|
|
Скачати 2.82 Mb.
|
37 КАМІНЬ ШЛІФУЮТЬ, А ЛЮДИНУ ВИХОВУЮТЬ О вири виховання! О нурти Педагогічнії… Іван Драч Народні уявлення про освітні чинники формування особистості Народна педагогіка пройнята глибокою людяністю. Вона високо підносить гідність людини, її життєву місію. В українському фольклорі оспівуються велич людини, краса її духовних якостей. Народ-педагог послідовно бореться за право кожної людини розкрити свої найкращі риси. Водночас повсякденність не раз спонукала задуматися над тим, чому все те краще, чого досягло людство, не завжди властиве кожній окремій особі, чому одна людина добра, а інша — зла, одна щаслива, а інша — нещасна. Народ своїм допитливим розумом прагнув збагнути причину цього, заглибитись у духовний світ людини, виявити ті чинники, від яких насамперед залежить становлення людської особистості, І погляди спрямовував до сім'ї як першоджерела життя людини. Так поступово, завдяки багаторічним педагогічним пошукам, емпірично визрівали народні уявлення про основні чинники формування особистості. І серед них, мабуть, першою була помічена спадковість. Не випадково кажуть: "Викапаний батько" чи "викапана мати", тобто "такий, як батько", "такий, як мати". В українській народній педагогіці дається об'єктивне трактування суті спадковості та її місця у формуванні особистості. Багаторічні спостереження переконують, що спадково передаються лише певні фізичні ознаки (будова тіла, колір шкіри, очей, волосся), природні зачатки якихось здібностей або властивостей, деякі риси характеру. Проте більшість рис особистості не успадковується, а набувається. Іншим важливим чинником впливу на особистість народна педагогіка вважає середовище — стан взаємин у сім'ї, побут, звичаї і традиції, матеріальний стан, житлові умови. 38 Сім'я впливає на дитину з першого дня народження. Спосіб життя родини і характер спілкування з малям є визначальним щодо формування в дитини перших звичок, від яких значною мірою залежатиме її майбутня поведінка. Ідея залежності характеру дитини від середовища, побутових умов, домашнього оточення, всього укладу життя сім'ї знайшла вираз у багатьох українських народних прислів'ях і приказках: "З ким поведешся, від того й наберешся", "Ниточка веде до клубочка", "Який стук, такий грюк", "Кожна пташка свою пісню співає і своє гніздечко має". Вплив на дитину домашнього оточення, укладу життя родини особливо зростає, коли вона починає ходити й говорити. Саме тоді в неї з'являється більше можливостей для фізичного і духовного контакту з навколишнім світом ("Перший крок дитини — радість для родини", "Як говорить дитя, то вирує в хаті життя"). Сім'я позитивно впливатиме на дітей, якщо в ній пануватиме здоровий дух єдності. Родинні чвари, постійні сварки між батьками, а ще гірше — негідна поведінка когось з них, негативно позначаються на вихованні дітей. Чітко визначився у народних уявленнях такий могутній чинник формування особистості, як виховання прикладом. Щодо цього маємо народні афоризми: "Добрий приклад кращий за сто слів", "Бурчання наскучить, приклад научить", "Приклад кращий за правило". У цих висловлюваннях бачимо схильність дитини наслідувати старшого брата чи сестру, матір чи батька, сильнішого чи розумнішого товариша, а також народну виховну практику наслідування з принципом "роби так, як я". Усі три чинники розглядаються в народній педагогіці як однаково важливі, проте в різних ситуаціях кожний з них може стати вирішальним: спадковість ("Яке коріння — таке й насіння", "Яке зіллячко, таке й сім'ячко", "Від лося — лосята, від свині — поросята"), середовище ("Як зайдеш між реп'яхи, то й реп'яхів наберешся", "Як у сім'ї згідливе життя, то й виросте дитя до пуття"), виховання ("Що виховаєш, то й матимеш"), спадковість і виховання ("Яке дерево, такі його віти, які батьки, такі й діти", "Яка гребля, такий млин: який батько, такий і син"). 39 Оскільки виховання в народній педагогіці розглядається як наріжний камінь формування особистості, розглянемо його детальніше. Народ про виховання Виховання українська народна педагогіка розглядає як першу суспільну потребу ("Камінь шліфують, а людину виховують"). З давніх-давен в Україні передається народна притча: "Якщо твої плани розраховані на рік — сій жито, якщо на десятиліття — саджай дерево, якщо на віки — виховуй дітей". Той, хто вміє виховати порядну, чесну людину, здавна вважається най кращим майстром на землі — таку думку стверджує народна мудрість. У народній казці "Хто найкращий майстер на землі" розповідається про те, як в одному селі жінки вирішили продемонструвати свою майстерність. Домовилися: в неділю всі прийдуть на сільський майдан і принесуть найкраще з того, що зробили своїми руками. У призначений день усі жінки прийшли на майдан і принесли безліч дивовижних речей. У тих, кому громада доручила назвати найкращих майстринь, очі розбіглися: тут були і гаптовані золотом і сріблом шовкові покривала, і тонкі мережані занавіски з вив'язаними на них дивними птахами, і вишиті рушники... Але переможницею стала жінка, що не принесла ні вишиванок, ні мережив. Вона прийшла зі своїм п'ятирічним сином Петрусем, що приніс жайворонка, якого сам вирізав з дерева, Приклав Петрусь жайворонка до губ — заспівала, защебетала пташка, як жива. Усі завмерли на майдані, усіх зачарувала пісня, і раптом у блакитному небі заспівав справжній жайворонок, якого привабив спів на землі. "Хто виховав розумну і добру людину, — найкращий майстер", — таке було рішення найстарших. Слово "виховувати" спільнокореневе зі словом "ховати". В українській народній педагогіці воно спочатку вживалося у значенні "оберігати" (виховувати). До речі, первинне значення слова "виховувати" в українській мові повністю збереглося до наших днів. У розмовній мові маємо слово "виховувати" — довго ховати, 40 переховувати кого або що-небудь, таїти що-небудь; "виховуватися" — довго переховуватись, ховаючись, залишатися непоміченим, невикритим, невпійманим; таїти що-небудь, не признаватися в чомусь. Згодом це слово набуло широкого й різноманітного змісту, зокрема педагогічного, й стало головним атрибутом не тільки народної, а й наукової педагогіки. У народній педагогіці слово "виховувати" означає вирощувати, навчаючи правил поведінки, даючи освіту, систематично впливати на культурний розвиток, світогляд, моральні принципи кого-небудь у певному напрямі; систематичним впливом розвивати якесь почуття, рису вдачі, прищеплювати що-небудь. Звідси постали й інші слова: "вихователь", "вихователька" — людина, яка виховує, навчає дітей і молодь, прищеплює їм навички поведінки, певні погляди; педагог, який стежить за поведінкою дітей і відповідно коригує її; той, хто спрямовує силу свого впливу на виховання особи в певному напрямі; "вихованець" чи "вихованка" — дитина або юнак чи юнка, що виховується чи виховувалася ким-небудь або де-небудь; дитина, узята ким-небудь на виховання; людина, яка сприйняла думки, погляди, ідеї певної організації, товариства тощо, людина, яка вчиться або яка здобула освіту в якомусь навчальному закладі; "вихований" — у значенні "чемний", "увічливий" — той, хто набув навичок пристойного поводження; "вихованість" — уміння гарно поводитися у товаристві, володіти своїми почуттями; "виховуватися"— перебувати під чиїм-небудь опікуванням, навчатися правил поведінки, злобувати освіту та ін.; розвиватися духовно, здобувати знання, виробляти світогляд, моральні переконання. З поняттям "виховувати" в народній педагогіці тісно пов'язане поняття "навчати" — обидва ці слова чисто використовуються як рівнозначні. Наприклад, в українському фольклорі: "Ой там в саду, у садочку научила (тут і далі виділення наше. — М. С.) мати дочку..." "Наступила чорна хмара, наступає синя; Научає бідна вдова єдиного сина". У Т. Г. Шевченка: "А мати хоче научати, так соловейко не дає». В українській етнопедагогіці широко використовуються синонімічні поняття до слова "виховувати": няньчити — доглядати 41 дитину; колихати — гойдати дитину в колисці, заспокоюючи і присипляючи ("Не ти ж мене колихав, не ти ж мене няньчив"); годувати — утримувати; леліяти — оточувати ласкою, піклуванним, пестити, голубити ("Годувати, леліяла, потіхи ся надіяла"); доглядати — турбуватися, піклуватися про дитину, створювати їй нормальні умови для життя і розвитку ("Будеш ти в мене хату помітати, малих діток доглядати"); бавити — забавляти, няньчити; доглядати (Як бавитимеш дитину, так вона й ростиме"); пестити — голубити дитину, виявляючи до неї любов і ласку ("Добре там дітей пестити, де піч велика і є кому варити"); ніжити — прихильно й тепло ставитися до дитини, виявляючи до неї любов і ласку; викохувати — з любов'ю ростити, дбайливо доглядати ("Викохав дитину в добру годину"); учити — впливати в певному напрямі, формувати, виховувати, прищеплювати що-небудь ("Пригоди учать згоди") та ін. Отже, вплив виховного