|
|
Скачати 1.78 Mb.
|
| Тема 3. Українські землі в XIV – першій половині XVII століть Ослабленням Русі-України скористалося Литовське князівство. У сучасній історичній літературі підпорядкування Литвою руських земель розглядають не як завоювання, а як “мирне приєднання”. У другій половині XIVст. під владою Литви опинилася значна територія України – майже вся Волинь, Чернігово-Сіверщина, Київщина, Переяславщина, Поділля. Руські землі складали близько 90 відсотків усієї території Великого князівства Литовського, й приблизно таке ж співвідношення існувало щодо національного складу населення. Тому литовську державу тих часів називають також Литовсько-Руською державою. Перебуваючи на нижчому рівні суспільно-політичного й культурного розвитку приєднаних територій, литовці потрапляли під вплив її державних і громадських форм, релігії, побуту, писемності. Кревська унія Литви з Польщею (1385 р.) поклала початок новому періоду в історії Литовської держави – поступового витіснення руських впливів польськими. Кревська унія передбачала: об’єднання Польщі й Литви в єдину державу внаслідок шлюбу польської королеви Ядвіги і литовського князя Ягайла; обрання польським королем Ягайла, який прийняв ім’я Владислава II та одночасно залишався великим князем Литви; перехід у католицтво язичницького населення Литви. Позитивним наслідком Кревської унії було те, що вона дозволила Польщі та Литві об’єднати свої зусилля в боротьбі з Тевтонським орденом, який панував на Балтійському узбережжі та зупинити його просування на Схід, зокрема, на слов’янські землі. У Литві унія була сприйнята неоднозначно. Незадоволені згуртувалися навколо Вітовта (1392–1430 рр.), який змусив короля визнати його владу над Литовським князівство. У 1392 р. унію було скасовано. У той же час, намагаючись зміцнити внутрішньополітичну єдність всередині країни, Вітовт проводить курс на її централізацію, обмежуючи тим самим автономію українських земель. Він ліквідував та території України удільні князівства, перетворивши їх на провінції Литви. Становище Вітовта ще більше зміцнилося після перемоги над Тевтонським орденом у Грюнвальдській битві 1410 р., наслідком якої стало укладання Городельської унії (1413 р.), яка підтверджувала існування Великого князівства Литовського як окремої незалежної держави. Разом з тим визнавалася політична зверхність польського короля, з яким мали погоджуватися кандидатури на великокнязівський престол після смерті Вітовта. Важливим положенням унії було зрівняння в правах і привілеях польської та литовської шляхти католицького віросповідання. На православну шляхту це положення не поширювалося, обмежуючи тим самим її участь у державному управлінні. Така нерівноправність вела до розколу між православними й католиками на українських землях. Перша спроба Польщі заволодіти Галичиною в 1340 р. була невдалою. У Галичині склалася автономна боярська республіка, очолювана Дмитром Дедьком. Тут жили за правом, що базувалося на законах “Руської правди” і старовинних звичаях. Унаслідок експансії 1366 р. під польською владою опинилася вся Галичина, 1430 р. – подільські землі. Запровадження польського адміністративно-територіального устрою на українських землях відбулося 1434 р.: скасовано автономне становище Галичини й утворено Руське воєводство з центром у Львові; Західне Поділля перетворено на Подільське воєводство з центром у Кам’янці. У цих воєводствах скасовувалося українське й запроваджувалося польське судочинство, місцеву шляхту було зрівняно в правах з польською. Також завершився процес закріпачення селян (1505 р.). Незадоволення селян знайшло прояв у ряді виступів, найбільшим з яких було повстання 1490–1492 рр. під проводом Мухи і Борулі. Польське королівство здавна намагалося підпорядкувати собі Велике князівство Литовське. Проте реальні передумови для об’єднання двох держав склалися лише в середині XVI ст. Передумови Люблінської унії – глибока криза Великого князівства Литовського, зумовлена поразкою в московсько-литовських війнах XVII ст. Це штовхнуло правлячі кола Литви на пошук реального союзника. Польща прагнула скористатися послабленням Литви для реалізації давніх планів експансії на Схід, до якої штовхала шляхта, що сподівалася здобути нові землі та маєтки. Українська сторона сподівалась, що об’єднана держава зможе налагодити ефективну оборону проти татарських набігів, а також припиняться наїзди польської шляхти на маєтки української старшини в прикордонних областях. Литовські магнати, прихильники незалежності, втрачають свій вплив. Дрібна й середня шляхта сподівається, що в результаті унії вона отримає нові привілеї, якими користується польська шляхта. Українські князі підтримували унію за умови збереження православ’я і місцевих звичаїв, українська православна шляхта сподівалася на нові привілеї, якими користувалася польська. Об’єднання відбулося 1569 р. у польському місті Люблін. За умовами Люблінської унії, Велике князівство Литовське об’єднувалося з Польським королівством в єдину державу – Річ Посполиту (у перекладі з польської “республіка”) з єдиним королем, сеймом, монетою, зовнішньою політикою та католицизмом як державною релігією. Польська й литовська шляхта отримала право володіти землями в обох частинах держави. Водночас Польща зберігала окремий державний політичний статус. У Литві також зберігалося своє законодавство, уряд, військо, але власний сейм ліквідовувався. Усі українські землі, що раніше належали Литві, переходили під безпосередню владу Польщі. Українські землі в складі Польщі поділялися на великі адміністративно-територіальні одиниці – воєводства: Руське (Львів), Белзьке (Белз), Підляське (Дорогочин), Волинське (Луцьк), Подільське (Кам’янець), Брацлавське (Брацлав, згодом Вінниця), Київське (Київ). За Литовським князівством залишалося лише Берестейське воєводство. В українських землях, що перейшли від Литви до Польщі, зберігалися давні кордони й судовий устрій; продовжувало діяти законодавство за Литовськими статутами. Українські магнати й шляхта отримали виняткове право на посади в місцевих урядах, незалежно від віросповідання. Наслідки Люблінської унії. Більшість українських земель було об’єднано в межах однієї держави, що сприяло культурному й політичному згуртуванню українського народу. Зросли західноєвропейські культурні впливи, розширилася мережа культурно-освітніх закладів. Через Польщу на українські землі поширилися нові форми соціального та правового життя (принципи шляхетської демократії, корпоративної організації суспільства, міського самоврядування тощо). Українське населення стало зазнавати національно-релігійних утисків, що посилювалися з кожним роком. Поступова полонізація та покатоличення української шляхти призвела до втрати українством своєї еліти. Поступово в Україні стали дедалі більше відчуватися негативні наслідки унії. Польща не змогла налагодити ефективну систему захисту від татарських набігів і за цю справу українське населення взялося самотужки. Для селян та міщан суттєво збільшилися податки й погіршилося їхнє соціальне становище. Особливо відчутними були національно-релігійні утиски. У містах православні українці усувалися від участі в самоврядуванні, українські ремісники й купці опинились у набагато гірших умовах. Реформація, що розпочалася у Європі на початку XVI ст., набула поширення й на теренах Речі Посполитої. Значним наслідком Реформації в Польщі стало утвердження віротерпимості, але не надовго. Здавалося, що Реформація тут могла перемогти. Проте протестантський рух у країні мав свої особливості, що зумовило його слабкість – він не мав широкої підтримки серед основної маси населення (селян, міщан). Шляхта та магнати за допомогою нових релігійних вчень прагнули домогтись нових привілей та послаблення королівської влади, а не були переконаними протестантами. Відсутність єдності в протестантському русі (лютерани, кальвіністи, аріани) а інколи й ворожнеча між його течіями. Православне населення в основній масі було байдужим до нових вчень, його турбувало збереження православ’я. Ідеї Реформації та віротерпимості мали й своїх супротивників як у Польщі, так і за її межами. Набуває поширення Контрреформація, головним знаряддям якої став орден єзуїтів. Вплив Реформації на українських землях виявився не стільки в поширенні нових віровчень, скільки в застосуванні реформаційних ідей для оновлення православної церкви. Такі ідеї, як демократизація церкви, наближення її до народу, переклад Біблії та богослужбових книг на живу українську мову, заснування шкіл, друкарень, знайшли відгук в Україні. Під впливом Реформації національно-визвольний рух в Україні набув спрямованості у боротьбі за віру. Православні міщани для того, щоб чинити опір національно-релігійним утискам намагалися згуртуватися. Це, зокрема, спричинило зміну ролі церков-них братств – релігійних та культурно-просвітницьких товариств, що утворювалися при церквах із метою боротьби проти національного гніту й насильницького окатоличення. Особливо відомими були Успенське братство у Львові (1585 р.), Київське Богоявленське (1615 р.), Луцьке Чеснохрестське (1617 р.) братства та ін. В європейських політичних і релігійних колах неодноразово порушувалося питання про відновлення єдності християнської церкви. У другій половині XVI ст. католицька церква активізувала свої зусилля в реалізації ідеї церковної унії в Речі Посполитій. Деякі православні ієрархи також стали схилятися до того, щоб визнати владу Папи Римського. Вони сподівалися, що об’єднання з римським престолом піднесе престиж православної церкви, забезпечить права віруючих, зміцнить незалежність української церкви від державної влади й вселенських патріархів, а також захистить українську еліту від полонізації. Зі свого боку, польські католики сподівалися через унію асимілювати українське православ’я і міцніше пов’язати Україну з Польщею. Офіційне проголошення унії відбулося 1596 р. на церковному соборі в Бересті. Із восьми єпархій Київської митрополії унію прийняли шість: Київська, Володимиро-Волинська, Турово-Пінська, Луцька, Холмська, Полоцька (Перемишльська прийняли іі, відповідно, 1692 та 1700 р.). У результаті утворилась Українська Греко-Католицька церква. Згідно з умовами Берестейської унії, вона зберігла східний обряд, церковно-слов'янську літургічну мову, право заміщення духовних посад, використання старого календаря, право нижчого духівництва одружуватись тощо. Одночасно визнавалася зверхність Римського Папи як першоієрарха всієї християнської церкви та були прийняті католицькі догми. Православне духівництво, шляхта та міщани урівнювались у правах із католиками. Спроба об’єднати християнські церкви не вдалася. Одночасно в Бересті пройшов православний собор, який засудив унію. Обидва собори апелювали до короля, але той підтримав уніатів. Берестейська унія розмежувала українське суспільство, яке поділилося на дві конфесії: православну й греко-католицьку. Тема 4. Формування українського козацтва У XVст. виникає нова верства українського суспільства – козацтво. Слово “козак” – тюркського походження і означає “вільна людина”, “воїн-вершник”. Уперше термін “козак” згадується у Початковій монгольській хроніці (1240 р.). У давніх тюрків козаками називали молодих хлопців, які проходили складний і небезпечний обряд посвячення в повноправні члени племені: юнаки йшли в степ й мусили прожити там кілька місяців,змагаючись із ворогами й доводячи своє вміння вижити за складних умов. Перше писемне джерело, у якому слово “козак” вживається стосовно населення українських земель, “Польська хроніка” (1489 р.). З кожним роком кількість згадок про козаків на теренах України збільшується, й десь через 100 років усіх українців стали називати “козацькою нацією”. Отже, незважаючи на іншомовне походження, термін ”козак” став уособлюванням цілої епохи в історії України. На межі XV–XVI ст. на південь і південний схід від Черкас, Брацлава, Вінниці, Бара та узбережжя Чорного моря та Приазов’я простягалася територія Дикого Поля – степів, необжитих осілим населенням, що фактично не належали жодній державі. У південній смузі Дикого поля кочували татари. Сусідство з ними суттєво впливало на мешканців північніших територій. Очолювані місцевими старостами загони міщан, бояр захищали свої міста від татарських нападників і часто здійснювали походи на татарські усули (кочові стійбища). Природні умови Дикого Поля були надзвичайно сприятливими для ведення господарства, тому навіть постійна загроза набігів не могла утримати бажаючих освоювати ці землі. Процес господарського освоєння земель Дикого Поля населенням південної Київщини і східного Поділля, а також його боротьба з татарськими нападниками відіграли роль визначальних факторів у виникненні українського козацтва. Військовим і організаційним центром низових козаків стала Запорозька Січ. Назва “Січ” походить від слова “сікти”, “рубати” і використовувалася спочатку для позначення оборонного укріплення з дерева й хмизу. Першою з відомих Запорозьких Січей вважається козацька фортеця, зведена в 50-х роках XVI ст. на острові Хортиця відомим українським князем Дмитром Вишневецьким, прославленим в українських народних піснях під іменем Байди. Всього відомо вісім Січей: Хортицька (1553(6)–1557 рр.) о. Хортиця; Томаківська (70-ті рр. XVI ст. – 1593 р.) о. Томаківка; Базавлуцька (1593–1638 рр.) о. Базавлук; Микитинська (1639–1652 рр.) о. Микитин Ріг; Чортомлицька (1652–1709 рр.) поблизу гирла р. Чортомлик; Кам'янська (1709–1711, 1730–1734 рр.) мис, утворений річковою протокою Козацьке Річище та гирлом р. Кам'янка; Олешківська (1711–1728 рр.) урочище Олешки на південь від впадіння р. Інгул у Дніпро; Нова (Підпільницька) (1734–2775 рр.) р. Підпільна. Умови прийому на Січ були такі: знання української мови, православна віра, уміння володіти зброєю. Козаки здійснювали походи Чорним морем на турецькі й татарські міста, у яких визволяли полонених, захоплювали трофеї та здобич. Польський уряд намагався встановити контроль над козаками. 1572 р. було прийнято на державну службу для захисту південних кордонів 300 козаків, яких поіменно записано до списку – реєстру (таких козаків називали реєстровими). Відтоді польський уряд офіційно визнавав козаками лише реєстрових, а тих, які не були вписані до реєстру, вважав бунтівниками і вів з ними боротьбу. Надалі ще один загін реєстрових козаків був сформований 1578 р. і складав 500 осіб. Реєстрове військо отримало назву “Військо Запорізьке Низове”, а також військові клейноди – хоругву, бунчук, печатку, герб, гармати, триби та литаври. У 1582 р. було визнано за реєстровцями право на окремий суд, звільнено від сплати податків й гарантовано спадковість майнових прав. Відтепер козаків не розглядали як міщан чи бояр, що козакують, а вважали новою становою групою зі своїми правами й привілеями. З цього часу козаки стали перетворюватися на окремий соціальний стан українського суспільства. Спроба польського уряду протиставляти реєстрових і запорозьких козаків виявилися не ефективними. Найчастіше вони виступали як одна військово-політична організація – Військо Запорозьке. Основними складовими його політичного устрою були Козацька рада, влада гетьмана і військової старшини, кошова й територіально-полкова системи. Територіально-полкова система Війська Запорозького сфор-мувалась упродовж 1625–1638 рр., коли були створені й приписані до певної території полки реєстрового козацтва з центрами в Чигирині, Каневі, Черкасах, Білій Церкві, Переяславі та Корсуні. Складовими військового устрою Війська Запорозького були полки (у них налічувалося від п’ятисот до кількох тисяч козаків), сотні й десятки, очолювані полковниками, сотниками й десятниками або отаманами. Політичний і військовий устрій Війська Запорозького став зразком для української козацької держави, яка виникла в роки Національно-визвольної війни в середині XVII ст. У межах цієї держави, що також мала назву Війська Запорозького, Запорозька Січ стала автономною військово-політичною одиницею. Причини козацьких повстань 90-х рр. XVIст.: загострення соціальних суперечностей внаслідок посилення кріпацтва й національного гноблення; розгортання експансії польської шляхти на відносно вільні українські землі, колонізовані “уходниками” та запорожцями; зіткнення інтересів шляхти й козацтва; намагання державної влади Речі Посполитої взяти під контроль українське козацтво. Одночасно з цим польська влада намагалася силою приборкати козацтво. За законом 1590 р., права й привілеї реєстрового козацтва обмежувалися: відтепер воно опинялося під наглядом місцевої влади, а також шляхтичів, які призначалися на старшинські посади польським урядом. Підпорядковані польським шляхтичам реєстровці мали негайно усунути всіх нереєстрових козаків із Січі. Перший великий збройний виступ козацтва за свої станові права розгорнувся на Київщині в 1591–1593 рр. під проводом Криштофа Косинського. Згодом повстання охопило Брацлавщину, Поділля та Волинь. Повстанці в грудні 1591 р. оволоділи фортецею і містом Білою Церквою, захопили артилерію та військові припаси. Невдовзі визволили Трипілля і Переяслав, а також багато сіл. У червні 1592 р. повстанці взяли в облогу Київський замок. Мешканці Білої Церкви, Канева, Черкас та інших міст склали присягу Косинському. На визволеній території встановлювалися козацькі порядки й запроваджувалися податки для українського повстанського війська. Успіхи повстанців налякали польську владу, й за наказом польського короля було зібрано шляхетське ополчення. Під містечком П’яткою 2–9 лютого 1593 р. відбулася жорстока битва. Повстанці зазнали поразки. Косинський повернувся на Запоріжжя. Улітку 1593 р. двотисячне повстанське військо вирушило із Січі й незабаром взяло в облогу Черкаси. Під час переговорів Косинського підступно вбили. Але повстання не припинилося. Уже восени того ж року повстанське військо оточило Київ і почало облогу. Та взяти місто не вдалося: саме в цей час татарська орда кримського хана зруйнувала Томаківську Січ, козаки повернулися на Запоріжжя будувати нову – Базавлуцьку Січ. Але фактично повстання не припинилося й незабаром набуло значно бальшого масштабу. Ознак козацької війни, тобто масової збройної боротьби козаків за свої права, набуло повстання 1594–1596 рр. під проводом Северина (Семерій) Наливайко. Придушивши повстання, польський сейм 1597 р. проголосив козаків ворогами держави й прийняв рішення “винищити їх до останку”. Проте, перебуваючи майже безперервно у війнах з Османською імперією та Московською державою на початку XVIIст. Польща потребувала підтримки від військових сил козаків. Основною причиною поразки козацьких повстань кінці XVI ст. було те, що вони зводилися до боротьби козацтва за свої вузькі станові інтереси. Знищенням маєтків польської шляхти козаки намагалися пом-ститися державній владі Речі Посполитої за ігнорування своїх прав. Піднятися до того рівня, щоб закликати всі стани українського суспільства до визвольної боротьби, вони не змогли. Вагому роль у цьому відіграло також те, що ватажки повстань не зуміли піднятися до ролі загальнонаціональних лідерів, які захищають інтереси всього народу. На початку 20-х років XVII ст. відносини між українськими козаками й польською владою значно загострилися. Збройний опір урядовим військам чинили козаки під проводом Марка Жмайла, Тараса Федоровича (Трясила), Івана Сулими, Павла Бута, Дмитра Гуня. Незважаючи на те, що козацькі повстання 20–30-х років XVII ст. завершилися поразкою, вони мали важливе значення для розгортання національно-визвольної боротьби українського народу. Козаки вперше зі зброєю в руках виступили на захист православ’я, проти польського панування на українських землях. Повстання сприяли накопиченню досвіду боротьби, у свідомості народу вкорінювалося розуміння необхідності боротьби за національне визволення. Запорозькі козаки уславилися сміливими морськими походами проти Османської імперії. Під час морських походів здобув славу блискучий полководець Петро Конашевич (1577–1622 рр.), якого в 1610-х роках, а також на початку 1620-х декілька разів обирали гетьманом Війська Запорозького. На Січі його прозвали Сагайдачним. Він успішно командував козаками під час Хотинської війни 1621 р. – збройного конфлікту між Османською імперією та Річчю Посполитою. Сагайдачний відомий як меценат і палкий прихильник братського руху. Разом із усім Військом Запорозьким він вступив у Київське братство, сприяв відновленню в Україні православної ієрархії, скасованої після Берестейської унії 1596 р. У другій половині XVI ст. у житті українського суспільства відбувалися суттєві зміни. Дедалі більше селян втрачали особисту свободу й потерпали від збільшення панщини. У важкому становищі опинилися бояри, за якими польська влада відмовлялася визнавати право на належ-ність до шляхетства й намагалася перетворити їх на залежних селян. Незадоволені своїм становищем селяни й бояри поповнювали ряди козаків і разом з ними продовжували боротьбу за свої права. Козаки під тиском польського уряду визнали прийняту польським сеймом 1638 р. “Ординацію Війська Запорозького реєстрового”, за якою: скасовувалася виборність старшини та козацький суд; скасовувалася виборна посада реєстрового гетьмана, а його повноваження передавалися королівському комісару; на посади осавула та полковників мали призначатися виключно представники шляхти; козацький реєстр обмежувався до 6 тис., а всі виключені з нього автоматично ставали кріпаками; реєстровим козакам дозволялося жити лише на території реєстрових полків. Модуль II. НОВА ІСТОРІЯ УКРАЇНИ (ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XVII – ПОЧАТКУ XX ст.) |
| НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ КОМПЛЕКС для студентів усіх спеціальностей НАКККіМ Затверджено НАКККіМ /уклад. А. В. Святненко; під ред проф. Путро О.І. – К. НАКККіМ, 2011. – 96 с |
НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ КОМПЛЕКС з дисципліні "ОРГАНІЗАЦІЯ ВИРОБЮНИЦТВА"... Навчально-методичний комплекс з дисципліні "Організація виробництва" для студентів IV курсу заочної форм навчання / Укл., доцент... |
| НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ КОМПЛЕКС з дисципліни “Облік в бюджетних установах... Навчально-методичний комплекс з дисципліни “Бухгалтерський облік і прийняття рішень у бюджетних організаціях” для студентів V курсу... |
Західнодонбаський інститут економіки і управління Кафедра економіки... Навчально-методичний комплекс з дисципліні "Основи регіональної промисловості" для студентів IV курсу заочної форм навчання / Укл... |
| НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ КОМПЛЕКС з курсу «КРИМІНОЛОГІЯ» для студентів... Навчально-методичний комплекс з курсу «Кримінологія» для студентів юридичного факультету |
Навчально-методичний КОМПЛЕКС з дисципліни "ОБЛІК У БАНКАХ" для студентів... Навчально-методичний комплекс з дисципліни "Облік у банках " / Укл к е н., доц І. В. Вишнякова. Павлоград, 2008 |
| Навчально-методичний КОМПЛЕКС з дисципліни "БАНКІВСЬКІ ОПЕРАЦІЇ"... Навчально-методичний комплекс з дисципліни "Банківські операції" для студентів денної, вечірньої та заочної форм навчання / Укл к... |
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ВИВЧЕННЯ РОЗДІЛУ для студентів усіх спеціальностей... Політологія. Суб`єкти політики та способи політичної діяльності [Текст]: Методичні рекомендації до вивчення розділу для студентів... |
| НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ КОМПЛЕКС з дисципліни “ СТАТИСТИКА” для студентів... Навчально-методичний комплекс з дисципліни “Cтатистика” для студентів 2 курсу заочної форми навчання (Укл ст викладач кафедри прикладної... |
Навчально-методичний комплекс для студентів магістратури Київ Рекомендовано до друку навчально-методичною радою Національної академії прокуратури України (протокол № від 2012 року) |