|
|
Скачати 1.59 Mb.
|
|
Тема 2. Функції медіакритики План 1. Інформаційно-комунікативна функція. 2. Пізнавальна функція. 3. Регулятивна функція. 4. Корекційна функція. 5. Просвітницька функція. Література Ключові поняття: функції медіакритики, інформаційно-комунікативна функція, пізнавальна функція, медіакритичний моніторинг ЗМІ, медіакритичний аналіз, аналіз інформаційного виробництва, аналіз медійного змісту, семантичний аналіз медійних текстів, аналіз взаємовідносин ЗМІ із соціальним середовищем, медіакритична інтерпретація, медіакритична оцінка, медіакритичний прогноз, регулятивна функція, корекційна функція, корекція ненавмисних когнітивних викривлень, інформаційна ентропія, корекція чуттєвого сприйняття медійного змісту, корекція смислового сприйняття медійного змісту, маніпулювання інформацією, розвивальний вплив ЗМІ, маніпулятивний міф, соціальні стереотипи, маніпулятивні іміджі, просвітницька функція Під функціями медіакритики розуміються способи реалізації суспільного призначення цієї галузі журналістської діяльності, що визначаються специфікою її предмета і умовами соціального середовища функціонування. 1. Інформаційно-комунікативна функція медіакритики Медіакритиці, як і журналістиці загалом, притаманна інформаційно-комунікативна функція, яка забезпечує спілкування з масовою аудиторією, передання їй соціальної інформації, зворотний зв’язок одержувачів інформації з комунікатором. Медіакритика, що покликана вивчати функціонування ЗМІ у широкому соціальному контексті і озброювати публіку набутими знаннями, не здатна виконувати свої завдання поза масової комунікації. Критик, який втілює свої думки і почуття в журналістському творі, має на меті донести їх до великої кількості людей, які відрізняються між собою рівнем освіти, життєвим досвідом, світоглядними установками і моральними цінностями, звичками і уподобаннями. Щоб привернути увагу широкої аудиторії до свого твору, стимулювати його активну рецепцію, критик повинен сформувати певну комунікаційну ситуацію, яка сприяє оптимальному освоєнню викладених у творі результатів аналізу, інтерпретації й оцінки медійного змісту, різних аспектів діяльності ЗМІ. Нерідко критик ЗМІ стикається з необхідністю подолання наявних у свідомості аудиторії стереотипів сприйняття, які створюють когнітивні бар’єри, які заважають адекватній рецепції його твору. Великого значення для успішності спілкування з масовою аудиторією набуває врахування реальних характеристик її комунікаційного досвіду, що сформувався у певному соціальному контексті. Публіка, привчена до ролі споживача поверхневого високо експресивного медійного змісту, може проігнорувати твори критиків, якщо вони здадуться їй ускладненими, позбавленими емоційної привабливості. Тому критик, який намагається звернути увагу широкої аудиторії і заволодіти нею, не може відкидати необхідність використання у своїх роботах елементів розваги і невимушеного емоційного стилю спілкування з масовою аудиторією. Осмислення цього факту як комунікаційної необхідності отримало наглядне підтвердження у підвищеній експресивній забарвленості заголовків творів вітчизняної масової медіакритики останніх років, у певних лексико-стильових характеристиках їх змісту. При цьому слід берегтися перенасичення критичного твору елементами розважальності. Вона в медіакритиці повинна відігравати лише допоміжну роль, сприяючи подоланню психологічних бар’єрів сприйняття, стимулюванню інтересу і уваги масової аудиторії до основного змісту критичних творів. Інформаційно-комунікативна функція медіакритики виявляється також в забезпеченні діалогового спілкування між медійними організаціями і споживачами інформації, у підтримці опосередкованого зворотного зв’язку між аудиторією ЗМІ і комунікаторами. Опертя на результати соціологічних досліджень, які виявляють реакцію одержувачів інформації на медійний зміст, робота з листами читачів, телеглядачів, радіослухачів допомагають критику вивчити ставлення аудиторії до тих чи інших авторів та медійних творів. Виявляючи ставлення реципієнтів до ЗМІ і медійного змісту, критик враховує і відображає його у своїх творах, у результаті чого реакція публіки отримує суспільного розголосу, спонукаючи медійні організації враховувати думки й оцінки аудиторії. 2. Пізнавальна функція Ця функція медіакритики реалізується в цілісності ряду таких взаємопов’язаних пізнавальних операцій, як моніторинг, аналіз, інтерпретація, оцінка і прогноз. Підфункція моніторингу ЗМІ. Вивчення ЗМІ і вплив медіакритики на ЗМІ потребує попереднього вивчення їх реального стану, систематичного відстежування тих чи інших актуальних аспектів їх функціонування – тобто моніторингу. Найважливіше значення має систематичний моніторинг медійного змісту, який сприяє критичному пізнанню й оцінці тривалих тенденцій у діяльності ЗМІ. Підфункція аналізу. У медіакритиці аналізу підлягає як зміст друкованої і електронної преси, багатоаспектна діяльність ЗМІ щодо його продукування (включає творчий процес створення медійних творів), так і відносин ЗМІ з аудиторією і суспільством загалом. Спираючись на досягнення різних галузей науки, медіакритика в принципі може сприяти інтегруванню різних наукових підходів і напрямків вивчення ЗМІ, виробленню комплексних знань про соціальне функціонування друкованої і електронної преси. Різноманіття галузей застосування аналізу в медіакритиці породжує необхідність використання різних аналітичних методик, які можуть бути розділені на три основні групи:
Аналіз інформаційного виробництва, включаючи його творчі аспекти, може здійснюватися із застосуванням різноманітних соціологічних, економічних, соціально-психологічних та інших методик. Велике значення для пізнання діяльності ЗМІ має аналіз концептуальних аспектів інформаційного виробництва, який прояснює стратегію і тактику діяльності медійної організації, реалізації нею тих чи інших інформаційних проектів. Завдяки такому аналізу комплексно пізнається редакційна політика, яка здійснюється згідно з концептуальною моделлю цього ЗМІ, та її втілення у медійному змісті. Критичному розбору піддаються концепції окремих медійних творів (наприклад, телепрограм) та їх творче втілення. В умовах ринку важливим видається аналіз економічних аспектів функціонування медійної організації, який дозволяє глибше вивчити мотиви, що обумовили прийняття тих чи інших управлінських рішень. Аналіз правових і організаційних аспектів діяльності медійних організацій сприяє виявленню особливостей їх взаємодії з творчими працівниками і діловими партнерами у процесі інформаційного виробництва. Застосування соціологічних і психологічних методик для вивчення мотивації творчих працівників ЗМІ полегшує аналіз інформаційного виробництва, сприяє визначенню реального співвіднесення у ньому елементів індивідуальної творчості і впливів з боку медійної організації, робить можливим вивчення неявних причин і механізмів самоцензури журналістів і редакторів. Аналіз медійного змісту може включати як аналітичний розбір усього змістово-формального комплексу ЗМІ, аналіз певних проблемно-тематичних блоків змісту, інформаційних кампаній, жанрових форм, так і аналіз окремих медійних творів. Враховуючи систематичний характер масових комунікацій, що здійснюються через медійні канали, і тривалість продукованих ними комунікаційних процесів у часі, необхідно визнати, що аналіз змісту ЗМІ не завжди може зводитися до разових процедур. Якщо треба вивчати рухливий у часі комплекс медійного змісту, не обійтися без застосування методик контент-аналізу, які виявляють динаміку, мінливість змістових характеристик того чи іншого ЗМІ, технологію проведення інформаційних кампаній у ЗМІ, наміри комунікаторів у впливі на аудиторію. Аналіз змісту може здійснюватися за різними категоріями: за тематикою повідомлень; за формою їх подачі; за жанровими характеристиками медійних творів; за складом і характеристиками персонажів, що фігурують у них; за частотою звернення до певних тем і сюжетів. Медійний зміст може розглядатися і аналізуватися як певна комбінація знаків, знакова система. Дослідження знакових систем, які використовуються ЗМІ, здійснюється у рамках семіотики – науки, що вивчає відношення між знаками і тим, що вони означають. Суттєве значення для медіакритики має такий аспект семіотичного вивчення медійних текстів, як їх семантичний аналіз. У ході семантичного аналізу виявляється значення слів і словесних конструкцій, які використовуються в медійних творах. Такий аналіз сприяє виявленню у змісті ЗМІ семантично невизначених слів. До числа подібних словесних конструкцій належать, приміром, формулювання «стабілізація економіки» і «формування передумов для стійкого економічного зростання» замість термінів «криза» і «спад». Семантичний аналіз медійних текстів виявляє використання слів і виразів, яким властива надлишкова багатозначність («реформи», «демократичний вибір»), або закритість смислу: більшості населення, що складає масову аудиторію ЗМІ, невідоме значення ряду запозичень або спеціальних термінів – наприклад, «реструктуризація», «денонсація», «лізинг». Семантичному аналізу можуть підлягати й іконічні елементи медійного змісту: фотоілюстрації і малюнки, кадри документальних і художніх фільмів, звукові тексти радіо тощо. Особливе значення в медіакритиці має семантичний аналіз мовних одиниць і словесних конструкцій, які викликають в аудиторії ЗМІ стан ментальної сліпоти. Цей стан може виникнути, коли в медійний зміст включено елементи, що формують у свідомості аудиторії сюрреалістичну картину світу і які водночас заважають критичному сприйняттю цієї картини, виявленню в ній елементів викривлення. Так, російськими ЗМІ з 1999 року бойові дії у Чечні характеризувалися як «антитерористична операція», що не відповідає масштабу і тривалості багатоетапних військових акцій. Творці медійного змісту вдаються до створення певних інформаційних контекстів з метою впровадження у масову свідомість і закріплення в ній різних ідей, оцінок, потреб і переваг, образів і картин дійсності. Аналіз контекстів медійних творів дозволяє максимально повно і глибоко вивчити смисл текстів, допомогти аудиторії у критичному засвоєнні їх змісту. Аналіз взаємовідносин ЗМІ із соціальним середовищем може мати односпрямований характер, коли розбору підлягає один із аспектів їх взаємодії з інститутами, що належать до тої чи іншої суспільної сфери (економічній, правовій, політичній, культурній тощо) або з аудиторією. Надзвичайно велике значення має аналіз взаємовідносин ЗМІ з медійною аудиторією, який базується на даних соціологічних досліджень аудиторних реакцій на діяльність друкованої та електронної преси, вивчення громадської думки щодо функціонування ЗМІ. Підфункція інтерпретації. Аналіз явищ, що пізнаються журналістикою, – не самоціль. Він нерозривно пов’язаний з інтерпретацією аналізованих фактів, соціальних явищ і процесів. Завдяки інтерпретації медіакритика набула ознаки синтетичності, яка дозволяє створювати більш-менш цілісну картину медійних явищ, що відбиває і пояснює їх природу. Інтерпретація слугує виявленню смислу медійного змісту, сприяє перетворенню інформації, отриманої через ЗМІ, у знання: сама по собі інформація не стає знанням до тих пір, поки не є засвоєною і зрозумілою реципієнтом. Було б помилкою зводити інтерпретацію медійного змісту тільки до перекладу його на мову розуму. Російський філософ Микола Бердяєв казав: «Найбільш крайній інтелектуалізм і раціоналізм можуть бути пристрасною емоцією». Раціональність, яка поєднується з емоційною глухотою і позбавлена інтуїції, творчої уяви, перероджується в інтелектуально безплідну розсудливість. Тому, інтерпретуючи медійний твір, критик може «вмикати» не тільки розум аудиторії, але й уяву людей, їх інтуїцію, здатність до перетворень і «вчуття» у твір, до ідентифікації з персонажами твору. Він мобілізує особистий досвід людей для розкриття значення тексту та інтуїтивного його розуміння. Володіння мистецтвом раціональної інтерпретації є одним із найважливіших показників майстерності у критичній діяльності. Критики виступають у ролі своєрідних перекладачів і тлумачів медійних текстів, допомагаючи аудиторії глибше проникнути в смисл творів, за необхідності – окреслити нюанси і кількість закладених у ньому смислів. У ході інтерпретації виявляються приховані від аудиторії цілі, якими керувалися творці медійних творів. Інтерпретація може бути націлена на осягнення авторського задуму і особистості автора, який створив твір, закарбувавшись і самоздійснившись у ньому. Об’єктом інтерпретації можуть бути ідеї, які містяться в медійних творах, а також суспільний або духовний ідеал, яким керувалися його творці. Особливі складнощі виникають при аналізі та інтерпретації телевізійного змісту. Мова телебачення відрізняється мозаїчністю, представляючи навколишню дійсність переважно у вигляді коротких за тривалістю, різних за змістом фрагментів, що відбивають різноманітні явища, часто не пов’язані між собою логічними або темпоральними зв’язками. Документальні відеокадри і фотографії, вбудовані у телевізійний твір, сприймаються аудиторією як саме життя в його реальності і справжності, що сприяє зниженню критичності сприйняття, придушення здатності аудиторії до аналізу і верифікації отримуваної при цьому інформації. «Магія» телебачення, яке комплексно впливає на почуття і свідомість телеглядачів, перетворила його у основне, найбільш могутнє за ступенем впливу на аудиторію ЗМІ. Багаточасові щоденні перегляди телепередач занурюють сучасного глядача в ідеальну реальність, яка дуже відрізняється від навколишньої дійсності. Експресивні візуальні і акустичні образи налаштовують масову аудиторію на чуттєве освоєння змісту телепередач, придушуючи її раціональні когнітивні здібності, призводячи до стану, яке Маклюен назвав «наркозом», «сомнамбулізмом», «трансом». Ефективна медіакритика не тільки забезпечує прочитання медійних текстів і раціональне «перекодування» змісту передач радіо і телебачення на мову логічних понять, але, зрештою, сприяє переведенню масової аудиторії зі стану чуттєвого освоєння медійних феноменів у режим їх раціонального пізнання. Пересічний читач газет, телеглядач, радіослухач, як правило, не має достатньої освітньо-культурної підготовки, необхідної для виконання аналітичних та інтерпретаційних процедур стосовно складного, багатошарового медійного змісту. Звичайній людині нелегко розбиратися в колосальних потоках інформації, які щоденно обвалюють на нього ЗМІ. Він об’єктивно потребує допомоги підготовлених людей, які здатні допомогти йому в розшифровці, інтерпретації й корекції картини дійсності, що відбивається ЗМІ. Такими посередниками у спілкуванні аудиторії з друкованою та електронною пресою можуть і повинні бути критики ЗМІ, які цілеспрямовано відстежують процеси, що відбуваються у сфері масової інформації, аналізують, інтерпретують й оцінюють медійний зміст, навчають публіку самостійному виконанню грамотних процедур «перекодування», інтерпретації й оцінки змісту ЗМІ. Підфункція оцінки. У медіакритиці вона реалізується у взаємозв’язку з підфункціями аналізу й інтерпретації. Оцінювання базується на застосуванні логічної операції співставлення. Оцінювання медійних творів, діяльності їх творців і ЗМІ у цілому відбувається через їх співставлення з професіонально-творчими, професіонально-етичними, моральними, естетичними, ідеологічними, політичними ідеалами і нормативами, які поділяє критик. Професіонально-творчі і професіонально-етичні оцінки можуть формуватися як на основі прийнятих у середовищі творців медійного змісту принципів, норм і правил, так і на сукупності поглядів критика на нормативність діяльності представників медіаспільноти і функціонування друкованої та електронної преси. Критичний розгляд і моральна оцінка опублікованих у ЗМІ творів з точки зору відповідності їх змісту вимогам гуманістичної моралі мають соціально-виховне значення. Динаміка моральних критеріїв, що змінюються під впливом соціально-історичних і культурних чинників, необхідність моральної оцінки медійних явищ, стосовно яких суспільна мораль не виробила однозначної позиції, вимагають від критиків ЗМІ пильної уваги до морально-етичних аспектів діяльності друкованої та електронної преси. Естетична оцінка формується на основі аналізу естетики медійного змісту. Критичний розгляд творів, що публікуються у ЗМІ, з метою визначення їх художньо-естетичної цінності, впливу на естетичну свідомість людей і динамічні суспільні уявлення про сутність краси і потворного відбувається у процесі оцінювання медійного змісту з точки зору принципів і норм естетики. Ідеологічна оцінка полягає в оцінюванні змісту медійних творів на предмет відповідності (або невідповідності) певним ідеологічним установкам і схемам, які приймаються критиком за нормативні. Попри неодноразово проголошений «кінець ідеології», провідні ЗМІ у будь-якій країні світу є трансляторами тих чи інших ідеологічних побудов. Підфункція прогнозу. Аналіз та інтерпретація сучасних медійних феноменів і проблем нерідко супроводжує прогнозування – осмислення перспектив подальшого розвитку медійної практики та її впливу на суспільство. Притаманна журналістиці риса швидко вловлювати все нове, що тільки ще «літає у повітрі», творча інтуїція можуть підштовхнути критика до виявлення і формулювання проблем, які тільки назрівають – і тому ще не внесені до суспільного порядку денного. Медіакритика здатна виявити не тільки безпосередній вплив медійного змісту на суспільство, але і його можливі неочевидні побічні результати, які можуть виявитися у віддаленій перспективі. Публіцистичний прогноз дає можливість передбачити негативні соціальні наслідки, які можуть бути спровоковані діяльністю ЗМІ, і зараннє попередити громадськість про це. Зарубіжна медіакритика ще в 1970-80-ті рр. попереджувала про деструктивний вплив розширеного відображення насилля в ЗМІ. 3. Регулятивна функція Регулювати (від лат. regula – правило, норма) – означає впорядковувати, підпорядковувати певним правилам, певному порядку, застосовувати правила і норми тощо. Регулятивний вплив академічної і масової медіакритики на медійну спільноту, ЗМІ, їх взаємовідносини із соціальним середовищем є опосередкованим. Цей вплив здійснюється через формування певного ставлення громадськості і медійних професіоналів до тих чи інших явищ у розвитку ЗМІ. При цьому академічна і масова медіакритика виступає в якості важливого зовнішнього додаткового чинника розвитку внутрішньо корпоративної ціннісно-нормативної основи медійного виробництва, доповнюючи інші види зовнішнього регулювання (правового, адміністративного, економічного). «Цехова» ж медіакритика реалізує свою регулятивну функцію, виступаючи в якості внутрішнього регулятора – компонента системи саморегулювання професійних спільнот творців медійного змісту, поряд з іншими її компонентами (професіональними організаціями та об’єднаннями, комісіями з етики, професіонально-етичними кодексами, різними формами заохочення і засудження цієї корпорації). Нормативну основу діяльності творців медійного змісту в умовах інформаційного ринку складають принципи, норми і правила, що регулюють працю і поведінку творчих працівників і всього персоналу ЗМІ. Вони можуть бути розділені на професійно-творчі, професійно-етичні, економічні, правові, ідеологічні. Економічні норми і правила, відбиті в маркетинговій стратегії медійної організації, у системі чинних у ній тарифів, у бізнес-планах, не тільки регулюють організаційний менеджмент, але й задають рамки для дій творчих працівників – учасників інформаційного виробництва. Формалізованими є правові норми, закріплені в законах виконавчої влади, трудових контрактах між роботодавцями і виконавцями, внутрішніх інструкціях та інших адміністративно-правових документах. Набагато менше формалізовані професійно-творчі і нерозривно пов’язані з ними професійно-етичні принципи. Самою суттю критичної діяльності обумовлено співставлення реального стану об’єкта з нормативними (або уявним ідеальним) станом і оцінка його відхилення від заданого зразку. Виявляючи і оцінюючи подібні відхилення, критика здійснює опосередкований вплив на об’єкт з метою його підрівняння під зразок – модель належного стану, приписаного нормою. Зазначаючи відхилення від нормативного стану, критика спонукає журналістів та інших творчих працівників до внесення коректив у інформаційне виробництво або медійний зміст, у результаті чого відзначені відхилення можуть бути ліквідовані. Однак норми не являються абсолютними, змінюючись при трансформації соціальної практики, під впливом змін в умовах професіональної діяльності. Публічна критика спонукає творців медійного змісту розвивати і корегувати професіонально-творчі і професіонально-етичні норми, підлаштовуючи їх під актуальні суспільні потреби, що виявляються критиками. Під професійно-етичним регулюванням (саморегулюванням) розуміється регулюючий вплив на певні професійні групи (у даному разі – на журналістів та інші групи професіоналів – учасників медійного виробництва) на основі етичних традицій, принципів, правил і норм діяльності, що склалися у даній професійній спільноті. Медіакритика аналізує діяльність журналістів та інших творчих працівників ЗМІ на предмет її відповідності вимогам професійної етики. Так, зокрема, вітчизняна масова медіакритика виявила і проаналізувала ряд грубих порушень професійно-етичних норм і правил діяльності творців медійного змісту: використання журналістів в якості «зливних бачків» компромату та «інформаційних кілерів», факти беззастережного плагіату і викрадення чужих творчих ідей, які приносять комерційний успіх, телепоказ інсценованих відеосюжетів, які представляються аудиторії в якості документальних. Вітчизняна медіакритика розкриває масовій аудиторії неприглядні «таємниці» комерційного телевиробництва, виявляючи випадки грубого порушення телевізійниками етичних норм – наприклад, зухвалого обману телеглядачів, коли творці телепрограм у гонитві за високим рейтингом вдаються до використання придуманих сюжетів і підставних персонажів – «людей із натовпу», ролі яких розігрують найняті телекомпанією актори; антигуманності, цинічної експлуатації людського горя творцями передач; проявів неповаги до телеглядачів і людей, запрошених для участі у передачах, хамства і вульгарності телеведучих, непристойності деяких телепрограм, низького смаку комерційних проектів ЗМІ. 4. Корекційна функція Корекційна функція медіакритики реалізується у тих випадках, коли ЗМІ за тих чи інших причин не забезпечують адекватного інформування аудиторії про найважливіші аспекти життя суспільства, допускають при цьому суттєві відступи від вимог соціального реалізму, здійснюють маніпулятивний вплив на аудиторію з політичною або комерційною метою, виступають в якості джерел деструктивних впливів на соціум. Корекція ненавмисних когнітивних викривлень, допущених творцями медійного змісту. У силу різного роду перешкод і обмежень, супутніх процесам збору і обробки інформації, а також у результаті когнітивних огріхів, що допускаються творцями медійних творів у ході їх творчо-пізнавальної діяльності, при відображенні явищ дійсності в ЗМІ може спостерігатися ненавмисне дроблення і викривлення інформації, її неповне або надмірне відтворення. Для відновлення достовірності інформації – реінформації – і підвищення ступеня інформативності медійного тексту критик може застосувати відповідні корекційні процедури. До числа таких процедур, що забезпечують формування в аудиторії більш повних і реалістичних знань про дійсність, належать виявлення викривлення інформації і корекційне введення відомостей, яких бракує, а також упорядкування сприйняття змісту ЗМІ аудиторією. Необхідність відповідати стереотипним прийомам, що склалися, і медійним форматам висвітлення новин змушує журналістів «упаковувати» новинну інформацію в короткі, не пов’язані між собою повідомлення, що породжує явище фрагментації інформації, призводе до формування картин дійсності, позбавленої цілісності, внутрішніх взаємозв’язків між подіями, що відображаються. Характеризуючи специфіку розвитку пострадянських ЗМІ, В.В.Тулупов відзначає: «Фрагментарно відображаючи дійсність, ми (тобто журналісти) не виконуємо головного призначення журналістики – сприяти розвитку філософії суспільства, допомагати людині сприйняти дійсність цілісно, а не у викривленому вигляді». Серед сучасних публікацій домінують драматичні, тривожні або скандальні теми, пов’язані з надзвичайними обставинами. «Недраматичні» явища і процеси розвитку суспільства і умов життєдіяльності людини (теми, пов’язані з екологією, життєво-комунальними умовами, культурними цінностями, сім’єю, звичаями і захопленнями тощо) відтісняються на другий план. ЗМІ виправдовують своє суспільне призначення лише тоді, коли озброюють громадян системними знаннями про процеси, що відбуваються в суспільстві, без вилучення життєво важливої інформації. Притаманна медіакритиці здатність до перевірки змісту ЗМІ на адекватність, на ступінь соціального реалізму, до співвідношення створюваної ними картини реальності з об’єктивною дійсністю дозволяє критикам виявляти, вивчати й аналізувати випадки, коли з поля зору періодики, телебачення, радіо віщання «випадають» окремі факти, явища, процеси, які мають велике суспільне значення, у результаті чого аудиторія позбавляється можливості отримати інформацію щодо важливих проблем економіки і політики, суспільного розвитку. Подібні замовчування (як ненавмисні, так і навмисні) у поєднанні з проблемно-тематичними перекосами у медійному змісті, коли ЗМІ спеціально перемикають увагу аудиторії з головних проблем на другорядні, здатні суттєво викривити картину суспільного життя. Корекція у медіакритиці може здійснюватися також через зняття інформаційної ентропії, яка породжується «інформаційним шумом» – надміром фрагментованої медійної інформації. У процесі корекції відбувається перетворення «інформаційного шуму» в інформацію, яка має дійсно пізнавальну цінність для медійної аудиторії. Досягається ця мета через орієнтування аудиторії на ключові елементи медійного змісту, через демонстрацію взаємозв’язку цих елементів. Корекція чуттєвого сприйняття медійного змісту передбачає зміну емоційного режиму його рецепції і ставлення аудиторії до нього та його джерела – ЗМІ або окремого комунікатора. Корекційна трансформація чуттєвого сприйняття має велике значення для подолання маніпулятивного медійного впливу на аудиторію. Прикладом подібної корекції, яка здійснюється під впливом раціональної та емоціональної аргументації критика, є зміна безсвідомо-довірливого ставлення аудиторії до комунікаторів та їх творів у бік більш ретельного й осмисленого освоєння медійного змісту, формування критичного ставлення до його джерел. Корекція смислового сприйняття медійного змісту. Медіакритиці належить виняткова роль у виявленні й корекції смислового сприйняття маніпулятивних елементів медійного змісту, у корекційній зміні рецепції аудиторії тоді, коли вона стає жертвою маніпулювання у політичних і комерційних цілях. В основу маніпулятивного впливу на медійну аудиторію покладено спеціальне маніпулювання інформацією, що включає дезінформацію, приховання або викривлення інформації. При цьому у медійний текст уводяться завідомо брехливі факти; спеціально випускається частина значимої інформації; факти свідомо подаються у відриві від інформаційного контексту, який забезпечує їх адекватне розуміння й оцінку; цілеспрямовано створюється надлишок фрагментованої інформації, що заважає системному сприйняттю і правильному оцінюванню медійного змісту; вибудовується перекручена ієрархія фактів за ступенем їх значимості, результатом чого є некогерентність (когнітивно-ціннісна невідповідність) відображення. Маніпулятивний вплив ЗМІ забезпечує створення керованої маси, адже змушує аудиторію діяти в напрямку досягнення тих цілей, які задані комунікаторами. При цьому відбувається підміна інтересів суспільства та індивідуальних інтересів людей інтересами різних груп, кланів, корпорацій. У процесі систематичного маніпулятивного впливу, який здійснюється через ЗМІ, у аудиторії формуються психологічні установки, які активізують певні емоційно-чуттєві реакції і пригнічують прагнення і здатність до раціональної перевірки медійного змісту на істинність, до самостійного осмислення й критичної оцінки отриманої інформації. Опозиційним до маніпулятивного впливу є розвивальний вплив ЗМІ, оснований на мобілізації раціонально-пізнавальних здібностей аудиторії, на передаванні їй цілісної системи концептуалізованих знань про предмет, про соціальний підтекст, у якому перебуває цей предмет, про навколишній світ у цілому. У цьому разі ціннісна орієнтація аудиторії ЗМІ виключає нав’язування їй ідеологічних, політичних, естетичних, етичних аксіом і апріорних оцінок, оскільки відповідні знання передаються не в постульованому, а у «відкритому» вигляді, який допускає розумну варіативність, мінливість, рухливість оціночних критеріїв. Маніпулятивний вплив на медійну аудиторію досягається не тільки через дезінформацію і викривлення соціальної інформації, але й використанням різних образно-понятійних конструкцій, до яких належать маніпулятивні міфи, стереотипи та іміджі. Міф – це ідеальна спрощена образно-понятійна схема світу або окремих явищ дійсності, яка пояснює їх і пропонує певне ставлення до них і відповідний спосіб дій. В умовах дефіциту об’єктивних системних знань про навколишній світ міфи забезпечують цілісність і несуперечливість його осягнення. До сьогодні той чи інший елемент міфу, той чи інший ступінь міфологічності притаманний будь-якій складній і масштабній раціональній побудові, будь-якій ідеології. Це пов’язано з непоповненим до сьогодні дефіцитом системних, фундаментальних об’єктивних наукових знань про людину, про закономірності її суспільної поведінки, про різні варіанти функціонування суспільства. Пріоритет природознавства обумовив парадоксальну ситуацію, коли природа виявилася дослідженою наукою набагато більше, ніж сам суб’єкт, що пізнає – людина і соціальне середовище, у якому вона живе і діє. Оскільки міфологізація не може бути повністю усунена із процесу пізнання людини і суспільства, наявні ідеологічні схеми і вчення повинні підлягати постійній раціональній критиці й перевірці на істинність. Така перевірка включає, зокрема, виявлення і критичний аналіз міфологічних елементів, присутніх в ідейних доктринах у якості ідей-образів («світова революція»), а також у більш ускладненому вигляді – у якості розгорнутих соціальних міфів («американська мрія», «інформаційне суспільство»). Міфологічне мислення здійснюється головним чином за допомогою образів – на відміну від понятійного, що оперує абстракціями і тому постає як вищий щабель пізнавальної діяльності. Міфотворчість виступає також і в якості способу художнього освоєння навколишнього світу або як маніпулятивна практика створення спрощеної ілюзорної образно-понятійної картини суспільних відносин з метою управління поведінкою людей. Останнє може бути охарактеризоване як маніпулятивний міф. Його загальні характеристики такі:
Виявлення і критичний аналіз маніпулятивних міфів, що формуються ЗМІ, з метою корекції сприйняття їх аудиторією необхідно розглядати у ряді найважливіших завдань медіакритики. Міф як образно-понятійна структура піддається раціональному вивченню. Раціоналізація міфу відбувається шляхом його розкладення на раціональні елементи і виявлення вбудованих у міф ілюзорних, неправдивих елементів. Раціональне-критичне ставлення до дійсності за своєю суттю опозиційне міфологічному. Звичайно, розум не гарантований від помилок. Але помилки розуму видаються меншим злом, ніж ірраціональне неправдиве знання, що складає основу маніпулятивного міфу, оскільки критичний розум, який постійно піддає конструктивному сумніву всі свої досягнення, обов’язково виявить помилку і виправить її. Натомість міфічне пояснення явищ дійсності, які надовго закріплюються у масові свідомості у вигляді фальшивих і соціально неповноцінних стереотипних образів, забобонів, створюють сильні стійкі когнітивні бар’єри, які заважають виявленню і сприйняттю істинного знання. Проблема витіснення неправдивого знання полягає в тому, що міфологічна свідомість вперто опирається руйнуванню звичних уявлень, які сприймаються нею за істину. Вплив маніпулятивних міфів на масову свідомість може бути підірвано як в результаті їх раціоналізації і демістифікації, так і в результаті навмисного витіснення їх новими маніпулятивними міфами. При цьому піддається руйнуванню міфологічне ядро, смислова основа міфів,що полегшує впровадження нових маніпулятивних образно-поняттєвих міфічних конструкцій. У результаті досягається мета розвінчання старих та ін’єкції нових маніпулятивних міфів – але не відбувається деміфологізація масової свідомості, що створює можливість для безкінечної повторюваності маніпуляцій. Мета корекційного впливу медіакритики щодо маніпулятивних міфів полягає в раціоналізації сприйняття аудиторією міфологізованого медійного змісту через застосування процедур виявлення, аналізу, інтерпретації й оцінки елементів маніпулятивної міфотворчості в ЗМІ. Одним із першопрохідців у цій галузі став в 1950-ті роки Р.Барт, який опублікував у французьких періодичних виданнях ряд критичних есе, присвячених розбору і дешифруванню різних міфів – у тому числі міфології, генераторами якої були найкрупніші ілюстровані журнали («Paris-Match», «Elle»). Однією із основних цілей публікацій Барта було виявлення і розвінчання маніпулятивної суті міфів, які розповсюджувалися масовою пресою, у тому числі расистських міфів про африканців і міжрасові відносини («Бішон серед негрів»), сексистської міфології про жінку, її місце в суспільстві («Письменництво і дітонародження»), міфологізації соціальних відносин («Страйк і пасажир»), міфотворчому відображенню у пресі масових спортивно-комерційних видовищ («Тур де Франс» як епопея»), а також споживацької міфології («Орнаментальна кулінарія», «Піномиючі засоби»). Барт звернув особливу увагу на маніпулятивне вживання лексики, яка використовувалася пресою у політичній міфотворчості («Африканська граматика»). Невід’ємним атрибутом міфів, одним із вихідних елементів у ЗМІ постають взаємопов’язані соціальні стереотипи. Стереотип є «усіченим» образно-поняттєвим відбиттям реального об’єкта. Соціальний стереотип з його емоційно-оціночним навантаженням відіграє роль своєрідної «зжатої» програми поведінки людей. Залежно від того, який фрагмент соціуму, які суспільні відносини відображені в соціальних стереотипах, вони поділяються на політичні, національні, расові, гендерні, культурні, релігійні, професійні тощо. Соціальні стереотипи формуються як в результаті стихійної пізнавальної діяльності людей, так і в результаті навмисного впровадження у масову свідомість з метою певного впливу на поведінку людей. В останньому випадку вони виступають в якості маніпулятивних стереотипів. Одним із типових маніпулятивних стереотипів є стійкий однобічний «образ ворога», яким маніпулятори можуть наділяти певні групи людей, народи, держави і різні групи держав. У полі зору медіакритики повинні перебувати закріплені у масові свідомості під впливом ЗМІ стихійно сформовані, деструктивні за своєю суттю стереотипи, які здатні здійснити негативний вплив на відносини в суспільстві, на розвиток соціуму. Заслуговують на увагу критиків відображені у ЗМІ стереотипні образи людей похилого віку, осіб з обмеженими фізичними можливостями, сексуальних меншин, іммігрантів та інших соціальних груп. За своєю образно-поняттєвою будовою стереотипи близькі до іміджів. Однак іміджі більш локальні за масштабом відображення, більш динамічні та мінливі. Іміджі виникають стихійно, як результат спрощеної пізнавальної діяльності, або створюються свідомо і цілеспрямовано. Навмисно сформовані і керовані однобічні іміджі, покликані здійснювати вплив на соціальну орієнтацію людей і керувати їхньою поведінкою, можуть визначатися як маніпулятивні іміджі. Сучасні ЗМІ широко використовують маніпулятивні іміджі політиків, бізнесменів, суспільних діячів, а також іміджі установ і організацій, географічних регіонів і країн, міждержавних об’єднань. Медіакритика здатна здійснювати корекцію створених іміджмейкерами маніпулятивних іміджів через уведення інформації, якої бракує, з метою подолання неповноти відображеного в ЗМІ іміджу і формування цілісного реалістичного «портрету» об’єкта. У разі, якщо конструювання маніпулятивного іміджу здійснювалося на ґрунті неправдивої або викривленої інформації, допускається повне витіснення цього іміджу реалістичним образом об’єкта. У маніпулятивному впливі на медійну аудиторію нерідко використовуються багаті образно-смислові ресурси символів. Під символами у цьому разі розуміються відкладені у масовій свідомості семантично багатозначні образи речей, явищ, людських стосунків, суспільних інститутів. Символ (символічний образ) є образом особливого роду, який має багатошарову смислову структуру. Він наділений незамкненою багатозначністю і здатен породжувати численні смислові та емоційні асоціації. Використання історичних, культурних, політичних символів, вбудованих у медійний зміст, відіграє велику роль у здійсненні різноманітних маніпулятивних програм впливу на аудиторію. До числа історичних символів, які часто використовуються ЗМІ у маніпулятивних цілях, належить символічна дата – 1937 р. Смисловою домінантою цього символу є репресії, що визначає його негативне емоційне забарвлення. В основі образу-метафори покладено образне уподібнення, що забезпечує перенесення смислу з одного об’єкта на інший і призводить до смислового злиття. Він же може бути використаний у маніпулятивних цілях для наділення об’єкта, який відображається, гіпертрофованими рисами. Корегування медіакритикою маніпулятивних символічних і метафоричних образів базується на вивченні і демонстрації механізмів їх конструювання. Усвідомлення аудиторією маніпулятивного призначення образів, які формуються ЗМІ, сприяє руйнації їх маніпулятивного потенціалу. Критичний розбір медійних іміджів політиків, суспільних діячів, зірок шоу-бізнесу є звичайним атрибутом творів медіакритики. Громадянським обов’язком критика ЗМІ є аналіз і співставлення медійних образів з реальним обличчям і діями портретизованих політиків, управлінців, бізнесменів, відомих журналістів і діячів шоу-бізнесу. 5. Просвітницька функція До числа найважливіших просвітницьких завдань медіакритики в епоху стрімкого розповсюдження нових форм масових комунікацій входить критичний аналіз новітніх ЗМІ, впливу передових інформаційних технологій на сучасне суспільство і журналістику. Виконання цього завдання нерозривно пов’язано з популяризацією впроваджуваних високотехнологічних форм масової комунікації, наукових знань про нові способи спілкування людей, які сприяють формуванню в них нового комунікаційного досвіду. Аналіз медіакритичних текстів доводить, що журналістська критика ЗМІ забезпечує широку трансляцію знань, культурних цінностей і соціально-культурного досвіду спілкування із засобами масової інформації, реалізуючи при цьому просвітницьку функцію. Це сприяє інтелектуально-духовному розвитку аудиторії, набуттю нею знань і навичок ефективної взаємодії з друкованою та електронною пресою, вдосконаленню раціональних пізнавальних здібностей, смаків і відчуттів реципієнтів медійного змісту. Наприклад, стаття «Великий експертний дефіцит» («Телекритика» 28.11.2008) допомагає читачам глибше розуміти якість експертних оцінок, не помилитися у виборі того, хто заслуговує на суспільну довіру:«Слово «криза» стало найбільш уживаним вітчизняними медіа, а причини, перебіг та можливі наслідки кризи – чи не головною темою для більшості з них. Проте чи допомагають ці публікації українцеві – глядачу, читачу, слухачу – зорієнтуватись у ситуації і оптимально розпорядитись своїми ресурсами за економічної кризи? Чи адекватну інформацію про масштаби кризи та її можливі наслідки надають ЗМІ? Де шукати експертних оцінок і розумних порад?». Усе більш широке використання нових цифрових технологій при створенні медійних продуктів допускає принципову можливість широкого використання прихованих методів маніпулятивного впливу на масову аудиторію ЗМІ (головним чином, телебачення) у комерційних або політичних цілях. При цьому використовується техніка комп’ютерної модифікації «природного» зображення, внесення у нього понадкоротких за тривалістю показу, не фіксованих телеглядачами візуальних елементів, які впливають на підсвідомість аудиторії. Викриття фактів комп’ютерного маніпулювання телекартинкою нерідко є досить складним технічним завданням. Просвітницька функція медіакритики отримує безпосереднє вираження у творчій діяльності критиків друкованої та електронної преси, спрямованої на формування в суспільстві медійної культури, що відображається у ставленні публіки до друкованої та електронної преси, у ступені розвиненості в аудиторії навичок самостійного розбору і оцінки змісту ЗМІ. Тема 3. Жанрові форми вітчизняної медіакритики План
Література Здоровега В. Теорія і методика журналістської творчості : підручник. – 2-ге вид., перероб. і допов. / В. Й. Здоровега . – Л. : ПАІС, 2004. – 268с. Кузнецова О. Аналітичні методи в журналістиці : моногр. / Олена Кузнєцова. – Львів. – 1997. – 110 с. Короченский А. «Пятая власть?» Феномен медиакритики в контексте информационного рынка : монограф. / А. П. Короченский. - Ростов: Международный ин-т журналистики и филологии, 2002. – 272с. Ключові поняття: жанри журналістики, інформаційні жанри медіакритики, аналітичні жанри медіакритики, публіцистичні жанри медіакритики 1. Жанрові характеристики медіакритики Закономірності творчого процесу в медіакритиці, так само як і в журналістиці реалізуються у різних відносно усталених формах літературної продукції. У межах різних потоків журналістської інформації існують вироблені практикою, історично сформовані жанри. Словом «жанр» широко послуговується літературознавство, мистецтвознавство, не становить винятку й журналістикознавство. У журналістиці під жанром прийнято розуміти усталений тип твору, який склався історично і відзначається особливим способом освоєння життєвого матеріалу, характеризується чіткими ознаками структури (В.Здоровега). Зазвичай журналістикознавці наголошують на тому, що кожен жанр відіграє конкретну роль у системі ЗМІ і характеризується певною композиційною організацією матеріалу. Жанр, безумовно, – один із елементів форми медіакритичного твору. Він завжди визначається задумом, змістом, роллю, яку відіграє певний матеріал на газетній шпальті, у програмі теле- чи радіопередачі. Хоча в журналістській практиці можливий зворотний процес, коли авторові замовляється стаття чи репортаж, звіт чи інтерв’ю. У добре продуманій концепції видання чи телевізійної програми, а відтак у редакційному замовленні враховуються всі моменти змісту і форми. Про один і той самий предмет, явище, подію можна написати різні за жанрами твори. Практика свідчить, що навіть досвідчений журналіст не завжди може виконати замовлення в заданому жанрі. Це особливо стосується таких складних форм, як нарис, памфлет, фейлетон. Існує декілька критеріїв поділу матеріалу на жанри. Вони справедливі не лише для журналістики, але й для медіакритики як невід’ємної її частини:
У світовому журналістикознавстві існує декілька різних систем поділу матеріалів на жанри. Найбільш поширеним видається розподіл жанрів на інформаційні, аналітичні та художньо-публіцистичні. До перших належить замітка, звіт, інтерв’ю, репортаж, кореспонденція. До других – коментар, стаття, рецензія, огляд, лист, звернення. До останньої групи – нарис, зарисовка, фейлетон, есе, памфлет, гумореска, байка, пародія (класифікація за В. Здоровегою). Розглянемо далі, як на практиці відбувається розподіл на жанри у вітчизняній медіакритиці. |
| УРОК №17 Тема уроку Тема уроку. Функції. Властивості функції: нулі функції, проміжки знакосталості, зростання і спадання функції |
Тема уроку Продовжити формування понять: функція, аргумент функції, значення функції. Ввести і сформувати поняття графіка функції. Навчити учнів... |
| Урок №60 Тема. Функція. Область визначення функції. Область значень функції Мета: закріпити термінологію, відпрацювати навички роботи з поняттями функції; відпрацювати навички роботи із функцією, заданою... |
Як і галузь права, галузь екологічного законодавства є комплексною Екологічне право — це комплексна галузь права, якою регулюються суспільні відносини в галузі охорони навколишнього природного середовища,... |
| УРОК 1 Тема уроку Мета уроку: Узагальнення і систематизація знань учнів про числові функції (область визначення і область значення функцій, зростаючі... |
Урок №33 Тема. Функція у = х Мета: домогтися засвоєння учнями властивостей функції у = х2 та виду і властивостей її графіка та способу застосування графіка функції... |
| Урок №64 Тема. Лінійна функція, її графік та властивості Мета: ознайомити учнів із означенням лінійної функції та сформувати знання про графік та властивості лінійної функції; виробити первинні... |
Тема. Текстові функції Excel. Функції ДАТИ і ЧАСУ Мета: ознайомлення та робота з функціями і формулами Excel, використання використання текстових функцій, функції дати і часу |
| Урок №63 Тема. Графік функції Мета: формувати вміння Мета: формувати вміння виконувати побудову графіка функції, заданої формулою «по точках»; відпрацьовувати навички «читання» графіків... |
ПЛАН КОНСПЕК Т проведення заняття з психологічної підготовки Зміст понять «діяльність», «функції діяльності», «фактори діяльності працівників МНС» |