чинника на формування особистості настільки великий, що визначає навіть долю людини. Усе це говорить про те, що народна педагогіка виробила свою унікальну виховну систему. Мета, зміст і принципи виховання Основна мета виховання за українською народною педагогікою вбачається в тому, щоб навчити кожного бути людиною: "Дивись — не забудь: людиною будь!" — кажуть українці Навіть знання нічого не варті без людяності: "Знання без людяності — це меч у руках безумця", — кажуть у народі. Тому й виховання починається там, де вихователь ставиться до вихованця з повагою, не принижуючи його, вбачаючи в ньому особистість, а завершується тоді, коли дитина стає справжньою людиною. "Дитина — гість у нашому домі", сказано в одному з життєвих правил народної педагогіки. З'явившись на світ, вона при ходить у сім'ю років на двадцять, а потім починає жити своїм життям. Тому й виховання зводиться до того, щоб підготувати її до самостійного життя. Проблема підготовки до життя і праці — головна в народній педагогіці. Розв'язання її зводиться до бажання мати добрих 42 дітей ("Добрі діти — спокійна старість, лихі діти — старість стає пеклом"). Мету і зміст виховання диктують життя, конкретні умови життєдіяльності трудової людини. Щоб жити, треба виробляти й відтворювати матеріальні й духовні цінності, для цього потрібно, щоб прийдешні покоління могли перейняти естафету життєдіяльності від старих. Адже людина в дитячому і юнацькому віці не має досвіду, знань, умінь і навичок поведінки, які потрібні їй для трудової і суспільної діяльності. Усе це приходить тільки через виховання, єдність, наступність і спадкоємність поколінь. Засвоюючи і використовуючи попередній досвід, нове покоління збагачує й удосконалює його, вносить свій вклад у розвиток матеріальної і духовної культури. Такою є закономірність суспільного прогресу. Тому без виховання не може обійтися жодне суспільство. Виховання — загальна й вічна категорія, властива всім суспільно-економічним формаціям. Народна педагогіка прагне розкрити життя, висуваючи потребу в належній і всебічній підготовці до нього ("Життя прожити — не поле перейти", "Вік ізвікувати — не пальцем перепивати", "На довгім віку всього Доведеться", "Вік прожити — не дощову годину перестояти", "Життя як стерниста нива: не пройдеш, ноги не вколовши"). Якщо визначати зміст виховання, спираючись на народну педагогіку, то це — весь процес формування особистості й підготовки її до активної участі у виробничому, суспільному й духовному житті. У дещо вужчому, але конкретнішому вираженні зміст виховання в народній педагогіці охоплює формування морального обличчя, інтелектуальний і фізичний розвиток, прищеплення працьовитості й естетичних смаків. Удосконалення виробничого досвіду людей, розширення й поглиблення знань про природу, суспільство та й про саму людину, піднесення культури ставлять перед народною педагогікою нові завдання, вимагаючи розширення змісту виховання. У народній педагогіці зміст виховання охоплює піклування про здоров'я і фізичний розвиток дитини, передачу знань, трудових умінь і навичок, привчання до організації домашнього побуту, забезпечення професійної обізнаності в певній галузі ви- 43 робництва, підготовку до сімейного життя, формування духовного світу. Кожна економічна формація накладає свій відбиток на зміст виховання дітей та молоді, а проте, зміст завжди зберігає те основне ядро,що відображає головну суть етнопедагогічної системи, провідним носієм і пильним охоронцем якої є національні традиції і звичаї народу, які в етнізації дітей та молоді мають величезне значення. Традиція (від лат. traditio — передача)— досвід, звичаї погляди, смаки, норми поведінки і т. ін., що склалися історично й передаються з покоління в покоління. Педагогічне значення народних традицій полягає в тому, що вони одночасно виступають і як результат виховних зусиль народу протягом багатьох віків, і як незамінний виховний засіб. Через систему традицій кожен народ відтворює себе, свою духовну культуру, свій характер і психологію в своїх дітях. У нерозривній єдності а традиціями є й народні звичаї Звичай — загальноприйнятий порядок, правила, які здавна існують у громадському житті й побуті народу, суспільної групи, колективу та ін. Недарма кажуть: "Кожен край має свій звичаї". У простому розумінні звичай — те, що стало звичним, засвоєним, визнаним, насущним. Тому і слово "звичай" походить від дієслова "звикати", тобто привчатися до чого-небудь, узяти щось у звичку; звичка чинити так, а не інакше. В етнопедагогіці звичай виступає як форма вияву народної традиції, тому зміст і педагогічна роль їх по суті ідентичні — вони є засобом збереження і передачі досвіду народу, дотримання порядку Й форм життя, регламентації і контролю поведінки індивідів, посилення їхнього зв'язку з тією нацією чи соціальною групою, до якої вони належать. Народна традиція своє виховне завдання розв'язує через регулювання духовних якостей індивіда, потрібних для правильної його поведінки. Звичай спрямовує поведінку кожної дитини на життєву стежку, прокладену старшим поколінням, вимагає обов'язкового виконання певних дій у кожній конкретній ситуації без особливої мотивації чи будь-яких духовних приписів, оскільки саме такі норми поведінки є звичними, загальноприйнятими. 44 У цьому нас переконують численні життєві спостереження. Варто запитати, наприклад, будь-кого з жителів села в Україні, чому він вітається з кожним зустрічним, як негайно одержимо відповідь: так прийнято! У народі побутує Чимало правил і приписів, виражених у крилатих народних висловах, прислів'ях і приказках, які вказують на те, що потрібно чи не потрібно робити, як-от: "Нових друзів наживай, старих не забувай", "Не пнись бути найвищим, а вчись бути корисним", "Зобов'язався словом — закріпи ділом" тощо. Зовнішнім виявом звичаю є правило поведінки — детальний опис того, що треба робити в конкретній ситуації. Отже, проглядається певна виховна закономірність: у звичаї педагогічні механізми діють через детальний опис учинків у конкретних ситуаціях, у традиціях — через формування відповідних духовних «костей людини. Тому виховні наслідки бувають неоднакові: звичай формує прості звички, тобто стереотипні, напівавтоматичні, а традиції — складні, Що виражають певну спрямованість поведінки Однак педагогічне значення простих звичаїв ніяк не применшується, бо і прості, і складні звички є для людини життєво необхідними. Мало того, рівень звичок складних визначається якістю звичок простих, оскільки перехід від простого до складного є об'єктивною закономірністю педагогічного процесу, а в деяких випадках навіть категоричною необхідністю. Скажімо, соціалізація дитини в перші роки життя без вироблення в неї простих звичок була б неможливою, тому що індивідуальний розвиток кожної людини проходить шлях від простих до складніших суспільних відносин. Із вищесказаного випливає ще один педагогічний висновок: кожна новонароджена людина в процесі свого зростання й духовного розвитку набуває досвіду етнічної поведінки спочатку через засвоєння звичаїв, а потім через сприйняття традицій. Дякуючи звичаям, дитина звикає дотримувати правил поведінки значно раніше, аніж осягне їхню моральну суть. Педагогічна сила звичаю полягає в тому, що він (у дитячому віці) підси- |
|
Тема. Коли пісня жартує Музичний матеріал: українська народна пісня «Сіяв мужик просо»; українська народна пісня «Господарство»; українська народна пісня... |
Тема. Хоч не пишно, аби затишно. Українська народна казка «Рукавичка» Мета |
|
Конкурсу вишиванки «Українська народна модель» Тернопільська міська рада та інформаційний портал м. Тернополя 0352. com ua оголошують конкурс на кращу вишиванку у м. Тернополі |
Періодизація історії української культури Поняття культура. Українська народна та національна культура: їх основний зміст і взаємозв’язок |
|
1. Загальні засади дошкільної педагогіки Дошкільна педагогіка, як... Загальними засадами дошкільної педагогіки є її предмет, особливості та організація педагогічного дослідження в галузі дошкільної... |
Урок- подорож Тема: Українська народна вишивка ... |
|
ТЕМА : ПЕДАГОГІКА ЯК НАУКА ЇЇ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК Педагогіка – це сукупність теоретичних і прикладних наук про навчання, виховання і розвиток особистості |
Тема уроку. Українська народна казка «Колобок» Мета уроку Виховувати наполегливість у здобутті знань. Прищеплювати любов до книг, бережне ставлення до них. Пробуджувати бажання читати казки... |
|
Лозниця В. С. Психологія і педагогіка: основні положення: Навч посібник... Тема Цілі та завдання психолого-педагогічної підготовки фахівця. Психологія та педагогіка як науки |
Українська народна казка «Лисичка та журавель» Вдосконалювати навички правильного, виразного, свідомого, швидкого читання. Розвивати мовлення, увагу, пам'ять, уміння міркувати.... |