України КРИМІНІЛЬНИЙ ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ Науково-практичний коментар Харків «Право» 2012

УДК ББК

І8БК 978-966-458-

ГЛАВА 1

КРИМІНАЛЬНЕ ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ

ТА СФЕРА ЙОГО ДІЇ

Стаття 1

Кримінальне процесуальне законодавство України

1. 
   Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.
   
2. 
   Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов 'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України.
   
   1. 
      Кримінальне провадження - це досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (п. 10 ст. 3 КПК). Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про держав­ний кордон» територією України є суша, води, надра, повітряний простір, що обме­жені лінією та вертикальною поверхнею, яка проходить по цій лінії, і є державним кордоном України.
      
   2. 
      Кримінальне процесуальне законодавство України - це сукупність правових норм, що регулюють порядок кримінального провадження і спрямовані на гаранту­вання виконання завдань кримінального судочинства. До джерел кримінального про­цесуального законодавства України належать:
      
      1. 
         Конституція України, яка має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії. Конституція України встановлює концептуальні положення кримінально­го провадження, закріплює його засади, окреслює пріоритетні групи суспільних від­носин, що підлягають правовому захисту та охороні з боку держави;
         
      2. 
         Кримінальний процесуальний кодекс України - систематизоване зведення кри­мінальних процесуальних норм, які регулюють порядок досудового розслідування та судового провадження. У випадках, коли положення КПК не регулюють або неодноз­начно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні за­сади такого провадження, визначені ч. 1 ст. 7 КПК (ч. 6 ст. 9 КПК);
         
      3. 
         інші закони України («Про судоустрій і статус суддів», «Про прокуратуру», «Про судову експертизу», «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про міліцію», «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» тощо). Згідно з ч. 3 ст. 9 КПК, закони, положення яких стосуються кримінального проваджен­ня, повинні відповідати КПК. При здійсненні такого провадження не може застосо­вуватися закон, який суперечить КПК;
         
      4. 
         міжнародні договори з питань правової допомоги в кримінальних провадженнях, учасником яких є України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (Європейська конвенція про взаємну допомогу у кримінальних справах - За­кон про ратифікацію від 16 січня 1998 р.; Європейська конвенція про передачу про­вадження у кримінальних справах - Закон про приєднання від 22 вересня 1995 року; Європейська конвенція про видачу правопорушників - Закон про ратифікацію від 16 січня 1998 р.; Конвенція про передачу засуджених осіб - Закон про приєднання від 22 вересня 1995 р.; Європейська конвенція про міжнародну дійсність кримінальних ви­років - Закон про ратифікацію від 26 вересня 2002 р.; Конвенція про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом - Закон про ратифікацію від 17 грудня 1997 р.; договір між Україною та Сполученими Штатами Америки про взаємну правову допомогу у кримінальних справах - Закон про ратифі­кацію від 10 лютого 2000 р. тощо). У разі якщо норми КПК суперечать міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, застосову­ються положення відповідного міжнародного договору України (ч. 4 ст. 9 КПК).
         

Для застосування кримінального процесуального законодавства важливе значення мають рішення КСУ, якими визнаються такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) повністю чи в окремій частині, закони, які регламен­тують порядок діяльності органів досудового розслідування, прокурора, суду. У рі­шеннях КСУ також дається офіційне тлумачення окремих норм, що регулюють кри­мінальну процесуальну діяльність.

У зв'язку з членством України в Раді Європи врегульовано питання про значення рішень ЄСПЛ для кримінальної процесуальної діяльності. Відповідно до ст. 46 «Обов'язкова сила судових рішень та їх виконання» розд. ІІ «Європейський суд з прав людини» Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, держави, які ратифікують цю Конвенцію, зобов'язані «виконувати остаточне рішення Суду у будь- якій справі, в якій вони є сторонами». У статті 17 ЗУ від 23 лютого 2006 р. «Про ви­конання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» вказа­но, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. У частині 5 ст. 9 КПК зазначено, що кримінальне процесуальне законодавство застосовується з урахуванням практики ЄСПЛ.

Стаття 2

Завдання кримінального судочинства

1. Завданнями кримінального судочинства є захист особи, суспільства та держа­ви від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була під­дана необгрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримі­нального провадження була застосована належна правова процедура.

1. Зі змісту ст. 2 КПК випливає, що є три завдання кримінального судочинства: 1) захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень; 2) охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження; 3) забез­печення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або за­суджений, жодна особа не була піддана необгрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Об'єктами, що беруться під захист від кримінальних правопорушень за допомогою норм КПК, є: - особа; - суспільство; - держава. Об'єктами охорони є права, свободи та законні інтереси учасників кримінального провадження. Під такою охороною слід розуміти забезпечення необхідних умов для здійснення прав, свобод і задоволення законних інтересів, їх недоторканності та непорушності за допомогою чіткого врегу­лювання кримінальних процесуальних відносин та прийняття заходів правового ха­рактеру з метою недопущення порушення прав учасників кримінального проваджен­ня. Особи, які порушують їх права, свободи та законні інтереси, притягуються до юридичної відповідальності. Перелік учасників кримінального провадження визна­чено у п. 25 ст. 3 КПК.

Вимога швидкого розслідування і судового розгляду означає, що строки встанов­лення події кримінального правопорушення і винних осіб повинні максимально на­ближатися до моменту вчинення злочину.

Повнота розслідування і судового розгляду означає, що встановлені всі обста­вини, які відповідно до ст. 91 КПК підлягають доказуванню у кримінальному про­вадженні: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші об­ставини його вчинення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета його вчинення; 3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; 4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопору­шення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують пока­рання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою для закриття кримінального провадження; 5) обставини, що є підставою для звільнення від кри­мінальної відповідальності або покарання. Коли встановлені перераховані обстави­ни, злочин визнається повністю розкритим. Констатація цього факту є можливою тільки після набрання обвинувальним вироком законної сили, а у випадках закрит­тя кримінального провадження за нереабілітуючих обставин - після набрання чин­ності відповідною ухвалою суду.

Під неупередженістю досудового розслідування та судового розгляду слід розумі­ти об'єктивність, безсторонність щодо дослідження всіх обставин провадження. Від­повідно до ч. 2 ст. 9 КПК прокурор, керівник органу досудового розслідування, слід­чий зобов'язані неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття неупереджених проце­суальних рішень. Суд, зберігаючи неупередженість, повинен створити необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків (ч. 6 ст. 22 КПК).

Завдання, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, означає необхідність установити всіх осіб, які вчинили злочин. Міра вини є її кількісною характеристикою, яка відображає тяжкість провини особи перед особою, суспільством, державою, є сукупністю форми та змісту вини з урахуванням усіх особливостей психічного ставлення підозрюваного, обви­нуваченого до обставин кримінального правопорушення.

Застосування належної правової процедури означає суворе додержання встанов­леного кримінальним процесуальним законом порядку досудового розслідування та судового провадження. Саме це є гарантією встановлення об'єктивної істини при здійсненні кримінального провадження, застосування до винного справедливого по­карання і непритягнення до кримінальної відповідальності невинуватого. У випадку, коли невинуватий був обвинувачений або засуджений, підданий необгрунтованому процесуальному примусу, йому за рахунок державного бюджету має бути компенсо­вана незаконно заподіяна майнова та моральна шкода. Це питання регулюється ЗУ від 1 грудня 1994 р. «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові неза­конними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Стаття 3

Визначення основних термінів Кодексу

1. Терміни, що їх вжито в цьому Кодексі, якщо немає окремих вказівок, мають таке значення:

1. 
   близькі родичі та члени сім'ї - чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачу­ха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, пра­баба, внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклу­вальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням, а також особи, які спільно проживають, пов 'язані спільним побутом і мають взаємні права та обов 'язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі;
   
2. 
   головуючий - професійний суддя, який головує при колегіальному судовому роз­гляді або здійснює його одноособово;
   
3. 
   державне обвинувачення - процесуальна діяльність прокурора, що полягає у до­веденні перед судом обвинувачення з метою забезпечення кримінальної відповідаль­ності особи, яка вчинила кримінальне правопорушення;
   
4. 
   дізнання - форма досудового розслідування, в якій здійснюється розслідування кримінальних проступків;
   
5. 
   досудоверозслідування - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності;
   
6. 
   досудове слідство - форма досудового розслідування, в якій здійснюється роз­слідування злочинів;
   
7. 
   закон України про кримінальну відповідальність - законодавчі акти України, які встановлюють кримінальну відповідальність (Кримінальний кодекс України та закон України про кримінальні проступки);
   
8. 
   керівник органу досудового розслідування - начальник Головного слідчого управ­ління, слідчого управління, відділу, відділення органу внутрішніх справ, органу без­пеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу державного бюро розслідувань та його заступники, які діють у межах своєї компетенції;
   
9. 
   керівник органу прокуратури - Генеральний прокурор України, прокурор Авто­номної Республіки Крим, області, міст Києва та Севастополя, міжрайонний про­курор, прокурор міста, району, прирівняні до них прокурори та їх заступники, які діють у межах своєї компетенції;
   
10. 
    кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність;
    
11. 
    малолітня особа - дитина до досягнення нею чотирнадцяти років;
    
12. 
    неповнолітня особа - малолітня особа, а також дитина у віці від чотирнад­цяти до вісімнадцяти років;
    
13. 
    обвинувачення - твердження про вчинення певною особою діяння, передбаче­ного законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, вста­новленому цим Кодексом;
    
14. 
    притягнення до кримінальної відповідальності - стадія кримінального про­вадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення;
    
15. 
    прокурор - Генеральний прокурор України, перший заступник, заступники Генерального прокурора України, їх старші помічники, помічники, прокурори Ав­тономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, прокурори міст і районів, районів у містах, міжрайонні та спеціалізовані прокурори, їх перші заступники, заступники прокурорів, начальники головних управлінь, управ­лінь, відділів прокуратур, їх перші заступники, заступники, старші прокурори та прокурори прокуратур усіх рівнів, які діють у межах повноважень, визначених цим Кодексом;
    
16. 
    розмір мінімальної заробітної плати - грошова сума, що дорівнює місячно­му розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня кален­дарного року, в якому приймається процесуальне рішення або здійснюється про­цесуальна дія;
    
17. 
    слідчий - службова особа органу внутрішніх справ, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу державного бюро розслідувань, уповноважена в межах компетенції, передбаченої цим Кодексом, провадити досудове розслідування кримінальних правопорушень;
    
18. 
    слідчий суддя - суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриман­ням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, та у випадку, перед­баченому статтею 247 цього Кодексу, - голова чи за його визначенням інший суддя
    

Апеляційного суду Автономної Республіки Крим, апеляційного суду області, міст Києва та Севастополя. Слідчий суддя (слідчі судді) у суді першої інстанції обираєть­ся зборами суддів зі складу суддів цього суду;

19. 
    сторони кримінального провадження - з боку обвинувачення: слідчий, керівник органу досудового розслідування, прокурор, а також потерпілий, його представник та законний представник у випадках, установлених цим Кодексом; з боку захисту: підозрюваний, обвинувачений (підсудний), засуджений, виправданий, особа, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного харак­теру або вирішувалося питання про їх застосування, їхні захисники та законні пред­ставники;
    
20. 
    суд апеляційної інстанції - Апеляційний суд Автономної Республіки Крим, апеляційний суд області, міст Києва та Севастополя, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться суд першої інстанції, що ухвалив оскаржуване судо­ве рішення;
    
21. 
    суд касаційної інстанції - Вищий спеціалізований суд України з розгляду ци­вільних і кримінальних справ;
    
22. 
    суд першої інстанції - районний, районний у місті, міський та міськрайонний суд, який має право ухвалити вирок або постановити ухвалу про закриття кримі­нального провадження;
    
23. 
    суддя - голова, заступник голови, суддя Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, Апеляційного суду Автономної Республіки Крим, апеляційних судів областей, міст Києва та Севасто­поля, районних, районних у містах, міських та міськрайонних судів, які відповідно до Конституції України на професійній основі уповноважені здійснювати правосуддя, а також присяжний;
    
24. 
    судове провадження - кримінальне провадження у суді першої інстанції, яке включає підготовче судове провадження, судовий розгляд і ухвалення та проголо­шення судового рішення, провадження з перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, Верховним Судом України, а також за нововиявленими обста­винами;
    
25. 
    учасники кримінального провадження - сторони кримінального проваджен­ня, потерпілий, його представник та законний представник, цивільний позивач, його представник та законний представник, цивільний відповідач та його пред­ставник, особа, стосовно якої розглядається питання про видачу в іноземну дер­жаву (екстрадицію), заявник, свідок та його адвокат, понятий, заставодавець, перекладач, експерт, спеціаліст, секретар судового засідання, судовий розпоряд­ник;
    
26. 
    учасники судового провадження - сторони кримінального провадження, по­терпілий, його представник та законний представник, цивільний позивач, його пред­ставник та законний представник, цивільний відповідач та його представник, а та­кож інші особи, за клопотанням або скаргою яких у випадках, передбачених цим Кодексом, здійснюється судове провадження.
    

2. Інші терміни, що вживаються в цьому Кодексі, визначаються спеціальними нормами у цьому Кодексі та інших законах України.

Терміни, що вживаються у КПК, визначаються не тільки нормами КПК та інших законів. Так, у п. п. 2 ч. 1 ст. 66 КПК зазначено, що свідок має право користуватися під час давання показань та участі у проведенні інших процесуальних дій правовою допомогою адвоката. Роз'яснення терміна «правова допомога» наведено у мотиву­вальній частині Рішення КСУ від 30 вересня 2009 р. N° 23-рп/ 2009 (справа про право на правову допомогу).

Стаття 4

Дія Кодексу в просторі

До складу території України, відповідно до її законодавства та міжнародних дого­ворів, належать: 1) суходіл у межах державних кордонів, у тому числі острови у від­критому морі, що належать Україні (наприклад, острів Зміїний у Чорному морі); 2) внутрішні територіальні води; 3) надра в межах кордонів України, у тому числі надра під територіальним морем (на глибину, яка є доступною для геологічного освоєння); 4) повітряний простір над суходолом та водним простором, у тому числі над територіаль­ним морем, у межах державних кордонів; 5) територіальне море - смуга прибережних морських вод завширшки до 12 морських миль, що відлічуються від лінії найбільшого відливу як на материку, так і на островах, які належать Україні (одна морська миля - 1853 метри); 6) континентальний шельф України (дно та надра під територіальним морем), у тому числі континентальний шельф островів, які належать Україні. Також до терито­рії України прирівнюються певні об'єкти, які перебувають під її суверенітетом: 7) вій­ськові кораблі чи шлюпки, що ходять під прапором України, незалежно від того, зна­ходяться вони у відкритому морі, у територіальних водах іншої держави чи іноземному порту; 8) військові повітряні об'єкти, що знаходяться в будь-якому місці за межами повітряного простору України; 9) невійськові кораблі чи шлюпки, що приписані до портів на території України та ходять під прапором України у відкритому морі. Осо­бливий правовий режим мають території дипломатичного представництва чи консуль­ської установи України за кордоном. На них діє принцип імунітету території, який означає заборону здійснення на цій території слідчих та інших процесуальних дій без дозволу керівника дипломатичного представництва чи консульської установи.

Згідно із загальноприйнятими нормами та традиціями міжнародного права юрис­дикція держави поширюється на: пасажирські, вантажні та інші цивільні судна, що перебувають під прапором (розпізнавальним знаком) у відкритому водному просторі; на військові кораблі та військові повітряні судна незалежно від того, знаходяться вони у відкритому водному (повітряному) просторі або у територіальних водах (повітря­ному просторі) іншої держави.

Відповідно до п. 23 ч. 1 ст. 85 Конституції України схвалення рішення про на­правлення підрозділів Збройних Сил України до іншої держави належить до повно­важень ВРУ. Наприклад, 5 липня 2012 р. парламент прийняв Закон «Про схвалення рішення Президента України щодо направлення миротворчого контингенту для учас­ті України в місії ООН зі стабілізації у Демократичній Республіці Конго».

При цьому, згідно зі ст. 563 КПК, представник компетентного органу іноземної держави, дозвіл на присутність якого надано відповідно до вимог КПК, не має права самостійно проводити на території України будь-які процесуальні дії. У разі присут­ності під час проведення процесуальних дій такі представники повинні дотримува­тися законів України. Вони мають право спостерігати за проведенням процесуальних дій та вносити зауваження та пропозиції щодо їх проведення, з дозволу слідчого, прокурора або суду ставити запитання, а також робити записи, у тому числі із засто­суванням технічних засобів.

Стаття 5

Дія Кодексу в часі