Книга видана за сприяння товариства „Просвіта”
|
|
Скачати 2.46 Mb.
|
Віктор Євгенович ВИНОГРАДОВ Віктор Євгенович Виноградов народився 1963 року в місті Пустомити Львівської області. У Ялті закінчив середню школу. Згодом закінчив Львівський інститут декоративно-ужиткового мистецтва. Був викладачем у Ялтинській художній школі і деякий час - її директором. Тепер він незалежний художник і поет. В. Виноградов - обдарований художник. У цьому легко переконатися, познайомившись з його збіркою "Шлях дощу", оздобленою самим автором. Не можна не захопитися вміщеним у книзі автопортретом. Поет любить музику. Грає на скрипці. З 1995 року - ялтинець, став лауреатом видавництва "Смолоскип". 1996р. – збірка „Шлях дощу” 1999р. - збірка "Повітряні стебла", Прикмета творчості - колір, світло, гра відтінків. Вони, виступаючи в органічній єдності з елементами музичності, надають віршам естетичної наснаженості, новизни. Мотиви й образи лірики: загальнолюдські цінності, боління духу, пошуки щастя, бажання пізнати істину, протистояння суспільній заангажованості. БАБУСІ Обличчя твоє так нагадує фреску, де вохра потріскалась, мічена часом. Життя об'єднало все в кольорі разом - як пензель в руках живописця Франческо. А дні пролітали, лишались тривоги. Тебе малювали на темному фоні. І вже неминуче стікало на скроні білило епохи - мов попіл вологий. Твій спогад - як усміх, бо всяке бувало. Життя мов площина чиясь живописна, а серце щосили лещатами стисне - минуле себе нагадає зухвало. Там тло дотлівало, у сірих висотах приречені ангели благовістили. Терпіннями паляться душі, бо всоте наточує час вже іржаву стамеску - довбає цю землю на шрами і зморшки. Дозволь подивитись на тебе ще трошки - обличчя твоє так нагадує фреску... * * * О. С. Весна іде прозора і легка - модель маестро Боттічеллі. Ховаються до зимних келій суха вода, холодна і крихка. Ще світ, скупий на чисті кольори, малює стримано на грунті блідий ескіз квітучої пори, як немовля, - без таїн, щирий. А все живе з промінням віри. І всесвіт сонце сіяти приніс. В очах розтали вітражі зими. Весна іде, як суть пророцтва, у храм промерзлий одиноцтва, де ти слабкий, відкриєш всі замки... ЗИМА В ГУРЗУФІ Південне сонце блідо матовіє крізь хмар острижені отари. У птахові вітрила бризом віє холодний гомін Адаларів. Фаланги хвиль щитами перламутру вистукують скелястий стогін. На плечі гір круті первісним хутром лягає сніг, і під розлогі під опахала італійських піній стікає срібний дощ оливи. А дух вогню над коминами, синій, летить розвіяний і пахне чорносливом. ШІСТДЕСЯТНИКАМ Слава Богу пройшла зима: Хтось від снігу лишився білим, хтось у полі в траву вроста чи упав на дорогу пилом. Посірілі пройшли сніги. І відбили у дзвін морози. Сплять поховані без могил. Їм відлига збирає грози. Вже дощами дзвенить весна І у ріки пірнає небо. А душа, - як вода, пісна - спрагу волі зове до себе... Віктор Іванович ГУМЕНЮК Віктор Іванович Гуменюк народився 1952 року в Житомирі. Рано пробудився в нього інтерес до художнього слова. Іще навчаючись у школі, почав віршувати. Після закінчення школи вступив до Київського інституту театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого. Потім служив у армії артистом військового ансамблю пісні і танцю (м. Дрезден). Рік працював кореспондентом Житомирської молодіжної газети "Комсомольська зірка". Наступні дванадцять років (1978 - 1989) був завідуючим літературною частиною Житомирського українського музично-драматичного театру імені Івана Кочерги. Нині –доктор філологічних наук, , завідувач кафедрою української літератури Таврійського Національного університету. Дослідник творчості Лесі Українки, В. Винниченка. Лауреат Літературної премії імені В. Симоненка. 1986 р. збірка "Росянистик" 1994 р. збірка "Стежина" 1999р. збірка статей „Над сторінками Лесі Українки” Намірами розширити можливості самовираження пояснюється звертання В. Гуменюка до верлібра, хокку - жанру японської лірики, зорієнтованого на граничну стислість і підвищення ролі асоціативності, натяку, недомовленості. Привертає увагу перекладацька діяльність В. Гуменюка. Пройшовши школу блискучого майстра перекладу Бориса Тена, він зробив ряд перекладів з англійської літератури (В. Шекспір, Д. Г. Байрон), з польської (В. Броневський, Адам Міцкевич, поему "Дзяби" (1999), з російської (О. К. Толстой, М. Горький). Перекладає В. Гуменюк і сучасних кримськотатарських поетів. Мотиви й образи лірики: тонке відчуття природи, отеплені любов”ю стосунки між людьми, пізнання істини, роздуми про велику силу мистецтва, любов до рідної землі. * * * Куди б мене життя не завело, В якому б я не опинився вирі, Яке б мій шлях не шматувало зло, В який не довелося б линуть вирій, Кохана земле! Всім своїм єством Я завжди твій, як ти моя, країно, Зігрій мене своїм ясним теплом, Благослови у путь малого сина. Як раптом стріну я в житті біду, Спіткнусь, впаду а чи зіб'юсь з дороги, До тебе, земле, серцем припаду, Пригорнеш ти і підведеш на ноги! * * * Рожеволиста далина, Засмучені луги. Іде вона... Іде вона... Повітря марить навкруги. Іде вона. І ронить вишня білий цвіт (Іде вона - весна). А в мене в серці - дивний світ... Прозора пісня чарівна - Іде вона. ВИГНАНИЙ КОРОЛЬ В Москві в єврейському театрі Міхоелоса Лесь Курбас ставив "Короля Ліра". Лишився сам, від "Березолю" Відлучений... Куди ж іти? Тепер судилися гастролі У несподівані світи. В Москву... Чи стріне й там негоду, Якій ні краю, ні кінця?.. В театрі гнаного народу Вітали гнаного митця. Вітали щиро муз обранця... Вмить засвітивсь далекий Лір Так близько... В п'єсі про вигнанця Усе передбачав Шекспір. Усе передбачав - митцеві Не раз нагадував Макбет, Що легко всякому вождеві Кривавий розпочать бенкет І важко збутися спокуси, На ньому ошаліти вкрай І на поталу завірюсі Повіять мрій людський розмай. Та праглось довіряти долі - Зрадливиці у всі віки... Вона й затіяла гастролі На благодатні Соловки. Гірка прослалась путь-дорога, Й змішалися у лютий вир Всі передбачення. Такого Не уявив би і Шекспір. ПЛАВБА У далечінь пливу безмежну, Там десь позаду світлий берег. Він відпустив мене назавше, Він волю дав мені сумну, І вже не кличе ні цвітінням Кущів розлогих, ні громаддям Химерних скель, ні криком чайок, Ні щемним виспівом сирен. Та я не певен, чи журюся За тим, що берег так далеко, Що відпустив мене назавше У неокраю бистрину. Не певен, чи в стрімкому плині, У вируванні неосяжнім, В суворім поклику просторів Не полюбив печаль терпку. * * * Як страшно в Ніжині! Церкви Крихкі - у їх химернім хорі Ледь-ледь ячать одна чи дві, А решта - невимовно хворі. Звелися крізь віки нести Натхненну втіху повнозвуку, Та збиті дзвони та хрести Відлунюють гірку розпуку. З розколин знівечених бань Та стін полущених пагілля Звисає й не загоїть ран, Воно плакуче від безсилля. Де фрески, вікна, вітражі?.. Все обернулось безталанням І лиш до неба та душі Гукає мовчазним воланням. Спустошень навісний парад Позначив наші виднокола... Невже всевладдя чорних рад Нам не позбутися ніколи?  Світлана Олексіівна Кочерга Входження у літературу розпочала Світлана Кочерга оригінальними літературно-критичними статтями. Вона є авторкою кількох пісень, що їх виконувала Софія Ротару. 1998 року поетеса порадувала читачів збіркою своїх поезій "Димінуендо”. С. Кочерга віддає багато сил розвитку української культури в Криму. Завдячуючи невтомності, вольовитості Світлани Олексіївни народився й утвердився музей Лесі Українки у Ялті, ставши справжнім вогнищем української культури в Криму. Діяльність музею стала широко відомою в зарубіжжі в середовищі української діаспори. С. Кочерга досліджує творчість Лесі Українки. Кандидат філологічних наук, доцент, працює в Ялтинському педагогічному університеті. Лірика Світлани Кочерги вражає драматизмом, напруженістю емоційності і щирою задушевністю, тяжінням до медитативності. В останній збірці „Тенета мовчань” її ліричний герой лише в безгомінні може знайти своє внутрішнє „я”. * * * І почуттям колись приходить край, світ кольоровий стане чорно-білий, проте душі не край, бо це не крах - блукати серед чорно-білих ліній. Серед контрасту чорних й білих плям відкриєш світ нечуваних гармоній, чіткий і строгий стрій - куди не глянь, ніде немає млявих напівтонів. І згадуєш звідсіль сум'яття барв, смішну палітру райдужно-строкату - і дякуєш Всевитньому за дар нікчемною побачити цю втрату. * * * Вже можеш приходити, осінь! Завершена марнота діл. Немов когось чекаю в гості, накрию обрусом я стіл. А ти - не в гості, ти - надовго. А потім - гульк! - вдова-зима. Тоді вже ковдра й чай медовий... А нині - ще вино й хурма. Приходь, моя пора осіння, візьми мене у свій полон! Хай літо ще танцює в сінях, зрікаюсь я його корон. Удвох ми сядемо до столу, без тостів, музики і свіч, і твою руку, в перснях, кволу, я поцілую віч-на-віч. * * * Як підкрадеться осіння осоння - може, це міт, а може, легенда - тільки я вірю: в плащі із озону в Ялту приходить задуманий Гендель. Звичайно юрбу розважає вже клаксон. Й враз - клавесин! Медитації флейти! - Ласка, що в серці приховував класик, марні до Бога пориви і злити. Гендель! - він скрізь. Як його не впізнати - в тремоло барв, у свічаді природи. Ллються, як чари, мотиви сонати, ллються овації хвиль в нагороду. Сонце застигло над містом і слуха смуток смичка, якому не стліти. Стихне ось-ось примадонна Розлука, слідом за Генделем вирушить літо. *** Зазеркальний пейзаж. Велелюддя прозоре. Переломаннй промінь перетнув дно сльози. Ти зітреш його завтра.Та разів, мабуть, зо три, Мов молитву, прокажеш: "Я в облозі у зим". Я - закована вщент цим скляним візерунком. Навіть вето на подих там, де срібна слюда Запанує захланно над струмом і рухом. Царство ніжних сніжинок - нині мерзла вода. І коли сотворяли вони з піднебесся На невидимих струнах віртуозний свій спуск Я ховала долоні від спокусливих бестій Затискала зубами зов спокушених уст. Але віч... тільки віч! - не зімкнула. 1 погляд Мій палкий на льоту плавив білу їх плоть. Замерзає без болю найщасливіший спогад, Щоби стати манкуртом на сторожу до цнот. Задзеркалля пласке. Безгоміння одвічне. Усамітнений міст між нічим і ніким. І пемає мене поміж груднсм і січнем. Я шукаю дорогу до завтрашніх схим. *** Хіба є вірші? Є листи, Які нема кому писати. Конверти, факси чи дроти Не здатні слати їх. І сайти Коханих - незбагненні коди. Хіба донести пульс і подих? Л кожний лист - хіба не вірш, Який ніхто не прочитає? Бо він - між слів. Немає віч, Що проникають в поле таїн. Для чого ж пишем ми? Для кого? Для себе? Для юрби? Для Бога? ПІСЛЯ ШТОРМУ Перемолотилось і вмовкло, і вже - відпрасований стяг. Та хвилі жбурля ще до молу сезон, і любов, і життя. Ще трохи. Журливіше й слабше злітає все бризок салют. І злизуєш піну терпляче іскристих, зловмисних облуд. Ще трохи. Прибою привілля застигне у дзеркалі гір. І до абсолюту свій відлік диктує агоній турнір. Вгамовуйся, чашо з окропом, бо світ - на папері пленер, це небо, і берег цей з гротом, і запаху тлумлячий нерв. *** Ти не мчишся вперед - за наказом інерції, А палітру пожежі огортає вже дим. Час ще блимає фарами запопадливих версій, Без котрих засипаєш лише молодим. Таїни вже нема: псе на світі минає, все відносно, й міняється мінус на плюс. Вчора-справжнє всміхається ликами майя, Та, ховаючи очі, я на нього молюсь. І дарма натискати перелякані гальма, Хоч викручуй, хоч ні - вже безсиле кермо, тільки прямо, де прірва жадана й нагальна, і останнє із вуст «Боже правий, помо...» - нелукаве, нехтиве. Та ще стелиться траса, глузду грішному й грубому наперекір. І лише починаються ще не звідані страсті від інерції серця, повір. МОРЕ Радіус радості ледве діткне зморене море - мрій портмоне геть спорожніле випущу з рук в воду глибоку (збоку це трюк?). В ризах берези на березі тім бриз я ловитиму, зрадивши дім. Прадідів склепи, лепти легенд випалю, виполю з вигадок ген. Щоби належати тільки йому, щоби забути вселенську корчму, слухати хвилі ночі і дні і вивільнятись з мук в напівсні. Зморене море стінами тіл, спільний письмовий спінений стіл, мокра комора світських черниць, ти не примушуєш палати ниць. Ти, мов колиска, кличеш назад в латишок лона зломлених зайд. Там, за кордоном бездонного ДО, де ще не звито нікому гніздо, там лиш Вітчизна. Й без сповитка там лиш душа безшелесна людська. Як не летіти на поклик туди з мряки міграцій і герців завжди. Валентин Іванович НЕГОДА Валентин Іванович Негода народився 1939 року на Донеччині. П ісля закінчення Кримського сільгоспінституту, здобувши науковий ступінь кандидата сільськогосподарських наук, професійно з любов'ю і захопленням віддався вирощуванню садів. У 1996році вийшла збірка "Райське яблуко", поетичні доробки В.Негоди дуже часто зустрічаються на сторінках журналу "Радуга", в газетах "Література Україна", "Кримська світлиця", де він чітко визначає свою творчу і громадянську позицію. Перед його духовним зором - Україна, її народ. утвердження думки про те, що людина і природа могутні в гармонійному поєднанні своїх сил. Твори В. Негоди увібрали в себе немало пісенних образів, засобів, прийомів. Тому не випадково, що композитори поклали ряд віршів на музику ("Душі нев'януча краса", "На Україні соняхи цвітуть", "Ти - моє небо"). Валентин Негода створив свій, свіжий поетичний образ Криму, овіяний не тільки духом історії, а й причетністю своєї долі. ВОЛЯ Чим пахне воля? Степом і весною, Духмяним хлібом, у росі травою, Веселим співом перепела в житі, Прощальним криком в крижаній блакиті. Ще пахне воля синіми вітрами, Що дмуть із моря. Вітром між горами. Ще пахне воля кров'ю і сльозами, Чумацька воля - дьогтем та возами, Травневим медом, трунком поцілунку дівочих губ, цнотливих персів юнки. Ще пахне воля яблуками в серпні, Гіркими полинами пахне воля. Ще пахне воля порохом у герці, І теплим подихом замріяного поля. Ти - місяць серед зоряного поля, Ми - всі зірки на небі на нічнім. Лише рабам і мертвим свята воля Не пахла і не сяяла нічим. |
Схожі:
| Відбулися звітно-виборчі збори Товариства «Просвіта» Новому Саді відбулися загальні звітно-виборчі збори Товариства української мови, літератури і культури «Просвіта», в роботі яких... |
Презентація книги Андрія Медведєва «У парі з Ангелом» Бібліотекар Рівне Андрій Медведєв. Книга «У парі з Ангелом» видана за сприяння та фінансування Президентського фонду Леоніда Кучми «Україна».... |
| Аудиторський висновок (звіт незалежного аудитора) Сегал Л. О. і Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Сприяння", (надалі – Товариство), проведена... |
Книга перша Книга друга В змінених формах тіла. О боги,- бо ж од вас переміни,- 3] Задум співця надихніть: відтоді, коли світ народився |
| Книга дзеркало життя. Книгу прочитав на крилах політав. Хто вчиться... Мета: Ознайомити з поняттями «каталог», «картотека». Розширити світогляд учнів. Стимулювати пізнавальну активність. Виховувати любов... |
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ І ПОСИЛАНЬ А. П. Кирьянов, С. М. Коршунов Термодинаміка... А. П. Кирьянов, С. М. Коршунов Термодинаміка і молекулярна фізика. Посібник для учнів, під ред. Проф. А. Д. Гладуна. – М.: Просвіта,1987.... |
| Книга буде цікава професіоналам-кінознавцям, кіноредакторам телекомпаній,... Книга рекомендована до видання вченою радою Харківського державного університету мистецтв ім. І. П. Котляревського (протокол №11... |
Книга призначена науковцям, викладачам, аспірантам і студентам філологічних... ... |
| Книга про Гайдамаччину ХХ століття Книга є збіркою радіопередач авторського циклу Романа Коваля “Отамани Гайдамацького краю”, який в 2000 – 2001 роках прозвучав на... |
Книга перша. Фарисеї за роботою Наводиться чимало маловідомих або і зовсім невідомих фактів щодо майже половини народних депутатів України від БЮТ та вождів цієї... |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua