кандидат наук з державного управління, доцент, Київ, 2010 |
Львівський регіональний інститут державного управління Національної... Особливості державного управління інституціями культури на прикладі (міста, області) |
|
Модуля, змістовного модуля Витоки та генеза менеджменту державного управління; Суб’єктно-об’єктна детермінація адміністративної діяльності; Методи дослідження... |
Адміністративне право України Підручник Київ Сутність державного управління та його співвідношення з державною виконавчою владою |
|
Розглянуто та схвалено на засіданні циклової комісії кримінально-правових... Характерні риси державного управління, його співвідношення з державною виконавчою владою |
Тема Сутність, розвиток та основні поняття інноваційного менеджменту... Нноваційний менеджмент як сукупність принципів, методів і форм управління інноваційними процесами та інноваційною діяльністю. Інноваційний... |
|
ПОЛОЖЕННЯ про процедури підготовки та захисту магістерських досліджень... ... |
Тема СУТЬ І ПОНЯТТЯ КОРПОРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ Економічна природа корпоративного управління Суть і економічна природа корпорацій. Особливості державного корпоративного сектора |