8.5. СУТНІСТЬ І ЗНАЧЕННЯ НОРМУВАННЯ ПРАЦІ
Нормування праці – це вид діяльності і управління виробництвом та персоналом, задачами якого є встановлення необхідних витрат та результатів праці, що знаходять визнання на: ринках праці, товарів та послуг, а також відповідних співвідношень між чисельністю працівників різних груп та кількістю і технічними характеристиками виробничого обладнання організації.
Органом функціонального управління у сфері нормування праці є Міністерство праці та соціальної політики України. У прийнятому Президентом України Указі "Про утворення Міністерства праці та соціальної політики України" за цим Міністерством визнане право брати участь у реалізації державної політики у сфері нормування праці. З урахуванням цього п. З Положення про Міністерство праці та соціальної політики України серед головних завдань Мінпраці називає розробку та здійснення заходів, які мають за мету вдосконалення нормування праці, розробку та затвердження міжгалузевих і галузевих норм і нормативів праці.
Норми праці – це родове поняття, яке охоплює такі норми, які покликані в кінцевому рахунку впливати на інтенсивність праці працівників. У законодавстві іноді робляться спроби поширити поняття норм праці на робочий час.
У ринковій економіці підвищується значення нормування праці як основи її організації та суттєвого важеля економічного механізму, що визначає ефективність діяльності підприємства.
Для забезпечення певної ефективності виробництва дуже важливо оптимізувати витрачання всіх видів ресурсів, що використовуються для цього: живої праці, сировини і матеріалів, палива й енергії, інструментів тощо. Першим кроком до такої оптимізації є нормування, тобто обґрунтоване визначення кількості конкретних ресурсів, об'єктивно потрібної для ведення економічно ефективного виробництва при досягнутому рівні розвитку продуктивних сил суспільства.
Сутність нормування праці полягає саме в тому, щоб визначити величину витрат живої праці па виконання певного виду роботи в конкретних техніко-організаційних умовах і встановити на цій основі міру праці.
Функції нормування праці на підприємствах:
– основи планово-економічних розрахунків поточного, перспективного і прогнозного характеру;
– вихідної бази обліку витрат і результатів виробництва;
– основи раціональної організації праці, виробництва й оперативного управління підприємством;
– засобу встановлення рівня інтенсивності норм, забезпечення суспільно необхідної інтенсивності праці;
– дійового засобу забезпечення оптимального співвідношення між мірою праці і її оплатою.
Функції нормування праці можуть бути згруповані у двох напрямках: організаційно-технологічному та соціально-економічному.
Організаційно-технологічне нормування має забезпечити розподіл робочого часу на виконання конкретних операцій, встановлення співвідношень роботи різних машин у технологічному процесі та визначення їх кількості, співвідношення факторів виробництва.
Соціально-економічне нормування відбиває відносини власності, економічні відносини, що складаються у організації на їх основі, та мають стимулююче забарвлення. Вони охоплюють процеси:
установлення міри праці та міри її оплати;
нормування посадових обов'язків;
установлення режиму праці та відпочинку;
створення умов праці;
регламентації підпорядкованості працівників;
установлення відповідальності за результати виробництва та допущені відхилення від норм тощо.
У вітчизняних організаціях нормування праці здійснюється за допомогою наступних видів норм: норми часу, норми виробітку, норми обслуговування, норми часу обслуговування, норми чисельності, норми підлеглості, норми співвідношень.
Норма часу – це виражені у відповідних одиницях часу витрати робочого часу, встановлені для виготовлення одиниці продукції працівником або групою працівників відповідної кваліфікації у певних організаційно-технічних умовах.
Норму часу, що встановлена на операцію або одиницю виробу, називають штучною нормою часу. Розмір штучної норми часу складається з витрат часу на роботу машин та механізмів, дій робітника та перерв, без яких неможливо виконати задану роботу.
Тш = То + Тд + Тоб + Твідп + Тпт, (8.3)
де То – основний час; Тд – допоміжний час; Тоб – час обслуговування робочого місця;
Твідп – час на відпочинок та особисті, потреби; Тпт – час перерв, що пов'язані з технологією та організацією виробництва.
Розмір основного часу визначається розрахунковим шляхом за допомогою відповідних нормативів.
Розмір допоміжного часу, що витрачається робочим на виконання додаткових дій, без яких неможливо здійснити основну задачу технологічного процесу, розраховується за допомогою відповідних нормативів часу або на підґрунті даних хронометражних спостережень.
Сума основного та допоміжного часу складає оперативний час (Топ = То + Тд). Час на обслуговування робочого місця ділиться на час технічного обслуговування та час організаційного обслуговування які визначаються у відсотках від оперативного часу.
Підготовчо-заключний час надається один раз на всю партію виробів. Його розмір встановлюється за допомогою нормативів із нагромаджених комплексів:
ознайомлення з роботою;
налагодження устаткування;
отримання інструменту;
здача готової продукції тощо.
При цьому штучно-калькуляційний час можна визначити за формулою
Тшк = Тш + Тпз/П, (8.4)
де Тпз – норма підготовчо-заключного часу;
П – кількість виробів у партії.
Норми виробітку – це встановлений обсяг роботи, який працівник чи група працівників відповідної кваліфікації повинні виконати за одиницю робочого часу в певних організаційно-технічних умовах. Таким чином норма виробітку є величиною зворотно пропорційною нормі часу.
Норма часу обслуговування – різновид норми часу. Вона уявляй собою час, що встановлений на обслуговування одиниці обладнання, виробничої площини та інших виробничих одиниць за певних організаційно-технічних умов.
Норми обслуговування – це кількість або розмір виробничих об'єктів, які працівник чи група працівників певної кваліфікації повинні обслужити протягом одиниці робочого часу в певних організаційно-технічних умовах.
Норми чисельності – це встановлена чисельність працівників Певного професійно-кваліфікаційного складу, необхідна для виконання виробничих або управлінських функцій або обсягів робіт.
Нормами підлеглості нормується праця лінійних та функціональних керівників. Вони визначають число працівників або підрозділів, котрими буде керувати керівник.
Норми співвідношень визначають кількість працівників тієї або іншої кваліфікації або посади, яка може приходитись на одного працівника другої кваліфікації або посади. Наприклад встановлюється співвідношення: керівник – спеціалісти – службовці = 1: 6: 10.
Складовою частиною будь-якого виду норм є нормовані затрати часу на виконання операції. Ці затрати часу на операцію або на одиницю продукції складають норму, що є визначальною при розрахунку інших видів норм. Так, у норму часу входять ті ж види затрат часу, що й у норму виробітку.
Норма часу на партію продукції Нч.п звичайно розраховується за формулою:
Нч.п = Тп.з + Тод ∙п (8.5)
де Тп.з – норма підготовчо-заключного часу на партію продукції, хв.;
Тод – норма часу на одиницю продукції (передбачає нормовані витрати часу основної і допоміжної робіт, обслуговування робочого місця і відпочинку), хв.;
п – кількість одиниць продукції в партії, кг, шт. і т.д.
За цією формулою можна розрахувати норму загальних витрат часу на одиницю продукції Нч од, у хв.:
3.1 СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА НАСЕЛЕННЯ 9
І ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ 9
3.4 ВІДТВОРЕННЯ НАСЕЛЕННЯ І РЕСУРСІВ ДЛЯ ПРАЦІ 13
ТЕМА 8. ОРГАНІЗАЦІЯ ПРАЦІ І ЇЇ НОРМУВАННЯ 42
8.1. ПОНЯТТЯ ОРГАНІЗАЦІЇ ПРАЦІ 42
В широкому розумінні організація праці – це система використання живого труда, певний порядок побудови та здійснення трудового процесу, що дозволяє найбільш ефективно з'єднати техніку та людей у єдиному виробничому процесі і забезпечує підвищення продуктивності праці, охорону здоров'я працівника, його професійне та духовне зростання. 42
8.3. ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОЧИХ МІСЦЬ ТА ЇХ ОБСЛУГОВУВАННЯ 45
Відрізняють три системи обслуговування: централізовану, децентралізовану, змішану. Можуть бути три форми обслуговування: стандартна, планово-попереджувальна та чергувальна. 45
8.5. СУТНІСТЬ І ЗНАЧЕННЯ НОРМУВАННЯ ПРАЦІ 48
8.6. РОБОЧИЙ ЧАС. РЕЖИМИ ПРАЦІ Й ВІДПОЧИНКУ 50
10.2. Сучасні теорії мотивації 65
модель Портера-Лоулера. 66
(8.8)
де Тобс – час обслуговування за нормою на одиницю устаткування, хв.
8.6. РОБОЧИЙ ЧАС. РЕЖИМИ ПРАЦІ Й ВІДПОЧИНКУ
Робочій час – це час, протягом якого працівник зобов’язаний трудитися до трудового договіру і законодавства про працю.
Нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень.
Складові робочого часу представлені рис. 8.2. До складу робочого часу включається час, що затрачується на виконання виробничих операцій, у тому числі час для внутрізмінного відпочинку та особистих потреб. Останнє – це зовсім не час для відпочинку та харчування: час обідньої перерви до складу робочого часу не включається.
Підготовчо-заключний час і час обслуговування робочого місця (час на одержання наряду, матеріалів, інструментів, товарів, ознайомлення з документацією, час підготовки і прибирання робочого місця, здачі готової продукції тощо) також входить у рахунок робочого часу.
Робочий час – це тривалість участі людини в організованому трудовому процесі, протягом якого вона повинна виконати свої виробничі або службові обов'язки.
Час витрачений поверх нормованої величини, називається понаднормований. Його оплата повинна здійснюватися у збільшеному розмірі.
В залежності від віку, умов праці робочий час може бути скороченим, неповним.
Скорочена тривалість робочого часу встановлюється:
1) для працівників віком від 16 до 18 років – 36 годин на тиждень, для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, як. працюють в період канікул) – 24 години на тиждень.
Тривалість робочого часу учнів, які працюють протягом навчального року у вільний від навчання час, не може перевищувати половини максимальної тривалості робочого часу, передбаченої в абзаці першому цього пункту для осіб відповідного віку;
2)для працівників, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці, – не більш як 36 годин на тиждень.
Скорочена тривалість робочого часу може встановлюватись за рахунок власних коштів на підприємствах і в організаціях для жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда.
1. Скорочена тривалість робочого часу означає, що час, протягом якого працівник повинен виконувати трудові обов'язки, скорочується, однак працівник має право на оплату праці в розмірі повної тарифної ставки, повного окладу.
За угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом може встановлюватись як при прийнятті на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень. На просьбу вагітної жінки, жінки, яка мас дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, в тому числі таку, що знаходиться під її опікуванням, або здійснює догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний встановлювати їй неповний робочий день або неповний робочий тиждень.
Оплата праці в цих випадках проводиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку.
Обов'язкове застосування неповного робочого часу тривалістю не більше чотирьох годин у день і половини норми робочого часу на місяць встановлено для сумісників–працівників державних підприємств, установ і організацій.
Гнучкий робочий час – визначається гнучким графіком роботи, тобто замість точної фіксації її початку та закінчення передбачуються певні проміжки часу, протягом яких вона може починатися і закінчуватися, але при цьому робітник повинен обов'язково бути на робочому місці.
Ковзаний робочий час – визначається ковзним графіком роботи, який передбачає можливість змінювати моменти початку та закінчення на середній з прийнятим підприємством стандартом.
Розрізняють змінний, добовий, тижневий і місячний режими праці й відпочинку. Змінний режим праці й відпочинку визначає тривалість зміни, час її початку й закінчення, тривалість обідньої перерви, час його початку й закінчення.
Добовий режим праці й відпочинку включає число змін (циклів) у добу. Число змін повинне бути кратним 24. Отже, можна працювати в одну, дві, три, чотири й шість змін.
Тижневий режим праці й відпочинку передбачає різні графіки роботи, число вихідних днів у тиждень, роботу у вихідні й святкові дні. Графіки роботи передбачають порядок чергування змін.
Місячний режим праці й відпочинку визначає число робочих і неробочих днів у даному місяці, число працівників, що йдуть у відпустку, і тривалість основної й додаткової відпусток.
Загальними вимогами до режиму роботи є:
по-перше, дотримання встановленої законом загальної тривалості робочого часу. Для цього проводиться розрахунок нормального числа годин роботи в році й місяці, а також робиться розрахунок балансу (бюджету) робочого часу одного робітника.
