В. Ю. Ворона, м. Сміла
ВПЛИВ ІНТЕРАКТИВНИХ ТЕХНОЛОГІЙ НА ФОРМУВАННЯ ПСИХОЛОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ
Нинішній стан розвитку та реформування системи освіти характеризується зорієнтованістю на кожну особистість, розкриття її задатків і можливостей, спрямованістю на захист інтересів дитини, уникнення усередненості. Особливо вагомого значення це набуває на першому етапі соціального становлення особистості, в період здобуття дітьми суспільної дошкільної освіти.
Одне із них - питання виховання та навчання дітей у сучасних умовах, які постійно змінюються. Важко не погодитися з думкою багатьох науковців та практиків: сучасним дітям потрібні сучасні педагоги.[8]
Теоретико-методологічні аспекти розвитку психологічної культури педагогів дошкільних навчальних закладів представлено у таких засадах: системному підході, у контексті якого психологічна культура педагога формується і розвивається в системі неперервної педагогічної освіти (П. К. Анохін, Л. Берталанфі, Е. Гідденс, М. С. Каган, Б. Ф. Ломов); особистісному та організаційному підходах (К. О. Альбуханова-Славська, О. Г. Асмолов, В. П. Казміренко, О. В. Киричук, О. М. Лєонтьєв, С. Д. Максименко, А. Б. Орлов, Т. М. Титаренко, В. Д. Шадриков); фундаментальному для психології принципі розвитку, єдності зовнішнього та внутрішнього (Г.С.Костюк, А.В.Петровський, С.Л.Рубінштейн, В.А.Роменець); принципі єдності змістової і динамічної сторін мотивації (В.Г.Асєєв, М.В. Савчин); концептуальних положеннях про особистість (І.Д.Беха, І.А.Зязюна, В.В.Рибалко); класичних теоріях діяльності (О.Л.Лєонтьєв, С.Л.Рубінштейн ) тощо.
Питання підвищення рівня психологічної культури педагогів завжди було актуальним, але на сучасному етапі розвитку нашого суспільства воно набуває нового змісту.
Важливим фактором, що визначає зміст психологічної культури вихователя, є характер і специфіка його діяльності. Вона, зокрема, виявляється в тому, що педагог у своїй практичній діяльності повинен створювати умови, вживати заходів, які сприяють підвищенню якості та ефективності навчально-виховного процесу, стимулюють сприятливий соціально-психологічний клімат у колективі дошкільників, допомагають координувати співпрацю дошкільного навчального закладу з сім'єю.
Діяльність вихователя дошкільного навчального закладу має бути, передусім, спрямована на підтримку психічного здоров'я дітей дошкільного віку; забезпечення сприятливих умов для їхнього психічного розвитку; розвиток індивідуальних здібностей кожного вихованця, на високоефективну підготовку до тих чи інших видів професійної діяльності [7, 194].
Основною передумовою психологічної культури особистості, зокрема педагога, є відповідний внутрішній стан: відкритості, бадьорості, радості, відсутності болю. Цьому стану властиві гарний настрій, енергійність, інтерес до життя: людині подобається розумний рівень її життєвого напруження, вона адекватна, позитивна та доброзичлива.
Протилежними проявами такого стану є нестійкий, пригнічений настрій, легкість входження в негативний стан і повільність виходу з нього, образи, страхи, роздратованість, втомлюваність, нездатність долати життєві негаразди, ворожість, відсутність інтересу до життя.
Формування психологічної культури особистості — процес складний. Це посилення позитивних тенденцій особистості, розвиток її творчого потенціалу, ресурсних можливостей психіки (рефлексивність, соціальна та особистісна компетентність).
Психологічна культура містить такі структурні компоненти:
психологічна грамотність;
психологічна компетентність.
Психологічна грамотність — це сукупність психологічних знань і умінь, які людина засвоює з урахуванням індивідуальних особливостей. Психологічна грамотність передбачає не лише оволодіння системою знань, а й застосування їх.
Психологічна компетентність — ефективне застосування знань і умінь для розв’язання проблеми. Грамотна людина знає про щось абстрактно, а компетентна може конкретно і ефективно розв’язати психологічне завдання, проблему.
Отже, психологічна культура — це своєрідне поєднання психологічної грамотності та психологічної компетентності людини на основі індивідуального досвіду [6, с. 33-35]
Формування психологічної культури педагогічного працівника включає розвиток таких якостей як комунікабельність (здатність до плідної взаємодії з іншими), емпатичність (здатність до співпереживання), рефлективність (здатність розуміти інших), красномовність (уміння впливати за допомогою слова).
Психологічна культура — важлива складова професійної сфери фахівця. Подбати про підвищення рівня психологічної культури — завдання, виконання якого потребує щоденних зусиль для формування позитивних особистісних налаштувань, позитивного мислення та поведінки за допомогою спеціально спрямованих процесів розвитку і саморозвитку [4, с. 133-144].
Одним із активних учасників навчально-виховного процесу в сучасному дошкільному навчальному закладі є практичний психолог, який, першочерговим завдання з педагогічним колективом, ставить формування психологічної культури для забезпечення успішного навчального-виховного процесу. Для розв’язання цього питання одним із сучасних засобів є інтерактивні методи.
До інтерактивних належать освітні методики, які ґрунтуються на психологічних механізмах посилення впливу групи на процес освоєння кожним учасником досвіду взаємодії, взаємонавчання, взаємодопомоги, взаємопідтримки.
Сучасні науковці довели позитивний вплив соціальної взаємодії на становлення ціннісно-мотиваційної сфери дорослої особистості, її світоглядної позиції, емоційно-вольової саморегуляції. Інтерактивні методи адекватні особистісно орієнтованій моделі дошкільної освіти, вони перспективні й надзвичайно ефективні в розв'язанні різного роду проблем, неоднозначних питань, конфліктних і суперечливих ситуацій. Вони дають змогу подивитися на життєву проблему з різних боків, стати на місце іншої людини, відкрити для себе внутрішнє, приховане, потенційне.
Без широкого застосування діалогових методів складно досягти серйозних змін у педагогічній діяльності, реалізувати особистісно-орієнтовану та компетентнісну моделі дошкільної освіти [3, с. 90].
Інтерактивні методи, які використовують у процесі навчання педагогів, мають базуватися на врахуванні психології людських взаємовідносин. Недарма їх називають активними, діалоговими, комунікативними. Взаємодія учасників гри, тренінгу, диспуту, семінару — важливий освітній ресурс, який слід використовувати і розвивати. Інтерактивні методи спираються саме на ефект групової взаємодії, співпраці, спільної діяльності з розв'язання освітніх завдань. Вони дають змогу педагогам підвищувати власну кваліфікацію, займатись самоосвітою, самовдосконаленням.
Завдяки аналізу, рефлексії своєї поведінки, об'єктивації іншими своєї позиції, оцінці різноманітних варіантів, пропозицій, ідей, цінностей педагоги оволодівають умінням усвідомлювати відносність, а не абсолютність будь-якого знання, навчаються мобільності, стають толерантнішими до інших, не схожих з їхніми власними, навіть до протилежних, думок і бачень. [2, с. 91-95].
До основних умов оптимізації педагогічної діяльності завдяки впровадженню інтерактивних методів освіти можна віднести:
зв'язок змісту розв'язуваних освітніх завдань з існуючими проблемами та життєвим досвідом тих, хто навчається;
створення між учасниками взаємодії атмосфери доброзичливості, толерантності, довіри;
забезпечення комфорту, рівноваги, відчуття безпеки;
зняття емоційної напруженості й тривожності;
вправляння в умінні приймати спільні рішення, обговорювати, домовлятися, поступатися, обґрунтовувати власну точку зору, знаходити компроміс, а не очікувати готових приписів тренера (експерта);
надання педагогам змоги швидко застосувати одержану інформацію.
Список використаної літератури
Алферов А.Д. Опыт и проблемы повышения психологической компетентности учителя / А. Д. Алферов // Вопросы психологии. - 1990. - №4. - С. 116-120.
Бех І. Д. Особистісно - орієнтоване виховання / І. Д. Бех. - К.: ІЗМН, 1998. - 296 с.
Кузьменко В. Педагогічні інновації в роботі дошкільних закладів /В. Кузьменко. - К. : Навч. посібн., 1999. - 98 с.
Словник психолого-педагогічних термінів і понять / Упорядник Ю. В. Буган, В. І. Урупський. – Тернопіль : Астон, 2001. – 176 с.
Гочаренко С. У. Український педагогічний словник / С. У. Гончаренко. – К. : Либідь, 1997. – 375 с.
Зимняя И. А. Ключевые компетенции – новая парадигма результатов образования / И. А. Зимняя // Высшее образование сегодня . – 2003. - №5. – С. 34-42
Калінін В. О. Особливості формування професійної компетентності майбутнього вчителя іноземної мови в новій мовній політиці /В. О. Калінін / Зб. наук. праць. – Житомир: в-во ЖДУ ім.. І.Франка, 2004. – С.193 -194
http://referatfolder.org.ua
Г. В. Іванько, Жашківська районна рада
ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ З КОМП'ЮТЕРНОЮ ПІДТРИМКОЮ: ПРОГРАМА EDITOR НА УРОКАХ ІСТОРІЇ
Сучасний учень живе у світі електронної культури. Змінюється і роль учителя в інформаційній культурі: він повинен стати координатором інформаційного потоку. Отже, учителю необхідно володіти сучасними методиками та новими освітніми технологіями, щоби спілкуватися з учнем однією мовою.
Однією з основних завдань сучасної освіти є використання засобів інформаційних технологій у навчально-пізнавальній діяльності учнів.
Тестування має досить міцну підставу для свого розвитку: інформаційні системи й технології, спеціальна підтримуюча наука тестологія, сучасні методи прийняття й аналізу рішень, соціальне замовлення й мотивація на оцінювання загальнодержавних вимог навчання і якості знань, необхідність об'єктивної оцінки знань учнів, розвиток засобів самонавчання й самовиховання, актуальність інтегрування у світові освітні структури.
Тест – (від test. анг. – випробовування або перевірка) – набір спеціально розроблених і структурованих коротких запитань і завдань з обмеженням часу виконання всього набору [2, с. 14].
Велика кількість учнів у класах середніх загальноосвітніх шкіл і часове обмеження уроку не дають можливості повною мірою реалізувати важливий виховний принцип навчання – індивідуальний підхід до кожного учня. У зв’язку з цим найбільш поширені завдання з вибірковою формою відповідей. Вона дає можливість контролювати знання учнів за допомогою додаткових технічних засобів, наприклад, персонального комп’ютера, що максимально збереже час.
Контрольно-діагностична система TEST-2006 «під Windows» дозволяє вчителю самостійно складати тести з історії (і не лише), під час перевірки знань послідовно виводиться на екран вказана кількість запитань із вибраного тесту і пропонується на нього до 5 варіантів відповідей, з яких правильне від одного до трьох. Учню досить вказати правильні, на його думку, відповіді і перейти до наступного запитання. Також дуже зручним та цікавим є фото-запитання (див. мал.1). Воно допомагає краще засвоїти історичні персоналії, культурні пам'ятки.
Мал. 1. Фото-запитання
Вибір питань із тесту і їх послідовність, розташування варіантів відповідей на екрані для сусідніх комп'ютерів різна. Таким чином, кожен учень одержує свій, відмінний від сусідів, набір питань, чим забезпечується індивідуалізація і об’єктивність оцінки.
Час відповіді і кількість питань в тесті встановлюються вчителем і можуть бути довільними. Рекомендується проводити тестування протягом 10-15 хвилин із кількістю запитань 20-25.
На екран виводиться діаграма, що показує оцінку за 12-бальною шкалою і в процентах співвідношення правильних відповідей до загальної їх кількості в питаннях, на які відповів учень. Оцінка і це співвідношення з кожною відповіддю уточнюються, поки не набудуть остаточного значення після відповіді на останнє питання. Запитання, які залишилися без відповіді, зараховуються як неправильні. Кожна відповідь діагностується, у випадку помилки показується правильний варіант.
У склад пакету входять: діагностуюча оболонка Test-2006, редактор тестів Editor, конвертер Tst2Txt [1, с. 18].
Оболонка TEST призначена для перевірки теоретичних знань учнів з будь-якого предмету, де можна у текстовому вигляді задати питання і дати до п'яти (краще від 1 до 3) варіантів відповідей. Кожне питання виводиться на екран окремо, після відповіді на нього з'являється наступне питання. І так, поки не буде задано вказану кількість питань із вихідного тесту. Після останнього питання виводиться підсумковий результат.
Редактор Editor призначається для створення та редагування тестів. Для завантаження програми виконайте файл «editor.exe». З'явиться головне вікно програми. Воно складається з панелі інструментів, меню (яке дублює панель інструментів) та робочої області. Спочатку робоча область неактивна. Для створення нового тесту натисніть кнопку «Створити тест» або виберіть відповідний пункт меню. Для відкриття існуючого тесту для редагування натисніть кнопку «Відкрити тест на редагування» або виберіть відповідний пункт меню. Після редагування тесту потрібно зберегти файл тесту. Для цього натисніть кнопку «Зберегти тест» або виберіть відповідний пункт меню. Якщо було створено новий тест, буде запитано ім'я файлу.
Конвертер Tst2Txt призначається для перетворення файлів тестів *.TST у вигляд звичайних текстових документів *.TXT, причому у вихідний файл записуються лише питання. Текстовий документ можна роздрукувати, щоб учні могли готуватися до тестування. Для завантаження програми виконайте файл «tst2txt.exe». У діалоговому вікні вкажіть файл тесту для перетворення. По закінченні роботи програми у папці, де знаходився тест, з'явиться текстовий файл.txt (див. мал.2)
Мал.2
Для настроювання тестуючої оболонки TEST існує файл настройки test.ini, який повинен знаходитися у тому ж каталозі, що і сама програма. В ньому вказується часові обмеження на здачу тесту у графі MaxTimeMin та кількість питань для запитування (QuestionToAsk). Наприклад, якщо у цьому файлі вказано:
MaxTimeMin=10
QuestionToAsk=20
То це означає, що на відповідь на 20 питань будь-якого тесту відводиться 10 хвилин. Якщо тест фактично в себе включає менше питань ніж вказано у test.ini, то береться вся кількість питань з тесту. Ця опція призначена для індивідуалізації набору запитань на різних комп'ютерах. Наприклад якщо сам тест складається з 40 питань, а опція QuestionToAsk=20, то існує велика імовірність, що лише половина питань на сусідніх комп'ютерах буде однаковою [2, с.19-20].
Добираючи матеріал для тестування, треба насамперед виходити із значимості запитань у загальній системі знань. Тому на тестування необхідно виносити:
матеріал, що становить основну теоретичну частину розділу, на основі якого формуються провідні поняття курсу;
фактичний матеріал, що становить основу предмета;
завдання та запитання, що вимагають від учнів навичок самостійної роботи [1, с. 23].
Проводячи поточне й тематичне оцінювання навчальних досягнень учнів з використанням тестів з історії, учитель одержує інформацію не тільки про якість знань окремих учнів, але й про те, як засвоєно матеріал групою в цілому. Важливо з'ясувати, які питання засвоєні учнями, що треба доопрацювати, якими вміннями учні ще мають оволодіти. Тому слід добирати запитання, що в сукупності охоплюють весь основний зміст вивченого розділу і дають змогу з'ясувати, чи набули учні вмінь і навичок, що передбачені в розділі.
За допомогою ПК зручно проводити тематичне й поточне тестування з історії, правознавства. Програмою, яка допомагає здійснювати тестування за допомогою ПК, є EDITOR.
Перед першим запитанням у віконце «Назва тесту» вноситься відповідна інформація, наприклад «Відомі українці минулого і сьогодення», потім заповнюються віконця «Текст питання» і «Варіанти відповідей». Поряд з правильними відповідями ставлять позначки у відповідних віконцях.
До кожного запитання тесту даються варіанти відповідей, серед яких не обов'язково лише одна правильна (учнів про це слід попередити перед початком тестування). Особливо зручним є те, що за кожного наступного використання певного тесту програма самостійно змінює послідовність запитань, а також послідовність відповідей на кожне запитання. Це зменшує ймовірність того, що учні заздалегідь поцікавляться в тих, хто вже протестувався, і запам'ятають місце правильної відповіді. На жаль, у самій програмі для запису відповіді відведено дуже мало місця (лише 64 знаки). Тому запитання та відповіді доцільно записувати стисло, зрозуміло та змістовно.
Програму EDITOR можна використовувати для перевірки та обліку знань з багатьох розділів історії у старшій школі.
Отже, при наявності достатньої бази тестів, надійної комп'ютерної тестуючої інструментальної системи й оперативного комп'ютерного зв'язку тестування може стати одним з найбільш ефективних засобів підсумкової перевірки знань.
Список використаної літератури
Кошелєв М. .В.:Підсумкові тести з інформатики /М. В. Кошелєв. – Харків: Торсінг, 2003. – 144 с.
Test-W2, контрольно-діагностична система. Інструкція експлуатації. – Шепетівка : Аспект, 2007. – 40 с.
П. В. Єлесін, м. Сміла
МУЛЬТИМЕДІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ НА УРОКАХ ІСТОРІЇ :
СИСТЕМА ГІПЕРПОСИЛАНЬ ЯК ОСНОВА
КОМП’ЮТЕРНИХ ПРЕЗЕНТАЦІЙ КОМПЛЕКСНОГО ХАРАКТЕРУ
Мультимедійні електронні засоби навчання з кожним днем завойовують все більшу увагу вчителів, які прагнуть організувати навчання дітей відповідно до нагальних вимог, що диктує стрімкий розвиток технологій. Популярним засобом навчання, за допомогою якого відбувається представлення матеріалів на уроках історії, стала, зокрема, комп’ютерна презентація, розроблена у програмі Power Point [1, с. 21].
Як правило, комп’ютерна презентація вважається ефективним засобом для роботи з наочністю на уроках історії. Однак, водночас мультимедійна презентація – це досить зручний та перспективний інструмент, який дозволяє працювати з іншими видами навчального матеріалу, впорядкованими в єдину систему у рамках конкретної теми уроку (або кількох споріднених тем). Тобто мова йде не лише про ознайомлення учнів з ілюстраціями, опорними схемами, таблицями (які є найбільш поширеними видами навчального матеріалу, що демонструють вчителі історії за допомогою мультимедійних презентацій), але й про історичні карти, документальні джерела, уривки з письмових творів, аудіо та відеоматеріали, біографічні відомості.
Презентація, яка включає до свого складу різножанрові пізнавальні ресурси, дозволяє зробити виклад навчального матеріалу більш комплексним, різноплановим, інформаційно насиченим, завдяки чому він сприйматиметься більш цілісно і системно, розвиватиме широту мислення учнів, сприятиме розширенню їх загального кругозору. В цілому, добре продумана презентація, насичена різножанровими елементами, дозволяє підійти до процесу навчання креативно та урізноманітнити способи подачі матеріалу з метою отримання високого результату [4, с. 54].
Комплексний характер комп’ютерної презентації, розробленої у програмі Power Point, забезпечує система гіперпосилань. Гіперпосилання – це елемент слайду (як правило, графічне зображення чи стисла текстова фраза), який перенаправляє користувача на інший об’єкт презентації (найчастіше – на інший слайд). Система гіперпосилань дозволяє з одного боку звільнити основні слайди від інформаційного перевантаження, тим самим розмежовуючи головне і другорядне в навчальному матеріалі, а з іншого – урізноманітнити його набір. Крім цього, з технічної точки зору система гіперпосилань є зручним інструментом, з допомогою якого вчитель за необхідності може в будь-який момент повернутися до питань, які вже були розглянуті в ході уроку, або ж пропустити частину матеріалу, що вміщує презентація [2, с. 97].
Цікавий досвід із розробки мультимедійних презентацій комплексного характеру у 2014 – 2015 навчальному році був набутий творчою групою вчителів історії м. Сміли (керівник – Денщиков Ю.В., члени: Дядик О.В., Єлесін П.В., Линник О.В., Мачуський С.О., Нестропа Т.Б., Роздорожній П.А.) під час роботи над створенням серії цифрових ресурсів з всесвітньої історії для 7-го класу [3], що була відзначена Департаментом освіти і науки Черкаської обласної державної адміністрації дипломом І ступеня.
Спираючись на досвід роботи у вказаній творчій групі вчителів історії, зазначимо декілька принципових моментів, які є важливими під час самостійного конструювання презентації. Отож, мультимедійна презентація комплексного характеру з раціонально продуманою системою гіперпосилань передбачає структурування слайдів за такою приблизною схемою:
- вступні слайди (1-4), на яких може розміщуватися інформація про тему уроку, його мету і завдання, вимоги навчальної програми щодо вмінь і навичок, які мають сформуватися в учнів впродовж уроку, умовні позначки, які використовуються у презентації, а також зміст самої презентації;
- основні слайди (4-5), на яких рекомендовано розміщувати опорний конспект чи опорну схему з гіперпосиланнями;
- допоміжні слайди, які можуть вміщувати найрізноманітніші види навчального матеріалу (графічні зображення, звукові та відео матеріали, карти, документи, уривки творів, біографії тощо). Кількість допоміжних слайдів варіюється залежно від особливостей теми уроку, видів навчального матеріалу та типів роботи, які вчитель планує організувати в ході вивчення теми.
Крім цього, комплексна мультимедійна презентація може виступати не лише, як технічний засіб для викладу нового матеріалу, але й для його закріплення, корекції чи перевірки. Тому вдалим елементом мультимедійних презентацій комплексного характеру вважаємо тестові завдання, які можуть містити запитання із вибором однієї чи кількох правильних відповідей, завдання на встановлення відповідності, хронологічної послідовності, запитання аналітичного чи творчого характеру. Технічне виконання тестових завдань можна урізноманітнити наявністю підказки, яка є досить доцільною для використання на уроках історії у 5-7-х класах.
Варто розуміти, що значна кількість різнопланових пізнавальних ресурсів в одній мультимедійній презентації не є обов’язковою для використання на уроках суспільних дисциплін у своїй абсолютній множині. Навпаки: варіативність наявної інформації дозволяє вчителю адаптувати навчальний матеріал для вивчення у кожному конкретному класі залежно від особистісних рис учнів, їх пізнавальних інтересів та навчальних досягнень.
Список використаної літератури
1. Мокрогуз О.П. Мультимедійна презентація в системі засобів навчання // Комп’ютер у школі та сім’ї. – 2009. – № 8. – С. 21-23.
2. Мокрогуз О. Мультимедійні засоби на уроках у масовій практиці навчання історії // Нова педагогічна думка. – 2013. – № 3. – С. 96-99.
3. Мультимедійний диск «Розробки уроків з мультимедійним супроводом. Всесвітня історія. 7 клас» / Творча група вчителів історії м. Сміли. – 2015 р.
4. Тележинська А.О. Використання комп’ютерно-орієнтованих технологій у процесі викладання історії у ЗНЗ // Сучасні інформаційні технології та інноваційні методики навчання у підготовці фахівців: методологія, теорія, досвід, проблеми. – 2013. – Вип. 36. – С. 53-56.
Л. В. Єременко, м. Умань
ПРОФЕСІЙНО-ТВОРЧА САМОРЕАЛІЗАЦІЯ ПЕДАГОГА У СУЧАСНІЙ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНІЙ ПРАКТИЦІ РОБОТИ
З ДІТЬМИ ТА МОЛОДДЮ
Незважаючи на досить значний та багатоаспектний масив наукових досліджень щодо важливості підготовки творчого вчителя, проблема самореалізації творчого потенціалу вчителя в педагогічній діяльності потребує більш детального висвітлення. Провідні фахівці у галузі мистецької освіти відзначають з одного боку певну відкритість її до інноваційних змін, з іншого – консерватизм у застосуванні педагогічних засобів та методів мистецького навчання (О.О.Олексюк, Г.М.Пададка, О.П.Рудницька, О.П.Щолокова). За твердженням А.Маслоу, саме мистецька освіта „…сприяє виявленню здібностей і талантів особистості, допомагає їх якнайповніше розкрити творчий потенціал, таланти та здібності, як основи самоактуалізації та самореалізації…” [5, с. 42].
У науковій літературі творчість визначається як певного роду діяльність, що ґрунтується на індивідуальному та запозиченому досвіді особистості, характеризується активністю та динамічністю, породжує якісно нові матеріальні та духовні цінності суспільного значення [2, с. 292].
Результати педагогічної творчості виявляються в перетворенні вчителем своєї діяльності через пізнання власної творчої індивідуальності [4, с. 233]. Методологічною основою роботи провідні положення творчої діяльності педагога викладені в працях К.Д.Ушинського, А.С.Макаренка, В.О.Сухомлинського, а також А.Тейлера, А.Маслоу, І.А.Зязюна, Є.О.Климова.
Разом з тим, розмежування визначень категорій „творчість” (як процес створення нового) та „новизна творчого продукту” (як об’єктивного чи суб’єктивного результату процесу створення) саме у педагогічному контексті відзначається недостатньою чіткістю та ясністю. Для наочного відображення особливості розгляду змісту вказаних категорій у філософському та психолого-педагогічному аспектах, ми пропонуємо наступну таблицю. Як бачимо, для педагогічної творчості характерними є пошуки найбільш результативних методів навчання та виховання учнів, перегляд застарілих педагогічних поглядів та підходів [3, с. 283-284].
Безумовно, оригінальні та нестандартні вирішення різних професійних завдань доступні не кожному педагогові, але, якщо взяти до уваги, що за своєю природою педагогічна діяльність покликана знаходити вихід із унікальних ситуацій та вирішувати складні проблеми навчання та виховання прийдешнього покоління, то стане зрозумілим: здатність до творчості є не просто зовнішнім атрибутом педагогічної діяльності, а внутрішньою її характеристикою та потребою. У цьому контексті цікавим є твердження В.В.Крижка про те, що творчість є важливою складовою педагогічної діяльності насамперед тому, що вона „переводить” педагогічну діяльність із області майстерності в область мистецтва [4, с. 292].
Важливе значення для професійного та творчого зростання вчителя мають:
1. Оволодіння передовим педагогічним досвідом, пошуковою дослідною роботою. Унаслідок ознайомлення з діяльністю кращих педагогів та її аналізу вчитель глибше осмислює закономірності навчально-виховного процесу, вчиться педагогічно правильно сприймати кожен учинок дитини, знаходити причини конфліктів і способи їх розв'язання.
2. Систематичне вивчення філософської та психолого-педагогічної літератури, законодавчих актів держави про освіту, виховання та навчання; зустрічі з новаторами; участь у роботі методичних об'єднань, семінарів, конференцій, педагогічних читань тощо.
3. Ознайомлення з педагогічною пресою, радіо, телебаченням, Інтернетом. Вони швидко реагують на всі зміни, що відбуваються у системі педагогічної освіти та навчально-виховному процесі, ознайомлюють із досвідом педагогів-новаторів, науково-педагогічними новинками, матеріалами різноманітних зустрічей, конференцій тощо. Популярними серед учителів є газети "Освіта", "Шкільнийсвіт", журнали "Рідна школа", "Шлях освіти" та інші, а також зарубіжні періодичні психолого-педагогічні видання.
4. Ознайомлення із національною системою виховання, що втілює виховну мудрість українського народу, його кращих учених, прогресивні традиції українців у родинному вихованні, виховне значення українських народних звичаїв, традицій, свят, обрядів.
У процесі професійного самовиховання вчитель має відчути свободу самовираження. Учительську діяльність не можна регламентувати і втиснути у рамки інструкцій. Лише за утвердження професійної свободи можлива ефективна організація процесу професійного зростання вчителя, що є своєрідним пошуком свого шляху, набуття власного "голосу", власного "почерку". Педагог, що володіє свободою самовираження, уміє керувати власним розвитком, може спрямувати свої творчі сили на пошук нових шляхів навчання і виховання учнів. [4, с. 327].
Особистісний творчий, професійний розвиток є важливою складовою в становленні сучасного педагога. Деякі дослідники навіть стверджували, що самоосвіта та самовиховання можуть виступати професійними вимогами до особистості фахівця. Зазвичай професійно важливі якості, з одного боку, багатофункціональні, а з іншого – специфічні для кожної окремої професії. У процесі організації самовиховання необхідно навчитися спеціальних прийомів роботи над собою: самопереконання, самонавіювання, самопідбадьорювання, самозаохочення, самопримус, самоаналіз, самозобов’язання, самохарактеристика та взаємохарактеристика. Педагогічне керівництво самовиховання – це насамперед стосунки між педагогом і вихованцем, пройняті глибокою взаємною вірою в добрі наміри.
Для творчо працюючого педагога не існує жодної педагогічної закономірності, жодної істини, котра б була абсолютно однаково застосована до всіх вихованців. Широкий світогляд та готовність завжди оволодівати новим дає вчителеві більшу впевненість у завтрашньому дні, стверджує оптимістичний підхід до дійсності, підсилює його стійкість у стресових ситуаціях. Такий учитель швидше приймається учнями як партнер діалогічної праці.
Підсумовуючи сказане вище, ми наголошуємо на тому, що важливим об’єднувальним чинником творчої діяльності педагога та самореалізації є прагнення постійного саморозвитку, який у практичному втіленні виявляється у цілеспрямованому, систематичному збагаченні знань, умінь, навичок; творчому застосування набутих знань у професійній діяльності та творчій самореалізації
Список використаної літератури
1. Єрмаков І.Г. Педагогіка життєтворчості – стратегічна основа освітніх технологій школи ХХІ століття // Дайджест пед. ідей та технологій шк.-парк. – 2001. – №5-6. – С. 60.
2. Дьяченко М.И., Кандыбович Л.А. Психология: словарь-справочник. Личность, образование, самообразование, профессия / М.И.Дьяченко, Л.А.Кандыбович. – Минск: Харвест, 1998. – 400 с.
3. Резерв успеха – творчество / Под ред. Г.Нойнера и других: [пер. с нем. П.Таращук]. – М.: Педагогика, 1989. – 120 с
4. Крижко В.В. Антологія аксіологічної парадигми управління освітою: [навчальний посібник] / В.В.Крижко. – К.: Освіта України, 2005. – 440 с.
5. Маслоу А.Г. Психология бытия / Абрахам Маслоу. – М.: Рефл Бук, К.: Ваклер, 1997. – 304 с.
|