Розділ 2. Основи економіки й організації інноваційної діяльності
2.1. Визначення поняття і економічної сутності інновацій в умовах сталого розвитку
Наприкінці XX століття в якості керівного принципу прогресу суспільства утвердилася парадигма його сталого розвитку на основі інноваційної моделі перетворення економіки з метою підвищення добробуту людей, збереження та відновлення довкілля для теперішнього та майбутніх поколінь.
Для України, як частки світового суспільства, ця проблема залишається актуальною. Не зважаючи на прийнятий Закон "Про інноваційну діяльність", практично мало що робиться для його реалізації. Слабкість нормативно- законодавчої бази, відсутність дійових форм і методів державного і регіонального стимулювання і регулювання інноваційної діяльності та вкрай недостатнє її фінансування, відсутність розвинутої системи ринків інноваційних товарів та їх інфраструктури, неосвідомленність підприємців та інші негаразди є наслідком невизначенності соціо-еколого-економічної суті і ролі інновацій у забезпеченні сталого розвитку суспільства. Тому розкриття змісту цього поняття дозволить зняти багато другорядних питань у сфері інноваційної діяльності і спрямувати зусилля суб'єктів усіх рівнів господарювання на розбудову дієвої стратегії виходу України на інноваційний шлях розвитку.
Поняття "інновація" містить великий творчій потенціал. Воно визначає ціль, задачі і напрямки розвитку суспільного виробництва, а самі інновації забезпечують подолання протиріч в системі "суспільство-природа-економіка". Тому його визначення має велике методологічне і практичне значення.
Спроби визначення цього терміну знайшли відображення у багатьох роботах вітчизняних і іноземних вчених. Але смисловий зміст їх не є однозначний. Як свідчать результати досліджень, нема чіткого визначення об'єкту інноваційної діяльності. Він представляється у вигляді продукції, основного капіталу, об'єкта управління, засобів мотивації і поведінки суб'єктів інноваційної діяльності тощо. Інновації розглядаються як об'єкт промислової і інтелектуальної власності, як процес (творчій, інноваційний, комерціалізації, використання) і як результат цих процесів у вигляді новостворених або удосконалених технологій, послуг, способів виробництва, організаційно-технічних рішень науково-дослідницького, виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, нових споживчих вартостей. Застосування інновацій задовольняє ринкову, виробничу, суспільну потреби, приносить ефект у вигляді економії ресурсів, суттєвого покращення структури і якості виробництва і (або) соціальної сфери.
В Законі України "Про інноваційну діяльність" також нема чіткого систематизованного визначення об'єктів інноваційної діяльності. Недоопрацьовані і неструктуровані поняття "інноваційний продукт", "інноваційна продукція", "інновація", відсутній зв'язок з відповідними їм синонімами, а також ідентифікаційні ознаки інноваційних продуктів, продукції і інновацій. Нарешті у визначенні змісту "інновації" є багато недоліків та непорозумінь: "новостворений" аж ніяк не є синонімом "застосований"; до переліку "конкурентоздатних" не ввійшли роботи, а також економічні і правові рішення, які також спроможні істотно поліпшувати не тільки структуру і якість виробничої і соціальної сфери, а й навколишнього природнього середовища. Вважаємо принциповою помилкою включення до складу інновацій вдосконалених (а не принципово нових!) технологій, продукції і послуг. Удосконалення не змінює базового принципу вже існуючих технологій і засобів виробництва, а тільки поліпшує їх у межах можливостей закладеного у них принципу.
Сутність інновацій полягає у зміні застарілих принципів, які не відповідають вимогам розвитку суспільства і шкодять навколишньому середовищу. Удосконалення (модернізації) відвертають інтелектуальні і фінансові ресурси, стримують пошук і розробку дійсно інноваційних напрямків зміни технологічної бази суспільного виробництва і підвищення конкурентоздатності. Тому сьогодні частка українських товарів на всесвітніх ринках складає близько 0,1%.
Враховуючи актуальність проблеми переходу суспільного виробництва на інноваційний шлях розвитку, метою сучасного етапу є розв'язання методологічних питань визначення змісту поняття "інновація" і її основних ознак в умовах сталого розвитку суспільства, співвідношення і місця серед інших термінів сфери інноваційної діяльності, а також підходу до оцінки наукової ренти, саме завдяки якій створюється додана вартість.
Розбіжності у визначенні понять, що належать до сфери інноваційної діяльності і мають місце у сучасній науковій, довідковій, навчальній літературі та діючому законодавстві, пояснюються швидкими темпами розвитку цієї галузі знань і різними підходами до визначення інновацій, а саме:
об'єктним - це результат НТП у вигляді засобів виробництва і технологій, у тому числі об'єктно-утилітарним, за яким інновація – це нова споживча вартість, що заснована на досягненнях НТП і є засобом задоволення суспільної потреби;
і процесним - комплексний процес розробки, виробничого освоєння і комерціалізації нових споживчих вартостей, у тому числі: процесно-утилітарний, який включає розповсюдження і використання нових споживчих вартостей, та процесно-фІнансовий - процес інвестування розробки об'єктних і процесних новин, їх виробничого освоєння і комерціалізації.
Між цими підходами не існує протиріч: охоплюючи сфери науки, виробництва, розподілу, обміну і споживання, вони доповнюють один одного (див. рис. 2.2).
Процесно-фінансовий підхід
|
Наука і виробництво
|
Розподіл, обмін, споживання
|
Об'єктний підхід
|
|
Об'єктно-утилітарний підхід
|
|
Процесний підхід
|
|
Процесно-утилітарний підхід
|
|
Рис. 2.1. Підходи до визначення поняття "Інновація"
Системний аналіз змісту цих підходів дозволяє їх об'єднати у логічно завершену сукупність:
об'єктний підхід допомогає виявити незадоволену суспільну потребу і об'єкти інноваційних перетворень, знайти нову ідею розв'язання проблеми і визначити економічну доцільність її фінансування;
процесний підхід об'єднує розробку, впроваждення (нововведення і використання) інноваційних розробок (новацій) в межах створившої їх організації, освоєння і промислове виробництво інноваційної продукції;
фінансовий підхід передбачає фінансове забезпечення і моніторинг розробки, виробництва, комерціалізації і розповсюдження інноваційних товарів з метою отримання прибутку;
нарешті у сфері споживання інновацій відбувається задоволення суспільної потреби.
Таким чином, тільки в сукупності вказані підходи здатні забезпечити єдність всіх стадій інноваційного процесу і його суспільну завершеність.
На кожній стадії інноваційного процесу (від розробки ідеї до виготовлення інноваційної продукції) створюються проміжні результати (банки ідей, інформації, креслення, документація, дослідні і промислові зразки та інші розробки і новини), які теж мають комерційний інтерес. За певних обставин вони можуть бути ідентифіковані, оцінені і представлені на відповідних ринках інноваційної продукції. Крім того, комерційну привабливість можуть мати новостворені технології управління як внутрішньовиробничими процесами, так і зовнішніми зв'язками.
На стадії комерціалізації інноваційної продукції і її переходу до категорії "інновація" розробляються і здійснюються різноманітні форми і методи (технології) просування інноваційних товарів на ринки і надання додаткових послуг, які також можуть бути об'єктами інтелектуальної власності і реалізовані як окремий інноваційний товар. Тому в процесі формування ринкової економіки для кожного з результатів інноваційної діяльності треба передбачати створення спеціалізованих ринків з відповідною інфраструктурою.
Структурно-логічний аналіз змісту процесів, проміжних і кінцевих результатів інноваційної діяльності та їх синонімів дозволяє представити співвідношення і супідрядність між ними у вигляді схеми (рис.2).
Процеси
|
Інтелектуальна діяльність
|
|
Інноваційна діяльність
|
Інші види інтелекту-альної діяльності: освіта, мистецтво тощо
|
Інноваційний процес
|
Розподіл і обмін (комерціалізація)
|
Споживання (експлуатація, використання)
|
Наукові досліджен-ня і розробки
|
Комплексна підготовка виробництва (нововведення)
|
Виробниц-тво
|
Результати
|
Інноваційні продукти
(розробки, новинки)
|
Внутрішньо - організаційні інновації (нововведення, новації)
|
Інноваційна продукція
|
Інновації
(Інноваційні товари,
новинки)
|
|
Інтелектуальні товари
|
|
Види власності
|
Об'єкти промислової власності
|
|
Об'єкти інтелектуальної власності
|
Рис. 2.2. Взаємозв'язок процесів і результатів інтелектуальної і інноваційної діяльності
Відзначаючи першорядне значення інтелектуальної і, передусім, інноваційної продукції і товарів у соціально-економічному розвитку суспільства, треба розрізняти їх кількісну і якісну сторони. Кількісна відображає наявність різноманітних інновацій: технологій, засобів виробництва, форм і методів організації виробництва та інших елементів продуктивних сил. Якісна віддзеркалює відносини, які складаються між суб'єктами у процесі створення і привласнення результатів інноваційної діяльності. З позиції концепції стійкого розвитку це організаційні, правові та соціально-економічні відносини між суспільством, господарюючими суб'єктами та навколишнім природним середовищем. Необхідно відзначити, що інновації у сфері відносин між суспільством, його економікою і природним середовищем займають провідне місце відносно інших інновацій. Проте сьогодні їм ще не приділяється належної уваги. Розробляємі і приймаємі організаційні, економічні, правові та інші управлінські рішення на всіх рівнях часто не мають достатнього всебічного обґрунтування, містять псевдоінноваційний зміст і приводять до негативних наслідків.
Для визнання товару інноваційним необхідно встановити його відповідність певним ознакам. Аналіз кількості і змісту існуючих ознаків у різних джерелах показує відсутність єдиного підходу до їх установлення та невідповідність сучасному стану і вимогам концепції сталого розвитку суспільства. До їх складу відносять наявність наукової, науково-технічної новизни, підвищення науково-технічного, технологічного рівня та техніко-економічних показників, поліпшення споживчих властивостей, наявність комерційного, екологічного, соціального та інших ефектів, можливість ідентифікації, наявність державних охоронних документів, ринкової новизни і конкурентоспроможності, здатність створювати нові галузі і ринки тощо.
Факт ринкової реалізації підтверджує суспільну корисність інновації, але тільки в умовах досконалого ринку. Для ринків технологічно і економічно відсталих країн і регіонів як абсолютна, так і відносна новина товарів та їх ціни мають вирішальне значення, а науково-технічна новизна відходить на другий план. На ринки таких країн просувають морально і економічно застарілу продукцію. На ринках економічно розвинутих країн боротьба між товаровиробниками все більш зміщується у площину технікоексплуатаційних переваг. Зроста доля інновацій, які мають одночасно науковотехнічні і ринкові переваги. Більш того, конкурентна боротьба активізується на ринках ідей і розробок, які мають вирішальне стратегічне значення. Тому наукоємкість, конкурентоспроможність та комерційну привабливість треба вважати одними з головних ознак інновацій.
Наступною ознакою інновацій є їх спроможність задовольняти існуючі або формувати нові суспільні потреби і нові ринки з урахуванням платоспроможнього попиту. Також ознакою інновації треба вважати її здатність задовольняти зростаючі суспільні потреби (попит) в умовах абсолютної (природної, об'єктивної) і відносної ( в одиницю часу) обмеженості усіх видів ресурсів (матеріальних, трудових, фінансових, інформаційних тощо), які можно використувати у суспільному виробництві. Для розкриття суті цієї ознаки скористаємось координатами системи "суспільство-природа-економіка" (див. рис. 2.3).
Рис. 2.3. Система "суспільство-природа-економіка"
Рівень технологічного розвитку економіки визначається кількістю ресурсів (Р), необхідних для виробництва і споживання одиниці споживчої вартості (N).
Рівень задоволення попиту віддзеркалює стан суспільства і може бути представлений відношенням наявної кількості споживчих вартостей, яку здатне виробити суспільне виробництво з обмеженої кількості ресурсів, до бажаної кількості споживчих вартостей.
Стійкому стану природного середовища (лінія байдужості 1, рис. 2.3) відповідає максимально допустима кількість використання сукупності ресурсів (при фіксованих технологіях виробництва і споживання), при якій природне середовище зберігає властивість асимілювати відходи та інші шкідливі речовини і діяння, що з'являються на всіх стадіях життєвого циклу товару.
Нижче лінії 1 розташована зона безпечної життєдіяльності, де добуток Р х N = const для конкретного відрізку часу.
Вище лінії байдужості 1 знаходиться зона порушень межі стійкості екосистем локального, регіонального і планетарного масштабів. Це зона формування негативних екстернальних ефектів. При незмінному технологічному стані економіки задоволення зростаючих потреб суспільства приводить до порушення межі стійкості природного середовища. Для його повернення у початковий стан потрібні додаткові витрати ресурсів на усунення негативних причин і відновлення втрачених властивостей навколишнього середовища. Тому чим більше різниця між бажаною ( Nі) та наявною (N1) кількістю споживчих вартостей, тим більше потреба в інноваційних змінах (Рі- Р1).
Важливе методологічне і практичне значення має визначення підходу до оцінки інтелектуального вкладу в створення інноваційного ефекту, тобто наукової ренти, яка створюється на стадіях фундаментальних, пошукових та НДДКР і представлена на рис. 2. З прямокутником "abсd". Її мінімальна вартісна оцінка дорівнює сумі умовної економії ресурсів, витрат на компенсацію збитків господарюючих і інших опосередкованих суб'єктів і населення, на поновлення втрачених властивостей природного середовища і на ліквідацію причин виникнення негативних впливів.
Саме наукова рента є основним джерелом доданої вартості, добробуту населення і соціально-економічного розвитку держави.
З вище наведеного випливають наступні ознаки інновації:
більш повне задоволення існуючих або формування нової суспільної потреби і нового ринку;
зниження витрат природних, матеріальних і трудових і фінансових ресурсів на виробництво і споживання одиниці споживчої вартості;
забезпечення екологічної безпеки і стійкості навколишнього середовища;
задоволення економічних інтересів всіх учасників (безпосередніх і непрямих) інноваційного процесу і діяльності.
Об'єктами інноваційної діяльності слід вважати елементи продуктивних сил і соціально-економічних відносин, які за своїми кількісними і якісними характеристиками не задовольняють суспільні потреби.
Інновації - принципово нові, створені на основі сучасних досягнень науки і застосовані елементи продуктивних сил, форми і методи організації виробничих, соціо-еколого-економічних відносин між суб'єктами, що безпосередньо та опосередковано причетні до їх створення і використання. Вони суттєво підвищують ефективність суспільного виробництва, сприяють його технологічному розвитку, збереженню та відтворенню навколишнього природного середовища і створюють передумови для сталого розвитку суспільства.
В науковій літературі і підручниках інновації, зазвичай, класифікують за низкою ознак. Так, за ступенем радикальності, їхньої значимості для економічного розвитку інновації можна підрозділити на базисні (радикальні, піонерські) і ті, що покращують і раціоналізують продукти людської діяльності.
За спрямованістю результатів інновації діляться на: інновації – науковий інструментарій, інновації – процеси, інновації – продукти.
Дещо інша класифікація пропонується в рамках концепції технологічної парадигми. Тут виділяють приростні інновації, інновації пов'язані з поліпшенням властивостей існуючих процесів виробництва і продуктів, а також радикальні. Існують і інші класифікації нововведень відповідно до тієї ролі, яку вони відіграють у розвитку економічної системи.
Класифікація інновацій за ступенем новизни – це розподіл сукупності інновацій на однорідні за рівнем новизни групи з метою оцінювання їхньої значимості. Поняття новизни інновації може відноситися до продукту або технологічного процесу в цілому у разі його абсолютної новизни, або тільки до деяких його елементів, що змінюють функції й характеристики продукту, або тільки дозволяє скоротити обсяг робіт із конструювання нової техніки і підготовки її до виробництва.
Наукова і науково-технічна праця лежить в основі інноваційної діяльності і властива як академічним, вузівським, так і галузевим інноваційним підприємствам і організаціям. Ці інноваційні підприємства беруть участь у створенні й освоєнні нової техніки, тобто виконують комплекс науково-конструкторських, технологічних, виробничих і економічних робіт у визначеній послідовності і взаємозв'язку.
Комплексний характер інновацій, їхня так би мовити багатобічність і розмаїтість сфер і способів використання потребують розробки їхньої класифікації. Нижче запропоновано класифікатор інновацій, використання якого дозволить оцінювати їх конкретно, повно, об'єктивно, комплексно визначати їхню результативність і напрямки інноваційного процесу, що потребують коригування або підтримки, а також виявляти неоднорідність інновацій і підбирати методи управління кожною із них, адекватні особливостям кожного інноваційного процесу.
Інновації, що різняться за етапами інноваційного циклу і економічній природі, дуже своєрідні:
технічні інновації з'являються звичайно у виробництві продуктів із новими або поліпшеними властивостями;
технологічні інновації виникають у разі застосування поліпшених, більш якісних засобів виготовлення продукції;
організаційно-управлінські інновації пов'язані, насамперед, із процесами оптимальної організації праці, виробництва, транспортування, збуту і постачання;
інформаційні інновації вирішують проблему організації раціональних інформаційних потоків у різноманітних сферах науково-технічної і виробничої діяльності, у підвищенні достовірності й оперативності одержання інформації;
економічні інновації в умовах приватизації державних підприємств можна визначити як позитивні зміни в їх фінансовій, платіжній, бухгалтерській та інших сферах діяльності. Ці інновації особливо важливі в час переходу підприємств до ринкової економіки. Прикладами економічних інновацій може бути втілення нових систем:
фінансової – для більшого стимулювання ефективності господарської діяльності підприємства;
оплати праці, котра забезпечувала б матеріальну мотивацію робітників, зростання продуктивності праці та їх відповідальності;
перспективного планування тощо;
екологічні інновації – це також зміни в техніці, організаційних структурах, управлінні підприємством, котрі зменшують або запобігають негативному впливу виробництва на оточуюче середовище;
соціальні інновації спрямовані на поліпшення умов праці, вирішення проблем у галузях охорони здоров'я, освіти, культури.
Різноманітні види інновацій перебувають у тісному взаємозв'язку і пред'являють специфічні вимоги до інноваційного механізму. Так, технічні і технологічні інновації, впливаючи на зміст виробничих процесів, одночасно створюють умови для управлінських інновацій, оскільки вносять зміни в організацію виробництва. Наведені класифікації свідчать про те, що процеси нововведень різноманітні і за своїм характером. Отже, форми організації нововведень, масштаби і способи впливу на економіку, а також методи оцінки їхньої ефективності також повинні відрізнятися різноманіттям.
Важливим етапом аналізу інновацій є класифікація за ознаками їхніх цілеспрямованих властивостей та технологічних параметрів, а також (що особливо важливо) ринкових позицій. У такому разі система інновацій може бути представлена такими основними групами:
1. За значимістю: базисні, видозмінені, псевдоінновації.
2.За направленістю впливу на процес виробництва: розширюючі, раціоналізуючі, заміщуючі.
3. За галузевою структурою життєвого циклу: галузь виникнення, галузь запровадження, галузь споживання, галузь дифузії.
4. За глибиною змін: регенерування первісних способів, зміна кількості, перегрупування, адаптивні зміни, новий варіант, новий вид, новий рід.
5. По відношенню до розробки: інновації, розроблені силами даного підприємства; інновації, розроблені зовнішніми структурами.
6. За масштабами розповсюдження: для створення нової галузі, для застосування у всіх галузях.
7. За роллю у процесі виробництва: основні (продуктові і процесові), доповнюючі (продуктові і процесові).
8. За характером потреб, які вони задовольняють: нові потреби, існуючі потреби.
9. За ступенем новизни: на основі нового наукового відкриття, на основі нового способу застосування до давно відкритих явищ.
10. За характером змін: інновації-лідери, інновації-послідовники.
11. За причинами виникнення: реактивні, стратегічні.
12. За предметом та сферою застосування: науково-технічні, соціально-культурні, продуктові (нові продукти, нові матеріали), ринкові (нові сфери застосування, нові ринки), процесні (інновації у виробництві, управлінні та адмініструванні).
Отже, в системі інновацій виділено 12 основних груп класифікацій. За цими ознаками можна виділити 39 типів інновацій. Хоча деякі ознаки частково перекриваються одна з одною або ж дублюють одна одну, у цілому це дає об'ємну характеристику сукупності інновацій.
Особливо важливо наголосити, що класифікація за наведеними вище ознаками дає змогу:
провести прив'язку до типу інновації тієї чи іншої різновидності стратегії;
сконструювати економічні механізми та організаційні форми управління залежно від типу інновації;
сформувати організаційні структури науково-дослідних та конструкторських підрозділів;
встановити взаємозв'язок з іншими організаціями;
розробити систему стимулювання інноваційної діяльності на підприємстві.
Однак слід зазначити, що у ході діяльності підприємства практично неможливо провести точну межу між окремими типами інновацій; один інноваційний замисел, як правило, тягне за собою необхідність забезпечення відповідних інноваційних процесів, а нерідко й інновацій у сфері управління.
У промисловості інновації характеризуються ефективним поєднанням технологій та підприємницької етики. Ринок стає посередником між етапами виробництва і споживання, звідси «інновація» трактується і розглядається одночасно як «інновацІя-процес» і «інновація-продукт» та «соціальна інновація». Вона, таким чином, постає у вигляді виду, цілі, процесу і результату.
Для забезпечення переходу економіки суспільства на інноваційний шлях розвитку необхідно, передусім, створити ефективний механізм активізації інноваційної діяльності на основі оптимального поєднання переваг ринкового механізму з формами і методами цілеспрямованого державного, регіонального і місцевого управління і регулювання соціально-економічними відносинами між всіма складовими системи "суспільство-природа-економіка".
Перехід суспільства на траєкторію сталого розвитку є можливим тільки на основі інноваційних змін продуктивних сил і соціально-економічних відносин. Саме такі зміни забезпечують конкурентоспроможність вітчизняного виробництва і товарів, високу їх прибутковість за рахунок матеріалізації наукових знань з одночасним зменшенням питомих витрат інших ресурсів, сприяють їх раціональному використанню в межах стійкості навколишнього середовища. Тільки інноваційний шлях є стратегічним напрямком розвитку суспільства, тому активна інноваційна діяльність повинна стати його ідеологією, а інновації - матеріальною базою.
Контрольні питання
Які існують підходи до визначення поняття «інновація»?
Який існує зв'язок між процесами і результатами інтелектуальної і інноваційної діяльності?
Які ознаки визначають товар, роботу, послугу інноваційними?
Що таке інноваційна продукція?
Що таке наукова рента?
Як будується класифікація інновацій?
|