по-друге, забезпечення рівномірного чергування часу роботи й перерв між змінами, для чого розраховується тривалість циклу обороту змін – періоду, за який всі робітники й бригади відроблять у всіх змінах, передбачених графіками.
по-третє, забезпечення повного використання встаткування й робітника часу для підвищення продуктивності праці. У зв'язку із цим важливо домагатися постійного складу робітників у змінах і постійному керівництві з боку змінного складу майстрів, виключення знеособлення й викликів на роботу під час відпочинку, дотримання постійного часу початку й закінчення змін;
по-четверте, варто прагнути до обмеження кількості графіків на підприємстві, оскільки їхнє велике число утрудняє організацію праці й ускладнює процес керування виробництвом.
Для організації виробництва й праці важливе значення має вивчення й планування використання робочого часу.
Вивчення робочого часу по цих напрямках ведеться з урахуванням умов праці при різному ступені механізації й автоматизації виробничих процесів. Для реєстрації результатів вивчення використовуються відповідна документація й методи обробки інформації, у необхідних випадках проводяться фотографії робочого дня й хронометражні спостереження.
Особливому обліку підлягає тривалість робочого дня, що буває фактичною й нормальною. Фактична тривалість робочого дня характеризується часом роботи одного працюючого в зміну (день), включаючи понаднормовані години й виключаючи години простоїв. Нормальна тривалість робочого дня визначається числом годин роботи, установлених законом для даної групи робітників. При наявності груп робітників з різною тривалістю робочого дня обчислюється середньонормальна тривалість робочого дня.
У фонді людино-днів враховуються всі дні виходу на роботу (за винятком днів виходу в нетверезому стані) незалежно від ступеня фактичної зайнятості роботою.
Коефіцієнт використання робочого часу обчислюється відношенням числа відпрацьованих людино-годин (людино-днів) за певний період до кількості людино-годин (людино-днів), що підлягають відпрацьовуванню за той же період.
Класифікація методів і способів дослідження використання робочого часу проводиться по ознаках приведена в таблиці 8.1.
Методи і способи вивчення витрат робочого часу
Ознака класифікації
|
Спосіб дослідження
|
Мета дослідження
|
фотографія використання часу
устаткування у виробничому процесі;
хронометражні спостереження
фотохронометраж
|
Кількість спостережуваних об'єктів
|
індивідуальні, групові, маршрутні
|
Форма проведення дослідження
|
безпосередні виміри часу
метод моментних спостережень
|
Форма фіксації
даних
|
безперервне, суцільне спостереження
вибіркове, циклічне
|
Вид спостереження
|
візуальне
з приладами автоматичного обліку
|
Спостерігач
|
сторонній спостерігач
сам виконавець
|
Форма запису
|
Цифрова, індексна, графічна, осцилографічна, фотокінозйомка
|
Чинники, що мають вплив на використання ефективного фонду робочого часу , є такими:
1. Наявність надпланових необґрунтованих цілоденних невиходів
2. Неефективне використання змінного часу в результаті порушень трудової дисципліни, поганої організації обслуговування робочих місць тощо, порушень, що приводять до внутрішньозмінних простоїв.
3. Порушення технологічної дисципліни, відвернення працівників на виконання непередбаченої роботи, що приводить до непродуктивних витрат робочого часу.
4.Неритмічна робота виробництва, в результаті відсутності дієвого календарно-оперативного планування і обліку виробництва, що приводить до недоліків в управлінні виробництвом і неприйняття своєчасних мерів до згладжування сезонних коливань, що приводить до нерівномірного завантаження робочих і до втрат в продуктивності їх праці.
Напрями поліпшення використання робочого часу:
забезпечення оптимального і рівномірного завантаження виконавця;
оснащення робочого місця всім необхідним і його раціональне розміщення;
забезпечення всім необхідним бесперерывного трудового процесу;
вдосконалення прийомів і методів праці;
комплексне обгрунтування необхідних витрат праці;
створення сприятливих умов праці і збереження здоров'я працює;
використання робочих відповідно до їх здібностей і кваліфікації;
відповідність кількості і якості праці його оплаті.
|