|
|
Скачати 2.46 Mb.
|
|
*** Із Поділля коріння моє, Українського чесного роду. Буг Південний водицю дає, Захищають діброви в негоду. Щире сонце всміхається там, Де лишилася батьківська хата, І дитинство моє, як бальзам, І трава, на лугах не прим'ята. Там стрічаємся, сестри й брати. Натрудившись, там батько і мати Залишили нащадкам сади, В рідну землю лягли спочивати. Рідний край нам наснагу дає, Пломінь серця, характер і вміння. Із Поділля коріння моє, - Що я значу без того коріння?! Мальви Навколо батьківської хати – Біленьких стін і жовтих призьб – Цвіло веселих мальв багато, До сонця всі вони тягайсь. Були там білі і червоні, Різноманітних кольорів, Пилок з них сипавсь на долоні, Як хтось понюхати хотів. До стріхи ледь не діставали Квітки яскравими грудьми. Сюди курчат квочки скликали, Тут безтурботно грались ми. Малі зовсім і трохи старші, Трудились, здібними росли, Образи та секрети наші До мальв і матері несли. ... От розійшлись по світі вільнім, Не чути рідних голосів, Та ненька й мальви - нероздільні У самовідданій красі. Сад шумить Натруджені руки бачу, мов живими, Що життєву нитку спряли не одну. Матусенько рідна! Вашими очима Дивлюся у свого серця глибину. Чи не відступилася я у великім?.. А чи згідно совісті діла були? Мамо! Вміли Ви лише добро творити, Свято, чесно й просто на Землі жили. Сіяли і жали, буряки сапали, Хліб ясний, мов сонце, залюбки пекли, Шили Ви і прали, а пора настала – Тихо, з гідністю у вічність відійшли. Замість себе світу залишили дочок, І п'ятьох синів зростили - як дуби! Плодоносить Вами плеканий садочок, - Продовжено життя нової доби! Чорне слово Потягнуло холодом із ями Чорне і жорстоке слово «смерть». Підійшло впритул: не стало мами! Це безглуздя! Не повірю! Геть! Сонце потемніло від печалі, Знявши шапку, зупинився час... Не хотілось жити мені далі, - Все на світі полишило нас. Втратила значимість людська мова. Щезло пройдене й майбутнє - враз! Лиш благала я безтямно знову: - Мамо! Подивіться ще хоч раз! Навкруги обличчя розпливались... Нащо квіти в зелені вінків?! Кинутись в провалля виривалась У відчаї із дужих рук братів. Дорожімо нашими батьками, Дім любов'ю сповнюймо ущерть! - Поки не сичить змією з ями Чорне і жорстоке слово «смерть»! Легендарне місто Легендарнеє місто, Мирне і голубе, Бухти, ніби намисто, Обіймають тебе. Білі чайки торкають Сині хвилі крильми, Кипариси вітають, - Севастопольці ми! Севастополь - твердиня В чорноморській красі, Серед міст України Гідне місце посів. Море, скелі й кургани - Свідки грізних боїв. Бережем, пам'ятаєм Честь і славу батьків! Флот на Чорному морі - То державності знак. Всі шторми переборе Український моряк! Станем всі воєдино - З неба, суші й води, Захистить Батьківщину Ми готові завжди! Кораблями потужно Пролягає наш путь, Хай в любові та дружбі Всі народи живуть! Усміхайся привітно, Шли назустріч прибій, Прославляйся і квітни, Севастополе мій! Український флот Є Український Флот! - радію, - Міцніє, досвід набува: То пишеться одвічна мрія, Держав історія нова. Разом з флотами Чорномор'я – Навчання спільні ВМС: Мужніють моряки в дозорах, В морських походах - світ чудес! У офіцерів - гарна форма, Тризуб Із якорем зріднивсь. Сучасних кораблів проворних До сонця стяги піднялись. У нас, немов міські трамваї, По бухтах ходять катери, Над ними вітер розвіває, Глянь: синьо-жовті прапори! Живе мо у морській державі, В нас дух козацький - не зачах! Наш Український Флот - по праву – Стоїть на водних рубежах! Біля моря Де біля моря гуляють двоє, Шепоче хвиля, ляга до ніг. Ласкаве море шумить прибоєм, А місяць в небі, мов оберіг. Про що воркують жадані, милі? Не помічають, що пізній час? Не підслухайте, цікаві хвилі, Не підглядайте їх, зорі, враз! Не заздріть юним, любові повним, 1 не зітхайте в самотині, Гранітні скелі, сумні, безмовні, І золотавий пісок на дні. Вода холодна вас обнімає, Є в ній неспокій і глибина. Вас гріє сонце, вітрець гуляє, Та тільки людям Любов дана! Де море й берег межують пінно, З'єднались двоє, немов навік. Закрила місяць хмаринка тінню, Щоб таємницю обох зберіг... Червоні вітрила Легенда про червоні паруси, Романтику, Ассоль і капітана Чудесна: волею небесних сил Здійснилась мрія, зустріч довгождана. У кожного бувають у житті Свої вітрила і любові кроки, Високі мрії, думи золоті, Та птиці щастя вік, на жаль, короткий. Приспів: Ти чудо-казку в моря попроси, Воно чарує всіх і має силу: Хай знов сяйнуть червоні паруси Кометою під синім небосхилом! Коли здається: зіграна вже роль, Коли життєві опускаєш крила, Умій чекати, як колись Ассоль, У пурпурові вірити вітрила. Вогонь любові в серці пронеси Через тривоги, розпачі й розлуки. Живе одвічне прагнення краси - Ассоль до тебе простягає руки! Наказ (гумореска) У парку – зелени гомін, Сонячна година, Сидять поруч незнайомі Юнак і дівчина. Так сподобалась сусідка, В серці кров бунтує! Нахиливсь до неї швидко І смачно цілує... Бачить: опору немає. Він цілує вдруге І здивовано питає, Чом мовчить подруга? - Бо мені ще юним віком Мати наказала: З незнайомим чоловіком Щоб не розмовляла! Безкорислива любов (гумореска) Тебе кохаю щиро, признаюсь! Але бентежить серденько юначе: Чи дасть для нас квартиру твій татусь? Чи меблі є, гараж, машина й дача? Нема часу (гумореска) По дорозі, вкритій пилом, Баба шкандибає. Притомилась, бачить: Мимо хура проїжджає. Візник коней припинив, Зжалився над нею, Будь людиною хотів, Не хамом-свинею. - Бабо, можу підвезти! З воза їй гукає. - Нема часу! Треба йти! Та відповідає. Моя Україна Моя Україна - любов і тривога, Бо матінки доля така непроста: Цвіт соняхів, мальви, вишнева дорога – Й нести по дорозі важкого хреста. Моя Україна - любов і тривога: Її незалежність ше дуже слабка. Молюся за неї, звертаюсь до Бога: Зміцни нашу ВОЛЮ, Господня рука! Моя Україна - любов і тривога: Над нею ще ніч і кружля вороння, А мрію плекаю: дожити до того, Вітчизни моєї світлого дня! Богдан Хмельницький Ой Хмелю ти Хмелю, гетьмане Богдане, Водив козаченьків на польського пана. Побивав і турків, клятих бусурманів, Не заради вигод чи красних жупанів. Пам'ятає Чорне море «чайки» запорізькі, Збунтувався в непокорінарод український. По Вкраїні всюди люди заклик твій почули, - Назавжди збороли ляхів, вольницю здобули. Пам'ятають Жовті Води, Корсунь і Пилявці Ті вогненнії походи, і Батіг, і Жванці. Ту відвагу запорожців, синів України, Що за звільнення народу бились до загину... ...З нами ти ідеш, Богдане, крізь віки й негоду, Невмируща честь і слава нашого народу. Підростають козаченьки - з нами твоя сила! - Щоб розквітла Україна вільна та щаслива! Геній України Славетний поет України, Художник, за волю борець, Був генієм і вірним сином, Народу своєму - взірець. До страдниці - неньки Вкраїни Любов полум'яну носив, За нею тужив на чужині, Їй віршами зорі світив. Залишив чудові картини, - Був пензлем Брюллову, мов брат! Кобзар - наша честь і святиня, Всесвітньо шановний талант. На варті вкраїнської мови - В неволі щоб вижила, він Поставив своє віще слово. За те наш доземний уклін! «У хаті своїй - своя й правда!» - Шевченків святий заповіт, Як скарб, українська громада В серцях берегла з роду в рід. Він - нації батько могутній, Пророк, що пройшов хресну путь, На площі стоїть велелюдній, До ніг йому квіти кладуть. Гімн Україні Розквітає Україна пишними садами, Незалежна і єдина, виборена нами! Щезнуть недруги прокляті, за велінням часу. В майбуття нам прямувати з генієм Тараса. Богом дане синє небо й золотисті ниви. Нам чужих земель не треба - в отчій ми щасливі. За свободу хто загинув, в пам'яті живії. Рідну неньку Україну захистить зумієм! Подолаєм всі негоди - здійснилась надія, Українського народу віковічна мрія. Хай до кожної родини усміхнеться доля: Рівноправна Україна в європейськім колі! Поет Поет - людина не звичайна, На мілководді не гребе, - Горить у творчому дерзанні, Забувши інколи й себе. Свій час, здоров'я, друзів, справи У жертву Музі віддає, Щоб у сузір'ї слів яскравих Хоч слово відшукать своє! Свій задум виносить у грудях, Як мати - рідне немовля, А потім виведе у люди, Щоб людям серце звеселять, Вуста - усмішкою розкрити, Нахмурить думкою чоло, Або рішуче підсадити На бій за Правду - у сідло! Українська поезія Криму. Мета: продовжити знайомство учнів з літературою рідного краю, творчістю відомих кримських поетів; розвивати уяву, естетичні смаки, навички виразного читання; виховувати любов до своєї малої Батьківщини і людей, які працюють і живуть на нашій рідній землі. Тип уроку: Ресурсне забезпечення: портрети, літературна карта Криму, вислови літературознавців про кримських письменників, фотоальбом «Крим» або малюнки дітей, тексти творів. На дошці – вислови про поезію:
П.Чайковський 2. Українська народна поезія найбагатша і найкрасивіша в Європі. Л.Люкшин, Югославія Епіграф до уроку: Здається, що кожна гілка дерева на Україні має свого поета і кожна стеблина трави на цих безмежних квітучих рівнинах відлунює піснею. Тальві, США 1. Оголошення теми, мети, завдань уроку. 2. Сприйняття та засвоєння учнями навчального матеріалу Слово вчителя Райський куточок України, в якому є і ліси, і поля, і море, й гори та ріки – це наш неповторний Крим. Сьогодні ми познайомимося з його літераторами. Звернення до епіграфа. Знайомство з кримськими літераторами відбудеться у формі усного журналу. Але спочатку надамо слово екскурсоводу. Учениця-екскурсовод. Погляньте на літературну карту нашого півострова. Тут позначено міста і села, де народилися, жили або зараз живуть та працюють письменники. Це Валентина Невінчана і Дмитро Черевичний, Данило Кононенко і Орест Корсовецький, Віктор Гуменюк і Валерій Тарасов, Михайло Тернявський і Олександр Кулик. Не можна не згадати й драматурга Леоніда Никоненка. Учень продовжує розповідь під музичний супровід. Кримська земля – це розлогі південні степи, розкішні зелені ліси, чарівне темно-синє плесо Чорного моря. Тут здавна переплелися шляхи історії, культури, літератури різних народів і епох. Кримська земля згадується ще в гомерівські часи. Відома вона була й авторові «Слова о полку Ігоревім». ЇЇ чарівна краса породила сповнені поетичності легенди, поеми, пісні. Максим Рильський назвав Крим «Садом над морем». В українських думах та історичних піснях народ розповідає про запорожців, які мужньо боролися проти турецьких і татарських загарбників. У Криму жили, перебували чи працювали такі видатні письменники, як Степан Руданський і Леся Українка, Михайло Коцюбинський і Олександр Олесь, Павло Тичина і Максим Рильський, Володимир Сосюра і Олександр Гончар. Сьогодні йтиметься про поетів, які живуть або жили й творили в Криму. Учитель. Відкриває першу сторінку нашого поетичного щоденника Валентина Невінчана. Учениця. У своїх віршах поетеса з любов`ю говорить про Шевченка, Лесю Українку, Сосюру, Тичину. Їхні твори хвилювали й захоплювали її. А ще вона любила пісню, завжди була налаштована на пісенний лад. ЇЇ твори, за словами Любові Забашти, «самі просяться в пісні». Учень. Народилася В. Невінчана 1 травня 1924 р. в селі Володарці Київської області. Батько займав скромну посаду службовця. Родина жила бідно. Вала була першою помічницею в сім`ї, добре вчилася, захоплювалася літературою, багато читала. Незадовго до війни дівчина вступила на філологічний факультет Київського державного інституту ім. Т. Шевченка. Згодом – евакуація, тяжка дорога з біженцями на схід. Студентське життя продовжувалось у Казахстані. Валя працює в госпіталі, читає свої вірші, сумує за коханим, який пішов на фронт. Через засніжені простори летять йому зворушені слова: Бачу вії, снігом запорошені, І шинель, не зовсім по плечу, І до тебе, рідного, хорошого, Через дальні обрії лечу У 1945 р. Невінчана закінчила Київський університет. Працювала викладачем української мови та літератури в одній із шкіл Херсона, потім директором Херсонського, а пізніше Симферопольського будинків народної творчості. У 1964 році поетесу прийняли до спілки письменників України. На той час вона вже була автором збірок поезій «Ластівка», «Голубі дорогі», «Тепло любові на віки». 4 березня на 1981 року В. Невінчана померла. Учитель. Вірш, у якому звучать автобіографічні мотиви поетеса назвала «Спомин». Учениця. Я гімнастерки не носила зроду І не була з солдатами в бою, Засмучена, у час важкий відходу, Лишила я володарку свою. Взяла вербички гілочку вологу, «Кобзар» і хліб у вузлику твердий Та гривеника два, що на дорогу Віддав мені сивенький дід Гордій. На схід нас гнала лиховісна віхола: Через воронки, стернями щодня. Ішла тоді босоніж, а не їхала, Замурзане, худеньке пташеня. В далекому степу, біля Саратова, Мене так зігрівала в люті дні Мала пожовкла фотокартка братова, Що десь згорів у фронтовом вогні. З дівчатами ходили до шпиталю, Пораненим здавала кров свою. Вони ж казали: «Не журися, Валю, Ми вернемо Володарку твою...» Іх голосм в мені живуть і досі: Вони ж мої вертали береги І касками черкали воду з Росі, Яка в бою давала їм снаги. Не маю орденів я, ні медалі, Але й моя кровиночка мала, В прифронтовому віддана шпиталі, Бійців аж до Берлина довела. Відгомоніли фронтові дорого, Та як травневі зблискують вогні, На вулицю у свято Перемоги, Не соромно виходити мені. Учитель. По-своєму читає поетеса сторінки героїчної історії Криму. Свій погляд повертає вона до Севастополя, звертається до корабельного міста, яке пройшло через пекельні вогні воєн з іноземними загарбниками і своїм героїзмом здивувало увесь світ. Тут на захист Батьківщини піднімалися люди титанічної сили. Їх пам`ять навіки перейшла в бронзу. Захоплено і схвильовано лунає слово поетеси: Учениця. Де здіймалися заграви, В`ються стрічки з якорями. Хто не знає тієї слави За горами, за морями?! Здрастуй, чайко білокрила, Штормове кипуче море, Капітани посивілі, Кров`ю значені простори. Де ж твої гарячі рани? – Відболіли, віддиміли... Лиш нескорені титани На горі забронзовіли. («Севастополь») Учитель. Героїчне не раз з`являється у В.Невінчаної крізь призму трагізму. Ось гримить над пристанню Севастополя святковий салют. Лунає урочисто-хвилююче «Ура!» з парадуючих шеренг. Та якимось квилінням та сумом сповнюється душа: Учениця. Парад на Графській пристані в Севастополі Гримить над пристанню салют – В півнеба спалахи рожеві. Ніяк не віриться, що тут Під бруком засіви крицеві... ...Над морем тут матрос вмирав, Скосила куля безголоса... Стара розколота гора Навіки прийняла матроса... А мати, мати? Хто вона? Кого в колонах виглядає? Чому у косах сивина?... А про здоров`я хто спитає?... Шеренги йдуть...Це чий онук Іде з матросами в колоні? І кроків стук, і серця стук... І краплі сліз – морські, солоні... Навкруг хвилююче «Ура», Мов грім, над площею лунає, Де і сьогодні адмірал Парад з постаменту приймає. Учитель. Живучи в Криму, Валентина Невінчана полюбила казкову красу Чорного моря, що стало для неї голубою дорогою. Учениця. Чорне море Здрастуй, море моє голубе, Голуба життєдайна дорога... Пароплав тихо воду гребе, А в душі виростає тривога. Я дивлюсь на тебе. Й мені Ти здаєшся то прапором синім, То дитячою казковою з снів, То безмежним простором чаїним. Ти і мрія, і спогад ті мїй, Моє Завтра ё Сьогодні з тобою, Ніжний плескіт, бурхливий прибій Як би взяти навіки з собою... Із села повела на світанку... І згадались дівочі літа, Рідна Рось в голубому серпанку І стежина, що через жита. Учитель. Звернемося до вислову П Чайковського. Ми справді щасливі, бо маємо можливість знайомства з прекрасними людьми. Друга сторінка нашого щоденника відкривається поезією «Калина». Учень.(тримаючи калину на рушнику) Над річкою, на лоні оболоні, Мов дівчина в коралових разках, Така ж чарівна, як в піснях-казках, Зелені простяга мені долоні. Калино – доле з вишиттям в руках Я бачу матір в вечори безсонні, І оживають кетяги червоні На домотканних білих рушниках. Казала мати: не ламай калини, Казала мати: не губи дівчини, Цей заповіт, як святість, я зберіг. Рости, цвіти, освячена зорею, Калино, доле матері моєї, Незгасна пісня пращурів моїх. Учениця. Ця поезія належить Дмитрові Черевичному, неперевершеному лірику і тонкому сатирику-гумористу. У літературу поет прийшов, маючи вже значний життєвий досвід. Спочатку жив на Вінниччині, працював у колгоспі. Потім – робота шахтаря, фронти Великої Вітчизняної війни. Свою творчість починав як гуморист. 1957 рік .Дмитро Черевичний переїжджає до Криму. Тут побачили світ його збірки «Мій супутник»(1960) і «Душевний підхід»(1963) . Чимало поезій поет присвятив молоді. Це, зокрема, «Портрети з натури». Однією з кращих сторінок його творчого доробку є «Сонети про любов». Мирним трудовим будням кримчан присвятив поет цикли «Хліборобські сонети», «Степова симфонія», «Крим курортний». Пішов з життя Дмитро Черевичний у 1993 році. Учитель. «Хліб на столі» - така назва збірки поета, надрукованої в 1979 році. Уся історія нашого народу пов`язана з історією хліба, з мистецтвом його вирощувати й пекти. Може, тому так щемить у нас серце, коли чуємо прадавню пісню, в якій дочка подає голос з чужини: « Якби мама знали, яка в мене біда, вони б передали горобчиком хліба». Хліб – святий, вічний. Ось як про це пише Д. Черевичний в поезії «Диво». Учениця. Розводить мати тісто у коханці. Ми з печі поглядаємо й – мовчок. Ми знаємо: ніч промайне, а вранці Запахне хлібом та й на весь куток. Звернення до альбому чи до малюнків дітей. Учитель. Пейзажна лірика – одна із творчих знахідок поета. Не можна бути байдужим, читаючи вірш «Коли дозріває виноград». Він прилучає до краси, добра, робить душу світлішою, кличе до щастя. Учениця. Коли дозріває виноград Стара легенда так розповідає, Розказують і люди так старі: Якщо удосвіт грона дозрівають,- Рум`яний відсвіт ніжної зорі На ягоди прозорістю лягає. А полудневе сонце угорі На них наниже теплі янтарі, Туманом синім вечір їх вкриває. А грона ті, що зріють серед ночі,- Як українки-тавричанки очі. ...Легенді повірити я рад. Та все ж, здається, зріє виноград, Коли весільний настрій у дівчат, Бо в кожній ягоді душа дівоча. Учитель. У гумористичних мініатюрах поет влучно відтворює комічне, смішне. Дотепністю і художньою довершеністю виділяється «Добрий син». (Діалог виконують учень і учениця.) Добрий син (З народного гумору) - Діток маєте, підмогу? - Так, одного сина. - Ну і як він? - Та нічого. Золота дитина. - Курить, може, потяга - Тютюнець ледащо? - Ані трохи. - В карти грає? - І в руках не мав ще. - Відпуска, мабуть, борідку - По новітній моді? - І не дума. - П`є горілку? - Молоко та й годі. - Може, швендяє ночами, - В гріх дівчат заводить? - Та ні, що ви?... Господь з вами, - З хати не виходить. - Гарну маєте дитину, - Не знаєте горя. - Скільки ж років тому сину? - Три місяці скоро. Учитель. «Пам`яті друга – поета Дмитра Черевичного» - так назвав свій вірш Данило Кононенко. Учениця. За ним сумує Чатирдаг -гора І річечка оця між очеретів. Як рано ми втрачаємо поетів, Як рано смерть в нас друзів забира. Богословенна осені пора – Пора пера і золотих ранетів. І Муза черевичного Дмитра Живе між нами у віку сонетів. Його балади, вірші і пісні Про наші і минулі дні Хвилюють душу, трепетно бентажать. Ті книги, що нам в спадок передва, Він серцем чесним щиро написав. Вони повік тепер належать. Учитель. Третя сторінка нашого щоденника присвячена талановитому українському поетові-кримчанину, задушевному лірику, перекладачеві, публіцисту Данилу Кононенку. Відкриваємо її спогадами митця. Уявіть собі, що до нас завітав сам поет. (Входить поет. Роль поета виконує учень) Слово поета. Народився я 1 січня 1942 року в с.Ребедайлівка на Черкащині в родині колгоспника. Закінчив середню школу в Кам`янці, що за кілька кілометрів від села. Ті кілометри доводилося долати щодня. «Кам`янка, тиха моя батьківщина, пам`ятає славних синів Росії – Пестеля, Волконського, Муравйова-Апостола, Орлова, Якушкіна та ін. У Кам`янці тричі бував юний Пушкін і присвятив їй свої вірші. Сюди приїжджав у гості до своєї сестри славетний композитор Петро Ілліч Чайковський. Тут, у Кам`янці, одному з найчудовіших куточків України, серед легенд про події минулих днів, серед квітучої зелені, на кам`янистих берегах річки Тясмин минула моя шкільна юність». Учень. У Кам`янці Я знову в тихій Кам`янці. Я – вдома. Стежина кожна тут мені знайома. Тут кожна гілка із верби і клена З любов`ю прихиляться до мене. Тут річка поміж скель, немов підкова, Виблискує на сонці веселково. На взгірку парк задумливий, тінистий, Він пам`ята розмови декабристів. А в центрі парку, де троянди й трави, - На постаменті Пушкін Кучерявий... Учениця. Другою батьківщиною для Данила Андрійовича став Крим. Тут він закінчує службу в армії, вчиться в Сімферопольському університеті. У 1972 році вийшла перша його збірка «Джерела», яка засвідчила, що в поезії з`явилася непересічна творча індивідуальність. Учитель. Основні мотиви й образи збірки – воєнне лихоліття та сирітське дитинство. Йому краяли серце поламані війною долі. Відкриває збірку вірш «Останній день війни». Учень Ой, не грала гармонь, а плакала. Ой, ридала гармонь, ридала... Тихо зойкнула Хвіртка злякано:
А в селі «Перемога» чулося, Бігли з поля худі жінки... Мати в чорну печаль закуталася На віки. Учитель. На долю дітей війни випало чимало горя. Тема окраденого війною дитинства знайшла своє відображення в поезії «Лелека». Учень Я із хлопцями грався На пахучій отаві. Я в лелеки питався, Що блукав біля ставу: -Лелеко, лелеко, До осені далеко? Говорили малому (це у пам`ятку й досі), Що мій батько додому Десь приїде під осінь. Де мені було знати, що його – не обняти. Поспішав сорок п`ятий Мимо нашої хати, І крізь розпачу клопіт Я питався в лелеки, Що бродив по болоту:
До осені далеко? Учитель. Минали літа. Данило Андрійович став відомим українським поетом, активнм громадським діячем , редактором газети «Кримська світлиця», та рідної домівки не забув. (Вірш у виконані автора) І все-таки скучаю за селом І все-таки скучаю за селом,- За вербами й тополями скучаю, За золотавим цвітом молочаю, За чорногуза трепетним крилом. За хліб і сіль – я б`ю чолом. За щире «здрастуй» і за рідну пісню, За те, що в ньому я відкрив Вітчизну, Мою Вітчизну над старим Дніпром. І хай село сьогодні вже не те, Село сучасне – то уже півміста, Та не захмарсь, моя любове чиста, За тим селом, що в пам`яті цвіте, Хвилюй мене, хвилино урочиста, Коли в село дорога приведе. Учитель. Поезія «Мати» - про гірку самотність жінки, якій роки важко лягли на плечі і гнуть додолу. Учениця. Мати Дзюрчить струмок. Стрекочуть цвіркуни, Гудуть джмелі, неначе на басолі, Вже літо йде через село поволі В садки, городи і на баштани. Поміж картоплі – синій цвіт квасолі, Вилазить гарбузиння на тини. А соняхи, мов хлопці ясночолі, Тож мати часто кличе їх «сини». Одна в садку, одна і на городі, Давно сама, а діти у містах. І часто їх запрошує в листах: «Приїдьте на городину та й годі». А тих від справ нічим не відірвати. Минає літо. Осеніє мати... Учитель. Наскрізною в ліриці Д.Кононенка є кримська тема. Поет по-своєму відтворює образ Криму, який постає перед читачем сонцеликим, осяяним радістю. Учень. Кримська земле Земле моя кримська, Ласко материнська, Сонячний південний краю мій. Степові простори, Зеленаві гори, Моря нестихаючий прибій. Де шляхи куріли, Де бої гриміли – Там каналу стрічка в`ється голуба. Росами умиті, Щирістю зігріті Золотаві колосяться хліба. Земле моя рідна, Сторона погідна, Садом вишумовуй молодим. Воїн непоборний, Трудівник невтомний, Славлю тебе піснею, мій Крим! Учитель. Відомий літератор з Канади Ян Славутич назвав Д.Кононенка «зорею українського Криму.» III. Підсумок. Слово вчителя. Крим – край багатий літературних традицій. Тут переплелися путі-дороги історії, культури, літератури далекої минувшини і сучасності. Сьогодні ми познайомилися з творчістю письменників рідного краю, які прагнули продовжити кращі традиції своїх уславлених попередників. Їхня творчість – це боротьба за утвердження суверенності України, за розбудову її державності, за піднесення і розвиток національної свідомості співвітчизників, за розквіт української мови, культури. Не можна не погодитись зі словами Л.Люкшина (звернення до останнього вислову). IV.Домашнє завдання. Спираючись на вивчений матеріал, написати твір-мініатюрю «Крим у творчості українських письменників” Література рідного краю |
|
Відбулися звітно-виборчі збори Товариства «Просвіта» Новому Саді відбулися загальні звітно-виборчі збори Товариства української мови, літератури і культури «Просвіта», в роботі яких... |
Презентація книги Андрія Медведєва «У парі з Ангелом» Бібліотекар Рівне Андрій Медведєв. Книга «У парі з Ангелом» видана за сприяння та фінансування Президентського фонду Леоніда Кучми «Україна».... |
|
Аудиторський висновок (звіт незалежного аудитора) Сегал Л. О. і Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Сприяння", (надалі – Товариство), проведена... |
Книга перша Книга друга В змінених формах тіла. О боги,- бо ж од вас переміни,- 3] Задум співця надихніть: відтоді, коли світ народився |
|
Книга дзеркало життя. Книгу прочитав на крилах політав. Хто вчиться... Мета: Ознайомити з поняттями «каталог», «картотека». Розширити світогляд учнів. Стимулювати пізнавальну активність. Виховувати любов... |
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ І ПОСИЛАНЬ А. П. Кирьянов, С. М. Коршунов Термодинаміка... А. П. Кирьянов, С. М. Коршунов Термодинаміка і молекулярна фізика. Посібник для учнів, під ред. Проф. А. Д. Гладуна. – М.: Просвіта,1987.... |
|
Книга буде цікава професіоналам-кінознавцям, кіноредакторам телекомпаній,... Книга рекомендована до видання вченою радою Харківського державного університету мистецтв ім. І. П. Котляревського (протокол №11... |
Книга призначена науковцям, викладачам, аспірантам і студентам філологічних... ... |
|
Книга про Гайдамаччину ХХ століття Книга є збіркою радіопередач авторського циклу Романа Коваля “Отамани Гайдамацького краю”, який в 2000 – 2001 роках прозвучав на... |
Книга перша. Фарисеї за роботою Наводиться чимало маловідомих або і зовсім невідомих фактів щодо майже половини народних депутатів України від БЮТ та вождів цієї... |