|
|
Скачати 1.16 Mb.
|
Наполеон зберіг ті надбання Французької революції, що були вигідні промисловцям і заможному селянству. Встановивши диктатуру особистої влади, він здобув підтримку тих, хто здобув у роки революції багатство і землю. Для зміцнення своєї влади Наполеон 1801 р. скасував відокремлення церкви від держави. 32. Утворення дуалістичної Австро-угорської монархії. АВСТРО - УГОРСЬКА ІМПЕРІЯ - держава, що утворилася внаслідок укладення компромісної угоди між двома частинами Австрійської імперії - Австрією та Угорщиною (за т.зв. австро-угорський компроміс) у 1867 р. В середині 19 ст. багатонаціональна Австрійська імперія перебувала у стані глибокої кризи. Особливо відчутними стали її прояви під час революційних подій 1848-1849 рр. Ще більше протиріччя між окремими частинами імперії, насамперед Австрією та Угорщиною, загострились після поразки Відня у австро-пруській війні 1866 р. За цих умов реальною стала загроза розпаду імперії Габсбургів. Аби запобігти цього, австрійський уряд запропонував укладення угоди, яка б надавала Угорщині значних автономних прав. За цією угодою Австрійська імперія була перетворена на двоєдину (дуалістичну) державу, яка дістала назву А.-У. і складалася з двох частин, що були розділені р.Лейтою: Австрії (Цислейтанії) та Угорщини (Транслейтанії). До складу Австрії входили власне австрійські землі, Чехія (Богемія), Моравія, Силезія, Далмація, Істрія, Трієст, а також Галичина та Буковина. Угорщина, крім власне угорських земель, включала також Словаччину, Банат та Воєводину, Хорватію і Словакію, Трансильванію, Закарпатську Україну. Вона дістала політичну і адміністративну автономію, власний уряд та парламент - сейм. В Австрії було запроваджено нову конституцію. На чолі А.-У. стояв австрійський цісар з династії Габсбургів, який одночасно носив титул короля Угорщини. Формально його влада була обмежена рейхсратом в Австрії та сеймом в Угорщині. Згідно з положеннями нової австрійської конституції рейхсрат — двопалатний парламент — складався з Палати панів і Палати депутатів (всього 525 депутатів). До Палати панів, крім спадкових членів, імператор міг призначати пожиттєвих членів. Спільними для всієї імперії були три міністерства: 1) закордонних справ, 2) військове та морське, 3) фінансів. Останні два міністерства існували також в обох частинах імперії. Всі інші міністерства були самостійними для Австрії та Угорщини. Законодавча влада щодо спільних справ обох частин держави здійснювалась спеціальними "делегаціями", які скликалися щорічно по черзі у Відні та Будапешті. До їх складу входили по 60 делегатів від рейхсрату та сейму. 21 грудня 1867 цісар Франц Йосиф І (1848-1916) затвердив австро-угорську угоду і конституцію Австрії. Згідно з її положеннями утворювався рейхсрат-двопалатний парламент, що складався з палати панів та палати депутатів. До палати панів, крім спадкових членів, імператор міг призначити пожиттєвих членів. Палата депутатів формувалася шляхом виборів від окремих провінцій. Виборче право було обмежене майновим і віковим цензом та куріальною системою. У 1873 р. було введено прямі вибори від всіх курій, крім сільської. Внаслідок зниження майнового цензу для міських і сільських курій з 10 до 5 гульденів річного прямого податку, у 1882 р. значно зросла кількість виборів, однак уряд відмовився ввести загальне виборче право. Чергова виборча реформа 1896 р. встановила п'яту курію, що повинна була обиратися на основі загального виборчого права. Ця курія посилала у рейхсрат 72 депутати (всього було 525 депутатів). І тільки у 1907 р. в А.-У. було введено загальне виборче право і ліквідовано куріальну систему виборів. Австро-угорська угода 1867 р. не вирішила всіх протиріч між окремими частинами імперії. Незадоволеними були насамперед Чехія та Хорватія. З останньою у 1868 р., при сприянні Відня, Угорщина уклала угоду, яка на деякий час згладила непорозуміння. Однак з Чехією домовитися не вдалося. 11 представники подали у рейхсрат декларацію, в якій вимагали надання т.зв. землям корони св.Вацлава (Чехії, Моравії та Сілезії) прав аналогічних угорським. Внаслідок довготривалої боротьби австрійський уряд був змушений піти на ряд поступок (дозвіл вживання чеської мови в адміністрації та шкільництві, поділ Празького університету на чеський та німецький та ін.), однак повністю вирішити всі протиріччя так і не вдалося. 37. Державно-політичні наслідки Першої Світової війни. Перша світова війна мала значні політичні, економічні та соціальні наслідки. Вона змінила співвідношення сил на світовій арені. Поразка у війні на певний період відсунула Німеччину від активної ролі у світовій та європейській політиці. Значно були послаблені Великобританія та Франція. Виграли від війни США, що фактично перетворилися в економічний і фінансовій центр капіталістичного світу. Зріс і їхній політичний вплив. В результаті війни та соціальних революцій з політичної карти світу зникли імперії: Російська, Німецька, Австро-Угорська та Османська. Виникли нові держави — Австрія, Угорщина, Чехословаччина та Королівство сербів, хорватів і словенців на колишніх землях Австро-Угорщини, Фінляндія, Литва, Латвія, Естонія вийшли із складу Росії і стали незалежними державами. Після 125 років поневолення завоювала державну самостійність Польща. У ході і після Першої світової війни революції відбулися у Росії Фінляндії, Німеччині, Австрії та Угорщини. В процесі революцій домінувало прагнення створити демократичні республіки із більш справедливим соціальним ладом. Але в деяких країнах — Угорщині, Німеччині, Болгарії — під впливом Жовтневої революції в Росії були спроби соціалістичних революцій і встановлення диктатур пролетаріату у формі Радянської влади, які врешті-решт зазнали поразки. Варто приділити увагу й посиленню політичного становища США. На президентських виборах у США в 1920 р. під гаслами повернення до "нормальних часів", що означало відмову від зусиль президента Вільсона у зовнішній політиці і подолання економічної кризи, переміг республіканець Уоррен Гардінг, поклавши початок 12-річному правлінню республіканців. Не зв'язуючи себе пактами та союзами, США активно впливали на події в Європі та світі. З 1922 р. почалася стабілізація економіки США. В кінці 20-х років США випускали 44% промислової продукції капіталістичного світу (більше ніж Великобританія, Франція, Німеччина та Італія разом узяті). Занепад демократичних устроїв. Так само як у свій час захоплення демократією швидко оволодівало масами, в такій мірі розчарування в ній набувало масового характеру. В деяких країнах це привело до виникнення масових антидемократичних рухів, що виступали з ідеєю тоталітарної держали, яка була в основі фашистських режимів Німеччини, Італії, Іспанії, Португалії, військово-монархічних та диктаторських режимів Болгарії, Румунії, Угорщини, Югославії, Польщі, Греції та ін. Період 1924-1929 pp. увійшов в історію міжвоєнного двадцятиріччя як період стабілізації. Його відмінними рисами були значне економічне піднесення, спад соціальної боротьби і послаблення міжнародних протиріч на базі Версальсько-Вашингтонської системи. Економічна криза 1929-1933. В той же час, у цілому ряді інших країн посилюються фашистські тенденції, і особливо після встановлення гітлерівської диктатури у Німеччині в 1933 р. У фашистських державах вихід з кризи відбувався, в основному, шляхом мілітаризації економіки і встановлення тоталітарного контролю. Загроза фашизму привела до виникнення в окремих країнах широких народних антифашистських фронтш (Франція, Іспанія). У другій половині 30-х pp. утворився блок фашистських держав (Німеччина, Італія, Японія). 38. Форми державно-територіального устрою в країнах Західної Європи у XIX ст. Територіально організація влади в США здійснювалася на основі принципу федералізму, який поширювався не тільки на політичний, але й на правовий устрій. Штати мали гарантовану федеральною владою, рівноправність. Зберігався інститут загального між громадянства, тобто громадянин одного штату вважався і громадянином будь-якого іншого, як і всієї держави. Суверенітет штатів був обмежений. Вони не мали права вийти з федерації чи можливості розірвати правові зв’язки з нею. Штати зберегли права на власний конституційний устрій, своєю організацією внутрішньої влади була побудова за єдиним федеративним зразком: законодавчі повноваження – двопалатні збори, виконавчі – губернаторові. У штатах зберігалася своя судова система. Законодавчі повноваження штатів були суттєво обмеженні як сферою загально федеральної компетенції, так і прямими заборонами конституції. Конгрес мав вищі законодавчі повноваження. До федерацій відносяться США, Російська Федерація, ФРН. Франція. Конституція 1791р. закріпила зміни, що вже існували в адміністративно-територіальному поділі країни та місцевих інститутів управління. На місце старої прийшла трирівнева адміністративно-територіальна система з переважно виборними інститутами. Основною й типовою адміністративною одиницею Франції став департамент. Реально у країні сформувалися 83 департаменти. Кожний поділявся на 3-9 повітів залежно від чисельності населення. Найнижча одиниця – кантон – створювався умовно як виборчий і судовий округ. Адміністрації департаменту й повіту формувалися за принципом самоврядування. Було сформоване єдине муніципальне управління, тим самим було скасовано всі колишні інститути. Порядок формування місцевої влади всіх рівнів був досить демократичним – депарламентська рада та директорія ради, аналогічні органи повіту, муніципальні ради та мери обиралися. Королівська влада лише теоретично мала визначенні важелі впливу на директорії департаментів і повітів. Тобто сформувалася і утворилася унітарна форма державно-територіального устрою. Дуже своєрідно розвивався адміністративно-територіальний устрій Англії, де буржуазія поступово пристосувала до своїх потреб систему адміністративно-територіальних одиниць, основи якої сягають часів феодалізму. 39. Тоталітаризм як режим державної влади. Тоталітаризм, націлений на повну перебудову громадянського суспільства, став чи не найяскравішим і водночас загальним явищем в історії XX століття. Пристосовуючись до умов окремих країн (Італія, Німеччина, Іспанія, Румунія, Угорщина - до Другої світової війни; соціалістичні країни - переважно після), він набував дещо специфічних форм, але суть його від цього не мінялася. Ознаки тоталітаризму: • панування державної власності на засоби виробництва; • відчуження виробника від засобів виробництва і результатів своєї праці; • напівпримусовий, а в окремих галузях виробництва - примусовий характер праці; • відсутність ринкових відносин; • низький рівень науково-технічного прогресу; • узурпація народного суверенітету партійно-державною бюрократією; • регламентація всіх сфер життя суспільства; • монополія однієї партії та її ідеології; • формальне проголошення і фактична відсутність прав і свобод людини; • наявність сильного репресивного апарату; • придушення інакомислення всередині країни; • експансивна зовнішня політика, що спирається на могутній військово-промисловий потенціал. Звичайно, керівництво фашистського і комуністичного режимів враховувало специфіку своїх країн. Радянське керівництво, спираючись на марксистсько-ленінське вчення про усуспільнення засобів виробництва і про диктатуру пролетаріату як політичну систему соціалізму, створило централізовану ієрархічну систему владарювання, де по вертикалі з гори до низу здійснювалось управління державою (генсек - перший секретар республіки - обкому - райкому). Різниця між фашистським і комуністичним режимом полягала у тому, що фашисти хотіли ощасливити німецький народ за рахунок інших народів, тоді, як комуністи хотіли ощасливити народи усього світу за рахунок народів, що входили до складу СРСР. 49. Розвиток виборчого права в Великій Британії у 19-20 ст. На початку XIX ст., у результаті оформлення унії із Шотландією (1707 р.) і Ірландією (1801 р.). Англія отримає нову офіційну назву Великобританія: Сполучене Королівство Великобританії і Ірландії. Протягом XVIII ст. у принципі сформувалися такі риси майбутньої системи британського парламентаризму, як партійне правління і регулярна зміна кабінету залежно від схвалення його політики в палаті громад. Однак багато з цих рис ще не набули завершеного вираження, а роль королівської влади й аристократичної палати лордів лишалася досить вагомою. Подальший розвиток парламентаризму не міг відбуватися, доки сама система формування нижньої палати парламенту мала феодальний характер і забезпечувала джентрі командні посади в управлінні суспільством. З цією метою протягом XIX ст. в Англії проведена серія виборчих реформ (1832 р., 1867 р., 1884-1885 рр.), у результаті яких було покінчено з середньовічною системою формування вищого представницького органу - палати громад; відбулося розширення виборчого корпусу (виборче право в містах було поширено на дрібну буржуазію й на робітників). В новітній період історії Англії її законодавча і виконавча гілки влади залишалися незмінними. У палату громад обираються 650 депутатів, а до палати лордів традиційно входять представники аристократії - пери, спадкові або призначені монархом, і пери за посадою, до яких належать вищі судові чини та англійські єпископи. Члени англійського парламенту одержують грошову винагороду за свою діяльність, їм компенсуються витрати на утримання невеликого службового апарату, який займається підготовкою і веденням документації, транспортні витрати. За реформою виборчої системи 1918 р. було розширено виборче право англійців. Виборцем ставав чоловік віком 21 рік, що проживає у виборчому окрузі не менше шести місяців. Але особа, що має ценз осілої в одному окрузі і реальну власність в іншому може голосувати у двох округах і, таким чином, мала два голоси. Активне виборче право одержали жінки, що досягай 30-річного віку і володіли приміщеннями для житла або інших потреб (з річним доходом не менше п'яти фунтів стерлінгів), або одружені з особою, що відповідала таким вимогам. 40. Фашизм: витоки, ідеологія. Появі та поширенню фашизму сприяли такі чинники, які виникли в результаті світової війни в ряді європейських країн: суттєві зміни в традиційній соціальній структурі, соціально-психологічна криза, втрата значною частиною населення колишнього життєвого рівня і звичного соціального статусу, приниженість національної самосвідомості. Фашизм – ідеологія культу сильної особистості, агресивного шовінізму та расизму. Основою ідеології фашизму є крайній шовінізм і націоналізм, що переходять в ідею расової обраності, мілітарізм і вождизм. В будь яких своїх проявах фашизм протиставляє інститутам і цінностям демократії так званий «новий порядок» та жорсткі засоби його утвердження. Фашизм у владі опирається на масову тоталітарну політичну партію, підконтрольні владі профспілки і незаперечний авторитет «вождя», «дуче», «каудільо», а також на масовий ідеологічний і фізичний терор. Основними характеристиками фашизму є: панування правої ідеології, традиціоналізм, радикальний націоналізм, антикомунізм, етатизм, корпоративізм, елементи популізму, мілітаризм. Для фашистських держав характерне посилення регулюючої ролі держави як в економіці, так і в ідеології: корпоратизація держави через створення системи масових організацій і соціальних об'єднань, насильницькі методи придушення інакомислення, неприйняття принципів економічного і політичного лібералізму, відкритий терор проти робітничого руху. Як організований рух фашизм виник 1919 р. в Італії на чолі з Беніто Муссоліні і згодом став універсальним поняттям для означення численних організацій і груп, що почали виникати і діяти практично у всіх європейських країнах у міжвоєнний період, а також встановлених ними режимів там, де вони прийшли до влади. Перша фашистська організація з'явилася в Італії у березні 1919 року. Вона була сформована як напіввійськова дружина колишніх фронтовиків і називалась «Союз італійських воїнів». Їх назва дала найменування усьому фашистському рухові. Підтримані великим капіталом, італійські фашисти розпочали боротьбу за владу. |
|
2. Принципи, методологічні парадигми і методи політичної аналітики.... Тема Принципи, методологічні парадигми і методи політичної аналітики. Ситуаційний аналіз і порівняння як метод аналізу. Етапи здійснення... |
Поняття, зміст, принципи державного управління ... |
|
Боротьба за відновлення української держави, Революційні події та... Російської імперії, а Галинчина, Буковина та Закарпаття (тобто Західна Україна) продовжували належати Австро-Угорській імперії. Таким... |
ТЕМА: Поняття, сутність та основні риси державного управління. Принципи державного управління |
|
2. міжнародні стандарти капіталу у регулюванні ризиків банківської діяльності Очікувані та неочікувані втрати від банківських ризиків. Поняття та функції антикризового управління в банківській діяльності. Місце... |
1: Китай у ХХ на поч. ХХІ ст Великі географічні відкриття й початок формування колоніальної системи. Ост-індські компанії. Британська, французька, іспанська і... |
|
C утність контролю, його принципи,мета та завдання Принципи контролю як науки і принципи його здійснення практично адекватні. Всю систему принципів господарського контролю підрозділяють... |
Модуля, змістовного модуля Витоки та генеза менеджменту державного управління; Суб’єктно-об’єктна детермінація адміністративної діяльності; Методи дослідження... |
|
Екзамен "МЕНЕДЖМЕНТ" Поняття контролю та його місце в системі управління промисловим підприємством. Принципи та цілі функції контролювання |
ПИТАННЯ ДЛЯ ЗАЛІКУ З КУРСУ «ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ» Становлення та розвиток організацій колективного управління правами авторів. Принципи діяльності |