|
|
Скачати 219.02 Kb.
|
|
Тема 2. Принципи, методологічні парадигми і методи політичної аналітики. Ситуаційний аналіз і порівняння як метод аналізу. Етапи здійснення прикладного політичного аналізу.
Література:
1. Принципи і методологічні підходи політичної аналітики. Ефективність прикладного політичного аналізу залежить від правильності ідентифікування політичної проблеми, формулювання його мети, вибору методів дослідження. У пізнанні політичної реальності політичний аналіз ґрунтується на основних філософських принципах (принцип взаємозв'язку політичних явищ, принцип розвитку політичних явищ), законах діалектики (закон переходу кількісних змін у якісні, закон єдності і боротьби протилежностей, закон заперечення заперечення). Если рассмотреть наиболее распространенные в современной теоретической политологии методологические парадигмы, можно также прийти к выводу, что они используются не только в политических исследованиях. Так, активно применяемый сравнительный подход используется и в других обществоведческих дисциплинах, причем компаративный метод начал применяться в социологии и лишь затем был позаимствован политологами. Аналогичным образом обстоят дела и с системным анализом. Еще одно достаточно популярное в настоящий момент направление исследований — культурологический подход — также представляет собой использование методологических наработок других гуманитарных наук на политическом материале. Необходимо братить внимание на тот факт, что большинство политологов-теоретиков работают не только с непосредственным объектом политологии, но и с объектами других гуманитарных дисциплин, например философии, антропологии и в особенности социологии. Не случайно многие классики политологической мысли, такие, как К. Маркс, М. Вебер, Э. Дюркгейм, Ю. Хабермас, считаются «своими» как у политологов, так и у социологов. Это не только говорит о наличии большого числа междисциплинарных проблем, но и указывает на значительную универсальность гуманитарной методологии. Найпродуктивнішими методологічними підходами або методологічними парадигмами вважають інституційний, біхевіористський, структурно-функціональний, системний, синергетичний, історичний, статистичний, теорію раціонального вибору, дискурсний, позиційний, діяльнісний. Інституціоналізм в аналізі політичного життя зосереджується на пізнанні закономірностей, особливостей форм функціонування політичних інститутів і їх впливу на політичні процеси, події. Предметом уваги його представників є конституційні документи, реалізація їх положень на практиці, структурні елементи політичних явищ, процесів. Головне за інституційного підходу — розчленування політичної системи на інститути, аналіз особливостей кожного з них і форм їх взаємодії. Перевагами інституційного підходу є конкретність досліджуваних політичних інститутів. Основні недоліки — обмеженість предмета аналізу; недостатня увага дослідника до політичної поведінки і її неполітичних (соціально-психологічних, морально-етичних, етнічних, релігійних та ін.) основ; надмірна зосередженість на вивченні політичних інститутів за недостатньої уваги до неформальних аспектів їх функціонування, ролі їх керівників, лідерів, політичних угруповань у їх структурі, описовість. Біхевіоризм ґрунтується на дослідженні поведінки на індивідуальному і соціальному (групи, спільноти) рівнях у різних політичних ситуаціях (масові акції, голосування) та політичної діяльності лідерів, груп інтересів тощо. Його представників цікавлять причини, передусім психологічні, політичної поведінки, переживання людей у різних політичних ситуаціях. Найчастіше біхевіористи послуговуються методами спостереження, анкетних опитувань, інтерв'ю, лабораторних експериментів, емпіричної перевірки висновків. Однак за такого підходу часто ігноруються історико-культурні, інституційні та інші чинники. Структурно-функціональний підхід політична наука запозичила його у соціології. Суть його полягає у виокремленні конкретної політичної структури, яка цікавить дослідника, вивченні її загальних параметрів і функцій, що виконують її елементи. Завдяки використанню структурно-функціонального аналізу вдається подолати основну ваду біхевіористського підходу, яка полягає в недостатньому баченні політики як системної цілісності. Системний підхід у політичному аналізі дозволяє ідентифікувати та описати структурні елементи політичного феномену як системи (учасників політичного процесу, їхніх цілей, можливостей, співвідношення сил тощо) і їх зв'язків, чинників, які забезпечують стійкість чи дестабілізують її (руйнують зв'язки). Кожна система є частиною (підсистемою) іншої системи, а її компоненти теж становлять системи. Властивості будь-якої з них не є сумою властивостей їх елементів. Елементи кожної системи перебувають в особливих зв'язках, а сама вона має різноманітні зв'язки з іншими системами (середовищем). Синергетичний підхід у політичному аналізі звертає увагу на політичне явище як систему, що самоорганізовується, має особливі джерела розвитку, є відкритим для зовнішніх впливів. Розвиток політичного явища як системи може відбуватися за багатьма варіантами, особливо якщо воно перебуває у точці біфуркації (лат. bifurcus — роздвоєння) — розгалуження, напрям якого може змінитися під впливом флуктуації (лат. fluctuatio — коливання) — незначних відхилень величини від середнього значення. Проблематичність цього підходу пов'язана з поглядом на системи і процеси в політиці як на залежні від випадкових чинників феномени, що здебільшого не підтверджується політичною практикою. Історичний підхід у політичному аналізі звертає увагу на те, що кожне політичне явище пов'язане з минулим, елементи якого наявні в ньому; в його структурі зріють і зародки майбутнього політичного явища. Цим обумовлений аналіз особливостей політичного явища у взаємозв'язках його минулого, сучасного і майбутнього, що спонукає до використання при цьому і потенціалу політичного прогнозування. Статистичний підхід передбачає використанням кількісних даних, при цьому аналітика мало цікавить якісна інформація, оскільки він послуговується переважно математичними засобами. Найвикористовуванішими методами за статистичного підходу є кореляційний аналіз (вимірювання й аналіз зв'язків між двома змінними: як впливають зміни значень однієї змінної на зміни значень іншої; ця залежність характерна для всіх змінних чи лише для їх певної кількості), множинний аналіз (регресійна модель: дві або більше незалежних змінних сукупно впливають на залежну; багатофакторний аналіз: виявлення прихованих факторів, здатних впливати на змінні; аналіз часових рядів: вимірювання змінних через певні інтервали часу). Методологічна криза, що спіткала у 60—70-ті роки XX ст. біхевіоризм і структурно-функціональний підхід, спонукала до пошуку нової методологічної основи пізнання політичних процесів, результатом чого було оновлення класичних методологічних підходів, створення системи теорій «середнього рівня», а також технократичних теорій і використання їх як методологічної основи в політичному аналізі. Політичний аналіз запозичив теорію раціональної поведінки в економіці, де вчені аналізували економічну поведінку людини, беручи за основу індивідуальний характер її установок і цінностей. Методологічними засадами теорії раціонального вибору є індивідуалізм (політика і суспільство, соціальні і політичні структури вторинні стосовно індивідів, які своєю діяльністю створюють політичні інститути політичні відносини); егоїзм індивіда (індивід завжди прагнутиме максимізувати свою вигоду, а якщо він буде демонструвати альтруїстичну поведінку, це свідчитиме, що вона для нього вигідна); раціональність індивіда (індивід визначає свою діяльність, орієнтуючись на максимальну вигоду, співвідносячи витрати й очікувані результати: максималізуючи результати і мінімізуючи витрати). Засновниками дискурсного підходу у політичному аналізі вважають російських формалістів, розквіт діяльності яких припадає на 20-ті роки XX ст. Дискурс (лат. discursus — мовлення, міркування) - це фрагмент дійсності, тип комунікативної діяльності, інтерактивне явище, що має різні форми вияву (усну, писемну, паралінгвальну, тобто невербальну), відбувається у межах конкретного каналу спілкування, регулюється стратегіями і тактиками учасників. Стосовно політичного дискурсу використовують семіотичний аналіз (вивчення дискурсу-рамки), знання риторики і літературознавства (аналіз конкретного дискурсу-твору). Одним із найрозвиненіших напрямів є контекстний аналіз політичного дискурсу. Із дискурсним пов'язаний постмодерністський підхід у політичному аналізі, прихильники якого заперечують можливість існування єдиного для всіх учасників політичного процесу образу реальності. Позиційний підхід у політичному аналізі зосереджується на пізнанні реальних можливостей (ресурсів) впливу учасників політичного процесу на його зміст і перебіг, ухвалення і реалізацію політичних рішень, розв'язання конкретних проблем. Джерелом інформації при цьому є правові акти, програмні документи партій, біографії політичних лідерів та ін. Діяльнісний підхід у політичному аналізі концентрується на вивченні результатів, ефективності діяльності політичних гравців, особливостей їх взаємодій у конкретних політичних ситуаціях. Пізнавальним матеріалом при цьому є документи, статистичні звіти, які стосуються діяльності об'єкта аналізу, безпосередні спостереження аналітиків. 2. Методи політичного аналізу (загальна характеристика). В политологии достаточно распространенным является мнение о трех больших группах методов, которые, используются политической наукой. В первую из них предлагается включить общие методы, характерные для всех наук — как гуманитарных, так и технических. Это, например, тот же логический анализ и синтез, дедукция и индукция, мысленный эксперимент и т.д. Их предлагают назвать общелогическими или логико-эвристическими, философско-аксиологическими. Вторую группу составляют методы, которые не являются исключительно достоянием политической науки. Мы нашли возможным назвать их общегуманитарными методами. Они используются не только в политологии, но и большинстве социально-гуманитарных дисциплин. По поводу третьей группы единства среди политологов нет. Одна часть настаивает на том, что в нее должны войти эмпирические методы, т.е. методы получения и сбора информации о первичных политических фактах, другая часть исследователей считает, что к третьей группе следует отнести те методы, которые были наработаны собственно политологией. Но при перечислении этих методов возникают очевидные трудности. Любопытно в этом плане мнение западных исследователей Р. Пэнто и М. Гравитца, открыто заявлявших, что политология «не имеет своих методов и техники и использует методы и технику других общественных наук, выбирая то, что в данном случае больше подходит к объекту исследования» (Пэнто Р., Гравити, М. Методы социальных наук. М., 1972. С. 190.). При этом методы прикладного анализа прошли существенную трансформацию и были адаптированы исключительно для анализа политических объектов, что позволило получить новое аналитическое качество. Во многом это связано со спецификой объекта прикладной политологии, который жестко и четко ограничен рамками остроактуальных ситуаций из текущей политической практики. Эта заданность строгих рамок и приводит к тому, что несмотря на наличие «исторических корней» в других отраслях науки прикладная политология сформировала свои аналитические приемы и методы исследований, которые, во-первых, существенно отличаются от своих «прообразов», а, во-вторых, слишком специфичны, чтобы быть востребованными другими научными дисциплинами. Вибір методів залежить від характеру політичної події, процесу, явища, цілей і завдань аналітика, ресурсів, якими він володіє (час, фінанси, інформація), особливостей аналітичного продукту, на який розраховує замовник. Серед найпоширеніших методів політології варто нзвати наступні: При використанні інвент-аналізу політичний процес уявляють як послідовність певних подій, якими можуть бути виступи політичних лідерів, масові акції, прийняття політичних актів, які впливають на зміст і розвиток політичної ситуації і відображають інтереси певних політичних сил. Це дає змогу відстежити, оцінити в потоці політичних подій певні об'єктивні тенденції, закономірності, побачити перспективи їх розвитку. Івент-аналіз передбачає опис політичної ситуації в такій послідовності: політична ситуація — події — середовище — учасники (ресурси, інтереси, зв'язки) — обмеження в діяльності — цілі і завдання (критерії успіху, невдачі) — альтернативні рішення — сценарії і прогнози — стратегія діяльності. Інвент-аналізу буде присвячено окреме заняття. Ситуаційний політичний аналіз передбачає опис політичної ситуації, динаміки основних її параметрів, прогнозування перспектив їх розвитку. Цей тип аналізу буде розглядатися у цій лекції окремо. Особливості порівняльного аналізу полягають у з'ясуванні закономірностей, притаманних різним політичним ситуаціям і типам політичної поведінки за різних політичних і соціальних умов. Цей тип аналізу також буде розглядатися у цій лекції окремо. Контент-аналіз як кількісний метод аналізу полягає у цілеспрямованому вивченні з використанням комп'ютерних технологій носіїв інформації (книг, кінофільмів, гасел, виступів у ЗМІ) наявності (повторюваності) у них певних мотивів, настанов, аргументацій, на підставі чого роблять висновки про актуальність певного політичного явища, ставлення до нього індивідів і спільнот. Контент-аналізу буде присвячено окреме заняття. Метод аналізу ієрархій дає змогу, декомпонувавши проблему, побачити її складові автономно і в різноманітних зв'язках (ієрархії). Досить ефективним він є під час політичних переговорів, оскільки дає змогу учасникам побачити проблему та її складові, позиції сторін, оцінити пропоновані стратегії крізь призму різноманітних інтересів, виробити взаємоприйнятне рішення. Методи моделювання дають можливість імітувати структуру, процес функціонування і розвитку політичної системи (створює її модель), що дає змогу побачити всю сукупність її елементів і зв'язків, спрогнозувати їх параметри за різних умов. Цьому методу аналізу буде присвячено окреме заняття. Аналіз вигід і витрат у політичному аналізі за критерій приймає найвищу ефективність від участі у політичному процесі. Часто критерій ефективності виражається у грошовій формі, а перевага надається альтернативі, яка обіцяє найвищий результат за найнижчих витрат. Фактор-аналіз. Основою його є використання когнітивних карт-матриць, у яких фіксують типові реакції політичних лідерів на кризові ситуації, їх дії у стабільних умовах, біографічні дані та іншу інформацію, яка є основою прогнозування майбутньої їх поведінки. Ігрові методи. У політичному аналізі передбачають конструювання ситуації, імітацію певного варіанту розвитку процесу, конфлікту. Це дає змогу виробити різні моделі дій управлінських структур, політичних сил, розподілити ролі учасників подій, уточнити особливості їхньої поведінки та взаємовідносин між ними. Метод альтернатив у політичному аналізі використовується за необхідності обирати рішення на основі кількох альтернативних критеріїв. Аналітик може скористатися методом задовільних альтернатив (якщо жодна альтернатива не відповідає оптимальним очікуванням, перевагу надають тій, яка найбільше може задовольнити потребу), методом домінантних альтернатив (пріоритетною вважається альтернатива, яка переважає хоча б одну з конкурентних і не поступається всім іншим), методом еквівалентних альтернатив (альтернатива, яка найбільше відповідає усім критеріям, вважається оптимальною). Групові експертні оцінки поділяють на очні (наради, семінари, «мозковий штурм», дискусії з використанням психологічних методик, простий обмін думками) і заочні (метод «Дельфі» та ін.). Вони дозволяють здійснити аналіз політичної ситуації за короткий термін. Цьому методу також буде присвячене окреме заняття.
Ситуационный анализ - это своеобразный фундамент, на котором зиждется все здание политического анализа. Без анализа текущего положения вещей в политическом мире невозможно ни заниматься построением прогнозов, ни принимать решения. В данном случае вполне уместна классическая аналогия со строительством дома, при котором ошибки во время закладки фундамента могут привести к самым печальным результатам. Под политической ситуацией мы будем понимать состояние политической системы и комплекс взаимодействий между ее субъектами в определенный период времени. Таким образом, полный анализ политической ситуации должен охватывать взаимодействия всех политических акторов, которые в совокупности и составляют политическую систему общества, причем в текущий момент. Последнее обстоятельство особенно важно, поскольку анализ прошлых состояний политической системы для прикладных исследований является малозначимым. Остроактуальносгь ситуационного анализа — его основная черта. Среди современных видов политического ситанализа наиболее сложной формой является общий анализ политической ситуации, предполагающий детальное исследование состояния всей политической системы. При составлении общего ситуационного анализа можно использовать два базовых подхода. Первый предполагает расчленение политической системы на отдельные институты и рассмотрение текущего состояния каждого из них в отдельности, а затем и системы их взаимодействий друг с другом. Данный тип общего ситуационного анализа можно назвать вертикальным, или институциональным, поскольку он как бы рассекает политическую систему на отдельные сегменты, а именно на основные политические институты: правительство, органы президентской власти, парламент, политические партии, общественно-политические организации, финансово-промышленные группировки в аспекте их участия в политической жизни, СМИ, отдельные социальные группы. Подобные анализы осуществляются практически всеми крупными аналитическими центрами. Другой подход предполагает вычленение из политической системы неинституционализированных объединений, которые тем не менее выступают в политическом процессе как единые акторы. Данный способ можно охарактеризовать как горизонтальный, или групповой тип общего анализа политической ситуации — ведь в этом случае объектом анализа являются сплоченные политические группировки, состоящие из лиц, входящих в различные институты власти. Например, номенклатурно-политическая группировка не имеет какого-либо юридического статуса, однако ее влияние на развитие политической ситуации велико. Данные виды анализа являются не взаимоисключающими, а взаимодополняющими, и оптимальным при осуществлении общего анализа политической ситуации является сочетание двух подходов. Вертикальный и горизонтальный анализ гармонично дополняют друг друга — первый представляет собой анализ «видимых», официальных отношений в политической системе, а второй — попытку исследовать «подводные» течения политического процесса. Полный анализ политической ситуации — относительно штучный продукт. Это объясняется тем фактом, что подобная работа требует значительного количества времени, следствием чего в современных быстроизменяющихся условиях является неизбежное существенное изменение объекта анализа к моменту его окончания. В этой связи полный ситуационный анализ требует концентрации значительных аналитических ресурсов в достаточно короткий временной промежуток. Проведение общего ситуационного анализа требует особых аналитических ресурсов, которыми располагают далеко не все субъекты политического анализа. Поэтому гораздо большее распространение на практике получил анализ какой-либо части политической ситуации. В отличие от общего анализа такой тип ситуационного анализа следует называть фрагментарным. Он, как и общий анализ, также может быть двух типов. Первый напоминает институциональный анализ — он также рассматривает деятельность отдельных политических институтов, однако его объектом является лишь один из них. Например, можно рассматривать исключительно состояние президентской власти, функционирования парламента, деятельность правительства, политических партий, СМИ. Второй тип фрагментарного ситуационного анализа связан с описанием ситуации, анализ которой необходим для решения какой-либо конкретной, локальной задачи. В этом случае нет необходимости в проведении детального анализа всей политической ситуации, проводится анализ фрагмента политической ситуации, который относится к поставленной задаче. Так, если определенная коммерческая структура ищет пути для осуществления лоббистской деятельности, то ей необходимо выяснить, каковы наиболее перспективные каналы лоббизма, определить расклад сил в органах власти (прежде всего в структурах законодательной власти, принимающей законы, и власти исполнительной, реализующей их), выявить центры принятия наиболее важных решений. Именно на этом типе ситуационного анализа акцентируют свое внимание западные исследователи политического анализа, причем для зарубежных политологов он является практически единственной формой анализа политической ситуации. Следует предложить еще одну классификацию типов политического анализа, выделив проблемный и диагностический ситуационный анализ. Проблемний анализ связан с определенной проблемой и всегда результируется в выработке оптимального решения. Диагностический тип ситуационного анализа необходим политическому актору для того, чтобы он был осведомлен о последних действиях своих союзников и конкурентов, имел представление о потенциале своих противников, о реальной расстановке сил на политической арене, о внутригрупповой борьбе внутри правящей элиты, о настроениях среди электората, и т.д.
Порівняння виступає загальною установкою пізнання. Порівнюючи процеси, факти, елементи структури, якості явищ, поняття, людина намагається виявити щось спільне або відмінне між ними. Якщо не замислюватися далі про суть того, як людина порівнює, то досить сказати, що порівняння як метод пізнання являє собою спосіб виявлення загального та особливого в досліджуваних феномени. Порівняльний метод у політичній науці став одним з центральних, тому що багато дослідників вважали і вважають його найбільш підходящим замінником методу експерименту, використовуваного широко в природничих науках. На відміну від фізиків політологи не можуть придумати точні експерименти для того, щоб встановити ступінь залежності результатів політики від лідерів. Так, ми не могли б попросити пані Тетчер піти в 1983 р. у відставку, щоб ми могли встановити, чи буде інший лідер консервативної партії і прем'єр-міністр, зіткнувшись з тими ж самими політичними та економічними обставинами, проводити менш радикальну політику. Слід підкреслити, що порівняння рідко виступає в якості самоцілі наукового політологічного дослідження. Швидше воно виступає підходом дослідника до досліджуваного предмету, тобто його схильністю до прийняття якогось особливого погляду на політичний феномен, який береться разом з різноманітними національно-і регіонально-політичними умовами та з можливими його модифікаціями. Види порівнянь встановлюються за допомогою різних критеріїв (метод, кількість досліджуваних країн, орієнтація), але в дійсності складно встановити деяку єдину міру диференціації. Варто звернути увагу на ті види порівнянь, які найбільш часто згадуються у літературі: «case study», бінарне, регіональне, глобальне, крос-темпоральні порівняння. «Case - study» застосовується тоді, коли аналізується одна країна (який-небудь політичний феномен в окремій країні) на тлі порівняння її з іншими країнами. Не всі вважають подібне дослідження порівняльним, але все ж більшість вважає, що серед досліджень за типом «окремого випадку» можна виявити порівняльний акцент. «Case-study» порівняння є одним з найбільш поширених видів порівняльних стратегій. Так, з 565 статей, опублікованих у двох основних журналах з порівняльної політології - «Comparative Politics» і «Comparative Political Studies» за період з 1968 по 1981 р., 62% становили публікації по окремих країнах. Бінарне порівняння являє собою стратегію дослідження двох країн, що дозволяє виявити загальне і особливе в їх політичному розвитку. В якості прикладу порівняння наводиться дослідження демократії в Америці Токвіля, яке дозволило йому сформувати інше уявлення про політичні інститути Франції. Поширеним видом порівняння виступає порівняння регіонів, тобто групи країн, обраних в силу схожості їх економічних, культурних, політичних і т.д. характеристик. Як правило, у порівняльній політології вивчаються країни Західної Європи, скандинавські країни, Латинська Америка, англомовні країни, Східна Європа і т.д. Правда, схожість країн регіону часто відволікає дослідника від можливого пошуку відмінностей у групі. Хоча інтерес до глобальних порівнянь, заснованих на великому масиві емпіричних даних і статистичному аналізі в 90-і роки знизився, але вони становлять самостійний вид дослідження і використовуються й сьогодні. Особливістю глобальних досліджень є те, що в якості одиниці аналізу тут береться вся політична система, її основні характеристики. Можливість проводити глобальні дослідження з'явилася в 60-ті ХХ с. роки у зв'язку з розвитком порівняльної статистики, появою даних по більшості країн і розвитком комп'ютерних програм обробки статистичних та соціологічних даних. Особливу увагу в глобальних порівняльних дослідженнях стали приділяти соціально-економічним умовам появи і зміцнення режимів, ранжируванням країн за рівнем демократії, співвідношенню різних типів держав і режимів і т.п. Крос-темпоральні порівняння базуються на порівнянні певних явищ у часі, коли розглядається динаміка зміни певного явища в той чи інший проміжок часу. Стратегія крос-темпорального дослідження припускає порівняння однієї і тієї ж країни (регіону) або різних країн в різний історичний час. Наприклад, досліджується політична динаміка сучасної Африки та середньовічної Європи, Веймарська республіка і становлення демократії в післявоєнній Німеччині, різні історичні типи соціальних революцій і т.п. 5. Етапи процесу здійснення прикладного політичного аналізу. Процес прикладного політичного аналізу охоплює такі етапи:
Результатом реалізації аналітичної роботи є нове знання, подане у формі аналітичних довідок, оцінок, прогнозів, рекомендацій, порад, настанов, планів, програм, сценаріїв, діяльності тощо. Конкретним продуктом прикладного політичного аналізу можуть бути:
|
|
Тема: Предмет, структура, завдання й методи досліджень в юридичній психології Юридична психологія, метод спостереження (інтроспекція), метод бесіди, метод експерименту (законодавчий, природний, лабораторний,... |
Парсонс В. Публічна політика. Вступ до теорії і практики аналізу політики: Пер з анг Тема Політична аналітика як наука. Етапи становлення політичної аналітики. Інформаційне забезпечення аналітичного процесу |
|
ОСНОВИ ФІНАНСОВОГО АНАЛІЗУ Ключові слова: ФІНАНСОВИЙ АНАЛІЗ, МЕТОДИ І ВИДИ ФІНАНСОВОГО АНАЛІЗУ, ФІНАНСОВА ЗВІТНІСТЬ, КОЕФІЦІЄНТИ ЛІКВІДНОСТІ, ДІЛОВОЇ АКТИВНОСТІ,... |
План лекції Методи кореляційно-регресійного аналізу. Методи математичного... Ключові слова: модель, моделювання, кореляційний аналіз, регресійний аналіз, методи лінійного і динамічного програмування, прямий... |
|
ПРИНЦИПИ ЕТИМОЛОГІЧНОГО ДЕКОДУВАННЯ ІЄРОГЛІФІВ У ПРОЦЕСІ ДОСЛІДЖЕННЯ... Виявити місце і роль етимологічного аналізу китайських ідеограм в досліджені социо-політичної картини світу китайців В статті також... |
1 Предмет і види економічного аналізу. Метод і методичні прийоми економічного аналізу Мета навчальної дисципліни: засвоєння знань з методики вивчення та оцінювання результатів діяльності підприємств та організацій |
|
Питання до екзамену з дисципліни «Економічний аналіз» Визначте джерела економічного аналізу: значення інформаційного забезпечення для аналізу господарської діяльності: бухгалтерська,... |
План лекції Системний підхід у побудові методики комплексного економічного... Ключові слова і терміни: системний аналіз, ієрархія системи, адаптація, комплекси і блоки аналітичних задач, система показників,... |
|
Закони, принципи і категорії політичної економії. Система економічних... Виникнення та етапи розвитку політичної економії. Розвиток економічної думки в Україні |
Закономірності і етапи розвитку капіталістичної економічної системи Предмет, методи та функції політичної економії. Місце політичної економії в системі економічних наук |