|
|
Скачати 1.76 Mb.
|
|
ТЕМА 6. РИНОК ПРАЦІ В СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНО – ТРУДОВИХ ВІДНОСИН 6.1. Сутність, зміст, основні складові ринку праці в економічній системі України. 6.2. Види ринків праці – моделі, типи, форми, різновиди та сегменти. 6.3. Державне регулювання ринку праці. 6.4. Основні конвенції міжнародної організації праці з питань регулювання ринку праці. 6.1. СУТНІСТЬ, ЗМІСТ, ОСНОВНІ СКЛАДОВІ РИНКУ ПРАЦІ В ЕКОНОМІЧНІЙ СИСТЕМІ УКРАЇНИ Ринок праці за своєю суттю схожий на інші ринки, бо базується на тих же економічних законах: законах попиту і пропозиції, законі конкуренції, закону вартості, законі грошового обігу, тому формується як органічна ланка ринкової системи взагалі і може функціонувати лише у взаємозв'язку з іншими ринками. У функціонуванні ринку праці можна відмітити декілька принципових особливостей. По-перше, це сукупність економічних відносин між попитом та пропозицією робочої сили. По-друге, місце працевлаштування, перехрестя різних економічних та соціальних інтересів і функцій. По- третє, із позицій підприємця, це поле взаємовідносин його співробітників. По-четверте-механізм, що забезпечує погодження ціни га умов праці між роботодавцями та працівниками, що наймаються. Об'єктом продажу на ринку праці є робоча сила - це капітальний товар для суспільства, оскільки робоча сила - це здатність людини до праці, сукупність її фізичних, інтелектуальних цінностей, набутих знань, досвіду, які використовуються у процесі виробництва матеріальних благ та духовних цінностей. Специфічність товару «робоча сила» полягає і в тому, що він продається на певний термін, є не тільки споживачем, а й створює національний доход суспільства; має обмежену мобільність; це живий товар з власним характером. Умовами виникнення ринку праці, як і інших ринків є:
Головними складовими частинами ринку праці є сукупна пропозиція, яка включає всю найману робочу силу з частини економічно активного населення, та сукупний попит як синонім загальної потреби економіки в найманій робочій силі. Ринок праці має ряд важливих особливостей, що впливають на його функціонування:
Елементи ринку праці:
Функції ринку праці:
Важливим елементом ринку праці є його інфраструктура. Інфраструктура ринку праці — це сукупність державних та недержавних структур сприяння зайнятості населення, кадрових служб підприємств і фірм, громадських організацій та фондів, які забезпечують взаємодію між попитом і пропозицією на ринку праці. Основними суб`єктами ринку праці є роботодавці і наймані робітники. Роботодавець –ним може бути державне підприємство, акціонерне товариство, суспільні організації, кооперативи, приватні підприємства, господарські асоціації, індивідуальні наймачі тощо. Наймані працівники – це вільні працездатні особи, для яких праця за наймом є головним джерелом засобів існування і індивідуального відтворення. Система відносин на ринку праці складається з трьох основних компонентів (рис. 6.1):
Кон 'юнктура ринку - це співвідношення попиту та пропозиції у розрізі всіх складових структури ринку праці. Кон'юнктура ринку праці залежить від: стану економіки (підйом або спад); галузевої структури господарства; рівня розвитку технічної бази; добробуту (рівень доходу населення, у тому числі на душу населення); розвитку ринку товарів, послуг, оселі, цінних паперів; стану соціальної та виробничої інфраструктури; Головними економічними важелями ринку праці є попит, пропозиція, вартість робочої сили. Механізм взаємозв'язку і взаємодії важелів ринку праці має назву ринкового механізму. Попит на ринку праці - платоспроможність суспільства щодо задоволення потреби в робочій силі. За своїм економічним змістом попит характеризує обсяг і структуру загальної потреби на робочу силу, яка забезпечена реальними робочими місцями, фондом оплати праці й життєвих благ. Попит на робочу силу визначається кількістю та якістю робочих місць, які існують в економіці та функціонують або потребують заповнення. Різниця між сукупним та ефективним попитом на робочу силу віддзеркалює надлишок робочої сили, тобто частину прихованого безробіття. Пропозиція на ринку праці - це контингент працездатного населення, яке пропонує свою робочу силу в обмін на життєві цінності, а саме:
На пропозицію на ринку праці впливає демографічна ситуація, характер і зміст праці, інтенсивність вивільнення робочої сили, ефективність функціонування системи підготовки і перепідготовки працівників, система оплати праці. Поточний ринок праці утворюється за рахунок природного та механічного руху робочої сили та робочих місць (введення нових та вибуття старих). Він складається з: а) відкритого ринку праці - це економічно активне населення, яке шукає роботу і потребує підготовки, перепідготовки, а також вакантні робочі місця у всіх секторах економіки; б) прихованого ринку праці - це особи, які формально зайняті в економіці, але у той же час у зв'язку із скороченням виробництва або із зміною його структури можуть бути вивільнені. Таким чином, ринок праці регулюється попитом і пропозицією, але існують різні підходи до цього, він створюється на основі добровільного й вільного вибору людиною своєї діяльності. Значення ринку праці полягає в тому, що він:
Ринок праці - це система обміну індивідуальних здібностей до праці на фонд життєвих цінностей, необхідних для відтворення робочої сили, це право кожного робітника вільно, на основі трудового найму за вибором, бажанням та ринковими цінами працевлаштовуватись. 6.2. види ринків праці - Моделі, види, типи, форми, різновиди та сегменти Модель являє собою схему побудови або описання явища, процесу. Аналіз характеру попиту і пропозиції на ринках праці дозволяє описати декілька моделей взаємодії покупців і продавців праці в залежності від рівня конкуренції. Монопсоністичнипй ринок праці – ринок з монополією одного покупця – характеризується наступними рисами:
Якщо монополію на ринку праці держить невелика кількість підприємств, в цьому випадку має місце олігопсонія. Модель ринку праці з участю на ньому профспілок. Профспілки, відбиваючи інтереси працівників, переслідують ціль збільшення попиту на труд і підвищення заробітної плати. Модель двобічної монополії характерна для умов монопсонічного ринку, на якому діють потужні профспілки. Відрізняють декілька найбільш знаних моделей ринку праці: Японська модель. Для неї є характерна система трудових відносин, що ґрунтуються на принципі "довічного найму", згідно з якою гарантується зайнятість постійного працівника на підприємстві до досягнення ним віку 55-60 років. Заробітки й розміри соціальних виплат прямо залежать від кількості років, що відпрацьовані на даному підприємстві. Працівники послідовно підвищують кваліфікацію у відповідних службах фірми і перемішуються на нові робочі місця строго за планом. Модель США. Тут для ринку праці характерна децентралізація законодавства про зайнятість та допомогу безробітним, яке приймається кожним штатом окремо. На підприємствах діє жорстке відношення до працівників, які можуть бути звільнені за необхідністю скорочення обсягів вирооництва, термін робочого часу окремого працівника при цьому не змінюється. Працівників не попереджують про майбутнє звільнення завчасно, а інформують про факт звільнення. Шведська модель характеризується активною політикою держави у галузі зайнятості, у результаті чого рівень безробіття у цій країні мінімальний. Головна спрямованість політики на ринку праці - попередження безробіття, а не сприяння тим, хто вже не має роботи. Досягнення певної зайнятості здійснюється наступними заходами:
Типи ринків: Внутрішній ринок праці можливо охарактеризувати як систему соціально-трудових відносин, що обмежені рамками одного підприємства, всередині якого призначення ціни робочої сили і її розміщення визначаються адміністративними правилами й процедурами. Внутрішній ринок підприємства - локальний ринок праці, що охоплює систему відносин між роботодавцями і найманими робітниками безпосередньо на підприємствах, установах, організаціях з працевлаштування, розстановки кадрів, організації і охорони праці, тривалості робочого часу та оплати, регулювання відносин під час скорочення штатів, вивільнення, закриття підприємства. Специфіку внутрішнього ринку праці як відносно відокремленої підсистеми визначають наступні особливості:
Зовнішній ринок праці - це система соціально-трудових відносин між роботодавцями та працівниками, що наймаються, у межах країни, регіону, галузі. На цьому ринку праці вирішальне значення має не якісна однорідність виконуваних робіт, а якісна однорідність залучуваних до їх виконання працівників. Можна виділити декілька сфер, де зовнішній ринок праці має переважне значення:
Різновиди ринків праці – поняття рангом нижче за типи ринків праці, бо воно відмежовується особливістю від основної структурної одиниці – це відкритий та прихований ринки праці. Відкритий ринок праці - це все економічно активне населення, яке фактично шукає роботу і потребує переорієнтації, підготовки і перепідготовки, а також усі вакантні робочі та учнівські місця в усіх секторах економіки. Складовими елементами відкритого ринку праці є його офіційна та неофіційна частини. Офіційна частина відкритого ринку праці містить у собі вільну робочу силу та вакансії, які зареєстровані в установах служби зайнятості, а також учнівські місця в системі профтехосвіти (куди входять як державні, так і недержавні навчальні заклади). Неофіційна частина відкритого ринку праці акумулює ту частину вакансій та навчальних місць, а також ту частину пропозиції робочої сили, які не охоплені послугами органів працевлаштування та формальної профосвіти і щодо яких потреба в працевлаштуванні задовольняється на умовах безпосередніх контактів між роботодавцями та особами, які шукають роботу. Прихований ринок праці, часто називають «прихованим безробіттям», - це особи, які формально зайняті в народному господарстві, але у зв'язку зі скороченням обсягів виробництва або зміною його структури можуть бути вивільнені без шкоди для виробництва. Прихований ринок праці також можна розділити на офіційний та неофіційний. Офіційна частина прихованого ринку праці реєструється статистикою як особи, що знаходяться в адміністративній відпустці з ініціативи адміністрації, а також як особи, що змушені працювати неповний робочий час. Неофіційна частина прихованого ринку праці визначається за допомогою спеціальних методик. Її складають працівники, що зайняті на підприємстві, але мають велику можливість залишитися без роботи. Форма ринку праці – структурна одиниця в системі, яка здійснюється як форма пристосування до структурної перебудови економіки. Гнучкість ринку праці передбачає:
Сегментація ринку праці - це поділ працівників і робочих місць на замкнуті сектори, зони, які обмежують мобільність робочої сили своїми рамками. Ознаками сегментації можуть бути:
Сегментація ринку праці передбачає поділ ринку праці на дві частини: первинний і вторинний сектори праці. Первинний ринок праці характеризується тим, що на ньому присутні „хороші” роботи, ознаками чого є:
Вторинний ринок праці - це ринок, на якому присутні „погані роботи», що характеризуються ознаками, прямо протилежними первинним ринкам. Ознаками вторинного сегменту є:
Ринок праці сегментується ще й за такими ознаками. З точки зору територіального підходу існують ринки праці:
Залежно від професійного підходу:
З погляду ланки суспільного виробництва виокремлюють ринки:
За демографічною ознакою:
За рівнем освіти:
За часом:
6.3. Основні конвенції Міжнародної організації праці з питань регулювання ринку праці Розглянемо зміст деяких основних конвенцій МОП з питань регулювання ринку праці. У 1919 р. на першій сесії Міжнародної організації праці була прийнята конвенція про обмеження з 1921 р. робочого часу на промислових підприємствах 8 годинами на день, або 48 годинами на тиждень, але вона у той же час не була ратифікована усіма державами. Зараз у більшості розвинених країн ринкової економіки законодавчо встановлений 8-годинний робочий день, а у деяких країнах - 36-40-годинний робочий тиждень (наприклад, у Франції). Конвенція № 2 (від 29 жовтня 1919 р.) «Про безробіття». У статті 2 відмічається, що держава встановлює систему безоплатних державних бюро зайнятості під контролем центральних органів. Конвенція № 29 (від 28 червня 1930р.) «Про примусову або обов'язкову працю». У статті 1 відмічається, що держава зобов'язується ліквідувати застосування примусової або обов'язкової праці у всіх формах у найближчі строки. Конвенція № 44 (від 23 червня 1934 р.) «Про допомогу особам, які є безробітними з не залежних від них обставин». В конвенції дається визначення поняття «відповідна (підхожа) зайнятість» і вказується на ряд критеріїв: професія, місце проживання, винагорода та інші умови праці, непричетність до трудових спорів, особисті обставини претендентів. Зокрема, у деяких статтях Конвенції відмічається:
Конвенція № 87 (від 9 липня 1948 р.) «Про свободу асоціації та захист прав на організацію». У статті 2 відмічається, що трудящі та підприємці мають право створювати за своїм вибором організації без передуючого на те дозволу. Державна влада утримується від будь-якого втручання у діяльність асоціації (стаття 3). Конвенція № 88 (від 9 липня 1948 р.) «Про організацію служби зайнятості». У статті 1 відмічається, що держава утримує та забезпечує утримання безоплатної державної служби зайнятості. Основний обов'язок служби - забезпечення можливої організації ринку зайнятості як невід'ємної частини національної програми досягнення і підтримки повної зайнятості, розвитку та використання продуктивних сил. Служба зайнятості складається з національної системи бюро з найму та працює під керівництвом державної влади (стаття 2). В статті 3 відмічається, що ця система має мережу місцевих та регіональних бюро. В статті 9 відмічається, що персонал служи зайнятості складається з державних службовців. Конвенція № 96 (від 1 липня 1949 р.) «Про платні бюро з найму». В статті 2 відмічається, що держава передбачає поступову ліквідацію платних бюро з найму, які мають комерційні цілі. Період ліквідації таких бюро може продовжуватися до тих пір, доки не буде створена система державної служби зайнятості (стаття 3). Конвенція № 102 (від 28 червня 1952 р.) «Про мінімальні норми соціального забезпечення». В статті 19 відмічається, що держава забезпечує особам допомогу у разі безробіття. Захисту підлягають особи, здатні та готові працювати, які тимчасово втратили заробіток через неможливість отримати відповідну діяльність (стаття 20). В статті 24 відмічається, що допомога може не надаватися під час періоду очікування, тривалість якого складає перші 7 днів у будь-якому випадку тимчасової втрати заробітку. Конвенція № 111 (від 25 липня 1958 р.) «Про дискримінації у сфері роботи та зайнятості». У статті 1 відмічається, що будь-які розбіжності, недопущення або перевага відносно певної праці, засноване на специфічних вимогах, не вважається дискримінацією. Терміни «праця» та «діяльність» містять доступ до професіонального навчання, доступ до праці та будь-яким заняттям, а також оплату та умови праці. Конвенція № 122 (від 9 липня 1964 р.) «Про політику у сфері зайнятості». В статті 1 відмічається, що держава здійснює активну політику, спрямовану на сприяння повній, продуктивній та вільно обраній зайнятості з метою стимулювання економічного росту та розвитку, підвищення рівня життя, задоволення потреб в робочій силі та ліквідації безробіття. Ця політика враховує взаємозв'язок між цілями у сфері зайнятості, іншими економічними та соціальними цілями. Представники підприємців та працівників залучаються до консультацій відносно політики у сфері зайнятості (стаття 3). У 1970 р. МОП прийняла Конвенцію 131 про встановлення мінімальної заробітної плати з особливим урахуванням країн, що розвиваються. Стаття 2 цієї Конвенції проголошує, що встановлена мінімальна заробітна плата має силу закону і не підлягає зниженню; невиконання цього положення тягне за собою відповідні карні та інші санкції. У 1967 р. прийнята рекомендація про розгляд скарг на підприємствах з метою їх вирішення. Конвенція № 142 (від 23 червня 1975 р.) «Про професіональну орієнтацію та професіональну підготовку в області розвитку людських ресурсів». У статті 5 відмічається, що політика і програми професійної орієнтації і професійної підготовки здійснюються у співробітництві з організаціями підприємців та працівників. Конвенція № 150, що прийнята у 1978 р., містить основні положення про регулювання витань праці, про роль, функції та організацію цього регулювання. Конвенція № 159 (від 20 червня 1983 р.) «Про професійну реабілітацію та зайнятість інвалідів». У статті 3 відмічається, що політика держави повинна бути спрямована на те, щоб заходи з професійної реабілітації розповсюджувались на всі категорії інвалідів, а також на сприяння можливостям зайнятості інвалідів на вільному ринку праці. Ця політика заснована на принципі рівності можливостей інвалідів та працівників взагалі (стаття 4). У статті 6 відмічається, компетентні органи повинні прийняти заходи відносно розвитку служб професійної орієнтації та зайнятості інвалідів. Конвенція № 160 (від 20 червня 1985 р.) «Про статистику праці». В статті 1 відмічається, що держава зобов'язується регулярно збирати, обробляти та опубліковувати статистичні дані про економічно активне населення, зайнятість, безробіття, структуру та розподіл в економічно активному населенні, а також про вартість робочої сили. Конвенція № 168 (від 21 червня 1988 р.) «Про сприяння зайнятості та захисту від безробіття». В статті 2 відмічається, що держава намагається, щоб методи надання допомоги зацікавили працівників пошуком зайнятості, а підприємців - пропозицією продуктивної зайнятості. Держава зобов'язується здійснювати програми сприяння зайнятості (стаття 8). У статті 12 відмічається, що держава здійснює методи захисту населення або через систему внесків, або не засновану на внесках систему, або на об'єднанні таких систем. Якщо допомога нараховується на основі внесків, які робить захищена особа, то вона встановлюється у розмірі щонайменше 50% попереднього заробітку. Якщо допомога не заснована на внесках, то вона повинна складати щонайменше 50% встановленої законом мінімальної заробітної плати (стаття 15). Міжнародне трудове право визнано в багатьох країнах, і конвенції, а також рекомендації зіграють суттєву роль у регулюванні ринку праці, коректуванні механізму його саморегуляції та захисту найманої праці. |
|
ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ з дисципліни “ ЕКОНОМІКА ПРАЦІ І СОЦІАЛЬНО... Конспект лекцій з дисципліни “Економіка праці і соціально-трудові відносини” для студентів ІІІ курсу. Павлоград: ЗПІЕУ, 2007 |
Публікації у 2010-2012 Збірник завдань і тестів для самостійної роботи «Економіка праці й соціально трудові відносини» |
|
Екзаменаційна програма з дисципліни «Економіка праці і соціально-трудові... «Облік і аудит», 030508 «Фінанси і кредит», спеціалізації: «Фінанси», «Банківська справа» денної форми навчання |
ТЕМА НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА ТА ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА СУСПІЛЬСТВА Семінарське заняття №1- 2 год Економічна система, економічне благо, економічні потреби, економічні інтереси, продуктивні сили суспільства, праця, предмет праці,... |
|
Дипломної педагогіческої освіти. Математична логіка Матеріал розбито на теми. Важливими темами є: «Подільність чисел», «Комбінаторні задачі», «Задачі – забави», «Задачі – казки», «Принцип... |
Програма курсу Професійна педагогіка наука і навчальний предмет Профпедагогіка як галузь педагогічної науки, її методологія. Предмет профпедагогіки та предмет навчального курсу. Основні категорії... |
|
Програма курсу Професійна педагогіка наука і навчальний предмет Профпедагогіка як галузь педагогічної науки, її методологія. Предмет профпедагогіки та предмет навчального курсу. Основні категорії... |
Предмет, методи і завдання курсу «Регіональна економіка» та його зв’язок з іншими дисциплінами Предмет регіональної економіки “захоплює” багато інших галузей економіки і, навпаки, практично усі інші галузі економіки мають справу... |
|
1. Предмет і метод фінансового права Предмет ФП, як галузі публічного права, суспільні відносини, що виникають у процесі фінансової діяльності держави. – тобто відносини... |
Урок економіки 3 клас Тема: Трудові ресурси. Професії Мета: Ознайомити учнів з поняттям «трудові ресурси» та їх роллю в економіці,з відмінностями у праці людей різних професій, поповнити... |