Закономірності
|
|
Скачати 1.25 Mb.
|
| ТЕМА 12 ФІЛОСОФІЯ ОСОБИСТОСТІ 12.1. Людина, індивід, особистість На питання «Що таке людина?» Платон відповів: «Це -тварина, що ходить на двох ногах». Обміркувавши зауваження, що й птахи ходять на двох ногах, мислитель додав: «але без пір'я». Тоді жартівники підкинули вченому обскубаного півня, на шиї якого висіла дощечка з написом: «Людина, за Платоном». Цей історико-філософськпй жарт свідчить про складність, ба-гатовимірність, багатоаспектпість людини. Майже кожен філософ пов'язував сутність людини з певною ознакою, нерідко перебільшуючи її значення. Наприклад, Арістотель тлумачив людину як політичну істоту, що реалізується тільки у державі. Фома Аквінськнй наполягав па органічній єдності душі та тіла людини, наголошуючи на її божественній сутності. М. Монтень наголошував на рівності всіх людей у суспільстві. Декарт пов'язував сутність людини з її мисленням: «Мислю - значить, існую». За Ж. Ламетрі, людина -■ це машина, що має двигун, відповідні механізми тощо. Кант підкреслював моральний характер природи людини, Й. Фіхте - роль діяльності, Г. Гегель - духовності, Л. Фейербах - любовного ставлення до ближнього. За К. Марксом сутність людини визначається сукупністю суспільних відносин. М. Бердяев наголошує на значенні свободи, бо її рівень визначає сутність та глибину особи. Отже, мислителі зазначали, що людина - частина природи, бо живе в природному середовищі, споживає природні речі; людина - діяльна істота, адже виготовляє засоби для існування; людина - предметна істота, оскільки втілює у результати своєї діяльності власний розум, інтереси, потреби, почуття; людина - мисляча істота, бо свідомо ставиться до свого буття, пізнає світ, подвоює його в уяві; людина - суспільна істота, що спілкується з подібними собі істотами, формує мову, розвиває     Є.А. Подолъсъка «Кредитно-модульний курс :і філософії...»мислення, почуття. Таким чином, вдалося виявити основні ознаки людини: людина - природна, діяльна, предметна, мисляча (духовна), соціальна (суспічьна) істота. У різноманітних філософських системах перевага надавалась певним ознакам. Наприклад, релігійна філософія, що трактувала людину «за образом і подобою божою», тлумачила її як духовну (божественну) істоту. Р. Декарт, Ж. Ламетрі, 1. Кант теж ставили акцент на духовності людини. Сенсуалістичний емпіризм XVII—XVIII ст. відтворює вигляд людини як живої цілісності, притаманний античності та Відродженню. Л. Фейербах акцентує увагу на чуттєво-тілесній організації людини. Представники натуралістичних течій зводять сутність людини до інстинктів і потягів, що знаходяться у сфері несвідомого (3. Фрейд). Екзистенціалізм (А. Камю, Ж.П. Сартр. К. Ясперс) обґрунтовує поняття тотальної людини, але не вирішує проблему поєднання біологічних та соціальних якостей. Враховуючи всі трактовки людини, можна дійти висновку, що людина - жива істота, що має певні потреби, задовольняє їх у процесі виробництва завдяки спілкуванню і здатності свідомо, иріеспрямовано перетворювати світ і саму себе. Це - біоп-сихосоціальна єдність, у якій через соціальне, біологічне та психічне реалізується людське, що знаходить свій вияв у психологічному, моральному, естетичному, релігійному, політичному. Всі ці форми вияву людського співіснують у органічнії! єдності, взаємодії, взаємопроникненні. Проблема особистості у соціальній філософії описується категоріями «індивід», «особистість», «індивідуальність». Поняттям «індивід» позначається, як правило, конкретна людина, своєрідний соціальний атом. Деякі автори пов'язують з цим поняттям природне (біологічне) в людині, ігноруючи органічну єдність природного і соціального. Індивід означає окремість існування людського, поєднуючи в собі природне, біологічне, психологічне і соціальне, тобто відтворює в одній особі всі людські якості. Індивід ( від лат. individuum - неподільне, особа)- окремий представник соціальної спільноти ( суспільства, класу, прошар- 182 Модуль IV. Суспільство і особистість у вимірах філософського аналізу ку, соціальної групи), якому притаманні основні соціально-демог-рафічиі або соціально-професійні характеристики певної спільноти. Індивід екземплярнпй. Це не просто «один», а завжди «один з ...». Різниця людей як індивідів - це, по-перше, різниця між самими соціальними групами, до яких вони належать, а по-друге, різниця в тому, наскільки повно типові ознаки однієї і тієї самої групи виявлені в різних її представниках. За допомогою поняття «індивід» підкреслюється вихідна залежність кожної конкретної людини від соціальних умов, у яких відбувалось її особистісне формування (від об'єктивного соціального положення, характеру включення в суспільне виробництво, від вирішального в його групі загального інтересу тощо).. Поняття «індивід» слід відрізняти від поняття «індивідуальність» як позначення неповторно/о поєднання п])ііродних та соціальних властивостей індивіда, а також від поняття «особистість» як деіндпвідуалізованпх соціальних якостей людини.. Особистість (лат. - persona) - конкретний вираз сутності людини, цілісне втілення і реалізація в ній системи соціально зна-чуїцих рис і якостей суспільства. Невід'ємними рисами особистості є самосвідомість, ціннісні орієнтації, соціальні відносини, відповідальність за свої вчинки, певна автономність відносно суспільства тощо. Слово «особистість» спочатку позначало маску, яку одягав актор у античному театрі, а потім воно стало позначати самого актора та його роль (персонаж). Пізніше цей термін тлумачився як готовність нести всю повноту пов'язаної з цією роллю відповідальності. Поняття «особистість» стоїть в ряду таких категорій, як: людина, індивід, індивідуальність тощо. Якщо людина тлумачиться як біопсихосоціальиа істота, і це поняття передає універсальну причетність Homo sapiens до родової біосоціокультурної організації, то індивід - це одиничнпіі, конкретний, унікальний суб'єкт з індивідуальними рисами (психічні здібності, діяльніший, розумовий, життєвий потенціа'і). Особистість в такому разі виступає як індивід, тцо усвідомлює і реалізує свою індивідуальність соціально. Людина як індивідуальність виявляє себе в продуктивних діях, і вчинки її нас цікавлять тією мірою, в якій вони     Є.Л. Подольська «Кредитно-модульний курс .і філософії...»отримують органічне предметне втілення. Про особистість можна сказати протилежне: в ній цікаві саме вчинки (трудові досягнення, відкриття, творчі успіхи). Якщо поняття індивідуальності підводить діяльність людини під міру своєрідності та неповторності, багатогранності та гармонійності, природності та невимушеності, то поняття особистості акцентує в ній свідомо-вольовий початок. Індивід тим більше заслуговує право називатись особистістю, чим читкіше усвідомлює мотиви своєї поведінки і чим суворіше її контролює, підкоряючи єдиній життєвій стратегії. Особистість - це ініціатор послідовного перебігу життєвих подій, і її гідність визначається перш за все тим, що вона взяла під свою відповідальність. Особистісне буття - це неперервне зусилля. Його немає там, де індивід відмовляється іти на ризик вибору, намагається ухилитися від об'єктивної оцінки своїх вчинків і від нещадного аналізу внутрішніх мотивів. Отже, особистість - окрема людина як індивідуальність, як суб'єкт стосунків та свідомої діяльності по перетворенню соціальної реальності. Це відносно стійка система соціально значущих mq індивідуальних рис, що формується у процесі соціалізації і є продуктом індивідуального досвіду та соціальної взаємодії. Це індивід, що завдяки своїм якостям впливає на маси та хід історії. Він знаходиться в центрі суспільної уваги внаслідок соціальної позиції та виконання соціальної та професійної ролі. Поняття «особистість» треба відрізняти від поняття «особа», яким позначається людський індивід у всій повноті якостей: біологічних, соціальних, духовних, ментальних та тілесних. Особа - це окремий представник людського роду, який у процесі взаємодії саморозвитку і соціалізації стає індивідуальністю та особистістю. У сучасній психології виділяють чотири головні типи особистостей: сангвіністичний (висока первово-пснхічна активність, емоційна вразливість), холеричний (висока імпульсивність, енергійність дій, запальність), мелтіхоттшй (нрнглушеність моторики, стійкість почуттів), флегматичний (стриманість, повільність дій, спокійність міміки). 48 і Модуль IV. Суспільство і особистість у вимірах філософського аналізу Більш поширеним є розподіл особистостей па інтровертів (звернених на себе) та екстравертів (звернених на зовнішнії"! світ). Відповідно до виду діяльності людини, від якої вона отримує максимальне задоволення, виділяються такі типи особистостей: альтруїсти (насолода від допомоги іншим), практичний тип (задоволення від продуктивно-корисної праці), гностичний тип (задоволення від пізнання, наукової діяльності). Розрізняють також гедоністів, які головним принципом життя вважають задоволення; діловий тип та інтелектуалів. 12.2. Діяльність як доцільна активність суб'єкта Універсальну характеристику ставлення людини до навколишнього світу виявляє її діяльність. Це універсальний, необхідний засіб існування і розвитку людини. Він включає в себе матеріально-практіїчні і інтелектуальні операції, соціальну та біологічну взаємодію з довкіллям. Саме в діяльності людина визначає своє місце в житті, стверджує свою суспільну природу, виявляє себе як творча, вільна індивідуальність. За межами діяльності немає людини, немає творення, самореалізації. За своїм змістом діяльність уособлює процес предметио-перетворювального, практичного освоєння людиною об'єктивного світу. Залежно від засобів регуляції діяльність розгортається на основі свідомо визначених цілей, на засадах соціально детермінованих потреб особи. Відносно засобів здійснення діяльність - це такий собі універсально-творчий процес, продуктом якого є сама людина та світ її відносин, її культури. У своїй єдності всі види соціальної діяльності - матеріальної і духовної - утворюють складну ієрархічно організовану систему, що забезпечує задоволення історично створюваних потреб як суспільних, так і індивідуальних. Сукупна діяльність індивідів є, таким чином, засобом буття суспільства, його самоорганізації, відтворення та розвитку. Детермінація діяльності являє собою зумовленість вчинків і дій зовнішніми і внутрішніми факторами. Неможливо досить вичерпно описати діяльність як єдність зовнішнього і внутрішня.") С.Л. Подольська «Кредитно-модулышй курс j філософії...» нього, якщо не брати до уваги специфіку потреб, інтересів, ціннісних орієнтацій, що мотивують поведінку людини, організують взаємовідносини людей. Діяльність саме і є той «канал» зв'язку, через який зовнішній світ впливає на людину, стає надбанням суб'єктивного «Я», а внутрішня природа людини опредмечується, сприяючи самоствердженню особи. Діяльність - це ініціювальна, генерувальна ланка у складному внутрішньому механізмі детермінації сенсу і спрямованості суспільного розвитку. Принцип детермінізму спирається на діяльність, виходячи з того, що в суспільному житті нішо не відбувається без діяльності людей. Всі зміни і в цілому розвиток суспільства суть в кінцевому рахунку результат соціальної активності, спрямованої на досягнення свідомо поставлених цілей. Джерелом і змістом діяльності є функції/ні суперечності між природним і соціальним, суб'єктивним і об'єктивним, усвідомленим і неусвідомленпм, свободою і необхідністю. Породжена в результаті суперечностей внутрішня напруженість одержує вихід у розвитку діяльності. Виникнення, зростання, розгортання і вирішення суперечностей, повтор цього циклу на новій основі - рушійне джерело діяльності. В діяльності виділяються три основні елементи: суб'єкт, що виявляє активність; об'єкт, на який вона спрямована; сама активність як етап. Третій компонент знаходить свій прояв у трьох різних формах діяльності: практнчно-перетворюючій, теорети-ко-пізнавальній і ціннісно-орієнтаційній. Кожна з вказаних форм характеризується не лише діяльністю свідомості, але й ступенем усвідомлення значення певного явища в житті людини, суб'єктивним встановленням його цінності. Діяльність (action) - специфічна форма відношення людини до навколишнього світу та самого себе, шр виявляється у цілеспрямованій зміні та перетворенні світу і людської свідомості. Діяльність людини передбачає певне протиставлення суб'єкта і об'єкта діяльності: людина сприймає об'єкт діяльності як матеріал, що може отримати нову форму і властивості, перетворитися з матеріалу в предмет і продукт діяльності. 486 Модуль IV. Суспільство і особистість у вимірах філософського аналізу Термін «діяльність» має два основних значення: 1) вид або види соціальної діяльності, поведінки, наприклад, товариства, держави, а також індивідуума; 2) вид або види індивідуальної соціальної діяльності, котра є не просто результатом біологічного рефлексу, а виступає як цілеспрямована, що містить в собі розумове цілепокладання. Діяльність - це процес, що містить мету, засоби та результат, отже, невід'ємною характеристикою діяльності є її усвідом-леність. Діяльність виступає реальною рушійною силою та умовою існування суспільства. Суб'єктом діяльності може бути особа, колектив, соціальна група, клас, суспільство в цілому. Типи і форми діяльності розрізняються за суб'єктом, об'єктом, функціями та цілями (індивідуальна, громадська, виробнича, ідеологічна, наукова, політична, культурно-виховна, відтворююча та творча). Діяльнісна сила людини ніби приводиться в дію пусковим механізмом, яким виступає потреба. Саме потреба є специфічним протиріччям між соціальним суб'єктом та оточуючою його дійсністю, яке розв'язується в процесі усвідомленої діяльнісної суб'єктно-об'єктної взаємодії, що призводить як до зміни самого соціального суб'єкта, так і до зміни оточуючої його дійсності. Потреба детермінує діяльність особистості, її ціннісні орієнтації, волю, емоції та, в свою чергу, сприймає зворотній вплив з боку діяльності та її мотиваційних факторів. Діалектика взаємозв'язку потреб і діяльності охоплює весь життєвий цикл розвитку суспільства. Цей взаємозв'язок є необхідним, суттєвим, стійким, неперервним і виступає як закон відповідності соціально-перетворюючої діяльності потребам суспільства та кожного індивіда. Задоволення потреб, що виникли раніше, виступає основою розширення кола потреб, появи нових. Чим багатшими є потреби, тим повніша діяльність, багатогранніша сама особистість. Принципові межі та можливості розвитку людини визначає не сама по собі оточуюча людину дійсність, не будь-які зовнішні сили, а динаміка практично-перетворюючої діяльності, що розширює спектр умов природного існування людини, удоскона- 487    Є.Л. По'дольська «Кре'дитно-маїіульний курс з філософії...лгоє соціальне середовище її існування та створює умови для її духовного розвитку. На основі практики формується тоіі діяль-нісно-творчий спосіб відношення до дійсності, що в принципі виходить за межі пристосовницької поведінки. Він визначає розвиток всієї матеріальної та духовної культури людства, всіх форм суспільної життєдіяльності людини, він по суті відкриває необмежені можливості удосконалення людини та способів її взаємовідносин з дійсністю. Діяльність, маючи соціокультурні засади, передумови та теорії, може здійснюватись на двох рівнях: 1) діяльність з використання, освоєння вироблених в ході історичного розвитку способів зміни і перетворення дійсності, що зафіксовані в певних установках, нормах, програмах, котрі задають відповідну парадигму діяльності; 2) діяльність з розвитку наявних форм культури та відповідних форм ставлення до дійсності. Якщо перший режим діяльності має риси адаптованої, пристосовницької поведінки, то у другому випадку передбачається здатність до постійного перегляду та удосконаленню засадо-вих програм; люди при цьому виступають не просто активними суб'єктами, а творцями принципово нових програм дій, нових соціокультурних парадигм. Перший вид діяльності на основі правил, традицій, що є результатом культурної творчості на певному етапі її історичного розвитку, за класифікацією німецького соціолога М.Вебера, називається «традиційна поведінка». Якщо в першому режимі діяльність цілеспрямована, то в другому - вона цілепокладена, оскільки пов'язана з перебудовою своїх засад. Саме при переході від цілеспрямованої діяльності до цілепокладеної повною мірою відкриваються перспективи творчості та свободи. Вся історія людського суспільства, матеріальної та духовної культури являє собою процес розгортання, реалізації діяльніс-по-творчого відношення людини до оточуючого її світу, що виявляється у побудові нових способів та програм діяльності. Здійснення будь-якої діяльності завжди передбачає кооперацію зусиль людей, їх співробітництво, а тим самим якісь форми їх спілкування. При цьому саме спілкування являє собою 488 Модуль IV. Суспільство і особистість у вимірах філософського аналізу певного роду діяльність, у котрій можна виділити сферу ціле-покладанпя, ціннісно-смислові установки, засоби, прийоми та операції, то спрямовані на досягнення цілей спілкування. Отже, діяльність як специфічно людське ставлення до реальності, що здійснюється в рамках певних соціокультурних умов, являє собою складне багатомірне культурне утворення, що включає в себе не тільки реальні дії, так би мовити, «на виході» всієї цієї структури. Останні мають своєю передумовою роботу структури в цілому: наявність ідеального плану діяльності дає дію свідомості в цьому ідеальному плані, що передбачає «зворотній зв'язок» у процесі реалізації ідеальних планів та програм в дійсності, потім перетворення та розвиток внутрішнього світу суб'єктів діяльності в міру здійснення їх світовідношення до процесів діяльності, налагоджування міжсуб'єктнпх відносин спілкування, що є необхідною умовою сумісної діяльності. Робота в середині всієї цієї структури може здійснюватись як в режимі функціонування, коли вона орієнтується на реалізацію прийнятих норм та правил заданої соціокультурної парадигми, так і в режимі розвитку, коли відбувається удосконалення, перетворення вихідних засад та установок діяльності, їх «пере-програмування». Як і будь-яка реалія буття, що має життєво-смпслове значення для людей, діяльність стає предметом не тільки об'єктивую-чого раціонально-теретнчного пізнання, а й ціннісної духовно-практичної свідомості, що виробляє певне відношення до цих реалій та передбачає їх певну оцінку. Діяльність як домінуючий спосіб ставлення до дійсності виступає як цінність культури, однак драматичний досвід сучасної цивілізації, яка відчуває на собі руйнівні наслідки невгамовного безвідповідального актії-візму, породжує критичні настрої щодо актпвно-перетворюю-чих засад у людській культурі. Прибічники таких настроїв підкреслюють, що руйнівні тенденції закладені в сутності самої установки на активне перетворення наявної дійсності. Причому західній цивілізації з її висуванням на передній план активності людини, діяльніспого першопочатку протиставляються цінності як традиційної куль- |
Схожі:
| Конспект заняття з біології на тему: «Закономірності дії екологічних факторів на живі організми» Мета: сформувати уявлення про екологічні фактори, показати їхню класифікацію й загальні закономірності впливу екологічних факторів... |
Екологічні фактори. Закономірності дії екологічних факторів на організми та їхні угруповання Мета: сформувати наукове поняття про екологічні фактори, їх класифікацію, закономірності дії екологічних факторів на організми та... |
| Психологічні закономірності та принципи здійснення соціально-педагогічної... |
Закони та закономірності менеджменту Формування організаційних структур управління в умовах зовнішньоекономічної діяльності |
| ЗАКОНОМІРНОСТІ МАКРОЕВОЛЮЦІЇ Філогенетика — наука, присвячена вивченню особливостей еволюції великих груп органічного світу |
КОНТРОЛЬНІ ЗАВДАННЯ З БІОЛОГІЇ Виявив закономірності кількісного вмісту залишків азотистих основ у молекули ДНК |
| ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДІАГНОСТИЧНОЇ МЕДИЧНОЇ АПАРАТУРИ Скіалогія розділ рентгенології, що вивчає закономірності утворення рентгенівського зображення |
Закономірності спадковості при моногібридному схрещуванні. Органічні речовини клітини. Значення ліпідів та вуглеводів у життєдіяльності організмів |
| Закони,закономірності Затверджено Міністерством освіти і науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів |
Лекція Основні закономірності Навчальний посібник для вищих закладів освіти ІІІ-ІV рівнів акредитації. 2003 рік |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua