|
|
Скачати 1.59 Mb.
|
Надзвичайно поширений такий жанр, як огляд, що відрізняється від статті насамперед хронологічно ширшим об’єктом дослідження, і зважаючи на це, оглядовим способом мислення. Головна мета огляду – з’ясування певних тенденцій розвитку явища, процесу. Огляди – майже постійна рубрика і в «Телекритиці», і в «Медіа Критиці». При чому в першому виданні переважно відбуваються огляди телевізійних програм: «Новогодняя ночь на «Интере»: Зеленский вместо Деда Мороза» (6.01.2012); «Велика ретро-різниця на «1+1» (5.01.2012) тощо.Не рідко можна побачити й листи, особливо на сайті «Телекритики». Лист – аналітичний жанр журналістики, у якому у формі звернення до конкретної особи, групи осіб чи громадськості висловлюється авторська позиція, дається оцінка фактам, подіям і явищам, аналізуються і оцінюються вчинки і погляди адресата». Серед жанрового різноманіття «Телекритики» можна віднайти й відкритий лист, і лист-звернення, і лист до редакції тощо. Наприклад: «Відкритий лист до Мустафи Найєма» (Д.Чепак, 22.12.2011).Особливе значення у медіакритиці має жанр рецензії. Рецензія – один із найпоширеніших літературно-критичних жанрів, мета якого полягає в аналізі, оціненні художнього, мистецького, публіцистичного, наукового твору, зіставленні його з життям, а також у розгляді порушених у творі суспільних проблем. У «Телекритиці» можна знайти рецензії на програми, теле та кінофільми. Наприклад: «Журнал «Українська культура» вийшов в оновленому форматі (11.08. 2011). Якісні рецензії пропонують національні друковані видання. Наприклад, «Дзеркало тижня. Україна»: «Висоцький не був «опозиціонером!» (Л.Журавльова, 17.12.2011), «Україна молода»: «Якісне документальне кіно власного виробництва» (В.Самченко, 03.12.2011).У той же час видання «Медіа Критика» окрім рецензій на медіапродукти часто публікує ще й критичні рецензії на медіакритичну та журналістикознавчу літературу: «„Журналістика як всесвіт”: відгук на книгу І. Михайлина» (П. Александров, 04.06.2009).4. Художня публіцистика на сторінках «Медіа Критики» та «Телекритики» Дещо менше уваги, у силу свого доволі вузького призначення, медіакритика приділяє художньо-публіцистичним жанрам, таким як нарис, фейлетон або памфлет. Майстром сатиричного портретного нарису можна назвати постійного автора видання «Телекритика» Ю. Луканова. Варто подати лише кілька заголовків його портретних нарисів, щоб стало зрозуміло у якому складному, і, на жаль, несправедливо забутому жанрі він працює: «Шустер у нас – як ОУН-УПА»: «балтійський єврей з італійським паспортом Савік Шустер у вітчизняному телепросторі стає «нашим всім». Трапляються нариси до ювілеїв відомих персон у медіасфері: «Жінка-феєрія Катерина Серажим» (О.Горчинська, 04.12.2011).Усе більшого поширення набуває така форма презентації авторського коментаря, яка постійна іменна колонка оглядача – „колумніста”. І якщо у «Медіа Критиці» колумністика – явище не просто періодичне, а навіть рідкісне, то на сайті «Телекритики» колонкам найкращих медіакритиків відведено цілий розділ. На січень 2012-го року тут ведуть свої колонки (чи то пак у електронному вигляді – блоги) 20 журналістів. Провідними колумністами вважаються Андрій Кокотюха, Семен Случевський, Наталія Лігачова, Сергій Тримбач, Катерина Хінкулова, Сергій Рачинський. У колонках піднімаються авторами актуальні проблеми і стан сучасних ЗМІ, реакція на ту чи іншу подію у світі журналістики, критика діяльності (громадської і творчої) працівників медіа тощо. Змістовий модуль ІІ. Медіакритика і суспільство Тема 1. Соціальна роль медіакритики План
Література Ключові поняття: суспільний консенсус, види репутації медійних організацій, суспільна довіра до ЗМІ, патогенний текст, цензура здорового глузду, криміногенні характеристики медійного змісту 1. Медіакритика і формування суспільного консенсусу Журналістика в умовах демократії сприяє, наряду з іншими соціальними інститутами, випрацюванню широкого суспільного консенсусу (узгодженій позиції різних соціальних сил і груп з найважливіших питань розвитку суспільства), відображаючи позиції громадян і різних суспільних угруповань, надаючи можливість для публічного вираження їх поглядів у ЗМІ. Такий консенсус являє собою основу суспільної згоди і консолідації громадян, і є обов’язковою умовою забезпечення стабільного розвитку на основі врахування демократичних прав та інтересів більшості населення. На практиці суспільний консенсус може бути як витвором демократичної взаємодії і постійного діалогу різних суспільних верств і груп між собою і владою, так і сфабрикованим політичною та економічною елітами для забезпечення підконтрольності і керованості суспільства. У цьому разі консолідація соціуму досягається не через постійний демократичний діалог і узгодження поглядів і позицій, який породжує рухливу суспільну згоду, але забезпечується головним чином методами маніпулятивного впливу на масову свідомість. Основою для формування сфабрикованого суспільного консенсусу є ілюзорні соціальні ідеї і цінності, маніпулятивні соціальні міфи («світле майбутнє»), імплантовані у масову свідомість через пресу, ідеологічні й освітні інститути. Сфабрикований консенсус здатен тимчасово консолідувати суспільство, оскільки прийняття масою маніпулятивної програми забезпечує на деякий період об’єднання розрізнених індивідів. Але суспільна консолідація, що досягається таким чином, нестійка перед обличчям тривалих суспільних процесів, тому що не забезпечує виявлення і зняття найбільш гострих внутрішніх протиріч в суспільстві, здатних призвести у подальшому до соціальних вибухів і катастрофічних потрясінь суспільства. В умовах дійсної демократії вплив ЗМІ на громадську думку повинен будуватися не на маніпулюванні, а на ґрунті широкого діалогу з громадянами і соціальними групами та взаємодії з аудиторією, що передбачає детальне і системне її інформування. Ця вимога в корні розходиться із ситуацією, коли на аудиторію через безліч медійних каналів обвалюється величезний масив фрагментованих, розрізнених відомостей, які підлягають поверхневій інтерпретації (водночас замовчується життєво важлива інформація), коли населенню постійно нав’язується певне обмежене коло об’єктів інтересу і стандартні зразки оцінки медійного змісту. Маніпулювання свідомістю аудиторії ЗМІ веде до створення ерзацу громадської думки, який являється суперечливим вираженням як істинних інтересів, прагнень, поглядів громадян, так і нав’язаних їм міфологем, ілюзорних ідеологічних схем, окремих уривчастих ідей, оцінок і настроїв. Медіакритика виконує як спільні для всієї журналістики, так і особливі, тільки їй притаманні завдання у вираженні й формуванні громадської думки. Медіакритика здатна виступити реальним виразником численних позицій та інтересів різних соціальних верств у їхніх відносинах із пресою. Вона не тільки впливає на громадську думку, але й відображає ставлення різних соціальних груп до ЗМІ, відіграючи роль одного із каналів громадянського впливу на їх діяльність. Медіакритика знайомить громадськість з узагальненими результатами наукових досліджень змісту ЗМІ і соціального функціонування друкованої та електронної преси, виводить обговорення актуальних проблем масових комунікацій за межі вузького кола спеціалістів і професіоналів. Критика ЗМІ вносить свій вклад у формування і розвиток у демократичному суспільстві і в середовищі медійних професіоналів уявлень про нормативність діяльності ЗМІ, закладаючи тим самим основи суспільного консенсусу щодо друкованої та електронної преси. Наявність такого консенсусу сприяє суспільно необхідному корегуванню діяльності ЗМІ, приведенню її у відповідність із соціальними потребами. Медіакритика розглядає ЗМІ у широкому соціальному контексті, у конкретній системі суспільних, економічних та ідеологічних відносин, у яку вписана друкована та електронна преса. Критик не тільки вивчає й оцінює діяльність ЗМІ у їх відносинах із соціальною дійсністю, але й піддає критичному аналізу саму цю дійсність. Таким чином, медіакритика здатна брати участь не тільки у визначенні узгодженої суспільної позиції відносно ЗМІ, але й у формуванні громадянської позиції і демократичного консенсусу по широкому колу питань життя суспільства. 2. Медіакритика і проблема суспільної довіри до ЗМІ У ринкових умовах репутація ЗМІ набуває не тільки суспільно-політичного і професіонального виміру, але й чітко вираженого ділового смислу й економічного значення. У свою чергу, втрата ключових іміджевих характеристик (об’єктивності, незалежності, впливовості) може призвести до падіння накладу, політичного впливу, рейтингових показників, відтак, до погіршення економічного стану медійної організації. Оскільки репутація медійних організацій значною мірою залежить від їх іміджевих характеристик, існує принципова можливість зміни репутації шляхом корегування іміджу. Зміна досягається як піаровськими методами, які забезпечують цілеспрямоване маніпулятивне управління іміджем, так й іншими засобами впливу на сприйняття, одним із яких є аналіз, інтерпретація й оцінка діяльності ЗМІ у медіакритиці. Виділяють чотири види репутації медійних організацій – суспільну, політичну, комерційну, професіональну. Формуючи і розширюючи аудиторію, тою чи іншою мірою відповідаючи її запитам і очікуванням, культурному рівню і ціннісним установкам читачів, телеглядачів, радіослухачів, ЗМІ створюють собі певну суспільну репутацію. Коли медійна організація набуває іміджу впливового, авторитетного джерела інформації, незалежного від влади і такого, яке виконує стосовно неї контрольну функцію, тим самим вона закріплює свою політичну репутацію. Відповідно, втрата таких іміджевих рис призводить до підриву цієї репутації. ЗМІ має хорошу комерційну репутацію, якщо рекламодавці, інвестори й акціонери медійного підприємства, інші комерційні партнери розглядають його як ефективний рекламний засіб, як гідну довіри, надійну комерційну структуру, яка забезпечує надійне вкладення капіталів і стабільне отримання прибутку. Якщо ЗМІ зарекомендувало себе як медійна організація, яка дотримується у своїй діяльності високих професіональних стандартів, воно набуває відповідної професіональної репутації. У сприйнятті публікою того чи іншого ЗМІ одні види репутації не обов’язково поєднуються з іншими. Так, сприятливу комерційну репутацію може не супроводжувати висока професіональна або політична репутація ЗМІ (як це спостерігається, наприклад, у разі з прибутковими бульварними виданнями). Медіакритика, що аналізує, інтерпретує й оцінює діяльність ЗМІ і медійний зміст, які вони створюють, зрештою працює на закріплення або руйнування сталих іміджів медійних організацій, на підтвердження або зміну їхньої репутації. Обов’язком критиків є постійна «перевірка на міцність» суспільної, політичної і професіональної репутації ЗМІ шляхом співвідношення їхніх іміджів з їхньою ж реальною діяльністю. Але зусилля критиків, безпосередньо спрямовані на підрив комерційної репутації ЗМІ в одних випадках і на підвищення – в інших, варто визнати етично неприйнятними, оскільки в цьому разі має місце порушення норм журналістської етики. В Україні, де в умовах викривленого ринку сформувався симбіоз журналістики з рекламним бізнесом і піаром, існує досить реальна можливість використання «замовних» публікацій медіакритики в піаровських цілях. Цьому може непрямо сприяти і тенденція до зближення й ототожнення журналістики і піару – незважаючи на явну несумісність функцій і соціальної ролі цих видів інформаційної діяльності, які близькі, але воднораз суттєво розрізняються між собою. Піар передбачає обслуговування замовника (організації, фізичної особи), журналістика – медійної аудиторії загалом. Трансформація журналістики в різновид піар-обслуговування призводить до втрати нею критичної функції, життєво необхідної для здорового функціонування ЗМІ у демократичному суспільстві. Маніпулятивний «чорний» піар не може слугувати навіть сурогатною заміною журналістської критики, тому що позбавлений конструктивного начала. У демократичному суспільстві суспільна довіра до ЗМІ є фундаментальною цінністю. Довіра не повинна бути навіяним станом аудиторії: необхідно, щоб вона мала міцну раціональну основу, базувалася на знанні й розумінні механізмів і специфіки медійної діяльності, на здатності людей до самостійного аналізу, інтерпретації й оцінки контенту ЗМІ. Сьогодні надзвичайно важливо, щоб на зміну зникаючо наївної довірливості української аудиторії прийшло її конструктивне раціонально-критичне ставлення до ЗМІ, яке є альтернативою зростаючому суспільному нігілізму. Поки що відсутність у більшості українців інформаційної культури, яка базується на здатності до самостійного критичного аналізу діяльності ЗМІ і медійного змісту, перетворює їх у потенційних жертв маніпулятивного впливу з боку недобросовісних комунікаторів. Міфологічність свідомості значної частини українців виявляється у їх ставленні до ЗМІ, що пояснює ірраціональні реакції публіки, її безсвідому довірливість у передвиборчій ситуації, коли ЗМІ – особливо провідні телеканали – широко використовуються для маніпулювання електоратом. Поряд з підвищеною сприйнятливістю значної частини української телеаудиторії до сугестивного впливу через телебачення, соціологи виявили своєрідну реакцію «відторгнення» інформації, що виникає у глядачів в ситуаціях, коли вони розуміють, що телебачення намагається навіювати, маніпулювати, повчати. 3. Роль медіакритики в захисті гуманістичної культури Вітчизняна медіакритика відзначає тривожну тенденцію витіснення з медійного змісту творів, які залучають аудиторію до високої гуманістичної культури, кращим зразкам інтелектуальної і художньої творчості, що розвиває естетичні смаки і духовний світ людей. Під впливом ринкових чинників телебачення, періодика, радіо й Інтернет все більш широко використовуються з метою розповсюдження шаблонізованої і дегуманізованої масової культури. Культурний примітив, банальність стають домінуючим нормативним елементом медійного змісту. Під приводом підстроювання під потреби і смаки аудиторії ЗМІ постійно тиражують кітч і різноманітні прояви так званої низової культури (блатний шансон, побутовий анекдот тощо). До числа ознак сучасної деградації медійного змісту належить і тенденція, яка виражається у непропорційному збільшенні частки суто розважальний елементів – майже до їх повного превалювання. Засилля беззмістовної розважальності провокує у аудиторії споживацький «сон розуму» і лінощі почуттів. Превалювання розважальних публікацій у медійному змісті викликає у аудиторії стан втечі від дійсності. Увага громадян перемикається з реально існуючих гострих соціальних проблем, які вимагають невідкладного розв’язання, на ілюзорний світ розваг і заспокоєння. Критики ЗМІ неодноразово піднімали проблему деградації культурно-просвітницького компонента медійного змісту – зокрема, витіснення з телеефіру просвітницьких програм і передач на теми культури при одночасному широкому розповсюдженні антинаукових програм і передач. 4. Медіакритика і мовна культура ЗМІ Мові ЗМІ у наші дні властиве зближення норм літературного і розмовного мовлення, інтенсивне проникнення іноземних слів, жаргонізмів та іншої ненормативної лексики. Певною мірою ці процеси відображають рухливість мовних норм, що свідчить про розвиток мови, про об’єктивні процеси його пристосування до реалій життя, що швидко змінюються. Однак у сучасній медійній практиці виявляються тривожні тенденції, які свідчать про зниження мовної культури преси, про нехтування мовною нормою, що доходить до спроб її руйнування. Гостра конкурентна боротьба за увагу аудиторії постійно підштовхує ЗМІ до пошуків додаткових ресурсів підвищення експресивності медійних текстів. І нерідко ці ресурси виявляються за межами нормативної лексики. У силу особливостей сприйняття, властивих сучасній масовій аудиторії, грубі відхилення від мовленнєвих норм, які трапляються в медійних текстах, нерідко слугують зразками для наслідування. Однак розмивання мовних норм відбувається не тільки в журналістському компоненті медійного змісту, але здійснюється також через рекламу і художній компонент: телесеріали і фільми, а також різноманітні розважальні телевізійні і радійні передачі. Недостатньою є й увага української медіакритики до проблем, пов’язаних з використанням «мови ненависті» в ЗМІ. Під «мовою ненависті» або «мовою ворожнечі» (від англ. «hate speech») розуміються дискримінаційні, негативістські висловлювання, визначення, епітети стосовно до етносу, раси, віри, переконань, які апелюють до конфліктності і різницям між національностями або релігіями і – у своїй крайній формі – пропагують ворожнечу і розбрат. 5. Роль медіакритики у підтриманні здорового психологічного і морального клімату в суспільстві Одним із актуальних завдань критики ЗМІ постає захист інформаційного середовища, що сприяє суспільному добробуту, збереженню психічного і морального здоров’я людей. У ході конкурентної боротьби за увагу аудиторії ЗМІ виявляють прагнення до відображення драматично насичених подій і сюжетів (конфліктів, небезпек і загроз, скандалів, злочинів, епідемій, катастроф тощо), які сприймаються публікою як різке відхилення від нормального плину життя. При такому підході новини піддаються селекції за ознакою драматичності і викладаються переважно у вигляді драматичних історій, побудованих на конфлікті, конфронтації, боротьбі. Цілеспрямована селекція новин і сюжетів, які містять елемент сенсаційності, гострої конфліктності, різкого відхилення від норми, призводить до посилення ефекту драматизму, до превалювання у медійному змісті інформаційних матеріалів негативного характеру («поганих новин», «чорнухи»). Розширене, деталізоване відображення у ЗМІ насилля і жорстокості у найрізноманітніших формах також створює потужний заряд драматизму і негативізації медійного змісту. Постійна увага ЗМІ до відображення конфліктів і анормальної поведінки, катастроф і криміналу, насилля та його жертв, з детальним відтворенням подробиць жорстоких насильницьких актів провокує погіршення загального психологічного клімату в суспільстві, появу стресів і невротичних станів у споживачів інформації. Коли репортери прагнуть вразити уяву глядача жорсткостями нашого життя, вони досягають зворотного результату. Звиклий до регулярних доз такої жорстокості глядач стає нечутливим до їх показу, і з кожним разом дози повинні бути ще більшими, а подробиці все більш страшними. Одночасно прогресує і загроза психічному здоров’ю споживачів масової інформації, зростає ймовірність втрати ними адекватної орієнтації у дійсності. Тотальне насилля на екрані призводить до різкого збільшення рівня базової тривожності людини в реальному житті, до появи в людей різного роду фобій. Вітчизняна медіакритика недостатньо уваги приділяє зарубіжному досвіду обмеження публічної демонстрації насильницьких екранних видовищ. Наприклад, застосування системи регулювання показу фільмів та інших аудіовізуальних матеріалів на основі їх класифікації за віковими категоріями. Суттєвою частиною зусиль критиків ЗМІ могла б стати ініціація систематичних соціологічних, психологічних, психіатричних і педагогічних експертиз медійного змісту, аналіз і публікація їх результатів з метою формування адекватної громадської думки, мобілізації громадян проти деструктивного медійного впливу. Сьогодні формується новий науковий напрямок – медіапсихологія, запроваджується спеціальний курс «Журналістика і психіатрія». Досить своєчасною є постановка питання про формування психологічної культури журналістської діяльності. Без врахування думок психологів і психіатрів неминучим є виникнення і повторення ситуацій, коли ЗМІ здійснюють потужний травмуючий вплив на психіку аудиторії. Не тільки екстремальні події (катастрофи, вбивства, теракти тощо), але й їх медійне відображення здатні викликати в людей серйозні психічні травми. Під психічною травмою розуміється переживання, що виходить за рамки нормального звичного досвіду й обумовлене подією, яке у більшості людей викликає страх, жах, безпомічність. При цьому важливою є не тільки об’єктивна небезпека і тяжкість події, але й їх суб’єктивне сприйняття й оцінка (наприклад, події вересня 2001 р. у США). Свого часу хвилю критики викликало телешоу «За склом». Його творців осуджували за демонстративне нехтування людською гідністю учасників передачі і глядачів, елементарними нормами моралі. Деякі критики виступили з фактичним виправданням шоу, розглядаючи його появу в телеефірі як перемогу демократії і свободи. Так один із критиків розцінював телепрограми, які ґрунтуються на використанні психологічного ефекту «піддивляння», як прояв природного перегляду моральних цінностей в сучасному суспільстві, який веде до переходу непристойності у сферу публічності. Потужна кампанія у пресі фактично перетворила критиків у невільних винуватців повороту значної частини населення до підтримки ідеї цензури ЗМІ. Як показує історичний досвід, уведення цензури, який здійснюється під приводом захисту моралі, є приреченою на провал спробою боротися із симптомами соціальних хвороб, у той час як необхідно вести боротьбу головним чином з їх першопричинами. Більш плідними були б зусилля критиків, спрямовані на формування у масової аудиторії тривалого і стійкого імунітету до соціально неповноцінних програм. Такий імунітет («цензура здорового глузду») здатен зруйнувати сподівання на високий рейтинг низькопробних скандальних шоу, відтак і плани їх подальшого створення. Критики ЗМІ зобов’язанні розкривати перед аудиторією не тільки комерційне підґрунтя і малопривабливі лаштунки високорейтингових телепередач, але й соціально-моральні наслідки їх демонстрації. Необхідним видається ретельний психологічний, культурологічний і соціологічний аналіз медійних творів – продуктів розважальної масової культури (на кшталт телешоу «За склом», «Останній герой», «Слабка ланка», «Вікна» тощо) для виявлення вбудованих у їхній зміст соціально неповноцінних ідей, культурних і поведінкових стереотипів. Ці телепрограми закріплюють у масовій свідомості уявлення про принципову неможливість удосконалення начебто низької людської природи, про зведеність мотивацій усіх учинків людей до впливу найпростіших інстинктів, про моральну допустимість і соціальну легітимність застосування аморальних методів (наклепу, брехні, цькування, залаштункових змов) для придушення й усунення людей, які стали на заваді успіху. Медіакритика не може бути панацеєю від цинізму і моральної неперебірливості деяких ЗМІ. Ці явища, які мають глибокі соціальні корені не тільки в ЗМІ, але й загалом в сучасній українській дійсності, знаходять самовиправдання в культурній і духовно-моральній обмеженості значної частини українців. Але саме тому критики не мають морального права відмовлятися від виховання масової аудиторії – від завдання складного, тривалого, часто невдячного, оскільки прагнення до його виконання нерідко розходиться з комерційними орієнтирами ЗМІ. 6. Медіакритика і висвітлення у ЗМІ проблем суспільної безпеки В умовах перехідного періоду в Україні загострилися соціальні проблеми. Однією з найбільш серйозних і болісних із них є зростання злочинності, що створює пряму загрозу безпеці громадян. На зростаючу криміналізацію суспільства ЗМІ відповіли значним збільшенням долі публікацій на кримінальні теми. Однак причини підвищеної уваги преси до криміналу не вичерпуються необхідністю адекватного висвітлення цієї поширеної сьогодні соціальної хвороби. Як у документально-журналістському, так і в художньому компонентах медійного змісту сьогодні спостерігається явне «передозування» криміналу і насилля, породжене не стільки поширеністю самих цих явищ у суспільстві, скільки певними змістовими пріоритетами, властивими ринково орієнтованим ЗМІ. Вітчизняна медійна критика не може ігнорувати наявність цього змістового перекосу в діяльності ЗМІ. Критики відзначають зростання у національному телепоказі кількості передач на кримінальні теми, аналізують деякі з них. До числа криміногенних були віднесені такі характеристики медійного змісту:
Критика ЗМІ здатна відіграти значну роль у визначенні й вдосконаленні професіональних правил і норм висвітлення злочинних актів (особливо терористичних), їх жертв і наслідків, як нормативного комплексу, що визнається медійною спільнотою. При цьому великого значення може набувати не тільки критичний розбір медійної практики, але й супутнє йому ознайомлення українських журналістів із зарубіжним досвідом професіонально-етичного регулювання дій преси при висвітленні кримінальних ситуацій (наприклад, досвід британських ЗМІ). |
| УРОК №17 Тема уроку Тема уроку. Функції. Властивості функції: нулі функції, проміжки знакосталості, зростання і спадання функції |
Тема уроку Продовжити формування понять: функція, аргумент функції, значення функції. Ввести і сформувати поняття графіка функції. Навчити учнів... |
| Урок №60 Тема. Функція. Область визначення функції. Область значень функції Мета: закріпити термінологію, відпрацювати навички роботи з поняттями функції; відпрацювати навички роботи із функцією, заданою... |
Як і галузь права, галузь екологічного законодавства є комплексною Екологічне право — це комплексна галузь права, якою регулюються суспільні відносини в галузі охорони навколишнього природного середовища,... |
| УРОК 1 Тема уроку Мета уроку: Узагальнення і систематизація знань учнів про числові функції (область визначення і область значення функцій, зростаючі... |
Урок №33 Тема. Функція у = х Мета: домогтися засвоєння учнями властивостей функції у = х2 та виду і властивостей її графіка та способу застосування графіка функції... |
| Урок №64 Тема. Лінійна функція, її графік та властивості Мета: ознайомити учнів із означенням лінійної функції та сформувати знання про графік та властивості лінійної функції; виробити первинні... |
Тема. Текстові функції Excel. Функції ДАТИ і ЧАСУ Мета: ознайомлення та робота з функціями і формулами Excel, використання використання текстових функцій, функції дати і часу |
| Урок №63 Тема. Графік функції Мета: формувати вміння Мета: формувати вміння виконувати побудову графіка функції, заданої формулою «по точках»; відпрацьовувати навички «читання» графіків... |
ПЛАН КОНСПЕК Т проведення заняття з психологічної підготовки Зміст понять «діяльність», «функції діяльності», «фактори діяльності працівників МНС» |