|
|
Скачати 1.16 Mb.
|
Глава держави - король Прусії - входив в імперську колегію курфюрстів. Вищим органом державного управління була Таємна рада при королі. Йому підпорядковувалися спочатку три директорії:
Особливого значення набула директорія військових справ, що відала організацією й озброєнням створеної в 1655 році постійної армії. Прусська армія була однією з найбільших у Європі і славилася своєю муштрою і палочною дисципліною. У XVIII ст. здійснювалася подальша централізація і мілітаризація державного апарату, узвишшя військово-управлінських органів над цивільними. Значна частина повноважень Таємної ради перейшла до генерального військового комісаріату. Відбувається злиття всіх директорій у єдиний військово-фінансовий орган на чолі із президентом-королем. На місцях земські радники - ландрати, що призначалися королем за рекомендацією дворянських зборів, підпадали під жорсткий контроль центральної влади й наділялися широкими військово-поліцейськими повноваженнями. Ліквідовувалося міське самоврядування. Міські ради були замінені колегіями магістратів, що призначалися королем. На весь державний апарат поширювалися військові звання, військова субординація й дисципліна. Найпомітнішою пам'яткою законодавства Пруссії доби абсолютизму стало Прусське земське укладення 1794 р. Воно майже повністю зберігало норми феодального права, включаючи і ставлення до нерухомої власності. Доступ буржуазії до набуття землі обмежувався. Зберігався поділ населення на «панів» і «слуг». Саме Укладення має дві частини. У першій - записані норми цивільного права, в другій -правове становище станів, державних установ, шкіл, церкви, а також статті карного права. Укладення санкціонувало тортури та паличні удари. 36. Формування державно-політичної системи США В ХІХ ст. Незважаючи на свої зовні демократичні форми й буржуазну сутність, США одразу після створення звернули свій погляд на інші території. З часу прийняття Конституції і до початку Громадянської війни в 1861 р. їх територія збільшилася в кілька разів за рахунок купівлі та прямої агресії. У 1803 р. Джефферсон за 15 млн. дол. купив у Наполеона – Луїзіану. У результаті мексикансько-американської війни 1846-1848 рр. Мексика віддала США Техас, Каліфорнію, Аризону, Нью-Мексико, Неваду, Юту та частину Колорадо. У 1864 р. російська імперія продала Аляску американцям за 7,2 млн. дол. У 1898 р. США у американо-іспанській війні захопила Пуерто-Ріко, о. Гуам, Філіппіни, окупували незалежну Кубу. Характерною рисою розвитку «внутрішнього федералізму» у США була боротьба тенденцій централізації та децентралізації в умовах суворого конституційного розмежування компетенції союзу і штатів. У зв’язку з цим американський федералізм набув форми «кооперативного федералізму». Закладені в Конституції 1787 р. основні юридичні характеристики форми правління США зберігаються й донині, зазнавши за ці більш як 200 років незначних поправок. Так, прийняття у 1804 р. ХІІ поправки доповнило процедуру обрання президента, було введене роздільне голосування за президента та віце-президента. У 1870 р. було прийнято ХV поправку , яка забороняла дискримінацію за ознакою раси, таким чином, президентська форма республіканського правління, що встановилася у США на основі конституції 1787 р., до сьогодні не зазнала змін. Її встановлення було зумовлене специфікою соціально-економічного й політичного розвитку Нового світу, максимально вільного від феодальних пережитків. 25. Становлення північноамериканської державності. Думка про об’єднання північноамериканських колоній в єдину федерацію виникла ще у середині 18 ст. Перший проект федерації був вироблений Франкліном у 1748 році, але уряд Англії відхилив його. Німе незадоволення переросло у відкриту опозицію, коли уряд Англії поклав на американські колонії тягар довільних податків. Особливо яскравим протестом цього було так зване «Бостонське чаювання» (1773 р). Навесні 1775 року колоністи, очолені Джорджем Вашингтоном, розпочали військові дії проти Англії. Війна закінчилась перемогою колоній. За миром, підписаним 1783 р. у Версалі, Англія визнала незалежність Сполучених Штатів. Могутнім імпульсом конституційного закріплення прав і свобод стала прийнята 4 липня 1776 року Декларація незалежності. Автором проекту Декларації був 33-літній Томас Джеферсон. Вона складається з преамбули, чотирьох частин, переліку «самоочевидних істин», списку викладів англійського короля і заключної частини. 17 вересня 1787 року Конвент схвалив проект Конституції, і після її ратифікації 4 березня 1789 вона набула законної сили. Конституція 1787 року складається з 7 частин. Конституція не ліквідувала політичної автономії штатів, але вона протиставила їй сильну центральну владу. Вища законодавча влада вручалася Конгресу, який складається з двох палат: нижня – палата представників, верхня – сенат. Палата представників обиралася терміном на 2 роки прямим голосуванням із числа громадян, які досягли 25-літнього віку. Ця особа повинна була бути громадянином США не менше 7 років і проживати в момент обрання в тому штаті, в якому обирається. Члени сенату обирались законодавчими зборами штатів по 2 сенатори від кожного. Віковий ценз для сенаторів – 30 р. Термін їхніх повноважень – 6 р. Головою сенату був віце-президент. Конституція наділяє сенат правом контролю за діяльністю вищих федеральних посадових осіб, включаючи президента. Лише за згодою сенату президент може укладати міжнародні договори, призначати послів, членів Верховного суду тощо. Виконавча влада вручалась президенту США, він обирався двоступеневими виборами, терміном на 4 роки. Його вік повинен бути не нижче 35 років і термін проживання в США не менше 14 років. Президент вступає на посаду лише після того, як принесе присягу та дасть клятву шанувати і дотримуватись Конституції. Вища судова влада перебуває у віданні Верховного суду США. Його члени призначаються президентом «за порадою і згодою сенату» і зберігають там свої посади довічно. Крім Верховного федерального суду США існує система судів штатів і районних судів. Під тиском демократичної громадкості, знову обраному конгресу в 1789 р були запропоновані проекти поправок, які містять положення про політичні і особисті права громадян. Прийняті ним 10 поправок, що дістали назву Федерального Білля про права, були ратифіковані 15 грудня 1791 року. Молода держава відразу ж почала проводити активну експансій ні політику, спрямовану на розширення своєї території. Територія США до 60-років 19 ст зросла майже в 9 разів. Ної території перетворилися в штати. Рабство поширювалось на нові землі. 26. Ідеологія Просвітництва та її місце у розвитку суспільної свідомості європейських народів. Переважаючим пафосом, духом і підґрунтям ідеології Просвітництва була безмежна та щира віра в перетворюючу і всеперемагаючу силу людського розуму й освіти, у неминучість настання т. зв. "царства розуму". Саме у цій вірі коріниться і домінуючий хоч і не єдиний настрій тієї доби - оптимізм, радісне світосприйняття. Звичайно, це не означає, що всі просвітителі були такими собі безтурботними мрійниками. Якраз навпаки: розумні, як правило блискуче освічені просвітителі дуже добре бачили недоліки й вади реального життя. Просвітники мали широкий світогляд, в якому виділялася ідея перебудови всіх суспільних відносин на основі розуму, «вічної справедливості», рівності, що випливали. На їхню думку, з самої природи, невід’ємних «природних прав» людини. В концепції «природного права» просвітники обґрунтували основні принципи цивілізованого життя особистості, нації: право на гідне людини життя, свободу і власність. Відстоюючи ці принципи, Просвітництво поклало в Європі початок формуванню громадянського демократичного суспільства. Рушійною силою історичного розвитку і умовою торжества розуму просвітники вважали поширення передових ідей, знань, а також поліпшення морального стану суспільства. Вони прагнули розкріпачити розум людей, тим самим сприяти їхньому політичному розкріпаченню. Характерною для Просвітництва була ідея «просвіченого абсолютизму». Просвітники вважали, що перебування на троні просвіченого монарха приведе до мудрого правління. Ідеї Просвітництва визрівали й формувалися в умовах подальшого зростання і зміцнення національних держав Європи, бурхливого розвитку промисловості. Переходу від мануфактури до складніших і прогресивніших технологій. Відбувалося подальше накопичення інформації про явища природи, формувалися уявлення, поняття й методи, спрямованні на створення єдиної картини світу. Нових рис набула масова свідомість: вона стала гнучкішою, здатною ширше і глибше розуміти явища та процеси довкілля. Важливим стало усвідомлення можливості плюралізму поглядів на світ. Змінювалися і суспільні ідеали. Завдяки ідеям мислителів принципово іншим стає ставлення до державної влади: вона позбавляється в очах людей божественної санкції, її сприймають раціонально, про неї судять за результатами дій тих, кому суспільство доручило правління. Почалося встановлення громадянського суспільства, яке базувалося на принципах свободи людина та суспільства в усіх її розуміннях. Процес становлення громадянського суспільства відбувався нерівномірно. Побудову справедливого суспільства першими почали найрозвинутіші країни Англія, Франція, США, пізніше Австрія, Італія, Німеччина та Італія. За становлення нового справедливого суспільства боролася перш за все буржуазія, як економічно найбільш сильний і політично організований клас. Вони боролися проти феодалізму. Зі зміцненням своїх економічних та політичних позицій буржуазія звужує своє розуміння соціально справедливого суспільства до формальної та юридичної рівності членів цього суспільства. Відомі просвітники: Вольтер, Монтескє, Руссо, Юм, Локк, Дідро та інші. 27. Становлення конституційного ладу; утвердження республіки у Франції. Законодавчі збори, що відкрилися 1 жовтня 1791 р., за своїм складом відображали нове соціально-політичне розмежування в суспільстві. Політичне розмежування у столиці та країні відображало різні уявлення лібералів і народних мас про досягнення цілей революції і стало тим фоном, на якому визрівала конституційна криза. У новому законодавчому органі практично не було відкритих роялістів, значна частина депутатів належала до течії фейянів, ліві були представлені якобінцями, більшість із яких представляли провінцію Жиронда («жирондисти»); майже половина депутатів не мала точної політичної орієнтації. Поступово під тиском обставин лідерство все більш захоплювати жирондисти-республіканці. Перед ними постали проблеми організації влади за Конституцією, насамперед протидія з боку корони, права і статус якої конституціоналісти намагалися всіляко зберегти. Людовік XVI шукав підтримки за кордоном, серед емігрантів, і тільки під тиском погодився з Конституцією. Законодавча діяльність Установчих, а потім і Законодавчих зборів сприяла посиленню суспільної напруженості і, як наслідок, появі могутнього реакційного руху, що згуртувався навколо корони. До цього додалося загострення зовнішньополітичних відносин Франції з Австрією і Пруссією, що в результаті призвело до початку війни. Перші військові поразки стали певним прикриттям бажання Людовика XVI змінити Конституцію, посиливши монархічні елементи. З цією метою він звільнив з уряду жирондистів. Спроби жирондистів і Зборів у цілому зберегти Конституцію відіграли тільки провокаційну роль для наростаючого ліворадикального руху. У ніч з 9 на 10 серпня Паризька комуна організувала повстання, результатом якого стала ліквідація монархії Й анулювання Конституції 1791 року. До влади прийшли представники радикальних кіл торгово-промислової буржуазії - жирондисти. Перехід до нових форм організації влади здійснювався з 10 серпня 1792 р. по 2 червня 1793 р (другий етан революції) в обстановці подальшого посилення революційних настроїв і розширення народного руху. Протягом серпня-вересня 1792 р. фактично встановилася республіка на основі рішень Законодавчих зборів. У системі зв'язків елементів форми правління був ліквідований головний юридичний обмежувач законодавчої влади – право королівського вето на прийняті закони; управління державою доручалося надзвичайному органові - Виконавчому комітету з 6 чоловік (його очолив керівник Паризької комуни Дантон). Було також ухвалено скликання Національного конвенту з конституційною владою. Законодавчо встановлений новий порядок проведення виборів у конвент говорив про посилення демократичного змісту політичного режиму. Вони мали проводитися на основі загального виборчого права (чоловічого), за яким правом обирати наділялися псі французи віком від 21 року з річним цензом осілості, котрі працювали (тільки не обслугою) і мали самостійний заробіток. З вересня 1792 р. - по червень 1793 р. юридично конституювалася республіка на основі нових конституційних рішень Національного конвенту. Вибори до Конвенту завершились у вересні 1792 року. Найбільш серйозним показником радикального політичного процесу, що відбувався у країні, була відсутність у Конвенті конституціоналістів. Конвент відкрився 21 вересня 1792 р. в обстановці національного піднесення з приводу перших перемог реорганізованої патріотичної армії над монархічною інтервенцією. Першими його рішеннями були скасування монархії, анулювання Конституції 1791 р. і проголошення 25 вересни 1792 р. Франції республікою. Встановлена у Франції республіка з цього часу й до відновлення монархії Наполеоном Бонапартом отримала узагальнену назву – Перша республіка. 28. Еволюція державного ладу Франції періоду Першої республіки. Жирондиська республіка – до 1793 р. – Національний Конвент – законодавчий орган і Виконавчий комітет – виконавча влада. Не було глави уряду, його функції виконував уряд. Республіка була єдиною і неподільною. Велася робота над новою конституцією, що загострила відносини між якобінцями і жирондистами, перемогли якобінці, які на поч.. 1793 р. витіснили жирондинців із Ковенту. Якобінська диктатура – до 1794 р. 24.06.1793 р. прйднята нова конституція. Національні збори могли тіки пропонувати закони, а затверджували їх на місцях. Національні збори вибирали виконавчу владу – Виконавчу раду. Головне місце фактично посідав Конвент, який зосереджував всювлау у своїх руках. На місцях передавалася комісарам,яких призначав уряд. Це була диктатура виконавчої влади якобінців. Уряд зроби позики у населення, що прикрило конфіскацію, заборонив робітничі обєднання і страйки, трудова повинність. Був великий терор. Дерикторія 1794 – 1799 рр. в липні 1794 диктатуру якобінців було повалено до влади прийшли термідоріанці. 1795 р. – конституція. Законодавча влада – Законодавчий корпус, який складався з 2-х плат: ради старійшин і ради 500. Нижня плата склада закони верхня затверджувала чи відхиляла. Виконавча влада у руках директорії – 5 чоловік, що призначався радою старійшин, яких подавала рада 500. Консульська республіка. 9 листопада 1799 р. (за революційним календарем 18 брюмера) Наполеон Бонапарт здійснив державний переворот. Законодавчий корпус передав владу трьом консулам на чолі з Наполеоном. Для юридичного оформлення своєї влади Наполеон прийняв нову Конституцію. Нова Конституція (Конституція VIII року Республіки) була затверджена 13 грудня 1799 року плебісцитом. Тут не було Декларації прав людини і громадянина, відсутні статті про політичні свободи. Конституція гарантувала буржуазії і селянству приватну власність, здобуту за роки революції. Основою всієї конституційної системи була урядова влада, яка формально належала колегії з трьох консулів, а фактично була сконцентрована в руках першого консула. До складу уряду входило дванадцять міністерств. Насаджується сувора централізація, самоврядування скасовується. В департаментах уряд призначав префектів, в округах і общинах – супрефектів і мерів. Виборним місцевим радам залишаються лише дорадчі функції. Франція залишалася республікою, але фактично вся влада перебувала в руках першого консула, тобто Бонапарта. Перший консул був головнокомандувачем армії, призначав членів усіх органів законодавчої влади. Місцеве самоврядування було скасовано. Департаментами керували префекти, які призначалися першим консулом. Міністри також були підзвітні першому консулу. |
|
2. Принципи, методологічні парадигми і методи політичної аналітики.... Тема Принципи, методологічні парадигми і методи політичної аналітики. Ситуаційний аналіз і порівняння як метод аналізу. Етапи здійснення... |
Поняття, зміст, принципи державного управління ... |
|
Боротьба за відновлення української держави, Революційні події та... Російської імперії, а Галинчина, Буковина та Закарпаття (тобто Західна Україна) продовжували належати Австро-Угорській імперії. Таким... |
ТЕМА: Поняття, сутність та основні риси державного управління. Принципи державного управління |
|
2. міжнародні стандарти капіталу у регулюванні ризиків банківської діяльності Очікувані та неочікувані втрати від банківських ризиків. Поняття та функції антикризового управління в банківській діяльності. Місце... |
1: Китай у ХХ на поч. ХХІ ст Великі географічні відкриття й початок формування колоніальної системи. Ост-індські компанії. Британська, французька, іспанська і... |
|
C утність контролю, його принципи,мета та завдання Принципи контролю як науки і принципи його здійснення практично адекватні. Всю систему принципів господарського контролю підрозділяють... |
Модуля, змістовного модуля Витоки та генеза менеджменту державного управління; Суб’єктно-об’єктна детермінація адміністративної діяльності; Методи дослідження... |
|
Екзамен "МЕНЕДЖМЕНТ" Поняття контролю та його місце в системі управління промисловим підприємством. Принципи та цілі функції контролювання |
ПИТАННЯ ДЛЯ ЗАЛІКУ З КУРСУ «ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ» Становлення та розвиток організацій колективного управління правами авторів. Принципи діяльності |