МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ВИВЧЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ для студентів денної та заочної форми навчання усіх спеціальностей Рекомендовано Вченою Радою факультету соціології і права Національного технічного університету України "КПІ"


НазваМЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ВИВЧЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ для студентів денної та заочної форми навчання усіх спеціальностей Рекомендовано Вченою Радою факультету соціології і права Національного технічного університету України "КПІ"
Сторінка2/6
Дата05.04.2013
Розмір0.81 Mb.
ТипМетодичні рекомендації
bibl.com.ua > Право > Методичні рекомендації
1   2   3   4   5   6
ТЕМА 3.ВЛАДА ТА ВЛАДНІ ВІДНОСИНИ. ПОЛІТИЧНА ОПОЗИЦІЯ



  1. Поняття влади її природа, ресурси впливу та основні види.

  2. Функції влади та механізми її здійснення.

  3. Легітимність та легальність влади як її головні характеристики.

  4. Влада та опозиція.


Список літератури:

  1. Політологія: підручник / Л.М.Димитрова, С.О.Кисельов, М.Ф.Шевченко та ін.; За ред.Л.М.Димитрової, С.О.Кисельова. – К.: Знання, 2009. – 206с.

  2. Желтов В.В. Теория власти: Учеб.Пособие. – 2-е изд., перераб. / В.В. Желтов – М.: Флинта; МПСИ, 2008. – 584с.

  3. Розенфельд Ю.Н. Политология: учеб. пособие / Ю.Н. Розенфельд: Нар. Укр. акад., [каф. истории Украины]. – Харьков: Изд-во НУА, 2008. – 436с.

  4. Теория политики: Учеб. пособие для студ. вузов / Б.А. Исаев (ред.). – СПб и др.: Питер, 2008. – 460с.

  5. Хейвуд, Эндрю Политология: Учебник для студентов вузов / Пер. с англ. под ред. Г.Г.Водолазова, В.Ю.Бельского / Эндрю Хейвуд. – М.: ЮНИТИ-ДАНА. 2005. – 544с.

  6. Безаров О.Т. Політологія: [Навч. посібник для студ.] / О.Т. Безаров. – Буковинський держ. медичний ун-т. – Чернівці: БДМУ, 2007. – 326 с.


Методичні рекомендації

Починаючи вивчати цю тему, слід визначити, що влада - важливий суспільний феномен, ключова теоретична і практична проблема політичної науки. Вона являє собою об’єкт суперництва соціальних груп, класів, партій, окремих осіб. В той же час, це необхідна умова організованості і порядку в людському соціумі. Розуміння сутності влади та владних відносин, механізмів і форм її існування та здійснення, є необхідною передумовою ефективної політичної діяльності.

З урахуванням існуючих концепцій її походження, владу можна охарактеризувати як тип соціальних відносин, що проявляються у можливості і здатності одних людей приймати рішення, що мають обов’язковий характер для інших, впливати на їх діяльність, використовуючи авторитет, право, насильство та інші засоби.

Влада має свою структуру, основними компонентами якої є суб’єкт, об’єкт та процес її реалізації. Суб’єкт влади – її безпосередній носій (правляча еліта, політичний лідер), об’єкт влади – окремий громадянин, соціальна група чи суспільство в цілому, на яких спрямована регулююча діяльність суб’єкта. В демократичному суспільстві народ одночасно виступає як об’єктом владного впливу, так і джерелом влади.

Для здійснення впливу на поведінку інших індивідів та соціальних груп носій влади повинен мати у своєму розпорядженні відповідні ресурси. Серед них слід виокремити такі: економічні, соціальні, культурно-інформаційні, демографічні та примусові. В залежності від ситуації використовується або один вид ресурсів, або їх різні комбінації.

Розглядаючи питання видів влади, можна виокремити наступні критерії її класифікації :

  • за суб’єктом (індивідуальна, колективна);

  • за функціями владних органів (законодавча, виконавча, судова);

  • за сферами управління (державна, партійна, профспілкова);

  • за засобами впливу суб’єкта на об’єкт (тоталітарна, авторитарна, демократична);

  • за ресурсами (економічна, соціальна, культурно-інформаційна, примусова);

  • за масштабом (міжнародна, державна,регіональна).

Переходячи до другого питання, слід виокремити найважливіші функції влади. Це, насамперед:

  1. Інтегративна (полягає в об'єднанні соціально-політичних сил суспільства);

  2. Регулятивна (спрямовує політичну волю мас на регулювання життєдіяльності суспільства, правотворчість);

  3. Мотиваційна (передбачає формування мотивів та цілей політичної діяльності);

  4. Стабілізуюча (забезпечує стійкий розвиток політичної системи, громадянського суспільства).

Політична влада втілюється через механізм владних відносин. Польський політолог Є. Вятр запропонував таку його структуру:

  • наявність у владних відносинах не менше двох партнерів;

  • волевиявлення носія влади здійснюється у вигляді певного акту, який передбачає санкції за непідкорення його волі;

  • соціальні норми, що закріплюють право одних видавати нормативні акти, інших — їм підкорятися (правове забезпечення).

Такий механізм забезпечує оперативність і дієвість взаємозв'язку суб'єкта і об'єкта, реалізацію владних функцій.

Охарактеризувавши сутність влади, її види, ресурси впливу та функції, необхідно зробити акцент на розгляді таких її важливих характеристиках, як легальність і легітимність, що є взаємопов’язаними, але не тотожними поняттями.

Легітимність – це суспільне визнання влади та її право на управління. Легальність – її нормативно-правова закріпленість, узаконеність у відповідних державних документах. Це здатність влади діяти в рамках встановлених нею норм.

Якщо перше поняття носить більш оціночний, морально-етичний характер, друге – юридичний. Поняття «легітимність» було введено в політичну науку німецьким соціологом і політологом М.Вебером, який запропонував розрізняти три її основні види: традиційну, харизматичну і раціонально-легальну. Легітимність як міра довіри до влади з боку населення є змінною величиною. Вона залежить від наявності у влади реального авторитету – здатності виконувати взяті на себе зобов’язання та функції, реалізацію очікувань громадян.

Переходячи до розгляду останнього питання, передусім слід дати визначення політичної опозиції. У найзагальнішому розумінні до неї можна віднести політичні сили, які не підтримують офіційного політичного курсу, пропонують суспільству альтернативну програму його подальшого розвитку та ведуть легальну політичну діяльність. Слід також звернути увагу на правову невизначеність її статусу в сучасній Україні, що ускладнює взаємозв’язок і взаємодію з владою.

Серед основних форм опозиційної діяльності варто виокремити наступні: висунення і підтримка кандидатів до складу представницьких органів влади; ініціювання та проведення референдумів; законотворча діяльність; виступи у ЗМІ з метою оприлюднення власних політичних програм; проведення масових акцій протесту з висуненням своїх основних вимог тощо.

Далі варто зупинитися на критеріях класифікації політичної опозиції, зокрема, таких:

  • за характером вимог до влади (виділяють помірковану та радикальну);

  • за змістом політичного курсу (конструктивну та деструктивну);

  • за умовами функціонування (легальну, нелегальну, напівлегальну);

Характер взаємовідносин влади та опозиції, міру їх конфронтації визначає існуючий політичний режим. Це сукупність характерних для певного типу держави політичних відносин, засобів і методів, які використовуються владою, пануючих форм ідеології, соціальних і класових взаємовідносин, стану політичної культури. Політичний режим також визначається рівнем дотримання прав і свобод громадян, лояльністю населення щодо влади.
Теми виступів і рефератів:

  1. Концепції походження політичної влади

  2. Ознаки та функції влади в сучасному суспільстві.

  3. Система «поділу влад» та її особливості.

  4. Влада та опозиція в Україні: взаємозв’язок та взаємодія..

  5. Політичні режими та ознаки їх класифікації.

  6. Політичний режим в сучасній Україні.


Питання до самоконтролю та дискусії:

  1. У чому полягають особливості політичної влади? Хто виступає її суб`єктом та об’єктом? Що є ресурсами політичної влади?

  2. Чи є право знаряддям політичної влади?

  3. Які основні способи легітимації політичної влади?

  4. Охарактеризуйте взаємозв’язок легітимності та легальності політичної влади.

  5. Чи ефективна концепція поділу функцій влади в демократичному суспільстві?

  6. Охарактеризуйте основні форми опозиційної діяльності в Україні.

