Закономірності
|
|
Скачати 1.25 Mb.
|
|
Т Со ц іал ьно-екол огіч ні проблеми ^> Шляхи вирішений
Схема 31. Глобальні проблеми людства Суттєво змінюється ставлення до природи із ствердженням християнства, яке розглядає її як втілення матеріального першо-початку, як «низ», що протистоїть абсолютному духовному, тобто Богові. На противагу античності основною ідеєю тут є не злиття з природою, а піднесення над нею. Відродження знову звертається до античних ідеалів тлумачення природного як втілення гармонії і досконалості. Ця позиція і пізніше відтво- 453   Є.А. Подольська «Кредитно-модульний курс з філософії...»рюється у різних контекстах, а саме - у концепції природного права Руссо, у школах літератури і філософії, що проголошували лозунг «назад до природи», вбачаючи у ньому єдиний порятунок від руйнівного впливу буржуазних порядків. Цей ідеал відношення до природи у Новий час відіграв значну роль у перетворенні природи на об'єкт наукового дослідження. Дослідне природознавство висуває ідею «випробування» природи. Відносно пізнавальної і практичної активності людини природа починає виступати як царина діяльності, як інертна сила, що потребує підкорення, встановлення над нею панування розуму. Такий тип ставлення до природи зберігається доти, доки створений людською діяльністю світ досягає планетарних масштабів, стає за своїм обсягом рівним масштабам процесів у природі. Тоді утилітарно-прагматичне ставлення до природи доповнюється усвідо.тенням залежності самої природи від людини. На цьому підґрунті складається новий тин ціннісного ставлення до природи (соціально-історичний), що виходить з оцінки природи як унікального і універсального простору, де міститься людина і вся її культура. Така оцінка передбачає відповідальне ставлення до природи, постійне вимірювання потреб людства і можливостей природи, врахування того, що сама людина і людство - це частина природи. У науково-теоретичиому плані цій ціннісній переорієнтації відповідає перехід від ідеї абсолютного панування над природою до ідеї стосунків природи і суспільства як стосунків партнерів, сумірних за своїм потенціалом. Першим теоретичним виявленням цієї позиції стала створена В. Вернадськпм концепція ноосфери. Усвідомлення потенціальної, а інколи і актуальної зверхності суспільства над природою поступово породжує новий підхід, заснований на ідеї єдиного, збалансованого і відповідального управління соціальними і природними процесами і умовами. Нині термін «природа» вживається як в широкому, так і в вузькому значенні. У широкому розумінні природа - це все, що оточує нас. Природа - об'єктивна матеріальна дійсність у всій багатоманітності і єдності її форм. У цьому розумінні природа - 454 Модуль IV. Суспільство і особистість у вимірах філософського аналізу це об'єктивна дійсність, що первісно дана, нестворена людиною. У більш вузькому розумінні природа - це об'єкт науки, а точніше - сукупний об'єкт природознавства. Поняття «природа» дає принципову схему розуміння і пояснення того або іншого предмету вивчення (наприклад, уявлення про простір і час, рух, причинність тощо). Таке загальне поняття природи розробляється у межах філософії і методології науки, що виявляють його основні характеристики, спираючись при цьому на результати природничих наук. Наприклад, із створенням теорії відносності суттєво видозмінились погляди на просторово-часову організацію об'єктів природи; розвиток сучасної космології збагатив уявлення про спрямованість природних процесів; досягнення фізики мікросвіту сприяють значному поширенню поняття причинності; прогрес екології призвів до розуміння глибинних принципів цілісності природи як єдиної системи. Найбільш вживаним є тлумачення поняття «природа» як сукупності природних умов існування людського суспільства. У цьому розумінні поняття природи характеризує її місце і роль у системі історично мінливого ставлення до неї людини і суспільства. Це поняття використовується для позначення не тільки природних, але й створених людиною матеріальних умов її існування - «другої природи». Головні ознаки глобальних проблем   їх загальнолюдський характерМасштабність Надзвичайна гострота Необхідність колективного вирішення Схема 32. Соціально-екомшчпі проблеми Реальне підґрунтя ставлення людини до природи утворює її діяльність, що завжди здійснюється у природі і з наданими нею матеріалами. Тому і зміни ставлення до природи на протязі історії суспільства обумовлюються, перш за все, змінами характеру і 4ЭЛ   Є.Л. Подольська «Кредитно-модульний курс з філософії...масштабів людської діяльності; Процес виробництва, взятий у його найбільш загальному вигляді, уособлює вплив людей на предмети іі сили природи з метою добути і створити необхідні для їхнього життя засоби існування: їжу, одяг, житло тощо. Людська праця - це цілеспрямована діяльність, внаслідок чого створюється предмет, який вже був до цього в уявленні людини, тобто ідеально. Людська пращ відрізняється від діяльності навіть найбільш розвинених тварин тим, що, по-перше, вона являє собою активний вплив людини на природу, а не просте пристосування до неї, що характерне для тварин; по-друге, вона передбачає системне використання і, найголовніше, виробництво знарядь праці] по-третє, праця означає цілеспрямовану свідому діяльність людний; учетверте, вона з самого початку має суспільний характер і немислима поза суспільством, вона передує суспільству і людській діяльності, утворюючи їхню всеза-гальну й необхідну передумову. Основою взаємозв'язку між природою і суспільством є пред-метно-чуттєва, доцільна практика. Природа утворюєтуїя людини сукупність природних умов існування людської цивілізації, предмет людської праці, об'єктивний матеріальний початок в самій людині, загальний і головний об'єкт наукового знання і незнання. Стосовно практики розрізняють «незайману», «чисту» природу та створену людиною в процесі праці «другу природу» - олюднену або соціалізовану. Виробництво - це процес взаємодії суспільства із природою. У процесі виробництва люди не тільки створюють матеріальні продукти, засоби існування. Виробляючи матеріальні блага, люди тим самим виробляють і відтворюють власні суспільні відносини. Безпосередньо або опосередковано па розвиток суспільства й діяльності людей впливає географічне середовище. Географічне середовище - частина земного природного оточення, яка включена на даному історичному етапі в процес суспільного виробництва і є необхідною умовою існування і розвитку суспільства. 456 Модуль IV. Суспільство і особистість у вимірах філософського аналізу Вилив географічного середовища на суспільне життя завжди опосередкований матеріальним виробництвом. Проте, у деяких соціологічних концепціях вплив географічного середовища на суспільство або повністю заперечується (географічний індетермінізм), або розглядається як головна причина історичного прогресу. Так, прихильники географічного детермінізму (французький філософ Монтеск'є, англійський історик Бокль та французький географ Реклю) намагалися пояснити відмінність у суспільному ладі й історії окремих народів впливом природних умов, у яких вони живуть. Найбільш реакційним вченням у межах географічних шкіл стала геополітика - доктрина, що намагається обгрунтувати загарбницьку політику держав географічним середовищем, зокрема особливостями їхнього географічного положення, багатством чи бідністю надр, темпами приросту населення тощо. Геополітика виникла перед Першою світовою війною. Один із її засновників Ф. Ратцель (Німеччина) розглядав держави як організми, що мусять вести боротьбу за «життєвий простір». Особливо поширилася геополітика у фашистській Німеччині і в Японії. На ваиправдання зовнішньої експансії геополітика звертається до географічного детермінізму, расизму, мальтузіанства, соціального дарвінізму та органічної теорії, при цьому історія суспільства тлумачиться як боротьба за існування і «життєвий простір» між різними державними утвореннями і системами, що уподібнюються біологічним організмам. Провідне місце у сучасній геополітиці зайняло обгрунтування передумовленої ніби кліматом зверхності «західноєвропейської цивілізації» над народами інших континентів (Е. Хартинг-тон), а також географічно обумовленого антагонізму «океанічних» держав Заходу і «континентальних» держав Сходу, між «передовою» індустріальною Північчю та «відсталим» аграрним Півднем, тобто розвинутими країнами і тими, що розвиваються. Звичайно, спрямованість господарської діяльності людей неоднакова у різних народів, багато в чому вона залежить від географічних умов їхнього життя, але значення Цього фактору не слід перебільшувати. 457     Є.А. Посольська *Кредитно-модулъний курс з філософії...»11.3. Суспільство як процес. Проблема сенсу історії Історичне мислення - важлива складова філософського освоєння світу. Історіософією займалися Геродот та Платон, Фукідід та Арістотель, Плутарх та Таціт, Ціцерон та Августин Блаженний. Філософія історичного процесу починається з визначення складу і статусу, соціальної ролі та історичної долі дійових осіб та виконавців історичних подій та вчинків. Філософія історії постає як наука про людей в просторі і часі, про їхні реальні дії та взаємовідносини. Вивченням історичного факту класової будови соціального, конфліктної природи суспільних відносин людей, їхнього економічного і соціально-політпчного розмежування займались Тьєррі, Гізо, Міньє, визначенням закономірностей і прогресивного характеру історичного процесу - Шлосер, Маурер, Кант, Гегель, Маркс, Вебер, Дільтей, Тойнбі, Шпенглер. Ці мислителі зробили значний внесок у створення цілісних моделей всесвітньої історії, визначення закономірностей її розвитку, особливостей прояву в певних культурах, регіонах та державах. Історія дає змогу зрозуміти сучасне за допомогою минулою. Наприклад, джерела розвитку капіталістичного виробництва, господарювання і способу життя М.Вебер вбачав у цінностях, витворених релігією. Звернувшись до історії розвитку релігійних ідей, учений зумів пояснити причини масового утвердження таких життєвих пріоритетів, як престиж індивідуальної праці, особиста ініціатива, відповідальність, чесність і чіткість у справах, ощадливість тощо. Саме вони, на думку Вебера, становлять основу духу капіталізму, пояснюють його осоо.'інвості та перспективи розвитку. Історичне мислення є важливим чинником соціальної активності, фактором виховання патріотизму, консолідації народних мас, інтеграції та мобілізації їх на вирішення певних соціальних завдань. Соціальна історія являє собою відносно самостійні і разом з тим глибоко взаємопоєднані між собою життєві лінії: історії подій (стосунків і конфліктів між соціальними групами і 458 Модуль IV. Суспільство і особистість у вимірах філософського аналізу інститутами), історії повсякденності (еволюції виробництва, побуту, способу життя тощо) та історії еволюції людського дулу. Соціальна історія постає реальною історією життєдіяльності конкретних членів суспільства, їхнього способу виробництва і мислення, почуттів і дій, потреб і пристрастей, стосунків і конфліктів. Людський вимір історії - у розумінні чільного місця людини в історичному процесі - дає можливість цілісно сприймати життя у просторі й часі. Водночас такі представники позитивізму і неопозитивізму, як Карнап, Нейрат, Рассел та Поппер скептично оцінюють ев-рістичні можливості історизму. Поппер, наприклад, взагалі доводить принципову неможливість наукового знання в історії і суспільних науках, бо історія суспільства не знає вічних і незмінних законів. Ідеї історичного мислення Карл Поппер протиставляє так зване соціальне конструювання, суть якого - у творчо-практичній діяльності за потребами моменту без урахування історичних тенденцій, традицій, звичаїв. До розуміння історичного характеру соціуму філософи й історики йшли століттями, намагаючись проникнути у природу і суть історії, визначити детермінуючі фактори і рушійні сили. Першу спробу охопити історичний процес як цілісність зробив Августин Блаженний, що обгрунтував християнську концепцію історії як результат божественного визначення. Етапною стала історична концепція Гегеля, де процес суспільного розвитку розглядався як втілення абсолютної ідеї. Третьою спробою проникнення в природу історії виявилась марксистська концепція її матеріалістичного розуміння, де розкриваються внутрішні чинники історії (суперечність між продуктивними силами і виробничими відносинами) Концепція матеріалістичного розуміння історії викликала неоднозначне ставлення. Одні пов'язували з нею надії на побудову соціально-справедливого комуністичного майбутнього, інші вважа'іи схематизацією історичного процесу і орієнтацією пролетаріату на руйнування споконвічних підвалин суспільного життя. Відомий німецький філософ Юрген Хабермас висуває альтернативну марксизмові концепцію соціальної еволюції, фундамен- 459    Є.А. Подольська «Кредитно-модульний курс з філософії...»том створення якої він вважає лінгвістичний аналіз мови. Саме мовна комунікація і мовне розуміння створюють передумови для практичного здійснення передбачуваних форм життя, відповідних форм соціальної дійсності. Марксистський аналіз історії розвитку суспільства як історії становлення відповідних форм праці Хабермас намагається замінити історією комунікативних процесів. Категорії «продуктивні сили» і «виробничі відносини» мають поступитися місцем більш загальним поняттям: «праця», що Хабермас тлумачить як раціональний вибір, «інструментальна дія» і «інтеращія» (всі комунікативні дії). Історичний процес німецький вчений розглядає як соціокультурний процес навчання, відповідно до цього робить висновок про існування чотирьох суспільних формацій людської історії (передвисококультурної, традиційної, капіталістичної, гюсткапітачістнчпої, державно-соціалістичної). Еволюціоністська концепція Хабермаса спрямована проти основ марксизму - вчення про класову боротьбу як головного джерела суспільного розвитку. Талановитий культуролог, історик і соціальний філософ В. Дільтей досліджував структуру й функціональну сутність людської свідомості. Специфіка історичного пізнання, на його думку, полягає у відтворенні історії як співпереживання. Свідомість складається з трьох відносно самостійних пластів: предметного (відтворює реальність) , емоційного (відбиває ставлення людини до цієї картини) і волі (імпульси, спрямовані на трансформацію дійсності). Завдання історика полягає не просто в описі сукупності речей і подій, а у розкритті закладеної в них внутрішньої активності людського духу. Концепцію історії як прояв духовного відтворили представники неогегельянства італійський вчений Бенедіто Кроче та англійський філософ Р. Колінгвуд. У працях «Історія Італії», «Історія Європи у XIX ст.» Кроче наголошує на визначальній ролі ідей у розвитку суспільства. Головними рушійними силами історії постають п'ять світоглядів: католицизм, авторитаризм, демократизм, комунізм і лібералізм. Історія є ніщо інше, як вічно живе життя духу. Р. Колінгвуд у своїй праці «Ідея історії» теж спирається на пріоритетну роль ідей у історії - абсолютного духу як її головного джерела і рушійної сили. Головним кри- 460 Модуль IV. Суспільство і особистість у вимірах філософського аналізу терієм істинності історичного пізнання він вважає тільки думку історика. Неотомісти Жильсон, Марітен, Бохеньський та інші вбачають головну причину історичних процесів у Богові і заперечують осягнення історії будь-яким іншим шляхом, крім пізнання реальних діянь Бога. Саме ним закладено в історію сенс, обумовлено долю людини. Створена Богом (і людиною) історія постає у вигляді безпосереднього життя, сенс котрого -в дотримуванні біблійного вчення і гуманістично-людяних пріоритетів. За Марітеном, головними цінностями є солідарність підприємців і трудящих у межах корпорацій, ідеї «персоналі-сгської демократії», християнізації всіх галузей духовної культури і екуменічного зближення релігій. Сучасні представники «Вічної філософії» (Вагнер, Піиер, Мюллер, Ранер) твердять, що входження в історію засобом «прислуховування до слова божого» є єдиною стежинкою, що нарешті приведе до Храму, відродить одвічні гуманістичні пріоритети, подарує людському розуму втрачений раніше сенс. Представники франкфуртської школи соціальної філософії Хоркхаймер і Адорно у спільній роботі «Діалектика просвіти» подають історію у дусі ніцшеанської волі до влади як процес утвердження панування. Вони виділяють, у всесвітнії! історії три етапи. Перший характеризується пануванням сліпих природних сил над людиною, другий - відокремленістю і протистоянням суб'єкта і об'єкта, людини і природи. Третій період всесвітньої історії - це маніпулятивне суспільство, тобто система, всі життєві процеси і взаємозв'язки якої підпорядковані єдиній волі і спільній меті соціальної еволюції. Хоркхаймер, Адорно та Маркузе відкидають історичний матеріалізм як загальну теорію історичного процесу, тлумачать матеріалістичне розуміння історії як зневаження і нищення гуманного характеру великих ідей людства - істини, свободи, справедливості, гуманності, прогресу. Французький філософ і соціолог Раймон Арон вважав, що історик має охоплювати минуле своїм розумінням, «шукати у минулому себе і іншого». Історію він тлумачить як ірраціональний, індетермінаитний перебіг подій і хаос, в якому неможли- 461  Є_А- Подолъсъка „КреЗитно-модулышй курс з філософії...»    во розібратись. Р. Арон заперечує існування історичних законів, єдності світової історії, ідею суспільного прогресу як сходження людства ступенями розвитку. Німецький філософ-екзи-стенціаліст Мартін Хайдеггер у роботах «Буття і час», «Про сутність людської свободи», «Буття її істина» та інших пропонує аналіз історичного процесу як «інстинтування людини» у царині свободи, як безпосереднього існування людства, ного істинного буття і факторів забезпечення. Центральним поняттям історії є поняття світу - своєрідна система символів, цінностей, принципів, в якій розгортається людська життєдіяльність. Це феноменальна сфера смислів як можливих способів розуміння і витлумачення речей. Смисли, зафіксовані в мові, передаються від покоління до покоління через традиційні фундаментальні уявлення і звичаї. Світ, за Хапдеггером,- це міфологічне обгрунтований спосіб життя народу, що розгортається в систему повсякденно-практичного ставлення до землі, неба, батьків і богів. Сенс світової історії полягає у збереженні заданих первинним світоглядним полем свідомості фундаментальної єдності цих чотирьох начал (землі, неба, смертних й богів). Якщо якийсь з першоелементів періиосвідомості випадає з орбіти мислення наступних поколінь, відбувається руйнація цілісності буття в світі. Історія людства, на думку філософа-екзис-тенціаліста Карла Ясперса має єдину основу -духовну, яка грунтується на вірі. Історія починається із своєрідного осьового часу - з моменту формування світових філософій і релігій, що підняли дух людини до осмислення всезагального, забезпечили їй духовну самостійність і самість. У своїх працях «Психо- І Id. tJ. .tJ'ttl/.IIH/ логія світоглядів», «Джерела історії та її мета», ТоПнві «Розум і аитирозум у нашу епоху» та інших Ясперс доводить, що дійсну основу єднання людей становить дух, а не родова, природна чи економічна спільнота. Саме він забезпечує цілісність цивілізації, єднає людей у спільному прагненні до свободи, застерігає від раціоналістичних утопій. Мис- і(52 Модуль IV. Суспільство і особистість у вимірах філософського аналізу тигель обґрунтовує ідею духовної єдності людства як стрижня історичного процесу, як головного фактора, що спрямовує історичний поступ до свободи. Брптапський-історпк і філософ Тойнбі розуміє історію як послідовну генезу цивілізацій, що проходять у своєму розвитку і падінні фази народження, зростання, катастрофи, розкладу і загибелі. Кожна цивілізація існує у просторі і часі. Джерело історичного рулу- у розумінні виклику Логосу. Осягнення історії -це розуміння суті божественного виклику, що реалізується через різноманітні форми людської діяльності. Історію рухає вперед творча меншість. Засобами застереження цивілізації від руйнування і падіння Тойнбі вважає духовну злагоду, моральну єдність народу, раціональність мислення правлячих верств населення, здатність лідерів до нового розуміння суті виклику часу. Професор філософії США Френсіс Фуку- /<v'..., •-«£.». яма у 1989 році опублікував статтю «Кінець .(* « історії», де доводить, що людство врешті-решт < -\ , v» знайшло кінцеву, розумну форму суспільства 4& ^ І*- * держави, поступово підтягує реальність до ^ч ЧИ вселюдського ідеалу суспільного і державного К 'і- *Я співжиття. Лібералізм пропонує кінцеву раці- Ріи: 46. Френсіс опальну форму суспі.льства. Головною ідеєю "•"Ч'1Я"" лібералізму є ідея самоцінності індивіда. Вона викристалізовувалась у полеміці двох головних соціально-політичних течій - фашизму та комунізму. Фашизм наголошував на можливості подолання відчуження засобами сильної держави і виховання нової людини на ідеях національної виключності. Комунізм обирав шлях соціальної революції і диктатури пролетаріату. Якщо перший призвів до Нюрнберзького процесу, то другий - до краху політики перебудови. Сьогоденну загрозу лібералізму Ф. Фукуяма вбачає у релігії і націоналізмі. Отже, пошук оптимальних ідей організації суспільного життя триває. У XXI ст. проблема виживання людства зумовлює повий виток теоретичних досліджень. Суспільство включає в себе множину взаємопроннкних один одного системно-структурних утворень, що виступають як 463   Є.А. Посольська «Кредитно-модульний курс з філософи...певна якісна суспільна цілісність, історично визначений тип суспільних зв'язків і залежностей. Суспільно-економічна формація становить скелет суспільства, де фіксуються і опорні точки соціального організму, і основні залежності його елементів, і основні механізми, що пов'язують ці елементи один з одним. Виступаючи основною типологічною характеристикою суспільства, виражаючи його цілісність, суспільно-економічна формація постає і головним ключем для розуміння еволюції суспільства, тобто постає і як характеристика історичних етапів розвитку соціального організму. Суспільно-економічні формації - це такі стадії суспільного розвитку, котрі базуються на пануванні певного способу виробництва, що в кінцевому рахунку виступає критерієм історичного прогресу. Розробка вчення про суспільно-економічні формації як етапи історії мало принципове значення для розуміння всесвітньої історії людства. По-перше, історія постала не як хаотичний аморфний потік соціальних змін, а як послідовна схема якісно відмінніх один від одного історичних етапів. По-друге, історія постала як сукупність революційних і еволюційних змін. По-третє, історія постала як процес прогресивного розвитку суспільства, тому що кожна формаційна сходинка означала більш високий рівень людської цивілізації. Отже, відкриття суспільно-економічних формацій мало революційний вплив на історичну науку, відкривши принципово нові шляхи її розвитку на основі діа-лектико-матеріалістичної методології. Існують різні схеми всесвітньо-історичного процесу: п'я-тичленна (первіснообщинна, рабовласницька, феодальна, капіталістична, комуністична); шестичленна, коли додається ще азіатський спосіб виробництва, що базується на особливостях ранньокласових суспільств Сходу; чотирьохчленна, в якій рабовласницьке і феодальне суспільство об'єднуються в одну суспільно-економічну формацію; трьохчленна (особиста залежність, особиста незалежність, але матеріальна залежність, вільна індивідуальність); двохчленна (передісторія, включаючи капіталізм, та суто історія людства) и одночленна, коли вважається, що сус- 464 Модуль IV. Суспільство і особистість у вимірах філософського аналізу пільство набуває рис суспільно-економічної формації лише на певному, досить високому рівні суспільного життя. На рубежі ХХ-ХХГ ст. одним з важливих принципів поділу історії виступає цивілізаційний підхід, в межах якого всесвітня історія виявляється зміною та одночасним- співіснуванням різних цивілізацій.  Цивілізація це певна реальність - цілісність матеріального і духовного .життя людей певних просторових та часових меж. У філософії виділяються чотири підходи до ро зуміння цивілізації: 1) пряме суміщення по нять цивілізації та культури, навіть їх ототож нення; 2) цивілізація вважається ідеалом розвитку людства; 3) вона виступає певною Г'ишпсн-"е'Ьд стадією у розвитку локальних культур; 4) це якісно різні етнічні, соціальні утворення, що характеризують рівень суспільно-матеріального розвитку різних регіонів планети. Шпенглер, наприклад, нараховує вісім культур: єгипетська, індійська, вавілонська, китайська, «аполонівська» (греко-римська), «магічна» (візантійсько-арабська), «фаустівсь-ка» (західноєвропейська) і культура майя; очікується також народження російсько-сибірської культури. Згідно зі Шпенглером, кожна культура існує тисячу років, а потім вироджується у цивілізацію, тобто «бездушний інтелект» (Шпенглер), «масове суспільство» (Ніцше). Перехід від культури до цивілізації тлумачиться як перехід від творчості до безплідності, від героїчних «діянь» до механічної «роботи». Особливість цивілізаційних етапів розкривається при співставленій з принципами виділення формаційних структур. По-перше, цивілізація містить вказівки на певну висоту, зрілість розвитку суспільства; в цьому контексті співставляють- ся дикість, варварство, цивілізація як етапи людської історії. По- друге, цивілізація не пов'язана з жостким виділенням способу виробництва, суспільного виробництва як певного фактора функціонування соціуму, а заснована на більш широкому колі засад соціальної структури. По-третє, в якості основ суспільства зо24" /г-       Є.А. Подолъсъка іКредитно-модульний курс з філософії...виділяються культурологічні фактори, духовні засади суспільства. Четвертим важливим моментом є те, що цивілізація фіксує конкретніше емпіричний пласт суспільного життя, його особливості та взаємозв'язки, ніж формація. По-п'яте, цивілізація пов'язана з особливостями всесвітньо-історичних змін, що характеризують загальні тенденції розвитку всіх країн на сучасному етані. Виділяють локальні цивілізації, цивілізації Сходу, Заходу, Півдня та інші, а також космогенни, традиційну, техногенну, сучасну планетарну цивілізації тощо. Без сумніву, цивілізаційний підхід є важливим аспектом розуміння всесвітньої історії. 11.4. Історична генеза соціальних спільнот Соціальні спільноти виникають прнроднпчо-історпчним шляхом, тобто під впливом об'єктивної необхідності. Історично першими спільнотами людей були рід, плем'я, сім'я, громада. Саме вони забезпечували функціонування та розвиток виробництва засобів до існування, форм їх обміну, розподілу та споживання, спільну взаємодію з природою. Пізніше на підґрунті родоплемінного суспільства з'явились класи та народності, а пізніше соціальна структура суспільства поповнилась ще одним елементом - нацією. Сім'я існує з найдавніших часів і до наших днів, бо грунтується вона на споконвічній потребі людини у безпосередньому відтворенні життя, вихованні дітей, догляду за престарілими членами родини. Кровні родичі у сім'ї зв'язані між собою спільністю побуту, взаємодопомогою та відповідальністю. Група кровних родичів, що ведуть своє походження по одній лінії (материнській чи батьківській), усвідомлюють себе нащадками спільного предка (реального чи міфічного), мають спільне родове ім'я, утворюють таке об'єднання, як рід. Визначальними рисами родових стосунків є: рівність всіх членів роду; відсутність майнових відносин між родичами, суворе дотримання екзогсшії, тобто заборона шлюбу у межах однієї родової групи. Плем'я охоплює декілька родів, визначається спільністю території, економічними стосунками співплеміпників, єдиною ібб Модуль IV. Суспільство і особистість у вимірах філософського аналізу племінною мовою, культурою, самосвідомістю й традиціями. Якщо рід не мав майнових стосунків, то плем'я вже не могло без них обійтись. Змінився характер діяльності, на стосунки між людьми вплинув розподіл праці, що дало поштовх розвиткові виробництва, підйому продуктивності праці, обміну, нерівномірності концентрації власності у різних членів племені. На руїнах родоплемінних стосунків виникають народності та суспільні класи, потреба у регуляції стосунків між ними породжує такий інститут, як держава. Народність виступає як спільність людей, що живуть на одній території, в єдиному соц-іокультурному середовищі, спілкуються однією мовою, мають спільні традиції, звичаї, риси характеру. Приватна власність руйнувала цю єдність. На основі народності виникає така спільність, як нація, класові ж стосунки між людьми набувають більш стійкого вигляду, зумовлюють характер суспільно-іеторичного процесу. Характер світосприйняття та направленість практичних дій багато в чому визначають національні ознаки. З і000 різноманітних етносоціальппх груп (націй, народностей, етнічних спільнот) на сьогодні лише 170-175 народів піднялись у своєму розвитку до рівня нації. Зі 160 існуючих нині держав близько 9/10 є багатонаціональними. У силу складності і багатомірності поняття нації неможливо охопити якимось одним визначенням, існують географічні, біологічні, психологічні трактовки нації. Американський соціолог Г. Кон пов'язує націю з інтегративною особливістю ідей, його співвітчизник В. Сульцбах - з національною самосвідомістю, австрійський соціальний філософ О.Бауер - зі спільністю характеру людей та єдністю їх ісіоричної долі. Історик та соціальний філософ Л. Гумільов вважав за націю-етнос «біофізичну реальність, завжди втілену в ту чи іншу соціальну форму» [11]. Націю можна трактувати як спільність людей, що формується завдяки єдності таких засад: територіальних, бо кожна нація має свій «життєвий простір», втрачаючи котрий, вона втрачає і організуючу, єднальну енергію; етнічних (самосвідомість, мова, усвідомлення спільності походження, єдності історії, тра-   Є.А. Подольська «Кредитно-модульний курс з філософії...»диції); економічних, бо спільність господарських зв'язків універ сального рівня консолідує людей, пов'язує єдиною справою; загаль нокультурних (мова, традиції, звичаї, обряди); психологічних, до входить спосіб діяльності, взаемоспіпкування. Ці засади органічно взаємопов'язані, взаємозумовлені, абсолютизація якоїсь з них призводить до викривленого розуміння нації. Всі критеріальні ознаки нації - територіальні, етнічні, економічні, загальнокультурні та психологічні - відбиваються у специфіці національних стосунків. Специфіка національних відносин зумовлена такими чинниками:
Складність та суперечливість національних відносин вимагають делікатності, такту, зваженості та терпимості. Найефективніший шлях розуміння національного - через культуру. Останнім часом все більше утверджується підхід до інтерпретації поняття «нація» як політичного, громадянського, а не етнічного утворення, коли до нації ( в розумінні «народ» включаються всі громадяни певної держави, незалежно від їх етнічного походження. У цьому випадку «нація» тлумачиться як сукупність громадян однієї держави, що володіє самосвідомістю своєї єдності. 468 Модуль IV. Суспільство і особистість у вимірах філософського аналізу 11.5. Форми суспільної свідомості -типи відображення соціального буття Суспільна свідомість - сукупність поглядів, уявлень, ідей та теорій, що відображають суспільне буття. Виділяють буденну і теоретичну свідомості. В основу цього членування покладені відношення свідомості до практики, ступінь її узагальнення, глибина зв'язку з практичними основами життя. Буденна свідомість вплетена в практику, породжується саме в ній практичним досвідом і є засобом його забезпечення. Вона узагальнює емпірично дане, і в цьому її обмеженість Буденна свідомість має і свої переваги порівняно з теорією, бо відбиває світ у його безпосередній данності, індивідуальному сприйнятті; відображає суспільно-історичну практику з боку особливостей її конкретного переломлення в долі кожного індивіда. Буденна свідомість не збігається з індивідуальною, їі призначенням є обслуговування постійних життєвих потреб, життєвих ситуацій, вироблення практичних рецептів для здійснення у конкретних умовах. Теоретичний рівень суспільної свідомості є найбільш високим рівнем узагальнення дійсності й найрозвинутішою формою організації знання. До теоретичного рівня свідомості належить особлива форма наукового знання - теорія. Теоретична суспільна свідомість узагальнює практику в широких історичних масштабах, виступає ідеальною програмою її розвитку, вона пов'язана з існуванням категорій. У свідомості виділяють два рівні - ідеологію і суспільну психологію. Матеріальні економічні відносини, соціальні умови існування людей, їх повсякденна діяльність і нагромаджуваний досвід відображаються в людській психіці у вигляді почуттів, настроїв, думок, спонукань, звичок, їх називають суспільною психологією. Суспільна психологія виникає безпосередньо під впливом певних умів соціального буття людей, їх діяльності. Вона не виступає у вигляді узагальненої системи поглядів, а виявляється в емоціях, почуттях, настроях. Ідеї й погляди людей на рівні суспільної психології не мають теоретичного виявлення, вони 469   Є.А. Подольська «Кредитно-модульний курс з філософії...носять емпіричний характер, інтелектуальні моменти переплітаються з емоційними. Суспільна психологія є частиною буденної свідомості. На формування суспільної свідомості мають вплив психічні риси нації, своєрідність побуту і звичаї їх окремих верств. Якщо суспільна психологія створюється безпосередньо в процесі повсякденної життєдіяльності людей, їхнього взаємного спілкування, то ідеологія виступає як більш або менш струнка система поглядів, положень, ідей (політичних, філософських, моральних, естетичних, релігійних). Вона грунтується на широкому (узагальненому) соціальному досвіді - історичному і сучасному. Суспільство як цілісна система сфера духовного життя сфера ідеології сфера соціальних стосунків сфера політичного життя сфера побуту і сімейних стосунків економічна діяльність матеріально-виробнича діяльність Схема 33. Суспільство як цілісна система Суспільна психологія створюється сама по собі, стихійно, в процесі життєдіяльності і взаємодії людей, на відміну від неї ідеологія переважно виступає як продукт свідомої діяльності, що вимагає спеціальних зусиль ідеологів. Отже, ідеологія - це система поглядів та ідей, що прямо чи опосередковано відображає економічні і соціальні особливості суспільства, виявляє становиш^, інтереси й думи певного суспільного класу і спрямована на збереження або зміну існуючого суспільного устрою. Загальні умови соціального середовища, в якому живуть ті чи інші люди, визначають єдність їхніх поглядів, прагнень, що грунтується на єдності їхніх інтересів. Проте навіть за спільності поглядів, світоглядів, думок це загальне виступає в окремих осіб в індивідуальній своєрідності. 470 Модуль IV. Суспільство і особистість у вимірах філософського аналізу Суспільна свідомість керується соціальними законами, її історія йде за історією суспільного буття, і те, які саме відбуватимуться зміни - еволюційні чи революційні, оцінка свідомості визначається у кінцевому підсумку відповідно змінам у суспільному бутті. Індивідуальна свідомість народжується і вмирає разом з народженням і смертю людини. Вона відбиває неповторні риси її життєвого шляху, виховання. Для індивідуальної свідомості об'єктивне середовище, під впливом якого вона формується, виступає як результат взаємодії макросередовища - суспільного буття, мікроеередовища (умов життя соціальної групи), умов особистого життя. Індивідуальна свідомість перебуває під впливом і таких факторів, як рівень розвитку даного індивіда, особистий характер.  Схема 34. Структура суспільної свідомості У соціальній філософії розрізняють форми суспільної свідомості - типи відображення суспільного буття в людській свідомості. Залежно від сфер суспільного життя розрізняють політику, мораль, право, мистецтво, релігію, філософію. Політика - сфера суспільного буття, діяльність класів і партій, що визначається їхнім становищем у суспільстві та їхніми інтересами. Це явище історичне, що виникає з поділом суспільства на класи. Політичні ідеї, політичні установи, інсти- |
Схожі:
|
Конспект заняття з біології на тему: «Закономірності дії екологічних факторів на живі організми» Мета: сформувати уявлення про екологічні фактори, показати їхню класифікацію й загальні закономірності впливу екологічних факторів... |
Екологічні фактори. Закономірності дії екологічних факторів на організми та їхні угруповання Мета: сформувати наукове поняття про екологічні фактори, їх класифікацію, закономірності дії екологічних факторів на організми та... |
|
Психологічні закономірності та принципи здійснення соціально-педагогічної... |
Закони та закономірності менеджменту Формування організаційних структур управління в умовах зовнішньоекономічної діяльності |
|
ЗАКОНОМІРНОСТІ МАКРОЕВОЛЮЦІЇ Філогенетика — наука, присвячена вивченню особливостей еволюції великих груп органічного світу |
КОНТРОЛЬНІ ЗАВДАННЯ З БІОЛОГІЇ Виявив закономірності кількісного вмісту залишків азотистих основ у молекули ДНК |
|
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДІАГНОСТИЧНОЇ МЕДИЧНОЇ АПАРАТУРИ Скіалогія розділ рентгенології, що вивчає закономірності утворення рентгенівського зображення |
Закономірності спадковості при моногібридному схрещуванні. Органічні речовини клітини. Значення ліпідів та вуглеводів у життєдіяльності організмів |
|
Закони,закономірності Затверджено Міністерством освіти і науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів |
Лекція Основні закономірності Навчальний посібник для вищих закладів освіти ІІІ-ІV рівнів акредитації. 2003 рік |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua