КУРСОВА РОБОТА Транспортні договори, їх система та правове регулювання ЗМІСТ Вступ


Скачати 434.39 Kb.
НазваКУРСОВА РОБОТА Транспортні договори, їх система та правове регулювання ЗМІСТ Вступ
Сторінка1/3
Дата01.04.2013
Розмір434.39 Kb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Спорт > Документи
  1   2   3


КУРСОВА РОБОТА
Транспортні договори, їх система та правове регулювання


ЗМІСТ

Вступ.............................................................................................................................с.3-5
Розділ 1. Загальна характеристика транспортних договорів:

1.1 Зміст, укладення та оформлення договорів про перевезення вантажів......с.6-12

1.2 Поняття та види договору перевезення, його правове регулювання........с.13-15

1.3 Виконання договорів про перевезення вантажів........................................с.15-19
Розділ 2. Загальний огляд інших видів транспортних договорів :

2.1 Договір про перевезення пасажира та багажу..............................................с.20-23

2.2 Договори про експлуатацію під’їзних колій, подачу та збирання

вагонів. Вузлові угоди..........................................................................................с.23-25

2.3 Договір про буксирування.............................................................................с.25-27

2.4 Договори про транспортне експедирування................................................с.27-29
Розділ 3. Правове регулювання претензій та позовів при різних

перевезеннях..........................................................................................................с.30-33
Висновок..................................................................................................................с.34-36
Список використаних джерел.................................................................................с.37

ВСТУП
Перед тим, як розпочинати аналіз і характеристику транспортних договорів, необхідно, взагалі, звернути увагу на роль та значення перевезень, як таких у формування та розвитку тих чи інших економічних і, цілком можна сказати, суспільних відносин.

На даному етапі переходу України до ринкових відносин, бурхливого розвитку підприємництва, відкриття великої кількості приватних фірм, зросла роль транспорту для задоволення тих чи інших людських потреб. Під поняттям перевезення розуміється залізничне, повітряне, річкове і автомобільне перевезення.

Зміст спеціальної правоздатності деяких підприємств становить виробнича ді­яльність з надання послуг. Одні послуги являють собою результат певних видів діяльності або праці (споживні вартості) і втілюються у товарах, інші, навпаки, не залишають реальних результатів, які б існували окремо від виконавців цих послуг.

Головною особливістю договорів про надання послуг, на відміну від договорів про виконання робіт, є те, що надання послуг невіддільне від діяльності особи, яка надає послуги. Корисний ефект такої діяльності не виступає у вигляді пев­ного осяжного матеріалізованого результату, як це має місце у підрядних дого­ворах, а полягає в самому процесі надання послуги. Зобов'язання з надання по­слуг виникають, зокрема, з транспортних договорів.

У ст. 6 Закону України "Про транспорт" від 10 листопада 1994 р.1 визначено загальні основи господарської діяльності підприємств транспорту. Перевезення пасажирів, вантажів, багажу та пошти, надання інших транспортних послуг, екс­плуатація та ремонт шляхів здійснюють залізниці, пароплавства, порти (приста­ні), автомобільні, авіаційні, дорожні підприємства, якщо це передбачено їх стату­тами.

Підприємства транспорту здійснюють перевезення та надають послуги на ос­нові державних контрактів і договорів про перевезення пасажирів і вантажів з урахуванням економічної ефективності перевізних та переробних можливостей транспорту. Економічні відносини підприємств транспорту, що виникають у про­цесі перевезення, ґрунтуються на принципах взаємної вигоди, рівної та повної відповідальності.

Транспортні договори поділяються на основні та допоміжні. Основні транс­портні договори опосереднюють головну сферу взаємовідносин транспортних ор­ганізацій та клієнтури (договори про перевезення пасажирів, вантажів, багажу та пошти, договори буксирування). Допоміжні договори сприяють нормальній організації перевізного процесу (договори на організацію перевезень, експедиції, на експлуатацію під'їзних колій, подачу І забирання вагонів тощо).

Перевезення пасажирів, вантажів, багажу та пошти залежно від видів транс­порту, якими вони здійснюються, поділяються на: а) залізничні; б) внутрішніми водними шляхами (річкові); в) морські; г) повітряні; д) автомобільні. Крім того, перевезення у межах територіальної сфери дії однієї транспортної організації (наприклад, Львівської залізниці) вважаються перевезеннями місцевого сполу­чення; перевезення двома чи кількома організаціями одного виду транспорту є перевезеннями у прямому сполученні, а перевезення за єдиним транспортним документом організаціями різних видів транспорту — перевезеннями у прямому змішаному сполученні.

На морському транспорті перевезення та буксирування бувають: а) кабо­тажні — між портами України; б) міжнародні між іноземними портами.

Кожен із видів транспорту є окремою господарською системою, що взаємодіє з іншими транспортними системами. Крім перелічених, існує ще один вид транс­порту — трубопровідний, який перекачує нафту, газ, воду тощо. Проте відноси­ни, що складаються при транспортуванні цих продуктів трубопроводами, регулю­ються або законодавством про поставки, або законодавством про постачання енергетичних та інших ресурсів через приєднану мережу. Організація, що екс­плуатує трубопровід, водночас є й володільцем продукції, яка перебуває у трубо­проводі.

У ЦК України визначено за­гальні норми щодо договорів про перевезення пасажирів і вантажів. Детальніше умови перевезення пасажирів, вантажів і багажу та відповідальність сторін за цими перевезеннями регулюють статути (кодекси) окремих видів транспорту та правила, прийняті у встановленому порядку. Зокрема, на залізничному транс­порті діє Закон України "Про залізничний транспорт" від 4 липня 1996 p., Ста­тут залізниць України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р., на річковому — Статут внутрішнього водного транспорту України, на морському — Кодекс торговельного мореплавства України, затверджений Вер­ховною Радою України 9 грудня 1994 р., на повітряному — Повітряний кодекс України, затверджений Верховною Радою України 4 травня 1993 р. Умови пере­везення пасажирів, вантажів та багажу автомобільним транспортом і відпові­дальність сторін за ці перевезення визначаються Законом України "Про автомобільний транспорт" від 5 квітня 2001 p., Статутом автомобільного транс­порту України та іншими нормативними актами.

Розділ 1. Загальна характеристика транспортних договорів:

1.1 Зміст, укладення та оформлення договорів про перевезення вантажів
У ЦК України (п. 1 ст. 928) окремо дається визначення договору про перевезення вантажу. За договором про перевезення вантажу транспортна організація (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй від­правником вантаж до пункту призначення і видати його уповноваженій на одер­жання вантажу особі (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Договір про перевезення конкретного вантажу є реальним, оскільки він вва­жається укладеним у момент здачі вантажу транспортній організації для переве­зення. Послуга за перевезення надається за плату, причому обидві сторони наділяються у договорі правами та обов'язками. Отже, договір про перевезення — оплатний і двосторонній.

Підприємства залізничного, повітряного, морського, автомобільного та річко­вого транспорту, враховуючи встановлені обсяги перевезення для кожного з від­правників, укладають з ними особливі організаційні договори (спеціальні, річні, довгострокові, навігаційні), спрямовані на організацію майбутніх перевезень ван­тажів. Так, відповідно до статей 34—36 Статуту автомобільного транспорту за річним договором автотранспортне підприємство зобов'язується у встановлені строки приймати, а вантажовідправник — пред'являти до перевезення вантажі в обумовленому обсязі. У річному договорі встановлюються обсяги та умови пе­ревезення, порядок розрахунків, визначаються раціональні маршрути та схеми вантажопотоків.

Договори про організацію перевезень на морському транспорті називаються довгостроковими (ст. 128 Кодексу торговельного мореплавства), на річковому — навігаційними (ст. 60 Статуту внутрішнього водного транспорту).

За новим ЦК України укладення довгострокових договорів можливе на будь-якому виді транспорту: перевізник І власник (володілець) вантажу в разі потреби здійснювати систематичні перевезення можуть укласти довгостроковий договір. За цим договором перевізник зобов'язується у встановлені строки приймати, а власник (володілець) вантажів — передавати їх до перевезення у встановленому обсязі. У довгостроковому договорі про перевезення вантажів визначаються об­сяги, строки та інші умови надання транспортних засобів і подання вантажів до перевезення, порядок розрахунків та інші умови перевезень2.

Договори про організацію перевезень є консенсуальними, оскільки вважаються укладеними з моменту надання угоді сторін належної (письмової) форми. Вони не передбачають перевезення конкретного вантажу, тому не є товарними угодами.

Зобов'язання з перевезення конкретного вантажу виникає з договору переве­зення, що укладається у момент прийняття перевізником від відправника ванта­жу разом з відповідним транспортним документом. Якщо укладенню договору передує планове завдання, то сторони конкретизують його на основі оператив­них документів, зокрема декадних заявок — на залізничному, річковому та по­вітряному транспорті.

Так, для забезпечення виконання договірних зобов'язань здійснюється місяч­не планування перевезень, основою якого є поточні або довгострокові договори про організацію перевезення та замовлення відправників.

Начальник залізниці та уповноважені ним посадові особи за заявою відправ­ника без додаткової плати дозволяють завантаження понад план та поза планом, змінюють передбачені планом залізниці та станції призначення в порядку та роз­мірах, установлених Правилами, дозволяють внутрістанційні перевезення ванта­жів. Начальник станції за заявою вантажовідправника дозволяє без додаткової плати змінювати передбачений планом тип рухомого складу, змінювати вид ван­тажу у межах однієї номенклатурної групи, передбаченої планом, змінювати в місячних планах перевезень залізниці та станції призначення в обсягах до 50 від­сотків планової (договірної) норми.

З плану перевезень або прийнятого до виконання замовлення на перевезення вантажу виникає зобов'язання, за яким перевізник повинен подати перевізні за­соби відправникові та прийняти від нього вантаж, а відправник — пред'явити вантаж до перевезення. Відповідно до п. 1 ст. 940 ЦК України перевізник за не­подання транспортних засобів для перевезення вантажу, а відправник за ненадання вантажу або невикористання поданих транспортних засобів з інших при­чин несуть відповідальність, передбачену погодженням сторін, якщо інше не передбачено транспортними кодексами (статутами).

Оскільки нині до автотранспортних підприємств плани перевезень вантажів не доводяться, сторони несуть зазначену відповідальність за невиконання зо­бов'язань щодо обсягів вантажу, який підлягає перевезенню за договором (разо­вим замовленням). Зокрема, відправник, який не пред'явив вантаж до перевезен­ня автомобільним транспортом, сплачує автотранспортній організації штраф у розмірі 20 відсотків від вартості перевезення всієї непред'явленої кількості ван­тажу порівняно з кількістю, передбаченою договором на певний місяць. Вантаж, пред'явлений відправником у стані, що не відповідає правилам перевезення, і не приведений ним у належний стан у строк, що забезпечує своєчасну відправку, вважається непред'явленим.

Так само автотранспортна організація, що не подала відправникові транс­портні засоби, достатні для перевезення вантажу, передбаченого договором або прийнятим до виконання разовим замовленням, повинна сплатити йому штраф у розмірі 20 відсотків від вартості перевезення всієї невивезеної кількості підготов­леного до відправлення вантажу порівняно з договірною кількістю. Надання пе­ревізних засобів, непридатних до перевезення вантажу, передбаченого замовлен­ням, прирівнюється до ненадання транспортних засобів.

За незабезпечення залізницею подачі вагонів і контейнерів для виконання плану перевезень та за невикористання вантажовідправником поданих вагонів і контейнерів чи відмову від вагонів і контейнерів для виконання плану переве­зень сплачується штраф у таких розмірах:

за вантажі, перевезення яких планується у тоннах і вагонах, — з тонни по 5 відсотків ставки добової плати за користування вагонами;

за вантажі, перевезення яких планується тільки у вагонах (контейнерах), — за вагон (контейнер) по дві добові ставки плати за користування вагонами (кон­тейнерами).

За незабезпечення завантаження маршруту з винної сторони стягується на користь іншої сторони, крім штрафу за невиконання плану перевезень, штраф за маршрут у розмірі трьох добових ставок плати за користування вагонами.

Залізниця і відправник несуть також відповідальність за недодержання зо­бов'язань з надпланових перевезень вантажів за заявками відправника, прийня­тими залізницею, а також за надолуження невиконання плану попереднього місяця.

За невиконання плану перевезень по залізницях призначення вантажовід­правник сплачує штраф за вагон (контейнер) у розмірі однієї добової ставки за користування вагоном (контейнером) (ст. 106 Статуту залізниць).

У разі невиконання планів перевезення вантажів на річковому транспорті пе­ревізник та відправник відповідають у розмірі 25 відсотків перевізної плати за всю не пред'явлену або невивезену кількість вантажу. Таку саму відповідальність несе відправник за непред'явлення вантажу до перевезення. Штрафи за невико­нання зобов'язань, що випливають з плану перевезення чи прийнятого до вико­нання замовлення на позапланове перевезення, є виключною неустойкою, адже збитки від неподання перевізних засобів та непред'явлення вантажу сторони од­на одній не відшкодовують.

Відповідно до п. 2 ст. 940 ЦК України перевізник і відправник вантажу звіль­няються від відповідальності, якщо ненадання транспортного засобу або невико­ристання наданого транспортного засобу сталося не з їхньої вини, зокрема у разі припинення (обмеження) перевезення вантажу у певних напрямах, установлено­го у випадках І порядку, передбачених транспортними кодексами (статутами).

У транспортних статутах і кодексах наведено вичерпний перелік обставин, за наявності яких відправник і перевізник звільняються від сплати штрафу за неви­конання плану перевезення вантажів. Так, автотранспортна організація і від­правник звільняються від відповідальності за порушення обов'язків щодо обсягу належного до перевезення вантажу, якщо це сталося внаслідок: 1) явищ стихій­ного характеру (заметів, повені, пожежі тощо); 2) аварії на підприємстві, внаслі­док якої робота підприємства була припинена на строк не менше трьох діб; 3) тимчасового припинення або обмеження перевезень вантажів визначеними шляхами, встановленими у порядку, передбаченому Статутом автомобільного транспорту.

Підстави для звільнення сторін від відповідальності за невиконання плану пе­ревезення передбачені також на інших видах транспорту. Проте, коли невико­нання плану перевезення сталося з причин, не зазначених у цих переліках, але ,які не можуть бути визнані і як провина сторони у зобов'язанні, відповідальність з перевізника чи відправника не знімається.

Принцип реального виконання зобов'язань, які випливають з плану переве­зення, полягає в тому, що на вимогу вантажовідправника неподані перевізні за­соби в одному періоді перевізник повинен надолужувати у наступних періодах. Цей обов'язок перевізника кореспондує обов'язку відправника як постачальника за договором поставки поповнювати недопоставлену кількість продукції у на­ступних здавальних періодах. У цьому разі норми, що регулюють договірні відно­сини з поставок, взаємодіють з нормами транспортного законодавства. Зокрема, залізниця у разі неподачі з її вини перевізних засобів для виконання місячного плану перевезення вантажів зобов'язана на вимогу вантажовідправника виділи­ти перевізні засоби для поповнення недовантаження протягом наступного місяця цього самого кварталу. Перевізні засоби, не подані в останньому місяці кварталу, мають бути виділені у першому місяці наступного кварталу.

На морському та річковому транспорті поповнення недовантажень здійсню­ється у межах навігаційного періоду.

Сторонами у договорі перевезення вантажу є перевізник і відправник. Пере­візниками вважаються ті транспортні організації, які мають права юридичної особи та яким надано право укладати договори перевезення безпосередньо або через свої підрозділи транспортними статутами (кодексами). Це, зокрема, заліз­ниці, річкові та морські пароплавства, авіаційні підприємства та автогосподар­ства. Якщо перевезення вантажу здійснюється у прямому, прямому змішаному сполученні, то учасниками перевізного процесу на стороні перевізника виступа­ють кілька транспортних організацій одного чи кількох видів транспорту. Договір з відправником вантажу укладає транспортна організація, яка сама або через свої підрозділи приймає вантаж для перевезення у пункті відправлення. Всі на­ступні транспортні організації, які беруть участь у перевезенні, щодо початково­го перевізника є третіми особами, на які за чинними на транспорті правилами покладається виконання зобов'язання з перевезення (513 ЦК України).

Відправниками вантажів можуть бути як організації (юридичні особи), так і громадяни, яким вантаж належить або на праві власності, або на праві повного господарського відання, або на праві оперативного управління, або на іншій під­ставі, передбаченій законом чи договором.

Крім перевізника та відправника, учасником перевезення є також одержувач вантажу. Вантажоодержувач, як правило, перебуває у договірних відносинах з вантажовідправником (з поставки, контрактації, купівлі-продажу тощо) і вже на основі цих договорів повинен прийняти доставлений йому перевізником вантаж.

Обов'язок одержувача прийняти вантаж у пункті призначення випливає та­кож з юридичного факту укладення договору перевезення конкретного вантажу. Цей обов'язок закріплено у транспортних статутах (кодексах). Так, на залізнич­ному транспорті вантажоодержувач повинен прийняти і вивезти зі станції ван­таж, який прибув на його адресу. У разі прибуття вантажу, поставка якого не передбачена договором, одержувач повинен прийняти цей вантаж від станції на відповідальне зберігання. Вантажоодержувач може відмовитися від прийняття вантажу лише в тому разі, коли його якість внаслідок псування чи пошкодження змінилася настільки, що виключається можливість повного або часткового вико­ристання вантажу.

Отже, договір перевезення вантажу можна розглядати як договір на користь третьої особи (одержувача), для якої виникають не лише права (наприклад, ви­магати від перевізника видачі вантажу), а й передбачені транспортними прави­лами обов'язки (прийняти вантаж, здійснити доплату за перевезення тощо).

Перевезення вантажу оформляється спеціальним транспортним документом, який супроводжує вантаж і по суті є письмовою формою договору. Таким доку­ментом при перевезеннях вантажів залізничним і річковим транспортом є на­кладна (ст. 67 Статуту внутрішнього водного транспорту), автомобільним — товарно-транспортна накладна (ст. 47 Статуту автомобільного транспорту), морським — коносамент (статті 134 і 135 Кодексу торговельного море­плавства).

Договір морського перевезення вантажу може бути укладений за умови на­дання для перевезення всього судна, його частини або певних суднових примі­щень (п. 1 ст. 134 І ст. 136 Кодексу торговельного мореплавства). Такий договір називається рейсовим чартером, або це рте пар тією, він є консенсуальним до­говором. Проте й при укладенні рейсового чартеру для посвідчення прийняття вантажу до морського перевезення перевізник видає відправникові коносамент, який, на відміну від основних транспортних документів на інших видах транспор­ту, є товаророзпорядчим документом3.

Чартер застосовується і для перевезення пасажирів, багажу, вантажів та по­шти повітряним транспортом. Чартерне повітряне перевезення виконується на підставі договору чартеру (фрахтування повітряного судна), за яким одна сторо­на (фрахтівник) зобов'язується надати іншій стороні (фрахтувальникові) за плату всю місткість одного чи кількох повітряних суден на один або кілька рейсів для повітряного перевезення пасажирів, багажу, вантажу і пошти або для Іншої мети, якщо це не суперечить чинному законодавству (ст. 61 Повітряного ко­дексу).

Договір перевезення вантажу укладають шляхом зустрічних дій обох сторін: подачі перевізником транспортного засобу і пред'явлення відправником вантажу разом із заповненим на кожну відправку транспортним документом (наприклад, накладною). У ньому зазначаються головні умови договору перевезення: найме­нування учасників, характеристика вантажу, дата прийняття його до перевезен­ня тощо.

Перевізник має право перевірити ці документи щодо їх точності та достовір­ності. Основний перевізний документ супроводжує вантаж і в пункті призначен­ня видається одержувачеві разом з вантажем.

1.2 Поняття та види договору перевезення, його правове регулювання
Перевезенню та договору перевезення присвячені статті 908-928 ЦК України та норми, які регулюють порядок здійснення переве­зення, що мають місце у ряді законодавчих актів — Повітряному кодексі України, Кодексі торговельного мореплавства України, Ста­туті залізниць України та ін.

До революції 1917 р. договір перевезення існував як один із видів договору підряду, причому значна увага приділялася лише заліз­ничним та морським перевезенням, інші види (наприклад річкове сполучення у межах країни) не регулювалися. Але доктрина вихо­дила з того, що це є самостійний договір, який вимагає детального регулювання. Так, Г. Ф. Шершеневич при класифікації цивільно-правових договорів виділяв перевезення як самостійний вид догово­ру в групі договорів на надання користування чужими послугами нарівні з підрядом, дорученням, комісією та ін.

У ЦК України, де містяться істотні умови, приводяться їх визна­чення та класифікація, договори перевезення та транспортного екс­педирування відображені узагальнено.

Договір перевезення за об'єктами поділяється на такі види: 1) перевезення вантажу; 2) перевезення багажу; 3) перевезення па­сажирів.

Залежно від виду транспорту існують такі види перевезення транспортом: залізничним; внутрішньоводним; повітряним; морсь­ким (міжнародні морські перевезення та перевезення всередині краї­ни (каботажні перевезення: малий каботаж — між портами одного моря, великий каботаж — між портами різних морів), автомобіль­ним (міські перевезення, що здійснюються у межах міста, примісь­кі — за межі міста (іншого населеного пункту) на відстань 50 кіломе­трів включно; міжміські — перевезення, що здійснюються за межі міста (іншого населеного пункту) на відстань більше 50 кілометрів; міжобласні — перевезення, що здійснюються на території двох та більше областей; міжнародні — за межі України).

За кількістю транспортних організацій, що виступають на стороні перевізника, договір може бути: договором перевезення лише одним видом транспорту, що називається перевезенням у місцевому сполу­ченні; при перевезенні вантажу за одним транспортним документом різними транспортними організаціями одного виду транспорту — до­говором перевезення у прямому сполученні; коли перевезення здійс­нюється за одним транспортним документом різними транспортними організаціями різних видів транспорту, його називають перевезен­ням у прямому змішаному сполученні (комбінованим перевезенням). На залізничному транспорті залежно від кількості вантажу роз­різняють: дрібні перевезення; повагонні перевезення; помаршрутні перевезення (перевезення цілими составами).

На морському транспорті існують: лінійні регулярні перевезення (здійснюються на певних напрямках за твердим розкладом); трампові (нерегулярні) перевезення (здійснюються на основі вільної до­мовленості сторін).

У системі транспортних договорів особливе місце займає договір на перевезення вантажів, оскільки є найбільш поширеним.

За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправни­ком) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'я­зується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (ст. 909 ЦК України).

Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі, оскільки перевізник зобов'язаний скласти та видати відправнику відповідний документ про прийняття вантажу до перевезення. Цим документом може бути транспортна накладна, коносамент або ін­ший документ, передбачений транспортним статутом або кодексом.

Цей договір є реальним у оскільки відправник передає вантаж пе­ревізнику, а останній видає документ, що підтверджує цей факт.

Предметом договору є послуги з доставки, зберігання, видачі, завантаження-розвантаження вантажів.

Договір перевезення має оплатний характер. Плата за перевезен­ня вантажу, пасажирів, багажу, пошти транспортом загального ко­ристування встановлюється за домовленістю сторін, якщо вона не встановлена тарифами, затвердженими в установленому порядку (ст. 916 ЦК України).

Договір перевезення укладається на певні терміни, за порушення яких встановлюються штрафи, обумовлені, як правило, статутами чи кодексами. У разі прострочення доставки вантажу перевізник зо­бов'язаний відшкодувати другій стороні збитки, завдані порушен­ням строку перевезення, якщо інші форми відповідальності не вста­новлені договором, транспортними кодексами (статутами) (ст. 923 ЦК України).
  1   2   3

Схожі:

ПЛАН ВСТУП РОЗДІЛ І. Сутність і основні поняття валютного законодавства...
Валютне законодавство України базується на принципах, які є вихідними нормативно-керівними положеннями основи механізму державного...
Правове регулювання господарських відносин
Правове регулювання діяльності у сфері виробництва виробів із дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння
Після Жовтневої революції 1917 р правове регулювання господарської...
ЦК РРФСР 1922 р. У той період з'явилися нормативні акти, які відносились до торгових товариств, договірних відносин. Проте надалі...
18. Господарсько-правове регулювання у сфері матеріального виробництва...
Суспільне виробництво і зараз, і в попередні історичні періоди в основі своїй було та є матеріальним, що
Закон про ЄСВ Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на...
Правове регулювання цивільно-правових і трудових договорів, укладених з найманими працівниками підприємства (підприємців), зовсім...
Скороход Оксана Вікторівна “Правове регулювання банківської діяльності в
Розділ 1 ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ В ЄВРОПЕЙСЬКОМУ СОЮЗІ
Реферат на тему: Види перевезень та їх правове регулювання. Договір...
Льної правоздатності деяких підприємств становить виробнича діяльність з надання послуг. Одні послуги являють собою результат певних...
ПЛАН-КОНСПЕКТ проведення заняття з гуманітарної підготовки з особовим...
Тема 3: “ЗАКОНОДАВЧЕ ТА НОРМАТИВНО ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННя ПОРЯДКУ ПРОХОДЖЕННЯ СЛУЖБИ В ОРГАНАХ І ПІДРОЗДІЛАХ МНС УКРАЇНИ
20. Правове регулювання господарської діяльності у сфері транспорту,...
Тема 20. Правове регулювання господарської діяльності у сфері транспорту, зв’язку та діяльності засобів масової інформації
Подолаємо насилля Наукова робота СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ВИЯВЛЕННЯ...
ВСТУП
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка