|
|
Скачати 3.04 Mb.
|
|
В широкому розумінні поняття "виборча система" включає в себе всі суспільні процеси і правила, пов'язані з виборами, тоді як у вузькому розумінні виборча система - це спосіб урахування голосів виборців і розподіл місць в органах державної влади між кандидатами (групами кандидатів). Головним компонентом виборчих систем є вибори - спосіб формування органів державної влади і наділення повноваженнями посадової особи через волевиявлення громадян. В умовах демократії вибори є головною функцією політичної участі громадян, в якій реалізується їхній вплив на формування політичних інститутів і процес вироблення політичних рішень. Дотримання загальних принципів, що визнаються світовим співтовариством, дозволяє надати виборам демократичного характеру: 1. Обов'язковість виборів означає, що вибори є єдино легітимним способом формування державної влади. 2. Періодичність виборів, дозволяє гарантувати змінність виборних осіб за підсумками голосування. 3.Загальність виборчого права означає, що всі громадяни, які досягли віку соціально-політичної дієздатності, незалежно від їхньої статі, раси, національності, соціального становища, релігійних і політичних переконань, мають право вибирати (активне виборче право) і бути обраними (пасивне виборче право) в органи влади. Ценз осідлості — виборцем чи кандидатом може стати лише той, хто прожив в даній місцевості (країні) не менше встановленого законом терміну. Наприклад, для парламентських виборів у США встановлено обмеження в один місяць, в Норвегії — не менше десяти років, в Ірландії цей ценз виражений у вимозі мати місце для сина. Ценз громадянства поширює пасивне виборче право тільки на громадян за народженням. Віковий ценз для реалізації пасивного виборчого права, як правило, вище двадцяти років. В Україні кандидатом на посаду президента може стати громадянин не молодший тридцяти п'яти років, а депутатом Державної Думи - не молодший двадцяти одного року. Майновий ценз - володіння майном або фіксованою величиною доходу. У сучасному світі у відкритій формі подібний ценз зустрічається рідко. Часто кандидат, щоб бути зареєстрованим, зобов'язаний внести майнову заставу. Ценз статі, обмежуючий участь жінок у виборах, зберігається у деяких мусульманських країнах, наприклад, у Саудівській Аравії, Кувейті, Йорданії. В деяких країнах існує ценз грамотності, коли для отримання права голосу вимагається свідоцтво про освіту. В інших же країнах для неписьменних вводиться спеціальна спрощена система голосування. Моральний ценз встановлює певні моральні вимоги, що пред'являються перед виборцем, наприклад, заборона на участь у виборах людей, позбавлених батьківських прав, які відбувають покарання за вироком суду. В різних країнах установлюються додаткові цензи. У Великобританії особливий ценз установлений для членів партії лордів (вони не мають права брати участь у голосуванні), а служителі церкви не можуть бути обрані у Палату Общин. 4. Альтернативність вибору передбачає наявність двох і більше претендентів на владу і змагальність між ними. 5. Рівні права кандидатів дозволяють реалізувати пасивне виборче право громадянина. Всі кандидати повинні мати однакову можливість для висування, агітації, доступу до засобів масової інформації. 6.Дотримання закону при проведенні виборів на усіх стадіях. 7.Вільне волевиявлення виборців і гарантії таємниці голосування. Таємниця голосування необхідна для того, щоб уникнути можливого переслідування виборців з боку державних органів і громадських об'єднань за політичними мотивами. Більше того, громадянин має право не ходити на вибори (принцип добровільного голосування). Тим самим він виражає своє ставлення до політичних процесів, що визначається поняттям абсентеїзм. Таємниця голосування забезпечується особливими засобами: однаковістю усіх бюлетенів та їхнім заповненням в ізольованих кабінах.
Виборча система у вузькому розумінні цього терміну - це спосіб розподілу місць в органі державної влади між кандидатами залежно від результатів голосування виборців. Як правило, виборчі системи є різними модифікаціями двох основних типів: мажоритарної і пропорційної. Мажоритарна система: в її основі лежить принцип більшості (переможцем на виборах вважається кандидат, який набрав найбільше голосів). Виборчі округи тут є одномандатними, тобто від кожного округу обирається один депутат. Мажоритарна система має свої різновиди:
Пропорційна система. Пропорційна система передбачає голосування за списками партій, що означає виділення багатомандатного округу (округом є вся територія країни) або кілька округів. Це найбільш поширена система (Україна, країни Латинської Америки, Бельгія, Швеція). Зміст в тому, щоб кожна партія отримувала у парламенті кількість мандатів, пропорційну кількості поданих, за неї голосів. При всій демократичності у цій системі є один недолік. Вона гарантує представництво навіть дрібних партій, що при парламентській чи змішаній формах правління створює проблеми з формуванням уряду. Таке стає можливим, коли жодна партія не має у парламенті абсолютної більшості або не може її створити, не вступивши в коаліцію з іншими партіями. В багатьох країнах намагаються згладити цей недолік, а також надлишкову фрагментацію партій, вводячи "виборчий поріг" (бар'єр) - найменша кількість голосів, необхідна для обрання одного депутата. Як правило, в різних країнах це 2-5%. Існує багато варіантів пропорційної системи голосування: •система із загальнонаціональним партійним списком (Ізраїль, Нідерланди). Голосування відбувається у масштабі всієї країни в межах єдиного загальнонаціонального округу; •система з регіональними партійними списками передбачає формування кількох округів (Австрія, Скандинавські країни, Іспанія, Греція тощо); •система з закритим списком: виборець голосує за партію і не може виразити свою перевагу окремим кандидатом, занесеним у партійний список. Кандидати у партійному списку розташовуються у порядку убутної важливості, і ті, що розташовані у кінці списку, мають менше шансів на перемогу; •система з відкритим списком дозволяє голосувати за партію і виражати перевагу комусь з її кандидатів, тобто виборці можуть змінити розташування кандидатів у списку (преференційоване голосування). Робиться це різними способами: виборець ставить хрестик навпроти прізвищ кандидатів, яких він хотів би бачити (Бельгія); вписує прізвища кандидатів у бюлетень (Італія); розташовує кандидатів за ступенем значущості (Швейцарія, Люксембург тощо). Ідеальної виборчої системи не існує. Кожна з них має свої плюси й мінуси. Прибічники використання традиційних різновидів мажоритарної системи голосування серед головних її достоїнств виділяють такі: • не відображає реального становища політичних сил в країні і не забезпечує їхнього адекватного представництва у парламенті. В першу чергу це поширюється на систему голосування в один тур, коли перемігшою стороною є кандидат, що набрав менше половини голосів від загальної їх кількості. Але навіть якщо одна сторона набирає 52%, проблема зберігається - 48% виборців будуть позбавлені представництва. Бувають випадки, коли "пропадають" до двох третіх голосів, поданих за кандидатів, що не пройшли. Подібна ситуація може виступати джерелом потенційних політичних конфліктів і сприяти активізації непарламентських методів боротьби з боку сторони, яка програла; • породжує диспропорції між набраними голосами і отриманими мандатами. • встановлює залежність результатів голосування від нарізання округів, що може створити "спокусу" махінацій з визначенням їх кордонів і чисельністю виборців для отримання виборчої вигоди; • можливість переважання регіональних (місцевих) інтересів над загальнонаціональними; • призводить до подорожчання виборчого процесу при необхідності проведення другого туру. До позитивних моментів пропорційної системи виборів відносять такі: • забезпечує більш адекватне представництво політичних сил; • скорочує кількість "неврахованих" голосів виборців. Навіть при використанні виборчого бар'єру рідко буває, щоб виявилося неврахованим більше однієї четвертої голосів, і ще рідше ця кількість наближається до однієї другої; • дозволяє забезпечити представництво меншостям (наприклад, етнічним, релігійним); • стимулює створення партій і розвиток політичного плюралізму. Але у цієї системи є слабкі сторони: • слабкий зв'язок кандидата у депутати з виборцями; • залежність депутата від партійної фракції у парламенті; • породжує більшу кількість фракцій у парламенті, що змагаються між собою і як наслідок - негативно впливає на стабільність роботи останнього; • сприяє формуванню (при парламентській і змішаній формах правління) коаліційних урядів, які інколи бувають менш ефективними і стабільними, ніж однопартійні уряди; • потенційно збільшує вплив партійної еліти при формуванні виборчих списків, особливо якщо використовується система з закритим списком. В деяких країнах (Німеччина. Болгарія) намагаються знайти компроміс між двома системами виборів і використовують різні варіанти змішаної системи, яка передбачає поєднання елементів пропорційної і мажоритарної систем. Це ж саме питання піднімається й у Верховній Раді України. В політології активно обговорюється питання про вплив систем голосування на конфігурацію партійної системи країни і характер міжпартійних взаємовідносин. Французький політолог М.Дюверже вивів закономірність, яка отримала назву "закону М.Дюверже ". Згідно з цим законом, мажоритарна система відносної більшості сприяє становленню двопалатної системи (чергування двох великих партій при владі). Пояснюється це тим, що виборці будуть прагнути до "корисного" (стратегічного) голосування, тобто голосування за великі партії, які мають шанси на успіх, розуміючи, що голоси, подані за дрібні партії, "пропадуть". В цьому проявляється своєрідний "психологічний ефект" виборчої системи. Дрібні партії або приречені на постійну поразку, або змушені об'єднуватися з однією з партій-фаворитів". Мажоритарна система у два тури сприяє появі численних та відносно стабільних партій, які залежать одна від одної. Пропорційне представництво сприяє формуванню багатопартійності, що складається з самостійних і стабільних партій з жорсткою структурою Помічена М.Дюверже закономірність не є абсолютною і передбачає виключення. Переходячи до пятого питання - виборчий процес: чинники та критерії демократичності; контроль за результатами голосування і підрахунком голосів, слід зазначити, що вибори — складна сукупність суспільних відносин, яку можна уявити у вигляді змінних у часі стадій єдиного процесу. Політична боротьба в цей період часу строго регламентована, щоб не допустити зловживань з боку осіб, які прагнуть влади. Організаційно-практична сторона виборчого процесу представлена виборчою процедурою - це заходи держави з організації і проведення виборів. Від виборчої процедури слід відрізняти виборчу (передвиборчу) кампанію, під якою розуміють дії безпосередніх учасників виборів: висування кандидатів, розробку передвиборних програм, агітацію та інші форми роботи з електоратом. Виділяють кілька стадій виборчого процесу: 1.Призначення дати виборів. Дата виборів призначається уповноваженим органом (наприклад, президентом, прем'єр-міністром) у відповідності з законодавством країни. В деяких країнах дата виборів прямо вказується у Конституції або в законі. 2. Реєстрація виборців. У сучасній практиці використовуються декілька форм реєстрації: • обов'язкова (Україна, Росія), яка означає, що держава сама складає списки виборців на основі свідчень про їх проживання на певній території; • добровільна (США), яка передбачає, що виборці повинні самі зареєструватися на виборній дільниці. Політологи вважають, що подібна практика негативно впливає на електоральну активність. Наприклад, не усі американці реєструються і не всі зареєстровані беруть потім участь у виборах. 3. Установлення виборчих округів і виборчих дільниць. 4. Створення виборчих органів. Для організаційного керівництва виборчим процесом, як правило, створюють центральний виборчий орган, територіальні (окружні) виборчі органи, дільничні комісії. 5. Висування кандидатів, формування партійних списків. На даній стадії визначається коло осіб, з яких будуть вибрані президент, сенатори, депутати. 6. Реєстрація кандидатів і списки партій, 7. Передвиборна кампанія зареєстрованих кандидатів. Вона включає у себе роботу кандидатів (партій) і груп для переконання виборців у необхідності проголосувати за цього кандидата або активно підтримуючих їх партійний список. Для переконання виборців у достоїнствах кандидатів і перевагах їхніх програм використовуються різноманітні засоби: •реклама в ЗМІ (політологи вважають: 70% іміджу створюється за допомогою TV); • агітаційна кампанія "від дверей до дверей", яка передбачає безпосередню роботу активістів кандидата з електоратом за місцем проживання; • зустрічі кандидата з виборцями; • листівкова і плакатна агітація, графіті; • проведення різних акцій (мітинги, шоу, розповсюдження партійної символіки). 8. Проведення процедури голосування: воно відбувається різними способами, найпоширеніший з яких — на паперових бюлетенях для голосування, коли навпроти прізвища кандидата, що обирається, ставиться певний знак; а також із застосуванням електронних машин шляхом натискування на кнопки або важелі (останній спосіб використовується в США). В більшості країн виборець голосує безпосередньо за кандидата (прямі вибори). В деяких країнах використовуються непрямі вибори. Тобто громадяни спочатку обирають проміжні органи (колегії виборців), які потім обирають того кандидата, за якого їм доручено голосувати громадянами. Показними в цьому відношенні є вибори президента у США. 9. Підрахунок голосів і установлення підсумків голосування. Чесні і справедливі вибори неможливі без демократичного контролю за діяльністю виборчих комісій та підрахунком голосів. Головна проблема полягає в тому, що легітимність виборів неможлива без прозорості всіх виборчих процедур і підрахунку голосів, бо будь-яка недовіра виборців до процедури обрання підриває легітимність обраних посадових осіб та депутатів. Для досягнення цієї мети важливо законодавчо обмежити вплив органів центральної і місцевої виконавчої влади на процес формування і діяльності виборчих комісій, заборонити урядовцям та державним службовцям бути членами та головами таких комісій. Виборчі комісії на паритетних засадах мають формуватись з представників усіх партій та кандидатів, що внесені у виборчі бюлетені, на рівній основі, функціонувати на принципах максимальної відкритості та широко залучати до контролю за голосуванням спостерігачів з громадських та міжнародних організацій, засобів масової інформації різноманітної спрямованості (Порядок утворення виборчих комісій, що його визначає Закон про вибори народних депутатів 2001 р., передбачає обов'язкове входження до їх складу представників партій (блоків), які подолали чотиривідсотковий бар'єр на попередніх виборах, та партій, які мають свої партійні фракції (фракції блоків) у Верховній Раді. Представники інших партій (блоків) включаються до складу окружних виборчих комісій шляхом жеребкування. До складу окружних виборчих комісій не можуть входити «кандидати у депутати, уповноважені особи партій (блоків) - суб'єктів виборчого процесу, довірені особи кандидатів у депутати, посадові та службові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування», а також громадяни, що перебувають в установах кримінально-виконавчої системи або мають не погашену (чи не зняту) судимість. «Голова, заступник голови та секретар окружної виборчої комісії не можуть бути представниками однієї партії (блоку). 10.Розгляд скарг і вирішення суперечок. 11. Кінцеве визначення і опублікування результатів виборів. 12. Введення на посаду кандидатів, що перемогли. Завершуючи вивчення теми на шостому питанні - теорія та практика активності й абсентеїзму, зазначимо, що ступінь реалізації виборчих прав громадян значною мірою залежить від рівня їх виборчої активності. В тоталітарних чи авторитарних країнах населення виявляє високу виборчу активність (не маючи при тому жодної можливості вибору) через владний тиск і можливі репресії в разі неучасті. В таких країнах вибори - це ритуал єднання влади і народу. Абсентеїзм (тобто відмова від участі в голосуванні) розглядається як вияв нелояльності до влади і карається владою аж до позбавлення прав на професію, роботу, освіту тощо, як це мало місце в СРСР та країнах соціалістичного табору. У більшості демократичних країн участь в голосуванні є правом, а не обов'язком громадянина, виявом його доброї волі, проте виборча активність упродовж десятиліть залишається напрочуд стабільною. Щоправда, в деяких демократичних країнах Європи участь у виборах вважається й обов'язком, а не тільки правом, і на випадок неучасті передбачені певні санкції. До 1971 року в Нідерландах за відмову від участі в голосуванні накладали невеликий (порівняно з доходами громадян) штраф. Стаття 48 італійської конституції розглядає участь в голосуванні як громадянський обов'язок. За ухиляння від його виконання потенційному виборцеві може бути висловлений громадянський осуд від імені мера. В Австрії та Греції, як альтернатива адміністративним санкціям, допускається навіть можливість кримінальної відповідальності. Обов'язкове голосування в усіх названих країнах призводить до штучного підвищення активності виборців: тут беруть участь у голосуванні більше 80% зареєстрованих виборців. Але й виборча активність у більшості інших демократичних країн, де не застосовують примусу до участі в голосуванні, висока, перебуваючи в діапазоні 70±5% (за дуже незначними винятками). Під цим поглядом виборці України нічим не відрізняються від виборців інших демократичних країн Європи. Відсоток виборців, які фактично голосують, в Україні відповідає найкращим міжнародним стандартам. Україна виглядає навіть краще, ніж багато з усталених демократій, включно зі Сполученими Штатами, Великою Британією та Канадою. Чим обумовлена висока стабільність і активність виборців? Теорія групи дослідників з Мічиганського університету на чолі з А. Кемпбелом пояснює участь громадян у виборах соціально-психологічною потребою висловити свою належність до тої чи іншої групи - солідаризуватись з великими соціальними групами (класовими, поселенськими, етнічними, релігійними ) чи безпосередньо з певними партіями або ідеологіями. Тобто, виборці беруть участь в голосуванні, щоб підтримати на виборах «своїх». Докладніший аналіз окремих чинників електоральної поведінки доводить, що одна з найсильніших спонук до участі у виборах - ідеологічна орієнтація, стосується тільки ідеологічно ідентифікованих виборців, тобто тих, які поділяють певну ідеологію та відносять себе до ідеологічно орієнтованої групи (правих, лівих, націонал-демократів, комуністів). Вони майже завжди беруть участь в голосуванні, щоб підтримати «своїх» за ідеологією суб'єктів виборчого процесу (прикладом в Україні може бути висока виборча активність, як і взагалі політична організованість комуністів). Іншим чинником є партійна приналежність громадян, незалежно від того. чи має партія виразну ідеологічну орієнтацію, чи ні. Якщо виборець є членом якоїсь політичної партії, він голосуватиме, як правило, за представника цієї політичної партії, щоб збільшити її вагу і вплив у житті суспільства, зокрема, в парламенті. Громадяни, які тісно пов'язані з певною партією, звичайно беруть участь у виборах частіше, ніж безпартійні. Має сенс і дуже просте пояснення поведінки виборців, що його пропонує теорія М. Фіоріни. Він стверджує, що громадяни керуються під час виборів лиш однією порівняно надійною характеристикою партій, яка їм добре відома: це те, як їм жилося, коли певна партія перебувала при владі. Виборці не мусять розбиратись в економічних програмах чи світоглядно-ідеологічних принципах партій та кандидатів. їм варто лише оцінити результати партійної політики за попередній час: якщо вона привела до покрашення економічної кон'юнктури і життя виборців - виборці голосують за правлячу партію чи блок партій, якщо ж умови погіршились — за опозицію. На участь у виборах впливають і інші чинники: тип виборчої системи (у країнах з пропорційними виборчими системами участь виборців у голосуванні, як правило, вища); спосіб реєстрації виборців (вимога заповнювати для цього особисте подання, що діє в США, очевидно має певний стримуючий ефект), частота виборів (рівень участі виборців у голосуванні загалом перебуває в оберненій пропорції до неї) тощо. Під час кожних виборів в усіх демократіях знайдуться особи, які не голосують тому, що вони хворі, погана погода, вони перебувають далеко від місця постійного проживання або існують якісь проблеми з проведенням виборів. Проте частина виборців із правом голосу не голосують систематично. Абсентеїзм у європейських країнах, так само як і в Україні, зазвичай охоплює 20-35% виборців. У США він досягає 45, навіть 50 і більше %, причому має тенденцію до зростання. Такий стан викликає занепокоєння, і політична наука намагається знайти цьому пояснення. На думку деяких дослідників, причиною зростання абсентеїзму є відчуженість від політичного процесу, що, у свою чергу, є наслідком загального послаблення соціальних зв'язків у суспільстві, які могли б, за їх наявності, забезпечити зовнішнє заохочення голосувати, а також підвищити відчуття значущості виборів. Крім того, рівень неучасті в голосуванні значно вищий серед людей із низьким соціально-економічним статусом, рівнем. Виборці не йдуть голосувати через відсутність інтересу до виборів та переконання, що їхня особиста участь у виборах нічого не змінить, або щоб заявити політичний протест чи, навпаки, повне задоволення своїм становищем, на яке вибори не можуть вплинути. Які б не були причини абсентеїзму, неприбуття громадян на виборчі дільниці часто спричиняє відміну виборів, взагалі понижує демократичний потенціал суспільства. Особливо це стосується перехідних суспільств, де громадянська участь є нагальною потребою через неусталеність політичних режимів, надії певних політичних сил на повернення до вигідної для них недемократичної практики. |
|
ЕКЗАМЕНАЦІЙНІ ПИТАННЯ З ПОЛІТОЛОГІЇ Етапи становлення політичної науки. Місце політології в системі суспільних наук |
Перелік питань для модульного контролю знань (ІІ рівень) З ПОЛІТОЛОГІЇ Місце політології в системі наук про суспільство: взаємозв'язок та взаємозалежність |
|
І. Предмет і метод політології. Тема Політика як суспільне нвкще (2 год.) Сутність політики: основні теоретичні підходи (субстанціональний, інституціональний, соціологічний, телеологічний, конфліктний і... |
2 Предмет політології, закони категорії Політика є регулятором суспільних відносин, реалізуючись шляхом їх орієнтування, спрямування розвитку в багатьох галузях або в... |
|
Предмет політології Об'єктом політико-філософських досліджень античних мислителів, наприклад Платона та Арістотеля, була саме держава у нерозривній єдності... |
Тема практичного заняття Мета і завдання заняття: визначення об’єкту та предмету політології як науки, характеристики основних етапів її розвитку, аналіз... |
|
Програма курсу Професійна педагогіка наука і навчальний предмет Профпедагогіка як галузь педагогічної науки, її методологія. Предмет профпедагогіки та предмет навчального курсу. Основні категорії... |
Програма курсу Професійна педагогіка наука і навчальний предмет Профпедагогіка як галузь педагогічної науки, її методологія. Предмет профпедагогіки та предмет навчального курсу. Основні категорії... |
|
1. Місце політології в системі наук про суспільство: взаємозв'язок та взаємозалежність Місце політології в системі наук про суспільство: взаємозв'язок та взаємозалежність |
ПЕРЕЛІК ОРІЄНТОВНИХ ПИТАНЬ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ДО СЕМЕСТРОВОГО ЕКЗАМЕНУ З ПСИХОЛОГІЇ Загальне поняття про психологію, її предмет та завдання психологія як наука і навчальний предмет, її значення |