Закономірності
|
|
Скачати 1.25 Mb.
|
    Є.А. Подолъсъка «Кредитно-модульний курс з філософії...»ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 10 МЕТОДОЛОГІЯ НАУКОВОГО ПОШУКУ: РІВНІ, ЕТАПИ, ЗАСОБИ
У цьому модулі автори намагаються з'ясувати пояснювальний потенціал категорій «парадигма», «метод», «методологія», виявити евристичні можливості методів наукового пізнання, а також дослідити діалектику взаємопереходів від однієї форми знання до іншої, охарактеризувавши наукову проблему як джерело та імпульс розвитку нового знанім від фактів через ідею, гіпотезу до теорії, концепції. З метою всебічного вивчення особливостей науково-дослідницької діяльності у цьому модулі розглядаються основні принципи пізнання, вимоги до застосування певних методів на емпіричному та теоретичному рівнях, їх переваги та обмеженості. 414 Модуль III. Гносеологія, логіка, методологія ТЕМА 10 МЕТОДОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ НАУКОВОГО ПІЗНАННЯ 10.1. Поняття методу та методології наукового дослідження Слушне розуміння об'єкта, що вивчається, може бути отримано лише за правильного підходу до його вивчення, тільки за допомогою певних методів дослідження. Метод - це спосіб побудови і обгрунтування системи філософського і наукового знання, up шлях дослідження і практичного перетворення дійсності. Це система правил, принципів і прийомів підходу до вивчення явищ і закономірностей розвитку природи, суспільства і мислення або практичної перетворюючої діяльності людини. Будь-який науковий метод не є вільним вибором прийомів дослідження: його прийоми і принципи визначаються особливостями і закономірностями самого предмета дослідження. Метод лише тоді є правильним, науковим, коли він слушно відображає об'єктивні закономірності явища або предмета, що вивчається. Розрізняють експериментальні та теоретичні методи, евристичні та алгоритмічні, кількісні та якісні, в залежності від форм детермінації вони можуть бути однозначно-детерміністські та імовірнісні. Метод має об'єктивну основу, і чим він повніше відповідає об'єктивним законам дійсності, тим ефективніше його застосування. Але в той же час у метода є і суб'єктивна сторона: він формується людиною і втілює в собі її прагнення, цілі, використовується людиною як знаряддя пізнання і перетворення об'єкта. Але яким би не був науковий метод, сам по собі він не визначає повністю успіху в дослідженні дійсності. Важливий не тільки правильний метод, але й досвід його, застосування. Всі методи наукового дослідження можна розділити на три основних види або групи залежно від того, у вузькій чи більш ши- 415  Є.А. Посольська «Кредитно-модульиий куіс j філософії...» \  рокій сфері вони застосовуються. Це - універсальні філософські методи пізнання, загальнонаукові методы і методи конкретних наук. Універсальними називаються методи, що діють у всіх сферах пізнання і практики і регулюють та спрямовують різну пізнавальну і свідому діяльність, їх об'єктивною основою виступають загальнофілософські закономірності розуміння навколишнього світу людиною. Таким методом пізнання поряд з філософськими методами є і метод матеріалістичної діалектики, бо він має значення для пізнання в будь-якій області дійсності, пронизує собою весь пізнавальний процес.Методи дозволяють розкрити напрям розвитку об'єкта і його будову, особливості функціонування на певному етапі, зібрати фактичний матеріал і розробити теорію, дослідити предмет безпосередньо або через його модель, одержати якісні і кількісні характеристики. До цих методів належать: методи експерименту і спостереження, моделювання, гіпотетіїко-дедуктпвнпн, метод сходження від абстрактного до конкретного та ін. Залежно від того, на якому рівні проводиться наукове дослідження і які цілі воно переслідує, застосовують і відповідні загальнонаукові методи пізнатш. Загальнонаукові методи можуть бути розділені на три групи: методи емпіричного дослідження: методи, що використовуються як на емпіричному, так і на теоретичному рівнях дослідження; методи теоретичного дослідження. Нарешті, третя група методів - це методи конкретних наук. Кожна скільки-небудь розвинута наука, маючи свій власний предмет вивчення, використовує свої особливі методи, що витікають з того чи іншого поняття, сутності ного об'єкта. Звідси в особливу категорію виділяються конкретно-наукові або спеціальні методи: методи фізики, хімії, біології та ін. До числа таких методів належать, наприклад, різні методи якісного аналізу в хімії, спектроскопія і спектрографія в фізиці; метод значених атомів в біології, лінійне і динамічне програмування у математиці, анкетування у конкретних соціологічних дослідженнях тощо. Розвиток і диференціація методів мислення у .соді розгортання пізнання призвели до формування вчення гро методи, до методології. Методологія - система пршщиг ів і способів 416 Модуль III. Гносеологія, логіка, методологія організації і побудови теоретичної і практичної діяльності, а також вчення про цю систему. Це своєрідна система соціально апробованих правил і нормативів пізнання і дії, порівнюються з властивостями і законами дійсності. Завдання накопичення і передачі соціального досвіду вимагали систематизації принципів, операцій, прийомів, що містяться у самій діяльності. Перші методологічні знання виявляються вже на ранніх ступенях розвитку культури. Так, геометрія у Стародавньому Єгипті виступала у формі нормативних приписів, що визначали послідовність вимірювання геометричних площ. З розвитком виробництва, техніки, мистецтва методологія стає предметом спеціальної теоретичної рефлексії, формою якої виступає перш за все філософське осмислення принципів організації і регуляції пізнавальної діяльності, виділення у ній умов, структури і змісту знання, а також шляхів, що ведуть до істини. Особливе місце у розробці проблем методології належить Сократу, Платону, Арістотелю. Сократ висунув на перший план діалектичну природу мислення як спільного добування істини у процесі співставлення різних уявлень, понять, їх порівняння, розчленування, визначення. Платон вбачає сенс своєї діалектики понять і категорій у пошуку принципу кожної речі. Арісто-тель проаналізував принципи побудови суджень, правила умовиводів і доказів, питання визначення термінів, роль індукції і дедукції у досягненні істини. Категорії він тлумачив як організуючі форми пізнання, яким притаманна діалектика потенційного і актуального, форми і матерії та таке інше. Створену ним логічну систему Арістотель сприймав як «органон» - універсальне знаряддя істинного пізнання. Радикальна перебудова духовної культури під час буржуазних революцій XVI-XVIII ст., бурхливий розвиток природознавства вимагали корінних змін у методології. Ф. Бекон виступав проти схоластики, розробив індуктивний емпіричний підхід до явищ природи. За зразок наукової методології у ті часи визнавали принципи геометрії і механіки. За Галілеєм наукове пізнання повинно базуватися на планомірному і точному експерименті - як уявному, так і реальному. Декарт розробив правп- 2724" 417     Є.А. Подольська «Кредитно-модульний курс з філософії...»—і — ла раціоналістичного методу, серед яких першим є вимога припускати за вірогідні тільки такі положення, які усвідомлюються очевидно і виразно. Із інтуїтивно сприйнятих положень шляхом дедуктивного доказу виводиться нове знання. Англійський емпіризм теж став значним внеском у методологію пізнання. Наприклад, Локк намагався розробити такі способи мислення, які сприяли б побудові суворої емпіричної науки, заснованої на чуттєвому досвіді. Обмеженість як раціоналістичного, так і емпіричного напрямів у методології була виявлена німецькою класичною філософією, що надала критичному аналізу умови пізнання, його форми та організуючі причини. Кант, Фіхте, Шеллінг, Гегель, хоча і в ідеалістичній формі, розвинули діалектичну методологію. Кант критично проаналізував структуру та типи пізнавальних здібностей людини, розмежував конститутивні та регулятивні принципи пізнання, співвідношення між ііого формою і змістом. Основні елементи вчення Канта про метод - дисципліна, канон, архітектоніка та історія чистого розуму. Він обгрунтував необхідність «критичного» методу, що дозволяє відмежувати наукове пізнання від догматизму та спекулятивного використання розуму. Діалектика Гегеля має характер загального методу пізнання і духовної діяльності. Гегель зробив спробу розкрити суперечності розвитку буття і мислення. Раціональні принципи методології попередніх епох були узагальнені і перероблені на послідовно матеріалістичному підґрунті у марксистській філософії. З методу аналізу форм знання самих по собі діалектичний метод перетворився на метод найбільш повного і змістовного дослідження розвитку дійсності. Діалектична методологія дозволяє адекватно зрозуміти характер відносин між теорією і методом, а також роль практики у пізнанні. Якщо теорія є результатом процесу пізнання, то методологія є способом досягнення і побудови цього знання. Наприклад, методологічнії]! принцип детерміністського пояснення світу є організуючим першопочатком відповідних фізичних, біологічних, соціальних теорій. У свою чергу, ці теорії можуть виконувати 418 Модуль III. Гносеологія, логіка, методологія методологічну функцію, тобто слугувати спрямовуючим першо-початком у дослідницькії"! діяльності.. У XX ст. відбувається швидке зростання методологічних досліджень, перетворення методології на спеціалізовану область філософського знання. Перед суспільством виникають глобальні проблеми екології, демографії, урбанізації, освоєння космосу, які можливо вирішувати завдяки заглибленню методологічної самосвідомості різних наукових дисциплін. Ці завдання обумовили розробку таких методів і засобів, які могли б забезпечити ефективну взаємодію і синтез методів різних наук (теоретична кібернетика, системний підхід, концепція ноосфери В. Вер-надського та іп.). Великий внесок у розвиток методології науки зробили неопозитивісти Б. Рассел, М. ІПлік, Л. Вітгеїшітеіїн, Р. Карнап, Ф. Франк. Важливе методологічне значення мають і концепція розвитку наукового знання К. І кліпера, і теорія наукових революції! Т. Купа, і концепція II. Фепєрабенда, і еволюційна модель Ст. Ту.іміна. Філософію науки значно розвинули і Г. Башляр і А. Уайтхед. Осмислювались проблеми співвідношення наукової думки і наукового духу, концепція «нового раціоналізму», «новий образ» науки, проблема зв'язку філософії (метафізики) і науки. Методологічні ідеї є найважливішими у філософії структуралізму, феноменології та герменевтики. Деяким узагальненим конкретно-науковим концепціям (низка інтерпретацій системного підходу, структуралізм) притаманна невиправдана тенденція до універсалізації, бажання набути статусу філософських концепцій. Витоки такої універсалізації є безпідставним ототожненням філософських і конкретно-наукових рівнів методології. Існує кілька класифікацій методологічного знання. Одним із розповсюджених є поділ методології на змістовні/ і формальну. Перша містить у собі такі проблеми: структура наукового знання і наукової теорії; закони породження, функціонування і зміни наукових теорій; понятійний каркас науки, умови і критерії науковості тощо. Формальні аспекти методології пов'язані з аналізом мови науки, формальної структури наукового пояснення з описуванням методів та інше. 27* 419  Є.А. Подольська «Кредитно-модульний курс з філософії...»Взагалі ж методологія як самостійна область знання охоплює усю різноманітність методологічних і методичних принципів та прийомів, операцій та форм побудови наукового знання. До загальнонаукових принципів дослідження, що випливають з філософських засад методології та логіки науки, належать:
Наукове знання і сам процес його одержання характеризуються системністю і структурованістю. Перш за все у структурі наукового знання виділяються емпіричний і теоретичний рівні, а сукупність тих дослідницьких процедур, що ведуть до досягнення знання на цих двох рівнях, відповідно поділяється на емпіричний і теоретичний етапи наукового дослідження. Ці етапи і рівні у науковому дослідженні розрізняються за певними засадами. По-перше, вони різняться за гносеологічною спрямованістю (на емпіричному рівні - на вивчення явищ і поверхневих зв'язків між ними, без заглиблення у суттєві відношення, а на теоретичному рівні - на розкриття причин і суттєвих зв'язків між явищами). Головним пізнавальним завданням емпіричного етапу є описування явищ, а теоретичного -їх пояснення. Емпіричний і теоретичний рівні розрізняються за характером наукових результатів. Основною формою знання, одержаного на емпіричному рівні, є факт та сукупність емпіричних узагальнень. На теоретичному рівні знання фіксується у формі законів, принципів і теорій. Відповідно розрізняються і методи, що використовуються під час одержання цих типів знання. На емпіричному етапі 420 Модуль III. Гносеологія, логіка, методологія пізнання _ використовуються спостереження, експеримент, індукція, а на теоретичному - аналіз і синтез, ідеалізація, індукція і дедукція, аналогія, гіпотеза тощо. Різниця між емпіричним і теоретичним етапами пізнання виявляється також у різному співвідношенні чуттєвого і раціонального моментів у методах, формах пізнання, що використовуються на кожному етапі. Звичайно, чіткої межі між емпіричним і теоретичним пізнаннями не існує. Так, емпіричне дослідження, хоча і зорієнтоване на пізнання і фіксацію явищ, постійно проривається на рівень сутності, а теоретичне дослідження шукає підтвердження слушності своїх результатів в емпірії. Експеримент завжди теоретично навантажений, а будь-яка абстрактна теорія має емпіричну інтерпретацію. У методології науки введення категорій «емпіричне» і «теоретичне» має велике значення для уточнення структури наукового знання. Але внутрішня логіка методологічних досліджень вимагає введення нової методологічної одиниці, що має характер метатеоретичної. Не заперечуючії різниці між теоретич- |
Схожі:
|
Конспект заняття з біології на тему: «Закономірності дії екологічних факторів на живі організми» Мета: сформувати уявлення про екологічні фактори, показати їхню класифікацію й загальні закономірності впливу екологічних факторів... |
Екологічні фактори. Закономірності дії екологічних факторів на організми та їхні угруповання Мета: сформувати наукове поняття про екологічні фактори, їх класифікацію, закономірності дії екологічних факторів на організми та... |
|
Психологічні закономірності та принципи здійснення соціально-педагогічної... |
Закони та закономірності менеджменту Формування організаційних структур управління в умовах зовнішньоекономічної діяльності |
|
ЗАКОНОМІРНОСТІ МАКРОЕВОЛЮЦІЇ Філогенетика — наука, присвячена вивченню особливостей еволюції великих груп органічного світу |
КОНТРОЛЬНІ ЗАВДАННЯ З БІОЛОГІЇ Виявив закономірності кількісного вмісту залишків азотистих основ у молекули ДНК |
|
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДІАГНОСТИЧНОЇ МЕДИЧНОЇ АПАРАТУРИ Скіалогія розділ рентгенології, що вивчає закономірності утворення рентгенівського зображення |
Закономірності спадковості при моногібридному схрещуванні. Органічні речовини клітини. Значення ліпідів та вуглеводів у життєдіяльності організмів |
|
Закони,закономірності Затверджено Міністерством освіти і науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів |
Лекція Основні закономірності Навчальний посібник для вищих закладів освіти ІІІ-ІV рівнів акредитації. 2003 рік |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua