Вступ

Скачати 4.33 Mb.

Назва	Вступ
Сторінка	5/28
Дата	18.04.2013
Розмір	4.33 Mb.
Тип	Документи

bibl.com.ua > Економіка > Документи

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 28

1.4. Державна інноваційна політика

1.4.1. Сутність державної інноваційної політики

Термін «інноваційна політика» вперше прозвучав у доповіді Сhагріе «Технологічні нововведення: управління та умови здійснення», підготовленої міністерством торгівлі США у 1967 р. Проте зміст цього поняття не було чітко визначено, через що у багатьох країнах воно розумілося і називалося по-різному.

Державна інноваційна політика в Україні виникла «на рівному місці» і тільки з набуттям незалежності. Якщо подивитись на еволюцію економічного механізму реалізації науково-технічної та інноваційної політики за останні десятиліття, то можна побачити три етапи його розвитку. Перший (до 1987 р.) характеризувався всеохоплюючою державною регламентацією процесу запровадження досягнень науки і техніки у виробництво, перш за все жорстким нормуванням усіх джерел фінансування й стимулювання досліджень і розробок. Другий етап охоплює 1987—1990 рр. Відносно стабільне бюджетне фінансування і обов'язкові відрахування до спеціальних фондів розвитку виробництва, науки і техніки супроводжувалося спробами переведення закладів науки на госпрозрахункове функціонування. Науково-технічна продукція була оголошена товаром, який можна було продавати за договірними цінами, а основним джерелом науково-технічного розвитку оголошувався прибуток. Третій етап почався у 1991 р. у зв'язку спочатку з поступовим, а потім, з 1992 р., прискореним переходом галузей народного господарства на ринкові принципи і зняттям практично всіляких обмежень на розподіл прибутку в самому підприємстві.

Ці структурні перетворення відбувалися на фоні несприятливості матеріального виробництва до інновацій та відсутності регуляторів адекватних існуючій економічній ситуації.

Треба зазначити, що структурні перетворення економіки не є пріоритетною задачею народного господарства виключно у період економічних реформ: саме ефективно функціонуюча економіка забезпечує безперервний процес заміни застарілих технологій у виробництві та його управлінні на більш ефективні, що відповідають реаліям сучасності. Інноваційна сфера є стрижнем структурних змін в економіці, і її характеристики визначають швидкість і якість перетворень, що відбуваються у національній економіці.

Найважливішим фактором успішного інноваційного розвитку держави є його забезпечення на законодавчому рівні.

Державна інноваційна політика — це сукупність законодавчих, науково-технічних, виробничих, управлінських, фінансово-збутових та інших заходів, пов'язаних із створенням сприятливих умов для інвестиційної діяльності, активізацією інновацій та просуванням нової чи кардинально поліпшеної продукції на ринок.

Інноваційна політика є більш широким поняттям, аніж науково-технічна політика, яка традиційно пов'язана з виборами пріоритетів у науці та техніці. У широкому сенсі інноваційна політика держави охоплює науку, техніку, підприємництво, економіку та управління. Це дуже складний процес, доволі ризиковий, його успішність визначається багатьма чинниками фінансового, технічного, економічного та соціального планів, а результат часто непередбачуваний. Разом із тим економісти багатьох розвинених країн намагаються створити чітко побудовану інноваційну політику, яка могла б швидко реагувати на несподівані зміни ситуації та убезпечувати інноваційні проекти від провалів.

Суть інноваційної політики держави в умовах ринкової економіки полягає в тому, щоб створити сприятливий клімат для інноваційного розвитку, без якого успіх ринкових перетворень неможливий, а без таких перетворень країна приречена на животіння.

Вихід нашої держави в число розвинених неможливий без інвестиційно-інноваційного бума, оновлення основного капіталу на принципово новій, конкурентоспроможній основі. Капіталовкладення без інновацій не мають сенсу, адже навіщо відновлювати застаріле обладнання, на якому неможливо створювати новітню продукцію, а застаріла не має попиту.

Не можна здійснити й оновлення виробничого апарату з допомогою старих підходів, коли, як було сказано вище, науково-технічна і інвестиційна політики проводились централізовано і головним чином за рахунок бюджетних джерел і фондів міністерств, а підприємства були прохачами та користувачами державних коштів на замовлення. Зараз стало можливим роздержавлення, формування інвестиційного і інноваційного ринків. Тому потрібні нові підходи до інвестиційно-інноваційної політики та механізми її реалізації, форми впливу держави на ті процеси, що відбуваються в усіх сферах життя.

Згідно зі Законом України «Про основи державної політики в сфері науки і науково-технічної діяльності» (24 березня 1992 р.) основними засобами державної підтримки даної сфери мають бути:

національні державні та міждержавні науково-технічні програми;

державне замовлення в науково-технічній сфері;

державна науково-технічна експертиза;

бюджетне фінансування науково-технічної діяльності;

патентно-ліцензійна діяльність;

сертифікація продукції у науково-технічній сфері;

формування науково-технічних кадрів;

створення системи науково-технічної інформації.

1.4.2. Засоби державного регулювання інноваційної діяльності

Держава здійснює регулювання інноваційних процесів як безпосередньо, ініціюючи нововведення і виступаючи учасником пов'язаних із цим відносин, так і опосередковано, стимулюючи інновації непрямими методами і створюючи відповідний економічний механізм.

Держава визначає пріоритетні напрямки розвитку науки і техніки, орієнтуючись на комплексний прогноз соціально-економічного та науково-технічного розвитку України з обов'язковим аналізом різних його варіантів і використанням висновків державної експертизи.

Формуються національні, державні та міждержавні науково-технічні програми, спрямовані на вирішення найважливіших загальносуспільних проблем.

У межах науково-технічних програм до завдань, що передбачається фінансувати з бюджету, відносяться:

експериментальні та теоретичні роботи, спрямовані на пошук нових знань;

пошук та обґрунтування галузей практичного використання цих знань з аналізом альтернативних варіантів;

проектування, конструювання та виготовлення дослідних зразків обладнання, тестування запропонованих технологій, конструкторських рішень тощо;

роботи над технічним дизайном продуктів нових технологій або суттєве вдосконалення існуючих зразків.

Міждержавні науково-технічні програми розробляються та здійснюються на основі двосторонніх чи багатосторонніх договорів та угод з іншими державами. Якщо участь України в такій програмі передбачає виділення бюджетних асигнувань з української сторони, попередній розгляд таких програм здійснюється у Мінекономіки та Міносвіти і науки.

Центральне місце в системі прямого державного регулювання займає фінансування НДДКР і інноваційних проектів із бюджетних коштів. Державні асигнування і субсидії можуть даватися державному і недержавному секторам на інноваційні цілі або на забезпечення інноваційної складової інвестицій багатоцільового характеру. Важливо підтримувати раціональне співвідношення між фінансуванням організацій, що здійснюють НДДКР та інноваційну діяльність (базовим фінансуванням), і виділенням коштів на конкретні науково-дослідні й інноваційні програми і проекти (цільовим фінансуванням). З метою диверсифікації інноваційних вкладень держави можливе створення спеціалізованих державних холдингових і інноваційних компаній. Важливе значення для генерування нововведень і створення початкового попиту на інновації мають державні контракти на виконання НДДКР і державні замовлення на інноваційну продукцію.

Ефективність інноваційних процесів істотно підвищується при використанні механізмів конкурсності в розподілі бюджетних коштів. Цій цілі можуть служити спеціальні бюджетні або частково бюджетні (змішані) фонди. В даний час існує Українська некомерційна інноваційна компанія, діють наукові центри сприяння розвитку малих форм підприємств у науково-технічній сфері та ін.

Винятковою прерогативою держави є правове регулювання інноваційних процесів. Необхідно законодавче закріплення статусу наукової й інноваційної діяльності, прав науковців і інноваторів, механізму відпрацювання і реалізації науково-технічної й інноваційної політики. У цьому аспекті дуже важливий є вже згадуваний Закон України «Про інноваційну діяльність».

Цей Закон визначив: стратегію, принципи і порядок формування державної науково-технічної політики; місце наукової і науково-технічної діяльності в державі, суспільстві, економіці; правовий статус науковця; закріпив види наукових організацій, множинність джерел фінансування галузі, принципи керування науковою діяльністю, основні форми взаємодії органів державної влади на державному і регіональному рівнях у сфері науки; окреслив правові основи регулювання міжнародного наукового і науково-технічного співробітництва.

Захист прав суб'єктів інноваційної діяльності припускає наявність іще блоку законодавчих актів із питань інтелектуальної власності, державної патентно-ліцензійної системи. Має бути обмежена дія антимонопольних механізмів у відношенні до доконкурентних стадій науково-виробничого циклу, а також найважливіших інноваційних проектів. Механізми санацій і процедури банкрутства для інноваційних суб'єктів повинні бути значно пом'якшені.

Поряд із розробкою законодавчих норм державі необхідно сформувати і підтримувати механізми, що забезпечують їхню реальну дію. Так, практична реалізація прав інтелектуальної власності, захист від її несанкціонованого («піратського») використання потребує створення спеціалізованих судових і арбітражних органів, наприклад патентних судів. Варто забезпечити оцінку об'єктів інтелектуальної власності і її урахування в якості нематеріальних активів економічних суб'єктів при різноманітних господарських операціях (акціонування, створення спільних підприємств і т. п.).

У багатьох країнах одержала поширення така форма сприяння інноваційної діяльності, як передача створеної в державних організаціях і на державні кошти науково-технічної продукції цивільного й оборонного характеру приватному сектору з метою її комерціалізації (процес «спінофф»). При цьому можливий широкий спектр умов передачі (повна поступка прав, виняткова або невиняткова ліцензія, виплата пільгового роялті або паушального платежу, цілком безоплатна передача і т. п.).

Суттєвий елемент прямої підтримки інноваційних процесів – формування державної інноваційної інфраструктури. Держава може створювати мережі центрів поширення нововведень і консультаційних центрів, що надають ділові послуги інноваторам. Держава сприяє формуванню ринку інновацій (інформація в державних виданнях, виставки, біржа, ярмарки і т. п.) і сама виступає його агентом (наприклад, у разі покупки і продажу ліцензій). Державні органи покликані здійснювати моніторинг і прогнозування інноваційних процесів у країні і за рубежем, а часто і пошук найбільш ефективних передових технологій для широкого впровадження.

Особливе місце займає державна експертиза інноваційних проектів, оскільки окремим організаціям, що здійснюють нововведення, важко оцінити усі їхні можливі ефекти в загальноекономічному масштабі. Інноваційним підприємствам можуть даватися пільги по оплаті державних послуг – зв'язку, електроенергії, тепла і т. д.

Не варто випускати з уваги і заходи моральної підтримки, серед яких можна назвати вручення видатним вченим і інноваторам державних нагород, присвоєння почесних звань, пропаганду інноваційних засобів господарювання, споживання інноваційних продуктів і послуг, наявних у країні науково-технічних і нововведенських традицій, відвідування керівниками держави головних інноваційних організацій, участь представників науково-технічної інтелігенції в найважливіших державних заходах, підтримка самоорганізації науково-технічного співтовариства і таке інше.

Значення непрямих методів державної підтримки інновацій визначається, насамперед, тим, що опосередковане стимулювання потребує значно менших бюджетних витрат у порівнянні з прямим фінансуванням, їм може бути охоплено набагато ширше коло інноваційних суб'єктів. Навіть при мінімальних ресурсах раціональна державна програма стимулювання нововведень може дозволити країні зайняти передові позиції у світовому науково-технічному розвитку. Це, зокрема, наочно підтверджено досвідом повоєнної Японії.

Серед заходів непрямого регулювання насамперед назвемо податкові пільги. Пільгове оподатковування прибутку реалізується як шляхом скорочення податкової бази, так і шляхом зменшення податкових ставок. Перший засіб здійснюється через віднесення різноманітного роду інноваційних витрат на витрати виробництва, собівартість продукції. Так, у США з 1954 р. витрати компаній на НДДКР, проведені власними силами, прирівнювались до витрат виробництва. В Україні в даний час у собівартість включаються тільки витрати, пов'язані з винахідництвом і раціоналізацією виробництва.

Другий шлях — це різноманітні пільги по сплаті податку з прибутку. В Україні інноваційна пільга по податку з прибутку полягає у зменшенні оподатковуваного прибутку на суму коштів, спрямованих на технічне переозброєння, реконструкцію, розширення, відновлення виробництва. Оподаткований прибуток зменшується також на суму коштів, спрямованих на проведення власних НДДКР.

Оподатковуваний прибуток зменшується на суму дивідендів, виплачуваних підприємствами фізичним особам, у разі їхнього інвестування підприємства на технічне переозброєння, реконструкцію і розширення виробництва, включаючи витрати на НДДКР. Звільняється від оподатковування основна діяльність музеїв, бібліотек, підприємств, що знаходяться у власності громадських організацій і об'єднань, творчих спілок. Не підлягає оподатковуванню прибуток у частині, що зараховується в бюджет, отриманий організаціями по поширенню періодичних друкованих видань і книжкової продукції, пов'язаної з освітою, наукою і культурою.

Поширення нововведень стимулюється також податковими пільгами по операціях, пов'язаних з оборотом науково-технічної продукції.

Пільги по податку на майно, як правило, пов'язані з підтримкою не власне інновацій, а господарюючих суб'єктів, що беруть участь у науково-виробничому циклі на тій або іншій стадії.

У світовій практиці використовуються поряд із перерахованими такі види податкових пільг, що стимулюють інноваційну діяльність:

надання дослідницького й інвестиційного податкового кредиту, тобто відстрочка податкових платежів у частині витрат із прибутку на інноваційні цілі;

зменшення податку на приріст інноваційних витрат;

«податкові канікули» протягом декількох років на прибуток, отриманий від реалізації інноваційних проектів;

пільгове оподатковування дивідендів юридичних і фізичних осіб, отриманих по акціях інноваційних підприємств;

надання пільг з урахуванням пріоритетності виконуваних проектів;

пільгове оподатковування прибутку, отриманого в результаті використання патентів, ліцензій, ноу-хау й інших нематеріальних активів, що входять до складу інтелектуальної власності;

зниження ставок податку з прибутку, спрямованого на замовлені і спільні НДДКР;

зменшення оподатковуваного прибутку на суму вартості приладів і устаткування, переданих ВНЗ, науково-дослідним і іншим інноваційним підприємствам;

відрахування з оподатковуваного прибутку внесків у добродійні фонди, діяльність яких пов'язана з фінансуванням інновацій;

зарахування частини прибутку інноваційних підприємств на спеціальні рахунки з наступним пільговим оподатковуванням у випадку використання на інноваційні цілі.

Як приклад комплексу податкових пільг, спрямованих на стимулювання інноваційних процесів, можна назвати податкову реформу 1981 р. у США. У зв'язку зі значними масштабами багатьох інноваційних проектів і низькою швидкістю обороту коштів у період здійснення нововведень посилюється актуальність механізмів пільгового кредитування. Держава може стимулювати інновації пільговими (по термінах погашення і процентних ставок) кредитами державних банків або наданням преференцій комерційним банкам, що кредитують інноваційну діяльність (пільгове оподатковування, пом'якшення резервних вимог і т. п.). Проте комерційні банки найчастіше не зацікавлені в кредитуванні довгострокових інноваційних проектів. Тому важливо стимулювати інноваційні вкладення фінансових структур, орієнтованих на тривале «заморожування» коштів — страхових компаній, пенсійних фондів, позикоощадних асоціацій і т. п.

Додаткове джерело коштів на інноваційний розвиток підприємства одержують при проведенні державою політики прискореної амортизації основних фондів. У світовій практиці склалися дві основні моделі прискореної амортизації: зниження терміну перенесення вартості устаткування, а також установлення підвищених норм амортизаційних відрахувань у перші роки його експлуатації і знижених — у наступні. В умовах високій інфляції необхідна також систематична переоцінка вартості основних фондів із тим, щоб уникнути знецінювання і втрати стимулюючих функцій амортизаційних відрахувань.

Доступу до передових інноваційних технологій сприяє державна підтримка фінансового лізингу.

У ряді країн держава застосовує також міри стимулювання франчайзинга, що є одним із засобів поширення нововведень. Під франчайзингом розуміється право на створення підприємства, надане на певний період і зафіксоване в договорі.

Необхідно відзначити, що усі вищевказані заходи стимулювання можуть принести бажаний ефект лише в тому випадку, якщо вони органічно включені в загальний механізм державного економічного регулювання.

Потужним важелем інноваційної політики багатьох країн стала підтримка малого і середнього інноваційного підприємництва, що володіє достатньою гнучкістю для продукування і поширення нововведень, а також формуючого сприятливе для інновацій конкурентне середовище. Сприяння малому і середньому бізнесу проголошується одним із головних пріоритетів державного рівня, оскільки такого роду підприємці найчастіше не можуть самі захистити свої економічні інтереси. Державою створюються різноманітні структури, зокрема малі підприємства, що надають ті або інші послуги. Для малого наукомісткого бізнесу особливе значення має пошук потенційних інвесторів, замовників, а також інформаційне забезпечення, тому що кошти у них на самостійне здійснення інноваційного маркетингу, як правило, відсутні.

При розподілі державних замовлень і контрактів за малим бізнесом часто резервується певна частка фінансування.

Дуже дійовим заходом є державне страхування ризикового (венчурного) підприємництва. Найбільше поширення одержало субсидування державними структурами венчурних фірм в обмін на частину акцій, що забезпечує участь держави в прибутку у випадку успіху проекту.

В Україні уже введено ряд пільг щодо інноваційної діяльності малих підприємств. Зокрема, виключається з оподатковування прибуток, спрямований на будівництво, реконструкцію і відновлення основних виробничих фондів, освоєння нової техніки і технологій. Звільнені від ПДВ лізингові платежі малих підприємств, діє спрощений порядок оподатковування. Малим підприємствам дозволено списувати в перший рік експлуатації до 50% початкової вартості основних фондів із терміном служби більш трьох років у якості амортизаційних відрахувань.
Контрольні питання

Які етапи еволюції економічного механізму реалізації науково-технічної та інноваційної політики в Україні Ви знаєте?
В чому полягає сутність державної інноваційної політики?
Які існують методи державного регулювання інноваційної діяльності?
Що таке державна інноваційна інфраструктура?
У чому перевага непрямих методів державної підтримки інновацій?
Які види податкових пільг використовуються у світовій практиці?
Які застосовуються види підтримки малого і середнього інноваційного підприємства?

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 28

Схожі:

КУРСОВА РОБОТА Транспортні договори, їх система та правове регулювання ЗМІСТ Вступ Вступ с. 3-5	РОБОЧА НАВЧАЛЬНА ПРОГРАМА З дисципліни: Принципи і методи аналізу художнього твору Спеціальність Враховується знання студентів, набуті при вивченні курсів "Вступ до літературознавства", "Вступ до мовознавства" та ін. Безсумнівний...
Модуль Олени Горошко і Джулі Снайдер-Юлі Вступ до ґендерних аспектів... Вступ: Мета цього модуля – ознайомити студентів із тим, як ґендерні відмінності конструюються за допомогою дискурсу електронної комунікації...	Взаємодія школи та родини – один з вирішальних факторів успішного виховання дітей Школа. Як багато чекань, надій, хвилювань пов'язують діти, батьки, учителі з цим словом. Вступ до школи – це початок нового етапу...
ЗМІСТ Вступ 3 Змістовна програма вступних випробувань 3 Критерії оцінювання 7 Література 9 Вступ Методичні матеріали до вступних випробувань з Історії України на навчання до Дніпропетровського університету імені Альфреда Нобеля...	ЗМІСТ Вступ 3 Змістовна програма вступних випробувань 3 Критерії оцінювання 7 Література 9 Вступ Методичні матеріали до вступних випробувань з Історії України на навчання до Дніпропетровського університету імені Альфреда Нобеля...
ЗМІСТ Вступ 3 Змістовна програма вступних випробувань 3 Критерії оцінювання 7 Література 9 Вступ Методичні матеріали до вступних випробувань з Історії України на навчання до Дніпропетровського університету імені Альфреда Нобеля...	План Вступ Міжнародно-правова відповідальність за екологічні правопорушення... У найбільш загальному значенні під міжнародно-правовою відповідальністю у даній галузі розуміють настання негативних наслідків для...
З УЧНЯМИ ВСТУП	1 Вступ ( 1 година)

Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання