Одеська НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ На правах рукопису


НазваОдеська НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ На правах рукопису
Сторінка14/18
Дата10.07.2013
Розмір2.28 Mb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Право > Документи
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   18

Висновки до розділу 3


1. Існують два способи обчислення часу, засновані на його метричних властивостях: 1) хронологічний, основною одиницею якого є момент часу, термін, дата; 2) хронометричний, який полягає у вимірюванні часових відрізків – строків. Таким чином, час у хронологічному вимірі постає як певна послідовність явищ, фактів; а в хронометричному – як певна тривалість. Особливого значення ці способи набувають у сфері правового регулювання при розгляді строків.

2. Основними категоріями хронологічного підходу є датування, одночасність і послідовність, які дозволяють точно встановити місце юридичного факту на шкалі часу, визначити темпоральне співвідношення між декількома юридичними фактами через поняття “раніше”, “пізніше” й “одночасно”, і, нарешті, установити їх часову послідовність.

3. Хронометричний підхід у сфері правового регулювання виражається у вченні про строки, яке є однією з найважливіших точок дотику хронометрії із хронологією: строк обмежується початковим і кінцевим термінами.

4. Розгляд понять “строк” і “термін” як синонімів нагадує ситуацію, що складається в російській мові, де поняття “строк” є двозначним і позначає проміжок часу і момент часу. Однак український законодавець при виданні ЦК України значно полегшив розуміння тексту закону, встановивши, що “строком” є певний період, а “терміном” – певний момент у часі; разом із тим, більшість законів і підзаконних актів продовжують використовувати ці поняття як синоніми. У цьому зв’язку, пропонується приведення законодавчої термінології до єдиного стандарту і використання понять “строк” і “термін” у розумінні положень Цивільного кодексу України.

5. Строком називають тривалість часу, з початком перебігу або із спливом якої правові норми пов’язують настання певних юридичних наслідків. Строк є юридичним фактом, використовується лише в сукупності з іншими елементами фактичного складу і не має самостійного значення. Він проявляється у двох формах існування: позитивній (при якій юридичні наслідки пов’язуються із спливом, закінченням строку) і негативній (коли юридичне значення має саме перебіг строку).

З урахуванням сказаного некоректним вбачається визначення строку, яке надано в ч. 1 ст. 251 ЦК України, де строком називається “певний період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення”: тут не береться до уваги, що значення має також і початок перебігу строку, і сам перебіг. Отже, вважається за доцільне внести відповідні зміни у законодавче визначення строку і викласти його у такій редакції: “Строком є певний період у часі, з початком перебігу, перебігом чи спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення”.

6. Класифікація строків проводиться за різними логічними підставами. За сферою використання виділяють матеріально-правові і процесуально-правові строки (справедливою визнається точка зору про виділення також процедурних строків); за джерелами встановлення – встановлені нормативно-правовим актом, адміністративним актом, угодою сторін і рішенням суду; за ступенем самостійності учасників правовідносин у встановленні строків – імперативні і диспозитивні; залежно від розподілу прав і обов’язків – загальні й окремі.

Багаторівнева класифікація матеріально-правових строків проводиться за їхнім призначенням: 1) строки виникнення прав або обов’язків; 2) строки здійснення прав, серед яких: а) строки існування певного права; б) присікальні (преклюзивні) строки; в) гарантійні строки; 3) строки виконання обов’язків; 4) строки захисту прав, до яких віднесені а) строки оперативного захисту; б) претензійні строки; в) строки позовної давності.

Класифікація процесуально-правових строків має певну специфіку: так, критеріями поділу є адресат (ним може бути суд, особи, що беруть участь у справі, та інші учасники процесу); спосіб визначення строку (через момент часу або вказання часової тривалості); призначення строку (одні призначені для максимально-швидкого здійснення правосуддя, інші – для забезпечення дотримання прав та законних інтересів учасників процесу).

7. Давність розглядається як особливий вид строку, із спливом якого пов’язане настання певних юридичних наслідків, причому сам перебіг давнісного строку не має юридичного значення.

Справедливою визнається критика загального вчення про давність, оскільки різні давності мають неоднакове походження і використовуються для різних цілей; у той же час, з формальної сторони можна знайти деякі загальні закономірності, властиві давностям: 1) юридичні наслідки наступають тільки після спливу строку давності; 2) давність у жодному з її видів не може бути названа безумовною; 3) строк давності обчислюється одиницями календарного часу, але, як правило, не може бути ідентифікований з відрізком реального часу.

8. Темпоральні поняття, що використовуються в законодавстві для регулювання людської діяльності, є завжди абстрактними, однак рівень їхньої абстрактності різний: у цьому зв’язку, вбачається можливим законодавчі темпоральні поняття поділити на формально-визначені й оціночні.

Формально-визначені поняття відрізняються більшим ступенем конкретності і недвозначністю та можуть бути двох типів: абсолютно визначені (чітко і беззастережно вказують момент часу або визначають тривалість часу) і відносно визначені (допускають можливість вибору або наявність якого-небудь застереження).

Оціночні поняття найбільш абстрактні і вимагають тлумачення стосовно конкретних обставин кожної справи. На відміну від формально-визначених понять, що відображують метричні властивості часу, оціночні темпоральні поняття ґрунтуються на соціальному розумінні часу, тому серед найпоширеніших оціночних понять варто назвати такі: “своєчасно”, “одночасно”, “негайно”, “розумний строк”. З’ясування значення оціночного темпорального поняття має здійснюватися із застосуванням граматичного, логічного, систематичного, телеологічного способів тлумачення.

9. Стверджується необхідність розумного поєднання елементів формального й оціночного в законодавчій техніці, що дозволить забезпечити високу ефективність механізму правового регулювання.

1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   18

Схожі:

НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО На правах...
Спеціальність 12. 00. 03 – цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право
УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ
М.І. Козюбра (Конституційний суд України); д-р іст наук, проф. О. В. Кузьминець (Національна академія внутрішніх справ України);...
України КРИМІНІЛЬНИЙ ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ Науково-практичний...
Національний університет «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого» Національна академія правових наук України
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО
Методичні поради та завдання для самостійної роботи студентів з навчальної дисципліни “Психологія (загальна та юридична)” / Уклад.:...
Міжнародна наукова конференція молодих вчених, аспірантів та студентів...
Національний університет «Одеська юридична академія» Студентське наукове товариство
На правах рукопису КУЗЬКІНА ТЕТЯНА ВАСИЛІВНА
ВСТУП
ЗАГАЛЬНІ МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ
...
Національний Університет «Одеська юридична академія»
Взаємодія людини і суспільства з природним середовищем завжди існувала і відбувалась у тих чи інших формах. Знання змісту кожної...
Навчально-методичний посібник для самостійної роботи та семінарських...
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО
Навчально-методичний посібник для самостійної роботи та семінарських...
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка