|
|
Скачати 2.82 Mb.
|
17 тобто не фальшиве, що ґрунтується на моралі народу, "чия совість, як чистий кришталь"1. Г. Сковорода завжди був на боці носіїв народної моралі, тобто тих, "хто серцем чистий і душею". Він показав нічим неперевершену виховну силу праці, на якій ґрунтується народна педагогіка. Його геніальна ідея про "сродний труд", на наш погляд теж виходить з української етнопедагогіки, зокрема з народного ідеалу про те, що кожна здорова людина повинна обов'язкові працювати й займатися тим, до чого має особливий нахил. Видатний філософ-просвітитель другої половини XVII ст. відстоював твердження про здатність простого народу до самостійної педагогічної творчості, доводячи, "що правильне вихованні криється в природі самого народу, як вогонь і світло в кремені"2. Думки Г. Сковороди про народну педагогіку, її провідні ідеали знайшли розвиток у творах українських письменників наступних поколінь. Ідеал народної педагогіки щодо головної ознаки справжньої сім'ї І. Котляревський виразив словами, які стали крилатими: Де згода в сімействі, де мир і тишина, Щасливі там люди, блаженна сторона3. Письменник передав прагнення народної педагогіки виховати людину чесною, працьовитою, сміливою, відданою народові. У своїх творах він змалював типові народні характери, кращі моральні якості народу, розкрив погляди на родинне і суспільне життя, у формуванні яких почесне місце займає родинна етнопедагогіка. Селянська дівчина Наталка пишається своїм походженням з "чесного роду" і рисами характеру, набутими в простій трудовій сім'ї: Не багата я і проста, по чесного роду. Не стижуся прясти, шити і носити воду*. 1 Сковорода Г. Вірші... — С. 53. 2 Педагогічні ідеї Г. С. Сковороди / За ред. О. Г. Дзеверіпа — К., 1972. —С. 154 3 Котляревський І. П. Наталка Полтавка // Повне зібр. творів. — К_, 1969. 4 Там же. — С. 250. 18 В образі Наталки Полтавки Котляревський втілює ті риси характеру дівчини, які обстоює народна педагогіка: розум, чесність, енергійність і наполегливість у боротьбі за своє щастя, вміння розпізнавати єство людини, берегти свою гідність. Устами Наталки Котляревський чітко визначає погляди народної педагогіки на сім'ю й одруження. На поставлене Наталкою запитання: "Скажіть мені перше, для чого люди женяться?" вона ж сама відповідає: "Мені здається, для того, щоб завести хазяйство і сімейство; жити люб'язно і дружно; бути вірним до смерті і помагати одно другому"1. Так автор п'єси "Наталка Полтавка" утверджує думку народної педагогіки про обов'язковість обдуманого вибору подружньої пари, відповідального ставлення до сім'ї. Йдучи за вимогами народної педагогіки, Котляревський у поеми "Енеїда" гнівно засуджує тих батьків, які давали своїм дітям хибне виховання: Батьки, які синів не вчили, А гладили по головах, І тільки знай, що їх хвалили, Кипіли в нефті в казанах; Що через їх синки в ледащо Пустилися, пішли в нізащо, А послі чубили батьків, І всею силою бажали, Батьки щоб швидше умирали, Щоб їм принятись до замків!2 Цілком у дусі народної педагогіки розповідається про пекельну кару, яка чекає на тих, хто легковажно ставиться до сімейного життя, ухиляється від шлюбу та прямих батьківських обов'язків, плямує дівочу честь і чоловічу гідність: І ті були там лигоминці, Піддурювали що дівок, Що в вікна дрались по драбинці Під темний, тихий вечорок; Що будуть сватать їх, брехали. Підманювали, улещали, 1 Котляревський І. II. Наталка Полтавка. // Повн. зібр. творів. -- С. 265. 2 Котляревський І. II. Енеїда. — Там же. — С 98 19 Поки добрались до кінця; Поки дівки од переносу До самого товстіли носу, Що сором послі до вінця1. Невдовзі в І. Котляревського з'явились послідовники, як свою письменницьку творчість поєднували з українською етнопедагогікою. О. Духнович у передмові до книги "Народна педагогія" писав: "Людину репрезентує: натура, наука і звичай; природний нахил одержує людина від самої природи, що складає її характер, наука і звичай дають вправляння й настанови, тобто виховання У своїх працях він широко використовував народні афоризм; педагогічного змісту: "Із гнізда совиного ніколи не вийде солове* а тільки вухата сова"; "Якщо посієш пшеницю, то й пшениця зродить, а коли посієш кукіль, то, крім куколю, нічого не виросте"; "Від п'яних батьків підуть п'яні діти" тощо. Засоби української етнопедагогіки щедро представлені О. Духновичем у шкільних підручниках, букварях, книгах і календарях для народного читання. А в систему фізичного виховання дітей він включив обробіток ґрунту, народні рухливі ігри, танці, а також такі види вправ, як стрибки, біг, плавання, лазіння по деревах, боротьбу, риболовство, збирання ягід і гриби, прогулянки в поле і ліс, а взимку — катання на санках, лижа} ковзанах, гру в сніжки, ліплення снігової "баби", тобто все те, щ близьке і рідне селянським дітям. Популяризації української етнопедагогіки значною мірою сприяли художні твори О. Духновича. Деякі його вірші стали народними піснями. У комедії "Доброчесність перевищує багатство він хвалить народну традицію поваги до трудівника, людини працьовитої, морально чистої і правдивої. А в байці "Проти стидливців свого народу" Духнович висміює зрадників і перевертнів, які цураються свого народу заради особистих вигод. Видатний український просвітитель особливо підносив рол рідної мови у навчанні та вихованні дітей. У тяжкий час колоніальної залежності України письменник висловлює непримиренне ставлення до ренегатів, які зреклися своїх рідних і близь- 1 Котляревський І. П. Еноїда // Повне яібр. творів. — С. 99, 20 ких, свого народу, зневажають рідну мову. З особливою силою це звучить у його знаменитому вірші-клятві "Вручення", що дав авторові почесне ім'я "народного будителя". Я русин1 був, є і буду, Я родився русином. Чесний мій рід не забуду, Останусь його сином2. Видатною подією у висвітленні української етнопедагогіки стала геніальна спадщина Тараса Шевченка, який щиро любив дітей і виразив свої почуття до них такими словами: Ох, діти! Діти! Діти! Велика Божа благодать!3 Він не раз малював дітей на своїх художніх полотнах. Глибоко зворушливою є, наприклад, відома картина "Байгуші", на якій зображено дітей-жебраків. За ними Шевченко намалював себе — захисника скривдженого дитинства. Картину написано з любов'ю і співчуттям до поневоленого самодержавною Росією казахського народу. Наслідуючи традиції народної педагогіки, поет славить жінку-матір: У нашім раї на землі Нічого кращого немає, Як тая мати молодая З своїм дитяточком малим*. Мати є вічною вболівальницею за долю своїх дітей. Вона мріє бачити їх щасливими, як це показано у вірші Шевченка "Сон" ("На панщині пшеницю жала"). Заради щастя своєї дитини мати здатна на самопожертву (поема "Наймичка"). Із захопленням пише поет про трудові сім'ї, де підтримуються теплі й щирі родинні взаємини, що має вирішальне значення для правильного виховання дітей. Згадаємо хоча б ліричний вірш "Садок вишневий коло хати". 1 Русин — стара назва українського населення Буковини, Галичини та Закарпатської України. 2 На Верховині. — Ужгород, 1984. — С. 94. 3 Шевченко 7. Г. Книжна // Кобзар. — К., 1093, — С. 318. 4 Шевченко 7'. Г. У нашім раї на землі.. // Кобзар. — С. 450. 21 З глибокою симпатією говорить Т. Шевченко про педагогічну роль українських народних кобзарів і ліриків, мудрих народних оповідачів (твори "Перебендя", "Мар'яна-черниця", "Сліпий" та ін.). Народним словом "Кобзар" він назвав свою безсмертну поетичну збірку. Виховна сила впливу народної педагогіки така велика, що на все життя залишає незабутнє враження. Ще в дитячі роки почув Шевченко розповідь від свого дідуся про Коліївщину. Вона так глибоко його схвилювала, так запала в дитяче серце, що в зрілі роки вилилась у поему "Гайдамаки". Творчій спадщині геніального Кобзаря судилася щаслива доля. Вона постала з народної творчості й навіки залишилася з народом як невід'ємна частина народної педагогіки. З великим інтересом до народної педагогіки ставилася Леся Українка. Про це свідчать її численні твори для дітей, написані в народному стилі, а також зібрані нею дитячий фольклор та ігри у збірці "Дитячі ігри, пісні та казки Ковельського, Луцького і Новгород-Волинського повітів Волинської губернії" (1902). Високо цінуючи творчу енергію, педагогічний хист і вміння трудящих, І. Франко підкреслював, що "народ наш хоч і тисячними манівцями, так як і сама наука, а доходить же звільна до далеко правдивіших, поступовіших і радикальніших думок, ніж їх має не один з його нинішніх просвітителів"1. У нього був задум написати працю з педагогіки. Так, у листі до Ольги Рошкевич (1870) він повідомляв: "А займаюсь я тепер головно одною працею "Погляд на дітей у слов'янських народів, а передовсім у русинів"2. А в "Показнику до студій суспільно-економічних народних поглядів", за яким Франко і Павлик збирали матеріал про життя народу, є низка питань з народної педагогіки3. Про виховний вплив народної педагогіки Іван Франко пише в численних творах і переконливо доводить, що справжнє виховання можна побудувати, тільки врахувавши кращі надбання народної педагогіки. 1 Франко І. Я. Кілька слів о тім, як упорндкувати і провадити наші людові видавництва // Твори: У 50 т. — К., 1986, — Т. 46 - С. 190. * Ломова М. Т. Етнографічна діяльність І. Франка - К, 1957. — С. 17, 3 Там же. — С. 20. 22 Закликає жити і трудитися для народу Павло Грабовський у своєму "Листі до молоді української". У статті "З далекої півночі" він висловлює захоплення неперевершеною красою народної творчості: "Втіхо моя, пісне українська! Мов дотик зачарованої істоти, ти змінюєш мої сили, кріпиш почування, викликаєш жадобу до життя..."1. Досить щедро репрезентували українську етнопедагогіку на сторінках своїх творів С. Васильченко, С. Воробкевич, Л. Глібов, Б. Грінченко, М. Коцюбинський, П. Куліш, П. Мирний, І. Нечуй-Левиицький, Ю. Федькович, Я. Щоголів, а також українські письменники наступних поколінь — А. Головко, О. Гончар, М. Стельмах, О. Довженко, В. Симоненко, І. Драч, Д. Павлячко, Є. Гуцало, С. Пушик, Г. Тютюнник, Б. Харчук, Р. Федорів та багато інших Майстрів художнього слова і діячів народної освіти та культури в Україні. На жаль, рамки нашої книги не дають змоги докладно проаналізувати їхній творчий доробок з цього боку. А тому бодай коротко охарактеризуємо хоч би ті твори, що тематично відображають суть нашої проблеми, як, наприклад, оповідання О. Кониського "Народна педагогія" (1886 р.) та Н. Кобринської "Перша вчителька" (1892). У першому з них розповідається про те, як селянські діти, віддзеркалюючи через імпровізовані ними ігри у "п'яницю", "злодія", "ката", "суддю", "станового" сувору правду життя, готуються до переборення важких реальних злигоднів2. У другому піднята абсолютно нерозроблена в педагогічній науці тема про виховний досвід і практику, педагогічну майстерність нянь з народу. Першою вчителькою для маленьких дітей Ромка, Костуня, Славка й наймолодшої Ольги виявилася нянька з народу Тетяна, п'ятдесятилітня жінка, яка служила вже десять років у сім'ї сільського пароха "і няньчила всі діти, за що вони любили її дуже і горнулися щиро до неї... Вона мила їх, чесала, учила Отченашу і забавляла"3. Завдяки своєму вродженому хисту й любові до дітей, знанням секретів етнопедагогіки няня з народу вміло підбирала ключ до душі й розуму кожної дитини. То й не дивно, що навіть непо- 1 Грабоаський П. Твори: У 2 т. — К. 1964. — Т. 2. — С. 149. * Кописький О. Оповідання, повісті, поетичні твори. - К., 1990. — С. 147—155. 3 Кобрансьісо Н. — Вибр. твори. — К, 1980. — С. 190, 23 сидющий Славко "борше слухав Тетяни, ніж учителя"1. Вона влучно, у дусі народної педагогіки, відповідала дітям на їхні численні "чому?", вміло використовуючи народні легенди, пісні, думи, історичні перекази й оповідання. "Діти по такій довгій прогульці, — читаємо в "Першій вчительці", — смачно заснули, та лиш у сні роїлись їм по головках ліси, цвіти, сіножаті, сиві зозулі, чорти, козаки, татари та людська недоля"2. Про виховне значення української етнопедагогіки дуже тепло відгукнулись Л. Толстой, М. Добролюбов, М. Гоголь. Так, у розмові зі студентом-украінцем Лев Толстой сказав: "Щасливі ви, що народились серед народу з такою багатою душею, серед народу, який уміє так відчувати свої радощі й так чудесно виявляти свої думи, свої мрії, свої завітні почуття. Хто має таку пісню, тому нема чого боятися за своє майбутнє. Його час не за горами. Вірте чи ні, але жодного народу простих пісень я не люблю так, як вашого. З їх музикою я відпочиваю душею. Стільки в них краси, стільки майбутнього молодого почуття й сили". З щирою приязню ставився до українського народу і його педагогічної творчості М. Добролюбов. Видатний син російського народу глибоко розкрив мистецько-педагогічну велич і силу такої чудової пам'ятки української етнопедагогіки, як народна пісня "Малоросія, — писав Добролюбов, — дуже багата на чудові пісні, які прославляють козацьке завзяття і ніжні родинні почуття"3. Він наголошує, що "у пісні вилилася вся минула доля, весь справжній характер України; пісня і дума становлять там народну святиню, краще добро українського життя, в них горить любов до батьківщини, виблискує слава минулих подвигів; у них дихає чисте, ніжне почуття жіночої любові, особливо любові материнської; в них же виявляється і та тривожна оглядка на життя, яка змушує козака, вільного від битви, "шукати свою долю". 1 Кобринсі.ка Н, Вибр. твори. — К, 1980. – С. 190 2 Там же. — С. 205. 5 Добролюбов М. О. Риси для характеристики руського простолюду // Літ. критичні статті — К., 1950. — С. 243. 24 Усе коло життєвих насущних інтересів охоплюється у пісні, зливається з нею, і без неї саме життя стає неможливим"1. По-своєму оригінально й ґрунтовно розкрив історико-пізнавальне значення українського фольклору М. Гоголь, що всією душею відчував емоціонально-педагогічну дію пісні народу, в якого він сам вийшов у широкий світ. Відзначаючи вагу українських народних пісень, Гоголь у статті "Про малоросійскі пісні" зазначив: "Це народна історія, жива, яскрава, сповнена барв, істини, історія, яка розкриває все життя народу"2. І далі з гордістю підкреслював: "Покажіть мені народ, у якого було б більше пісень. Наша Україна дзвенить піснями"3. І це справді так. За підрахунками вчених, український народ створив понад 200 тисяч пісень. Варто зазначити, що на сторінках творів Гоголя рясно представлені не тільки народні пісні, а й такі надзвичайно Важливі етнопедагогічні явища, як афоризми, казки, міфологія, історичні оповідання, звичаї, традиції, свята, обряди, громадська й родинно-побутова культура українського народу. Читаючи твори про народне життя, бачимо наявність тих самих типових рис у виховних традиціях і родинно-побутовій культурі різних історико-етнографічних регіонів України, що яскраво засвідчує споконвічну етнопедагогічну єдність українців. |
|
Тема. Коли пісня жартує Музичний матеріал: українська народна пісня «Сіяв мужик просо»; українська народна пісня «Господарство»; українська народна пісня... |
Тема. Хоч не пишно, аби затишно. Українська народна казка «Рукавичка» Мета |
|
Конкурсу вишиванки «Українська народна модель» Тернопільська міська рада та інформаційний портал м. Тернополя 0352. com ua оголошують конкурс на кращу вишиванку у м. Тернополі |
Періодизація історії української культури Поняття культура. Українська народна та національна культура: їх основний зміст і взаємозв’язок |
|
1. Загальні засади дошкільної педагогіки Дошкільна педагогіка, як... Загальними засадами дошкільної педагогіки є її предмет, особливості та організація педагогічного дослідження в галузі дошкільної... |
Урок- подорож Тема: Українська народна вишивка ... |
|
ТЕМА : ПЕДАГОГІКА ЯК НАУКА ЇЇ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК Педагогіка – це сукупність теоретичних і прикладних наук про навчання, виховання і розвиток особистості |
Тема уроку. Українська народна казка «Колобок» Мета уроку Виховувати наполегливість у здобутті знань. Прищеплювати любов до книг, бережне ставлення до них. Пробуджувати бажання читати казки... |
|
Лозниця В. С. Психологія і педагогіка: основні положення: Навч посібник... Тема Цілі та завдання психолого-педагогічної підготовки фахівця. Психологія та педагогіка як науки |
Українська народна казка «Лисичка та журавель» Вдосконалювати навички правильного, виразного, свідомого, швидкого читання. Розвивати мовлення, увагу, пам'ять, уміння міркувати.... |