Закономірності
|
|
Скачати 1.25 Mb.
|
|
48!)   Є.Л. Подольська «Кредитно-модульний курс з філософії...»тури з її установкою на домінування наявного соціокультурного досвіду на противагу динаміці та новаторству, так і культур Сходу з їх принципами слідування «природному стану речей», відшуканим ритмам та циклам природного та соціального життя. Діяльність в дусі однобічного технологізму, що зводить свіч", до котрого «вписана» людина, до матеріалу маніпулювання, цілі якого визначаються утопічними проектами або просто егоїстичними інтересами, обов'язково призводять до пагубних наслідків, в тому числі і для самих людей, які здійснюють таку діяльність. Щоб уникнути цієї небезпеки або на крайній випадок мінімізувати її, діяльність як ідеал культури повинна передбачати розвиток самого суб'єкта, його відповідальності за спрямованість своєї діяльності, гармонізацію ступеня свободи та ступеня відповідальності, здійснення цілепокладання, його смислових орієнтирів, що спрямовані на коеволюцію людини та навколишнього світу. Тому адекватна оцінка активно-перетворюючого діяльнісного першопочатку, таким чином, виступає як актуальне та важливе завдання сучасної філософської свідомості. 12.3. Соціальна роль особистості в контексті її індивідуалізації Людина - продукт і суб'єкт суспільних відносин. Якщо поняття індивіда націлене на перше з цих визначень, то поняття індивідуальності та особистості акцентують увагу на тому, що конкретна людина може стати активним суб'єктом суспільного життя. Людський індивід, з одного боку, є соціально універсальним, але з іншого - особистісним. Індивідуальність виявляється у своєрідності соматичних, психічних, інтелектуальних потреб та здібностей. Інстинкт не дає людині «що потрібно», традиція не дає людині «що повинно бути», бо це забезпечує особистісна трактовка «Я». Тому індивідуалізацію слід розглядати в одному ряду з такими категоріями, як «самосвідомість», що позначає персональну представленість Я, та «самооцінка», яка являє собою контроль за реальною здатністю особистості критично кваліфікувати власні мотиваційні стани, рівні зазіхань. За ра- 490 Модуль IV. Суспільство і особистість у вимірах філософського аналізу хуиок дннамізації особистісно-мотиваційної сфери самооцінка виконує функції саморозуміння, самоуправління, самовиправлення та самозбереження. Індивідуалізація - процес виділення людини як відносно самостійною суб'єкта в ході історичного розвитку суспільних відносин. Це процес і результат суміщення соціальних вимог, очікувань, норм, цінностей, виявлення особистіших та ділових якостей, що необхідні для ефективного виконання соціальної ролі, із специфікою потреб, властивостей та стимулів діяльності індивідів, тобто персоніфікованою формою реалізації соціальних функцій. Поняття індивідуальності акцентує увагу на тому особливому, специфічному, своєрідному, що відрізняє дану конкретну людину від інших людей. Воно може розглядатися як антитеза відносно поняття середньотипового. З уявленням про розвинуту індивідуальність пов'язується наявність різноманітних соціальних якостей, що надають людині дійсну неповторність. Розвинена індивідуальність характеризується такими рисами: багатогранні уміння, професійна необмеженість, поєднання різних здібностей, здатність у разі необхідності швидко оволодівати іншими видами діяльності. Індивідуальності не просто притаманні різні здібності, а вона являє собою їх цілісність. Розвинена індивідуальність не просто має набір, сукупність талантів та здібностей, а виступає як їх ансамбль, причому оригінальний спосіб узгодження здібностей полягає в тому, що один з талантів височіє над іншими та обумовлює їх. Індивідуалізація виявляється можливою завдяки пластичності, гнучкості індивідів, здатності виконувати однотипові дії з урахуванням специфіки ситуації та властивостей самого індивіда, вона являє собою момент творчості. Цінні для суспільства або соціальних груп та колективів індивідуалізовані способи, форми, методи діяльності можуть опановуватись, засвоюватись іншими, перетворюючись в еталонні, що свідчить про процес виникнення інновацій. Процес самореалізації особистості, виявлення її призначення протікає на фоні напруженої цілеспрямованої діяльності, що 491    Є.А. Посольська «Кредитно-модулышй курс з філософії...»є підготовчою для моменту натхнення, відкриття. Тому визначальними характеристиками особистісної структури виступають цілеспрямованість та проективність. Індивідуалізація - це процес диференціації загальних для даної соціальної груші, класу, соціального прошарку життєвих умов і заміни їх па все більш специфічні. Під індивідуалізацією мають на увазі розрив групових зв'язків та виділення самостійних індивідів, що мають тісні та тривалі зв'язки з іншими. Соціальна роль - відповідний прийнятим нормам спосіб поведінки людей залежно від їх статусу або позиції в суспільстві, в системі міжособистісних відносин. Засвоєння соціальних ролей - це важлива складова процесу соціалізації особистості, обов'язкова умова вростання в суспільство людей собі подібних. Засвоюючи соціальні ролі, людина засвоює соціальні стандарти поведінки, вчиться оцінювати себе з боку та здійснювати самоконтроль. Соціальна роль - це сукупність вимог суспільства до людей, що займають певні соціальні позиції. Це вимоги у вигляді настанов, бажань, очікувань певної поведінки, що регламентується у конкретних соціальних нормах. Соціальна роль визначається, головним чином існуючими очікуваннями інших людей стосовно позицій, а не їх власними індивідуальними характеристиками Наприклад, роль лікаря розуміється узагальнено, як певна очікувана поведінка незалежно від особистіших почуттів конкретної людини. Соціальна роль - це фіксація певного положення, яке займає той чи інший індивід в системі суспільних відносин, це функція, нормативно ухвалений зразок поведінки, що очікується від кожного, хто займає цю позицію. Приступаючи до виконання певних соціальних функцій індивід, як правило, знає свої права й обов'язки, а також санкції, що можуть бути застосовані у разі іх порушення. Вимоги, сподівання, що висуваються соціальною роллю, формуються в суспільстві під впливом загальнокультурних норм, цінностей та традицій певної суспільної системи, соціальної групи. Отже, це завжди очікувана поведінка, 492 Модуль IV. Суспільство і особистість у вимірах філософського аналізу пов'язана з реалізацією певних прав і обов'язків У такому розумінні вона характеризується як нормативними вимогами до поведінки індивіда, так і очікуваннями інших людей стосовно їх виконавця. Якщо поведінка індивіда відповідає рольовим вимогам і очікуванням, то вона соціально заохочується (хвала, почесті, матеріальна винагорода). Соціальна роль може не ухвалюватися суспільством (наприклад, роль злодія). При цьому ухвалюється чи не ухвалюється не конкретна особа, а вид соціальної діяльності. Отже, вказуючи на роль, суспільство відносить людину до певної соціальної групи, ідентифікує її з групою. Як член суспільства, різноманітних груп та організацій, обіймаючи в них певне місце чи позицію, виконуючи притаманні цим позиціям функції, індивід тим самим здійснює соцііпьні ролі батька, ученого, депутата, підприємця тощо. Соціальні ролі виступають тими одиницями, на основі яких будуються різні соціальні інститути. Наприклад, школа як соціальний інститут може розглядатися як сукупність загальних для всіх шкіл ролей викладачів та учнів. Оскільки один і той самий індивід виконує багато соціальних ролей, то між ними можливі відносини як гармонії, так і дисгармонії. В останньому випадку на ірунті суперечностей між рольовими вимогами й очікуваннями збуджуються внутрішні міжроль-ові конфлікти (компетентний директор - малокомпетентний депутат, добрий сім'янин - поганий спеціаліст, здібний інженер -■ невдалий менеджер). Опанування соціальних ролей, вирішення внутрішніх і міжрольових конфліктів успішно здійснюють активні люди, здатні в ході інноваційної діяльності, виконання різнопланових соціальних ролей творити нові соціальні цінності, норми та ролі, зберігати свою цілісність як особистості, що усвідомлює свою соціальну сутність і призначення. Структура соціальної ролі включає, но-нерше, об'єктивнії основу ролі (соціальний зміст, каркас та типові форми рольової поведінки), а по-друге, суб'єктивний стиль виконання ролі (її образ, рольовий ідеал, рольовий автопортрет, ставлення до себе як до виконавця). 49Л  Є.Л. Подольська «Кредитно-модульний курс з філософи...»Об'єктивна основа ролі має два суттєвих виміри - функц-іоиальний (права та обов'язки, рівень відповідальності) та цільовий (напрям, кінцева мета та завдання рольової дії, що становлять рольовий сюжет). Суб'єктивний стиль виконання ролі містить раціональну та емоційну складові. Це можуть бути або нормативні вимоги безособової моделі зразкового виконання ролі, або персоніфіковані, вигадані рольові персонажі, що виступають особистісним орієнтиром, еталоном рольової поведінки «Я». Особисте ставлення до ролі може бути ясним або суперечливим, варіювати від схвалення до осудження, від повної само-ідентифікації особи з роллю до повного відчуження від неї. Окрім позитивної чи негативної спрямованості особисте ставлення до ролі характеризується інтенсивністю, своєрідною напруженістю мотивації, що спонукає особистість до виконання ролі. Саме через стиль виконання ролі її об'єктивна основа проектується в площину реальної поведінки. 12.4. Специфіка ціннісного ставлення до світу Як будь-яка реалія буття, що має жпттєво-смилове значення для людей, діяльність стає предметом не тільки об'єктнвую-чого раціонально-теоретнчного пізнання, але і ціннісної, духовно-практичної свідомості, що виробляє певне ставлення до цих реалій, передбачає їх певну оцінку. Для розуміння діяльності людини необхідно враховувати специфіку мотивуючих поведінку людини та організуючих взаємовідносини між людьми потреб, інтересів, ціннісних орієнтацій. Саме ціннісний підхід дозволяє обміркувати значення одержаних знань для людини і суспільства, розкрити зв'язок аксіологічних (ціннісних) та практичних аспектів пізнання та діяльності. Аксіологія ( від грецьк. axios - «цінність», і logos - «слово», «поняття») ~ філософське вчення про буття істинних цінностей, що виступають засадами цілепокладальної та оцінкової діяльності людини, шр дозволяє їй вести творче та гармонійне існування в світі. 494 Модуль IV. Суспільство і особистість у вимірах філософського аналізу Аксіологія є важливішим і завершальним розділом метафізики, оскільки саме вона, з одного боку, торкається ціннісних домінант людського світогляду, його граничних смислів і цілей, а з другого - закладає засади під такі аксіологічні дисципліни, як етика, естетика, філософія культури, філософька антропологія тощо. Макс Шелер вважав, що аксіологія намагається розібратися в ordo anions - «порядку любові», відповідно до якого людина вибудовує свій унікальний шлях у світі, до чогось прагне і чогось уникає у нескінченному ланцюгу актів вільного вибору. Ціннісне буття людини, який би ситуативний та суб'єктивно-вольовий характер воно не мало, неможливе поза предметами, процесами і подіями навколишнього світу Потреба - стан взаємодії суб'єкта (особи, соціальної групи, суспільства в цілому) з суб'єктивними умовами його існування, шр він відчуває як нестачу чогось необхідного для підтримки життєдіяльності, яке виступає джерело і збуджувач активності. Потреби детермінуються генетико-біологічппми факторами, але головним чином - соціально-економічними та соціо-культурними умовами існування людей, характером і змістом їх діяльності, їх рівнем соціокультурного розвитку та менталітетом. Процес задоволення, реалізації потреб виглядає як цілес-мислова діяльність людей в певних соціально-економічиих, політичних та культурних умовах. Потреби складають єдину, цілісну систему і за різними критеріями типологізуються на біологічні та соціальні, усвідомлені та неусвідомлені, матеріальні та духовні, індивідуальні та групові, раціональні та ірраціональні, реальні та ідеальні, очікувані та такі, що сталися, відбулися та інші. Згідно зі сферою діяльності виділяються потреби в пращ, пізнанні, вірі, спілку'ванні, 'сексі, відпочинку; в залежності від функціональної ролі - домінуючі та периферійні, стійкі та ситуативні; за суб'єктом діяльності -індивідуальні, групові, колективні, суспільні. До потреб відносяться не тільки корисні та необхідні для життя предмети та явища, а й шкідливі для здоров'я та соціального статусу; проте вони використовуються людьми внаслідок звичок, традицій або задоволення, що можна отримати (тютю- 19Г)  Є.А. Подолъська «Кредитно-модулышй курс з філософії...»нопаління, вживання алкоголю, наркотиків тощо). А. Маслоу визначив ієрархію' потреб: основні фізіологічні потреби в харчуванні, безпеці та захисті; психологічні потреби приналежності, ухвалення, любові; потреби в самореалізації. Причому тільки перші важливі для підтримки життя і повинні здійснюватися для задоволення наступних. Існування людських потреб вказує на можливість виявлення універсальних функціональних передумов для виживання будь-якого суспільства. Згідно з концепцією базисних людських потреб (basic human needs) всі людські істоти мають загальні фундаментальні потреби, включаючи здоров'я та автономію, на тих засадах, що вони є людьми. їх задоволення -- необхідна попередня умова повноцінної участі в соціальному житті. Альтернативною точкою зору є тлумачення людських потреб як відносних, що різняться із залежності від індивідуальних або культурних переваг. На основі задоволення потреб, що виникли раніше, розширюється коло нових потреб, а діяльність людини стає багатогран-нішою. Таке зростання потреб характерне для періоду активної соціалізації особистості. Крім потреб у їжі, одязі, житлі, відпочинку, виникають та розвиваються нові нагальні потреби - в інформації, освіті, спілкуванні, участі в суспільному, політичному, культурному, релігійному житті. Причому, зростання потреб передбачає висунення на передній план саме духовних потреб. На основі задоволення потреб за певних умов породжуються нові потреби, що додають нових, додаткових імпульсів розвитку матеріального та духовного виробництва, покликаного створювати цінності, необхідні для задоволення як старих, так і нових потреб.. Виділяються світоглядна, збуджувальна, пізнавальна та оціночна функції потреб, тобто різні способи їх виявлення в суспільстві та в поведінці особистості. Оскільки потреби є рушійною сплою діяльності, то необхідно їх диференціювати, розрізняти, щоб свідомо впливати на їх формування та інтенсивність розвитку. Залежно від інтенсивності відображення об'єктивної нестачі виділяють надумані та 496 Модуль IV. Суспільство і особистість у вимірах філософського аналізу реальні погреби; за характером благ вони поділяються на матеріальні та духовні; за спрямованістю виділяють відтворюючі та творчі, а за результатом задоволення розрізняють потреби розумні та нерозумні, шкідливі та нормальні. Розрив між матеріальними та духовними потребами, розвиток перших на заваді іншим призводить до психології меркантилізму, споживацтва. Вузькість, неповноцінність та надщербленість потреб веде до зниження трудової активності, духовно-моральної бідності. Отже, потреба - це процес, що виникає під впливом порушення внутрішньої рівноваги організму, процес, що спрямовує та збуджує до дій, відновлюючих цю рівновагу. З появою потреби у індивіда виникають певні труднощі, напруженість організму, що інтенсивно «переживає», не одержуючи задоволення. Завдяки свідомості «висвічується» об'єкт потреби, від емоційного моменту (переживання чогось, як необхідного, прагнення до оволодіння їм) відбувається перехід до раціонального - пошуку шляхів реалізації потягу, розв'язання протиріччя між наявними і необхідними умовами життєдіяльності. Потреба, таким чином, є і переживанням, і знанням, а також єдністю емоційного і раціонального. Отже, потреба у процесі свого розвитку проходить такі стадії: становлення (виникнення) - напруженість (або функціонування у стані незадоволення) -пізнання і оцінка-задоволення (зняття), тобто розвиток здійснюється у формі заперечення заперечення. Конкретно-історичний розгляд системи потреб дозволяє виявити залежність її змісту і структури від місця, що посідає суб'єкт у системі суспільних відносин. Видається перспективним виділення двох різних за своїми психологічними механізмами та моральними засадами способів розвитку індивідуальних потреб - екстенсивного і інтенсивного. Своєрідний механізм самозростання потреб пояснює широкі можливості їх екстенсивного розвитку і планомірного збільшення. Іде не «якісний розвиток» потреб, а їх кількісне зростання, поширюється їх предметний зміст і сфера розповсюдження, з'являються нові способи та форми їх задоволення. Інтенсивний же шлях базується не на появі якісно нових потреб, а па їх «перегрупу- 3224" 497   Є.А. Подольська «Кредитно -модульний курс з філософії...»ванні», «центруванні» одних навколо інших, які соціально масштабніш] і морально вищі. Цеп шлях забезпечується процесами самовиховання і внутрішньої активності особи з притаманними їм моральною мотивацією та саморегуляцією. Саме з інтенсивного шляху розвитку потреб випливає морадьно-пси-хологічнин зміст закону підвищення потреб. Потреби становлять ту реальну підставу, на якій формуються інтереси особи. Потреби та інтереси детермінують донільну діяльність свідомості, втілюються у системі мотивації, закріплюються в установках і ціннісних орієнтаціях особи, що обумовлюють напрям діяльності, її соціальну активність. Інтерес (лат. interest - мае значення, важливо) - емоційна, підвищена увага людини до будь-якого об'єкта та явища. Інтерес, як і потреба, виявляє об'єктивне та суб'єктивне ставлення людини до умов свого існування, тому в реальній дійсності вони тісно переплетені. Порівняно з об'єктивно значущим предметом потреба виступає основою інтересу, породжує його. Різниця між потребою та інтересом полягає в тому, що інтерес пов'язаний із соціальною діяльністю, необхідною для задоволення потреб. Потреби ж являють собою умови, необхідні для існування людини. Інтерес завжди спрямований на предмет, не існує безпредметних інтересів. Якщо об'єктивна сторона інтересів пов'язана з умовами життя, з економічними відносинами, то суб'єктивна - з усвідомлен-істю інтересів; проявляється вона у відповідності або невідповідності цілей діяльності особистості вимогам соціальних законів. Соціальні інтереси - це реальні причини дій, звершень, що формуються з їх відмінностями за становищем та роллю у суспільному житті. Інтереси групи формуються на основі інтересів її членів як цілісність, що відбиває спільні, подібні риси об'єкта, всього соціального стану окремих індивідів. Відмінності соціальних інтересів пов'язані з відмінностями соціальних статусів і ролей різних соціальних груп та особистостей. Протилежність соціальних інтересів може стати основою соціальної напруги, соціальних зіткнень. Для забезпечення динамічного розвитку суспільства, пом'якшення соціальної ситуації важливе врахуван- 498 Модуль IV. Суспільство і особистість у вимірах філософського аналізу ня всього комплексу соціальних ннтересів особи, соціальних класів, етнічних груп тощо. Соціальний інтерес, з одного боку, є безпосереднім збуджувальним мотивом діяльності людини, враховуючи матеріальну обумовленість її дій; з іншого боку, інтерес - дещо об'єктивне, що не залежить від волі та свідомості людини. Інтерес - це не просто соціальний стан, а стан, що рефлексуєть-ся у свідомості та переходить у дію. У такому розумінні соціальний інтерес є одночасно і об'єктивним відношенням, і суб'єктивним збуджувачем, тобто єдністю об'єктивного і суб'єктивного. В структурі соціально/о інтересу виділяють чотири основні моменти: соціальний стан суб'єкта або сукупність його зв'язків із суспільством; ступінь усвідомлення стану; мотиви діяльності, спрямовані на певні об'єкти інтересу; сама дія, що являє собою ствердження суб'єкта в об'єктивному світі. Таким чином, соціальний інтерес відображує соціальній стан суб'єкта та визначається саме ним. Виходячи з того, що суспільні відносини проявляються у вигляді соціальних інтересів, можна зробити висновки: по-перше, соціальні інтереси завжди мають своїх носіїв, тобто належать конкретним суб'єктам, що вступають у взаємовідносини; по-друге, соціальні інтереси за своєю природою об'єктивні, є виявленням ролі відповідних суб'єктів в системі суспільного розподілу праці, їх зв'язку з певним типом суспільного присвоєння; по-третє, суспільні відносини, виявляючись у соціальних інтересах, набувають характеру рушійних сил соціального розвитку. Ціннісна орієнтація - утвір ідейно-цільового плану, що має організуючий, регулюючий та направляючий характер, включає когнитивный, емоційний та поведінковий компоненти. Вона являє собою один із фундаментальних компонентів менталітету, що розкриває багатство складових людської більшості. Менталітет складається століттями з накопичення традицій, цінностей, переваг, переконань, оцінок, заперечень і тому подібного. Це глибинне, особисте ядро людини, народу, котре детермінує їх ставлення до світу, їх творчість, свободу, відповідсшьність.     Є.А. Подольська «Кредитно-модульний курс з філософії...»Проблему людини не можна редуціюватп до проблеми виживання, оскільки вона пов'язана з проблемою виявлення цілей, інтересів, прагнень окремих людей і всього людства як цілісної системи. Сьогодні пр'облема цінностей вийшла за рамки наукового і філософського людинознавства і виявилася у найвищій мірі життєвою проблемою бо під сумнів поставлено саме існування людини та її цивілізації. Ніколи ще системи цінностей, яких дотримується людство, держави, нації, соціальні групи, індивіди не виступали такими факторами їх розвитку, від яких у значній мірі залежить не просто зміст і напрямок людської історії, але й те, чи буде ця історія мати продовження чи вона обірветься. Проблема цінностей сьогодні має прямий вихід до глобальних проблем. При збільшенні антропогенного навантаження на оточуюче середовище, поглибленні суперечностей між еволюційно-ге-нетичнимп можливостями людей і середовищем їх життя призводить у теперішній час до того, що адаптивні спроможності суспільства можуть виявитись вичерпаними. Необхідна ціннісна регуляція діяльності відносно мети і засобів. У даному контексті оціночний підхід як співвідношення своєї діяльності з навколишньою дійсністю має важливе методологічне значення, оскільки без зміни ціннісних орієнтацій цивілізація не спроможна вижити. 12.5. Екзистенційні категорії людського буття Сенс жит?пя - це осмислення людиною свого призначення, «самовиправдовування» своєї життєдіяльності. Він містить у собі цілі, ідеали, установки, умонастрій і лінії поведінки людини. Сенс життя не заданий людині одвічно. Людина змінюється у зв'язку зі змінами в суспільних відносинах, в особистому житті, у формах життєдіяльності; разом з цими змінами змінюється і сенс життя. До того ж людина існує у багатьох формах буття, тому сенс її життя багатомірний. 500 Модуль IV. Суспільстао і особистість у вимірах філософського аналізу В історії духовних пошуків людства можна ниділи™ три головних підходи до вирішення цієї проблеми:
Кожний індивід може проектувати свій спосіб буття та його стиль, але при цьому він завжди виходить з деяких припущень про дійсність цінностей, з певного розуміння сенсу життя і цілей життєдіяльності. Здійснення вибору виявляє свободу людини. Але, обираючи вчинок, той або інший 'варіант поведінки, особистість обирає себе. Вона будує себе, створює свій духовний образ. Буття, що складається з множини актів вибору, і являє собою життя особистості, а точніше саму особистість в її динаміці та русі. Таким чином, разом із свободою виникає відповідальність - і перш за все, за себе і свою долю. Необхідність первинна, в природі і суспільстві вона існує у формі об'єктивних законів, а закони, що не вдається пізнати, виявляють себе як «сліпа» необхідність. Чим більш глибоко і повно людина пізнає закони об'єктивної дійсності, тим більш усвідомленою і вільною виявляється ЇЇ діяльність. В цьому розумінні свобода полягає не в незалежності від об'єктивної необхідності, а в умінні приймати рішення з урахуванням наявного знання. Стосовно особистості, що живе і діє в суспільстві, свобода є право робити все, що дозволено законами, які виявляють пізнану необхідність. 501   Є.А. Подольська «Кредитно-модульний курс з філософії...»Усвідомлення загального розуміння свободи дозволяє виділити її конкретні аспекти: 1) свобода економічна, що передбачає не тільки свободу від експлуатації, а й свободу прийняття економічних рішень і дій; 2) свобода політична, що полягає у такому наборі громадянських прав, котрий забезпечує громадянину не тільки нормальну життєдіяльність, але й гарантує йому загальне і рівне виборче право, пряму участь в управлінні суспільними справами, можливість об'єднуватись у політичні партії, рухи; 3) свобода духовна, що полягає у свободному виборі світогляду, ідеології, системи моральних цінностей, а також у свободі совісті ( тобто нрава сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої) тощо. Свобода особистості не абсолютна, а відносна; цією відносністю обумовлюються всі демократично орієнтовані правові документи, що визначають межі свободи. Відносність свободи отримує своє втілення у відповідальності особистості перед іншими людьми та суспільством. Якщо свобода означає можливість вибору певної форми дії в конкретній ситуації на оаюві необхідності, що вдалося пізнати, то відповідальність є здатністю особистості приймати адекватне ситуації рішення, передбачати наслідки своїх дій та відповідати за них перед суспільством. Причому залежність між свободою і відповідальністю особистості прямо пропорційна: чим більше свободи людині надає суспільство, тим більша відповідальність за використання цієї свободи.Відповідальність виступає мірою свободи. Враховуючи, що діяльність людини пов'язана з різними сторонами суспільних відносин, соціальна відповідальність проявляється в різних формах: політична, правова, громадянська, моральна, адміністративна тощо. Крім того, існує індивідуальна, колективна, а також різні види професійної відповідальності, Цс вказує на те, що в суспільстві не може бути особистості, вільної від відповідальності у будь-які і і формі. Таким чином, свобода - осмислена необхідність вільного вибору і діяльність з урахуванням цієї необхідності, а відповідальність - це соціальне відношення до суспільних цінностей. Ці 502 Модуль IV. Суспільство і особистість у вимірах філософського аналізу категорії набувають особливої значущості завдяки їх діалектичному взаємозв'язку з категорією власності. Власність - складне динамічне утворення, що виражається в продуктах матеріальної та духовної роботи особистості, впливає на загальний стан особистості, визначає принципи та норми її життєдіяльності, забезпечує відповідний рівень соціальних благ у суспііьстві, зумовлює відповідну свободу в межах суспільства, надає особистості впевненості у собі. Від правильного розпорядження власністю залежить її продуктивність і користь як для безпосереднього власника, так і для осіб, за яких він несе відповідальність. Власність зумовлює не тільки діяльність, а й побут, дозвілля - усі процеси, що пов'язані з життєдіяльністю особистості та становлять її суть. Основними сутнісними характеристиками власності є наступні: 1) власність є інтенційною, ціннісно зумовленою основою діяльності особистості, вона стає результатом і основою динамічного розвитку подальшої ціннісно спрямованої діяльності індивіда; 2) власність постає як регулятор взаємовідносин між особис тістю і суспільством, являючи собою суб'єктизовану оці нку об'єктивного соціумного процесу; 3) власність є певним варіантом відображення реальності, що охоплює даний рівень можливостей індивіда у реаіі- зації певних цінностей; 4) за своєю суттю власність становить систему можливих альтернатив щодо реалізації відповідних задумів, що у конкретній ситуації найбільш повно відповідають можли востям особистості. Існує кілька рівнів ментсшьного усвідомлення власності індивідом. У залежності від того, наскільки життя наповнене супровідними чинниками, що визначають характер діяльності, безпосередньо впливають на емоційний стан індивіда, визначаючи його місце в соціумі, серед інших люден, у залежності від вияву соціальної активності індивідів, різних варіантів еамоіденти- -фікації у суспільстві, розрізняються чуттєво-емоційний, повер- 503   Є.Л. Подольська «Кредитно-модульний курс з філософії...хово-рапіональний, практично-раціопальнни та особово-раціо-нальппй рівні сприйняття власності особою. Чуттєво-емоцііший рівень становить певний комплекс відчуттів і емоцій, що спричиняються виявом повноважень власника: підсвідоме відчуття корисності власності для індивіда та можливостей у розпорядженні нею; відчуття власності як гаранта певної соціальної захищеності, адекватної винагороди за працю, витрачені зусилля; власність сприймається як певна відповідність морально-етичним нормам особистості ft може бути доступною для всіх одиничних особистостей згідно з їхніми морально-етичними, вольовими якостями, внесками у розвиток суспільства. Поверхнево-ращопальтш рівень розуміння власності являє собою усвідомлення індивідом відповідальності витраченим на її здобуття зусиллям, сумлінності, закріплює розуміння власності як справедливості винагороди. Притаманний в основному найменш соціально захищеним верствам населення, особам, що не виявляють достатньої соціальної активності або не можуть користуватися особливими зв'язками у суспільстві, не мають відповідних знайомств, так званого «блату» тощо. Практично-раціональтш рівень усвідомлення власності визначається самодостатністю набутої власності із запитами й прагненнями особистості, розумінням адекватності набутого рівня власності уявленням, здібностям індивіда. Набута власність розглядається у даному випадку не як результат соціальної активності особистості, сприймається не стільки як винагорода за працю й витрачені зусилля, сумлінність, а як невід'ємна, обов'язкова, суто індивідуальна, особпстісно втілена половина буття індивіда. Дане уявлення про власність не становить певної усталеності, а є поштовхом для примноження, що спричиняє постійну активність індивіда, спрямовує його на збільшення відповідальності за набуту власність. Особово-раціональнш рівень усвідомлення власності визначається у осіб, через особливу соціальну поведінку чи походження належать до найбільш забезпечених людей. Власність як гака для осіб, ідентифікованих у зазначеній групі, не є резуль- 504 Модуль IV. Суспільство і особистість у вимірах філософського аналі.іу татом зусиль, витрачених особисто: вона може бути наслідком надто привілейованого соціального походження пращурів, котрі відіграли значну історичну роль у суспільстві, справили великий вплив на розвиток науки, культури чи мистецтва, що відіграло епохальне значення для людства в цілому. До цієї групи можуть так само належати й особи, які в силу своїх особистіших рис та особливостей власної соціальної поведінки, що не завжди відповідає морально-нравовим нормам суспільства, досягають надмірного рівня забезпеченості. У подальшому діяльність таких осіб може бути спрямована як на збільшення і без того надмірного рівня власності, так і навпаки: власники можуть не докладати зусиль щодо примноження власності. Таким є проблемне поле філософії, яка в усі часи тримала у фокусі людину, то вивчає світ, пристосовується до нього, перетворює, намагаючись вирішувати при цьому головне питання: «Як мені бути щасливим у цьому складному світі?» 505    Є.Л. Подольська «Кредитно-модульний курс з філософи...»СЕМІНАР №12 Особистість у вимірах філософського аналізу |
Схожі:
| Конспект заняття з біології на тему: «Закономірності дії екологічних факторів на живі організми» Мета: сформувати уявлення про екологічні фактори, показати їхню класифікацію й загальні закономірності впливу екологічних факторів... |
Екологічні фактори. Закономірності дії екологічних факторів на організми та їхні угруповання Мета: сформувати наукове поняття про екологічні фактори, їх класифікацію, закономірності дії екологічних факторів на організми та... |
| Психологічні закономірності та принципи здійснення соціально-педагогічної... |
Закони та закономірності менеджменту Формування організаційних структур управління в умовах зовнішньоекономічної діяльності |
| ЗАКОНОМІРНОСТІ МАКРОЕВОЛЮЦІЇ Філогенетика — наука, присвячена вивченню особливостей еволюції великих груп органічного світу |
КОНТРОЛЬНІ ЗАВДАННЯ З БІОЛОГІЇ Виявив закономірності кількісного вмісту залишків азотистих основ у молекули ДНК |
| ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДІАГНОСТИЧНОЇ МЕДИЧНОЇ АПАРАТУРИ Скіалогія розділ рентгенології, що вивчає закономірності утворення рентгенівського зображення |
Закономірності спадковості при моногібридному схрещуванні. Органічні речовини клітини. Значення ліпідів та вуглеводів у життєдіяльності організмів |
| Закони,закономірності Затверджено Міністерством освіти і науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів |
Лекція Основні закономірності Навчальний посібник для вищих закладів освіти ІІІ-ІV рівнів акредитації. 2003 рік |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua