|
|
Скачати 1.24 Mb.
|
|
КРИВОРІЗЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ КАФЕДРА ПЕДАГОГІКИ І С Т О Р І Я П Е Д А Г О Г І К И навчальна програма Кривий Ріг 2007 Навчальна програма курсу „Історія педагогіки” / Заг. редакція доктора пед. наук, проф. Л.В.Кондрашової. – Кривий Ріг, 2007. – 142 с. Навчальний матеріал, що міститься в програмі курсу „Історія педагогіки”, компонується на основі блочно-модульного підходу. Програма адресована студентам і викладачам вищих педагогічних навчальних закладів. Навчальну програму розглянуто та затверджено на засіданні викладачів секції „Історія педагогіки”, протокол № 1 від 13 вересня 2007 р. Затверджено на засіданні кафедри педагогіки КДПУ, протокол № 7 від 20 вересня 2007 р.
П Е Р Е Д М О В А Намагання української спільноти залучитися до загальноєвропейських освітніх процесів, приєднання до Болонської угоди, орієнтири на загальнолюдські суспільні цінності потребують використання нових підходів щодо змісту та способів викладання навчальних курсів і програм навіть тих дисциплін, які здавалися багатьом поколінням викладачів і студентів вищої школи доволі сталими. Це твердження безпосередньо стосується навчального курсу „Історія педагогіки”. Історико-педагогічна обізнаність дозволяє майбутньому педагогу орієнтуватися в складному розмаїтті сучасних підходів до педагогічного процесу, збагачує палітру наявних засобів, стимулює свободу педагогічної творчості та розвиває критичність мислення. Як галузь науково-педагогічного знання, історія педагогіки потребує постійного оновлення й змістовного удосконалення, оскільки саме історико-педагогічна обізнаність є основою гуманітарної компетентності та професійної культури вчителя. Університетський досвід викладання гуманітарних дисциплін на теренах загально-європейського освітнього простору свідчить про те, що в укладанні будь-якої навчальної програми для вищої школи слід послуговуватися принципами варіативності, гнучкості, свободи вибору - себто тими принципами, які й покликані у перспективі сформувати демократичний світогляд молодої людини, майбутнього педагога-фахівця. Прагнення найбільш оптимально задіяти вказані вище принципи щодо викладання навчального курсу „Історія педагогіки” та забезпечити реалізацію особистісно орієнтованого підходу в навчальній роботі зі студентами сьогодні повною мірою реалізуються на ґрунті кредитно-модульного навчання – „моделі організації навчального процесу, яка ґрунтується на поєднанні модульних технологій навчання та залікових освітніх одиниць (залікових кредитів)1”. „ ... Успіх у будь-якій практичній справі вимагає не тільки знань цієї справи у відповідності до вимог сьогодення, але й своєрідного історичного аспекту мислення,” – вказував наш видатний співвітчизник В.О.Сухомлинський. В укладанні програми курсу чільне місце посідає принцип історизму, у відповідності до якого кожне педагогічне явище слід розглядати у розвитку й русі, виявляючи істотні властивості, взаємозв’язки та враховуючи особливості певної історичної епохи. Звернення до досвіду минулого, до культурно-освітніх цінностей світової цивілізації дозволяє висвітлити взаємозв’язок із сучасністю, співвіднести національні здобутки з розвитком світової педагогічної думки. Історія педагогіки – це, перш за все, історія дій та вчинків окремих особистостей, видатних філософів, педагогів, літераторів, які створювали самобутні концепції розвитку й виховання людини, були фундаторами шкільної справи, сприяли створенню національних систем освіти. „Педагогічна думка завжди персоніфікована – у ній віддзеркалюється особистість її носія, з його смаками, поглядами, віруваннями та вподобаннями,2” – зазначає наша сучасниця, доктор педагогічних наук, професор О.В.Сухомлинська. Принцип персоніфікації історико-педагогічного знання дозволяє студентам у межах курсу не лише засвоїти певну суму фактів, явищ, а й довести на прикладі діяльності видатних постатей світової педагогічної думки, що особистість виховується лише особистістю. Завдання навчального курсу „Історія педагогіки”:
Пропоновані до вашої уваги план та програма написані у відповідності до програми „Історія педагогіки”, що рекомендована Міністерством освіти і науки України для педагогічних ВНЗ, і віддзеркалюють основні етапи розвитку зарубіжної та вітчизняної педагогіки, діяльність найбільш видатних представників педагогічної думки й освіти. Укладачі програми також брали до уваги класифікацію етапів розвитку вітчизняної історико-педагогічної науки у трактуванні академіка АПН України О.В.Сухомлинської. Матеріал навчальної програми об’єднано у два розділи, на кожен розділ відводиться один кредит: розділ перший „Виникнення та розвиток виховання, освіти, педагогічної думки”, що містить чотири модулі (1 кредит, 56 год.); розділ другий „Українська педагогічна думка, освіта, шкільна справа: віхи розвитку” містить три модулі (1 кредит, 42 год). Структура кожного семінару об’єднує у логічній послідовності п’ять блоків. Перші два блоки мають пропедевтичний характер: блок організації та планування навчальної діяльності передбачає, що студенти самостійно ознайомлюються з темою, метою та орієнтовним планом майбутнього семінарського заняття; блок практичної підготовки зобов’язує студентів звернутися до відповідної літератури (підручників з історії педагогіки, першоджерел, нормативних документів про освіту та шкільну справу тощо), у відповідності до плану зробити необхідні виписки, скласти конспект чи анотацію з метою поглибленого й аргументованого висвітлення проблемних питань теми, усвідомлення змісту ключових понять. Наступні два блоки пов’язані безпосередньо з характером навчальної взаємодії студентів і викладача під час семінару: дискусійно-аналітичний блок містить проблемні питання, завдання та ситуації, розв’язання яких сприяє глибинному засвоєнню основного навчального матеріалу, висвітлює особливості розуміння студентами певних історико-педагогічних проблем, удосконалює уміння здійснювати обґрунтований аналіз педагогічних концепцій видатних діячів освіти минулих часів тощо; змістовне наповнення блоку самоконтролю дозволяє студенту самостійно перевірити міцність отриманих знань щодо певної теми, завдання даного блоку можуть також використовуватися з метою здійснення модульного контролю. В останньому блоці – блоці самоосвіти – пропонується література для подальшої поглибленої індивідуальної роботи студентів щодо певної теми, написання самостійних дослідницьких робіт. Керуючись запропонованим модульно-тематичним переліком, викладач навчального курсу „Історія педагогіки” має право самостійно визначити і остаточно формулювати навчальні теми, які подаються як лекційний матеріал (32 години), теми, які виносяться на семінарське обговорення (20 годин), а також довільно обрати теми, за якими організується самостійна та індивідуальна робота студентів. У підсумку на вивчення курсу відводиться 108 год. Модульний контроль здійснюється у вигляді тестування; якість знань студентів наприкінці курсу перевіряється шляхом іспиту. ЗМІСТ НАВЧАЛЬНОГО КУРСУ „ІСТОРІЯ ПЕДАГОГІКИ” Р О З Д І Л І ВИНИКНЕННЯ ТА РОЗВИТОК ВИХОВАННЯ, ОСВІТИ, ПЕДАГОГІЧНОЇ ДУМКИ Модуль І. Методологічні засади історії педагогіки як науки. Становлення та розвиток виховання: від первісних часів до епохи Середньовіччя. Актуальність історико-педагогічного знання щодо професійного становлення сучасного педагога-фахівця. Предмет і завдання історії педагогіки як науки. Логіка побудови навчального курсу. Принципи історії педагогіки (об’єктивності, науковості, історизму, логічного взаємозв’язку історико-педагогічних явищ і подій). Джерельна база історії педагогіки, її зв’язок з іншими суспільними науками. Основні методи історико-педагогічних досліджень: конкретно-історичний, порівняльно-історичне тлумачення джерел, типологізація, ретроспективний аналіз педагогічних явищ, фактів і подій, класифікація, теоретичне узагальнення. Культурологічний та антропологічний підходи як визначальні щодо сучасного методологічного обґрунтування історії педагогіки як науки. Теорії виникнення виховання: еволюційно-біологічна (Ш. Летурно, Дж.Сімпсон, А. Еспінас), психологічна (П.Монро), теософська або релігійно-ідеалістична (К.Шмідт), соціологічна (К.Маркс, Ф. Енгельс), соціокультурна (І.Зязюн, О.Сухомлинська). Умови виникнення виховання як суспільного явища: а) трудова діяльність людини; б) поява зв’язного мовлення; в) поступове формування соціальних відносин. Зародження виховання у первісному суспільстві. Причини виникнення виховання: спільна трудова діяльність, ускладнення знарядь праці, налагодження суспільних зв’язків. Усвідомлення значущості материнства в первісному суспільстві. Анімістичність світогляду первісної людини (Е.Тейлор); тотеми; рівний, підконтрольний общині характер виховання, перші дидактичні прийоми. Виділення виховання як спеціального виду діяльності людини. „Будинки молоді” - своєрідні прообрази перших навчальних закладів. Ініціація як посвята підлітків у доросле життя. Виховання і навчання в умовах цивілізацій Стародавнього Сходу. „Будинки табличок” у Месопотамії, школи-рамесеуми в Стародавньому Єгипті. Професія писаря як „найбільш почесна під сонцем”. Особливості виховання і навчання в Стародавній Індії (чітке кастове розмежування, вплив брахманізму і буддизму). Веди. Роль учителя в суспільстві – гуру („поважний”, „достойний”). Особливості навчання в Стародавньому Китаї. Конфуцій – провісник наукової педагогіки. Виховання в Стародавній Греції. Система виховання в авторитарній Спарті: домінування ідеалу фізично розвиненої людини-воїна. Етапи та засоби спартанського виховання. Система виховання в демократичних Афінах: „калокагатія” - сукупність доброчинностей – як мета виховання, ідея всебічно розвиненої людини. Типи шкіл в Афінах (мусичні школи, палестри, гімнасії) зміст та особливості процесу навчання. Особливості жіночого виховання. Філософи Стародавньої Греції про особливості процесу виховання та значення освіти в житті людини. Розробка Демокрітом теорії пізнання та ідеї природовідповідності виховання. Евристичний метод „пошуку істини” Сократа, виховання як шлях інтелектуального і морального розвитку людини. Ідея державного виховання та навчання молоді Платона, його вікова періодизація. Арістотель про види виховання, етапи та зміст навчання вільних громадян. Система освіти Стародавнього Риму. Поради Квінтіліана та Цицерона щодо організації шкільної справи. Виховання та навчання в перших християнських общинах. Основні чинники, що вплинули на розвиток освіти й виховання в епоху європейського Середньовіччя (стала християнська культура, станове розмежування суспільства, вплив варварської дохристиянської традиції). Монополія церкви на розвиток освіти, науки, шкільної справи. Домінантні різновиди освіти цього періоду: церковно-монастирська, лицарська, міські школи та університети. Типи церковно-монастирських шкіл (церковно-парафіяльні, монастирські, соборні, кафедральні, єпископські та ін.). Оволодіння основами грамотності, індивідуально-групова форма навчання. „Сім вільних мистецтв” (предмети тривіуму та квадривіуму). Богослов’я як вершина наук періоду раннього Середньовіччя. Северин Боецій, Альбін Алкуїн, Фома Аквінський, П’єр Абеляр. Система лицарської освіти: „сім лицарських доброчинностей”, особливості організації лицарського навчання та виховання. Міські (магістерські) школи. Навчання в гільдійських та цехових школах рідною мовою. Ідея світськості освіти та відділення навчання від церкви. Перші європейські університети, характерні риси діяльності - самоврядування, автономія, демократичні засади університетського життя. Зміст освіти, методи навчання в університетах. Визначна роль університетів щодо розвитку освіти, науки, культури в європейських країнах. Особливості виховання жінки в добу Середньовіччя (сімейне виховання; закриті монастирські школи, пансіони; міські школи для дівчат). Педагогічна думка епохи пізнього Середньовіччя - доби Відродження. Вітторіно да Фельтре як фундатор школи нового типу (”Будинок радості”). Педагогічні ідеї Е.Роттердамського, Т.Мора, Т.Кампанелли, Ф.Рабле, М.Монтеня. Вплив Реформації на розвиток освіти й виховання в Європі: ідея загального навчання дітей рідною мовою, обов’язковість початкової освіти. Педагогічна думка та шкільна справа в країнах Арабського Сходу (Кінді, аль Біруні, Ібн Сіна). Кітаби, мектеби, медресе. Вплив арабської філософсько-педагогічної думки на розвиток освіти доби європейського Відродження. Модуль ІІ. Педагогіка Нового часу та епохи Просвітництва. Соціально-економічні та політичні чинники, які визначально вплинули на розвиток освіти та шкільної справи ХVІІ ст. Педагогічні ідеї В.Ратке. Життєвий шлях Я.А.Коменського (1592-1670); фактори, що вплинули на становлення філософсько-педагогічного світогляду видатного чеського діяча. Релігійно-пансофічна спрямованість педагогічних поглядів Я.А.Коменського. Педагогіка як частина плану удосконалення людини та суспільства. Сенсуалістичний характер педагогічних суджень чеського вченого. „Велика дидактика” - перший науково-педагогічний твір світового значення. Мета виховання у педагогічній концепції Я.А.Коменського, задачі виховання та його характер. Теоретичне обґрунтування ідеї природовідповідності виховання. Вікова періодизація; створення однолінійної чотирищаблинної системи шкіл. Зміст процесу навчання в материнській школі, школі рідної мови, латинській школі (гімназії), академії. Перетворення шкільної справи на демократичних засадах. Обґрунтування класно-урочної системи навчання. Основні дидактичні принципи та правила. Шкільна дисципліна. Створення перших навчальних підручників: „Orbis pictus” („Світ чуттєвих речей в малюнках” як перша дитяча енциклопедія та „Відкриті двері до мов і наук” – перший підручник іноземної мови - латини). „Найкраща професія під сонцем” - Я.А.Коменський про вимоги до особистості вчителя та затвердження нової соціальної ролі педагога. Всесвітнє значення теоретико-педагогічної і практичної діяльності Я.А.Коменського. Вплив ідей Відродження та Реформації на подальший розвиток виховання в епоху Просвітництва (кінець ХVІІ - ХVІІІ ст.). Рух за оновлення шкільної справи в провідних європейських країнах. Виникнення руху просвіти в Англії, підйом суспільно-наукової думки. Дж.Беллерс (1654-1725) і його ідея поліпшення суспільного життя шляхом трудового виховання народу. Ідея поєднання навчання з продуктивною працею учнів. Педагогічні ідеї Дж.Локка (1632-1704). Становлення Дж. Локка як філософа, педагога, мислителя. Емпірико-сенсуалістичне підґрунтя педагогічних суджень видатного англійця. Значення філософсько-педагогічних трактатів Дж. Локка “An Essey Сonserning Human Understanding”(1690), “Some Thoughts Сonsernin Education” (1693) („Досвід про людське розуміння” та „Деякі думки про виховання”). Концепція виховання джентльмена: мета виховання; зміст та засоби фізичного, морального, трудового, розумового виховання; методи виховання (приклад, вправи, виховні ситуації, заохочення і покарання за кн. „Думки про виховання”). Практична спрямованість освіти джентльмена („...для реальних занять у реальному світі”). Використання „м’яких” методів навчання, спрямованих на розвиток дитячих інтересів. Особливості організації виховання та навчання джентльмена: обґрунтування ідеї індивідуалізації. Дж. Локк як прихильник родинно-сімейного виховання та чіткої станової детермінації освіти. Вплив педагогічних ідей Дж. Локка на розвиток європейської педагогічної думки. Педагогічні ідеї представників французької Просвіти. К.А.Гельвецій (1715-1771) про рівність людських здібностей та всемогутність виховання, Д.Дідро (1713-1784) про індивідуальні властивості людини, фактори, що сприяють її вихованню, зміст та структуру освіти („План університету або школи публічного викладання всіх наук для російського уряду”). Ж.-Ж. Руссо (1712-1778) - видатний просвітитель, літератор, філософ, педагог періоду французького Просвітництва. Роман Ж.-Ж. Руссо „Еміль, або Про виховання” (1762 р.) як проект створення нової людини й оновлення суспільства. Формування вільної людини з „розумом мудреця і силою атлета” - мета виховання у педагогічній концепції Ж.-Ж.Руссо; природовідповідний характер виховання. Фактори, що впливають на виховання нової людини, роль педагога. Періоди формування нової людини (фізичного розвитку, сенсорний, розумового і трудового виховання, морального виховання). Зміст, методи, засоби виховання щодо кожного періоду. Метод спрямування дитячої свободи, метод природних наслідків; дослідницькі методи навчання. Думки Ж.-Ж. Руссо щодо виховання жінки. Суперечності та позитивні здобутки педагогічної концепції видатного французького діяча. Школа і педагогічна думка в період Великої французької революції (1789-1794). Актуалізація проблеми шкільного будівництва, виховання, освіти громадян. Проекти нової системи освіти Ж.А.Кондорсе, Л.М.Лепелетьє. Ідеї Просвітництва на теренах Північної Америки. Організаційно-просвітницька діяльність Б.Франкліна, Т.Джефферсона, Т.Пейна. Розуміння освіти як необхідної умови добробуту держави і щастя окремої особистості. |
|
ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД «КРИВОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»... Останнє положення є найбільш актуальною проблемою розвитку вищої національної освіти. Для неї настав період активних пошуків таких... |
ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД «КРИВОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»... «Фінансовий облік – 1,2», «Аудит», «Аналіз господарської діяльності» для студентів спеціальності 03050901 «Облік і аудит» всіх форм... |
|
ДВНЗ «ПЕРЕЯСЛАВ-ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ» Тичній конференції «Актуальні проблеми нумізматики в системі спеціальних галузей історичної науки», яка відбудеться 6-8 червня 2013... |
«Комітет дослідження історії та сучасності» Державний вищий навчальний заклад «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди» |
|
«Комітет дослідження історії та сучасності» Державний вищий навчальний заклад «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди» |
МЕЛІТОПОЛЬСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЦІННІСТЬ ЯК СЕНС ЖИТТЯ |
|
МЕТОДИЧНИЙ ПОСІБНИК ПЕРЕЯСЛАВ-ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ |
1 Реалізм Міністерство освіти і науки України ДВНЗ Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет |
|
1. Предмет і метод економіки освіти ПЕРЕЯСЛАВ-ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ |
Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка... ВСТУП |