  7. В яких випадках можливе співробітництво між владою та опозицією?



ТЕМА 4. ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА СУСПІЛЬСТВА. ДЕРЖАВА ЯК ОСНОВНИЙ ЕЛЕМЕНТ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ: СУТНІСТЬ, РІЗНОВИДИ, ФУНКЦІЇ


  1. Політична система суспільства та її структура. Держава як основний елемент політичної системи.

  2. Правова держава та громадянське суспільство: основні напрями формування та взаємодії.

  3. Форми державного правління та територіального устрою.


Список літератури:

  1. Політична система і громадянське суспільство: європейські і українські реалії: монографія / А.І. Кудряченко (заг. ред.). – К.: НІСД, 2007. – 395 с.

  2. Теория политики: Учеб. пособие для студ. вузов / Б.А. Исаев (ред.). – СПб и др.: Питер, 2008. – 460с.

  3. Політологія: підручник / В.Г. Антоненко, В.Д. Бабкін, О.В. Бабкіна та ін. – 3-тє вид., перероб, доп. – К.: Академія, 2008. – 567 с.

  4. Прикладна політологія: Навч. посіб. / В.П. Горбатенко (ред.). – К.: Академія, 2008. – 472 с.

  5. Політологія: підручник / Л. М. Димитрова, С.О. Кисельов, М.Ф. Шевченко та ін.; За ред. Л.М. Димитрової, С.О. Кисельова. – К.: Знання, 2009. – 206с.

  6. Політологія: Навч.посіб. / М.П. Гетьманчук, В.К. Грищук, Я.Б. Турчин, та ін.; за заг.ред. М.П. Гетьманчука. – К.: Знання, 2011. – 415с.


Методичні рекомендації

Реалізація політичної влади у тих чи інших формах, з використанням різноманітних ресурсів, відбувається за допомогою політичної системи суспільства. У найширшому розумінні політична система  це сукупність політичних інститутів, взаємин, процесів, політико-правових норм, політичної культури, за допомогою яких відбувається функціонування політичної влади, забезпечується соціальна і політична стабільність. У сучасній політичній науці наявні різні критерії визначення типів політичних систем: за ступенем централізації влади (тоталітарні, ліберально-демократичні); за відношенням до дійсності (консервативні, реформаторські); за станом і рівнем політичної культури (англо-американська, континентально-європейська) тощо. Головним інститутом політичної системи суспільства є держава. За її допомогою влада організовує, направляє і контролює спільну діяльність і взаємовідносини індивідів, суспільних груп і класів. Серед основних концепцій походження держави виділяють: теократичну, договірну, теорію завоювання, соціально-економічну тощо. В політичній науці держава визначається як знаряддя влади класу, нації, суспільства, як система установ, що володіють верховною владою на певній території.

Основними ознаками держави як політичного інституту є: суверенітет – як незалежність державної влади, здатність самостійно вирішувати свої справи; наявність спеціальної системи органів і установ, що реалізують владні функції (уряд, апарат чиновників); чітко окреслена територія з населенням, на яку розповсюджується юрисдикція державної влади; монопольне право на примус, видання законів та правових актів, на стягнення податків .

Відповідно до свого призначення, держава виконує певні функції, під якими розуміються основні напрями її діяльності. Їх традиційно поділяють на внутрішні та зовнішні. До внутрішніх відносять: організаційно-управлінську, економічну, соціальну, культурно-виховну, національно-інтеграційну, демографічну, правоохоронну, екологічну. До зовнішніх: дипломатичну, оборонну, експансійну.

Переходячи до вивчення наступного питання теми, слід зазначити, що у процесі власного становлення та розвитку держава проходить ряд етапів, завершальним з яких має стати правовий. Теорія правової держави в загальних рисах склалась у XVІІ – ХІХ ст. у працях Д.Локка, Ш.Монтеск’є, Т.Джефферсона, І.Канта. Сучасна модель правової держави характеризується верховенством закону; всезагальністю права; поділом влади на законодавчу, виконавчу та судову, що створює систему «стримувань» і «противаг» гілок влади; дотриманням прав і свобод особи згідно з міжнародними стандартами; взаємною відповідальністю держави і громадянина. Варто звернути увагу на те, що формування правової державності стало можливим в результаті визрівання громадянського суспільства, що включає до себе всі види відносин, не опосередковані державою. Так, енциклопедичний словник з політології визначає його як суспільство з розвинутими економічними, культурними, правовими і політичними відносинами між його членами, незалежне від держави, але таке, що взаємодіє з нею. Інтереси і потреби індивідів реалізуються через такі інститути громадянського суспільства, як політичні партії, громадські рухи, профспілки, територіальні і національні спільноти, сім’ю, церкву та ін. Держава, у свою чергу, має узгоджувати їх та забезпечувати консенсус за основними питаннями суспільного життя.

У розвитку сучасних держав можна виділити декілька тенденцій: трансформації політичних режимів, демократичного обмеження суверенітету, взаємодію принципів інтеграції та дезінтеграції тощо.

Держави традиційно класифікуються за двома критеріями: формою правління та формою державного устрою. Під формою державного правління розуміється організація верховної влади, яка визначається її формальним джерелом, система взаємовідносин її органів один з одним та з населенням. Розрізняють дві основні форми державного правління: монархію та республіку. Монархія (від лат. «mono» – один, «archia» – правити) характеризується тим, що влада голови держави (короля, імператора) має спадковий характер і не є похідною від будь-якої іншої влади, органу чи виборців. Вона має наступні різновиди:

  • абсолютна монархія, що характеризується всевладдям глави держави та відсутністю конституційного ладу. Монарх концентрує у своїх руках всі гілки влади (Саудівська Аравія, Катар, ОАЕ);

  • конституційна  обмежує повноваження голови держави конституцією, що закріплює принцип поділу влади на окремі гілки. В сучасних конституційних монархіях роль коронованої особи в основному є номінальною (Великобританія, Бельгія, Японія, Іспанія). В залежності від рівня конституційних обмежень розрізняють дуалістичну і парламентську монархії. За дуалістичної форми повноваження парламенту обмежено монархом (Іорданія, Кувейт, Марокко). Для парламентської – законодавча влада повністю належить парламенту, влада монарха значно обмежена і у виконавчій сфері.

Республіка (від лат. «res» – справа і «publicus» – всенародний) – форма правління, за якої вища державна влада належить виборному представницькому органу. Голова держави та всі владні органи обираються на певний визначений термін.

Виділяють наступні різновиди республіканського правління:

  • президентська республіка (США, Бразилія, Аргентина, Алжир, Туркменістан) характеризується домінуючою роллю президента в системі державних органів. Він одночасно є главою держави та главою уряду; посада прем’єр-міністра відсутня; уряд формується непарламентським шляхом: президент призначає його членів незалежно від парламенту (у США – за схваленням сенату); міністри зобов’язані проводити політику, визначену президентом, і несуть перед ним відповідальність; президент має право на проведення референдуму. Характерним є чіткий поділ влади на законодавчу, виконавчо-розпорядну та судову;

  • парламентська республіка (Італія, ФРН, Австрія, Туреччина, Ізраїль, Угорщина) визнає переважаючу роль парламенту та обраного ним уряду: глава держави в системі державних органів виконує, насамперед, представницькі функції (т.зв. «неправлячий» президент); уряд формується парламентським шляхом, з представників партій або їх коаліцій, що мають більшість місць у парламенті. Вотум недовіри з боку парламенту веде або до відставки уряду, або до розпуску парламенту та проведення дострокових виборів; уряд здійснює управління країною, а його голова стає, фактично, першою особою в державі; парламент, поряд із виданням законів та затвердженням бюджету, наділений правом контролю за діяльністю уряду; президент, як правило, обирається у парламенті, але в окремих випадках і загальним голосуванням (Австрія). Повноваження президента, крім суто представницьких, здійснюються, як правило, за згодою уряду;

  • змішана форма республіки (Росія, Україна, Франція, Фінляндія, Португалія, Польща) є комбінацією двох попередніх форм. Формально центральні органи функціонують за схемою парламентської системи, але президент обирається загальним голосуванням. За згодою парламенту він призначає прем’єр-міністра та уряд, голова якого є відповідальним перед президентом, але підконтрольний парламенту. У такій системі переважають риси президентської форми правління з пріоритетом виконавчої влади над законодавчою.

Під формою державного устрою розуміють територіально-політичну організацію держави, що включає політико-правовий статус її адміністративних одиниць, принципи взаємодії центральних і регіональних державних органів. Відомі такі основні форми державного устрою: унітарна (від лат. «unitas» – єдність) передбачає поділ держави на окремі адміністративно-територіальні одиниці, що не мають політичної самостійності та підпорядковані центральним органам влади (Фінляндія, Швеція, Франція, Польща, Україна та ін.), характерні єдина для всієї держави система права, стереотипна схема організації та підкорення органів влади, єдина конституція та громадянство; федерація (єдине громадянство) складається з кількох державних утворень, кожне з яких має власну компетенцію і систему органів влади. Її складові не мають повного політичного суверенітету (США, ФРН, Росія, Канада, Австрія). Відома і така форма державного устрою, як конфедерація. Це союз самостійних держав, у компетенцію яких передається вирішення певних важливих питань (оборони, економіки, екології тощо). Розглядаючи це питання, слід зазначити, що сучасні дослідники зазвичай відносять до конфедерації міжнародні організації (ЄС, ООН, НАТО тощо).
Теми виступів і рефератів:

  1. Основні концепції походження держави та їх особливості.

  2. Місце та функції держави в політичній системі суспільства.

  3. Правова держава та громадянське суспільство: історія і сучасність.

  4. Основні тенденції розвитку сучасних держав.

  5. Форми державного правління та територіального устрою.


Питання до самоконтролю та дискусії:

  1. Що таке політична система суспільства? Які її основні компоненти?

  2. Охарактеризуйте договірну концепцію походження держави?

  3. Перерахуйте основні ознаки держави.

  4. Як ви розумієте поняття “соціальна держава”? Які існують механізми соціального захисту населення?

  5. Назвіть основні форми державного правління та визначте формальне джерело влади в них.

  6. Чим відрізняються унітарна та федеративна держави?

  7. Охарактеризуйте модель державно-політичного устрою сучасної України.



1   2   3   4   5   6

Схожі:

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ВИВЧЕННЯ РОЗДІЛУ для студентів усіх спеціальностей...
Політологія. Суб`єкти політики та способи політичної діяльності [Текст]: Методичні рекомендації до вивчення розділу для студентів...
Редакційно-видавничий відділ Луцького державного технічного університету Луцьк 2007
Методичні вказівки до семінарських занять для студентів усіх спеціальностей денної форми навчання
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ до вивчення дисципліни „Інвестиційний менеджмент”...
Методичні рекомендації до вивчення дисципліни „Інвестиційний менеджмент” для студентів V курсу напрямку „Фінанси”. / Укладач: А....
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ до вивчення дисципліни „Фінансова санація...
Методичні рекомендації до вивчення дисципліни „Фінансова санація та банкрутство підприємств” для студентів V курсу напрямку „Фінанси”....
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ до вивчення дисципліни „Актуальні проблеми...
Методичні рекомендації до вивчення дисципліни „Актуальні проблеми теорії та практики фінансів” для студентів V курсу напрямку „Фінанси”....
РЕДАКЦІЙНО-ВИДАВНИЧИЙ ВІДДІЛ ЛУЦЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО ТЕХНІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ЛУЦЬК 2012
Економічна теорія. Методичні вказівки до виконання самостійної роботи для студентів технічних спеціальностей денної та заочної форм...
Конспект лекцій для студентів усіх спеціальностей денної та заочної форм навчання
Гуць В. С., Володченкова Н. В., Основи охорони праці: Конспект лекцій для студентів усіх спеціальностей денної та заочної форм навчання....
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ економічних спеціальностей
Методичні рекомендації для самостійної роботи студентів економічних спеціальностей денної форми навчання з дисципліни «Місцеві фінанси»....
Методичні рекомендації до семінарських занять з історії України (...
Методичні рекомендації до семінарських занять з історії України (для студентів усіх спеціальностей стаціонарної форми навчання) /...
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ВИКОНАННЯ КОНТРОЛЬНОЇ РОБОТИ №2 з ОРГАНІЗАЦІЇ...
Схвалено цикловою методичною комісією фармацевтичного факультету і рекомендовано до друку (протокол №1 від 30 серпня 2012 р.)
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка