Тема 8. ПЕРЕСТРАХУВАННЯ І СПІВСТРАХУВАННЯ
Сутність перестрахування, його функції та призначення.
Різновиди комісійних винагород на ринку перестрахувальних послуг.
Методи пересрахування.
Форми перестрахування.
Особливості перестрахування ризиків у нерезидентів.
Співстрахування та механізм його дії.
1. Сутність перестрахування, його функції та призначення
Укладання договору страхування між страхувальником і страховиком є операцією, яка називається прямим страхуванням. В той же час страхова компанія з огляду на деякі обставини може повторно застрахувати ризик, прийнятий від страхувальника, в іншого страховика. Така операція називається перестрахуванням.
Отже, перестрахування – це нове страхування вже застрахованого ризику Згідно ЗУ „Про страхування ” перестрахування – це страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований.
В Україні ризик підлягає обов’язковому перестрахуванню, якщо його страхова сума перевищує 10% сформованого статутного капіталу та страхових резервів.
У перестрахуванні цедент – це компанія, яка передає ризик у перестрахування. Цесіонарій – це компанія, що приймає ризик у перестрахування.
Сам процес передачі ризику у перестрахування називається цедируванням ризику або страховою цесією. Цесіонарій може ще раз перестрахувати прийнятий від цедента ризик. Такий процес називається ретроцесією. Укладається договір ретроцесії, в якому цесіонарій стає ретроцедентом, а компанія, що приймає ризик у ретроцесію називається ретроцесіонарієм. Ретроцесій може бути декілька. В результаті відбувається багаторазовий розподіл ризику, але не зважаючи на це, компанія-цедент (прямий страховик) залишається повністю відповідальною перед страхувальником за виконання своїх зобов’язань. Вона може не повідомляти страхувальника про те, що його ризик перестраховано, У разі настання страхової події прямий страховик відшкодовує всі збитки страхувальникові, а частки страхових виплат, що перераховуються перестраховиками, відносяться до доходів від іншої операційної діяльності цедента.
Прояв перестрахування у дії реалізується через ряд функцій. Найважливіша серед них – це функція вторинного перерозподілу ризику. Крім того перестрахування дозволяє страхувати дорогі та унікальні ризики (наприклад, космічні проекти), виступає формою торгівлі страхових послуг на міжнародному ринку, що дозволяє виділити активне і пасивне перестрахування.
Активне перестрахування пов’язане з проведенням пере страхових операцій у межах вітчизняного страхового ринку, в тому числі розміщення іноземних ризиків серед вітчизняних страховиків.
Пасивне перестрахування передбачає передачу ризиків іноземним перестраховикам, тобто нерезидентам. Пасивне перестрахування забезпечує відтік капіталів за кордон і негативно впливає на частку страхових премій у валовому внутрішньому продукті.
Перестрахування є важливим чинником, що впливає на фінансову надійність страхових компаній. Використовується з метою забезпечення збалансованості страхового портфелю за рентабельністю і фінансовою стійкістю страхових операцій. Дозволяє страховій компанії бути фінансово конкурентоспроможною.
2.Різновиди комісійних винагород на ринку перестрахувальних послуг
При укладанні договору перестрахування, перестрахувальник перераховує перестраховикові деяку частину страхової премії, отриманої від страхувальника. В той же час перестрахувальник як прямий страховик несе певну суму витрат, пов’язаних з укладанням прямого договору страхування і компанія перестраховик компенсує узгоджену частину цих витрат шляхом виплати комісійної винагороди.
Отже, комісійна винагорода – це узгоджена частина витрат на ведення справи, що перераховується перестраховиком на користь перестрахувальника.
Розрізняють оригінальну комісію, що існує в перестрахувальній цесії. ЇЇ отримує цедент і включає до доходів від іншої операційної діяльності.
Перестрахувальна комісія існує в ретроцесії. Досить часто перестрахування ризику вимагає послуг перестрахового брокера, якій отримує брокерську комісію.
Комісійною винагородою є також тантьєма. Вона виплачується цесіонарієм цеденту за рахунок чистого прибутку, отриманого від розміщення перестрахувальних премій у цінні папери та інші об’єкти інвестування. Існує переважно у страховій цесії і є своєрідною подякою зі сторони цесіонарія за те, що ризик перестраховується саме у нього. Тантьєма включається до доходів від фінансово –л інвестиційної діяльності прямого страховика (цедента).
Методи перестрахування
За методом передавання ризиків у перестрахування і за оформленням правових відносин сторін перестрахувальні операції поділяються на такі:
факультативні, облігаторні (договірні), факультативно-облігаторні і облігаторно-факультативні (змішані).
Факультативний метод перестрахування характеризується повною свободою сторін договору перестрахування. Перестрахувальник має право передавати ризики або лишати їх на власній відповідальності, а перестраховик має право прийняти ризики чи відмовитися від них. При факультативному перестрахуванні кожний ризик передається окремо.
Головна особливість цього методу перестрахування полягає в можливості індивідуальної оцінки ризику.
Факультативне перестрахування в багатьох аспектах схоже на пряме страхування, зокрема в тому, що перестраховик, приймаючи ризик, дуже докладно його вивчає, знайомиться з практикою страхових операцій цедента.
Переваги факультативного методу полягають у можливості вибору для компанії-цедента якомога сприятливіших умов перестрахування (розміщення ризику в кількох перестрахувальних компаніях, вибір найкращих пропозицій); у використанні цедентом перестрахування в тих випадках, коли відповідальність справді може зашкодити фінансовій стійкості страховика або коли він має розширити свою діяльність у сфері несприятливих для нього страхувань.
Особливістю факультативного перестрахування є можливість регулювання страховиком (цедентом) розміру власного утримання.
Власне утримання - економічно обґрунтована частина страхової суми, яку страхова компанія залишає на своїй відповідальності. Власне утримання встановлюється в абсолютній сумі або у відсотках страхової суми об'єкта.
В багатьох країнах світу розмір власного утримання регламентується законодавством або самими учасниками перестрахування.
Порядок укладання перестраховувального договору на факультативній основі такий. Спочатку перестрахувальник та перестраховик укладають між собою Договір про співробітництво з факультативного перестрахування. Цей договір не містить даних про ризики, а лише визначає схему роботи, права та обов'язки сторін. Підписуючи таку угоду, перестраховик не зобов'язаний приймати ризики від страховика на перестрахування. Факультативне перестрахування передбачає рішення перестраховика в кожному окремому випадку.
Коли у страховика з'являється ризик, який він бажає перестрахувати згідно з Договором про співробітництво з факультативного перестрахування, він надсилає перестраховикові коверноту.
Ковер-нота містить таку інформацію: вид страхування; територію страхування; об'єкт страхування; страхову суму; ставку премії; власне утримання; премію перестраховика, комісію.
Після вивчення інформації щодо ризику перестраховик повідомляє страховика (цедента), яку частку він приймає в факультативне перестрахування.
Факультативний договір є чиним лише на період дії оригінального поліса.
Облігаторне перестрахування передбачає обов'язкове віддавання перестрахувальником раніше узгодженої частини ризику за всіма покриттями. Перестраховик також обов'язково має приймати ці частини ризиків згідно з умовами договору.
У договорі облігаторного перестрахування обов'язково визначаються ліміти відповідальності, термін дії договору, перестраховувальна премія, перестраховувальна комісія, обмеження щодо покриття, схема розрахунків тощо.
В облігаторному перестрахуванні перестрахувальник має систематично висилати перестраховикові бордеро – премії і бордеро – збитки.
Бордеро - премії це перелік ризиків, які підпадають під дію облігаторного договору перестрахування.
Стосовно збитків, що сталися, перестрахувальник надсилає перестраховикові бордеро-збитки. Договір облігаторного перестрахування частіше укладається на невизначений термін з правом взаємного розірвання шляхом повідомлення сторін щодо прийнятого рішення.
У разі факультативно – облігаторного перестрахування компанія-цедент передає чи залишає в себе ризики або їх частину. Перестраховик згідно з таким методом перестрахування зобов'язаний прийняти обумовлені договором ризики. Отже, факультативність передбачається для страховика (цедента), а облігаторність - для перестраховика.
Облігаторно – факультативне перестрахування, навпаки, передбачає обов'язковість для страховика, а факультативність – для перестраховика. З огляду на світовий досвід такі договори частіше застосовують страхові компанії зі своїми філіями. За облігаторно – факультативним договором перестраховикові надається можливість відбирати вигідніші ризики, що небажано для незалежного страховика (цедента), оскільки може порушити баланс його страхового портфеля.
Форми перестрахування
Всі договори перестрахування можна поділити на дві основні групи, що різняться системою розподілу ризиків між перестрахувальником і перестраховиком. До них належать пропорційна і непропорційна форми проведення перестраховувальних операцій
Пропорційна форма перестрахування передбачає часткову участь сторін у розподілі відповідальності. Відповідно до узгодженої частки участі в договорі між сторонами розподіляються страхові премії і збитки.
У пропорційному перестрахуванні розрізняють квотний договір перестрахування, договір ексцедента суми і квотно-ексцеде-нтний договір. Крім того, використовуються різні системи чи модифікації цих форм.
Згідно з квотним договором перестрахування перестрахувальник зобов'язується передавати перестраховикові частку в усіх ризиках певного виду, а перестраховик зобов'язується приймати її. Частка участі в перестрахуванні може бути встановлена у відсотках від страхової суми або в абсолютному вираженні. Перестраховик має право встановлювати ліміти відповідальності за договором.
Наприклад, перестрахувальник має договір з квотою 80 %. Ліміт відповідальності перестраховика згідно з договором встановлено в 300 тис. грн. Розподіл відповідальності наведено в табл. 8.1.
Збитки у квотних договорах також розподіляються пропорційно до участі сторін у ньому. Квотний перестрахувальний договір має переваги, які більше стосуються компанії-цедента.
Квотне перестрахування широко використовується в страхуванні цивільної відповідальності власників транспортних засобів, а також в страхуванні автокаско. Часто цей вид договору застосовують у пропорційних ретроцесіях.
Основним недоліком квотного перестрахування є те, що за договором передаються всі ризики - великі і малі. Коли б цедент мав змогу утримувати на своїй відповідальності малі ризики, у нього була б можливість залишати за собою і страхову премію. Також наявність у квотних договорах лімітів відповідальності перестраховика в деяких випадках змушує здійснювати додаткове перестрахування на факультативній основі.
Таблиця 8.1
Розподіл відповідальності між цедентом і цесіонарієм за квотним договором
Страхова сума ризику, тис. грн.
|
Обсяг квоти, %
|
Обсяг відповідальності цедента, тис.грн.
|
Обсяг відповідальності цесіонарія, тис. грн..
|
100
|
80
|
20
|
80
|
400
|
80
|
80
|
300 ( 20 тисяч залишається поза межами квотного договору)
|
Збитки у квотних договорах також розподіляються пропорційно до участі сторін у ньому. Квотний перестрахувальний договір має переваги, які більше стосуються компанії-цедента.
Квотне перестрахування широко використовується в страхуванні цивільної відповідальності власників транспортних засобів, а також в страхуванні автокаско. Часто цей вид договору застосовують у пропорційних ретроцесіях.
Основним недоліком квотного перестрахування є те, що за договором передаються всі ризики - великі і малі. Коли б цедент мав змогу утримувати на своїй відповідальності малі ризики, у нього була б можливість залишати за собою і страхову премію. Також наявність у квотних договорах лімітів відповідальності перестраховика в деяких випадках змушує здійснювати додаткове перестрахування на факультативній основі.
Ексцедентне перестрахування - складніший вид пропорційного перестрахування. Такий вид перестрахування використовується в тих випадках, коли застраховані ризики істотно відрізняються за страховими сумами. За договором ексцедента суми перестраховик отримує визначну частку в усіх договорах, що перевищує власне утримання цедента.
Ексцедент за договором - це величина, кратна власному утриманню цедента. Сума ексцедента виражається в кілька разів збільшеному розмірі власного утримання. Власне утримання на певному рівні в ексцедентному перестрахуванні називають лінією (часткою).
Місткість ексцедентного договору (МЕД) складається із суми власного утримання цедента (ВУ) і покриття перестраховика чи ексцедента суми (ЕС) Показує, ризик якої вартості можуть покрити спільно перестраховик і перестрахувальник. Наприклад, якщо розмір власного утримання страхової компанії дорівнює 20 тис. ум. од. (1 лінія), сума ексцедента (покриття перестраховика) - 100 тис. ум. од. (5 ліній), тоді місткість ексцедентного договору - 120 тис. ум. од.
Для організації взаєморозрахунків (розподілу премій і збитків) між цедентом і цесіонарієм обчислюється процент перестрахування (Пп):
Для покриття всього ризику буває недостатньо одного ексцедентного договору, тому крім договору першого ексцедента укладаються договори другого, третього і наступних ексцедентів.
Ексцедентне перестрахування найчастіше застосовується у страхуванні від вогню, нещасних випадків, а також у страхуванні життя.
Квотно-ексцедентний договір передбачає встановлення ексцедента залежно від визначеної частки (квоти) власного утримання. А понад рівень утримання використовується ексцедент - ліміт відповідальності перестраховиків, що фіксується в абсолютному вираженні.
Всім договорам пропорційного перестрахування притаманна характерна особливість: збитки та премії за оригінальними полісами розподіляються між цедентом і перестраховиком у відповідній пропорції і прив'язані до страхової суми.
Сутність непропорційного перестрахування полягає в тому, що відшкодування, яке надається перестраховиком, визначається тільки розміром збитку і не залежить від страхової суми, а тому немає пропорційного розподілу відповідальності за окремим ризиком і оригінальною премією. Призначення непропорційного перестрахування - гарантувати відповідальність страховика за прийнятими ризиками щодо великого сукупного збитку за визначений період. Отже, у непропорційному перестрахуванні цедент сам оплачує збитки до певного розміру, а перевищення цього розміру оплачує перестраховик у межах ліміту відповідальності за договором. Відповідальність за непропорційним договором установлюється в абсолютній сумі (договір ексцедента збитку) чи у відсотках (договір ексцедента збитковості). У непропорційних договорах утримання цедента називають першим збитком, франшизою, пріоритетом. Відповідальність перестраховика - покриттям.
Непропорційне перестрахування представлене договором ексцедента збитку та договором ексцедента збитковості.
Згідно з договором ексцедента збитку механізм перестрахування вступає в дію тоді, коли остаточна сума збитку за застрахованим ризиком перевищує межу обумовленої в договорі суми у разі настання страхового випадку.
Наприклад, існує договір ексцедента збитку 500 тис. ум. од. понад 200 тис. ум. од. Розглядається декілька можливих варіантів збитків: 200, 400 і 500 тис. грн. Розподіл відповідальності між цедентом і цесіонарієм за договором ексцедента збитку наведено в табл.8.2.
Таблиця 8.2
Розподіл відповідальності між цедентом і цесіонарієм за договором ексцедента збитку
Збитки, тис. грн.
|
Обсяг відповідальності цедента (франшиза) тис.грн.
|
Обсяг відповідальності цесіонарія, тис. грн.
|
200
|
200
|
-
|
400
|
200
|
200
|
500
|
200
|
300
|
800
|
200 + 100
|
500
|
Особливості перестрахування ризиків у нерезидентів
Для України питання перестрахування ризиків у нерезидентів є особливо актуальним через незначну місткість внутрішнього страхового ринку. Українські законотворчі пішли шляхом підвищення вимог з боку держави до іноземних перестраховиків. Перші кроки з регулювання перестрахування ризиків були здійснені 24 квітня 1996 року з затвердженням Кабінетом Міністрів України Положення "Про здійснення операцій з перестраховування". В 2004 році новий Порядок та вимоги щодо здійснення операцій з перестрахування у страховика (перестраховика) нерезидента було затверджено Постановою Кабінету Міністрів України № 124 від 4 лютого.
На сьогодні укладення страховиками договорів перестрахування за межами України із страховиками нерезидентами дозволяється тільки у разі, коли:
1. Законодавством країни, в якій зареєстрований страховик нерезидент, передбачений державний нагляд за страховою і перестраховою діяльністю;
2. Страховик нерезидент провадить безперервну страхову (перестрахову) діяльність не менше ніж три роки до дати укладення договору перестрахування; відсутні факти порушення страховиком (перестраховиком) нерезидентом законодавства про страхову і перестрахову діяльність і з питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню)
доходів, одержаних злочинним шляхом, та боротьби з тероризмом
країни його реєстрації.
Дотримання зазначених вимог підтверджує інформація у
письмовій формі або у вигляді електронних даних, надана на
звернення Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг
органом, який виконує функції нагляду за страховою і перестраховою діяльністю у країні реєстрації страховика нерезидента, або Міжнародною
асоціацією органів нагляду за страховою діяльністю (IAIS).
У разі потреби українські страховики звертаються до Комісії із запитом щодо відповідності страховиків нерезидентів встановленим вимогам. Страховики (цеденти) не пізніше ніж у десятиденний строк після укладення договорів перестрахування із страховиками нерезидентами інформують Комісію про їх укладення.
Українські страховики можуть укладати договори перестрахування за участю перестрахових брокерів – нерезидентів лише через їх постійні представництва в Україні, зареєстровані як платники податку відповідно до законодавства України та включені до державного реєстру страхових або перестрахових брокерів.
Для укладення договору перестрахування із страховиками
нерезидентами за участю перестрахових брокерів-нерезидентів їх постійні представництва подають страховикам (цедентам) засвідчені в
установленому порядку копії таких документів: свідоцтва про державну реєстрацію постійного представництва перестрахового брокера-нерезидента в Україні як платника податку; документа, що підтверджує взяття на облік в органі державної податкової служби; свідоцтва про включення до державного реєстру страхових і перестрахових брокерів.
Існує іще одна особливість, пов'язана з перестрахуванням ризиків у перестраховиків-нерезидентів. Вона пов’язана з перерахуванням перестраховувальних премій за кордон. Так, згідно з Положенням "Про застосування іноземної валюти в страховій діяльності", затвердженим Постановою Правління НБУ від 11 квітня 2000 року № 135, для здійснення розрахунків з перестраховиками-нерезидентами страховики повинні надавати уповноваженим банкам такі документи:
1. Копію ліцензії органу, уповноваженого здійснювати державний нагляд за страховою діяльністю (надається одноразово), засвідчену печаткою страховика;
2. Копію ліцензії перестраховика-нерезидента або документа про його повноваження, засвідчену печаткою страховика;
3. Один із трьох таких пакетів документів: договір про перестрахування або свідоцтво про перестрахування (сертифікат, поліс), а також підтвердження про прийняття ризику в перестрахування (ковер-нота (cover note)); договір про перестрахування або свідоцтво про перестрахування (сертифікат, поліс), а також примірник страхового свідоцтва (поліса, сертифіката) і звіту перед нерезидентом (бордеро (bordereau)) або інший документ згідно з договором про перестрахування, який оформляється страховиком; договір про перестрахування або свідоцтво про перестрахування (сертифікат, поліс), а також рахунок-фактуру (інвойс (invoice)).
Якщо ж договори перестрахування укладаються за посередництва страхових брокерів, то такі брокери можуть купувати іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України для здійснення розрахунків з перестраховиками-нерезидентами за договорами перестрахування при умові надання таких документів:
1. Копії свідоцтва про включення страхового брокера до державного реєстру страхових брокерів (надається одноразово), засвідченої печаткою страхового брокера.
2. Копії ліцензії страховика, який передає ризики в перестрахування, засвідченої його печаткою (надається одноразово).
3. Копії ліцензії перестраховика-нерезидента або документа про його повноваження, засвідченої печаткою страхового брокера.
4. Договір про надання страхових брокерських послуг (брокерська угода), у якому визначається порядок здійснення розрахунків через відповідного страхового брокера.
5. Договір комісії або договір доручення, укладений між пере-страхувальником-резидентом та страховим брокером.
6. Один із трьох таких пакетів документів: договір про перестрахування або свідоцтво про перестрахування (сертифікат, поліс), що посвідчує прийняття ризику в перестрахування із зазначенням інформації про відповідних перестраховиків та їх частки ризиків; договір про перестрахування або свідоцтво про перестрахування (сертифікат, поліс), а також примірник страхового свідоцтва (поліса, сертифіката) і звіту перед нерезидентом (бордеро (bordereau)) або інший документ згідно з договором про перестрахування (рахунок-фактура (інвойс (invoice)) або дебет-нота (debit note)); страхове свідоцтво (ковер нота (cover note)) про підтвердження розміщення ризиків у перестрахування із зазначенням інформації щодо відповідних перестраховиків та їх частки ризиків, а також рахунок-фактуру (інвойс (invoice)) або дебет-ноту (debit note).
6. Співстрахування та механізм його дії
Співстрахування - страхування, при якому два та більше страховиків беруть участь визначеними частками у страхуванні одного й того самого ризику, видаючи спільні чи окремі-поліси, кожний на страхову суму у своїй частці.
За наявності угоди між співстрахувальниками та страхувальником один зі співстраховиків може представляти всіх інших у відносинах із страхувальником, залишаючись відповідальним перед ним лише у розмірі своєї частки.
Якщо страхувальник застрахував об'єкт не на повну суму, він розглядається як один із страховиків і несе відповідальність за недострахованою часткою.
Співстрахувальні ознаки можна спостерігати на прикладі пе-рестрахувальних пулів (об'єднань, фондів). Пул базується на концепції взаємності. Сутність його полягає в тому, що премія та суми збитків за відповідними ризиками передаються в пул, який розподіляє проходження операцій між членами пулу згідно з розміром премії, що її передано до пулу.
Розрізняють два типи пулів: пули страхування та пули перестрахування.
Пул страховий – це об’єднання страховиків для спільного страхування певних ризиків, зокрема особливо небезпечних, значних маловідомих чи нових.
Страховий пул не є юридичною особою. Він створюється на підставі угоди між зазначеними компаніями з метою забезпечення фінансової стійкості страхових операцій на умовах солідарної відповідальності за виконання зобов’язань за договорами страхування [].
Проте створення пулів було доречним при страхуванні ризиків з потенційною катастрофічною відповідальністю (наприклад, страхування атомних електростанцій, авіаційних ризиків). Об'єднання страховиків до пулів відбувається також за каско суден, у разі страхування нафторизиків, коштовностей тощо.
Учасники пулу зобов'язані приймати всі зазначені в угоді ризики тільки в межах пулу. Вони також повинні приймати частку у всіх ризиках, що передані до пулу, чи колективно підписаних всіма його членами.
Нерідко через пул здійснюється перестрахування ризиків. У такому разі договори страхування спочатку укладаються окремими його учасниками, а надалі передаються повністю в пул. Частка кожного члена пулу в перестрахуванні визначається на підставі пропорційного розподілу. Частка, яку отримує кожний з учасників пулу, має вигляд фіксованого відсотка.
Пул, створений на базі співстрахування, має принципові особливості. Він відрізняється від перестраховувального пулу тим, що в полісі, який видається страхувальнику, зазначається перелік членів пулу, які беруть участь у страхуванні певного ризику, і їхня частка в страховій сумі. У тому разі, коли в пулах зі співстрахування беруть участь і професіональні перестраховики, які не укладають прямих договорів страхування, їхня частка повинна бути погоджена і підписана прямими страховиками, що беруть участь у конкретному пулі.
Кожний із учасників пулу бере участь у ризиках, що покриваються пулом, на підставі схеми пропорційного розподілу. Частка кожного члена пулу визначається у відсотках від загальної місткості пулу під час його створення.
Контрольні питання
1.Розкрийте сутність та функції перестрахування.
2. Яку роль відіграє перестрахування на ринку страхових послуг?
3. Що таке метод перестрахування?
4. Які існують методи перестрахування?
5. Що таке форма перестрахування?
6. Поясніть сутність квотного договору.
7. Що таке ексцедент суми, процент перестрахування, місткість ексцедентного договору?
8. Чим відрізняється непропорційне перестрахування від пропорційного?
9. Державне регулювання пасивного перестрахування в Україні.
6. Назвіть відмінності між перестрахуванням і співстрахуванням
Тести для самоперевірки
1. Сума власного утримання страховика становить 50 тис. ум. од.
Сума ексцедента — 200 тис. ум. од. Визначити місткість ексцедент-
ного договору?
а) 250 тис. ум. од.;
б) 150 тис. ум. од.;
в) 200 тис. ум. од.;
г) 50 тис. ум.од.
2. Що означає договір з 70 %-вою квотою?
а) цедент приймає 70 % кожного ризику;
б) цедент приймає 30 % кожного ризику;
в) перестраховик приймає 30 % кожного ризику;
г) перестраховик приймає 70 % кожного ризику.
3. Коли використовується 2-й договір ексцедента суми?
а) використовується додатково до 1-го договору ексцедента суми;
б) використовується для небезпечних ризиків;
в) використовується як альтернатива до 1-го договору ексцедента
суми;
г) використовується в тому разі, коли 1-й договір ексцедента суми не може задовольнити позовів.
4. Основна перевага факультативного перестрахування?
а) жодних переваг;
б) висока ставка комісії перестрахування;
в) увага, що приділяється окремим ризикам;
г) легкість в управлінні.
5. Що з нижченаведеного є методами перестрахування?
а) квотне і факультативне перестрахування;
б) непропорційне перестрахування ;
в) облігаторне і факультативне перестрахування;
г) пропорційне перестрахування.
6. Власне утримання цедента – це?
а) мінімальний розмір збитків, які він буде відшкодовувати в разі настання страхового випадку;
б) мінімальний розмір страхової суми, що залишається на відповідальності цедента;
в) економічно обґрунтований розмір страхової суми, що залишається на відповідальності цедента;
г) максимальний розмір страхової суми, що залишається на відповідальності цедента.
7. Договір ексцедента суми складається з 5 ліній (часток), а розмір власного утримання страхової компанії дорівнює 200 тис грн.. Визначити місткість ексцедентного договору?
а) 200 тис.грн.;
б) 1 млн.грн.;
в) 1 млн.200 тис.грн.;
г) 800 тис.грн..
8. З якою метою визначається процент перестрахування в ексцедентному перестрахуванні?
а) для організації взаєморозрахунків між цедентом та цесіонарієм;
б) для визначення розміру збитків, які буде відшкодовувати цедент у разі настання страхового випадку;
в) для визначення розміру збитків, які буде відшкодовувати цеіонарій у разі настання страхового випадку;
г) для визначення розміру страхової суми, що буде вказувати на власне утримання цедента.
9. Що означає франшиза в непропорційному перестрахуванні?
а) ліміт перестрахувального покриття цесіонарія;
б) пріоритет цесіонарія;
в) пріоритет цедента;
г) власне утримання цедента.
10. Поясніть сутність факультативно-облігаторного договору?
а) Цедент може за бажанням передати ризик перестраховикові, а
перестраховик має право прийняти або відхилити ризик;
б) цедент може за бажанням передати ризик перестраховикові, а пе-
рестраховик зобов'язаний прийняти цесіго;
в) цедент зобов'язаний передати кожний ризик перестраховикові, а
перестраховик має право прийняти або відхилити ризик.
Література; [1; 2; 6; 7; 17; 19; 20; 22; 26; 28; 29; 30; 33; 35; 37; 39; 41; 45; 46; 48; 49; 50; 51; 55; 58]
|