Одеська НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ
На правах рукопису
УДК 340.12:115
ОБОРОТОВ ІГОР ГАРИСЛАВОВИЧ
ТЕМПОРАЛЬНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ПРАВА
Спеціальність 12.00.01 – теорія та історія держави і права;
історія політичних вчень
Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
Науковий керівник – Крижанівський Анатолій Федорович,
кандидат юридичних наук, доцент
Одеса – 2008
ЗМІСТ
Вступ 5
Розділ 1.
Теоретико-методологічні питання часу в правовій Сфері 14
1.1. Час як об’єкт людського пізнання 16
1.1.1. Категорія часу в міфології й релігійній філософії. 17
1.1.2. Основні наукові концепції часу. 24
1.2. Способи сприйняття й обчислення часу 34
1.3. Правовий час як атрибут правової реальності 46
Висновки до розділу 1 62
Розділ 2.
Часове середовище права 65
2.1. Правовий розвиток і наступність у праві 65
2.2. Дія норм права у часі 83
2.2.1. Часові межі існування норми права. 85
2.2.2. Типологія дії правової норми у часі. 101
2.2.3. Презумпція незворотності нормативно-правового акта. 111
Висновки до розділу 2 121
Розділ 3.
Формалізація часу у праві 126
3.1. Хронологія і хронометрія правового буття 126
3.2. Строки у правовому регулюванні 133
3.2.1. Поняття й обчислення строків. 133
3.2.2. Способи класифікації строків. 139
3.2.3. Давність як особливий вид строку. 149
3.3. Формально-визначені й оціночні темпоральні поняття в законодавстві України 161
Висновки до розділу 3 169
Висновки 173
Список використаних джерел 181
Вступ
Актуальність теми. Розвиток права й держави в епоху постмодерну висуває нові вимоги до методології наукових досліджень, потребує використання нових підходів, зокрема запозичення досягнень інших сфер знання; вивчення феноменів, що пов’язані з правом, але не є цілком юридичними. Таким чином, нового прочитання дістає проблема темпоральних характеристик права, розглянута на теоретичному рівні у новому ракурсі: якщо більшість існуючих досліджень зачіпає окремі темпоральні питання (дія права в часі, вчення про строки тощо), то у цьому дослідженні пропонується комплексний аналіз проблеми взаємодії права й часу – від темпорального виміру правової реальності до буття права у часі і вивчення способів управління темпоральними параметрами діяльності.
Вихід за межі позитивістського розуміння права дозволяє подивитися на право у його зв’язку з іншими явищами фізичного й соціального світу, а це обумовлює необхідність розгляду часу у самих різних його проявах. Час є не тільки зручним інструментом для фіксації або вимірювання тривалості юридичних фактів. Це – також і середовище, в якому перебуває право, вимір правової реальності, елемент, що забезпечує правову наступність; він характеризує не лише явища зовнішнього світу, але є найважливішою складовою правової свідомості. Можна говорити про наявність особливого правового часу, пізнання специфіки якого відкриває нові можливості для юриспруденції і має значення як для теорії й філософії права, так і для галузевих юридичних наук.
Пошук і вивчення особливостей правового часу не може розглядатися як самоціль, оскільки результати таких досліджень можуть бути використані при науковій розробці проблем правової свідомості і правової культури; правового розвитку й наступності; реалізації й застосування права; інтерпретації правових норм тощо.
Багато які з питань, розглянутих у дисертації, вже були досить ретельно досліджені, проте необхідність цієї роботи обумовлена цілою низкою обставин, які підкреслюють актуальність обраної теми:
1) малочисельністю у вітчизняній юридичній літературі загальнотеоретичних комплексних досліджень взаємозв’язку права й часу;
2) необхідністю розробки методологічних основ дослідження темпоральної проблематики;
3) недостатнім рівнем врегулювання в українському законодавстві порядку набуття чинності та її втрати нормативно-правовими актами, а також способів дії правових норм у часі;
4) потребою у більш глибокому вивченні темпоральних аспектів діяльності як об’єкта правового регулювання;
5) необхідністю визначення низки темпоральних категорій і формування орієнтирів для інтерпретації оціночних темпоральних понять при здійсненні правозастосовної діяльності.
Сучасні теоретико-правові, історико-правові, компаративістські й філософсько-правові дослідження національної правової системи, її трансформації і включення до регіонального і міжнародного правопорядку мають потребу в удосконаленні категоріального апарату, розробленні термінології, яка дозволила би відображати й пояснювати процеси, що відбуваються у правовій реальності. Зокрема, необхідне старанне дослідження питання про правовий розвиток і з’ясування значення понять “прогрес” і “регрес”, “еволюція” й “революція”, що дозволить сконструювати суцільну модель розвитку національної правової системи, встановити значення наступності як зв’язку часів, оцінити її роль у забезпеченні монолітності правової реальності й узгодженні її різних рівнів.
Необхідність дослідження питання про дію правових норм у часі пов’язана з недостатньою визначеністю українського законодавства: відсутній єдиний нормативно-правовий акт, який встановлював би порядок набуття правовою нормою чинності та її втрати, можливість застосування її до обставин, які не є сучасними чинності цієї норми. Регулювання частини із цих питань Указом Президента України “Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів і вступу їх в силу” створює парадоксальну ситуацію, коли підзаконний акт встановлює правила дії для законів; тому, думається, що низка положень цієї роботи може бути використана при підготовці проекту Закону України “Про нормативно-правові акти”.
Розроблення проблеми способів дії правових норм у часі, зокрема ультраактивності й ретроактивності, пов’язана з відсутністю в законодавстві чітких правил із цього приводу (за винятком положень ст. 58 Конституції України та ще декількох норм, які містяться в галузевому законодавстві), що створює деяку хаотичність у законодавстві і відкриває можливість для правозастосовної сваволі. Звідси, виникає нагальна потреба у визначенні того, який спосіб дії повинен бути основним, а які – винятковими, із чітким переліком можливостей їхнього використання.
Дослідження хронології й хронометрії правового буття має велике значення для будь-якої галузевої юридичної науки і для будь-якої галузі права, оскільки теоретичне осмислення вчення про строки, вивчення проблеми формально-визначених й оціночних темпоральних понять створює доктринальну основу для вдосконалення нормотворчої й правозастосовної діяльності.
Ступінь розробленості проблеми темпоральних характеристик права визначають праці вітчизняних і зарубіжних вчених і філософів. Серед найбільш значимих можна виділити роботи дореволюційних, радянських і сучасних російських авторів С. С. Алєксєєва, К. Н. Аннєнкова, Д. М. Бахраха, Є. В. Васьковського, П. П. Гайденко, В. П. Грибанова, Л. М. Гумільова, І. Є. Енгельмана, О. В. Ісаєвої, В. Б. Ісакова, М. М. Коркунова, С. О. Котляревского, О. В. Малька, Ю. Б. Молчанова, Г. І. Петрова, А. В. Полякова, А. О. Тілле, Є. М. Трубецького, С. Л. Франка, П. П. Цитовича, Б. Б. Черепахіна, Г. Ф. Шершеневича, А. Є. Якубова та ін.
Активно використовувалися праці сучасних українських вчених В. А. Бачиніна, С. В. Бобровника, Т. М. Вахоневої, Р. О. Гаврилюк, К. К. Жоля, А. А. Козловського, М. В. Кравчука, А. Ф. Крижанівського, В. В. Луця, С. І. Максимова, Ю. М. Оборотова, Ю. В. Павленка, Ю. О. Пономаренка, О. В. Пушняка, П. М. Рабіновича, О. Ф. Скакун та ін.
З метою більш глибокого осягнення досліджуваної теми використовувався доробок зарубіжних науковців Ж.-Л. Бержеля, Г. Дж. Бермана, Е. Дженкса, М. Еліаде, Ф. Лассаля, Н. Неновські, Н. Рулана, П. Сандевуара, Е. Тоффлера, Р. Уолкера та ін.
Емпіричною базою роботи є Конституція і чинне законодавство України, пам’ятники права, законодавство зарубіжних держав, міжнародно-правові документи.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідницької програми Одеської національної юридичної академії на 2006–2010 рр. “Традиції та новації у сучасній українській державності і правовому житті” (державний реєстраційний номер 0106U004970) і є складовою частиною наукової теми кафедри теорії держави і права Одеської національної юридичної академії “Традиції та новації у правовому житті України (теоретичний аспект)”.
Мета і завдання дослідження. Мета роботи полягає в загальнотеоретичному дослідженні феномена правового часу у його різноманітних проявах.
Відповідно до цієї мети виділяються конкретні завдання дослідження:
розгляд часу через призму природничо-наукових, гуманітарних і філософських знань;
вивчення основних характеристик часу і визначення найбільш значимих категорій, які можуть бути використані при дослідженні правової реальності;
дослідження феномена правового часу, виділення його форм, властивостей і функцій;
виявлення основних закономірностей правового розвитку як процесу, що розгортається у часі;
визначення темпоральних меж існування норми права і меж життя нормативно-правового акта;
характеристика способів (типів) дії джерел права у часі;
дослідження питань хронології й хронометрії правового буття;
визначення поняття строків та їхня класифікація;
проникнення у проблему використання формально-визначених і оціночних темпоральних понять у вітчизняному законодавстві.
Об’єктом дослідження є правовий час як особлива форма часу, що є властивою правовій реальності.
Предметом дослідження є буття права у часі, зокрема правовий розвиток та часові межі існування правових норм і способи їхньої дії у часі, а також темпоральні параметри правового буття.
Методи дослідження. У роботі використано загальнонаукові і спеціально-наукові методи пізнання, конкретне поєднання яких обумовлене метою й завданнями дослідження. З урахуванням принципу додатковості застосовуються класична, некласична і постнекласична методологія, активно використовується міждисциплінарний підхід. Використання антропологічного, цивілізаційного і синергетичного підходів зумовлене необхідністю розгляду правової системи в рамках пануючої постмодерністської парадигми. Звернення до досягнень інших сфер гуманітарного, природничо-наукового, філософського й богословського знання дозволило сформувати концепцію правового часу як складової правового хронотопу; виявити за допомогою діалектичного, структурно-функціонального й системного методів його основні форми, властивості і функції. Історико-догматичний і порівняльно-правовий методи задіяні у дослідженні правового розвитку, а також при розгляді питань темпоральної дії правових норм і вивченні строків у правовому регулюванні. У всіх розділах роботи використовувалися методи формальної й змістовної логіки, зокрема методи аналізу та синтезу, дедукції та індукції, аналогії та узагальнення тощо.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим у вітчизняній юридичній науці комплексним дослідженням співвідношення права й часу, що включає в себе не лише вивчення правового часу, як виміру правової реальності, і питань дії права у часі, але й усього спектра проблем, які виникають при спробах управління темпоральними параметрами діяльності за допомогою права. Новизна обумовлюється самостійним авторським підходом до більшості досліджуваних проблем, переосмисленням і вдосконаленням цілої низки вже сталих положень юриспруденції, розробленням власних визначень.
Останнім часом дослідження проблем, що порушуються у цій дисертації, значно активізувалося, однак у дослідженнях російських теоретиків права І. В. Волк і Т. Л. Тенілової й українського правознавця О. В. Пушняка все ж таки відсутній повномасштабний підхід, оскільки випускаються з уваги ті або інші питання (як правило, це – темпоральні параметри правового побуту). У цій роботі, наскільки це можливо, робиться спроба виправити подібного роду недоліки, розглядаючи взаємовідносини права й часу в усіх його проявах.
Зокрема, наукова новизна може бути виражена в наступних положеннях, що виносяться на захист:
уперше:
висувається ідея чотирьох стадій існування нормативно-правового акта: 1) “ембріонального” стану; 2) народження; 3) життя; 4) періоду, що слідує за “смертю” нормативно-правового акта;
на теоретико-юридичному рівні виокремлюються матеріальні й формальні підстави зворотної дії нормативно-правового акта: серед перших – зміст акта, з якого з необхідністю випливає його зворотна дія, і недостатня урегульованість правовідносин нормативно-правовим актом, який діяв раніше; до других належать наявність колізійної норми; пряма вказівка законодавця на зворотну дію акта; автентичне або офіційне тлумачення, результат якого набуває зворотної дії;
правовий принцип незворотності нормативно-правового акта, відповідно до якого акт не може впливати на юридичні факти, що виникли раніше дати набуття ним чинності, визнається не аксіомою, а спростовною правовою презумпцією;
удосконалено:
дефініцію правового часу, який визначається як особливий різновид соціального часу, що є складовою частиною правового хронотопу і невід’ємним атрибутом правової реальності, й має три форми – реальний, концептуальний і перцептуальний час;
визначення давності, що розглядається як особливий вид строку, із спливом якого пов’язане настання певних юридичних наслідків, причому сам перебіг строку давності не має юридичного значення; формулюються загальні риси, властиві різним давностям: 1) юридичні наслідки наступають тільки після закінчення строку давності; 2) давність у жодному з її видів не може бути названою безумовною; 3) строк давності обчислюється одиницями календарного часу, але, як правило, не може бути ідентифікований з відрізком реального часу;
ідею про можливість поділу законодавчих темпоральних понять на формально-визначені й оціночні, засвідчується необхідність розумного поєднання елементів формального й оціночного у законодавчій техніці, що дозволить забезпечити високу ефективність механізму правового регулювання;
набули подальшого розвитку:
твердження, що прогрес і регрес є не об’єктивними формами розвитку, а його оцінками, які залежать від розуміння суб’єктом мети розвитку;
вчення про два основних способи вимірювання часу, що використовуються у практичній діяльності – хронологічний (через зазначення моментів часу та їхнє впорядкування) і хронометричний (через визначення тривалості часових інтервалів).
Практичне значення одержаних результатів проявляється в можливості їхнього використання у подальших дослідженнях у сфері теорії держави і права, порівняльного правознавства й галузевих юридичних наук як їхньої теоретико-методологічної основи. Ряд положень дисертаційного дослідження може бути використаний у:
нормопроектуванні і вдосконаленні чинного законодавства з питань дії у часі нормативно-правових актів і правового регулювання строків;
науково-дослідній роботі – для подальшого дослідження проблем правового розвитку, дії норм права у часі, вдосконалення вчення про строки;
навчальному процесі – для викладання дисциплін “Теорія держави і права”, “Філософія права”, “Порівняльне правознавство” і написання відповідних розділів у підручниках і навчальних посібниках.
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри теорії держави і права Одеської національної юридичної академії. Результати і висновки дослідження доповідалися на дванадцяти науково-практичних конференціях: Міжнародній науково-практичній конференції “Право XXI століття: становлення та перспективи розвитку” (Миколаїв, 25–26 листопада 2005 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Право, держава, духовність: шляхи розвитку і взаємодії” (Одеса, 2–3 вересня 2006 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Другі Прибузькі юридичні читання” (Миколаїв, 24–25 листопада 2006 р.); 10-й ювілейній звітній науковій конференції професорсько-викладацького і аспірантського складу ОНЮА (Одеса, 20–21 квітня 2007 р.); Міжвузівській науково-практичній конференції “Проблеми реформування судової влади в Україні” (Сімферополь, 27 квітня 2007 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Правові та економічні аспекти зони вільної торгівлі між Україною та ЄС” (Одеса, 8 червня 2007 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Треті Прибузькі юридичні читання” (Миколаїв, 23–24 листопада 2007 р.); V Всеукраїнській науковій конференції молодих науковців, аспірантів і студентів “Актуальні проблеми теорії та історії прав людини, права і держави”, присвяченій пам’яті докторів юридичних наук, професорів П.О. Недбайла, О.В. Сурілова, В.В. Копєйчікова (Одеса, 23–24 листопада 2007 р.); Міжнародній науковій конференції “Питання удосконалення методології сучасної юриспруденції (пам’яті професора О.В. Сурілова)” (Одеса, 28–29 березня 2008 р.); Всеукраїнській науковій конференції “Правове життя сучасної України” (Одеса, 18–19 квітня 2008 р.); Всеукраїнській науковій конференції студентів та молодих вчених “Перспективи розвитку юридичної науки очима молоді” (Миколаїв, 25 квітня 2008 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Сучасний правопорядок: національний, інтегративний та міжнародний виміри” (Одеса, 13–14 червня 2008 р.).
Публікації. Основні положення та результати дослідження знайшли відображення у вісімнадцяти публікаціях, шість із яких містяться у наукових фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України.
Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, які містять вісім підрозділів, висновків і списку використаних джерел (266 найменувань). Загальний обсяг дисертації становить 202 сторінки, із них основного тексту – 178 сторінок.
|