МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ВИВЧЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ для студентів денної та заочної форми навчання усіх спеціальностей Рекомендовано Вченою Радою факультету соціології і права Національного технічного університету України "КПІ"


НазваМЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ВИВЧЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ для студентів денної та заочної форми навчання усіх спеціальностей Рекомендовано Вченою Радою факультету соціології і права Національного технічного університету України "КПІ"
Сторінка3/6
Дата05.04.2013
Розмір0.81 Mb.
ТипМетодичні рекомендації
bibl.com.ua > Право > Методичні рекомендації
1   2   3   4   5   6
ТЕМА 5. ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ ТА РУХИ.

ТИПОЛОГІЯ ПАРТІЙНИХ СИСТЕМ



  1. Особливості виникнення та становлення політичних партій, їх основні ознаки.

  2. Види та функції політичних партій у політичній системі суспільства.

  3. Партійні системи та їх типологія.


Список літератури:

  1. Розенфельд Ю.Н. Политология: учеб. пособие / Ю.Н. Розенфельд: Нар. Укр. акад., [каф. истории Украины]. – Харьков: Изд-во НУА, 2008. – 436 с.

  2. Політологія: Навч. посібник для студ. / В.І. Штанько, Н.В. Чорна, Т.Г. Авксентьєва, Л.А. Тіхонова. – Вид. 2-ге, перероб. та доп. – К.: Инкос; Центр учбової літератури, 2007. – 288 с.

  3. Политология: Учеб. для студ. вузов / В.А. Ачкасов, В.А. Гуторова (ред.). – М.: Высшее образование, 2008. – 691 с.

  4. Політологія: підручник / Л.М.Димитрова, С.О.Кисельов, М.Ф.Шевченко та ін.; За ред. Л.М.Димитрової, С.О.Кисельова. – К.: Знання, 2009. – 206с.

  5. Рудич Ф.М. Політологія: Підручник. – 2-е вид., стереотип. / Ф.М. Рудич. – К.: Либідь, 2006. – 480с.

  6. Політологія: Навч.посіб./ М.П. Гетьманчук, В.К. Грищук, Я.Б. Турчин, та ін.; за заг.ред. М.П. Гетьманчука. – К.: Знання, 2011. – 415с.

  7. Хейвуд, Эндрю. Политология: Учебник для студентов вузов / Пер. с англ. под ред. Г.Г.Водолазова, В.Ю.Бельского / Эндрю Хейвуд – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2005. – 544с.


Методичні рекомендації

Розгляд цієї теми було б варто розпочати із з’ясування сутності політичної партії як важливого елемента політичної системи суспільства та факторів, що сприяли їх масовій появі. Латинське слово «pars», «partis» означає частину, групу людей, зібраних або виокремлених із певною метою. Як політичний феномен вони відомі ще з епохи рабовласництва. У своєму розвитку партії пройшли три основні етапи: аристократичних угрупувань (віги і торі в Англії у ХVІІ ст.), політичних клубів (клуб «Молода Італія», що діяв на початку ХІХ ст.), які виникали переважно з метою проведення певної політичної акції та масових політичних партій сучасного типу. Останні виникають в Європі у другій половині ХІХ ст. Вони відрізнялись довготривалістю існування, представництвом серед широких мас населення, значною чисельністю, розробленими статутом та програмою політичних дій. Перша масова партія була заснована у 1861 році в Англії і мала назву «Ліберальне товариство реєстрації виборів в Англії».

Далі варто зазначити, що активній появі і розвитку масових партій у ХІХ ст. сприяли два фактори: розширення загального виборчого права через скасування більшості існуючих виборчих цензів (майнового, освітнього, релігійного, статевого тощо), завдяки чому збільшилась кількість учасників політичного процесу; зміни у соціальній структурі суспільства, що спричинили формування робітничого класу (пролетаріату) та усвідомлення ним своїх класових інтересів.

На сьогоднішній день існують два підходи до визначення сутності політичних партій. Перший пов'язаний з поглядами на цю проблему М.Вебера та М.Дюверже. Вони визначали партію як суспільну групу, члени якої об’єднані спільною ідеологією та організаційними принципами діяльності. Другий підхід пов’язаний з розумінням партії як репрезентанта класових інтересів і характерний для марксистсько-ленінської концепції (ґенеза і розвиток партії пов’язуються, в першу чергу, з класовою боротьбою пролетаріату).

Отже, сучасна політична партія – це спільність людей, об’єднаних ідеологічно та організаційно, з метою завоювання (в результаті виборів і т. ін.), утримання і використання державної влади для реалізації інтересів тих чи інших соціальних груп або класів. Спирається на добровільне прийняття членів, забезпечуючи найбільш активним з них різні вигоди чи особисті привілеї.

Порядок утворення й діяльності політичних партій регулюється законодавством. Основними документами для реєстрації в якості суб’єкту політичного процесу є статут та програма. Статут закріплює організаційну структуру партії, умови вступу і виходу з організації, періодичність та розмір членських внесків, можливість створення політичних блоків або об’єднань, періодичність проведення партійних зборів та з’їздів тощо. Програма містить основні цілі політичної діяльності, визначає їх пріоритетність.

Розглядаючи наступне питання, необхідно визначити наявні критерії типологізації політичних партій та охарактеризувати їх функції. Отже, партії можна класифікувати за наступними критеріями:

  • за ідеологічним спрямуванням (радикальні, консервативні, ліберальні, соціал-демократичні, комуністичні);

  • за соціальною базою (робітничі, селянські);

  • за місцем у політичній системі (правлячі та опозиційні);

  • за організаційною структурою (кадрові та масові);

  • за політичним представництвом (парламентські, непарламентські);

  • за місцем у політичному спектрі (праві, ліві, центристські).

Політичні партії виконують важливий ряд суспільно значущих функцій, зокрема: виявлення і узагальнення інтересів соціальних груп або класів; розробка ідеології та програми дій з метою їх реалізації; завоювання влади та забезпечення політичного представництва; формування громадської думки; політичне виховання населення; підготовка і висування кадрів для формування політичної еліти.

Слід зазначити, що пріоритетною серед перерахованих функцій для партії є саме завоювання, утримання та реалізація політичної влади, що забезпечує широке політичне представництво в органах влади та можливість впливати на офіційний політичний курс.

Політичні партії можуть виникати на основі громадських рухів, що являють собою об’єднання різних соціальних груп для реалізації поставленої мети. Останні не мають фіксованого членства, чіткої ієрархізованої структури та програмних документів. Розрізняють антивоєнні, антиглобалістські, екологічні, студентські, жіночі рухи тощо.

Переходячи до вивчення третього питання, слід зазначити, що партійна система – це частина політичної системи суспільства, сукупність існуючих політичних партій, що взаємодіють як між собою, так і з державними структурами.

Найбільш розповсюдженою є типологія партійних систем, що базується на кількісному критерії – кількості партій, які реально змагаються за владу або справляють вплив на неї. Відповідно, виділяють однопартійну, двопартійну і багатопартійну системи, кожна з яких також має свої специфічні різновиди. Однопартійна система характеризується існуванням лише однієї легальної партії за офіційної заборони інших, «зрощенням» партійного і державного апарату, домінуванням тоталітарного політичного режиму (Радянський Союз, Китай, Куба, Північна Корея). Двопартійна передбачає відсутність обмежень на кількість партій, дві найвпливовіші з них є головними конкурентами на виборах; партія-переможець отримує можливість формування уряду (США, Великобританія, Канада). Багатопартійна система включає до себе значну кількість політичних партій різного ідеологічного спрямування, характеризується наявністю двосторонньої (як лівої, так і правої) опозиції; формування парламенту та складу уряду відбувається за участю обмеженої кількості партій (Німеччина, Італія, Франція, Україна, Росія).
Теми виступів і рефератів:

  1. Соціально-історичні умови та національні фактори виникнення політичних партій.

  2. Політична партія: поняття, типологія, функції.

  3. Функції політичних партій в житті суспільства.

  4. Громадські рухи як особлива форма політичної активності.

  5. Сутність та типологія партійних систем.

  6. Політичні партії та громадсько-політичні об’єднання в Україні.


Питання до самоконтролю та дискусії:

  1. Які ознаки політичних партій ви можете назвати?

2. Назвіть програмні документи на основі яких партія здійснює свою політичну діяльність. В чому їх особливості?

3. Назвіть функції політичних партій і рухів у житті суспільства.

4. Що, на вашу думку, відрізняє політичні партії від політичних рухів?

5. Які ви знаєте праві та ліві українські політичні партії?

  1. Охарактеризуйте партійну систему України та її особливості.



ТЕМА 6. ПОЛІТИЧНА ЕЛІТА ТА ПОЛІТИЧНЕ ЛІДЕРСТВО



  1. Сутність поняття «еліта», сучасні теорії еліт.

  2. Структура, функції та види еліт. Основні системи відбору.

  3. Феномен політичного лідерства: природа, сутність, типи, рівні, стилі, принципи та методи діяльності.


Список літератури:

  1. Вылегжанин Д.А. Введение в политическую имиджелогию: Учеб. пособие / Д.А. Вылегжанин, - 2-е изд., испр. и доп. – М.: Флинта, МПСИ, 2008. – 136 с.

  2. Теория политики: Учеб. пособие для студ. вузов / Б.А. Исаев (ред.). – СПб и др.: Питер, 2008. – 460с.

  3. Політологія: підручник / В.Г. Антоненко, В.Д. Бабкін, О.В. Бабкіна та ін. – 3-тє вид., перероб, доп. – К.: Академія, 2008. – 567 с.

  4. Прикладна політологія: Навч. посіб. / В.П. Горбатенко (ред.). – К.: Академія, 2008. – 472 с.

  5. Політологія: підручник / Л.М.Димитрова, С.О.Кисельов, М.Ф.Шевченко та ін.; За ред. Л.М. Димитрової, С.О. Кисельова. – К.: Знання, 2009. – 206с.

  6. Політологія: Навч.посіб./ М.П. Гетьманчук, В.К. Грищук, Я.Б. Турчин, та ін.; за заг.ред. М.П. Гетьманчука. – К.: Знання, 2011. – 415с.


Методичні рекомендації

Різні суб’єкти політики справляють на неї неоднаковий вплив. Окремі громадяни й соціальні групи не беруть безпосередньої участі у політичному житті. Цим займається окремий прошарок людей, який називають політичною елітою. Саме поняття «еліта» (від фр. «elite» – кращий, добірний, обраний) стає терміном політичної науки у ХІХ ст. і означає найкращу групу людей, які володіють якостями, що виділяють їх з решти суспільства, та ознаками, що дозволяють формувати поведінку, погляди та думки інших членів соціуму. Класичні елітарні теорії формуються в к. ХІХ – поч. ХХ ст. Їх засновниками вважаються італійські та німецькі соціологи В. Парето, Г. Моска, Р. Міхельс. Якщо підсумувати основні значення, в яких цей термін використовується, маємо наступне:

  • еліта – це особи, які отримали найвищий індекс у галузі їх діяльності;

  • найбільш активні в політичному відношенні індивіди, зорієнтовані на владу;

  • люди, що мають високий соціальний статус і завдяки цьому впливають на політичний процес;

  • харизматичні особистості.

Отже, підсумовуючи, можна навести наступне визначення політичної еліти: це внутрішньо згуртована політична група, що складає меншість суспільства, яка виступає суб’єктом підготовки та прийняття важливих стратегічних рішень і володіє для цього необхідним ресурсним потенціалом.

Переходячи до розгляду наступного питання теми, необхідно підкреслити, що еліта завжди має певну структуру, вона не є однорідною за складом. Зазвичай, вона складається з двох компонентів – лідерів та бюрократичного апарату. Останній включає до себе адміністративних керівників усіх рівнів і посадових осіб.

Слід також окреслити основні функції, які покладені на політичну еліту. Найголовнішою серед них є управлінська, яка має здійснюватись лише кваліфікованою меншістю. Виконуючи свої керівні функції, еліта прагне забезпечити постійність своєї влади. Серед інших функцій можна назвати: актуалізацію інтересів суспільства; вироблення державної політики і формування політичної стратегії розвитку; прийняття політичних рішень; вироблення норм поведінки та захист ідеалів, цінностей, характерних для даного соціуму.

Важливе місце в теорії еліт займає їх типологія. Зокрема, за якісним складом розрізняють відкриті та закриті еліти; за умовами здійснення влади – легітимні та нелегітимні; за стилем особистого керівництва виділяють еліту «левів» та еліту «лис»; за ідеологічною ознакою – демократичні, авторитарні, тоталітарні; за рівнем виконання функцій – сильні та слабкі; за способом відбору виокремлюють еліти на основі крові, приватної власності та інтелектуальної продуктивності.

Щодо шляхів формування еліти, політична практика розрізняє дві основні системи відбору:

  • систему гільдій (при відборі можливих кандидатів акцент робиться на їх політичних перевагах, суворому слідуванні правилам і настановам політичної організації);

  • антрепренерську систему (орієнтується на особисті якості кандидата, наприклад, креативність мислення, здатність переконувати, вміння подобатись виборцям тощо).

В чистому вигляді ці системи зустрічаються рідко. Антрепренерська більш характерна для демократичних держав, система гільдій – для авторитарних, хоч її елементи застосовуються і в демократичних країнах, особливо в економіці і державно-адміністративній сфері. Ці обидві системи мають як позитивні, так і негативні риси. Антрепренерська відкрита для молодих лідерів та інновацій. Проте існує імовірність ризику і непрофесіоналізму, непередбачуваність в політиці. Система гільдій характеризується більшим професіоналізмом, досвідом, передбачуваністю дій, проте, схильна до бюрократизації, консерватизму, призводить до перетворення в замкнуту касту.

Вивчаючи останнє питання даної теми, слід сказати, що проблема еліти тісно пов’язана з феноменом політичного лідерства ( з англ. «leader» – керівник). Неодмінною умовою її функціонування є здатність висувати кадри, що займуть владні позиції в політичній організації суспільства, стануть головними суб’єктами політичних рішень. Це є політичні лідери, походження яких обґрунтовують наступні концепції: теорія рис, ситуативна теорія, концепція послідовників, психоаналітична концепція тощо. У сучасній політичній науці лідерство не має однозначного тлумачення. Є декілька підходів до його визначення: перший акцентує увагу на морально-етичному аспекті цього терміну, другий відрізняється певною прагматизацією й визнає за лідером право приймати важливі політичні рішення, його вміння згуртувати людей для досягнення поставлених цілей. Отже, поняття політичного лідерства включає як формально-посадовий статус, пов'язаний з владою, так і суб’єктивну діяльність, спрямовану на виконання соціальної ролі. За сучасних умов, лідер – це авторитетний суб’єкт політичного процесу, що здатен консолідувати різні соціальні групи для вирішення проблем суспільного розвитку.

Серед найважливіших функцій політичного лідера виокремлюють: інтеграцію мас навколо соціально значущих цілей; пошук та прийняття оптимальних політичних рішень; легітимацію існуючого політичного ладу; соціальний захист та арбітраж тощо.

Продовжуючи розгляд даної проблеми, слід зосередитись і на визначенні існуючих типів лідерів. Зокрема, за масштабом або рівнем політичної діяльності виокремлюють лідера малої і великої соціальної групи.

В малій групі роль лідера полягає у здатності згуртувати людей та скерувати їх діяльність у потрібному напрямку. Від нього вимагається тісне особисте спілкування з близьким оточенням. При цьому виявляються і відіграють домінуючу роль його особисті якості: вміння володіти ситуацією, приймати рішення, брати на себе відповідальність, робити вірний політичний вибір. Водночас, лідер повинен вміти задовольняти інтереси групи, не виходячи за межі права і громадянських норм.

Іншим є лідерство на рівні «великої політики»: управління країною, політичними партіями, рухами. Від лідера такого масштабу вимагається згуртування інтересів широких верств населення. Тут мають значення не стільки особисті якості, скільки вміння формувати загальні політичні вимоги, спілкуватися з більш широким колом людей, переконувати їх, бути виразником їх інтересів. За соціальним статусом лідери можуть бути формальними (особа, що займає керівну позицію в органах влади) та неформальними (згуртовує маси завдяки особистому впливові та авторитету).

В залежності від того, на чому базуються їх претензії на владу (авторитет) німецький соціолог М.Вебер запропонував поділяти лідерів на традиційних (чий авторитет базується на вікових традиціях, що не піддаються сумнівам), раціонально-легальних (здобувають владу шляхом виборів і діють в рамках встановлених правових норм) та харизматичних («харизма» - у перекладі з гр. «дар божий»), що спираються не на силу традицій чи закону, а на надзвичайні особисті якості).

Якщо взяти за критерій психологічні особливості поведінки лідерів, то при цьому розрізняють :

  • експертів – людей раціонального складу розуму, які віддають перевагу фактам і цінують точність;

  • організаторів – діяльних особистостей, ініціативних, які просуваються до влади цілеспрямовано, але не поспішаючи;

  • комунікаторів – спонтанних і емоційних лідерів, які розглядають політику як арену власного самоствердження;

  • стратегів – оригінальних людей, які відкидають задані схеми і роблять політичне життя навколо себе насиченим і неспокійним.

Беручи за критерій стиль діяльності лідера, можна виділити: авторитарний стиль, для якого характерні жорсткість мислення, ігнорування інформації й аргументів, одноосібний вибір напрямів і цілей діяльності. Демократичний стиль відзначають гнучкість мислення, схильність до отримання максимально повної інформації, лідер бере участь в обговоренні проблем нарівні з усіма, цілі і напрями діяльності обираються, виходячи з точки зору, яка перемагає.

Підбиваючи підсумки розгляду даного питання, необхідно підкреслити, що політичний лідер – це продукт свого часу; йому притаманні саме ті риси, які властиві даному суспільству.
Теми виступів і рефератів:

  1. Поняття «політична еліта», її сутність та функції в політичному житті суспільства.

  2. Класичні та сучасні теорії еліт.

  3. Політичні лідери як суб’єкти політичного процесу.

  4. Об’єктивні та суб’єктивні чинники виникнення феномену політичного лідерства.


Питання до самоконтролю та дискусії:

  1. Охарактеризуйте сучасні теорії походження еліт.

  2. У чому полягають функції політичної еліти?

  3. Чим відрізняються система гільдій та антрепренерська система рекрутування еліт?

  4. Яку типологію політичного лідерства ви можете назвати?

  5. Визначте провідні тенденції формування політичних еліт і політичних лідерів в сучасній Україні.


1   2   3   4   5   6

Схожі:

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ВИВЧЕННЯ РОЗДІЛУ для студентів усіх спеціальностей...
Політологія. Суб`єкти політики та способи політичної діяльності [Текст]: Методичні рекомендації до вивчення розділу для студентів...
Редакційно-видавничий відділ Луцького державного технічного університету Луцьк 2007
Методичні вказівки до семінарських занять для студентів усіх спеціальностей денної форми навчання
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ до вивчення дисципліни „Інвестиційний менеджмент”...
Методичні рекомендації до вивчення дисципліни „Інвестиційний менеджмент” для студентів V курсу напрямку „Фінанси”. / Укладач: А....
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ до вивчення дисципліни „Фінансова санація...
Методичні рекомендації до вивчення дисципліни „Фінансова санація та банкрутство підприємств” для студентів V курсу напрямку „Фінанси”....
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ до вивчення дисципліни „Актуальні проблеми...
Методичні рекомендації до вивчення дисципліни „Актуальні проблеми теорії та практики фінансів” для студентів V курсу напрямку „Фінанси”....
РЕДАКЦІЙНО-ВИДАВНИЧИЙ ВІДДІЛ ЛУЦЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО ТЕХНІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ЛУЦЬК 2012
Економічна теорія. Методичні вказівки до виконання самостійної роботи для студентів технічних спеціальностей денної та заочної форм...
Конспект лекцій для студентів усіх спеціальностей денної та заочної форм навчання
Гуць В. С., Володченкова Н. В., Основи охорони праці: Конспект лекцій для студентів усіх спеціальностей денної та заочної форм навчання....
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ економічних спеціальностей
Методичні рекомендації для самостійної роботи студентів економічних спеціальностей денної форми навчання з дисципліни «Місцеві фінанси»....
Методичні рекомендації до семінарських занять з історії України (...
Методичні рекомендації до семінарських занять з історії України (для студентів усіх спеціальностей стаціонарної форми навчання) /...
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ВИКОНАННЯ КОНТРОЛЬНОЇ РОБОТИ №2 з ОРГАНІЗАЦІЇ...
Схвалено цикловою методичною комісією фармацевтичного факультету і рекомендовано до друку (протокол №1 від 30 серпня 2012 р.)
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка