МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ВИВЧЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ для студентів денної та заочної форми навчання усіх спеціальностей Рекомендовано Вченою Радою факультету соціології і права Національного технічного університету України "КПІ"


НазваМЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ВИВЧЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ для студентів денної та заочної форми навчання усіх спеціальностей Рекомендовано Вченою Радою факультету соціології і права Національного технічного університету України "КПІ"
Сторінка4/6
Дата05.04.2013
Розмір0.81 Mb.
ТипМетодичні рекомендації
bibl.com.ua > Право > Методичні рекомендації
1   2   3   4   5   6
ТЕМА 7. ПОЛІТИЧНА СВІДОМІСТЬ ТА ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА


  1. Сутність політичної свідомості, її рівні та функції.

  2. Політична свідомість та політична ідеологія.

  3. Зміст і структура поняття «політична культура», її структура та функції.

  4. Типологія політичної культури.


Список літератури:

  1. Політологія: Навч. посіб./ М.П. Гетьманчук, В.К. Грищук, Я.Б. Турчин, та ін.; за заг.ред. М.П. Гетьманчука. – К.: Знання, 2011. – 415с.

  2. Остапенко М.А. Політична культура суспільства: Навч. посіб. / М.А. Остапенко.– К.: МАУП, 2008. – 96 с.

  3. Політологія: Навч. посібник для студ. / В.І. Штанько, Н.В. Чорна, Т.Г. Авксентьєва, Л.А. Тіхонова. – Вид. 2-ге, перероб. та доп. – К.: Інкос; Центр учбової літератури, 2007. – 288 с.

  4. Політологія: підручник / В.Г. Антоненко, В.Д. Бабкін, О.В. Бабкіна та ін. – 3-тє вид., перероб, доп. – К.: Академія, 2008. – 567 с.

  5. Політологія: підручник / Л.М. Димитрова, С.О. Кисельов, М.Ф. Шевченко та ін.; За ред. Л.М. Димитрової, С.О. Кисельова. – К.: Знання, 2009. – 206с.


Методичні рекомендації

Політична активність громадян значною мірою визначається наявним рівнем політичної свідомості та культури. Предметом відображення політичної свідомості є уявлення про політичне життя суспільства, що опосередковують зв’язки як з інститутами влади, так і зв’язки між громадянами з приводу участі в управлінні державними справами. Це духовне утворення, яке включає до себе політичні ідеї, погляди, уявлення, традиції, емоційні почуття, що відбивають найбільш істотні економічні, соціально-політичні та духовні інтереси людей, які мають бути реалізовані через інститути політичної системи.

Структурно політична свідомість включає до себе два основних компоненти: пізнавальний (політичні знання, переконання та сформовані на їх основі типові уявлення про політичну систему суспільства та її складові) та мотиваційний (політичні потреби, цінності, настанови, почуття та емоції).

Розглядаючи це питання, необхідно зауважити, що політичні знання і уявлення, як і політична свідомість в цілому, функціонують на двох рівнях, згідно з якими можна виділити:

  • буденну політичну свідомість, що характеризується поверховим, несистематизованим та фрагментарним відображенням політичного буття і відзначається надмірною емоційністю та стихійністю; до форм її вияву належать політичні почуття, настрої, суспільні погляди, традиції;

  • теоретичну політичну свідомість, яка ґрунтується на чіткій системі раціональних, наукових поглядів та світоглядних позицій, якими пояснюється політична дійсність, закономірності та основні тенденції її розвитку.

За суб’єктом (або носієм) можна виокремити індивідуальну, групову та масову свідомість.

Політична свідомість виконує в суспільстві низку важливих соціальних функцій, зокрема: пізнавальну (усвідомлення власних політичних інтересів і потреб на основі засвоєних політичних знань); ідеологічну (обґрунтування та визначення подальших пріоритетів суспільного розвитку); виховну (впровадження у масову свідомість політичних цінностей та ідеалів).

Переходячи до вивчення наступного питання теми, слід зазначити, що формою відображення та вищим проявом теоретичної свідомості виступає політична ідеологія. Її можна визначити як доктрину, що обґрунтовує претензії на владу з боку окремої соціальної групи або класу та передбачає певну стратегію політичних дій. Тут треба сказати, що ідеологічні концепції поєднують в собі як раціональний, так і емоційний (образ бажаного майбутнього) компоненти. Серед її основних функцій слід назвати: інтеграцію суспільства навколо соціального курсу розвитку, стимулювання певних політичних дій тощо.

Висвітлюючи третє питання теми, доцільно зазначити, що політична свідомість являє собою один з компонентів політичної культури, яку можна охарактеризувати як накопичений досвід людства у сфері політичних відносин. Це стійка сукупність форм політичної діяльності, що визначаються політичними знаннями, переконаннями, оцінками та орієнтаціями. Це набір цінностей, в межах яких діє політична система і які визначають взаємовідносини влади та громадянина.

В структурному плані політична культура представляє собою єдність наступних елементів:

  • пізнавальних, що охоплюють знання про політику та політичну систему;

  • емоційних, де відображаються почуття, які переживає суб’єкт по відношенню до політичної системи;

  • оціночних, зміст яких полягає в особистому ставленні до політичної системи, її учасників та їх діяльності;

  • нормативних, які охоплюють звичаї, традиції, правила та зразки політичної поведінки.

Суб’єктом політичної культури може виступати як індивід з його особистими переконаннями та поведінковими установками, так і мала чи велика соціальна група. На кожному з цих рівнів суб’єкт політичної культури є носієм певних політичних цінностей. Об’єктом, на який спрямовані установки, орієнтації і переконання суб’єкта виступає політична система та її окремі компоненти: політичний режим, інститути, організації, партії та ін.

Політична культура виконує наступні функції: пізнавальну, регулятивну, виховну, комунікативну. Важливою також є функція спадковості, що забезпечує передачу політичних знань, традицій та цінностей від покоління до покоління.

Взаємовідносини суб’єкта політичної культури з її об’єктом, власне, і визначають певний тип політичної культури.

За класифікацією американських науковців Г. Алмонда і С. Верби, у політичній науці прийнято виділяти три типи політичної культури:

  • патріархальний – характеризується повною відсутністю у громадян жодного інтересу до політичної системи і політичної діяльності;

  • підданський – характеризується сильною позитивною орієнтацією на політичну систему і низьким рівнем особистої участі в політичному процесі;

  • активістський – характеризується тим, що громадяни в політичному житті намагаються відігравати суттєву роль, компетентно її виконуючи.

У реальній політиці зустрічаються, як правило, змішані типи: піддансько-активістський, патріархально-підданський тощо. Г.Алмонд також розрізняє типи політичної культури, враховуючи специфіку історико-культурних традицій:

  • англо-американську, де політика виступає як прояв можливостей і потреб суспільних груп. Цей тип культури відрізняється гомогенністю: загальнонаціональним консенсусом з приводу основних суспільних цінностей, політичних цілей і засобів досягнення;

  • континентально-європейську, коли політика розуміється як боротьба ідеалів, принципів, якими «неможливо поступитися». Електорат має поляризований характер (політичні партії намагаються чітко продемонструвати, чиї інтереси вони виражають);

  • авторитарно-патріархальну (доіндуінстріальну), що характеризується реалізацією політичного інтересу у вигляді насильницьких дій, нестабільністю політичних партій. Лідер сприймається як «батько», що захищає своїх громадян;

  • тоталітарну, яку відрізняє комбінація апатії і всеохоплюючого конформізму.

Основою класифікації можуть бути й інші критерії. За суб’єктом розрізняють електоральну культуру, культуру політичної діяльності партій та громадсько-політичних рухів, культуру парламентської (депутатської діяльності), діяльності державних установ тощо.
Теми виступів і рефератів:

  1. Політична свідомість: її структура та функції.

  2. Політична культура: сутність та основні характеристики.

  3. Типологія та функції політичної культури в сучасному суспільстві.

  4. Порівняльний аналіз континентально-європейського та англо-американського типів політичної культури.

  5. Політична ідеологія та її види.

  6. Громадська думка: механізм формування та вплив на політичну свідомість особи.



Питання до самоконтролю та дискусії:

  1. Які взаємозв’язки між теоретичним та емпіричним рівнем політичної свідомості?

  2. Які чинники визначають політичну культуру сучасного українського суспільства? До якого типу належить остання?

  3. Чи відрізняється рівень політичної культури сучасної української еліти від того, що є у пересічного громадянина?

  4. Які на вашу думку, існують політичні стереотипи в політичній свідомості сучасного українця?

  5. Чи наявні розбіжності в західному та східному типах політичної культури?

  6. Які фактори впливають на рівень політичної культури суспільства?



ТЕМА 8.ВИБОРИ ТА ВИБОРЧИЙ ПРОЦЕС



  1. Поняття виборів, їх види та функції.

  2. Абсентеїзм та його причини.

  3. Виборчі системи, їх види та особливості функціонування.


Список літератури:

  1. Теория политики: Учеб. пособие для студ. вузов / Б.А. Исаев (ред.). – СПб и др.: Питер, 2008. – 460с.

  2. Політологія: Навч. посібник для студ. / В.І. Штанько, Н.В. Чорна, Т.Г. Авксентьєва, Л.А. Тіхонова. – Вид. 2-ге, перероб. та доп. – К.: Инкос; Центр учбової літератури, 2007. – 288 с.

  3. Політологія: підручник / В.Г. Антоненко, В.Д. Бабкін, О.В. Бабкіна та ін. – 3-тє вид., перероб, доп. – К.: Академія, 2008. – 567 с.

  4. Прикладна політологія: Навч. посіб. / В.П. Горбатенко (ред.). – К.: Академія, 2008. – 472 с.

  5. Балабан Р.В.Теорія виборчої системи / Р.В. Балабан. – К.:Либідь,2007.-112с.

  6. Кочубей Л.О. Виборчі технології: Навч. посібник / Л.О. Кочубей. – К.: Укр. центр політ. менеджменту, 2008. – с.332


Методичні рекомендації

Вибори – це політична процедура, що залучає маси до процесу управління державою. Вони є засобом політичної соціалізації населення, забезпечують легітимність, законне обґрунтування політики, яку проводять представники влади. Це цивілізована правова форма завоювання влади, зміни здійснюваного нею політичного курсу. Отже, їх можна визначити як політичну процедуру, що передбачає демократичний спосіб формування, періодичної чи позачергової зміни персонального складу органів державної влади або підтвердження їх повноважень на новий строк, призначення посадових осіб шляхом голосування за кандидатів, висунутих відповідно до встановлених законом вимог.

Політичні вибори – це не лише безпосереднє голосування, а й широкий комплекс заходів і процедур щодо формування керівних органів держави. Головними серед них є:

  • призначення виду виборів та визначення дати їх проведення;

  • визначення меж виборчих округів і виборчих дільниць;

  • утворення виборчих комісій (Центральної, окружних, дільничих);

  • складання списків виборців;

  • висування та реєстрація кандидатів;

  • проведення передвиборчої агітації;

  • голосування та підрахунок голосів;

  • оприлюднення результатів;

  • проведення в разі необхідності повторного голосування чи повторних виборів.

У політичній практиці розрізняють три види виборчих прав:

  • активне, тобто право мати голос при формуванні органів влади держави, право бути виборцем;

  • пасивне, тобто право претендувати на особисту участь в органах влади, бути кандидатом на виборах;

  • право номінації, тобто офіційного висунення кандидатів; основними суб’єктами номінації зазвичай виступають політичні партії (за радянських часів – трудові колективи).

Рівень загальності виборів залежить від різноманітних цензів, тобто умов, відповідність яким є підставою для допущення громадян до участі у них. На сьогоднішній день основними є віковий ценз та ценз осілості. Останній передбачає надання громадянам права голосу лише за умови їх проживання в країні або на території певного виборчого округу протягом певного строку. Історично також були поширеними майновий, освітній, статевий та релігійний цензи.

Що ж стосується критеріїв класифікації виборів, то головними з них є наступні:

  • за предметом обрання (президентські, парламентські муніципальні вибори);

  • з огляду на причини проведення (чергові, позачергові та додаткові);

  • за процедурою проведення в залежності від кількості набраних голосів (в один чи в два тури).

Вибори виконують в суспільстві наступні важливі функції: конституційно-правову; легітимації існуючої політичної системи та режиму; оновлення персонального складу політичної еліти.

Охарактеризувавши сутність, види та функції виборів, слід перейти до розгляду питання про феномен абсентеїзму. При цьому, виходити треба з того, що в будь-якому соціумі завжди є певний відсоток осіб, які байдуже ставляться до своїх громадсько-політичних прав та ігнорують участь у виборах. Це явище має назву абсентеїзм (від лат. «absent» – відсутній). Найхарактерніший його прояв – свідоме ухилення виборців від участі в голосуванні. Причини абсентеїзму можуть бути пов’язані з особливостями конкретної виборчої компанії, коли в силу певних причин вибори не цікаві, або загальною політичною та соціально-економічною ситуацією в державі.

Висвітлюючи третє питання, слід зазначити, що на основі виборчого права складається відповідний тип виборчої системи. Це сукупність передбачених законом виборчих процедур, пов’язаних із формування органів влади. Світова практика розрізняє наступні її типи: мажоритарну, пропорційну та змішану.

Мажоритарна система передбачає визначення переможців за більшістю голосів, отриманих у виборчому окрузі; поділяється на мажоритарну систему абсолютної і відносної більшості. Така виборча система сприяє успіхові великих і впливових політичних партій і, таким чином, забезпечує стабільність парламенту і уряду.

Пропорційна виборча система передбачає вибори за партійними списками і розподілом мандатів між партіями пропорційно до кількості голосів, зібраних кожною з них у межах виборчого округу. Вона поділяється на: пропорційну систему з жорсткими списками, з преференціями та з напівжорсткими списками. Ця виборча система забезпечує ширше представництво політичних партій і більше враховує голоси виборців.

Змішана виборча система є комбінацією мажоритарної і пропорційної. Вона застосовується з метою поєднання різних систем і зменшення їхніх вад.

Ще однією політичною процедурою, яка передбачає волевиявлення населення, є референдум. Його можна визначити як спосіб прийняття законів та інших рішень з найважливіших питань суспільного життя через усенародне голосування. Референдум може мати загальнодержавний або місцевий характер.
Теми виступів і рефератів:

  1. Сутність виборів та основні етапи їх проведення.

  2. Основні принципи виборчого права.

  3. «Чорний PR» як різновид виборчих технологій.

  4. Виборчі системи та особливості їх функціонування.

  5. Взаємозв’язок партійної та виборчої систем.


Питання до самоконтролю та дискусії:

  1. У чому полягають суспільні функції виборів?

  2. В чому полягають причини політичної пасивності?

  3. Як це може вплинути на виборчий процес?

  4. Охарактеризуйте різницю між черговими та позачерговими виборами.

  5. Які ви знаєте різновиди виборчих систем?.



ТЕМА 9.МІЖНАРОДНА ПОЛІТИКА.

УКРАЇНА В СУЧАСНОМУ ГЕОПОЛІТИЧНОМУ ПРОСТОРІ



  1. Міжнародні відносини як система: їх сутність та особливості розвитку.

  2. Геополітичне становище України та його особливості.

  3. Глобальні проблеми сучасності та їх вплив на світове співтовариство


Список літератури:

  1. Теория политики: Учеб. пособие для студ. вузов / Б.А. Исаев (ред.). – СПб и др.: Питер, 2008. – 460с.

  2. Політологія: Навч.посіб./ М.П. Гетьманчук, В.К. Грищук, Я.Б. Турчин, та ін.; за заг.ред. М.П. Гетьманчука. – К.: Знання, 2011. – 415с.

  3. Василенко С.Д. Геополітика України: Моногр. / С.Д. Василенко, М.Д. Василенко. – Одес. нац. юридич. акад. – Одеса: Друк, 2007. – 360с.

  4. Буряк П.Ю. Європейська інтеграція і глобальні проблеми сучасності. Навч.посібник / П.Ю. Буряк, О.Г. Гупало. – К.: Хай-Тек Прес, 2007. – 336с.

  5. Політологія: підручник / В.Г. Антоненко, В.Д. Бабкін, О.В. Бабкіна та ін. – 3-тє вид., перероб, доп. – К.: Академія, 2008. – 567 с.

  6. Прикладна політологія: Навч. посіб. / В.П. Горбатенко (ред.). – К.: Академія, 2008. – 472 с.


Методичні рекомендації

Міжнародні відносини – особливий різновид суспільних відносин. Вони формуються під впливом зовнішньої політики країн світу і регулюються міжнародними нормами й цінностями, виробленими впродовж історичного розвитку людства. Це продовження за умов міжнаціонального спілкування тих суспільних взаємин, що вже склалися на національному ґрунті в межах конкретної держави. Сучасні міжнародні відносини – це сукупність «міжнародних політик» окремих країн.

Головним суб’єктом міжнародних відносин є держава. За сучасних умов, на міжнародній арені активно виступають і недержавні, неурядові організації, громадсько-політичні рухи.

Кожна держава, проводячи зовнішню політику, має власні національні інтереси. Національний інтерес, який є головною категорією в теорії міжнародних відносин, реалізується в зовнішньополітичному курсі держави, в політиці її уряду, який визначає конкретні цілі щодо інших держав і шляхи їх досягнення. Держава має враховувати своє геополітичне положення, спиратися на економічний, демографічний, військовий, науково-технічний та культурний потенціал, що обумовлює її зовнішньополітичні можливості, визначає пріоритети у вирішенні конкретних проблем.

Організація та контроль за здійсненням зовнішньої політики покладені на спеціальні державні органи – міністерства закордонних справ, парламентські комітети з питань зовнішньої політики, посольства та представництва в інших державах, наукові й культурні центри за кордоном тощо.

На сьогоднішній день більшість фахівців поділяє міжнародні відносини на два типи:

  • відносини, що спираються на баланс інтересів;

  • відносини, які ґрунтуються на балансі сил.

Види міжнародних відносин розрізняють або за сферою суспільного життя (економічні, політичні, військово-стратегічні, культурні, ідеологічні), або за суб’єктами взаємодії (міжнародні, міжпартійні, відносини між різними неурядовими організаціями тощо).

При вивченні цього питання потрібно навести й визначення міжнародної політики. Це система економічних, правових, дипломатичних, ідеологічних, військових, культурних та інших зв'язків і відносин між народами, державами та групами держав, провідними соціальними, економічними та політичними силами й організаціями, що діють на світовій арені. Поняття "міжнародні відносини" є ширшим, ніж "міжнародна політика".

Цілі міжнародної політики є наступними:

  • участь у міжнародному поділі праці й пов'язаному з ним обміну товарами, сировиною, технологіями, науково-технічними винаходами та духовними цінностями;

  • спільне вирішення глобальних проблем сучасного світу;

  • захист прав людини, колективне забезпечення міжнародного миру та стабільності.

Розглядаючи тему далі, варто зазначити, що міжнародна політика тісно пов’язана з геополітичним становищем країни. Геополітика – це науковий напрям, який вивчає взаємозалежність зовнішньої політики держав, міжнародних відносин; система політичних, економічних, екологічних та військових – стратегічних взаємозв’язків, зумовлених географічним положенням країни (регіону) та іншими фізико - й економіко-географічними факторами.

Просторове розташування України, розміри її території, чисельність населення, природні ресурси в поєднанні з її потенційними можливостями в науковій, економічній та інших сферах суспільного життя, дають змогу і право мати статус великої європейської держави з відповідною геополітичною поведінкою та геостратегічною орієнтацією.

Для України, яка впродовж своєї історії перебувала в центрі геополітичних інтересів кількох наддержав, зовнішньополітичний вибір має не тільки внутрішню, а й міжнародну вагу. Стратегічна мета нашої держави полягає в інтеграції до європейських та євроатлантичних структур. За умов збереження багатовекторності зовнішньої політики України принциповий європейський вибір обумовлюється не сьогоденною кон'юнктурою, а національними інтересами. Об'єднана Європа вже перебрала на себе частину відповідальності за становлення України як стабільної демократичної держави. Пріоритетним тепер стає набуття повноправного членства у ЄС, який, певно, визначатиме образ Європи XXI ст. Такий стратегічний курс має усунути вагання потенційних партнерів, пов'язані з «невизначеністю» і «непередбачуваністю» України.

Аналізуючи міжнародні відносини, слід звернути увагу на існуючі глобальні проблеми сучасності та визначити їх вплив на світове співтовариство. Особливістю цих проблем є їхня комплексність, системність та загальний характер, зумовлені зростаючою єдністю сучасного світу, тенденціями до посилення взаємозв’язку і взаємозалежності існуючих економічних і політичних структур. Глобальні проблеми можна розділити на чотири основні групи:

  • політичні (регіональні, міждержавні та міжнаціональні конфлікти, тероризм, гонка озброєнь);

  • економічні (економічна відсталість та бідність, дефіцит природних ресурсів, демографічна криза);

  • екологічні (глобальне потепління, забруднення навколишнього середовища);

  • дотримання прав і свобод людини (боротьба зі злочинністю, корупцією; подолання голоду, епідемічних захворювань тощо).

Цілком очевидно, що, не вирішивши цих проблем, людство не подолає цивілізаційну кризу, не забезпечить своє виживання й подальший всебічний розвиток.
Теми виступів і рефератів:

  1. Міжнародна політика та її складові.

  2. Роль і місце України в системі сучасних міжнародних відносин.

  3. Україна і ЄС: особливості взаємовідносин.

  4. Геополітичний поділ сучасного світу: проблеми та перспективи.

  5. Концепція загальної безпеки та національні інтереси України.

  6. Глобальні проблеми сучасності й перспективи їх вирішення.


Питання до самоконтролю та дискусії:

  1. Сформулюйте визначення поняття «міжнародні відносини.

  2. Визначте основні цілі зовнішньої політики держави

  3. Які причини викликають появу суперечностей у міжнародних відносин?

  4. З чим пов’язані та в чому полягають кардинальні зміни в міжнародній політиці на початку ХХІ століття?

  5. Як впливають глобальні проблеми сучасності на політичні реалії в Україні?

  6. Сформулюйте основні причини виникнення міжнародних конфліктів.

1   2   3   4   5   6

Схожі:

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ВИВЧЕННЯ РОЗДІЛУ для студентів усіх спеціальностей...
Політологія. Суб`єкти політики та способи політичної діяльності [Текст]: Методичні рекомендації до вивчення розділу для студентів...
Редакційно-видавничий відділ Луцького державного технічного університету Луцьк 2007
Методичні вказівки до семінарських занять для студентів усіх спеціальностей денної форми навчання
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ до вивчення дисципліни „Інвестиційний менеджмент”...
Методичні рекомендації до вивчення дисципліни „Інвестиційний менеджмент” для студентів V курсу напрямку „Фінанси”. / Укладач: А....
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ до вивчення дисципліни „Фінансова санація...
Методичні рекомендації до вивчення дисципліни „Фінансова санація та банкрутство підприємств” для студентів V курсу напрямку „Фінанси”....
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ до вивчення дисципліни „Актуальні проблеми...
Методичні рекомендації до вивчення дисципліни „Актуальні проблеми теорії та практики фінансів” для студентів V курсу напрямку „Фінанси”....
РЕДАКЦІЙНО-ВИДАВНИЧИЙ ВІДДІЛ ЛУЦЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО ТЕХНІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ЛУЦЬК 2012
Економічна теорія. Методичні вказівки до виконання самостійної роботи для студентів технічних спеціальностей денної та заочної форм...
Конспект лекцій для студентів усіх спеціальностей денної та заочної форм навчання
Гуць В. С., Володченкова Н. В., Основи охорони праці: Конспект лекцій для студентів усіх спеціальностей денної та заочної форм навчання....
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ економічних спеціальностей
Методичні рекомендації для самостійної роботи студентів економічних спеціальностей денної форми навчання з дисципліни «Місцеві фінанси»....
Методичні рекомендації до семінарських занять з історії України (...
Методичні рекомендації до семінарських занять з історії України (для студентів усіх спеціальностей стаціонарної форми навчання) /...
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ВИКОНАННЯ КОНТРОЛЬНОЇ РОБОТИ №2 з ОРГАНІЗАЦІЇ...
Схвалено цикловою методичною комісією фармацевтичного факультету і рекомендовано до друку (протокол №1 від 30 серпня 2012 р.)
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка