№ 1 Сутність і зміст поняття політика Термін “політика” походить від давньогрецького слова polis (місто-держава) та пов’язаних з ним politeia (конституція), politike (мистецтво управління), politicas (державний діяч), polites (громадянин).. Він ґрунтується на давньогрецьких поняттях, пов'язаних із державою, владними відносинами, наукою управління людьми та суспільством. Сьогодні можна виділити такі основні тлумачення поняття «політика»: 1)сфера діяльності та сама діяльність індивідів, соціальних верств і груп, класів, націй та держав щодо влади;2)мистецтво управління державою, участь у справах держави, визначення завдань, форм, змісту діяльності держави;3)система принципів та норм регулювання життя суспільства в цілому і соціальних груп, які є в суспільстві;4)концепції, програми дій щодо влади та власне дії. Кожне з цих визначень містить розуміння політики як сфери міжгрупових відносин щодо використання влади, її публічних інститутів для реалізації їх загальнозначних інтересів та потреб. Політика є регулятором суспільних відносин, реалізуючись шляхом їх орієнтування, спрямування розвитку в багатьох галузях або в усій їх сукупності.
№2 Предмет політології, закони категорії Політологія -це комплексна І самостійна галузь сусп. наук предметом якої є аналіз сутності політики як цілісного суспільного явища, визначення основних тенденцій, закономірностей, що діють у різних сусп.політ. системах, розробку об’єктивних критеріїв, соц. виміру політики. Можна говорити про цілий комплекс наук, що вивчає політику і виникли на межі власне політолог-х, та ін. суспільнознавчих знань: політ філософія, політ психологія т ін Разом з такими дисциплінами як політичні етнографія, демографія, статистика. Цей комплекс знань створив політ науку або політологію в широкому розумінні. Існує політологія у вузькому її значенні-як загальна теорія політики. Від інших гуманіт. наук її відрізняє те, що вона не торкається окремих аспектів політики та не вивчає політику поряд з неполітичн. обєктами. Специфіка теорії політики полягає в том, що вона, по-перше спеціально досліджує П як цілісний об"єкт і, по-друге, за головний предмет бере групу внутрішніх, іманентно властивих тількі політиці, специфічних зак-тей владних відносин. Вихідний теоретичний матеріал пізнання будь-якої науки становлять поняття (чи категорії) науки, які відбивають найсуттєвіші риси її предмета. Поняття розкривають або необхідні зв'язки, вузлові пункти науки, або найсуттєвіші елементи її структури. Осн. поняття, якими оперує наука, назив. категоріями: політика, пол. влада, пол. ф-ції, пол. с-ма, пол. режим, пол. плюралізм, пол. інтереси, пол. цінності, пол. діял-ть, правова д-ва, прив. власність, соц. прошарки та групи, сусп. думка, культура, цивілізація, сусп-во та інш. „Політична влада” є центральною категорією політології. Групи закономірностей:
1 – політико-економічні закономірності, що відбивають взаємовідносини між економікою сус-во-ва та політ владою. тут політ влада виступає породженням економічної влади, ек інтереси виступають причиною політ дій людей, в свою чергу політ влада характеризується певною самостійністю і теж впливае на ек-ку, проте самостійність політ влади не можна абсолютизувати.2 – політико-системні закономірності: характеризують розвиток політ системи за своєю структурою 3 – політико-психологічні закономірності відбивають взаємовідносини між особою та владою.
№3 Політологія в системі соціогуманітарних наук Політологія як самостійна наука має свій специфічний предмет дослідження, завдяки чому вона виокремилась у самостійну дисципліну. Проте політологія взаємодіє та тісно пов'язана з рядом інших суспільних наук, об'єктом яких, певною мірою, є політична сфера суспільного життя. Насамперед це філософія, історія,соціологія,юриспруденція,політична економія, соціальна психологія. Філософія розглядає найзагальніші питання політики, визначає методологію світоглядної спрямованості, аналізу політичних явищ і процесів. Філософське обґрунтування політики використовується політологією для формування загального погляду на політику, розуміння її взаємозв'язку з іншими секторами суспільного життя, аналізу політики. Політична історія досліджує процес розвитку політичного життя суспільства, державних інститутів, партій та рухів. Використання матеріалів та досягнень історичної науки допомагає враховувати досвід і традиції, виявляти тенденції політичних процесів та їх наслідки. Досягнення соціологічних знань впливають на технологію політики виборчої боротьби, методи пропаганди, свободу управління масовою поведінкою. У центрі уваги політичної соціології — людина в політиці, взаємозв'язок політичних і соціальних відносин. Правова наука пов'язана з урегулюванням відносин та поведінки людей в процесі суспільного життя, в тому числі у сфері політики. Право і політика — дві взаємопов'язані сфери суспільного життя. Спільним між політологією і правовою наукою є те, що вони досліджують державно-правові проблеми та явища. Політична економія, економічно обґрунтовуючи політичні процеси, дає можливість бачити в останніх боротьбу за реалізацію економічних інтересів.
№4 Партійні системи: історичні і політичні передумови їх форм-ня, типологія Термін «партія» (від лат. pars,partis-частина чого-небудь) у значенні групи осіб, що виступає на захист інтересів певної частини населення, вживався в Давньому світі. У громадянських війнах античної Греції і Риму боролися між собою різні угруповання, які називалися партіями. Вони активно і легальне відстоювали свої інтереси, на противагу нелегальним фракціям. Нерідко вони являли собою тимчасові об'єднання для підтримки конкретної особи. Сучасні партії виникли в Європі та Америці в XIX ст. їх поява була зумовлена сукупністю політичних та інституційних змін, що відбулися в європейських країнах і США: -становлення буржуазних відносин і зростання ролі парламенту, формування інших представницьких органів влади; -введення загального виборчого права і розширення можливості громадян впливати на хід і результати виборів; -диференціація і поляризація соціальної структури суспільства та необхідність регулювання і вирішення соціальних суперечностей; -необхідність представництва інтересів певних соціальних верств у структурах влади. Отже, політичні партії виникають лише на певному етапі розвитку суспільства, коли більшість його громадян певною мірою залучається до політичного процесу, стає його учасниками. М. Вебер виділив три етапи в історичному становленні сучасних політичних партій: аристократичні гуртки (партії вибраних); політичні клуби (участь громадян ширша); масові партії. Проте лише деякі з нині діючих партій пройшли ці етапи, більшість відразу оформлялись як масові. Політична партія-постійно діюча організація,що існує як на національному,так і на місцевому рівні,націлена на отримання та здійснення влади і для досягнення цієї мети прагне до народної підтримки. Партійна система-сукупність усіх політ.партій, діючих у даній країні,та їх взаємовідносини. Сучасні партійні системи класифікуються за якісною і кількісною ознаками. Типологія партійних систем за якісними харак-ми пов'язана з відповідними політичними системами. Тут виділяються демократичні, авторитарні і тоталітарні партійні системи. При демократ-ій партійній системі діяльність партій формально не обмежується, вони відкрито борються за політичну владу, функціонують або у владі, або в опозиції. Проте конкретна структура таких партійних систем істотно відрізняється в різних країнах. При авторитарній партійній системі може існувати декілька партій, однак лише одна законодавче закріплена як правляча партія. На практиці роль такої партії зводиться до організації масової підтримки політики керівництва держави. У тоталітарній партійній системі існує тільки одна політична партія, всі інші розпущені або заборонені. На відміну від авторитарного режиму, ця партія стоїть над державою, відіграє в суспільстві домінуючу роль. За кількісним критерієм виділяються багатопартійні, двопартійні і однопартійні системи. Багатопартійна система передбачає функціонування в суспільстві більше двох політичних партій. Двопартійна (біпартійна) система харак-ся на явністю двох політичних партій, що домінують у суспільстві: ведуть між собою реальну боротьбу за владу в державі, причому однією з них забезпечується об'єднання навколо себе абсо лютної більшості голосів виборців(Вел.Британія-лейбористська і консервативна пар-ї; США-Демократ. і Республік. пар-ї). Близькою до двопартійної є система «двох з половиною партій», яка характеризується тим, що дві великі домінуючі партії збирають на виборах приблизно рівну кількість голосів і перемога однієї з них залежить від того, яку партію підтримає третя, незначна за кількістю голосів партія(Німеччина). Однопартійна система представлена однією монопольне правлячою партією. Звичайно така система характерна для тоталітарних і авторитарних режимів. Вона існувала в СРСР, деяких інших соціалістичних країнах, зберігається і понині (КНДР, Куба тощо).
№5 Форми державного устрою Державний устрій — це територіальна організація державної влади, поділ її на певні складові частини з метою найкращого управління суспільством, це взаємозв‘язок окремих складових частин держави між собою і її спільними вищими (центральними) державними органами. Форми держ.устрою: унітарна, федеративна, конфедеративна, імперія. Проста унітарна держава — це така держава, складові частини якої не мають власного суверенітету і не можуть бути суб'єктами політичних міжнародних відносин. Наприклад, республіки Білорусь, Польща, Болгарія. Є прості унітарні держави, які мають автономні утворення. До таких держав відносяться. України, Іспанія, Італія, Португалія. Складні держави — це такі держави, які об'єднались (утворились) з окремих державних утворень, що мали всі ознаки держави, в тому числі і суверенітет, але певну частину своїх суверенних прав, як правило, добровільно передали вищим центральним органам союзної держави. Це, по суті, постійний чи тимчасовий союз суверенних держав. До складних держав належать федерація,конфедерація і імперія. Федерація — це постійний союз окремих суверенних держав, які утворили єдину державу на добровільній основі і передали певну частину свого суверенітету (прав) центральним федеральним органам. Федерація відрізняється від інших державних утворень тим, що вона має єдину спільну територію, спільну конституцію і систему законодавства, єдиний уряд, спільні збройні сили, подвійне громадянство, єдину грошово-фінансову систему Федерація є суб'єктом міжнародних відносин, а складові частини федерації позбавлені таких прав. Федерації можуть бути різні: централізовані, відносно централізовані, децентралізовані. Вони можуть бути формально (юридичне) визнаними, а фактично втратити певні свої суверенні права. До федерацій відносяться США, Російська Федерація, ФРН. До останнього часу в світі існувало 18 федерацій, три з них розпались: СРСР, Чехословаччина, Югославія. Конфедерація — це такий союз держав, які добровільно об'єднались для досягнення певних спільних цілей в політичній, економічній і військових сферах. Суб'єкти конфедерації зберігають усі свої суверенні права держави. Вони не мають спільної території, конституції і єдиного законодавства, громадянства. Правовою основою конфедерації є союзний договір. Конфедерація не має єдиної податкової системи і бюджету і існує на внески її суб'єктів. Центральні конфедеративні органи приймають рішення за згодою всіх її суб'єктів. Конфедерація — це, як правило, тимчасовий союз держав. Згодом вона переростає в федерацію або розпадається на унітарні держави. Історія знає мало таких державних утворень: США в 1776—1786 рр.; колишній СРСР з 1917 по 1922 рр., до об'єднання в СРСР. Імперія — це така складна і велика держава, яка об'єднує інші держави або народи в результаті завоювань, колонізації та інших форм експансії. Імперія тримається на насильстві, на державному примусі. Коли зникає примус, імперія розпадається. Наприклад, Римська імперія, імперія Олександра Македонського, Російська імперія.
№6 Форми і види політ влади. Відповідно до поділу ресурсів, на яких влада ґрунтується, виділяють різні види влади. Економічна влада-це контроль над економічними ресурсами, право на різного роду матеріальні цінності. Соціальна влада-це можливість визначити становище у соціальній структурі статусів, посад, пільг і привілеїв. За допомогою соціальної політики сучасна держава може впливати на соціальний статус населення, викликаючи тим самим його лояльність та підтримку. Духовно-інфортац. влада-влада над людьми, яка здійснюється за допомогою наукових знань та інформації. Інформаційна влада може служити різним цілям:поширювати об'єктивні відомості про дії уряду, але і впливати на свідомість, обманюючи людей,всупереч їх інтересам,а нерідко і волі.Примусова влада спирається на силові ресурси та означає контроль над людьми шляхом застосування фізичної сили.Залежно від суб'єкта влада поділяється на державну, партійну, профспілкову, армійську,сімейну та ін. За масштабом поширення виділяють мегарівень-міжнародні організації (ООН, НАТО, ЮНЕСКО), макрорівень — центральні органи держави та мікрорівень — влада у первинних організаціях і малих групах. Існує класифікація влади за функціями її органів — законодавча, виконавча, судова.
№7 Політична система України
Політична система тісно пов'язана із середовищем, у якому вона функціонує і розвивається, що зумовлює способи реалізації влади, сукупність прийомів, засобів і методів її здійснення. Україна, як й інші постсоціалістичні країни, перебуває на етапі трансформації своєї суспільно-політичної системи. Йдеться про перехід від авторитарно-тоталітарного суспільно-політичного устрою до демократичної, соціальної, правової держави, а в майбутньому — до високорозвиненого громадянського суспільства.
Якщо узагальнити, то політична система України характеризується як:
- перехідна від неправового до правового типу;
- легітимна для більшості населення;
- перехідна до втілення консесуальної моделі соціальних конфліктів (але при збереженні можливості на практиці суто конфронтаційної моделі);
- миролюбна, неагресивна;
- позбавлена власної глобальної (загальнопланетарної) системи забезпечення національних інтересів;
- система, яка поки що нездатна забезпечити зростання рівня й якості добробуту усіх основних верств населення, але яка зберігає елементи "соціальної держави ";
- світська (на відміну від релігійної чи атеїстичної);
- етатизована (одержавлена);
- система з недостатньо високим інтелектуальним рівнем політики;
- система з політичним домінуванням певних соціальних верств "реформованої традиційної номенклатури ", нової "номенклатури " та ін.
Основними напрямками формування і розвитку політичної системи України є:
- побудова демократичної соціальної правової держави;
- утвердження громадянського суспільства;
- подальший розвиток й вдосконалення політичних відносин, політичних принципів та норм;
- зростання політичної свідомості та політичної культури суспільства і особи;
- вдосконалення діяльності засобів масової інформації.
№8 Поняття і структура політичної системи Політична сис-ма – сук-ть взаємодіючих між собою норм, ідей та заснованих на цьому політичних інститутів і дій, які організують політичну владу та механізми взаємозв’язку громадян і держави. Політична система містить такі компоненти: інституційний — складається з різних соціально-політичних інститутів та установ. Насамперед — це держава, її органи й установи, політичні партії, громадські рухи, організації, об'єднання, різні інституції представницької та плебісцитарної (безпосередньої) демократії;
функціональний — сукупність функцій, які здійснюються окремими соціально-політичними інститутами та їх групами (політична участь, діяльність, здійснення влади, вплив на громадське життя, політична соціалізація); регулятивний —• комплекс політико-правових норм та інших засобів регулювання взаємин між суб'єктами політики (звичаї, традиції, ритуали, політичні принципи, настанови тощо), політичні рішення і технології; комунікативний — сукупність відносин між суб'єктами політичної системи (діалог, конкуренція, конфлікт тощо), що стосуються влади, а також опрацювання і здійснення політики; ідеологічний — сукупність політичних ідей, теорій, концепцій, стратегій і доктрин (політична свідомість, культура, ідеологія, правова культура, політична наука).
№9 Громадянське суспільство і правова держава громадянське суспільство можна визначити як сукупність позадержавних суспільних відносин (економічних, духовно-моральних, родинно-побутових тощо) та інститутів, що надають людині можливість реалізувати свої громадянські права, яка виражає різні потреби, інтереси та цінності членів суспільства. «Позадержавні» суспільні відносини не означають повної ізоляції від держави, протиставлення їй. Це такі відносини, що можуть існувати і розвиватись у певній незалежності від владних структур.
Громадянське суспільство та держава поєднані цілою низкою структурних зв'язків, оскільки держава, здійснюючи управлінсько-посередницькі функції в суспільному житті, не може не стосуватися громадянських цінностей та інститутів. Крім того, низка суспільних елементів та інститутів перебувають у маргінальному становищі, частково переплітаються з державними структурами, а частково — з громадянським суспільством. Наприклад, правляча політична партія, яка вийшла із середовища громадянського суспільства, пов'язана в своїй діяльності з державним апаратом.
№10 Поняття політ.культури,структура та функції Політична культура — це система знань, уявлень, цінностей і відносин, що функціонують у суспільстві і відтворюються в процесі зміни поколінь. Її можна визначити як обумовлений історичними, соціально-економічними й політичними умовами якісний стан політичного життя суспільства, що відбиває рівень освоєння суб'єктом (суспільством, групою, особою) політичних відносин, цінностей і норм, ступінь соціокультурного розвитку людини та міру її активності у перетворенні політичної дійсності.
Політична культура містить знання про політику, знайомство з фактами, інтерес до них, оцінку політичних явищ, оціночні думки про те, як повинна здійснюватися влада, емоційну сторону політичних позицій, як наприклад, любов до Батьківщини, негативне ставлення до проявів екстремiстських настроїв, визнані в суспільстві зразки політичної поведінки, що визначають як можна і як слід діяти в політичному житті.
Слід розрізняти політичну культуру особистості і політичну культуру суспільства. Для характеристики політичної культури особистості важливо прищепити усвідомлення його суті і мети політичного процесу, знання своїх прав і обов'язків, міру включеності в реалізацію політичної влади. Політична культура суспільства – інституалізований і неінституалізований історичний і соціальний досвід національної і наднаціональної спільнот. Історичні традиції справляють активний формуючий вплив на політичну діяльність індивідів великих і малих соціальних груп. Інакше кажучи, політична культура суспільства є зафіксований у законах, звичаях, традиціях, політичний досвід суспільства, рівень уявлень про політичний процес.
Функції: інтегративна функція - політична культура формує стабілізуючу основу політичного життя та сприяє підвищенню ефективності управління; Комунікативна функція політичної культури дає можливість встановити зв'язок між учасниками політичного процесу як «за горизонталлю», такі «за вертикаллю» відповідно до ієрархії політичної системи, а також транслювати елементи політичної культури від покоління до покоління та накопичувати політичний досвід. З комунікативною функцією політичної культури тісно пов'язана функція забезпечення соціального прогресу. Це означає, що політична культура створює умови для ефективного розвитку політичної системи і суспільства в цілому. Нормативно-регулятивна функція полягає у формуванні і закріпленні в суспільній свідомості необхідних політичних цінностей, установок, цілей, мотивів та норм поведінки. Як правило, вони відтворюються у нормативних політичних рішеннях держави і дають можливість ефективніше регулювати відносини у межах політичної системи з боку державних інститутів і з боку громадянського суспільства
№ 12 Політична діяльність та її основні види. Політична участь Політична діяльність — це сукупність дій як окремих індивідів, так і великих суспільних груп (класів, націй, партій, суспільних організацій тощо), спрямованих на реалізацію власних політичних інтересів, насамперед боротьби, завоювання, використання та утримання влади. У реальному житті види політичної діяльності можуть здійснюватися одночасно в різних формах. Можна виділити такі, наприклад, форми політичної діяльності: - за напрямами здійснення — державна, партійна, громадсько-політична, комунікаційно-інформаційна; - за суб’єктами політики — класова, соціально-групова, національна, міжнародна, індивідуальна; - за специфікою предмета впливу — теоретична, практична; - за політичним простором — зовнішньополітична (міжнародна), внутрішньополітична (самоврядувальна); - за специфікою сфер — військова, діяльність органів безпеки та ін.
Політична участь — це залучення членів певної соціально-політичної спільноти до процесу політико-владних відносин; вплив громадян на перебіг чинних у суспільстві соціально-політичних процесів та на формування владних політичних структур. Деякі сучасні політологи за допомогою поняття «політична участь» намагаються довести можливість реального здійснення права всіх груп безпосередньо брати участь у прийнятті рішень, безпосередньо впливати на владу. На нашу думку, політична участь є або етапом, що передує політичній діяльності, або допоміжною сферою, яка може впливати на політику у двох напрямах: засвідчувати сприйняття чи несприйняття суспільством цієї діяльнос
№11 Роль еліти в суспільстві Політична еліта відіграє надзвичайно важливу роль у досягненні політичного успіху і соціально позитивної спрямованості політичних процесів. Це зумовлено насамперед тим, що вона уособлює найважливіші сутнісні риси політики: владу, авторитет, вплив, керівництво, представництво і відображення суспільно-політичних інтересів. З точки зору суспільного управління, "будь-яке суспільство може бути поділене на два основних стани — більшість, якою керують, і меншість, що керує, відносини між ними є стрижнем усієї політичної історії. Отже, сенс політичної еліти як феномена суспільного життя полягає у здійсненні авторитетного керівництва у сфері політики. Авторитетною ж, як правило, є влада, сприйнята тими людьми, на яких вона поширюється. Добровільно підкоряючись авторитетним політичним елітам, які адекватно відображають інтереси громадян, останні легітимізують політичну владу, сприяючи її ефективності, а відтак — стабільності суспільно-політичного розвитку, досягненню спільного блага.
Класичні теорії еліт та їх сучасне бачення
Ідеї поділу суспільства на «вищих» і «нищих» виникли в глибокій старовині. Так, Конфуцій обгрунтовував розподіл суспільства на «благородних чоловіків» (правлячу еліту) і «низьких людей (простолюдинів). В античній філософії елітарний світогляд був якнайповніші сформульовано Платоном. Ідеолог афінської аристократії, він рішуче виступав проти допущення демоса до участі в політичному житті, в державному управлінні, зневажливо іменуючи його натовпом, ворожої мудрості. Державні функції, за Платоном, можуть успішно виконуватися лише аристократами, що отримали спеціальну освіту.
Проте як певна система поглядів елітарні теорії були сформульовані в ХХ в. Саме в цей час термін «еліта» отримав розповсюдження в соціології і політології.
Концепція еліти створена теоретиками школи політичної соціології Г.Моска, В.Парето і Р.Міхельсом.
Професор, депутат, сенатор Г.Моска (1854-1941) сформулював свою теорію еліти в роботах «Основи політичної науки» і «Історія політичних доктрин». Аналіз «політичного класу» Г.Моска здійснював за допомогою організаційного підходу. На його думку:
- розвиток будь-якого суспільства незалежно від способу соціальної і політичної організації здійснюється керівним класом;
- групова згуртованість і однодумність, властива суспільному класу, забезпечуються завдяки наявності у нього організації, структури, що дозволяє зберігати владу;
- сам правлячий клас неоднорідний; він складається з двох прошарків: дуже нечисленної групи «вищого начальства» і набагато більш численної групи «начальників середньої ланки»;
- входження в політичний клас припускає наявність у індивіда особливих якостей і здібностей.. Менше значення мають наукові знання, уміння застосовувати їх практично;
- домінуючим критерієм для відбору в політичний клас є здатність управляти, яка включає знання національного характеру, ментальність народу і власне досвід управління.
Класичні концепції еліт, нині критикують за надмірне наголошування на психологічних чинниках, за ігнорування демократичних і ліберальних цінностей, а перебільшення ролі лідерів, нехтування активності мас, недостатній рівень урахування свідомості суспільства і цинічне ставлення до боротьби за владу.
№13 Форми державного правління Під формою державного правління слід розуміти організацію верховної державної влади, її структуру, правовий статус та субординацію вищих органів, порядок їхньої діяльності. Основними сучасними формами правління є: парламентська республіка, президентська республіка, конституційна монархія. Основу концепції парламентської республіки становить ідея рівноваги влад (законодавчої, виконавчої, судової). На чолі республіки стоїть посадова особа (президент), яку обирає парламент. Уряд формується двопалатним парламентом, перед яким він несе політичну відповідальність(Італія, Німеччина, Австралія). Президентська республіка — це також республіканська форма правління, що базується на ідеї поділу влад. На чолі такої держави стоїть президент, якого обирають загальним голосуванням. Уряд призначається особисто президентом і не відповідає перед парламентом. Парламент має всю повноту законодавчої влади і не залежить від президента.( США, Мексиці, Аргентині, Ірані, Швейцарії). Напівпрезидентська (змішана) форма республіканського правління. Вона поєднує в собі ознаки президентської та парламентської республік. Президент — глава держави. Він пропонує склад уряду і кандидатуру прем´єр-міністра, які підлягають обов´язковому затвердженню парламентом. Формально уряд очолює прем´єр-міністр, однак президент володіє правом спрямовувати діяльність уряду. (Франція, Україна).Конституційна монархія нині існує тільки у вигляді парламентської монархії — такої форми правління, коли посада глави держави (монарх) передається у спадок одночасно з наданням найвищого феодального титулу. Законодавча влада за цієї форми правління зосереджена у двопалатному парламенті, виконавча — в уряді. Монарх у парламентській монархії не має конституційних повноважень вирішувати важливі державні( Данія, Великобританія, Японія). Абсолютна монархія — форма правління, за якою керівник держави (монарх) — головне джерело законодавчої і виконавчої влади (здійснюється залежним від нього апаратом). Він встановлює податки і розпоряджається державними фінансами (Саудівська Аравія, Оман).
№14 держава як основний інститут політичної системи Держава — основний і найважливіший інститут політичної системи суспільства. Той факт, що держава володіє суверенною владою, і визначає верховенство її щодо всіх інших організацій. Держава здійснює управління системою державних організацій, громадських об'єднань і трудових колективів, що становлять політичну систему соціальне неоднорідного (зокрема, класового) суспільства. Держава — це публічна влада, яка поширює свою дію на суспільство. Вона володіє монополією на примус щодо населення у межах певної території, має право на проведення від імені суспільства внутрішньої та зовнішньої політики, виняткове право видавати закони та правила, які є обов'язковими для всіх громадян, право на збирання податків, мита тощо.
Положення держави як центра, ядра політичної системи – суспільства зумовлюється тим, що тільки вона: виступає офіційним представником усього (або більшості) населення суспільства; є уособленням суверенітету народу (нації), реалізує його права на самовизначення; зобов'язана забезпечити і захистити основні права людини, всіх і кожного, хто знаходиться на її території; бере на себе обов'язок задовольнити загальносоціальні потреби; встановлює формально обов'язкові для всіх загальні правила поведінки юридичні норми; володіє владою суверенною, тобто верховною і самостійною, формально незалежною від будь-якої організації або особи.
До основних ознак держави належать: наявність особливої системи органів та установ, "що здійснюють функції державної влади; наявність права, яке закріплює певну систему норм, санкціонованих державою; наявність певної території, на яку поширюється юрисдикція даної держави.
Будучи знаряддям здійснення інтересів і волі панівного у соціальне неоднорідному суспільстві класу, держава водночас впливає на все суспільство в цілому, бере на себе вирішення загальних питань, сприяє відтворенню таких умов, за яких суспільство може існувати як цілісний соціальний організм. Тому вбачається доцільним дати таке визначення держави.
-----------------------------------------------------------------------------------------------
№ 15 Правова держава,її критерії Правова держава - держава, яка всі функції пов’язує з конституцією та верховенством закону, права. Ознаки правової держави: 1. Верховенство закону у всіх сферах життя суспільства 2. Діяльність органів правової держави базується на принципі поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову. 3. Взаємна відповідальність особистості і держави. 4. Реальність прав і свобод громадянина, їх правова і соціальна захищеність. 5. Політичний і ідеологічний плюралізм, що полягає у вільному функціонуванні різноманітних партій, організацій, об'єднань, що діють у рамках конституції, наявності різноманітних ідеологічних концепцій, течій, поглядів. 6. Стабільність законності і правопорядку в суспільстві. правова держава - політична організація, що створює умови для життєдіяльності індивідів, груп, інститутів громадянського суспільства на основі права. Зі становленням правової держави тісно пов' язане громадянське суспільство. Вони формуються водночас. У правовій державі виключається диктатура якогось класу, політичної партії, політичного руху, бюрократії, відбувається вільне змагання суспільно-політичних організацій в конституційних межах. У правовій державі вищим авторитетом володіє закон. Його дотримання - святе, а покарання за його зневагу - неминуче. Вся сила державної влади, вся могутність суспільної думки, всі можливості засобів масової інформації спрямовуються на захист закону, правопорядку. Ънакше - неминучий правовий нігілізм, нові варіанти свавілля владних або невладних суспільних структур. В умовах правової держави реалізуються цивільні права людини на рівні міжнародно визнаних норм.
№16 Політичні партії: поняття, сутність, місце в політичній системі
Політична партія — це організація, що об'єднує на добровільній основі найбільш активних представників тих чи інших класів, соціальних верств і гуртів. Політичні партії, як правило, мають свою програму, систему цілей, які вони активно пропагують та захищають, більш-менш розгалужену організаційну структуру, покладають на своїх членів певні обов'язки та встановлюють норми поведінки. Це дає змогу партіям бути могутнім чинником підвищення рівня організованості політичного життя. Зміст і сутність політичних партій розкриваються через їх класифікацію. Виходячи з природи соціальної бази, можна виділити партії, що виражають інтереси: 1) окремих класів 2) окремих соціальних верств та гуртів; 3) кількох класів та соціальних гуртів. З ідеологічного погляду розрізняють: 1) ідейно-політичні або світоглядні партії; 2) прагматичні або партії виборчої кампанії.
За принципами організації розрізняють: 1)кадрові партії; 2) масові партії 3) партії, що будуються на чітких, формально визначених принципах членства 4) партії, в яких відсутній інститут офіційного членства; 5) парламентські партії. До основних функцій політичних партій у суспільстві належать: представництво соціальних інтересів, соціальна інтеграція, політична соціалізація, створення ідеологічних доктрин, боротьба за державну владу й участь в її здійсненні, розробка політичного курсу, формування громадської думки тощо. Надзвичайно важливою проблемою сьогоднішнього життя всіх країн світу є співвідношення однопартійності та багатопартійності. суспільства.
№17. Політичні режими: типологія та їх характеристика.
|