|
|
Скачати 2.82 Mb.
|
ЗАМІСТЬ ПІСЛЯМОВИ Педагогічна думка України має глибокі історичні коріння, які беруть свій початок з давніх часів. Але довідатись про них ми можемо лиш настільки, наскільки "сягають писані звістки людські. Для нашого народу се значить півтори тисячі літ назад..; а для декотрих, приморських частин нашого краю — дві з половиною тисячі літ, або трохи більше"1. Українська етнопедагогіка остаточно склалась у процесі формування української народності на багатющій культурній спадщині давньоруської народної педагогіки. Вона характеризується властивими їй внутрішніми історико-педагогічними закономірностями розвитку, що об'єднують у собі елементи загальні і специфічні. Загальна закономірність полягає у залежності родинного і громадського виховання від усього характеру суспільного буття, укладу сім'ї, розвитку продуктивних сил і виробничих відносин між людьми, соціально-культурного прогресу. Специфічна закономірність криється у здатності етнопедагогіки забезпечувати соціально-виховну, морально-психологічну захищеність "людської природи", зберігати генофонд у його природному розвиткові. Здійснений нами науковий аналіз усних і письмових джерел показав, що українська народна педагогіка репрезентує собою цілісну виховну систему, яка має свою термінологію, відображає світогляд народу, його погляди на формування особистості. За змістом і виховними цілями її умовно розділяємо на п'ять органічно пов'язаних між собою складових частин: 1) народну фамілогію (родинознавство); 2) етнічне дитинознавство (етнографію дитинознавства); 3) народне виховання; 4) етнодидактику; 5) педагогічну деонтологію. Добре виховання в українській етнопедагогіці розглядається як найбільша чеснота. Тому етнопедагогіка в основному націлена на реалізацію таких виховних завдань, як натуралізм — розкриття фізичних якостей, природних нахилів і здібностей дитини; раціоналізм — плекання розуму; гуманізм — прищеплення якостей досконалої людини; евдемонізм — вироблення здатності 1Грушевський М. С. Історія Украіни-Русі. — С. 10. 223 до осягнення земного благополуччя і людського щастя, життєвого оптимізму; етнізація — опанування національною культурою (національна освіта) у поєднанні із засвоєнням загальнолюдських духовних цінностей (цивілізація). Соціалізація (етнізація) дітей і підлітків відбувається головним чином, у контексті життєдіяльності сім'ї, де найбільш успішно й повно, духовно багато реалізується засобами етнопедагогіки весь виховний комплекс. Народна виховна пансофія — це передовсім педагогіка сім'ї. Сім'я дає дитині життя і продовжує рід людський. Духовний зв'язок поколінь між батьками і дітьми здійснюється в основному через сім'ю. Сім'я є тим першим соціальним середовищем, у якому розвивається і виховується дитина з моменту її народження, з першого осмисленого погляду, коли бавить її мати і дарує іграшку батько. Тобто сім'я бере на себе виховний обов'язок саме в той найвідповідальніший момент, коли відбувається найінтенсивніший розвиток дитини і коли вона найбільшою мірою схильна до наслідування і піддатлива до виховних впливів. Виховна місія сім'ї особлива, тому що саме тут формується характер людини, її ставлення до життя. Педагогічний ідеал народної педагогіки — сім'я повна, багатодітна, зі сприятливою для виховання дітей педагогічною атмосферою. Діти — майбутнє народу, його найбільший скарб. Отже, і головний сенс сімейного життя полягає у тому, щоб мати й доглядати дітей, вирощувати й виховувати їх. За твердженням народної педагогіки, подружжя може досягти свого повного духовного, фізичного й емоційного розвитку тільки через дітей. Народна педагогіка особливу роль відводить батькам насамперед як вихователям. На високий п'єдестал вона поставила жінку-матір. "Усе найкраще на землі, — кажуть у народі, — йде від сонця та від молока матері". Мати — хранителька домашнього вогнища, перша вихователька дітей. Високими виховними обов'язками наділений батько. За вимогою народної педагогіки дітей повинні виховувати спільно батько і мати. Чоловік, який перекладає виховання дітей на свою дружину, збіднює їх духовно, самопринижує себе як батько, як людина, прирікає своїх дітей 224 на те, що вони перестають бути дітьми батьковими, а стають дітьми лише маминими, дитсадівськими, шкільними. У таких умовах найчастіше виникають різні непорозуміння між батьками й дітьми. Народна педагогіка бореться за здорову й міцну сім'ю. Перші істини, ази життя діти пізнають у родинному колі Саме тут дитина засвоює найелементарніші правила людської поведінки, набуває трудових навичок, дістає уявлення про навколишній світ, про взаємини між дітьми. Через "сімейний університет" у молоді формуються ті основні поняття, погляди, почуття, звички, які стають підвалиною духовного становлення особистості. Родинне життя з його багатогранними психологічними, моральними й побутовими особливостями є своєрідною школою підготовки хорошого сім'янина. Сім'я виховує дітей усім ладом свого життя. До того ж родинне виховання відбувається у своєрідній психологічній атмосфері, створеній стосунками між подружжям, батьками і дітьми Сім'я є першим і неперевершеним за силою впливу осередком, який соціалізує особистість, .розширює її кругозір і наділяє життєвим досвідом. Життя і спілкування у дружній, згуртованій сім'ї, у колі близьких і рідних людей дає змогу найбільш повно виявляти свої почуття, інтереси та емоційні переживання. Правильно поставлена діяльність сім'ї — виховна, господарсько-економічна, організація побуту, споживання і дозвілля - створює великі можливості для задоволення духовних та інтелектуальних запитів дітей. У сім'ї з її здоровою моральною атмосферою діти нормально розвиваються, а повагою й любов'ю ставляться до батьків. Відносини любові й дружби встановлюються також між братами й сестрами. Виховання дітей — це не тільки особиста справа батьків, а й їхній громадський обов'язок. Отже, у народній педагогіці чітко виділене головне коло провідних вихователів дитини, до яких належать мати, батько, старші діти, брати і сестри, бабусі й дідусі, близькі й далекі родичі (сім'я загалом), свояки, куми, домашні няні, ровесники, дит- 225 садок, школа, виправні будинки для занедбаних дітей, будинки для сиріт, виховні заклади для дітей хворих та інвалідів, а також релігія і природа. У свою чергу, природа об'єднує такі фактори впливу на розвиток виховання, як-от: вроджені здібності дитини, індивідуальні особливості, стать; зовнішні впливи (клімат, ландшафт, харчування, житло, флора і фауна, побут, матеріальне становище, природні краєвиди й земельні угіддя), місце проживання (село, селище, місто). Основою виховання є праця — найперше життєдайне джерело людської гідності, моральності та Щастя. Тому прекрасною є родинна виховна традиція, за якою кожний член сім'ї, у тому числі й дитина, обов'язково трудиться, бере На себе частину загальних турбот та обов'язків. Дітей змалку привчають до самообслуговування, до посильної праці. Чим старші діти, тим складніші й вагоміші їхні трудові обов'язки. Навіть тоді, коли дитина почала ходити до школи й на першому плані стало її навчання, вона не усувається від інших видів праці, зокрема побутової. Зробивши трудову підготовку центральною у своїй виховній системі, народна педагогічна практика наочно й переконливо довела, що без трудового виховання немислиме ні моральне, ні розумове, ні фізичне, ні естетичне формування особистості (як немислиме й виховання взагалі). Єдність Трудового й морального виховання має на меті насамперед формування працьовитості й дисциплінованості, сумлінного й творчого ставлення до праці. Оцінкою моральної та естетичної краси людини теж є праця: гарний і моральний той, хто любить працю. Домашні умови, побут сім'ї, її культурний рівень справляють величезний вплив на естетичну сприйнятливість дитини, на формування її смаків та уподобань. Народна педагогіка в обов'язок батьків увела прилучення дітей до прекрасного, орієнтуючи на застосування таких надійних засобів естетичного виховання дітей у сім'ї, як природа, праця, мистецтво, естетика побуту й поведінки, залучення до художньої творчості. Народну педагогіку неможливо уявити без фізичного виховання. Віковічне прагнення людства — Мати фізично досконале, здорове, життєрадісне покоління, підготовлене до продуктивної праці. 226 Народна педагогіка є динамічною виховною системою, яка змінюється й удосконалюється разом а економічним розвитком суспільства. Сумніву не підлягає, що саме етнопедагогіка, народні виховні засоби є тим джерелом, яке за його повного використання може зробити значний вклад у збагачення педагогічної науки, будівництво національної школи, встановлення гармонії сім'ї і школи у вирішенні сучасних виховних проблем, пов'язаних з поверненням батьківській та шкільній педагогіці її істинно народної духовно-моральної основи. За критерій оцінки науковості будь-якої теорії родинно-шкільного виховання треба брати ступінь її відповідності етнопедагогіці. Перебудова виховання дітей та підлітків у школі та сім'ї мусить проходити через застосування етнопедагогіки. Здійснити це треба не тільки В сім'ї, а й У дитячому садку, в школі, професійних навчальних закладах, а також у педагогічній пропаганді, батьківському всеобучі. Застосування знань і засобів етнопедагогіки ставить реальний заслін бездуховності, національному нігілізму, історичному безпам'ятству, допомагає дітям і підліткам усвідомити свою роль як спадкоємців народних цінностей і традицій, національної сімейно-побутовоі культури. 227 Література Декларація про державний суверенітет України // Літературна Україна. — 1990. — 17 лип. Державна національна програма "Освіта" ("Україна XXI століття"). — К., 1994. Артюх Л. Ф. Українська народна кулінарія. — К, 1977. Бабишин С. Д. Школа та освіта Давньої Русі (IX—І пол. ХШ ст.). — К, 1973. Балади. Кохання та дошлюбні взаємини. — К., 1987. Борисскко В. К. Весільні звичаї та обряди на Україні. — К., 1988. Болтарович 3. В. Народне лікування українців Карпат кінця XIX — початку XX ст. — К., 1980. Бурячок А. А. Назви спорідненості і свояцтва в українській мові. — К, 1961. Ващенко Г. Виховний ідеал. — Полтава, 1994. Весільні пісні. — К., 1988. Винниченко В. Відродження нації. — Ч. І—III. — К, 1992. Воропай О. Звичаї нашого народу. — Ч. І—II. — К., 1991. Гайдай М. М. Народна етика у фольклорі східних і західних слов'ян. — К., 1972. Гаврилюк Н. К. Картографирование явлений духовной культури (по материалам родильной обрядности украинцев). — К., 1981. Граціанська Л. М. Нариси з народної математики України. — 1968. Гримай М. С, Бойко В. Г., Дунаєвська Л. Ф. Українська народно-поетична творчість. — К, 1983. Гнатюк В. М. Вибрані статті про народну творчість. — К, 1966. Грушевський М. Про Українську мову і українську школу. — К, 1991. Горленко В. Ф. Нариси з історії української етнографії. — К., 1984. Дитячий фольклор. — К., 1986. Довженок Г. В. Український дитячий фольклор. — К, 1981, 228 Довженко О. П. Щоденник // Україна в огні. — К., 1990. Етнонаціональний розвиток України. Терміни, визначення, персоналії. — К., 1993. Закувала зозуленька. Антологія української народної творчості. — К, 1989. Календарно-обрядові пісні. — К., 1987. Колискові пісні. — К., 1973. Кравець О. М. Сімейний побут і звичаї українського народу. — К, 1966. Квіти верховини: Коломийки. — Ужгород, 1985. Культура і Побут населення України. — К., 1991. Курочкін О. В. Новорічні свята українців: традиції і сучасність. — К., 1978. Летіла сорока по зеленім гаю. Дитячі та молодіжні українські народні ігри. — К, 1990. Макарекко А. С. Книга для батьків // Зібр. т.: В 7 т. — К., 1954. — Т. 4. Макаренко А. С. Виступи з питань сімейного виховання // Зібр. тв. — Т. 4. Мицик Ю. Л., Плохій С. М., Стороженко І. С. Як козаки воювали. — Дніпропетровськ, 1990. Народні усмішки. — К., 1986. Народні оповідання. — К., 1986. Огієнко І. Українська культура. — К, 1991. Основи національного виховання. — К, 1994. Пазяк М. М. Українські прислів'я та приказки. — К., 1984. Пашкова Б. Т. Етнокультурні зв'язки українців та білорусів. — К, 1978. Погребенник Ф. Наша дума, наша пісня. — К., 1991. Прмступа Е. Я., Пилатп В. С. Традиції української національної фізичної культури. — Львів, 1991. Пугиик С. Г. Перо золотого птаха. — Ужгород. — 1978. Рекрутські та солдатські пісні. — К., 1974. Розвиток народної освіти і педагогічної думки на Україні. — К„ 1991. Російщення України. Науково-популярний збірник / Гол. ред. Леонід Полтава. — К, 1994. 229 Семчишин М. Тисяча років української культури. — К., 1993. Січинський В. Чужинці про Україну. — Львів, 1994. Сковорода Г. Вірші, пісні, байки, діалоги, трактати, притчі. — К, 1983. Скуратівський В. Т. Берегиня. — К., 1988. Скуратівський В. Т. Посвіт. — К., 1989. Стпупак Ю. П. Виховне значення українського фольклору. — К., 1960. Соціально-побутові пісні. — К., 1985. Стельмах Г. Ю. Історичний розвиток сільських поселень на Україні. — К, 1964. Субтельний О. Україна. Історія. — К, 1994. Сухомлинський В. О. Моральні заповіді дитинства і юності. — К., 1966. Сухомлинський В. О. Батьківська педагогіка. — К., 1978. Сявавко Є. І. Українська етнопедагогіка в її історичному розвитку. — К., 1974. Український дитячий фольклор. — К., 1962. Українські народні думи та історичні пісні. — К., 1990. Українознавство. Посібник / Укл. В. Я. Мацюк, В. Г. Пугач. — К., 1994. Українська душа. — К., 1992. Українські прислів'я та приказки. — К., 1984. Українські приказки, прислів'я і таке інше / Спорудив М. Номис. — Ст., 1864 Українські народні пісні, наспівані Д. Яворницьким. — К., 1990. Українські народні загадки. — К., 1963. Ушинський К. Д. Про сімейне виховання. — К., 1974. Франк» /. Я. Педагогічні статті і висловлювання. — К., 1961. Шевченко Т. Г. Кобзар. — К., 1988. Ярмиш Ю. І. У світі казки. — К., 1974. 230 ЗМІСТ Вступ …………………………………………………………………………………………………………………З Народ вчить, як на світі жить Суть понять "народна педагогіка", "етнопедагогіка"……………………………………………………………...5 З історії української народної педагогіки……………………………………………………………......................8 Народна педагогіка як золотий фонд педагогічної науки. ………………………………………………………15 Висвітлення української етнопедагогіки в науковій літературі…………………………………………………25 Камінь шліфують, а людину виховують Народні уявлення про освітні чинники формування особистості……………………………………………….38 Народ про виховання…………………………………………………………….....................................................40 Мета, зміст і принципи виховання……………………………………………………………...............................42 Основні форми й методи виховання. Самовиховання і перевиховання..............................................................53 Єдність національного та загальнолюдського в українській етнопедагогіці..................................................... 70 Батьки і діти Тепло отчого дому..................................... ……………………………………………………………...................74 Рід і родина...………………………………………………………………………………………………………..75 Шлюб і сім'я як виховна організація……………………………………………………………...........................77 Чоловік і жінка як творці сім'ї.....…………………………………………………………….................................86 Діти як основний об'єкт виховання………………………………………………………………………….…….94 Батько й мати як вихователі. Участь громадськості у вихованні дітей ………………………………………...99 Провідні напрями родинного виховання Практика духовно-морального виховання дітей у сім'ї…………………………………………………………120 Провідні ідеї і традиції трудового виховання..……………………………………………………………..........130 Шляхи і засоби розумового виховання……………………………………………………………......................144 Піклування про здоров'я та фізичний розвиток дітей…………………………………………………………...151 Погляди на красу та Прилучення дітей до прекрасного………………………………………………………...156 Народна дидактика Що таке народна дидактика? …………………………………………………………….....................................166 Головна мета народної дидактики……………………………………………………………..............................167 Принципи й методи навчання та форми його організації………………………………………………………170 Народна дидактика в дії……………………………………………………………...............................................177 Народна дидактіюса Про письменство, книгу, школу, вчителя………………………………………………...209 Народна педагогіка й національна школа……………………………………………………………..................215 Замість післямови…………………………………………………………….........................................................223 Література…………………………………………………………….....................................................................228 Навчальне видання Стельмахович Мирослав Гнатович Українська народна педагогіка Навчально-методичний посібник Редактор І. О. Соломарський Підп. до друку 27.12.96, Формат 60x84 1/16. Папір Друк. №2. Друк офсетний. Ум. др. арк. 13,48. Ум. фарбо-відб. 13,6. Облік-вид. арк. 14,58. Тираж 3500. Зам. №6-2874 252070, ІЗМН, Киів-70, вул. П. Сагайдачного, 37 Фірма "ВІПОЛ" 25215, Київ, вул. Волинська, 60 |
|
Тема. Коли пісня жартує Музичний матеріал: українська народна пісня «Сіяв мужик просо»; українська народна пісня «Господарство»; українська народна пісня... |
Тема. Хоч не пишно, аби затишно. Українська народна казка «Рукавичка» Мета |
|
Конкурсу вишиванки «Українська народна модель» Тернопільська міська рада та інформаційний портал м. Тернополя 0352. com ua оголошують конкурс на кращу вишиванку у м. Тернополі |
Періодизація історії української культури Поняття культура. Українська народна та національна культура: їх основний зміст і взаємозв’язок |
|
1. Загальні засади дошкільної педагогіки Дошкільна педагогіка, як... Загальними засадами дошкільної педагогіки є її предмет, особливості та організація педагогічного дослідження в галузі дошкільної... |
Урок- подорож Тема: Українська народна вишивка ... |
|
ТЕМА : ПЕДАГОГІКА ЯК НАУКА ЇЇ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК Педагогіка – це сукупність теоретичних і прикладних наук про навчання, виховання і розвиток особистості |
Тема уроку. Українська народна казка «Колобок» Мета уроку Виховувати наполегливість у здобутті знань. Прищеплювати любов до книг, бережне ставлення до них. Пробуджувати бажання читати казки... |
|
Лозниця В. С. Психологія і педагогіка: основні положення: Навч посібник... Тема Цілі та завдання психолого-педагогічної підготовки фахівця. Психологія та педагогіка як науки |
Українська народна казка «Лисичка та журавель» Вдосконалювати навички правильного, виразного, свідомого, швидкого читання. Розвивати мовлення, увагу, пам'ять, уміння міркувати.... |