|
|
Скачати 1.59 Mb.
|
|
Тема 2. Медіакритика і аудиторія ЗМІ План
Література Ключові поняття: синдром асоціальності ЗМІ, Державний комітет телебачення і радіомовлення України, соціальна підзвітність ЗМІ, медіареальність, ступені активності медійної аудиторії, інформативність медійних текстів 1. Взаємини медійних організацій і аудиторії в умовах інформаційного ринку Критики преси зобов’язані враховувати характер відносин між ЗМІ і аудиторією, що склалися в Україні. В умовах інформаційного ринку читачі газет і журналів, телеглядачі, радіослухачі розглядаються не тільки як об’єкт впливу, але передусім як споживачі медійного змісту, які повинні здійснювати свій вибір на основі наявної на ринку пропозиції – тобто, відігравати достатньо пасивну роль у відносинах з постачальниками медійних продуктів. Пасивність цієї ролі знаходить підтвердження і в тій обставині, що в сучасних умовах ЗМІ, як правило, непідзвітні споживачам медійних продуктів. Розповсюджене нині переконання, згідно з яким вплив ринкових чинників попиту і пропозиції, конкуренції змушує постачальників інформації прислухатися до аудиторії, враховувати інтереси і запити споживачів, отримує на практиці лише часткове підтвердження. Ринковий механізм, який переважно визначає «правила гри» ЗМІ і журналістів, що діють у конкурентному середовищі, змушує їх враховувати кон’юнктуру ринку, будувати свою діяльність на вивченні і комерційній експлуатації цієї кон’юнктури, що є умовою забезпечення виживаності і прибутковості ЗМІ. Однак було б помилкою ототожнювати ринкову кон’юнктуру із суспільними інтересами і потребами. Соціологи відзначають, що навіть добросовісно визначені рейтинги відповідають на питання «що» і «скільки», але не дають відповіді на питання «чому» і «з яким результатом», які потребують якісного аналізу процесів функціонування ЗМІ. У специфічному контексті викривленого українського інформаційного ринку значна частина ЗМІ, які дотуються державою і крупним фінансовими і промисловими корпораціями, взагалі не відчуває суттєвої економічної залежності від масової аудиторії, а тому може дозволити собі лише вибірково реагувати на споживацькі запити – або ж ігнорувати їх. В умовах надмірної комерціалізації ЗМІ пріоритетними стають вузькі тактичні завдання найближчої результативності й економічної ефективності. На перший план виходять ЗМІ і журналістські твори, які здатні привернути увагу найбільшої кількості людей (або забезпечити максимальне охоплення певної цільової аудиторії), набути найвищого рейтингу, який є запорукою комерційного успіху, стабільності прибутків від публікації реклами. Прагнення постійно забезпечувати оптимальні рейтингові і тиражні показники певним чином формує змістові пріоритети ЗМІ – наприклад, змушує здійснювати відбір новин, які максимально відповідають критеріям драматичності, конфліктності, емоційності, і при цьому залишати без уваги частину соціально значимої інформації, що не відповідає цим критеріям. Високі показники рейтингу і тиражності далеко не завжди поєднані з високим професіонально-творчим і культурним рівнем медійного змісту, який пропонується аудиторії. Комерційні критерії якості медійних творів нерідко суттєво розходяться з творчими: успіх на ринку можуть мати інформаційні продукти, які не відповідають елементарним вимогам професіональної і загальної культури. ЗМІ, орієнтовані на високі рейтингові показники, ігнорують не тільки інформаційні потреби нібито «меншостей», але й запити основної частини медійної аудиторії. Адже значна частина телеглядачів виявляють інтерес не тільки до розважальних передач (серіалам, ток-шоу, вікторинам), але й відчуває потребу у проблемній інформації. Однак ця потреба частіше за все ігнорується. Рекламодавці вважають за краще розміщати рекламу в популярних розважальних передачах. Таке розміщення забезпечує найбільшу ефективність рекламного звернення: у аудиторії, приведеної розважальними програмами у стан розслаблення, зменшується здатність до критичного сприйняття змісту реклами на фоні одночасного підвищення навіюваності. Зрештою сугубо прагматичний комерційний підхід до інформаційної діяльності виливається у своєрідну тіньову цензуру – негласну, але ефективну обмежувальну систему, яка примушує редакторів і журналістів відмовлятися від висвітлення складних, дискусійних, «незручних» і комерційно невиграшних проблем, від використання певних медійних форматів лише тому, що такого роду публікації або передачі не приваблять максимально широку аудиторію або будуть проігноровані цільовими аудиторними групами. Вплив рейтингового чинника призводить до викривлення відображеної у ЗМІ картини життя суспільства, коли набувають ваги або, навпаки, зникають з поля зору програми, люди і навіть масові громадські рухи. Це означає, однак, що теми, формати, твори, які відкинені через їх недостатньо високі рейтингові показники, не мають суспільної цінності і не будуть потрібні аудиторії (точніше аудиторним групам). Ринкова ефективність ЗМІ, яка вивчається сьогодні із залученням вузько орієнтованих конкретно-соціологічних, маркетингових та інших економічних методик, не тотожна їх соціальній ефективності, що визначається як здатність преси виконати увесь спектр завдань різнобічного системного інформування і духовного розвитку громадян. Відзначені вище тривожні тенденції у діяльності преси свідчать про наявність явища, яке було охарактеризоване як синдром асоціальності ЗМІ. Критики бачать витоки цього синдрому у нехтуванні преси інтересами аудиторії. Ігноруючи обов’язки щодо адекватного відображення дійсності, журналістика неначе відвертається від суспільства, конструює «другу» інформаційну реальність. У цих умовах саме медіакритика нерідко являється єдиним способом оперативного соціального осмислення й оцінки багатьох явищ динамічної практики, боротьби з непрофесіоналізмом, зловживаннями і викривленнями в діяльності ЗМІ та медійних працівників. 2. Медіакритика і проблема соціальної відповідальності ЗМІ Природний в умовах демократичного розвитку інтерес до проблеми свободи преси і журналістської діяльності й прагнення розширити рамки незалежного функціонування ЗМІ не повинні заступати проблему їх відповідальності перед суспільством. Реалізується така відповідальність через механізми підзвітності суспільству: саме ці механізми забезпечують суспільний контроль за інформаційною діяльністю ЗМІ та її регулювання. Посилання на те, що за відсутністю цензури соціальна відповідальність преси, її добросовісне служіння суспільству гарантується професіоналізмом медійних працівників, вільною конкурентною боротьбою між ЗМІ і виконанням відповідної законодавчої бази, довели свою ілюзорність. Зокрема, не зважаючи на існування законодавства про ЗМІ, висловлювані українською громадськістю численні претензії до ЗМІ через явні тенденції асоціальності у їхній діяльності переважно ігноруються медійною спільнотою. Комерційно орієнтовані ЗМІ не схильні відмовлятися від широкого використання публікацій і програм, насичених насиллям і сценами, що принижують людську гідність, що тільки посилює настрої на користь запровадження цензури. Сьогодні в Україні основні функції спостереження і контролю за діяльністю ЗМІ довірені Державному комітету телебачення і радіомовлення України, а також відповідним регіональним структурам. До того ж в умовах розвинутого інформаційного ринку і ефективної правової системи можливості впливу держбюрократії на економічно незалежні ЗМІ обмежені. ЗМІ утримуються громадянами. Саме громадяни платять податки, які наповнюють бюджет державних і громадських ЗМІ. Вони ж фактично фінансують і комерційно орієнтовані ЗМІ, коли покупають товари і послуги, у вартість яких входять витрати на їх рекламування у друкованих виданнях, на телеканалах, по радіо і в Інтернеті. Уже тому громадяни мають право наглядати за діяльністю преси, публічно висловлювати свої судження про неї, контролювати і критикувати ЗМІ, добиватися змін на краще у їх діяльності. У демократичному суспільстві жоден із соціальних інститутів не повинен знаходитися поза критикою. Преса не виняток. Вона повинна піддаватися систематичному громадському моніторингу і критиці, бути підзвітною суспільству. Медіакритика покликана здійснювати постійний моніторинг і захист інформаційних прав аудиторії, які представлені двома видами прав: громадянськими правами, гарантованими Конституцією і законами, і правами споживачів, які повинні пройти процедуру концептуально-правового опрацювання і отримати правове закріплення у законодавстві. 3. Підзвітність ЗМІ перед суспільством і медіакритика Проблема соціальної відповідальності мас-медіа нерозривно пов’язана з проблемою їх підзвітності – як перед медійною аудиторією, так і перед соціумом загалом. Ідеї підзвітності ЗМІ, які отримали визнання в країнах зрілої демократії, невідомі значній частині вітчизняних медійних професіоналів, або зовсім непопулярні у їх середовищі. В Україні підзвітність ЗМІ перед суспільством нерідко ототожнюється з підзвітністю мас-медіа перед державою. Виділяють чотири види відповідальності, і відповідно, соціальної підзвітності ЗМІ: політична (за дотримання законів); ринкова (за слідування ринковим «правилам гри»); публічна (за облік і дотримання прав та інтересів медійної аудиторії, громадян і суспільства в інформаційному середовищі); професіональна (перед професіональною корпорацією за дотримання внутрішньо корпоративних стандартів і правил, напрацьованих журналістською спільнотою загалом і конкретними медійними організаціями зокрема). У цьому розрізі діють пресові організації, спеціальні комісії і відділи з прийому і розгляду скарг і звернень від читачів, радіослухачів, телеглядачів. Такі органи, що створюються журналістськими і видавничими корпораціями і деякими медійними організаціями, можуть мати у своєму складі представників громади. Усередині професіональних спільнот працівників ЗМІ (як і всередині будь-якої корпорації професіоналів) існують певні вузько корпоративні інтереси і діють потужні сили, які консолідують ці спільноти перед критикою ззовні і спроб зовнішнього регулювання їх діяльності. Знаходячись поза ефективним впливом з боку громадськості, будь-яка професіональна спільнота визначає для себе «правила гри» самостійно. На цьому фоні поширеною є думка про те, що вільна преса завжди виражає інтереси громадян, виступаючи в ролі голосу і совісті суспільства (зокрема, у його відносинах з владою), виглядає не більш ніж припущення. Медійні організації мають сьогодні практично необмежену можливість ігнорувати звернення і скарги споживачів, претензії з боку громадських об’єднань. Це викликано непідзвітністю ЗМІ і журналістів перед громадянами і може призвести до фактичної узурпації ЗМІ вузькими спільнотами професіоналів. Розвиток новітніх інтерактивних технологій спілкування ЗМІ і аудиторії, на яке покладається сьогодні багато сподівань, саме по собі не є гарантією рівноправної діалогової взаємодії ЗМІ і публіки, тому що організаторами цього спілкування будуть залишатися медійні організації. У закордонній практиці існують різні форми безпосередньої публічної підзвітності ЗМІ і журналістів перед громадянами – споживачами медійної інформації (наприклад, публікація регулярних відкритих звітів перед телеглядачами і радіослухачами, як це робить суспільна корпорація Бі-Бі-Сі). Розвитку публічної підзвітності ЗМІ сприяє широке розповсюдження громадських організацій і груп, які здійснюють від імені громадян моніторинг ЗМІ, критику діяльності медійних організацій і журналістів. Це сприяє зрештою забезпеченню якісно нового стану соціальної відповідальності преси. 4. Роль медіакритики у формуванні раціонально-критичної інформаційної культури Проблеми, пов’язані з необхідністю захисту прав та інтересів медійної аудиторії, зберігають свою гостроту і в умовах країн з розвинутим інформаційним ринком. Один із напрямків їх розв’язання запропонував лінгвіст, філософ і критик ЗМІ Умберто Еко, який з 1960-х рр. виступає за розвиток культури критичної інтерпретації медійного змісту. Еко вважає: якщо неможливо звільнитися від влади мас-медіа, які виступають в якості трансляторів панівної ідеології і виробників стандартизованої масової культури, то існує можливість свободи інтерпретації медійних творів, іншого їх прочитання. Схожу позицію займають і деякі інші західні інтелектуали. Так, лінгвіст і критик преси М. Хомський висловився за прищеплення громадськості навичок «інтелектуального самозахисту» від агресивних образів псевдореальності, які формуються ЗМІ. Він закликав спрямувати критичний розум на медійний зміст, а саме: аналізувати його, співставляти різні фрагменти між собою для того, щоб добратися до елементів істини, що містяться у ньому, і відокремити знання від ілюзорного. Ця думка, яка відображає надмір оптимістичної віри у пізнавальні можливості пересічних споживачів масової інформації, не узгоджується з дійсністю. Масова аудиторія зазвичай освоює медійний зміст, не піддаючи його раціональному сумніву, ґрунтовній перевірці на істинність. Оскільки переважно вона не усвідомлює необхідність цього і не озброєна знаннями і навичками, які дозволяють здійснювати таку перевірку. Дійсність знову і знову підтверджує правоту просвітителя Х.Марті, який писав: «іноді людині легше гідно померти, ніж упорядковано мислити». Але ця ж дійсність спростовує і розповсюджену сьогодні думку про незмінність і вічність ірраціональної людської природи. Сам розвиток цивілізації, який представляє собою тривале, складне, супротивне, але все ж поступовий рух від людини-тварини до людини-людини, не тільки спростовує уявлення про фатальну постійність ірраціональної людської натури, але й підтверджує загальну тенденцію до зростання раціональності відносин між людьми. Сьогодні медійна аудиторія нерідко розглядається не тільки як маса – специфічна спільнота людей, але й як особливий різновид натовпу нового типу – просторово розрізнена, «розпилена», ірраціональна у своїх реакціях і діях. Одне з найбільш точних визначень дав Емерсон, який вважав, що «натовп – це збіговисько людей, які добровільно відмовляються підкоритися розуму і чинять усупереч його вимогам. Натовп – це людина, яка добровільно деградувала до рівня тварини». Дані сучасних соціологічно-психологічних досліджень свідчать про те, що масовій свідомості властиві такі риси, як нестабільність, надмірна рухливість, наявність взаємопов’язаних сталих стереотипів, здатність всотувати різноманітні ідеї (навіть суперечні одна одній), амбівалентність у сприйнятті ідей. Маса схильна до емоційних оцінок і реакцій на явища навколишнього світу, до спрощеного образно-поняттєвого його засвоєння. Тим не менш ці дослідження не підтверджують істинність поглядів Г.Лебона, Х. Ортеги-і-Гасета, С.Московічі та інших авторів, які абсолютизували ірраціональність маси і відмовляють їй в здатності логічно мислити, протиставляють розумного індивіда і масу, що живе емоціями та інстинктами, алогічну у своїх поглядах і діях, здатну пізнавати дійсність тільки через примітивні конкретні образи. Не всіляка маса є натовпом – і це досить чітко простежується в поведінці масової медійної аудиторії. Індивідуум також не завжди розчиняється в масі, навіть якщо тою чи іншої мірою підпадає під вплив домінуючих у ній уявлень і настроїв. Ілюзорність опозиції «розумний індивід – ірраціональна маса» доводиться, наприклад, результатами соціологічного дослідження реакції української аудиторії на зміст суспільно-політичних програм телебачення. Дослідження виявило у різних соціоментальних груп різнотипні «механізми захисту» при зустрічі з маніпулятивною інтенцією впливу – від раціонально-критичного аналізу цього впливу до спроб уникнути його шляхом відмови від перегляду суспільно-політичних телепередач. Таким чином, більшу половину опитуваних склали люди, яким – тією чи іншою мірою – властиве раціональне сприйняття телепередач. Група глядачів, які неадекватно сприймають передачі, також велика – 39,2% опитуваних. Представники цієї групи піддаються власним емоціям і поспішають їх висловити до і замість об’єктивного аналізу матеріалу, схильні до значних смислових викривлень, домислів і припущень, не пов’язаних з конкретним змістом передач, але вони відображають страхи, очікування і навіть образи людини. У їхніх судженнях превалюють упередження і домисли. Саме ця група, яка складається в основному з осіб середнього (від 46 років) і старшого віку, найбільше відповідає класичним характеристикам «натовпу», «маси» – але вона не утворює значну більшість аудиторії. Не зважаючи на неухильний розвиток освіти і збільшення частки освічених людей в загальній кількості населення розвинених країн, ступінь справжньої освіченості, реальний культурний рівень мас зростає повільними темпами. Більшість людей володіють досить обмеженим потенціалом самостійного раціонального пізнання складних соціальних явищ. К.Манхейм відзначав, що серед сучасних освічених професіоналів превалює тип обмеженої «функціональної» раціональності, яка дозволяє їм розумно мислити і діяти головним чином при розв’язанні конкретних проблем, які не виходять за рамки їхньої професіональної сфери і прагматичних життєвих потреб. Люди, які думають і діють абсолютно раціонально у межах своїх функціональних професіональних обов’язків і в побуті, виявляють вражаючу ірраціональність в інших галузях життя. «Функціональна» раціональність позбавляє індивіда здатності самостійного судження, широти інтелектуального кругозору, необхідної для адекватного розуміння суспільних справ і свідомої участі в них. Ю.Хабермас характеризував цей тип цільової, формальної і обмеженої раціональності як «зполовинений розум», «інструментальний розум», відмічаючи його властивість збіднювати життєвий світ людини, провокувати соціальне відчуження індивідів, уводити суспільний розвиток від гуманістичних цілей. Критиком подібного типу раціональності виступив і Г.Маркузе: розглядаючи сучасне суспільство як «технічний універсум», у якому домінує обмежена раціональність, він відзначив, що вона призводить до втрати творчо-критичного ставлення до дійсності, до ірраціональних проявів у суспільній практиці, і, зрештою – до формування «одновимірної» людини, до інструменталізації особистості. Пізнання суті масштабних, багатоманітних суспільних явищ вимагає іншої, універсальної раціональності більш високого рівня, яку К.Манхейм іменував «субстанціальною». Формування і розвиток у суспільстві раціональності вищого порядку, немислимої без постійного критичного осмислення всього сущого, яка допомагає рішуче вивільнятися від ілюзорного знання та інтелектуальної інерції, базується на гуманістичних соціальних цінностях, являється довготерміновим гуманістичним завданням, яке покликані розв’язувати не тільки система освіти і просвіти, але й усі суспільні й культурні інститути, включаючи журналістику. Раціональність як ознака масової свідомості, що поступово формується, повинна розповсюдитися на всі сфери суспільного життя, не виключаючи і масову комунікацію. Розвитку раціонально-критичного ставлення аудиторії до преси перешкоджають не тільки міфологічність масової свідомості і рудименти безсвідомої довірливості, але й інтелектуальна і соціальна пасивність людей, яка виявляється у їх ставленні до ЗМІ. Розвитку пасивності аудиторії сприяють також деякі комунікаційні характеристики сучасних ЗМІ – особливо електронних, які здатні створювати деформовано образну імітацію картини світу, яка виступає в якості поглинаючого, яскравого, агресивно-сюрреалістичного сурогату дійсності. Безумовно, тип легко керованого, соціально пасивного споживача-конформіста ідеально відповідає потребам ринкової економіки. Пасивний реципієнт масової інформації не прагне раціонально формулювати і свідомо реалізовувати свої інформаційні потреби. Він лише обирає з наявного інформаційного потоку ті медійні продукти, які здаються йому найбільш прийнятними, не прагнучи до самостійного пошуку інших джерел масової інформації. Ця комунікативна риса, яка характеризується як вибірковість, свідчить про слабку пізнавальну активність її власників. Другим, більш високим ступенем активності медійної аудиторії є утилітаризм, який характеризується як раціональний і мотивований вибір на основі досвіду споживача, який має за мету пошук інформаційних ресурсів, які видаються реципієнту корисними для задоволення його гедоністичних, пізнавальних та інших потреб. Вищими ознаками активності медійної аудиторії у ставленні до ЗМІ є ментальна активність, яка характеризується як навмисне звернення до медійного каналу, активним мисленнєвим засвоєнням інформації, а також стійкістю до впливів. Кількість інформації, отриманої реципієнтом при засвоєнні медійного тексту (визначається як інформативність цього тексту) знаходиться у прямій залежності від тезаурусу і творчих здібностей одержувача повідомлення. Інформаційні якості тексту, на думку Т.М.Дрідзе, визначаються не загальною кількістю інформації, яка міститься у повідомленні, не загальною «інформаційною насиченістю» останнього, а лише тою її кількістю, яка стала здобутком реципієнта. Розрізняються: основна інформативність, коли реципієнт отримує з тексту тільки ту інформацію, яку передав комунікатор; асоціативна інформативність (пасивна творчість) – коли реципієнт отримав з тексту завдяки своєму тезаурусу і творчій інтуїції те, що комунікатор не повідомив, але мав на увазі, думав повідомити; складна асоціативна інформативність (активна творчість) – реципієнт з розвинутим тезаурусом і творчою інтуїцією, піддавши текст пізнавальним процедурам, отримує з нього інформацію, яку комунікатор не передав і не думав передавати. Таким чином, успішність сприйняття інформації, інформативність медійних текстів безпосередньо залежать від здатності реципієнта до активного творчого засвоєння змісту ЗМІ, до його логічної переробки. Споживання медійного змісту, позбавлене активного інтелектуально-творчого начала, суттєво звужує пізнавальні можливості медійної аудиторії, збіднює її сприйняття. Потенціал масової комунікації реалізується вповні лише тоді, коли у спілкуванні між творцями медійного змісту і його споживачами проявляються характеристики діалогу і співтворчості. Демократична, гуманістично орієнтована медіакритика здатна відіграти суттєву роль у поступовій зміні комунікаційного досвіду, який склався у масової аудиторії і оснований на пасивному споживанні медійного змісту. Раціонально-критична інформаційна культура, яка створюється під впливом медіакритики і відповідних освітньо-просвітницьких заходів, сприяє виробленню суспільного імунітету до використання ЗМІ з метою дезінформації і маніпулювання аудиторією. Зрештою вона покликана раціоналізувати ставлення публіки до ЗМІ і медійного змісту, розширити число людей, які володіють якостями свідомих і активних учасників комунікаційних процесів, здатних не тільки споживати інформацію, але й реально впливати на ЗМІ, брати участь у масово-інформаційній діяльності в якості її суб’єктів. МОДУЛЬ ІІ. ПРАКТИЧНИЙ КОМПЛЕКС ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ Змістовий модуль І. Предмет, основні характеристики, функції і жанри медіакритики Тема 1. Медіакритика як галузь журналістської діяльностіЗапитання для самоконтролю
Проблемне завдання Ознайомтеся з медіакритичною статтею Отара Довженка «Для чого потрібна медіакритика?» (ДОДАТОК 1). Обґрунтуйте власну позицію щодо основних положень статті. Письмова робота Проаналізуйте стан медіакритики в Україні й за кордоном, використовуючи інформацію з наукових джерел, фахової періодики та інтернет-видань. За результатами роботи підготуйте аналітичну довідку. Тема 2. Функції медіакритики Запитання для самоконтролю
Проблемне завдання На реальних прикладах з медіасфери проілюструйте проблемні зони реалізації основних функцій медіакритики. Письмова робота Проаналізуйте медіакритичну статтю Наталії Лігачової «Барбосизація всієї країни» в розрізі її функціональності (ДОДАТОК 2). Тема 3. Жанрові форми вітчизняної медіакритики Запитання для самоконтролю
Проблемне завдання Які жанри медіакритики демонструють більш активний розвиток? Назвіть причини цього процесу. Письмова робота Підберіть зразки різних жанрів медіакритики і проаналізуйте їх у розрізі жанрових ознак. Змістовий модуль ІІ. Медіакритика і суспільство Тема 1. Соціальна роль медіакритики Запитання для самоконтролю
Проблемне завдання Які іміджі медійних організацій можна визначити відповідно до чотирьох видів репутації? Підберіть приклади на кожен з іміджів. Письмова робота Проаналізуйте медіакритичний матеріал Олега Вергеліса «Мораль сей баcни такова» у різних аспектах його соціальної ролі (ДОДАТОК 3). Тема 2. Медіакритика і аудиторія ЗМІ Запитання для самоконтролю
Проблемне завдання Проведіть дослідження реакції студентської аудиторії (за бажанням аудиторію може бути розширено) на зміст тої чи іншої медіапродукції (друковане пресове видання, телепрограма і т.д.). У ході дослідження з’ясуйте, що переважало – емоційне чи раціональне начало? Чи були виявлені механізми захисту від негативного впливу медіа? Письмова робота За результатами проведеного дослідження напишіть аналітичний звіт. Змістовий модуль ІІІ. Проблематика медіакритичних досліджень |
| УРОК №17 Тема уроку Тема уроку. Функції. Властивості функції: нулі функції, проміжки знакосталості, зростання і спадання функції |
Тема уроку Продовжити формування понять: функція, аргумент функції, значення функції. Ввести і сформувати поняття графіка функції. Навчити учнів... |
| Урок №60 Тема. Функція. Область визначення функції. Область значень функції Мета: закріпити термінологію, відпрацювати навички роботи з поняттями функції; відпрацювати навички роботи із функцією, заданою... |
Як і галузь права, галузь екологічного законодавства є комплексною Екологічне право — це комплексна галузь права, якою регулюються суспільні відносини в галузі охорони навколишнього природного середовища,... |
| УРОК 1 Тема уроку Мета уроку: Узагальнення і систематизація знань учнів про числові функції (область визначення і область значення функцій, зростаючі... |
Урок №33 Тема. Функція у = х Мета: домогтися засвоєння учнями властивостей функції у = х2 та виду і властивостей її графіка та способу застосування графіка функції... |
| Урок №64 Тема. Лінійна функція, її графік та властивості Мета: ознайомити учнів із означенням лінійної функції та сформувати знання про графік та властивості лінійної функції; виробити первинні... |
Тема. Текстові функції Excel. Функції ДАТИ і ЧАСУ Мета: ознайомлення та робота з функціями і формулами Excel, використання використання текстових функцій, функції дати і часу |
| Урок №63 Тема. Графік функції Мета: формувати вміння Мета: формувати вміння виконувати побудову графіка функції, заданої формулою «по точках»; відпрацьовувати навички «читання» графіків... |
ПЛАН КОНСПЕК Т проведення заняття з психологічної підготовки Зміст понять «діяльність», «функції діяльності», «фактори діяльності працівників МНС» |