|
|
Скачати 3.04 Mb.
|
|
друге питання - основні риси політичної думки епохи Середньовіччя, варто звернути увагу на те, що європейська середньовічна політична думка знаходилася під впливом християнської релігії і римсько-католицької церкви. Авторитетний богослов раннього Середньовіччя Августин Блаженний у своєму трактаті '"Про град Божий" розвинув концепцію теологічного розмежування духовної (релігійної) і світської (державної) влади. Перша зображена ним у образі "Граду Божого", вираженням якого є церква, друга — як "град земний". Град Божий об'єднує праведників, що наслідують божественні настанови, Земний град, як результат гріховної природи людини, побудований на відносинах панування, підпорядкування і рабства. Хоча Августин виступав за самостійність кожної з влад, обґрунтування різноякісності двох "градів" фактично ставило духовну владу вище світської. Ідея духовної зверхності над державною владою отримала подальший розвиток у вченні католицького теолога Фоми Аквінського. Він стверджував, що хоча будь-яка державна влада має божественне призначення, не виключено, що конкретні її форми можуть суперечити божественній волі: правителі забувають про заповіді Христа, справедливість і спільне благо. В цьому випадку церква має право на опір гріховній владі. Практичне втілення цих ідей часто призводило до війн між світською і церковною владами. Працюючи над третім питанням - політична думка епохи Відродження, політичне вчення Н. Макіавеллі, слід зауважити, що наприкінці Середньовіччя держави починають виходити з-під впливу церкви, відбувається процес становлення сучасних держав. Епоха Відродження, що прийшла на зміну, дала поштовх розвитку інтелектуального життя і поширенню знань. Центром Відродження стала Італія, де народився Ніколо Макіавеллі (у Флоренції, 1469-1527), який розробив оригінальну концепцію політики. Він був автором творів «Володар», «Міркування про першу декаду Тіта Лівія», «Історія Флоренції».Вважаючи, що моральні критерії добра і зла не можуть поширюватися на політику, він стверджував, що вона має власну автономну систему цінностей, головні з яких — інтереси держави. Заради останніх політик може зневажити моральністю. З його роздумів випливав висновок: "мета виправдовує засоби". Обґрунтований мислителем принцип виявився дуже затребуваний у політичній практиці для виправдання жорстокості і терору інтересами держави або іншими вищими завданнями. В політичному лексиконі затвердилося поняття "макіавеллізм", під яким розуміють політику, засновану на зневажанні норм моралі, на інтригах і на насильстві. Головною для нього була проблема самої влади і засобів, які дозволяють цю владу завоювати, утримати і розширити. Розкриттю подібних владних технологій він присвячує свою головну працю "'Володар''. Серед порад, які він дає політикам, такі: • вміти грати людськими пристрастями; • покладатися на силу або закон; • використовувати страх і любов, але віддавати перевагу діям на підданих через силу і страх; • прагматично використовувати брехню і відмовлятися від обіцянок. Ідеалом для Макіавеллі виступає політик, який поєднує риси лева та лисиці: силу, вміння навіяти страх у підданих і одночасно хитрість, здатність до інтриг. Макіавеллі відкрито заявляє про утилітарне використання релігії. Для нього релігія - це засіб впливу в руках держави. Він визнає доцільність політичних вбивств. Н.Макіавеллі ввійшов в історію політології як мислитель, який розмежував суспільство і державу. Він, власне, ввів у науку і сам термін "держава". Переходячи до розгляду четвертого питання - теорії природного права та суспільного договору, слід зазначити, що вони стали основними політичними доктринами епохи Просвітництва, а їх засновником вважається голландський юрист і дипломат Гуго Гроцій, автор трактату «Про право війни і миру. Три книги» За його вченням, природні права визначені самою природою людини і за змістом є свободою будь-якої людини використовувати свої сили для збереження власного життя. Він виділяв природне право та волеустановлююче, яке в свою чергу розділив на божественне право і людське право. Хоча зміст природного права не розходиться з божественною волею, воно не може бути змінене навіть Богом. Людське право хоча і є змінним, в результаті не повинно суперечити людській природі і природному праву. Голландський філософ та соціальний мислитель Бенедикт Спіноза, автор "Богословсько-політичного трактату ", "Етики", та "Політичного трактату" вважав, що люди первинно знаходилися у природному стані, де сила та могутність окремого індивіда складали сутність його природного права. Перехід до громадянського стану мислитель пов'язував із укладанням суспільного договору, поділом праці, різноманітністю людських потреб, неоднаковими здібностями. Мислитель обґрунтував ідею про невідчужувані права особи, серед яких право на існування та діяльність, свободу совісті та думки, свободу слова. Держава у Б. Спінози виступає носієм природних прав усього населення. Основними її функціями він вважав: упорядкування релігійного життя, забезпечення недоторканості власності, поширення освіти, гарантування безперешкодного ведення торгівлі, оцінка поведінки кожного, покарання злочинців, вирішення конфліктів, які виникають між громадянами, здійснення заходів, спрямованих на ведення воєн та їх запобігання. Спіноза найкращою вважав республікансько-демократичну форму держави, хоча визнавав правомірність існування й інших форм, крім необмеженої влади однієї людини. Політична доктрина англійського філософа та політичного мислителя Томаса Гобса викладена у працях "Філософські основи вчення про громадянина", "Левіафан, бо Матерія, форма і влада держави церковної та громадянської". Т. Гобс вважав, що спочатку всі люди були рівними, але егоїзм сприяв виникненню у суспільстві стану "війни всіх проти всіх". Керуючись інстинктом самозахисту і намагаючись зберегти власне життя в умовах загальної війни, частина людей погодилася обрати правителя чи керівний орган, який би завдяки своїй владі над людьми поклав край загальній війні. "Суспільний договір", за Т. Гобсом, полягав у тому, що індивіди передавали своє право на самоврядування одній авторитетній особі, яка б, у свою чергу, брала на себе зобов'язання діяти в ім'я усіх. Для укладення суспільного договору необхідна була згода більшості, а меншість повинна була підкоритися їй. Об'єднана у такий спосіб сукупність людей складала державу. Після укладення договору громадяни втрачали усі свої попередні права (крім тих, які суверен вирішує їм залишити); вони не могли змінити встановлену форму правління. Громадяни не мали права на повстання, крім випадків самозахисту, якщо суверен не забезпечував підданим безпечне життя. Т. Гобс розрізняв держави, що виникли внаслідок добровільної згоди громадян, та держави, що утворилися за допомогою фізичної сили. Він називає гри основні форми держави - монархію, аристократію, демократію. Найкращою, на думку Т. Гобса, є монархія, бо вона найповніше виражає і реалізовує абсолютний характер влади держави, у ній загальні інтереси дуже тісно співпадають із приватними інтересами суверена. Політичне вчення англійського філософа та політичного мислителя Джона. Лока викладене у праці "Два трактати про правління " (1690). На його думку, до виникнення держави люди перебували у природному стані, для якого характерна рівність, право особи розпоряджатися своєю власністю, але відсутність органів, які б об’єктивно вирішували конфлікти, карали злочинність, - породила необхідність у створенні держави. Унаслідок утворення держави індивід, на думку Дж. Лока, не втрачав усіх своїх прав, а лише право на вироблення та реалізацію законів. Політичну владу він визначав так:"... це право створювати закони з правам застосовувати смертну кару і, відповідно, усіх менших покарань для регулювання та охорони власності; це право використовувати силу суспільства для проведення у життя законів, для захисту держави від іноземного втручання - і все це в ім'я суспільного блага". Цілісність держави та виконання нею своїх основних завдань, на думку Дж. Лока, здатне забезпечити конституційне правління, при якому влада була б обмежена законом і поділена. Перше місце відводиться законодавчій гілці влади як верховній (але не абсолютній) у державі. Інші гілки влади повинні підпорядковуватися законодавчій владі, але вони (особливо, виконавча влада) мають великий вплив у державі. Опановуючи п’яте питання - раціоналістичне трактування політики у працях французьких просвітників, слід враховувати, що початок Нового часу пов'язаний із формуванням ідеології Просвітництва, яке інтелектуально підготувало буржуазні революції. Ідеологія засновувалася на переконанні в здатності людського розуму пізнати діючі у світі закони і змінити всю систему суспільних відносин. Політична думка починає приділяти велику увагу проблемі індивіда як громадянина і характеру його взаємовідносин з державою. Жан Боден вказав на головні ознаки держави, що відрізняють її від усіх інших форм людського спілкування: "правове управління" і суверенітет. Суверенітет - це „постійна і абсолютна влада”, право творити та вимагати виконання законів. Розвиваючи ідею єдиного та неподільного суверенітету, він вважав, останній втілюється у монархії. Французький мислитель Жан-Жак Руссо вважав, що громадянський стан повинен гарантувати людині відшкодування природної рівності у вигляді договорено установлених свобод. Руссо належить ідея народного суверенітету: створивши державу, люди не віддають себе під владу суверена, а є носіями верховної влади. Вважаючи суверенітет народу неподільним, Руссо виступав проти поділу верховної влади між будь-якими органами. Законодавча влада не може бути передана парламенту, а повинна здійснюватися безпосередньо народом. Всі закони створюються спільною волею народу. Політичні ідеали Руссо взаємозаперечні. Переконаний прибічник свободи, якому належить відомий вислів "людина народжується вільною, але скрізь вона у кайданах", в своєму політичному трактаті Про суспільний договір" він конструює модель політичної асоціації, що гарантує особистості її права і свободи. Але його модель створює нові кайдани. Спільна воля народу, що формується при укладенні договору, виключає ті інтереси, які не можна узагальнити. Індивід перетворюється в неподільну частину колективного цілого. Ніхто з громадян не може висловити своєї приватної цікавості. Руссо виступає проти суспільного і політичного плюралізму, вважаючи, що партії та приватні асоціації ускладнюють процес формування спільної волі. Він декларує, що тих громадян, які не усвідомили свого права на свободу і відмовляються підкорятися спільній волі, можна заставити бути вільними. Класичний варіант теорії поділу влади був створений французьким просвітником Шарлем Луї де Монтеск’є, автором «Перських листів», «Роздумів про причини величі і падіння римлян», «Про дух законів» який вважав, що кожна гілка влади відповідає за виконання певних функцій: • законодавча влада приймає закони, обов'язкові для всіх громадян: • виконавча влада відповідальна за практичне втілення законів; • судова влада відповідає за безпеку громадян. Взаємоконтроль гілок влади дозволяє досягти балансу сил. Прибічник народовладдя, він розумів, що сам народ через організаційні складнощі не зможе постійно виконувати функцію контролю над владою, тому запропонував, що більш ефективним буде взаємоконтроль гілок влади по горизонталі. Монтеск'є розробив теорію народного представництва, обґрунтувавши право кожного громадянина вибирати своїх представників в органи влади. Збори представників, володіючи законодавчою владою, виражають народну волю. Розгляд шостого питання - політико-правових вчень в Німеччині у XVIII - ХІХ ст. доцільно розпочати з вчення Еммануїла Канта, який в працях "До вічного миру ", "Метафізичні основи вчення про право ", "Ідеї загальної історії з космополітичної точки зору" обґрунтував лібералізм як ідеологію буржуазії, що прагнула утвердити в країні політичну та економічну свободу. За Кантом, людина у своїй поведінці повинна керуватися велінням морального закону ( "категоричний імператив»). Сукупність умов, які обмежують сваволю одного по відношенню д о інших, шляхом об'єктивного загального закону свободи, І.Кант назвав правом. Призначення права - надійно гарантувати моралі той соціальний простір, у якому вона могла б нормально проявити себе, в якому могла б безперешкодно реалізовуватися свобода людини. Призначення держави - створити досконале право, максимальну відповідність устрою і режиму держави принципам права. За такі ідеї І.Канта вважають одним із перших творців концепції правової держави. За суспільним договором усі особи, які у сукупності утворюють народ, не жертвують частиною належної їм свободи, а відмовляються від свободи невпорядкованої, щоб знайти істинну свободу у всьому її об'ємі в правовому стані. Кант обґрунтував прогресивну демократичну ідею народного суверенітету: верховенство народу обумовлює свободу, рівність, незалежність усіх громадян від держави. Проте, висунувши принцип народного суверенітету Т.Кант пропонує поділити громадян на активних (мають виборче право) та пасивних (не наділені таким правом). Форми державного правління І.Кант розглядав за кількістю осіб-законотворців: автократія (чи абсолютизм); аристократія; демократія. Найкращим державним ладом він вважав конституційну монархію. У кантівському розумінні правитель щодо підданих одержує лише права, а не обов'язки. Він заперечив право народу карати главу держави, навіть якщо останній не виконав свій обов'язок перед державою І громадянами. І.Кант категорично засуджує право людей на повстання і допускає лише легальний, до деякої міри пасивний спротив існуючій владі. І.Кант, автор праці "До вічного миру", аналізує найважливіші проблеми зовнішньої політики: засуджує загарбницькі війни, різко критикує підготовку до них, закликає до дотримання мирних договорів, невтручання у внутрішні справи суверенних держав, до розвитку міждержавних культурних та торговельних зв'язків. І.Кант висунув проект встановлення "вічного миру", який полягає у створенні всеохоплюючої федерації самостійних рівноправних держав, побудованих за республіканським типом. Георг Вільгельм Фрідріх Гегель - автор праць "Конституція Німеччини ", "Про наукові способи дослідження природного права, його місце в практичній філософії та його ставлення до науки про позитивне право ", "Феноменологія духу", "Філософія духу ", "Філософія права " У його розумінні, громадянське суспільство - це система добровільних суспільних інститутів, які виступають посередниками між державою та індивідом, захищають інтереси громадян та їх груп на державному рівні. Формування такого суспільства мислитель пов'язує з утвердженням буржуазного ладу. Він обґрунтував необхідність публічного оголошення законів, публічного судочинства, суду присяжних, критикував тогочасну німецьку поліційну державу, але не вказував межі втручання поліції у приватне життя громадян. Влада за Ґ.Гегелем ділиться на три гілки: законодавчу, урядову і владу правителя., а що поділ влад в державі є гарантією публічної свободи. Мислитель критикує демократичну ідею народного суверенітету і обґрунтовує суверенітет спадкового конституційного монарха. Переходячи до вивчення сьомого питання - виникнення і еволюція соціально-політичних утопій, слід звернути увагу на те, що гуманізм епохи Відродження знайшов вираження у формуванні нової течії суспільної думки, що ставить питання про несправедливість соціальної нерівності, що склалася, і захищає інтереси найбезправніших верств населення — утопічного соціалізму. Ідеї нового вчення в художньо-романтичній формі виразили Томас Мор у творі "Утопія" і Томмазо Кампанелла в „Місті сонця". В перекладі "утопія" означає „місце, яке не існує". Після Мора утопічними будуть називати всі нездійсненні проекти перетворення суспільства відповідно до уявлень про ідеальний суспільний лад. Установлення відносин соціальної рівності Мор і Кампанелла пов'язували зі знищенням приватної власності, загальним обов’язком праці, з рівним розподіленням суспільних благ. їх проекти - ідеального суспільного устрою, як і проект грецького філософа Платона, мали риси зрівняльності , і аскетизму, непослідовності (Мор зберігав рабство). Але якщо метою Платона було збереження соціальної ієрархії і нерівності, аристократичне чи монархічне правління, то для Мора та Кампанелли - досягнення соціальної рівності і покращання життя простого народу. Платон же, описуючи ідеальну організацію суспільного життя, залишає без уваги стан „виробників". Відрізняються і їх уявлення про організацію політичного життя. Так, у місті Сонця функціонують народні збори (Велика рада), які обирають і контролюють посадових осіб. У той же час верховний правитель та три його радники не можуть бути звільнені народною волею. Політичний устрій на острові Утопія більш демократичний. Всі посадові особи обираються народом. Але все ж політичний ідеал Мора більше відповідає „змішаному правлінню". Поряд з народними зборами верховну владу поділяє сенат, що обирається щорічно (аристократична засада), і князь, який обирається пожиттєво (монархічна засада). Вивчаючи основні віхи західноєвропейської політичної думки ХІХ – першої половини ХХ ст., - восьме питання, - слід підкреслити, що суспільно - політичне життя у Західній Європі в цей період проходило під знаком подальшого утвердження буржуазного ладу та розвитку капіталізму, які мали досить противників, що оформилися у наступні напрямки:
- Анрі де Сен-Симон, автор концепцією історичного прогресу, який вважав, що людська спільнота розвивається по висхідній лінії, і рухаючись від однієї стадії до іншої, прямує до свого "золотого віку". Розвиток людства за Сен-Симоном проходить такі стадії: теологічну (часи античності та феодалізму), метафізичну (період буржуазний), позитивну (життя людей стане найщасливішим, у них буде максимум засобів та можливостей задовольнити свої потреби). Якщо на першому етапі у суспільстві панували священики та феодали, на другому - юристи і метафізики, то на третьому панування повинно перейти до вчених та промисловців. Проте, історичний прогрес не с плавним, монотонне протікаючим. Органічні епохи спокійного розвитку перериваються критичними періодами. Перебудову старого ладу він пропонує розпочати з часткових реформ: скасування станових привілеїв, викупу земель у власників, які не займаються сільським господарством, покращення становища селян. Опісля можна взятися за капітальну реформу політичного ладу, а саме: усунути від влади невиробничі класи і передати керівництво найталановитішим "індустріалам" і представникам "промислового класу". На позитивній стадії історії існуватимуть традиційні державно-правові форми, такі як інститут монарха, уряд, представницькі установи, але уся повнота світської влади реально сконцентрується у новоствореному органі — Раді промисловців. Шарль Фур'є, автор праць "Всесвітня гармонія " (стаття), "Теорія чотирьох рухів і всесвітніх доль ", "Трактат про асоціацію", "Новий світ". Ш.Фур'є різко критикує політико-правову систему буржуазного суспільства за те, що завжди виступає на боці багатих й захищає їх панівне становище; біднота цілковито усунена від влади і позбавлена соціальної та політичної свободи. Він пропонує трансформувати існуючий лад: основою суспільства мають стати асоціації ~ виробничо-споживчі товариства, до яких будуть входити члени різних соціальних груп (власники, пролетарі, робітники, люди вільних професій та ін.). Одиницею асоціативного ладу стане фаланга. Мережа фаланг (колективів приблизно в 1600 осіб кожен), які є самодостатні, незалежні від інших, пошириться з часом на усю земну кулю. Особиста свобода кожного - найважливіша умова існування фаланги. - Роберт Оуен, автор праці "Новий погляд на суспільство, або Досліди щодо вироблення характеру ". Головним винуватцем усіх соціальних лих Оуен вважає приватну власність. Оуена хвилювала проблема того, щоб революційні перетворення проходили виключно ненасильницьким шляхом, у формі поступових перетворень. Результатом реформ, за Р.Оуеном, стане виникнення розумної системи істини, багатства та щастя, «нового морального світ» «Молекулою» цього майбутнього ладу виступає самодостатня комуна, "селище спільноти". Такі "селища спільноти" групуються у федерації національного масштабу (держави), а згодом об'єднуються у масштабі міжнародному. Одночасно на всій планеті починають діяти єдині закони, єдина система управління; населення Земля стає однією сім'єю. Р.Оуен розробив конституцію "селищ спільноти". Комуни чисельністю 300-3000 осіб функціонують на основі колективної праці, суспільної власності, рівності прав та обов'язків усіх; між членами комуни встановлюються відносини щирої взаємодопомоги, проявляється турбота щодо непрацездатних, хворих, вводиться гуманна система навчання молоді. У результаті облагородження людей відпадає потреба в заохоченнях та покараннях.
Капіталістичний лад, що починав зароджуватися у Європі, оформився в ідеологію лібералізму - найвпливовіший політичний, інтелектуальний напрямок XIX ст., соціальне базою якого були насамперед підприємці, частина чиновників, університетська професура, люди вільних професій. В основу лібералізму покладено такі тези:
Англійський лібералізм представлений :
а) отримання задоволення і позбавлення від страждань складають зміст людської діяльності; б)критерієм оцінки усіх явищ є їх корисність, можливість стати засобом розв 'язання якогось завдання; в)моральність створюється усім тим, що орієнтує на набуття найбільшого щастя (добра) найбільшою кількістю людей; г)метою розвитку людства є максимізація загальної користі шляхом встановлення гармонії індивідуальних та суспільних інтересів. Бентам заперечував договірну теорію походження держави, стояв на демократичних у позиціях. Засуджував монархію, спадкову аристократію і був прихильником республіканського ладу з поділом влади на три гілки, які не повинні існувати самі по собі, а мають взаємодіяти, кооперуватися. Завданням уряду І.Бентам вважав забезпечення безпеки та власності підданих, тобто виконання охоронних функцій. Особливо цікавлячись питанням про об'єм повноважень уряду, їх напрямки, він був противником прямого втручання держави в економіку. Головною метою усієї суспільної системи І.Бентам вважав найбільше щастя для якнайбільшої кількості людей.
Його поняття свободи включає свободу виразу думки, свободу діяти у спілці з іншими індивідами, свободу вибирати життєві цілі, самостійно влаштовувати власну долю, але говорячи про свободу, він має на увазі людей, вже цивілізованих, окультурених, які досягли високого рівня громадянсько-морального розвитку. Головною умовою існування достойної держави є самовдосконалення держави. Ідеальним типом правління Мілль вважає представницьке правління. Він виступає за організацію механізму держави на демократичних та правових засадах, ставить питання про напрямки та межі діяльності апарату державної влади, обсяг виконуваних ним функцій, засуджує розширення меж втручання держави, прагнення чиновників незаконно порушувати свободу приватного життя. Французький лібералізм представлений:
Найкращою формою правління вважав конституційну монархію.
Розвиток науково-технічного прогресу, політичні, соціально-економічні перетворення призвели до кризи позитивізму, на зміну якому на початку 20-х рр. XX ст. формується неопозитивізм, формами якого були логічний позитивізм, філософія аналізу, такі принципи як біхевіоризм, верифікація. У 20-х рр. XX ст. дослідники перейшли від вивчення управлінських і загальнотеоретичних питань до з'ясування відносин суспільства з державним механізмом та дослідження громадської думки. У першій чверті XX ст. сформовано інтелектуальну основу для розвитку поведінкової політології. Зокрема, це теорії еліт Г. Моски та В. Парето, дослідження політичних партій Р. Міхельса та М. Острогорського, теорію панування М. Вебера. Значний внесок у розвиток політичної думки першої чверті XX ст. зробив А. Бентлі, обґрунтувавши й пояснивши систему політичного плюралізму в демократичному суспільстві на основі аналізу поведінкових аспектів політики. Розвиток політичної науки у 20-30-х рр. пішов кількома шляхами: в одних державах вона стала елементом ідеології та пропаганди (СРСР, Німеччина, Італія, Іспанія), в інших – перетворилася на поведінкову науку, спрямовану на вивчення мотивів і чинників, що впливають на політичну поведінку людей. Переходячи до розгляду дев’ятого питання - розвиток світової політичної думки після 2-ї світової війни, слід зосередити увагу на тому, що у повоєнні роки політологія отримала статус самостійної науки. До 1960-х рр. провідним напрямком у розвитку політичної думки був біхевіоризм, у центрі уваги якого були дослідження із політичної поведінки в інституціях влади, електоральної поведінки, політичного лідерства, функціонування ЗМІ, дослідження політичних партій. У 60-х рр. біхевіоризм був підданий різкій критиці за фрагментарний підхід до аналізу фактів, а йому на зміну прийшов систематизм, головним представником якого був Д. Істон. На думку постбіхевіористів, головне завдання політичної науки - тлумачити факти під кутом зору актуальних проблем суспільно-політичного розвитку. Завершуючи вивчення теми на десятому питанні - основні школи і течії сучасної зарубіжної політології, відзначимо, що до сучасних політичних концепцій належить концепція тоталітаризму (Х.Арендт, Р. Арон, 3. Бжезінський, К. Фрідріх та ін.) та суспільно-політичної модернізації (Г. Алмонд, 3. Бжезінський, Л. Пай). Зокрема, X. Арендт у праці "Походження тоталітаризму" (1951) вважає, що тоталітаризм виникає в атамізованому суспільстві, що складається з маси, а не з громадян. Злам класового суспільства та відсутність будь-якої суспільної структури спричинили появу тоталітаризму. 3. Бжезінський і К. Фрідріх у творі "Тоталітарна диктатура та автократія" вказують, що до тоталітарних режимів відносилися фашистські та комуністичні країни. Ознаками тоталітарної системи вони вважали домінуючу роль ідеології, яку продукувала правляча партія, терор, всіляке обмеження доступу до правдивої інформації, централізовану систему управління економікою. |
|
ЕКЗАМЕНАЦІЙНІ ПИТАННЯ З ПОЛІТОЛОГІЇ Етапи становлення політичної науки. Місце політології в системі суспільних наук |
Перелік питань для модульного контролю знань (ІІ рівень) З ПОЛІТОЛОГІЇ Місце політології в системі наук про суспільство: взаємозв'язок та взаємозалежність |
|
І. Предмет і метод політології. Тема Політика як суспільне нвкще (2 год.) Сутність політики: основні теоретичні підходи (субстанціональний, інституціональний, соціологічний, телеологічний, конфліктний і... |
2 Предмет політології, закони категорії Політика є регулятором суспільних відносин, реалізуючись шляхом їх орієнтування, спрямування розвитку в багатьох галузях або в... |
|
Предмет політології Об'єктом політико-філософських досліджень античних мислителів, наприклад Платона та Арістотеля, була саме держава у нерозривній єдності... |
Тема практичного заняття Мета і завдання заняття: визначення об’єкту та предмету політології як науки, характеристики основних етапів її розвитку, аналіз... |
|
Програма курсу Професійна педагогіка наука і навчальний предмет Профпедагогіка як галузь педагогічної науки, її методологія. Предмет профпедагогіки та предмет навчального курсу. Основні категорії... |
Програма курсу Професійна педагогіка наука і навчальний предмет Профпедагогіка як галузь педагогічної науки, її методологія. Предмет профпедагогіки та предмет навчального курсу. Основні категорії... |
|
1. Місце політології в системі наук про суспільство: взаємозв'язок та взаємозалежність Місце політології в системі наук про суспільство: взаємозв'язок та взаємозалежність |
ПЕРЕЛІК ОРІЄНТОВНИХ ПИТАНЬ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ДО СЕМЕСТРОВОГО ЕКЗАМЕНУ З ПСИХОЛОГІЇ Загальне поняття про психологію, її предмет та завдання психологія як наука і навчальний предмет, її значення |